додати матеріал


Капітал підприємства

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

1. Капітал підприємства. Умови забезпечення платоспроможності підприємства

Величина власного капіталу і темпи його зростання, фінансовий важіль у структурі капіталу та платоспроможність є найважливішими характеристиками фінансово-економічного стану підприємства, оскільки за цими показниками зазвичай судять про економічну привабливість підприємства або інвестиційного проекту.

Капітал підприємства - це зафіксована у вартісному вираженні сума матеріальних і нематеріальних цінностей, які передаються підприємству в постійне користування власниками цих цінностей.

Збільшення капіталу відбувається в основному за рахунок:

  • прибутку підприємства, яка використовується для капітальних вкладень в основні засоби і для виконання оборотних коштів підприємства;

  • випуску акцій;

  • субсидій, які надходять від державних органів або від головної компанії (банку, фірми), якщо дане підприємство є дочірнім;

  • приєднання додаткових вкладів, паїв зі состорони нових юридичних та фізичних осіб, які побажали вкласти свої кошти в капітал підприємства;

У вітчизняній і зарубіжній літературі за терміном «фінансовий важіль", що відображає співвідношення позикового і власного капіталу, закріпилося досить стійке визначення як чинника, що збільшує рентабельність власного капіталу. Справді, чим вище фінансовий важіль на початок звітного періоду за рахунок переважання позикових коштів порівняно з власними коштами, тим, за інших рівних умов, вище і рентабельність власного капіталу.

Аналіз фінансової стійкості будь-якого господарюючого суб'єкта є найважливішою характеристикою його діяльності та фінансово-економічного благополуччя, оцінює результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвестора, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами і зобов'язанням і встановлює розміри джерел для подальшого розвитку.

Фінансовий стан підприємства оцінюється, перш за все, його фінансовою стійкістю та платоспроможністю. Платоспроможність відображає здатність підприємства платити за своїми боргами і зобов'язаннями в даний конкретний період часу. Вважається, що якщо підприємство не може відповідати за своїми зобов'язаннями до конкретного терміну, то воно неплатежеспособно. При цьому на основі аналізу визначаються її потенційні можливості і тенденції для покриття боргу, розробляються заходи по уникненню банкрутства.

Під фінансовою стійкістю підприємства слід розуміти платоспроможність підприємства в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими фінансовими засобами. Точно так само, як необхідно розраховувати точку беззбитковості для кожного підприємства, слід визначати і точку фінансової рівноваги.

Фінансову рівновагу являє собою таке співвідношення власних і позикових коштів підприємства, при якому за рахунок власних коштів повністю погашаються як колишні, так і нові борги. При цьому якщо немає джерела для погашення нових боргів у майбутньому, то встановлюються певні граничні умови на використання вже існуючих власних коштів у сьогоденні. Це означає, що розмір нових боргів обмежується розміром вже існуючих і, отже, очікуваних власних коштів.

Таким чином, розрахована за певними правилами точка фінансової рівноваги не дозволяє підприємству, з одного боку, збільшити позикові кошти, а з іншого, нераціонально використовувати вже накопичені власні кошти.

Отже, дотримання умови фінансової рівноваги створює нормативну базу для фінансової стійкості підприємства та його платоспроможності у часі, а також накладає певні обмеження на розмір його зобов'язань перед працівниками підприємства, кредиторами, бюджетом, банками та інвесторами.

Визначаючи платоспроможність як здатність господарюючого суб'єкта задовольняти всі свої зобов'язання, що припадають на даний період, необхідно розглядати також ризик неплатоспроможності, який являє собою ймовірність того, що вищезгадані вимоги не будуть задоволені. Оскільки систематичне невиконання зобов'язань є однією з найбільш істотних передумов банкрутства господарюючого суб'єкта, то виникає природна необхідність запобігання такого стану. Управління ризиком неплатоспроможності безпосередньо відноситься до управління грошовими потоками, а також структурою активів і капіталу.

Оцінка платоспроможності проводиться за даними бухгалтерського балансу на основі характеристики ліквідності оборотних активів, тобто часу, необхідного для перетворення їх в грошову готівку. Поняття платоспроможності і ліквідності дуже близькі, тому що від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність і її перспектива.

Аналіз ліквідності балансу полягає в зіставленні засобів по активу, згрупованих за ступенем спадної ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями по пасиву, які групуються за ступенем терміновості їх погашення.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів є гроші і короткострокові фінансові вкладення.

До наступної групи, що вимагає більший термін ліквідності, відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відпуску продукції, швидкості документообігу в банках, від попиту на продукцію і т.д.

До третьої групи, що вимагає значно більший термін ліквідності, відносяться виробничі запаси і незавершене виробництво.

Відповідно на три групи поділяються і платіжні зобов'язання підприємства: 1. Заборгованість, терміни оплати якої наступили; 2. Заборгованість, яку слід погасити найближчим часом; 3. Довгострокова заборгованість.

Для оцінки платоспроможності підприємства розраховують показники абсолютної, проміжної та загальної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К л .. а.) Визначається як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до короткострокових боргових зобов'язань (V розділ балансу). Грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення в придбані підприємством цінні папери на термін не більше одного року є найбільш мобільною частиною оборотних засобів. Оборотні кошти в грошах готові до платежу й розрахунків негайно, а цінні папери можуть бути швидко і без праці звернені в гроші. До Л.А. визнається достатнім при 0,20-0,25.

Проміжний коефіцієнт ліквідності (К л.пр.) Визначається відношенням суми ліквідних засобів першої і другої груп до загальної суми короткострокових боргових зобов'язань (V розділ балансу). Нормальним вважається співвідношення 1:1. При наявності великої частки трудновзисківаемой дебіторської заборгованості співвідношення може зрости до 1,5: 1.

Загальний коефіцієнт ліквідності (К л.об.) визначається як відношення всієї суми поточних активів (розділ II активу балансу) до загальної суми короткострокових зобов'язань (розділ V пасиву балансу) і визнається достатнім у межах 1,5-2,0. Загальний коефіцієнт ліквідності має серйозний недолік, тому що у підприємства, накопичив великі матеріальні запаси, частина яких важко реалізувати, буде вважатися платоспроможним. Тому банки й інші інвестори вважають за краще судити про платоспроможність підприємства по проміжному коефіцієнту ліквідності.

Платоспроможність підприємства тісно пов'язана з поняттям кредитоспроможності. Кредитоспроможність означає можливість своєчасного погашення отриманих кредитів. Кредитні організації при видачі кредитів підприємству враховують розмір і склад майна позичальника, стійкість фінансового стану, репутацію та ін Банк аналізує акуратність оплати рахунків кредиторів, тенденції розвитку підприємства, причини звернення за кредитом, наявність і склад боргів іншим підприємствам. Аналізується фінансовий стан позичальника, рівень рентабельності виробництва, оборотність оборотного капіталу та ін Всі кредитопозичальника поділяються на три класи. Перший клас означає некредитоспроможність підприємства (при загальному коефіцієнті ліквідності <1), другий клас - К л. Об. = 1-1,5; третій клас - К л. Об. -> 1,5. По кожному класу позичальника банку застосовуються свої умови кредитування.

В якості критеріїв для оцінки незадовільної структури балансу неплатоспроможних підприємств використовуються наступні показники:

  • загальний коефіцієнт ліквідності;

  • коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними засобами;

  • коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним є наявність однієї з умов:

1. Якщо загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5)

2. Якщо коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).

Загальний коефіцієнт ліквідності (К лик) розраховується за формулою:

До лик. = Поточні активи - Витрати майбутніх періодів

Поточні пасиви - Доходи майбутніх періодів

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (К о. С.) Визначається за формулою

До ст. п. = Поточні активи - Поточні пасиви

Поточні активи

Якщо загальний коефіцієнт ліквідності і коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами нижче нормативу, але є тенденція зростання цих показників, розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності (К ст. Н.) За період, рівний 6 місяцям

До ст. п. .= До лик 1 +6 / Т * (К лик 1 - До лик 0)

До лик (норм)

де К лик 1 і К лик 0 відповідно фактичне значення коефіцієнта ліквідності в кінці і на початку звітного періоду; До лик. (Норм) - нормативне значення загального коефіцієнта ліквідності; 6 - період відновлення платоспроможності, міс.; Т - звітний період, міс.

Якщо К ст. П. > 1, то в підприємства є реальна можливість відновити свою платоспроможність, і, навпаки, якщо До ст. п. <1 - у підприємства немає реальної можливості відновити свою платоспроможність у найближчий час.

Якщо підприємство визнається неплатоспроможним, а структура його балансу незадовільною, то вибирається один з двох варіантів рішень:

- Проведення реорганізаційних заходів для відновлення його платоспроможності;

- Проведення ліквідаційних заходів відповідно до чинного законодавства.

2. Арбітражний процес у справах про неспроможність (банкрутство)

При визнанні боржника неспроможним (банкрутом) законом встановлена ​​спеціальна процедура доарбітражного врегулювання: напрям боржникові повідомлення з повідомленням про вручення.

Арбітражний суд не має права залишати без розгляду заяву територіального агенства Федеральної служби Росії у справах про неспроможність і фінансовому оздоровленню, виступає в інтересах держави, з мотивів не дотримання досудових процедур, передбачених Указом Президента Російської Федерації від 22.12.93 № 2264 «Про заходи щодо реалізації законодавчих актів про неспроможність (банкрутство) підприємств ».

Після порушення провадження у справі про банкрутство арбітражний суд, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 107 Арбітражного процесуального кодексу, не приймає заяву від іншого кредитора про визнання неспроможним того ж боржника.

Арбітражний суд припиняє провадження у справі про неспроможність (банкрутство) у тому випадку, якщо організація ліквідована і запис про це внесено до державного реєстру. А також, у разі укладення боржником мирової угоди з кредиторами в період проведення зовнішнього управління.

Повноваження арбітражного керуючого щодо розпорядження майном боржника не обмежені рамками повноважень, встановлених для керівника організації-боржника. Обмеження повноважень, встановлені для керівника організації-боржника, на керуючого не поширюються.

У подібних випадках слід також враховувати, що при визначенні повноважень арбітражного керуючого щодо розпорядження майном боржника - державного або муніципального підприємства не застосовуються обмеження, передбачені пунктом 2 статті 295 Цивільного кодексу Російської Федерації.

Учасник господарського товариства-боржника не вправі оскаржити дії (рішення) арбітражного (конкурсного) керуючого, тобто за змістом статей 1 і 4 Закону про банкрутство учасник господарського товариства-боржника не є конкурсним кредитором. Відповідно до статті 10 названого Закону він не є особою, які беруть участь у справі про банкрутство.

Відповідно до пункту 1 статті 67 Цивільного кодексу Російської Федерації учасники господарського товариства у разі його ліквідації вправі одержати частину майна, що залишилося після розрахунків з кредиторами, і їх права при ліквідації юридичної особи реалізуються за межами черговості, встановленої пунктом 1 статті 64 Цивільного кодексу Російської Федерації .

Арбітражний суд за власною ініціативою має право призначити нового конкурсного керуючого при невиконанні колишнім керуючим своїх обов'язків.

Відповідно до статті 12 Закону про банкрутство арбітражний суд призначає зовнішнє управління майном боржника з метою продовження його діяльності та відновлення платоспроможності шляхом здійснення організаційних та економічних заходів.

Закон про банкрутство не позбавляє арбітражний суд права зобов'язати кредитора, який має найбільшу суму вимог, провести збори кредиторів для визначення кандидатури конкурсного керуючого.

Призначення зовнішнього управління є підставою для зняття з клопотанням арбітражного керуючого арешту з грошових коштів та майна боржника.

У рішенні арбітражного суду про визнання боржника неспроможним можуть встановлюватися строки подання звіту конкурсного керуючого.

Закон про банкрутство не передбачає можливості введення часткового мораторію.

Конкурсний керуючий здійснює продаж майна боржника у формі, яка визначається зборами (комітетом) кредиторів, згідно зі статтею 32 Закону про банкрутство.

Арбітражний суд при призначенні зовнішнього управління майном боржника одночасно призначає арбітражного керуючого.

При призначенні аудиторської перевірки арбітражний суд керується Тимчасовими правилами аудиторської діяльності в Російській Федерації та вимог Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації.

З дня відкриття конкурсного виробництва арбітражний суд не вправі приймати до розгляду позовні заяви про стягнення з боржника-банкрута грошових сум.

Конкурсний керуючий не має права відхиляти (повністю або частково) вимоги кредитора, засновані на рішенні арбітражного суду чи суду загальної юрисдикції, що набрав законної сили.

Конкурсний керуючий не має права включати в основну чергу незаявлені вимоги кредиторів, самостійно виявлені ним у період двомісячного терміну з дня публікації рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття конкурсного виробництва.

У відношенні грошових коштів, знятих за його дорученням з розрахункового рахунку, однак не перерахованих за призначенням банкам, згодом визнаним банкрутом, право вимоги залишається у клієнта, який дав банку відповідне доручення.

Конкурсний керуючий як особа, уповноважена виступати від імені боржника-банкрута, має право розпоряджатися перебувають на його рахунку грошовими коштами.

Відсторонення керівника боржника від посади є правом, але не обов'язком арбітражного керуючого.

Організація-боржник не може бути учасником власної санації.

Надання фінансової підтримки організації-боржника шляхом надання їй відстрочки, розстрочки і (або) знижки з боргів, належних кредиторам, є предметом мирової угоди і не може розглядатися як засіб санації боржника.

Податки та інші обов'язкові платежі до бюджету і позабюджетні фонди, обов'язки щодо сплати яких виникли після відкриття конкурсного виробництва, підлягають сплаті в порядку, встановленому податковим законодавством Російської Федерації.

При призначенні арбітражного керуючого арбітражний суд не повинен розглядати пропозиції щодо кандидатів, який був посадовими особами адміністрації боржника або кредитора на дату порушення провадження у справі про неспроможність (банкрутство).

Арбітражними керуючими не можуть призначатися особи, які перебувають на державній службі.

Мирова угода не може бути затверджено арбітражним судом, якщо боржником не покриті позачергові витрати, передбачені пунктом 1 статті 30 Закону про банкрутство, і не погашена заборгованість перед кредиторами, віднесеними до першої, другої та четвертої черг, встановленого пунктом 1 статті 64 Цивільного кодексу Російської Федерації .

Список використаної літератури

  1. Про неспроможність (банкрутство) підприємств: Закон РФ від 26 жовтня 2002 р. № 127-ФЗ.

  2. Антикризове управління підприємством. - СПб.: СПГУВК, 2000.

  3. Баринов В.А. Антикризове управління. - М.: ІД ФБК-ПРЕС, 2002.

  4. Горемикін В.А. Планування підприємницької діяльності підприємства. - М.: ИНФРА-М, 2000.

  5. Ковальов А.І. Діагностика банкрутства. - М.: Финстатинформ, 1997.

  6. Приходько В.І. Сучасна організаційна парадигма / / Менеджмент у Росії і за кордоном, 1999, № 3.

  7. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства. - Мн.: Нове видання, 2002.

  8. Уткін Е.А. Управління фірмою. - М.: Инфра-М, 2001.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Контрольна робота
48.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Основний капітал підприємства
Оборотний капітал підприємства
Власний капітал підприємства
Капітал і виробничі фонди підприємства
Капітал підприємства структура формування і використання
Позичковий капітал підприємства його ознаки та складові 2
Позичковий капітал підприємства його ознаки та складові 2
Позичковий капітал підприємства його ознаки та складові
Власний капітал підприємства та порядок його формування
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru