Комерційні організації

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Федеральне агентство з освіти РФ.
Коледж філії Далекосхідного державного університету.
ДВПИ (ім. В. В. Куйбишева) м. Находка
Курсова робота
З дисципліни: Цивільне право
Тема: Комерційні організації
Виконала: студентка
групи Ю-31 Ніколайчук А.В
Перевірив старший викладач
ГД. ДВГТУ: Биков. А.В.
р. Знахідка
2006
ЗМІСТ
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4
1.Хозяйственние суспільства ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...... 6
2.Хозяйственние товариства ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .18
3.Проізводственние кооперативи, як самостійна форма комерційних організацій ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .28
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 35
Бібліографія ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 36
ВСТУП
Відповідно до ст. 50 [1] ЦК юридичними особами можуть бути організації, котрі переслідують в якості основної мети своєї діяльності одержання прибутку (комерційні організації) або не мають такої мети і не розподіляють отриманий прибуток між учасниками (некомерційні організації).
Головний критерій їх розмежування - основна мета діяльності одержання прибутку або ні. Абсолютно не має значення ні форма власності (державна, кооперативна і т.д.), організаційно-правова форма, ні інші обставини.
Комерційні організації можуть виступати у формі: господарських спільнот (АТ, 000, ТДВ), товариств (повних і командитних), виробничих кооперативів. Цей перелік закритий - з кола комерційних організацій виключені орендні, народні, колективні і т.п. організації, згадувані в раніше діяв законодавстві. Некомерційні організації теж мають численні організаційно-правові форми: громадські об'єднання (профспілки, інвалідні організації, жіночі організацій тощо), споживчі кооперативи (ЖБК, ЖК, ДСК і т.п.), благодійні та інші фонди (Фонд допомоги біженцям , Чорнобиль-фонд, Горбачов-фонд і т.д.) і ін Слід врахувати, що цим організаціям дозволена не будь-яка підприємницька діяльність,
а лише така, яка необхідна для реалізації їх статутних цілей.
На відміну від комерційних організацій цей перелік відкритий:
Можуть бути створені й інші некомерційні організації (наприклад, державні корпорації, некомерційні партнерства, автономні некомерційні організації).
Найбільшу популярність отримали такі комерційні організації, як господарські товариства. Їх часто плутають з господарськими товариствами. Між тим невід'ємною ознакою будь-якого товариства є безпосередню участь у його діяльності осіб, що заснували товариство, в той час як у суспільстві об'єднується майно засновників (їх капітали). Об'єднання майна засновників може і не бути (йдеться не про спільному капіталі, а інше майно). З іншого боку, і учасники товариства поряд з об'єднанням своїх капіталів можуть також брати участь у його діяльності, а можуть і не приймати (ст. 73, п. 5 ст.82, ст.89, 98 ЦК).
Метою написання курсової роботи є повне уявлення про комерційні організації, а також їх діяльності.
Основним завданням служить розгляд і порівняння відмінностей даних організацій.
1. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА
ГК розрізняє ряд видів господарських товариств: ТОВ, ТДВ, АТ, дочірні і залежні.
Відповідно до ст. 87 [2] ГК ТОВ [1] визнається засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники ТОВ не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів.
Порядок внесення вкладів у статутний капітал визначається ст. 90 ЦК та установчими документами ТОВ. Однак, якщо той або інший учасник суспільства ще не вніс свій внесок, він відповідає за зобов'язаннями ТОВ солідарно з іншими його учасниками в межах як вже оплаченої (внесеної) частини вкладу, так і не оплаченої (не внесеної). ТОВ повинне мати фірмове найменування, в якому містяться слова «товариство з обмеженою відповідальністю». Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю» прийнятий 08.02.98. Норми цього Закону застосовуються лише в тій мірі, в якій вони не суперечать ЦК.
Стаття 88 ГК [3] містить ряд обмежень, що стосуються складу учасників ТОВ. По-перше, число учасників ТОВ не може перевищувати межі, встановленої законом (тобто не більше 50 учасників - закон «про товариства з обмеженою відповідальністю»). По-друге, якщо суспільство складається з одного засновника, це не може бути інше господарське товариство. По-третє, обмежений термін для перетворення ТОВ, число учасників якого перевищила 50, в АТ. Встановлений у п. 1 ст.88 ЦК річний термін слід відраховувати з наступного дня після прийняття «зайвого» учасника (ст. 191 ЦК).
ЦК містить інші обмеження по складу: ні держоргани, ні органи місцевого самоврядування (за загальним правилом) не можуть бути учасниками ТОВ; фінансуються власником установи - лише за згодою власника і т.д.
На відміну від інших комерційних організацій, які іменують один установчий документ (договір або статут), у ТОВ їх два: установчий договір і статут. Однак ст.89 ГК [4] допускає можливість наявності і одного документа (статут ТОВ), якщо засновником є одна особа.
Статут ТОВ повинен містити:
Повне та скорочене фірмове найменування ТОВ. При цьому ТОВ повинне мати повне і має право мати скорочене фірмове найменування російською мовою (і на інших мовах). При цьому російськомовний варіант повинен містити повне найменування ТОВ і слова «з обмеженою відповідальністю». Фірмове найменування російською мовою не може включати інші терміни та абревіатури, в т.ч. запозичені з іноземних мов. Скорочене фірмове найменування ТОВ може містити замість слів «товариство з обмеженою відповідальністю» абревіатуру «ТОВ»;
відомості про місце знаходження ТОВ. Воно представляється місцем державної реєстрації ТОВ;
відомості про розмір статутного капіталу (не менше 100 МРОТ), встановленого законом, на дату подання установчих документів для державної реєстрації ТОВ;
відомості про розмір і номінальної вартості частки кожного учасника ТОВ (вони є в рублях). Розмір частки учасника ТОВ визначається у відсотках або у вигляді дробу і повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки в статутному капіталі ТОВ;
права та обов'язки учасників ТОВ;
відомості про порядок та наслідки виходу учасника з ТОВ;
відомості про порядок переходу частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ до іншої особи;
відомості про порядок зберігання документів ТОВ та про порядок надання товариством інформації учасникам ТОВ та іншим особам (наприклад, податковим органам, органам статистики, податкової поліції);
відомості про склад і компетенції органів управління ТОВ, в т.ч.
про питання, що становлять виняткову компетенцію загальних зборів ТОВ, про порядок прийняття цими органами рішень (у т.ч. рішень, прийнятих одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів); інші відомості, передбачені у ст. 52, 89-93 ЦК [5] і в Законі «про товариства з обмеженою відповідальністю».
Склад органів управління ТОВ також встановлюється в установчих документах ТОВ. Він включає: загальні збори; виконавчий орган (одноособовий і (або) колегіальний).
З іншого боку, статутом товариства може бути передбачено утворення ради директорів (наглядової ради).
Компетенція загальних зборів визначається статутом товариства та чинним цивільним законодавством. Відповідно до п. 2 ст. 33 Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю» до виключної компетенції загальних зборів належать:
1) визначення основних напрямів діяльності ТОВ,
прийняття рішення про участь в об'єднаннях комерційних організацій;
2) зміна статуту ТОВ, у т.ч. розміру статутного капіталу ТОВ;
3) зміна установчого договору ТОВ;
4) утворення виконавчих органів ТОВ та дострокове припинення їх повноважень, а також прийняття рішення про передачу повноважень одноосібного виконавчого органу ТОВ комерційної організації або індивідуальному підприємцю (яка керує);
5) обрання та дострокове припинення повноважень ревізійної комісії (ревізора) ТОВ; і т.д.
Чергові збори проводиться не рідше ніж один раз на рік, а позачергове - у випадках, передбачених статутом. Рішення з питань, зазначених у п. 2 (зміна статуту, в т.ч. статутного капіталу), а також з інших питань, визначених статутом ТОВ, приймаються більшістю не менше% голосів від загальної кількості голосів учасників ТОВ. Рішення змінити установчий договір, реорганізувати або ліквідувати товариство приймається всіма учасниками ТОВ одноголосно. Решта питань - більшістю від загального числа голосів (якщо інше не передбачено законом або статутом ТОВ).
Одноосібний виконавчий орган ТОВ (директор, генеральний директор і т.п.) обирається загальними зборами на термін, визначений статутом (в т.ч. і не з числа учасників товариства). Статут може передбачати утворення, поряд з одноосібним органом, також і колегіального виконавчого органу ТОВ (правління, дирекція тощо). Членом такої установи може бути тільки фізична особа, в т.ч. не є учасником ТОВ. Функції голови колегіального виконавчого органу ТОВ виконує особа, яка є одноосібним
виконавчим органом товариства (якщо тільки повноваження останнього не передані керуючому - іншій юридичній особі або індивідуальному підприємцю).
Одноосібний виконавчий орган ТОВ:
без довіреності діє від імені ТОВ, представляє його інтереси і робить угоди;
видає доручення, в т.ч. з правом передоручення;
видає накази про прийом на роботу і про звільнення з роботи,
про переклади працівників ТОВ, про притягнення їх до заходів дисциплінарного стягнення, про їх заохочення;
здійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ.
Установчі документи товариства повинні містити також інші відомості, передбачені Законом «Про товариства з обмеженою відповідальністю», зокрема, про:
великі угоди;
виключення з ТОВ;
дочірніх і залежних товариствах;
філіях і представництвах ТОВ;
публічної звітності ТОВ.
Аналіз судової практики, присвяченій установчих документів ТОВ, показує, що: а) установчий договір ТОВ
повинен відповідати загальним вимогам, що пред'являються ГК до договорів і операцій (у т.ч. і про підстави визнання угод недійсними), а також відображати особливості, передбачені Законом «Про товариства з обмеженою відповідальністю», б) положення статуту ТОВ, що суперечать закону, не повинні застосовуватися судом при вирішенні спору, в) у разі невідповідності положень установчого договору та положень статуту пріоритет мають положення статуту ТОВ, р) з урахуванням предмета і значення установчого договору дані про державну реєстрацію засновників не належать до відомостей, які повинні бути зазначені в цьому договорі. .
У ст. 90 ЦК статутний капітал ТОВ отримав характеристику
гарантії майнових інтересів кредиторів. Це означає, що використовувати його на інші цілі за загальним правилом не можна.
Майно, утворене за рахунок внесків учасників у статутний капітал, належить ТОВ на праві власності (п. 1 ст. 66, ст. 213 ЦК). Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю» визначив мінімальний розмір статутного капіталу товариства - 100-кратний розмір МРОТ (на дату подання установчих документів на державну реєстрацію). Стаття 90 ЦК вводить жорсткі вимоги з приводу строків внесення вкладів у статутний капітал: на момент державної реєстрації ТОВ має бути сплачено не менше 50% статутного капіталу. Однак учасники товариства мають право сплатити до цього моменту весь свій внесок,% внеску і т.д. В рівній мірі вони можуть внести неоплачену частину статутного капіталу і достроково (наприклад, протягом 2 місяців з дня реєстрації ТОВ, протягом 6 місяців), тобто не чекаючи закінчення першого року діяльності товариства. Якщо в установчих документах встановлено, що учасники зобов'язані внести весь вклад в більш ранні терміни (тобто до закінчення першого року діяльності ТОВ), то ці терміни необхідно дотримуватися. При порушенні обов'язки внести внесок до статутного капіталу у строки, передбачені установчими документами, наступають ті ж наслідки, що і відповідно до п. 3 ст. 90 [2] ГК (за невнесення вкладів за закінчень першого року діяльності ТОВ).
Якщо на момент державної реєстрації ТОВ учасники не сплатили 50% оголошеного статутного капіталу, це може послужити підставою для відмови в державній реєстрації. Внесення (оплата) частки внеску до статутного капіталу підтверджується документами, виданими установами банку. Слід звернути увагу на ряд обмежень, що містяться у ст. 90 ЦК:
а) учасник ТОВ не може бути звільнений від Обов'язки внести внесок до статутного капіталу ТОВ. Внеском можуть служити грошові кошти, рухоме і нерухоме майно і майнові права, права на використання об'єктів інтелектуальної власності;
б) заборонений внесок шляхом зарахування вимог до товариства. Мова йде, як правило, не про засновників ТОВ (бо до не заснованому ще суспільству не можуть бути пред'явлені вимоги), а про таких осіб; які виявилися кредиторами вже існуючого ТОВ і вступають у нього в якості учасників. У цьому випадку заліком їх вимог до ТОВ не можна замінити реальний внесок у статутний капітал;
в) будь-яке зменшення статутного капіталу допускається лише
після повідомлення всіх кредиторів товариства. Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю» встановив, що таке повідомлення повинно бути попереднім: протягом 30 днів з дня прийняття рішення про зменшення розміру статутного капіталу кредиторам має бути надіслано письмове повідомлення. У ці ж терміни ТОВ публікує про це друковане повідомлення. При внесенні змін до установчих документів ТОВ (в т.ч. і у випадках, коли це пов'язано зі зміною розміру і складу статутного капіталу ТОВ) необхідно повідомити про це орган державної реєстрації ЮО і представити до цього органу рішення про внесення змін до установчих документів, так само як самі ці зміни;
г) лише після внесення всіх вкладів у повному обсязі допускається збільшення статутного капіталу.
Якщо розмір чистих активів ТзОВ виявиться меншою від статутного капіталу, передбаченого в установчих документах (після закінчення другого та кожного наступного фінансового року), то Товариство зобов'язане зменшити статутний капітал. Інакше кажучи, його учасники не має права в цьому випадку збільшувати активи ТОВ шляхом додаткових внесків, а зобов'язані оголосити про зменшення статутного капіталу (шляхом опублікування у пресі, розсилки листів, виступи по радіо, телебаченню і т.д.). У будь-якому разі кредитори ТОВ мають бути письмово повідомлені про це.
Аналіз судової практики, присвяченій формуванню статутного капіталу ТОВ, показує, що: а) оцінка іеденежного кладу в статутний капітал товариства повинна бути проведена незалежним оцінювачем відповідно до Федеральним законом від 29.07.98 «Про оціночної діяльності в Російській Федерації» (якщо внесок еквівалентний 200 МРОТ на дату подання документів на державну реєстрацію ТОВ). Дані правила діють як при заснуванні ТОВ, так і у випадках збільшення статутного капіталу; б) учасник ТОВ зобов'язаний подати (на вимогу ТОВ) грошову компенсацію достроково припинилася майнового права (яке раніше він вніс в якості внеску) протягом строку, що залишився. Якщо учасник передав у користування ТОВ майно (в якості внеску до статутного капіталу), воно залишається в користуванні суспільства і при виході (виключенні) учасника з ТОВ до закінчення строку користування, їли установчим договором не передбачено інше; в) сума збільшення статутного капіталу не повинна перевищувати різницю
між вартістю чистих активів ТОВ і сумою статутного капіталу і резервного фонду ТОВ. При цьому пропорційно збільшується і вартість часток учасників ТОВ (без зміни їх розміру і співвідношення). За рішенням загальних зборів статутний капітал може бути збільшений за рахунок вкладів окремих учасників ТОВ (так само як за рахунок додаткових внесків третіх осіб, якщо це прямо не заборонено статутом ТОВ). У разі недотримання термінів та порядку внесення вкладів у статутний капітал, термінів реєстрації змін, що вносяться до установчих документів ТОВ, збільшення статутного капіталу визнається
що не відбувся. При фактичне внесення вкладів вони підлягають поверненню в розумні терміни.
Відповідно до ст. 93 ГК учасник ТОВ має право продати свою частку, подарувати, обміняти її. Все це - форми відступлення частки учасника ТОВ. Можна також розділити частку на кілька частин, поступившись її декільком особам, частину частки залишити собі, а іншу (інші) передати іншим особам, що є учасниками даного ТОВ. Це право - абсолютне; в установчих документах ТОВ його заборонити не можна.
Інші учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки. Якщо ж відчуження частки проводиться в іншій формі (дарування, міна, спадкування тощо), то в інших учасників ТОВ немає переважного права на її придбання (тому що немає покупки). При покупці частки (її частини) іншими учасниками ТОВ загальне правило полягає в тому, що вони набувають відчужену частку в частині, пропорційній розміру їх власних часткою в статутному капіталі товариства. Однак у статуті можуть бути передбачені інші варіанти (наприклад, що частка дістається лише учасникам-засновникам пропорційно розмірам їх часток, що вона дістається тому з учасників, який перший заявив про бажання її придбати, шануй частка дістається тому з учасників, якого вкаже сам продавець) .
Щоб не страждали інтереси учасника, що продає свою частку, п. 3 ст. 93 ГК встановив в якості загального правила місячний термін для використання іншими учасниками свого переважного права купівлі цієї частки. У той же час в статуті ТОВ може бути передбачено й інший термін (як більшою, так і меншої тривалості). Лише після закінчення терміну, встановленого законом або статутом, продає свою частку учасник має право реалізувати її третім особам. Проте слід врахувати,
що навіть у цьому випадку право продажу частки третім особам можливе лише за умови, що статут це допускає.
Якщо статут забороняє відчуження частки учасника третім особам, а інші учасники ТОВ відмовилися її придбати, товариство зобов'язане виплатити учаснику вартість частки або видати йому майно, відповідне вартості частки, в натурі. Згоди учасника на те, щоб йому видали майно в натурі, не потрібно. У конкретній ситуації може бути і так, що учасник, відчужує частку, хотів би отримати її грошову вартість, проте ТОВ вправі виплатити її майном тієї ж вартості.
Стаття 93 ГК в якості абсолютного містить заборону на відчуження учасником неоплаченої частини його частки. Таким чином, ні в статуті, ні в спеціальних угодах іншого правила бути не може. Це стосується і випадків переходу частки до спадкоємців (правонаступників) учасників ТОВ.
Встановлено також, що ТОВ, яке придбало частку учасника, зобов'язана передати її іншим учасникам або третім особам протягом одного року. У межах цього строку розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у зборах учасників ТОВ здійснюється без урахування частки, придбаної товариством. Правило про те, що учасники ТОВ мають переважне право купівлі частки, діє і в такій ситуації.
Якщо ж в установчих документах ТОВ передбачений інший порядок, то слід керуватися ним. Збори учасників ТОВ має право прийняти рішення не про реалізацію частки, а про зменшення статутного капіталу (ст. 90 ЦК).
Перехід частки учасника до спадкоємців (правонаступників) допускається на загальних підставах. Однак якщо установчі документи товариства пов'язують такий перехід з необхідністю мати згоду учасників, то ця умова необхідно дотриматися. У подібних випадках повинна бути отримана згода всіх інших учасників ТОВ. Якщо хоча б один з них заперечує проти переходу частки до спадкоємців (правонаступників) учасника, товариство зобов'язане виплатити останнім дійсну вартість частки або передати майно в натурі.
Аналіз судової практики про відступлення частки ТОВ ст. 93 ГК показує, що: а) учасники ТОВ мають переважне право купівлі частки учасника, що продає її, але ціною пропозиції третій особі. Учасники ТОВ користуються переважним правом купівлі частки пропорційно розмірам своїх часток, якщо статутом ТОВ (або угодою учасників) не передбачено інше, б) статутом ТОВ може бути передбачена необхідність отримання згоди товариства чи інших його учасників на відступлення частки учасника третій особі іншим чином, | ніж продаж; в) ТОВ може користуватися правом переважного придбання частки, якщо це передбачено статутом товариства і учасники ТОВ не використали своє право переважної
купівлі; г) продаж частки з порушенням права переважної купівлі не тягне недійсність угоди; можна лише в судовому порядку вимагати перекладу на учасника прав та обов'язків за угодою. Поступка переважного права купівлі не допускається; д) угода з відступлення частки в суспільстві здійснюється в простій письмовій формі, якщо статутом ТОВ не передбачено інше. Однак ТОВ має бути письмово повідомлено про здійснення угоди; е) вклади в майно ТОВ не є
вкладами до статутного капіталу ТОВ. Вони вносяться в тій мірі, в якій це передбачено статутом ТОВ та прийнято рішення загальних зборів ТОВ.
Відповідно до ст. 94 ГК учасник ТОВ має право в будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших його учасників. При цьому йому повинна бути виплачена вартість частини майна, яка відповідає його частці у статутному капіталі, в порядку, спосіб і строки, які передбачені законом і установчими документами товариства.
Виплата здійснюється у межах 6 місяців з моменту закінчення фінансового року, під час якого подано заяву про вихід з ТОВ (якщо інший термін не встановлено статутом ТОВ); дійсна вартість частки учасника, що вибув виплачується за рахунок різниці між вартістю чистих активів ТОВ і розміром статутного капіталу ТОВ .
Аналіз судової практики, присвяченій виходу учасника ТОВ, показує, що: вихід (або виключення) учасника не звільняє його від обов'язку щодо внесення вкладу у майно ТОВ, яка виникла до подачі заяви про вихід; дійсна вартість частки ТОВ (певна при виході учасника) повинна відповідати частини вартості чистих активів товариства, пропорційної розміру його частки (а якщо він не повністю сплатив свій внесок до статутного капіталу - пропорційно оплаченої частини вкладу). Виплата здійснюється у грошово формі або (за згодою учасника) шляхом видачі йому майна в натурі такої ж вартості. Учасник не має права (при виході з ТОВ) вимагати повернення саме того майна, яке він вніс в якості внеску до статутного капіталу; навіть один учасник товариства, частка якого становить не менше 10% статутного капіталу, має право вимагати в судовому порядку виключення з ТОВ учасника, який грубо порушує свої обов'язки; розглядаючи суперечки про виключення, суду, при вирішенні питання про те, чи є допущене порушення грубим, необхідно враховувати ступінь його вини. Під діями (бездіяльністю); учасника, які роблять неможливим діяльність ТОВ або істотно її ускладнюють, слід, зокрема, розуміти систематичне ухилення без поважної причини від участі у загальних зборах ТОВ, яка позбавляє його можливості приймати вирішена з питань, які потребують одностайності; після виходу учасника з ТОВ розмір його частки, що використовується в розрахунку на виплату йому дійсної вартості частки, не може бути змінений; порушення порядку виходу учасника тягне за собою відмову в державній реєстрації змін установчих документів товариства.
2. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА
Чинний ЦК допускає діяльність повних і командитних товариств. Відповідно до ст. 69 ГК повним визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до договору між ними займаються підприємницькою діяльністю від імені повного товариства і несуть відповідальність за його зобов'язаннями належним їм майном. Повний товариш може бути учасником ТОВ, акціонером АТ, вкладником командитного товариства. Пункт 2 ст. 69 ГК лише не дає можливості бути повним товаришем відразу двох товариств (ні повних, ні командитних).
Якщо членами повного товариства є фізичні особи, то вони набувають статусу громадян-підприємців, проте спеціальну реєстрацію (індивідуально, поза рамками повного товариства) ці особи не проходять, хоча і отримують індивідуальне свідоцтво про реєстрацію як підприємця.
Договір [3] - єдиний установчий документ товариства. Оскільки в ньому немає статутного капіталу, не визначений мінімальний розмір складеного капіталу, то установчий договір повинен відображати таку специфіку повного товариства. Обов'язкові відомості установчого договору встановлено п. 2 ст. 52 ЦК та п. 2 ст. 70 ЦК. Інші відомості, внесені в договір, не повинні суперечити вимогам закону. Установчий договір товариства, а також зміни і доповнення до нього підлягають державній реєстрації.
У цьому договорі засновники зобов'язуються створити повне товариство. Цей документ повинен містити відомості про:
порядку спільної діяльності повних товаришів по створенню даного виду комерційної організації;
умови передачі повному товариству майна;
умови участі повних товаришів у його діяльності;
умови і порядок розподілу між повними товаришами чистого прибутку;
порядок та умови розподілу збитків від діяльності товариства між його учасниками;
порядок управління товариством;
порядок виходу повних товаришів з його складу;
розмір та склад складеного капіталу;
розмір, склад, терміни і порядок внесення повними товаришами своїх вкладів до складеного капіталу. Кожен учасник зобов'язаний внести не менше половини свого внеску до складеного капіталу до моменту реєстрації товариства. Інша частина вкладу повинна бути внесена в терміни, встановлені установчим договором;
розмір та порядок зміни часток кожного з учасників товариства у складеному капіталі;
фірмовому найменуванні. Воно повинне містити або імена (найменування) всіх його учасників і слова «повне товариство», або ім'я (найменування) одного або декількох учасників з додаванням слів «і компанія», а також «повне товариство» (див. ст. 54, 69 ГК );
місці знаходження товариства; Воно визначається місцем державної реєстрації;
інші відомості, передбачені законом або підлягають включенню до установчого договору за наполяганням учасників (інакше договір не буде вважатися укладеним, ст. 432 ЦК).
Оскільки повне товариство є комерційною організацією, то виникає необхідність у повсякденному управлінні її справами. Адже необхідно укладати угоди з партнерами, взаємодіяти з податковими органами, органами статистики, праці та зайнятості і т.д. Стаття 71 ЦК надає вибір самим учасникам: вони мають право створити якийсь спеціалізований орган повсякденного управління (наприклад, дирекцію), а можуть покласти ці функції на одного з учасників товариства - того, хто веде їх загальні справи (ст. 72 ЦК). Можливий і комплексний варіант: найбільш важливі питання може вирішувати спеціальний орган, а поточні - один з учасників товариства.
Однак у будь-якому випадку має бути згода всіх товаришів. В установчому договорі вони можуть визначити, в яких випадках достатньо рішення, прийнятого більшістю голосів (простим, в2 / 3, в 2 / 4 і т.д.)
Загальне правило, закріплене в п. 2 ст. 72 ЦК, полягає в тому, що кожен повний товариш має один голос. Це означає, що, незважаючи на різний розмір внеску до складеного капіталу, на різний обсяг робіт, виконуваних від імені товариства, на різні терміни вступу до нього і т.д., всі учасники мають рівні права в процесі прийняття рішень у рамках товариства.
З іншого боку, учасники можуть передбачити в установчому договорі інший принцип розподілу голосів (наприклад, тому учаснику, чий внесок більше, надавати і більше голосів або навпаки; учасникам-засновникам надати більше голосів, ніж набрав товариство після його створення).
Право учасника знайомитися з усією документацією щодо ведення справ товариства - абсолютне і необмежене. Відмова від цього права юридичної сили не має, так само як і будь-яка угода з приводу його обмеження. Це пов'язано з тим, що учасники товариства солідарно і субсидиарно відповідають за його зобов'язаннями своїм майном. Тому якщо навіть один з учасників веде спільні справи повного товариства, він зобов'язаний забезпечити можливість ознайомлення інших учасників зі згаданою документацією. Форми ознайомлення можуть бути різноманітними: щомісячний звіт учасника, ведучого загальні справи, розсилка інформаційних листів, аналіз документів на місці, контроль і ревізія справ і т.д. Перешкоджання учасникам в ознайомленні з документацією щодо ведення справ може спричинити виключення винного зі складу товариства в порядку, встановленому установчим договором.
У ст. 72 ЦК передбачається 4 варіанти ведення справ:
а) кожний із учасників вправі діяти від імені всього товариства. У цьому випадку довіреності від інших учасників товариства не потрібні. Будь-яка угода, укладена будь-яким з учасників, тягне наслідки для товариства, не потрібно також подальшого схвалення угоди іншими учасниками;
б) всі учасники ведуть його справи спільно. У цьому випадку створюється певна структура, покликана приймати рішення (наприклад, збори учасників, рада засновників). Даний варіант припускає одностайність учасників. Якщо хоча б один з них проголосує проти (або навіть утримається), рішення вважається не прийнятим. Такий варіант прийнятний, якщо товариство укладає угоди рідко, і його учасники мають можливість вчасно ухвалити рішення;
в) ведення справ доручається декільком учасникам. У цьому випадку інші учасники зобов'язані отримати від них довіреності. При укладанні угод учасники, на яких покладено ведення спільних справ, так само як і у випадках, коли вони представляють інтереси товариства в податкових органах, органах Пенсійного фонду РФ, Фонду соціального страхування РФ, статистики, інших держорганах, а також у взаємодії з будь-якими третіми особами , не повинні надавати довіреності від інших членів товариства. Інші ж, навпаки, можуть здійснювати будь-які угоди від його імені тільки за довіреністю. Якщо вони виходять за рамки наданих повноважень, то інші учасники мають право ставити питання про визнання вчинених ними угод недійсними, про їх відповідальність і т.д. (Ст. 179, 183ГК);
г) ведення справ покладається на одного з учасників. І в цьому разі інші учасники товариства добровільно передають йому право виступати в господарському обороті від імені товариства. Решта учасників або зовсім не має права здійснювати операції від його імені, або здійснюють їх виключно в рамках повноважень, згаданих у довіреності учасника, ведучого загальні справи.
Той чи інший варіант ведення спільних справ повинен бути закріплений в установчому договорі.
Стаття 72 ЦК регулює і ситуацію, коли одні учасники, покладено на інших ведення спільних справ, приходять до висновку про їх несумлінності (вона може виражатися, наприклад, в укладенні свідомо невигідних угод, в розбазарюванні майна, у зловживаннях, у відмові надати документацію товариства для ознайомлення іншим учасникам, у веденні бухобліку з порушеннями, що спричинило податкові санкції, в несплаті податків). У цьому випадку вони через суд вправі домогтися припинення повноважень щодо ведення спільних справ. Так як задоволення судом їх вимог тягне зміни установчого договору (у частині, що стосується порядку управління і запровадження загальних справ товариства), то такі зміни повинні бути внесені в договір і зареєстровані у встановленому порядку (ст. 51 ЦК).
Участь у діяльності товариства може виражатися в різноманітних формах. Так, повний товариш має брати участь в управлінні, у формуванні майна, у веденні спільних справ, в укладенні договорів, вчиненні інших угод і т.д. Оскільки учасники товариства створили саме комерційну організацію, то очевидно, що вони спільно здійснюють підприємницьку діяльність, виконують певну роботу: з виготовлення товарів, надання послуг, зі зберігання, реалізації готової продукції і т.д. Конкретно та чи інша форма, а також ступінь участі кожного обмовляється в установчому договорі.
Найважливішою обов'язком учасників товариства є формування його складеного капіталу. Внесок учасника може виражатися у внесенні певної грошової суми, у передачі майна, права користування об'єктами інтелектуальної власності, речових прав і т.д. Про те, що майно передано в якості внеску до складеного капіталу товариства, необхідно чітко вказати в установчому договорі.
Якщо строк внесення вкладу визначений в установчому договорі, то учасник товариства, не вніс решту вкладу, зобов'язаний сплатити йому 10% річних з невнесеної частини вкладу і відшкодувати завдані збитки. Однак товариші вправі передбачити в установчому договорі та інші заходи.
Учасниками повного товариства можуть бути як юридичні особи, так і громадяни-підприємці. Причому участь в товаристві не означає, що втрачається самостійність і статус юридичних осіб. Це лише обмежує їх у скоєнні від свого імені угод, однорідних з тими, які становлять предмет діяльності даного товариства. Аналогічно вирішується питання і відносно угод громадян підприємців. Враховуючи те, що, ставши учасниками товариства, вони отримують свідоцтво про державну реєстрацію як підприємця, згадані громадяни вправі здійснювати у своїх інтересах будь-які угоди, аби вони не збігалися з предметом діяльності товариства.
За загальним правилом прибуток і збитки товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Проте в установчому договорі може бути зафіксовано і будь-який інший принцип розподілу. У той же час зовсім виключити участь кого-небудь з товаришів у розподілі прибутку чи збитків не можна. Якщо угода про це закріплено в установчому договорі, то такий договір реєстрації не підлягає, а якщо він вже зареєстрований, то учасники зобов'язані його змінити.
Відповідно до ст. 75 ЦК повні товариші солідарно несуть субсидіарну відповідальність всім своїм майном за зобов'язаннями товариства. Аналіз судової практики показує, що: при зверненні стягнення на майно юридичної особи - учасників повного товариства слід керуватися НК і Федеральним законом від 21.07.97 «Про виконавче провадження» (а також ст. 64 ГК). При зверненні стягнення на майно громадянина слід врахувати, що на деякі види майна громадян звертати стягнення не можна.
Незалежно від часу вступу учасника в повне товариство, він відповідає і за зобов'язаннями товариства, що виникли до його вступу. Причому угода про інше ніяких правових наслідків не тягне, тому що воно мізерно (п. 3 ст. 75 ЦК).
Якщо учасник вибув (навіть за наявності поважних причин) з товариства, він не несе відповідальності лише за зобов'язаннями товариства, що виникли після його вибуття. Що ж стосується зобов'язань, що виникли до моменту вибуття учасника, то він відповідає за них нарівні з іншими учасниками протягом 2 років з дня затвердження річного звіту.
Смерть фізичних осіб безумовно тягне за собою зміну складу товариства, навіть якщо його спадкоємець і буде прийнятий в якості нового учасника. Аналогічні наслідки тягне оголошення громадянина померлим або визнання безвісно відсутнім, оскільки участь у діяльності повного товариства - обов'язкова умова членства. Оголошення юридичної особи - учасника товариства банкрутом означає, що він автоматично підлягає ліквідації, а тому виключається з товариства.
Незалежно від причини зміни складу залишилися учасники повинні вирішити питання про продовження діяльності товариства.
Питання про виключення учасника завжди вирішується одноголосно (ст. 76 ЦК), навіть якщо в установчому договорі закріплений інший принцип. На підставі такого рішення учасники, що залишилися можуть порушувати у суді справу про виключення учасника зі складу товариства, якщо, звичайно, останній не згоден виконати його добровільно.
Відповідно до ст. 77 ГК учасники повного товариства має право вийти з нього, заявивши про це в письмовій формі не менш ніж за 6 місяців до фактичного виходу. Однак якщо товариство засновано із зазначенням терміну діяльності, то достроковий вихід з нього неприпустимий. Це загальне правило. Достроковий вихід можливий лише за наявності поважних причин (хвороба, що перешкоджає проживанню в даній місцевості чи виконання діяльності, яку здійснює товариство, призов до армії і т.п.). Однак у цьому випадку ст. 77 ЦК не вимагає, щоб заява була подана не менш ніж за 6 місяців до фактичного виходу із товариства.
Днем фактичного виходу з товариства вважається дата, коли особа перестала брати участь у його діяльності (незалежно від причини). Оскільки закон в якості обов'язкового ставить вимогу про участь у діяльності повного товариства, фактичне припинення участі в цій діяльності, по суті, означає вихід з нього (ст. 69 ГК). Саме до такого фактичного виходу і повинно пройти не менше 6 місяців, згаданих у ст. 77 ЦК.
Момент вибуття може і не збігатися з моментом фактичного виходу. Оскільки вибуття учасника тягне за собою зміну тексту установчого договору, а це в свою чергу можливо лише на зборах (на якому буде розглянуто заяву про вихід його з товариства), то учасник вважається таким, що вибув з моменту внесення таких змін, причому вони повинні бути внесені у встановленому законом порядку , тобто з обов'язковим повідомленням до органу, який здійснив державну реєстрацію.
За загальним правилом, виплачується вартість частини майна останнього, яка відповідає частці цього учасника у складеному капіталі. Проте в установчому договорі можуть бути передбачені й інші варіанти виплат (наприклад, може бути встановлено, що вибуває буде виплачено лише 50% від майна, відповідного частки цього учасника у складеному капіталі, або, навпаки, поряд з майном, що відповідають його частці, повинна бути виплачена певна частина майна товариства).
Прийняття в товариство спадкоємця померлого учасника-громадянина проводиться у загальновстановленому порядку: його необхідно прийняти до складу учасників, вирішити питання про частку в спільному капіталі, характер участі у діяльності товариства, внести відповідні зміни до установчого договору. Якщо спадкоємець не побажав вступити до товариства (або не був прийнятий), розрахунки з ними здійснюються в тому ж порядку, що і з вибулим учасником. Поряд з іншими учасниками спадкоємець відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли протягом 2 років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, в якому спадкодавець вибув з товариства. Однак відповідальність спадкоємця, не прийнятого до товариства, обмежена: він відповідає лише в межах перейшло до нього (як до спадкоємця) майна вибулого учасника (ст. 75 ЦК).
Крім того, у ст. 78 ЦК встановлено два загальні правила: по-перше, правонаступник реорганізованого юридичної особи мають право вступити в товариство лише за згодою інших учасників, по-друге, при вибуття одного з учасників частки інших у спільному капіталі відповідно збільшуються. Проте в установчому договорі можуть бути встановлені й інші правила.
Відповідно до ст. 79 ГК учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.
Оскільки частка (частину частки) учасника переходить до нового обличчя, він відповідає за зобов'язаннями товариства нарівні з іншими учасниками та за зобов'язаннями, які виникли до його вступу в товариство. З іншого боку, якщо мова йде про перехід прав, то їх обсяг залежить від того, вся або частина частки перейшла до згаданого особі: якщо перейшла частина частки, то він отримує тільки; частину прав колишнього учасника товариства.
За загальним правилом учасник товариства, який може виявитися боржником за іншими зобов'язаннями (тобто не пов'язаним з його участю у діяльності товариства), відповідає перед кредиторами іншим своїм майном. Однак якщо іншого майна недостатньо, кредитори вправі вимагати виділу частини його майна, відповідної частці боржника у складеному капіталі товариства.
Оцінка виділяється частки проводиться за балансовою вартістю майна, що припадає на частку боржника у складеному капіталі на момент пред'явлення письмової вимоги. кредиторів.
Додатково до загальних для всіх юридичних осіб закон передбачає таку підставу ліквідації повного товариства, як наявність єдиного учасника.
3. Виробничі кооперативи
Члени кооперативу субсидіарної відповідають за його зобов'язаннями; при цьому конкретна міра відповідальності може бути передбачена статутом кооперативу.
Виробничий кооператив має фірмове найменування. Стаття 107 ЦК не зобов'язує вказувати в найменуванні прізвище (ім'я) одного або кількох членів кооперативу (як це встановлено для господарських товариств). Однак якщо всі вони вирішать, що фірмове найменування повинне відображати ім'я одного або навіть усіх членів кооперативу, то це їхнє право.
Установчим документом виробничого кооперативу є статут.
Статут має містити відомості про:
фірмовому найменуванні. Воно включає найменування даної організації і слова «виробничий кооператив або« артіль »;
місці знаходження кооперативу. Воно визначається за місцем його державної реєстрації (ст. 54 ЦК);
розмірі пайових внесків, склад (наприклад, сума грошей, автомобіль «Волга») і порядку їх внесення;
відповідальності членів кооперативу за порушення зобов'язань щодо внесення пайових внесків;
характер і порядок трудового та іншого участі (наприклад, якщо членом кооперативу є юридична особа) у діяльності кооперативу та про їхню відповідальність за ухилення від такої участі;
порядок розподілу прибутку і збитків. При цьому потрібно врахувати, що прибуток кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх особистим трудовим і (або) іншим участю, розміром пайового внеску, а між членами, що не приймають особистої трудової участі, - виходячи з розміру пайового внеску. Розподілу підлягає частина прибутку, що залишається після сплати податків і зборів, а також після спрямування прибутку на інші цілі, що визначаються загальними зборами (ст. 12 Федерального закону від 08.05.96 «Про виробничих кооперативах»). Частина прибутку, що розподіляється між членами кооперативу пропорційно розмірам їх пайових внесків, не повинна перевищувати 50% прибутку, що підлягає розподілу між ними;
розміру та умови субсидіарної відповідальності членів кооперативу по його боргах. Виробничий кооператив - єдина комерційна організація, субсидіарну відповідальність членів якої за зобов'язаннями кооперативу визначається в порядку і розмірах, передбачених його статутом;
склад і компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень (у т.ч. з питань, рішення по яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів);
порядок виплати вартості паю особі, що припинив членство в кооперативі;
порядку вступу нових членів;
порядок виходу з кооперативу. Член кооперативу повинен подати письмову заяву не пізніше ніж за 2 тижні до виходу з кооперативу;
підстави та порядок виключення з кооперативу. Воно допускається тільки за рішенням загальних зборів (якщо член кооперативу не вніс у встановлений термін пайовий внесок або не виконує обов'язки, покладені на нього статутом);
порядок утворення майна виробничого кооперативу. Воно утворюється не тільки за рахунок пайових внесків, але і за рахунок отриманого прибутку, майна, переданого іншими особами, за рахунок інших законних джерел;
перелік філій та представництв;
порядок реорганізації та ліквідації кооперативу.
Вищим органом управління є загальні збори його членів. У кооперативі з числом членів більш 50 може бути створена наглядова рада. Членами наглядової ради та членами правління кооперативу, а також головою кооперативу можуть бути тільки члени кооперативу. До складу виконавчих органів кооперативу входять правління і (або) голова кооперативу. Член кооперативу одночасно не може бути членом наглядової ради і членом правління (головою).
Загальні збори членів має право розглядати і приймати рішення з питання утворення та діяльності кооперативу.
До виключної компетенції загальних зборів належать: затвердження статуту, внесення змін до нього; визначення основних напрямів діяльності кооперативу; прийом і виключення з кооперативу; встановлення розміру пайового внеску, розмірів і порядку утворення фондів кооперативу; визначення напрямів їх використання; утворення наглядової ради та припинення повноважень його членів, а також утворення і припинення повноважень виконавчих органів, якщо це право за статутом не передано наглядовій раді; обрання ревізійної комісії (ревізора), припинення повноважень її членів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, висновків ревізійної комісії (ревізора), аудитора; розподіл прибутку і збитків; прийняття рішень про реорганізацію та ліквідацію кооперативу; створення та ліквідація філій та представництв, затвердження положень про них; вирішення питань про участь кооперативу у господарських товариствах і товариствах, а також про вступ кооперативу у спілки (асоціації).
Загальні збори приймають рішення простою більшістю голосів присутніх, якщо інше не передбачено законом або статутом кооперативу.
Кожен член кооперативу незалежно від розміру його паю має при прийнятті рішень загальними зборами членів кооперативу один голос.
Рішення про зміну статуту, про реорганізацію (за винятком перетворення) і про ліквідацію кооперативу приймається 3 / 4 голосів присутніх на загальних зборах членів кооперативу. Рішення про перетворення виробничого кооперативу в господарське товариство або товариство повинне бути одноголосним.
Виконавчі органи здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу. Якщо в останньому більше 10 членів, то обирається також правління, яке очолює голова. Якщо в кооперативі є і правління, і голова, то в статуті необхідно визначити питання, які голова вирішує одноосібно.
У статуті повинні міститися й інші відомості, передбачені ЦК та Законом «Про виробничих кооперативах», зокрема:
про основні права і обов'язки членів кооперативу;
про фонди кооперативу;
про освіту, повноваження та порядок роботи ревізійної комісії (ревізора).
Майно виробничого кооперативу формується за рахунок пайових внесків його членів, отриманих доходів, інших законних надходжень. Воно є власністю кооперативу. Неправильно вважати його різновидом спільної (часткової) власності. Хоча воно і ділиться на паї, члени кооперативу зберігають на нього лише зобов'язальні права. З іншого боку, за одноголосним рішенням, прийнятому загальними зборами, в кооперативі можуть бути утворені неподільні фонди. Частки (паї) його членів у таких фондах не визначені. Частина майна кооперативу, яка спрямовуватиметься на створення неподільних фондів, також визначається кооперативом самостійно, так само як і цілі створення таких фондів. Якщо в статуті передбачено, що всі рішення загальних зборів приймаються, наприклад, простою більшістю голосів, то і рішення, що стосуються неподільних фондів, приймаються в загальному порядку.
Розмір пайового внеску члена кооперативу визначається на загальних зборах ще до реєстрації кооперативу в установленому порядку.
Виробничий кооператив не має права емітувати акції, але може випускати інші цінні папери (облігації, векселі тощо) з дотриманням порядку, встановленого законодавством про цінні папери. Купувати ж акції різних ВАТ кооператив може на загальних підставах.
Прибуток, що залишається у розпорядженні кооперативу після сплати податків, в т.ч. єдиного соціального податку (внеску), інших обов'язкових платежів, розподіляється між його членами.
Право на вихід з кооперативу - абсолютне і безумовне. Будь-які угоди, а також положення статуту, що обмежують або скасовують дане право, юридично нікчемні. З іншого боку, в статуті може бути передбачено, що член кооперативу зобов'язаний своєчасно попередити про свій вихід з його складу (наприклад, за 30 днів, за 3 місяці).
Момент виходу зі складу кооперативу може і не збігатися з моментом виплати вартості його паю, а також іншого майна. Якщо в статуті дане питання не врегульоване, то слід керуватися загальним правилом: виплата паю і майна здійснюється після закінчення фінансового року і твердження бухгалтерського балансу кооперативу, тобто не пізніше 1 квітня, наступного за звітним року.
До обставин, що можуть послужити підставою для виключення з виробничого кооперативу, зокрема, відносяться:
засудження члена кооперативу до покарання, що перешкоджає трудовому участі в діяльності кооперативу (позбавлення волі, виправні роботи не за місцем роботи і т.д.);
оголошення члена виробничого кооперативу (юридичної особи) банкрутом і його ліквідація (ст. 61, 64 ЦК);
заборону громадянину (як кримінального покарання)   займатися певною діяльністю, якщо членство в кооперативі нерозривно пов'язано з її здійсненням;
інші підстави, встановлені законодавством. В якості особливого підстави виступає членство в аналогічному кооперативі. Однак рядових членів кооперативу по цій підставі виключити не можна. Може бути виключений або член наглядової ради, або голова кооперативу, який член правління кооперативу. При цьому слід врахувати, що ст. 111 ЦК не зобов'язує, а лише дає право виключати членів цих органів зі складу кооперативу.
Встановлено обмеження права передачі паю одним членом кооперативу іншому: така передача можлива лише в тому випадку, якщо вона не заборонена законом чи статутом.
Якщо кооператив не дає згоди на передачу паю третій особі, член кооперативу вправі вийти з його складу, а потім, отримавши свій пай, розпорядитися ним.
Спадкоємці члена кооперативу не приймаються до його складу автоматично. За загальним правилом для цього необхідна згода загальних зборів. Однак статутом може бути передбачено й інше. Відмова в прийомі оскаржується до суду.
Відповідно до п. 5 ст. 111 ЦК звернення стягнення на пай (за загальним правилом) не допускається. Кредитори вправі вимагати його лише у випадку, якщо іншого майна громадянина недостатньо для покриття боргів. При зверненні стягнення на пай не можна ігнорувати порядок, передбачений статутом кооперативу, а якщо там це питання не врегульовано, - загальний порядок стягнення, встановлений законом (ст. 23, 24, 255 ЦК). Слід звернути увагу також на те, що якщо статутом кооперативу передбачено створення неподільних фондів і вони створені, то треті особи не мають права вимагати звернення стягнення за боргами члена кооперативу, і суд не повинен задовольняти позови про такі вимоги.
ВИСНОВОК
З усього викладеного підіб'ємо підсумок:
1) Комерційні організації, будучи юридичною особою можуть мати цивільні права, відповідні цілям діяльності, передбачених у їх установчих документах, і нести пов'язані з цим обов'язки.
2) Можуть здійснювати будь-які види діяльності, прямо не заборонені законом, тобто наділені загальною правоздатністю. Саме це більшою мірою враховує швидко мінливі ... ... ринкові відносини.
3) Можуть набувати цивільних прав і обов'язків Ч / З. своїх учасників. Таким прикладом служить повне товариство: кожен його учасник має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не передбачено інше.
Відмінності між організаціями: засновником товариства може бути і одна особа, а у товариствах це неприпустимо. Але слід звернути увагу на деякі й інші обмеження.
a) Учасниками повних товариств можуть бути тільки індивідуальні підприємці, або комерційні організації. При реєстрації повних товариств ..., не можуть бути учасниками повних товариств.
Некомерційні організації.
б) Установи не можуть бути повними товаришами, а учасниками товариств та вкладниками командитних товариств - можуть бути.
в) Окремим категоріям громадян заборонено участь у товариствах і в суспільствах. До них відносяться, перш за все, державні службовці, депутати, працівники податкових органів, військовослужбовці та інші особи.
БІБЛІОГРАФІЯ
Нормативні акти:
1. Цивільний кодекс РФ ст. 50
2. Цивільний кодекс РФ ст. 87
3. Цивільний кодекс РФ ст. 88
4. Цивільний кодекс РФ ст. 89
5. Цивільний кодекс РФ ст. 52, 89-93
6. Коментар до Федерального закону «Про товариства з обмеженою відповідальності»
7. Цивільний кодекс Р.Ф. Глава 4.
Список літератури:
1. Цивільне право В. В. Павленко, Є. І. Таранцова .-
Ростов М. / Д.Фенікс:, 2005-256с.
2. Цивільне право: Підручник: Взт. Т1-М.:
ИНФРА-М, 2003 - ...., 457с.
3. Цивільне право Н. М. Голованов - СПб.: Пітер, 2003 .- 512с.


[1] Товариство з обмеженою відповідальністю
[2] Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути на момент реєстрації товариства сплачений його учасниками не менш ніж наполовину.
[3] Договором є домовленість двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
104кб. | скачати


Схожі роботи:
Комерційні організації 2
Комерційні організації 3
Комерційне право 2 Комерційні організації
Комерційні банки
Комерційні банки 3
Комерційні операції
Комерційні підприємства
Комерційні банки 2
Комерційні банки та їх функції
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru