приховати рекламу

Казахстан у другій половині 40-х середині 80-х років

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Тема 11 Казахстан у другій половині 40-х - середині 80-х років


План

  1. Казахстан в перші повоєнні роки, повернення до довоєнної моделі економічного розвитку

  2. Освоєння цілинних і перелогових земель: здобутки і прорахунки. Економічні реформи 60-х років, їх незавершеність

  3. Казахстан в 70-80-і роки. Протиріччя соціально-економічного розвитку, наростання кризових явищ


Список літератури

  1. Абилхожін ж.б. Нариси соціально-економічної історії Казахстану ХХ століття. - Алмати, 1997

  2. Берденова К.А. Загальна та економічна історія Казахстану. - Алмати, 2000

  3. Історія Казахстану та Центральної Азії. - Алмати, 2001

  4. Кулаков В. Історичний досвід освоєння цілинних земель. - М., 1978


Командно-адміністративна система, яка утвердилась в країні до середини 20-х років, досягла свого апогею в 30-40 рр.. - На початку 50-х рр.., В тому числі і в Казахстані. Їй у повній мірі були притаманні такі негативні явища, як придушення свободи людини, ігнорування його прав, відчуження людей від засобів виробництва, формування політики впливу на владу управління державою. У країні домінував культ І.В. Сталіна. Всі успіхи в країні приписувалися його вмінню керувати, а великі недоліки і провали - ворогам народу або всіляко замовчувалися.

Все це негативно впливало на суспільно-політичний розвиток республіки й обернулося важкими наслідками. Під різними гаслами з використанням гучних політичних ярликів відбувалися порушення законності, тривали зловживання владою. Політична система демонструвала свою нездатність до саморозвитку.

Відповідно до сформованої традиції керівна роль сприймалася як безпосереднє, чисто командно-адміністративне втручання партійних органів у всі сторони життя суспільства. Вирішуючи питання, які перебувають у компетенції державних органів, Комуністична партія позбавляла їх самостійності.

А всередині країни множаться негативні моменти: союзні республіки живуть в умовах жорсткої адміністративно-командної системи, не маючи жодних прав, будь-яке починання мало отримувати добро Москви. Центр вирішував все і за всіх. Із закінченням відновного періоду відбувається переоцінка цінностей. Народ задихався в лещатах тоталітаризму, потрібна була нова атмосфера суспільного життя, де не вимагали від нього виконання плану "за всяку ціну", але й піклувалися про нього, щоб позбутися від почуття гвинтика великої машини. Знизу посилюється тенденція до критичних виступів, спрямованим проти недоліків в організації виробництва, невлаштованості побуту, різних зловживань і т.д.

Проте переходу до оновлення суспільства давала стійка політична структура. Більше того, перемога у важкій війні створила в післявоєнний період впевненість в ефективності діючої системи керівництва, а більшість керівників увірували в непогрішність адміністративних методів правління.

Ідеологія соціалізму в 40-ті - нач.50-хгг. досягла свого апогею. У цих складних умовах під невсипущим контролем партійних комітетів розвивалися суспільні науки. Особливо негативно відбилося на подальшому положенні суспільних наук постанову ЦК ВКП (б) «0 журналах -" Зірка "і« Ленинград »(14.8.1946г.), Яке знаменувало початок нового витка переслідування інакомислення. У руслі зазначеної постанови будували свою роботу і партійні комітети Казахстану. 21 січня 1947р,

вийшла постанова ЦК Компартії Казахстану «0 грубих політичних помилках в роботі інституту мови і літератури АН КазССР». Воно визначило як реакційний і антинародну практично відтворення усній та письмовій літератури дореволюційного казахського суспільства. («Ер-Саїна,« Кобланди »,« Кок бар »,« Кози Корпеш і Баян Сулу »,« Киз-Жибек »,« Айман - Шолпан »,« Едигей »та ін.) Огульного заперечення і паплюження зазнали великі поетн, публіцисти, мислителі. У їх числі опинився, наприклад, С. Торайгиров. Постанова в негативному тоні констатувало, що «творча діяльність багатьох представників казахської літератури Х1Х-ХХ століть оцінюється однобоко, тільки з позитивної сторони».

В кінці 40-х - початку 50-х рр.. політичні переслідування з витікаючими звідси наслідками широко застосовувалися щодо наукової та художньої інтелігенції

У 1950р. в газеті «Правда» у статті «За марксистсько - ленінське висвітлення питань історії Казахстану» автори «Історії Казахської РСР» звинувачувалися в тому, що історія казахського народу до Жовтневої соціалістичної революції розглядається не як історія класів і класової боротьби в Казахстані, а переважно як історія боротьби казахів за свою незалежність. Розгорнулася дискусія навколо характеристики повстання Кенесари Касимова перетворилася на побиття найвизначніших представників самих різних загонів казахської інтелігенції. Наукові погляди молодого історика Є. Бекмаханова, висловлені ним у монографії «Казахстан в 20-40 рр.. XIX »були оголошені політично шкідливими. Він був звільнений з Академії наук, а 4 листопада 1952р. був засуджений на 25 років. Тільки після смерті І.В. Сталіна його справу було переглянуто і припинено за відсутністю складу злочину. Жертвами несправедливих політичних звинувачень стали видатні вчені суспільствознавці республіки А. Жубанов, Х. Жумаліев, Б. Ісмаїлов, М. Каратаєв, Б. Сулейменов, С. Кенесбаев, Т. Тажибаєв, Ю.Л. Домдбровскій, А.Г. Кассін (творець першої геологічної карти Казахстану). Необгрунтовано були звинувачені в допущенні політичних і буржуазно-націоналістичних помилок А. Абішев, К. Аманжолов, К. Бекхожін, С. Бегалін та інші відомі вчені письменники. Президент АН Казахської РСР К.І. Сатпаєв і видатний письменник і вчений М.0. Ауезов, які зазнали гонінь, змушені були виїхати з Казахстану до Москви. Ряд вчених біологів, медиків та геологів, звинувачених у космополітизмі, також були вигнані з наукових установ і кафедр вузів республіки. Зревшее в суспільстві розуміння необхідності змін було вміло придушене адміністративною системою за допомогою ряду заходів ідеологічного і репресивного характеру.

У березні 1953р. помер І.В. Сталін. Після нього намітилися дві лінії, два підходи до питання про характер можливих змін. У 1953-1954гг. розгорнулася дискусія про характер протиріч у соціалістичному суспільстві, ролі особи і народних мас в історії, співвідношення теорії і практики, колективності керівництва і т.д.

Важливою віхою на шляху демократизації суспільного життя стало припинення злочинної діяльності Л.П. Берія. Зі смертю І.В. Сталіна і усуненням від влади Л.П. Берії завершилася одна з найбільш похмурих сторінок жорстокого режиму, що існував в СРСР. Процес демократичних перетворень в країні став протікати більш активно. Але смерть І. В. Сталіна не означала демонтаж побудованої їм командно-адміністративної системи. Тисячі засуджених як і раніше сиділи в таборах, а багато політичних діячів, так само причетні до порушення прав людини, як і сам І.В. Сталін, продовжували займати високі партійні урядові пости.

У лютому 1956р. в Москві пройшов XX З'їзд КПРС, ключовим питанням якого було питання про подолання культу особи Сталіна. Н.С. Хрущов у своїй доповіді проаналізував причини виникнення, сутність і характер прояву культу особи І.В. Сталіна і його наслідків.

Відзначаючи мужність і сміливість Н.С. Хрущова і його сподвижників, які знайшли в собі сили для боротьби з культом особи І.В. Сталіна, необмеженою владою вузького кола осіб слід підкреслити, що намітився злам авторитарної системи не був доведений до кінця. А виникали проблеми вирішувалися шляхом суб'єктивістських імпровізацій, розрахованих, в основному, на ефект організаційних перебудов. Непродумані і часто змінювали один одного реорганізації несли серйозну загрозу стабільності, зниженню життєвого рівня та соціальних гарантій.

Випустивши тисячі невинно ув'язнених людей з таборів, реабілітований деяких видних діячів партії, державний і партійний апарат незабаром звернув ці реформи. Багато безневинно засуджені продовжували нудитися в тюрмах, не отримала об'єктивної політичної оцінки діяльність Л. Троцького, Л. Каменєва, Г. Зінов 'єва, М. Бухаріна і багатьох інших. Замовчувалися або підносили односторонньо трагічні сторінки минулого: історії Жовтневої революції, витоки і характер громадянської війни, голод 30-х років і винищення селянства. Половинчастість кроків після сталінського керівництва виявилася в тому, що, повернувши на Батьківщину чеченців, інгушів, калмиків, балкарців, вона не відновила в правах корейців, німців, кримських татар і турків-месхетинців.

Комуністична партія і Радянський уряд, проводячи у 1954 році. і 1956р. комплекс заходів, спрямованих на усунення надмірної централізації і розширення прав союзних республік, цілою низкою прийнятих актів звело нанівець проголошений зростання суверенітету. Вироблення загальної лінії в області економіки, призначення і зміщення кадрів і багато іншого залишалося в руках вузького кола осіб, республіки залишалися відчуженими від них.

У листопаді 1954р. замість Ш. Шаяхметова першим секретарем ЦК Компартії Казахстану було обрано П.К. Пономаренко, секретарем Л.І. Брежнєв. Питання про змішування Я. Шаяхметова було вирішено в Кремлі, без консультації з партійною організацією Казахстану, не радячись із комуністами.

Відчуженими від управління суспільством залишалися й самі трудящі. Як і раніше структура суспільства була побудована за принципом зверху вниз, при якому людям залишалося виконувати тільки ті рішення, які вироблялися у верхах. Ентузіазм, народжений перемогою над фашистською Німеччиною, став у народу змінюватися втомою. Люди не знаходячи виходу з існуючого положення, байдуже стали ставитися до праці, політиці. Практично всю повноту влади в руках взяв партійний апарат. Тісно вбудованими в командно-адміністративну систему і позбавленими прав, ініціативи виявилися профспілки та комсомол. Але народ не втрачав віри в майбутнє і надії на краще життя.

Скоро стало придушуватися і політичне інакомислення. Людей, відкрито вказували на вади суспільства, переслідували. Але припиняти інакомислення колишніми методами було неможливо, тому політичні звинувачення стали більш скритними.

Як і раніше Комуністична партія контролювала роботу Рад, одноосібно направляла роботу господарських, наукових, навчальних, армійських, громадських установ і організацій.

Таким чином, командно-адміністративна система, що панувала в країні і республіці, явно не сприяла демократизації суспільства, навпаки заважала і гальмувала зростання громадської свідомості та розвиток суспільно-політичного життя.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Реферат
22.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Країни Латинської Америки в середині та другій половині 20 х років
Країни Латинської Америки в середині та другій половині 20-х років
СРСР у середині 60-х - другій половині 80-х рр.
Культура в середині та другій половині XVII ст
Радянське суспільство в другій половині 60 х першій половині 80-х років
Радянське суспільство в другій половині 60-х - першій половині 80-х років
Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Росії в середині та другій половині
Казахстан у другій половині XV XVI ст
Внутрішньопартійна боротьба у другій половині 20-х років
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru