додати матеріал


Карл IV

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати



План:

1.     Вступ

2.     Діяльність Карла IV

3.     Культурна політика

·        Освіта

·        Література

·        Мистецтво

·        Музика

·        Архітектура, скульптура

·        Живопис

4.     Висновок

5.     Список використаної літератури
Вступ

З сумного стану, в якому знаходилася Чехія за Яна Люксембурга, країна вийшла при його наступникові Карлі IV (1346-1378). 

За Карла IV настав період господарського, культурного та політичного розвитку феодальної Чехії. Вона стала центром Священної Римської Імперії германської нації. Історики називають правління Карла IV золотою добою чеської історії. Це був переломний період в історії Чехії.

За правління Карла IV Чехія економічно і політично зміцнила. Показником національного і культурного підйому країни був розвиток чеської мови в писемності. При Карлі IV намічаються соціальні і національні протиріччя, які висунули на історичну сцену видатного діяча революційної епохи Яна Гуса. Загострення цих соціальних та національних протиріч призвело до соціально – політичного революційного руху, відомому під назвою гуситських війн.


Діяльність Карла
IV

Карл IV - син чеського короля Іоанна Сліпого з Люксембурзької династії та княжни Елішки Пржемисловни, народився в 1316 в Празі. Через ворожнечу між батьками свої дитячі роки Карл провів поза сім'єю, без дитячих ігор, без одноліток, без виїздів на природу, в оточенні мовчазних стражників. В 1323 р. Іоганн відвіз хлопчика, наступника чеського престола, до Парижу і обвінчав з представницею королівської династії Валуа. Чеський принц буз розлучений зі своєю молодою дружиною і поселений в замку під Парижем. Тут почалося його виховання і освіта – підготовка до державного правління. Вчителями Карла були відомі високоосвічені доктори теології, права и т.п.

З 1325 до 1328 Карл вчився при дворі французького короля, відвідував факультет вільних мистецтв в паризькому університеті, де були зосереджені найкращі сили спеціалістів по схоластичній теології та філософії, відносно незалежні від церкви. Вчителі Карла при дворі орієнтувалися на виховання дипломатів та практичних політиків. До управління державою його готували королівські політичні радники. В першу чергу, це був єпископ Аррасе П'єр де Роз'єр, відомий оратор та видатний дипломат, який згодом став папою римським. Під його впливом Карл засвоїв, що теологічні і біблейські поняття складають основу для вирішення практичних питань, а не являються засобом відходу в світ ідей. Таким чином, наступник чеського трону отримав при французькому дворі виховання, в якому інтелектуальна сторона переважала над лицарською виучкою.

Але Карл не був чужим і до останнього. В 1332р., у віці 16-ти років він приймав участь у битви за фортецю Сан - Феліче в Італії. Драматично описуючи в своїй автобіографії цю битву, він говорить про те як були перебиті майже всі коні в цьому бої, як під ним впав кінь, як він опинився відрізаним від своїх.

В рядах французької рицарської кінноти Карл IV приймав участь в битві при Кресі в 1346р.

В 1331р. Іоганн Люксембурзький доручив Карлу правління своєю італійською сеньйорією, яка була створена з ряду володінь завдяки дипломатичній політиці, грі на протиріччях між папою та імператором. І вже тут молодий Карл проявив себе як здібний правитель. Карл правив незалежно від батька і добре вивчив італійські умови (між іншим, в 1332р. в 10 милях від Лукки він побудував фортецю, названу в його честь Монте – Карло). В 1333р. Карл прибув до Чехії і в січні 1334р. почав виконувати обов’язки маркграфа Моравського.

Положення в Чеському королівстві відрізнялося тоді напругою. Королівська влада була слабкою, але і в чеській шляхті існували гострі протиріччя; вона продовжувала боротися за владу, розділившись на ворогуючі табори. Карл врахував цю обставину і вирішив спертись на ту частину шляхти - в основному церковних феодалів, - яку феодальна олігархія відтіснила на другий план.

З огляду на те, що Іоганн Люксембурзький продовжував активну політику в Європі, а в Чехії бував дуже рідко, Карл фактично став правителем Чеського королівства. Він проявляв ініціативу та самостійність у врегулюванні територіальних та інших питань с сусідами – Польським та Угорським королівствами, придушував повстання шляхти тощо. 11 червня 1341р. Іоганн Люксембурзький скликав сейм чеської шляхти і оголосив своє рішення: після його смерті Карл повинен зайняти його місце як король чеський.

Ставши королем, Карл поступово укріплює свою владу. Він повертає короні розхвалені в період політичної анархії королівські землі, створюючи для себе економічний плацдарм для наступу проти чеської олігархії. Остання, звісно, не бажала укріплення королівської влади.

Але соціальну опору для себе Карл вбачав у церковних феодалах. Він не тільки обдаровував церковні володіння, але і звільняв від податків монастирі. Союз Карла з церквою був надзвичайно міцним. В 1342р. головою католицької церкви став колишній вихователь Карла П’єр де Роз’єр – під іменем Клімента VI. Карл відправився до резиденції папа, в Авіньйон, і виклопотав у Клімента буллу про створення в Чехії самостійного архиєпископства. Таким чином, чеська церква з 1344р. стала самостійною.

Згодом КлиментVI усунув від церкви імператора Людовіка Баврського і почав готувати його детронізацію. В якості кандидатури на імператорський престол Климент вирішив висунути свого вихованця Карла. В результаті складних інтриг, Людовік Баварський був усунений, а римський королем обраний Карл IV. Це сталося 11 липня 1346р.

Карл вирішив зробити з Чехії центр імперії та направив все своє політичне мистецтво до цієї мети. Перш за все, він намагався зміцнити юридичні права в Чехії в системі імперії. За допомогою саксонського ерцгерцога Рудольфа та чеського канцлера Яна Карл IV  восени 1355 р. виробив проект правових основ для імперії. Ця кодифікація основних імперських державних норм була прийнята на імперському сеймі в 1356р. і з 1400р. почала називатися «Золота булла Карла IV от 1356р.».

Завершивши стабілізацію державної влади, її організацію та управління, Карл IV хотів створити і ввести в дію загальни    й чеський законник. Але, зазнавши поразки, він оголосив, що текст проекту згорів і тому не повинен його дотримуватися.

Намагаючись перетворити Чехію у центр Священної Римської імперії, Карл IV не тільки розширював територію Чеського королівства, упорядковував його управління, зміцнював центральну владу, але і проводив активну політику, направлену на всебічний економічний розвиток країни. Перш за все він намагався економічно зблизити чеські землі з сусідніми країнами, головним чином – з більш розвинутими німецькими територіями. Вже з 40-х рр. він проводив заходи, які сприяли розвиткові торгівлі. Карл IV хотів зробити Чехію центром торгівельних шляхів.

Загалом, в Чехії спостерігалось економічне пожвавлення: розвивалось землеробство, скотарство, садівництво, рибальство. Зерно інтенсивно вивозилося за межі королівства. Зростав видобуток корисних копалин, головним чином – срібла. Проте, слід відзначити, що рівень економічного розвитку Чехії був недостатньою передумовою для здійснення економічних планів Карла IV. Тому немає підстав говорити про економічний розквіт країни при Карлі, можна лише відзначити економічне пожвавлення.

Культурна політика Карла
IV

Особливе місце в діяльності Карла IV займає його культурна політика. Розвиток чеської культури за Карла вніс багатий вклад в європейську цивілізацію.

Рання культурна діяльність представляла собою не більш, ніж модне прикрашення королівського двору. Карл же почав проводити культурну політику, тобто ціле направлену діяльність, яка виражалась у культурній ініціативі і керівництві культурним процесом. Він вніс власний вклад в культуру своєю творчістю. Це була виключно високоосвічена людина, яка говорила і писала на п’яти мовах. Карл IV вважав культуру складовою частиною політики, вбачав в науці і культурі джерело політичної противаги претензіями шляхти на владу. Перш за все він розумів, що в знаннях і освіті закладена сила, яка в змозі служити носієм політичної могутності, може пропаганду вати пануючу систему, створювати для неї сприятливий соціальний клімат.

Саме тому в Празі в 1348р. створений перший в імперії університет. Карлу потрібні були кадри для державного управління в імперії та королівстві. Крім того, університет став загалом ідеологічною опорою короля. Університет був створений за зразком Паризького і Болонського, отже, відрізнявся певною демократичністю.

Карл запросив в Празький університет найбільших вчених – докторів зі всієї імперії, а також виклопотав у папи дозвіл на присвоєння університетом ступеню магістра теології. В новому університеті були закладені основи дослідження в області точних і природничих дисциплін: астрономії, математики, медицини, залучені кращі сили до викладання по цим галузям знань.

В 1366р. Карл подарував університету у Старому Місці Праги будинок для 12 магістрів та їх учнів, надав для їх утримання декілька сіл, подарував достатню кількість книг. Всі ці культурні події докладно описані в хроніці Крабіце з Вейтмиле.

Існування університету позначилося на шкільній освіті. Тоді в Празі налічувалося 25 шкіл, були вони і в кожному королівському місті.

Карл IV також піклувався про розвиток літератури, мистецтва, музики, наукової творчості. Він запрошував до свого двору та в університет вчених, письменників, поетів, художників, скульпторів, зосередив у Чехії найкращі культурні сили Європи.

В області літератури Карл IV підтримував всі види творчості. При ньому з’явилися наукові і словникові праці, нові переклади.

Література того часу представлена багатьма жанрами: світська і духовна епіка, світська і духовна лірика, студентська поезія (лірична і соціально-сатирична), сатиричні твори ремісників, дидактичні і філософські твори, політична алегорія.

Необхідно відмітити, що всі ці різноманітні літературні форми існували на чеській та латинській мовах паралельно. Велика увага приділялась перекладу на чеську – з латинської на багатьох інших мов. Перекладались описи подорожей (наприклад, «Мільйон» Марка Поло) , повчальні і доктринальні трактати.

Магістри Празького університету писали схоластичні, гомілетичні (про мистецтво складання проповідей), дидактичні і апологетичні твори. Виник ряд творів із області права.

Особливістю розвитку літератури в другій половині XIV ст.. була її чехізація та посилення світського елементу в літературних жанрах. Багато літературних творів пройняті патріотизмом, національною свідомістю. Чеська мова в той час набула великого поширення. Для неї є характерною поява нових слів – вони склали до третини всього словникового запасу, що вело до розквіту чеської мови та літератури. Але одночасно зберігала широке поширення латинська писемність, існувала і німецька.

В особливому напрямку розвивалася історична проза. Вона знаходилася під сильним впливом та особистим контролем Карла IV. Історіографія актуалізувалась для політичних потреб та носила пропагандистський характер. Хронічки писалися виключно латинською мовою і призначалися для вузького кола освічених людей. Хроністів вибирав сам Карл. Він надавав їм відповідний матеріал та особисто приймав участь в створенні хроні – або включення до них свого матеріалу, або в якості «редактора». Так, в хронічки Бенеша Крабіце з Вейтмиле та Пржибика Пулкави з Раденіна були внесені написані Карлом IV «Святовацлавська легенда» та «Автобіографія». Крім вже названих, в період правління Карлабули також створені хронічки Франтішка Празького, абата Опатовицького монастиря Неплаха і Джовани Маріньйоли.

З літературною творчістю пов'язаний розвиток чеського театру. В XIV ст. виникла чеська драма; окремі її твори були, як правило, за назвою релігійного характеру, але за змістом – веселими і пустотливими.

Чеська музика досягла за Карла IV свого розквіту. В ній переважав григоріанський хорал. Розвиток літургічного латинського співу вело до розквіту співочих хорів, про що особисто піклувався архієпископ Арношт з Пардубиць, а також сам Карл.

В Емауському монастирі, заснованому в 1347р., практикувався слов’янський спів. Великого розвитку досягла народна духовна пісня, яка не була скована віковими правилами римської літургії. Деякі із духовних народних пісень проникли в костел («Бог всемогутній», «Іезу Кристе», «Щедри княже»).

Заохочувалася архієпископом і гра на органі. При дворі існували оркестри, давалися концерти, проводилися музичні свята. Музиканти представляли собою своєрідну станову організацію; імена деяких з них, як і композиторів, дійшли до нас. Інструментальна музика проникла у великі міста. В цілому чеська середньовічна музика епохи Карла IV стала основою чеської більш пізнішої інструментальної музики.

Видатні твори були створені за правління Карла IV в архітектурі, скульптурі, образотворчому мистецтві – в настінному і станковому живописі, в книжній ілюмінації.

Особливо великого розкриву досягло будівниче мистецтво: десятки королівських і шляхетських замків, фортець, значна кількість готичних храмів і костелів, як і світських споруд, збереглися до наших днів в Чехії, Моравії та інших землях чеської корони.

Багато сил доклав Карл на зведення Празького граду. З 1344 р. тут почалося будівництво Святовитського собору в стилі класичної південно-французької готики. Будував його до 1352 р. француз Матьяш (Матьє) з Аррасу. В 1356 р. в Прагу прибув з Швабії Петр Парлерж, який став творцем специфічного готичного стилю.

В Чехії виникла і велика кількість готичних храмів і монастирів. Тільки для одного Августинського ордену з 1350 до 1375 рр. було створено 16 монастирів.

Карл IV будував і міста. Особливо дбайливо він розширював та прикрашав Прагу, яка тоді налічувала 40 тис. жителів. Тут Карл заснував та побудував Нове Місто.

Найважливішою замковою побудовою, унікальною за своїм характером і призначенням, був Карлштейн. Він був зведений в 1348 – 1365 рр. і призначався для зберігання імперських коронаційних дорогоцінностей та святих мощей. Замок, збудований на природній скелі, був повністю неприступним.

Європейського рівня досяг в Чехії і живопис. Видатними художниками, які розписували інтер’єри храмів і Карлштейна, були Микулаш (Никлас) Вурмзер та містр Освальд.

В Празі існував спеціальний цех художників, які працювали на замовлення.

Широко розвивався станковий живопис, який черпав свій зміст з релігійних сюжетів. Особливого розвитку досяг Маріанський культ. Видатним представником станкового живопису був містр Теодоріх. Він створив 130 зображень (фігури по пояс) для каплиці Св. Хреста на Карлштейні. Теодоріх був найбільш виразним представником монументального реалізму.

Окрім Праги центром живопису була і Південна Чехія, де працював анонімний творець Тржебонського вівтаря, який також створив шедевр готичного мистецтва. Ще один великий центр знаходився у Моравії.

У Празі розвивалося мистецтво мініатюрної ілюмінації, тобто середньовічної ілюстрації рукописів. Воно культивувалося в монастирських і капітельних скрип торіях. Прикрашалися, в основному, Біблія та деякі не досить великі книги, призначені для інтимного читання: молитвеники, часовники, духовні збірники повчального характеру.

Головною рисою книжкової ілюмінації був перехід до реалістичної манери зображення фігур (особливо голови), індивідуалізація форм тіла, пропорцій.


Висновок

      

Культура Чехії за правління Карла IV не тільки інтенсивно розвивалася, але і всебічно. Чехія в цей період стала центром культурного життя Європи, тут було створено безліч духовних цінностей європейського масштабу. Однак, слід відмітити, що це відбувалося переважно в сфері церковного життя та проявлялося саме в церковному мистецтві – у будівництві храмів, їх прикрашення.

Особливістю чеського культурного розвитку був тісний зв'язок з французькою та італійською культурою, досягнення яких творчо перероблялися з використанням народних чеських традицій. Тому культурний розвиток чеських земель мало міжнародний універсальний характер і представлялося суспільству відповідно універсальною же латинською мовою.

Досягнення культури пояснюються не тільки суб’єктивними особливостями особистості Карла IV, а й наявністю високоосвічених універсально орієнтованих груп впливових та відданих радників Карла IV, а також його друзів, могутніх родичів, політичних і культурних діячів та меценатів, об’єднаних міжнародними контактами з центрами європейської культурі. Навколо таких людей виникали групи і брацтва вчених, літераторів, художників, які користувалися покровительством згаданих високопоставлених особистостей.


Список використаної літератури
  1. Лаптева Л. П. История Чехии периода феодализма - Москва, 1993
  2. Краткая история Чехословакии: С древнейших Бремен до наших дней. - Москва, 1988.
  3. Гуса В. История Чехословакии. - Прага, 1963.
  4. История Чехии. – М-Л., 1947.
  5. История Чехословакии. Т.1. – Москва, 1956.
  6. Лаптева Л.П. Письменные источники по истории Чехии периода феодализма. – М., 1985.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Культура | Реферат
15.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Карл Брюллов
Карл Великий
Карл Барт
Карл Поппер
Сандберг Карл
Маркс Карл
Карл Бюхер
Карл Лінней
Карл Орф
Карл I Великий
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru