приховати рекламу

Злочин і правопорушення

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

  1. Злочин - діяння винна і кримінальне

Кримінальна протиправність діяння передбачає певне психічне ставлення до нього з боку особи, яка його вчинила. Право звернено до людей, які мають свідомістю і волею, і, отже, кримінально протиправне діяння (дія або бездіяльність) спочатку включає психічне ставлення до цього діяння в формі умислу і необережності.

Таким чином, якщо врахувати, що протиправність передбачає заборону кримінальним законом вчинення діянь умисних і необережних, то стає очевидним, що вчинення діянь без наміру і необережності не може бути кримінально протиправним. Винність характеризується психічним ставленням особи до заборонених кримінальним законом здійснюваного діянню та її наслідків. Отже, винність - необхідна властивість протиправності діянь, які відносяться до злочинних, але це не самостійний ознака злочину.

Все, що входить в межі дії кримінального закону, є злочином, а караність - його необхідною властивістю. Норма без санкції з загрозою покарання не може бути кримінально-правовою нормою. Виняток карності з числа ознак злочину стирає межу між злочином і не злочином. Караність як ознака злочину не можна ототожнювати з покаранням за вчинення конкретного злочину (від якого можна і звільнити винного). Караність характеризує правову норму, що має кримінально-правову санкцію (М. І. Ковальов). Розуміння карається-кримінальної протиправності свідчить про те, що воно є необхідною ознакою злочину. Протиправність і караність - однопланові поняття, вони співвідносяться як частина і ціле. Виділення караності в якості самостійного ознаки злочину може бути виправдане прагненням підкреслити, що лише за кримінально протиправне діяння може бути призначено покарання, що злочин і покарання (два самостійних основних інституту кримінального права) взаємопов'язані і взаємозумовлені.

Таким чином, караність як складова частина кримінальної протиправності виявляється у загрозу застосування покарання при порушенні заборони вчиняти ті чи інші суспільно небезпечні діяння, ознаки яких описані в диспозиції норми.

Аналіз злочину як акту поведінки людини дозволяє дати визначення поняття злочину як дії або бездіяльності, що володіє юридичними ознаками, передбаченими Особливою частиною Кримінального кодексу.

    1. Класифікація злочинів

Класифікація злочинів у зарубіжних країнах зумовлює підстави, межі, умови кримінальної відповідальності, звільнення від неї; застосування майже всіх інститутів кримінального права зумовлюється класифікацією злочинів. Диференціація злочинів на категорії лежить в основі побудови системи покарань, так як кожної категорії притаманні свої види покарань.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 КК перші три категорії злочинів (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі злочини) можуть бути як умисними, так і необережними. Ці категорії відрізняються між собою лише максимальним розміром позбавлення волі, який може бути призначений у межах статті Особливої ​​частини КК.

До злочинів невеликої тяжкості відносяться навмисні і необережні діяння, скоєння яких максимальне покарання, передбачене КК, не перевищує двох років позбавлення волі. До даної групи злочинів, наприклад, відносяться вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 108 КК), побої (ст. 116 КК), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 1 ст. 167 КК), порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів (ч. 1 ст. 264 КК) і т.д.

До злочинів середньої тяжкості відносяться навмисні і необережні діяння, скоєння яких максимальне покарання, передбачене КК, не перевищує п'яти років позбавлення волі. Це, наприклад, доведення до самогубства (ст. 110 КК), умисне заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю (ст. 112 КК), незаконне підприємництво (ст. 171 КК) і т.д.

Під тяжкими розуміються злочину, вчинені навмисно і з необережності, за вчинення яких максимальне покарання, передбачене КК, не перевищує десяти років позбавлення волі. До цієї групи злочинів, наприклад, відносяться легалізація (відмивання) грошових коштів або іншого майна, придбаних незаконним шляхом при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 174 КК), порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, повітряного або водного транспорту (ч. 3 ст. 263 КК) та ін

До особливо тяжких законодавець відносить тільки умисні злочини, за вчинення яких передбачено покарання понад десяти років позбавлення волі або більш суворі покарання. Це, наприклад, вбивство при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 105 КК), бандитизм (ст. 209 КК) та ін

У більшості випадків законодавець відносить до особливо тяжких кваліфіковані види злочинів (наприклад, вбивство).

Категоризація злочинів далеко не повністю, але вже зробила вплив на вирішення багатьох питань кримінальної відповідальності, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання; зроблена спроба регулювання застосування окремих інститутів Загальної частини в залежності від диференціації злочинів.

Так, небезпечний рецидив злочинів може бути визнаний лише під час проведення обличчям навмисного тяжкого злочину, якщо раніше вона була засуджена за умисний злочин. Тяжке і особливо тяжкий злочин є компонентом особливо небезпечного рецидиву. При вчиненні особою умисного тяжкого злочину, якщо раніше воно два рази була засуджена за умисний тяжкий злочин або була засуджена за особливо тяжкий злочин, рецидив може бути визнаний особливо небезпечним (див. ст. 18 КК).

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин також диференціюється в залежності від тяжкості скоєного злочину (ч. 2 ст. 30 КК).

Суворий режим виправних колоній може бути призначений за вперше вчинений особливо тяжкий злочин, а особам, вперше засудженим до позбавлення волі за скоєння тяжких, середньої тяжкості або невеликої тяжкості злочинів, - загальний режим виправних колоній (ст. 58 КК).

Смертна кара як виняткова міра покарання може бути встановлена ​​тільки за особливо тяжкі злочини, що посягають на життя (ч. 1 ст. 59 КК).

При скоєнні тяжкого злочину умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття не менше двох третин строку покарання у разі вчинення особливо тяжкого злочину - не менше трьох чвертей строку покарання (ст. 79 КК).

    1. Види складів злочинів

Склади злочинів можуть істотно різнитися як за своєю конструкцією, так і по характеристиці ступеня небезпеки злочину. Тому класифікація складів злочину може будуватися за різними підставами.

Так, при визначенні ступеня небезпеки конкретного виду злочину розрізняють: основні склади, склади з пом'якшуючими обставинами і склади з обтяжуючими обставинами або кваліфіковані. Наприклад, у ч. 1 ст. 105 КК формулюється основний склад вбивства. Частина 2 цієї статті вказує на ознаки кваліфікованого складу, а ст. 106, 107 і 108 КК передбачають склади вбивства з пом'якшуючими обставинами.

Таким чином, один вид (тип) злочину - вбивство - передбачений у КК декількома складами.

У кваліфікованих складах ознаки, що свідчать про більшу суспільної небезпеки даного виду злочину (їх також називають кваліфікуючими ознаками), можуть ставитися до характеристики об'єкта чи предмета злочину, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін злочину.

Так, об'єктом діяння, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК (основний склад) є здоров'я людини, а об'єктом діяння, передбаченого ч. 4 ст. 111 КК (кваліфікований склад), є не тільки здоров'я, а й життя особистості. Предметом крадіжки (ст. 158 КК) є майно, а предметом складу кваліфікованої крадіжки (ч. 3 ст. 158 КК) - майно у великому розмірі.

Об'єктивна сторона вбивства характеризується такими ознаками складу, як дія або бездіяльність, настання смерті особи і наявність причинного зв'язку між діянням і настанням смерті (спричинення смерті).

Кваліфікований склад вбивства (ч. 2 ст. 105 КК) характеризується за об'єктивними ознаками, наприклад заподіянням смерті загальнонебезпечним способом (п. "е").

Суб'єктом одержання хабара є посадова особа (ст. 200 КК), а суб'єктом кваліфікованого виду цього злочину може бути тільки особа, що займає державну посаду Російської Федерації чи суб'єкта Російської Федерації або є главою органу місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 290 КК).

Для основного складу вбивства (ч. 1 ст. 105 КК) з суб'єктивної сторони потрібно встановлення наміру - прямого або непрямого. Кваліфіковані склади, вбивства, передбачені ч. 2 ст. 105 КК, вимагають наявності додаткових суб'єктивних ознак: корисливих мотивів (п. "з"), хуліганських мотивів (п. "і"), цілей використання органів або тканин потерпілого (п. "м").

У деяких випадках законодавець виділяє склади особливо кваліфіковані, тобто при наявності особливих обтяжуючих обставин. Так, у ч. 1 ст. 213 КК описані ознаки основного складу хуліганства, у ч. 2 цієї статті вказані ознаки кваліфікованого складу, а в ч. 3 ст. 213 КК дається характеристика складу хуліганства при особливо обтяжуючих обставинах - "хуліганство, вчинене із застосуванням зброї або предметів, використовуваних як зброя".

Різні склади одного виду злочину можуть бути описані в різних частинах однієї і тієї ж статті, але можуть бути передбачені й різними статтями. Так, склади хуліганства передбачені трьома частинами однієї статті, а різні склади вбивства (умисного заподіяння смерті) передбачені в різних статтях КК (ст. 105-108).

Такого роду різне конструювання складів є законодавчою технікою і на юридичну оцінку діяння не впливає.

Якщо б всі склади вбивства описати в одній статті КК, стаття вийшла б дуже громіздкою і не зручною у застосуванні.

Склади злочинів можна розрізняти і по їх конструкції. Так, є склади прості, в яких вказується один об'єкт, одна дія, одна форма вини, наприклад склад крадіжки (ст. 158 КК). Але КК містить і складніші склади, в яких можуть бути вказівки на два об'єкти, на два чи більше дій, що складають об'єктивну сторону злочину, на подвійну або змішану форму вини. Так, при розбої (ст. 162 КК) посягання спрямоване на два об'єкти (особистість і власність). При згвалтуванні (ст. 131 КК) об'єктивна сторона характеризується двома діями - вчиненням статевих зносин і застосуванням насильства. Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, що призвело з необережності до смерті потерпілого, характеризується подвійною чи змішаної виною. Намір відноситься тільки до заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, а по відношенню до смерті потерпілого вина виражається у формі необережності.

За обсягом охоплення злочинного діяння склади діляться на загальні та спеціальні.

Загальний склад містить узагальнену характеристику злочинного діяння, що охоплює різні форми одного виду злочину. Так, ст. 285 КК передбачає зловживання посадовими повноваженнями, тобто "Використання посадовою особою своїх службових повноважень всупереч інтересам служби". Зрозуміло, що така узагальнена формулювання охоплює широке коло дій. У цій же главі є склад службового підроблення (ст. 292 КК), який визначений як "внесення службовою особою ... в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, а також внесення у зазначені документи виправлень, які деформують їх справжній зміст". Очевидно, що такі дії, вчинені службовою особою, представляють різновид використання своїх службових повноважень всупереч інтересам служби і, отже, підпадають під ознаки, зазначені у ст. 285 КК. Проте, коли виділяється спеціальний склад, що має більш вузьке утримання в порівнянні із загальним складом, застосовуватися повинна кримінально-правова норма, яка фіксує спеціальний склад злочину.

Склади, що мають ряд співпадаючих ознак, називаються суміжними. У судовій практиці розмежування суміжних складів нерідко представляє певні труднощі, тому що розходження двох суміжних складів може полягати лише в одному ознаці, встановити наявність або відсутність якого в конкретних випадках буває нелегко. Так, склад умисного заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, що спричинило з необережності смерть потерпілого (ч. 4 ст. 111 КК), слід відрізняти, з одного боку, від умисного заподіяння смерті (вбивства) (ч. 1, 2 ст. 105 КК), а з іншого - від заподіяння смерті через необережність (ст. 109 КК).

Для правильної кваліфікації злочину і чіткого розмежування суміжних складів потрібно проаналізувати всі ознаки відповідних складів, усвідомити їх зміст, що визначається сукупністю всіх ознак складу, що містяться в статтях Особливої ​​і Загальної частин КК, а також випливають з тлумачення понять і термінів, використаних законодавцем.

Так, при розмежуванні терористичного акту (ст. 277 КК) і вбивства (ст. 105 КК) основна увага повинна бути приділена аналізу суб'єктивної сторони злочину, так як об'єктивні ознаки можуть у цих випадках повністю збігатися.

Терористичний акт визначено в законі як посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене з метою припинення його державної або іншої політичної діяльності або з помсти за таку діяльність. Тому визначальним кваліфікацію злочину як терористичного акту буде ознака, що характеризує мети злочину.

Якщо державний чи громадський діяч був убитий з ревнощів, злочинне діяння має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 105 КК як вбивство, а не як терористичний акт.

При простому вбивстві (основний склад) і терористичний акт збігаються всі об'єктивні ознаки: потерпілий є державним чи громадським діячем, йому заподіяна смерть, винний відповідає ознакам суб'єкта даного злочину. З суб'єктивної сторони потрібно і при убивстві, і при терористичному акті, щоб вина була навмисною. Уся різниця полягає в меті, яку переслідує злочинець, і в мотивації його діяння. Якщо при оцінці діяння, що підпадає під ознаки кількох складів злочинів, не вдається точно встановити розмежувальні ознаки, слід кваліфікувати діяння за статтею, що передбачає склад менш небезпечного злочину, так як процесуальний закон вимагає, щоб сумнів тлумачилося на користь обвинуваченого.

Істотне значення при визначенні кримінальної відповідальності має включення або не включення в ознаки складу злочину шкідливих наслідків. Склади злочинів, у яких обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є наслідки, в доктрині прийнято називати матеріальними.

Склади злочинів, в яких зазначено тільки дія або бездіяльність, вчинення яких і служить підставою відповідальності, називають формальними. У цих випадках для кваліфікації злочину не потрібно встановлювати будь-які наслідки, а досить встановити факт вчинення забороненого дії або бездіяльності.

Так, склади вбивства (ст. 105), крадіжки (ст. 158), диверсію (ст. 281) є матеріальними.

Склади ж образи (ст. 130), залишення в небезпеці (ст. 125), незаконного виготовлення зброї (ст. 223) є формальними.

У матеріальних складах злочину визнаються закінченими у разі настання передбачених законом наслідків. При відсутності наслідків мова може йти про замах на злочин, якщо встановлено намір особи заподіяти шкоду, передбачений кримінальним законом.

    1. Злочин і склад злочину

Співвідношення понять "злочин" і "склад злочину" можна розглядати в декількох аспектах: по-перше, співвідношення загального поняття злочину і загального поняття складу злочину, по-друге, співвідношення конкретного злочину і певного складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Загальне поняття злочину містить ознаки, властиві усім злочинам. Так, будь-який злочин має бути суспільно небезпечним діянням. Злочином визнається тільки суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання (протиправність). Таким чином, злочин має бути діянням і суспільно небезпечним, і протиправним. Якщо діяння об'єктивно є суспільно небезпечним, але прямо не передбачено кримінальним законом (відсутня ознака протиправності), воно не визнається злочином і не тягне кримінальної відповідальності. У цьому випадку необхідно видавати кримінальний закон, який передбачає відповідальність за такі діяння, тобто здійснити криміналізацію. Якщо діяння підпадає під ознаки, передбачені в кримінальному законі, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, воно не визнається злочином.

Злочином є винне вчинене діяння. Будь-яке злочин має відбуватися при наявності певного психічного ставлення до своїх дій (бездіяльності) і до їх наслідків. Кримінальна відповідальність настає тільки за вчинення суспільно небезпечних діянь та заподіяння шкідливих наслідків, коли особа діяла свідомо (навмисно) або проявило необережність. Вина у формі умислу і необережності є необхідною ознакою злочину.

У кожному злочині наявні чотири сторони або елементи: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єкт злочину та суб'єктивна сторона злочину.

Об'єкт злочину - це ті суспільні відносини, які порушуються вчиненням злочину, ті цінності, на які посягає злочинне діяння.

Об'єктивна сторона - це дія (бездіяльність) особи, наслідки злочинного діяння, інші об'єктивні обставини, наприклад місце, час, спосіб вчинення злочину.

Суб'єкт злочину - це особа, яка вчинила злочин, має певними ознаками.

Суб'єктивна сторона злочину - це вина суб'єкта у формі умислу або необережності, а також мотив і мета злочину.

У практичній діяльності по боротьбі зі злочинністю частіше доводиться досліджувати співвідношення конкретного злочину і конкретного складу злочину. Злочин - це соціальний факт, явище соціальної дійсності. Конкретне злочин характеризується безліччю ознак. Проте значення їх не однаково. Одні ознаки визначають сутність злочинного діяння. Ці ознаки включаються до складу даного злочину. Інші ознаки враховуються при індивідуалізації відповідальності і призначення покарання. Треті мають чисто доказове значення і на кримінальну відповідальність не впливають.

Так, якщо 25 березня в 22 годині на одній з вулиць Москви чоловік 24 років, ніде не працюючий, погрожуючи ножем, відібрав у перехожого гроші, годинник і дипломат із шкірзамінника (всього на суму 1 млн. 800 тис. руб.), То це злочин має кваліфікуватися за п. "г" ч. 2 ст. 162 КК як розбій із застосуванням зброї.

Склад цього злочину включає такі ознаки:

суб'єкт - особа, яка досягла 14-річного віку, осудна;

об'єктивна сторона - напад, поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я, із застосуванням зброї;

суб'єктивна сторона - прямий умисел на застосування погрози зброєю і мета - розкрадання чужого майна.

Таким чином, ми бачимо, що кількість кваліфікованої розбою містить ознаки, що характеризують суть і ступінь суспільної небезпеки цього злочину. У даному випадку місце (вулиця міста), час (пізній вечір, весна), предмети, викрадені у потерпілого, та інші індивідуальні ознаки для встановлення складу розбою значення не мають. Однак при визначенні покарання винному будуть враховуватися і дані про його особу (ніде не працює, характеристики про допреступном поведінці, наявність чи відсутність судимості тощо). Буде братися до уваги розмір викраденого. Якби розмір викраденого був великим, тобто перевищував в 500 разів мінімальний розмір оплати праці, встановлений на момент вчинення злочину, це змінювало б кваліфікацію вчиненого і злочин кваліфікувалося б за ч. 3 ст. 162 КК.

Отже, можна зробити висновок, що реальний злочин за своїм змістом значно багатшими складу відповідного злочину і містить значну кількість фактичних ознак, встановлення яких важливо для доказу факту злочину, але байдужих для визначення складу злочину.

До складу ж злочину включаються тільки найбільш істотні ознаки, що характеризують даний вид злочину і які відрізняють його від інших подібних за якими-небудь ознаками злочинів. Так, розбій відрізняється від грабежу і за характером насильства, що застосовується для заволодіння чужим майном (при грабежі воно не небезпечне для життя і здоров'я - ч. 2 ст. 161 КК), і за моментом закінчення злочину. Грабіж вважається закінченим з моменту відкритого розкрадання чужого майна, а при розбої досить встановити мета розкрадання і не потрібно, щоб злочинець фактично заволодів майном.

У нашому прикладі, якщо б погрожував ножем злочинець був затриманий, не встигнувши заволодіти майном потерпілого, він все одно відповідав би за закінчена розбійний напад.

У Кримінальному кодексі один вид злочину може бути передбачений кількома складами, описаними в різних частинах однієї статті Особливої ​​частини або навіть у різних статтях. Так, розбій у залежності від обставин його вчинення передбачений у трьох частинах ст. 161 КК, а умисне вбивство передбачено чотирма статтями КК (105, 106, 107, 108).

Підводячи підсумок, слід визнати, що загальне поняття складу злочину - наукова абстракція. Подібно до всякої наукової абстракції, загальне поняття складу злочину є необхідною щаблем в процесі пізнання конкретних складів злочинів, теоретичною основою для розкриття їхнього змісту. Загальне поняття складу злочину є результат узагальнення необхідних ознак, властивих конкретним складам злочинів, без знання яких неможлива правильна кваліфікація скоєного злочину.

    1. Ознаки злочину

Спираючись на законодавче визначення злочину наука кримінального права встановлює, що будь-які злочини характеризуються сукупністю низки обов'язкових ознак. Такими ознаками є:

Суспільна небезпека;

Кримінальна протиправність;

Винність;

Караність діяння.

Суспільна небезпека діяння - це матеріальний ознака злочину. Суспільна небезпека означає, що діяння шкідливо для суспільства, тобто суспільна небезпека полягає в тому, що діяння заподіює або створює загрозу заподіяння істотної шкоди суспільним відносинам. Примірний перелік суспільних відносин, яким наносять шкоду злочину міститься у ст.2 КК РФ.

У зв'язку з цим доцільно визначити таке поняття, як ступінь суспільної небезпеки. Ступінь суспільної небезпеки - це кількісне вираження небезпеки діяння. Вона визначається порівняльної цінністю об'єктів посягання, величиною завданих збитків, ступенем низовини мотивів і цілей злочину, порівняльної небезпекою в залежності від специфіки місця і часу його (злочину) вчинення.

Кримінальна протиправність - це суспільно - небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом як злочин. Діяння оголошується злочинним і караним за велінням кримінального закону. Кримінальна протиправність полягає у запрещенности злочину, відповідного кримінально правовій нормі під загрозою застосування до винного кримінальній покарання. Кримінальна протиправність діяння є вираженням його суспільної небезпеки.

Вина - це відношення психіки особи до здійснюваного їм суспільно - небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу або необережності. Винним у вчиненні злочину може бути визнано лише особа, здатна, як за своїм віком, так і психічному стану, правильно оцінювати здійснювані ним дії, віддавати в них собі звіт і керувати їх здійсненням (принцип вини). Тому не можуть розглядатися як злочин дії малолітніх, а також суспільно - небезпечні вчинок неосудних.

Караність. Покарання - це необхідна правовий наслідок злочину. Караність виявляється у загрозу можливого застосування покарання за діяння, передбачені КК.

Критерії не існування злочину.

Закон сформулював два критерії при яких здійснюється діяння не може бути визнано злочином:

Формально є ознаки діяння, передбачені КК (формальна підстава).

Але через малозначність воно не становить суспільної небезпеки (матеріальна підстава). Діяння вважається малозначущим, якщо при його умисному вчиненні умисел винного був спрямований на вчинення саме малозначного діяння.

  1. Основні риси правопорушення

Правопорушення - протиправне винне діяння особи, що носить суспільно небезпечний характер.

- Посягає на встановлений порядок громадських відносин протиправне, винна дію або бездіяльність суб'єктів права.

Злочин є складовою частиною поняття правопорушення.

Злочин - винне - досконале суспільно небезпечне діяння, заборонене КК РФ під загрозою покарання (ст. 14 КК РФ)

- Найбільш суспільно - небезпечне правопорушення.

З визначень видно, що ці поняття правопорушення і злочини мають ряд спільних рис і постійно перегукуються один з одним, але в той же час існує ряд критеріїв, розмежовують ці поняття. Ці особливості і належить з'ясувати.

Основні риси правопорушення:

Однією з рис правопорушення, найбільш очевидної, що випливає з самого терміна, є протиправність, тобто порушення права, його норм. Правопорушення - це діяння, поведінка, вчинки людей, дію чи бездіяльність, отже, правопорушення може скласти тільки акт поведінки, виражений правопорушником. Тобто не можна вважати правопорушника таким при наявності у нього протиправних думок. Звичайно, якщо ці думки не втілилися в правопорушення.

Діяння людини виражається або у вигляді конкретної дії, або у вигляді бездіяльності. Дія протиправно, якщо воно суперечить диспозиції даного права. Бездіяльність - один з видів поведінки. У свою чергу, поведінка, має свій обов'язковий ознака, що виражається в тому, що правове (як правомірне, так і протиправне) поведінка знаходиться під контролем свідомості та волі індивіда, суб'єкта права. Значить, не може визнаватися правопорушенням поведінку в стані неосудності або недієздатності. Це твердження підтверджує, приміром, ст. 23.9 КРФ про Адміністративні правопорушення:

"Не підлягає адміністративній відповідальності фізична особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати фактичний характер і протиправність зі своєї дії або бездіяльності або керує ним ними внаслідок хронічного психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки ".

Таким чином, правопорушення, будучи діянням, характеризується як свідомий вольовий акт.

Ще однією рисою, що характеризує правопорушення, є суспільна небезпека, яка в свою чергу виражається в шкоді, яка завдається суспільству.

Шкода - сукупність негативних наслідків правопорушень і обов'язкова ознака кожного правопорушення. Шкода може мати матеріальний (шкода, завдана власності) або моральний (хуліганство в прояві приниження гідності) характер, відновлених чи ні, відчутним окремими громадянами, колективом і суспільством в цілому. Шкідливих або байдужих для держави, громадян правопорушень не існує.

Одним з основних принципів правопорушення є осуд. Осуд грунтується на тому, що суб'єкт правопорушення вибрав з наявних шкідливий варіант поведінки. Вибір такого варіанту свідчить про байдужість свідомості правопорушника до громадських та індивідуальних інтересів. Таке ставлення свідомості правопорушника до суспільства характеризується суб'єктної стороною діяння - провиною. Вина виражається у двох формах: непряма і пряма. Пряма вина правопорушника визначається таким чином, що він (правопорушник) передбачає і бажає настання негативних наслідків свого діяння, при непрямої вини правопорушник передбачає наступ негативних наслідків свого діяння, але в силу злочинної халатності думає, що їх вдасться уникнути

Зі сказаного випливає, що якщо протиправність завжди винна, то відсутність провини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Система кримінального права в ракурсі поняття про злочин.

Така складова частина правопорушення, як злочин перебуває у віданні Кримінального законодавства Російської Федерації. Можна виділити три основні різновиди суспільних відносин, регульованих кримінальним правом:

  • Охоронні кримінально - правові відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину;

  • Суспільні відносини, пов'язані з утриманням морально нестійких осіб від вчинення злочинів за допомогою загрози покарання, передбаченої в законодавчих нормах;

  • Суспільні відносини, що регулюється нормами, які наділяють громадян правами на заподіяння шкоди при захисті життя, гідності, майна від злочинних посягань.

    1. Причини правопорушень

Умови, в яких опиняються групи людей рівні для кожного окремого людини, причини впливу яких вони зазнають, теж рівні. Маючи вибір варіантів поведінки в даній ситуації, одні з людей обирають правомірний варіант поведінки, інші навпаки, протиправний варіант.

Деякі автори висловлюють думку, що загальна причина злочинності і здійснення правопорушень - це сукупність соціальних явищ суб'єктивного і об'єктивного характеру, в результаті взаємодії яких на формування особистості в її структурі утворюється комплекс соціально - негативних властивостей.

Таким чином, має сенс говорити про правопорушення не тільки як про порушення норми і права, а й як про порушення соціальних інтересів і справедливості.

    1. Відмінність злочину від інших видів правопорушення

Злочин - не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не лише теоретичне: той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не тільки для охорони громадського відносини, але і для захисту прав осіб, які їх скоїли.

Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпека, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обгрунтовано визнається, що саме суспільна небезпека є тим критерієм, який повинні бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності.

Існують два різних підходи до вирішення цього питання. Одні юристи, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що лише злочин має суспільну небезпеку, що це специфічне соціальне властивість лише злочину. Інші правопорушення не є суспільно небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкідливість. Тобто відповідно до такої точки зору має місце якісна різниця в соціальній природі злочину й інших правопорушень: злочин за своєю природою - це суспільне небезпечне діяння, а іншим правопорушенням таке соціальне властивість не властиве, вони є лише суспільне шкідливими, тобто здатні заподіювати шкоду окремим державним, громадським, особистим інтересам.

Таким чином, згідно з цією точкою зору, злочин та інші правопорушення - якісно самостійні види правопорушень не лише за правовою природою, ознакою протиправності, але й за їх соціальним змістом - матеріальним ознакою.

Інша точка зору виходить з єдності соціальної природи всіх правопорушень - їх суспільної небезпеки. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеного ступеня суспільної небезпеки: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. А тому відміну злочину від інших правопорушень відрізняється кількісною, а не якісною характеристикою.

Така точка зору є більш обгрунтованою, оскільки будь-яке правопорушення заподіює шкоду (чи містить у собі загрозу заподіяння шкоди) певного суспільного відношенню, що і визначає його соціальну і правову природу як правопорушення. Але ступінь суспільної небезпечності різних видів правопорушень різна, а злочини в системі правопорушень - найбільш небезпечні. Це обумовлено і важливістю об'єкта, посягання на який визнається злочином, і характером і тяжкістю шкоди, способом вчинення дії, формою і ступенем вини, мотивами і метою, а також всіма іншими об'єктивними і суб'єктивними його ознаками. Такий висновок підтверджується порівняльним аналізом злочинів та інших правопорушень, зокрема найбільш близьких до злочинів адміністративних деліктів.

    1. Адміністративний проступок, як вид правопорушення

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається посягає на державний або громадський порядок, власність всіх видів, права і свободи, на встановлений порядок управління протиправне, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Основними критеріями наявності адміністративного проступку, як і будь-якого правопорушення, є протиправність і винна поведінка.

Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, які держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, громадських і державних інтересів.

Адміністративний проступок є винним поведінкою, умисним або необережним. Відсутність вини виключає адміністративну відповідальність. Принцип провини ясно викладений у статті 1.6. Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення.

Адміністративне правопорушення миє виражатися як в дії (дрібне хуліганство, незаконна порубка і пошкодження дерев) так і в бездіяльності (ухилення про подання декларації про доходи).

    1. Юридична відповідальність як метод боротьби проти правопорушення

Представляючи собою антигромадське, шкідливе явище, правопорушення викликають відповідне негативне ставлення. Суспільство в особі держави має право й зобов'язана вести боротьбу за викорінювання правопорушень, причин і умов, що сприяють їх виникненню, в ім'я забезпечення нормального розвитку та охорони суспільних інтересів. Одним з методів боротьби є юридична відповідальність за вчинення правопорушення.

Функція покарання:

  • кримінальна відповідальність;

  • адміністративна відповідальність (передбачає позбавлення волі на не тривалий час);

  • цивільно-правова дисципліна (грошові компенсації, майнові компенсації і т.д.);

  • дисциплінарна відповідальність (від неї можна піти, розірвавши договір).

Висновок

У суспільстві існує безліч норм, регулюючих поведінку людини, в тому числі і чисто технічних. Останні не регулюються правом, хоча можуть бути включені в правові норми, якщо вони зачіпають суспільні інтереси і виступають вже як правові заборони. У залежності від того, якою галуззю права регулюється те чи інше правопорушення, воно може бути адміністративним, цивільним і кримінальним. Адміністративний проступок за своїми ознаками дуже схожий зі злочином, але від останнього відрізняється меншим ступенем небезпеки і, отже, іншим характером відповідальності, яка регулюється вже не КК, а відповідними адміністративними актами, статутами; цивільний - Цивільним кодексом та іншими нормами.

Як вже було відмічено, суспільна небезпека властива і кримінальних, і адміністративним правопорушенням, але ступінь і характер їх різні.

Характер суспільної небезпеки злочину виражає його якісну характеристику, тобто цінність об'єкта посягання і інші його властивості. Загалом, суть характеру небезпеки відповідає специфіці захищаються відносин, визначає наслідки їх порушення, їх шкідливість і суб'єктивні моменти, властиві правопорушення. Ступінь же суспільної небезпеки відображає значення об'єктивних і суб'єктивних моментів, які характеризують злочин і проступок. Мова йде головним чином про порівняну цінність порушуваної блага, тяжкості наслідків, формі провини і т. п. Своє остаточне вираження всі ці характеристики знаходять в санкції відповідної норми.

Отже, можна зробити два висновки:

а) відміну суспільної небезпеки різних правопорушень полягає, головним чином, в її ступеня, що служить основним критерієм розмежування злочинів та інших правопорушень;

б) межа між злочинами та адміністративними правопорушеннями певною мірою умовна і рухома. Тому у відомі періоди розвитку суспільства кримінальні правопорушення можуть стати лише адміністративними і, навпаки, адміністративне правопорушення за велінням закону може стати кримінально караним діянням. Основним орієнтиром у цих акціях є принцип соціальної справедливості.

Справедливість - це масштаб оцінки реального життя, суспільної дійсності з точки зору належного поводження або відношення, яким воно є (подається) суспільної свідомості. Саме справедливість як соціальна і етична категорія лежить в основі поняття і правової справедливості строгості юридичної санкції, ступеня суспільної небезпеки діяння. Звичайно, сказане є в деякій мірі умовним, проте повний розрив між офіційним правосвідомістю та громадською думкою може бути причиною цього паралічу кримінальної юстиції. Тому кримінальний законодавець повинен у визначеннях злочинного і міри відповідальності за нього спиратися на думку народу, у всякому разі, значного його більшості, і при цьому враховувати в повному обсязі інтереси держави.

Різноманіття умов, в яких здійснюються злочину, враховується нашим кримінальним законодавством в повній мірі. Особливо повно це визначено у ч. 2 ст. 14 КК: "Не є злочином дія (бездіяльність), хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки ...".

Як відомо, підставою кримінальної відповідальності є склад злочину в діях обвинуваченого. Але це формальний бік справи. Будь-який закон містить лише загальний опис злочинного діяння, яке може формально відповідати всіма об'єктивними ознаками законного складу, але по суті не представляти собою кримінально-правової громадської небезпеки. У цих умовах немає ніякої необхідності залучати суб'єкта до кримінальної відповідальності, бо його дії малозначні і внаслідок їх вчинення не настали які-небудь вагомі наслідки. Розглянуті діяння відрізняються від всіх інших проступків, які є юридичним фактом у кримінально-правовому сенсі, тим, що вміщають в себе суто зовнішні, тобто формальні ознаки складу злочину. У ст. 14 КК немає згадки про часто званому у навчальній та науковій літературі властивості злочину - його аморальності. Законодавець надійшов обережно, що обгрунтовано розбіжністю між інтересами суспільства і держави, між офіційним осудом поведінки з боку влади та його виправданням з позицій загальноприйнятої моралі. Зв'язок права й моралі, тим не менш, має постійний характер, і в правових заборонах, як правило, або в більшості випадків, виражені моральні підвалини суспільства. У цьому сенсі аморальність можна вважати однією з ознак злочину.

Однак не можна забувати про те, що кримінальне право є особливим засобом соціального контролю, і воно неминуче передбачає самі крайні заходи. Державного примусу, які повинні містити певний каральний заряд. Важливо, щоб такий заряд відповідав (не був нижче або вище) матеріального, духовного, ідеологічного і морального рівня розвитку суспільства. Баланс між матеріальним, свідомим і моральним рівнем суспільства і способами соціального контролю повинен дотримуватися завжди. Не можна допускати сахання від надмірної гуманності до жорстокості. Але не менш небезпечна і протилежна тенденція, особливо, коли відбувається різке і невиправдане пом'якшення мір покарання практично за всі злочини, яке у нас спостерігається зараз, і відбувається це під гаслом того, що колишнє радянське кримінальне законодавство було нелюдським і жорстоким.

Глосарій

Вина

психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до здійснюваного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків

Діяння злочинне

Являє собою єдність фізичного і психічного, тобто усвідомлений акт людської поведінки, вираженого в підконтрольному свідомості, мотивованій дії або бездіяльності, охоплюваному тієї чи іншої статтею кримінального закону

Обвинувачений

особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення як звинувачуємо. Обвинувачений, відданий суду, іменується, підсудним; щодо якого винесено обвинувальний вирок, - засудженим. Один з центральних суб'єктів кримінального процесу.

Підозрюваний

особа, затримана за підозрою у скоєнні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення

Правопорушення

протиправне діяння, вчинене осудною людиною, яка досягла встановленого законом віку, за наявності вини. Правопорушення діляться на злочини і провини (цивільні, адміністративні, дисциплінарні).

Злочин

одна з основних категорій кримінального права. У статті 14 КК Росії дається визначення поняття злочину: винне досконале суспільно небезпечне діяння, яке заборонено Кримінальним кодексом під загрозою покарання.

Кримінальна відповідальність

один з видів юридичної відповідальності; правовий наслідок скоєного злочину - державний примус у формі покарання. Притягнення до кримінальної відповідальності, означає порушення кримінальної справи, подальше розслідування та судовий розгляд

Кримінальна протиправність

це суспільно - небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом як злочин. Діяння оголошується злочинним і караним за велінням кримінального закону. Кримінальна протиправність полягає у запрещенности злочину, відповідного кримінально правовій нормі під загрозою застосування до винного кримінальній покарання. Кримінальна протиправність діяння є вираженням його суспільної небезпеки.

Кримінальне законодавство

сукупність законодавчих актів, що містять норми кримінального права. У РФ складається виключно з Кримінального кодексу РФ. Нові закони, що передбачають кримінальну відповідальність, підлягають включенню до КК РФ.

Умисел

в теорії кримінального права форма вини, означає усвідомлення особою суспільної небезпеки скоєних ним діянь. Умисел буває прямий і непрямий. При прямому умислі особа, яка вчиняє діяння, цілком усвідомлює його суспільну небезпеку (крадіжка, вбивство, розбій тощо). У разі непрямого умислу особа, яка вчиняє злочин, не бажає настання шкідливих наслідків, але свідомо допускає, що вони можуть бути (напр., управління автомобілем в нетверезому стані).

Список використаних джерел

Кримінальний кодекс Російської Федерації.

Агаєв Г.А., Сафін Ф.Ю. Кримінальне право. Навчально-методич. Посібник. ГУАП, 2006, 107с.

Безлепкин Б.Т. Настільна книга слідчого і дізнавача. 2009, 288с.

Есаков Г.А., Рарог А.І., Чуча А.І. Настільна книга судді по кримінальних справах. 2007, 569с.

Каднікова Н.Г. Кримінальне право. Загальна та Особлива частини. Підручник. 2006, 911с.

Козаченко І.Я. Кримінальне право. Загальна частина. Підручник 2008, 720с.

Кузнецова Н.Ф. Проблеми кваліфікації злочинів. Лекції зі спецкурсу. Навчальний посібник. 2007, 336с.

Міхліна А.С. Кримінальне право. Частина Загальна. Частина Особлива. Питання та відповіді. 2000, 400с. Сер. "Подг. До іспит.".

Рарог А.І. Настільна книга судді по кваліфікації злочинів. Практичний посібник 2006, 224с.

Цвіркунів В.В. Кримінальне право. Особлива частина. Короткий курс лекцій. 2009, 262с. Сер. "Хочу все здати"

Кримінальне право Росії. Підручник для вузів. У 2-х томах. Т. 1. Загальна частина. Відповідальні редактори і керівники авторського колективу - доктор юридичних наук, професор А.Н. Ігнатов і доктор юридичних наук, професор Ю.А. Красиков. - М.: Видавництво НОРМА (Видавнича група НОРМА-ИНФРА • М), 2000. - 639 с.

http://www.mvd.ru/stats

Додаток А

Короткий аналіз стану злочинності

1. У січні - березні 2009 року органами внутрішніх справ розглянуто 5,25 млн. заяв, повідомлень та іншої інформації про події, що на 7,0% більше, ніж за перші три місяці 2008 року. Майже по кожному дев'ятому повідомленням (11,4%) прийнято рішення про порушення кримінальної справи. Усього порушено 595,6 тис. кримінальних справ, що на 10,0% менше показника аналогічного періоду минулого року.

2. У січні - березні 2009 року зареєстровано 790 тис. злочинів, або на 6,9% менше, ніж за аналогічний період минулого року. Зростання реєстрованих злочинів відзначений в 21 суб'єктах Російської Федерації, зниження - в ​​62 суб'єкті.

3. 93,3% усіх зареєстрованих злочинів було виявлено органами внутрішніх справ, причому 4,3% з них - на стадії приготування і замаху. Всього на цих стадіях виявлено 31,7 тис. злочинів.

4. Майже половина (42,9%) злочинів реєструється в республіканських, крайових і обласних центрах - всього 339,18 тис., п'ята частина (18,6%) - у сільській місцевості, де зареєстровано 147,3 тис. злочинів, що на 3 , 5% менше, ніж за січень - березень 2008 року.

5. У результаті злочинних посягань загинуло 13,2 тис. осіб (-7,6%), здоров'ю 14,8 тис. осіб заподіяна тяжка шкода (-47,7%). На сільську місцевість припадає 39,4% загиблих (5,2 тис. чол.), На міста і селища, які не є центрами суб'єктів федерацій, - 38,0% осіб, здоров'ю яких заподіяна тяжка шкода (5,7 тис. чол. ).

6. Збиток від злочинів (по закінченим і призупиненим кримінальних справах) склав 943,05 млн. руб., Що на 1603,4% більше аналогічного показника вульгарного року. Причому 98,1% збитку припадає на злочини, зареєстровані в центрах суб'єктів Російської Федерації.

7. Питома вага тяжких та особливо тяжких злочинів у числі зареєстрованих зріс з 28,9% у січні - березні 2008 року до 29,5%.

8. Майже половину всіх зареєстрованих злочинів (42,3%) складають розкрадання чужого майна, вчинені шляхом: крадіжки - 269,3 тис. (18,9%), грабежу - 56,9 тис. (15,4%), розбою - 8 , 3 тис. (12,0%). Майже кожна третя крадіжка (32,1%), кожен двадцять четвертий грабіж (4,2%), і кожне дванадцяте розбійний напад (8,6%) були пов'язані з незаконним проникненням у житло, приміщення чи інше сховище.

Кожне двадцять першому (4,8%) зареєстрований злочин - квартирна крадіжка. У січні - березні 2009 року їх число скоротилося на 15,2% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

9. Кількість виявлених злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї, в порівнянні з січнем - березнем 2008 року зросло на 16,9% і склало 11,2 тис., а кількість виявлених фактів розкрадання та вимагання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв зросла на 13,2% (454 факту).

У січні - березні 2009 року з використанням зброї скоєно 2,5 тис. злочинів (17,2%). Найбільша кількість зареєстрованих злочинів даної категорії відзначається в регіонах: м. Санкт-Петербург (185), Іркутська область (178), Свердловська область (106), Республіка Дагестан (100), Республіка Інгушетія (99).

10. У січні - березні 2009 року зареєстровано 9,18 тис. екологічних злочинів, що на 18,9% більше, ніж за аналогічний період минулого року.

11. У порівнянні з січнем - березнем 2008 року на 3,0% зросло число злочинів економічної спрямованості, виявлених правоохоронними органами. Всього виявлено 156,7 тис. злочинів даної категорії, питома вага цих злочинів, у загальній кількості зареєстрованих склав 19,8%.

Матеріальний збиток від зазначених злочинів (по закінченим кримінальним справам) склав 929,2 млн. руб.

Тяжкі та особливо тяжкі злочини у загальному числі виявлених злочинів економічної спрямованості склали 43,4%.

Підрозділами органів внутрішніх справ виявлено 152,5 тис. злочинів економічної спрямованості, їх питома вага в загальному масиві злочинів економічної спрямованості становив 97,3%.

12. У січні - березні 2009 року виявлено 66,2 тис. злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, що на 6,7% більше, ніж за аналогічний період минулого року. При цьому співробітниками органів наркоконтролю - 25,5 тис. злочинів (-1,1%), співробітниками органів внутрішніх справ - 40,1 тис. злочинів (+12,3%). У порівнянні з січнем - березнем 2008 року на 5,5% зросло число злочинів, вчинених з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а їх питома вага в числі злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, знизився з 54,7% у січні - березні 2008 року до 54,0%.

13. У січні - березні 2009 року зареєстровано 162 злочини терористичного характеру (15,6%) і 164 злочини екстремістської спрямованості (43,9%).

14. У громадських місцях зареєстровано 140,4 тис. злочинів (6,7%).

На вулицях, площах, у парках і скверах зареєстровано 77,7 тис. (6,9%) злочинів, у тому числі: 22,2 тис. (20,3%) грабежів, 22,5 тис. (+1,3 %) крадіжок, 2,2 тис. (25,4%) розбійних нападів.

На дорогах і трасах поза населених пунктів скоєно 54 розбійних напади (19,4%), 144 грабежу (+28,6%), виявлено 29 фактів незаконного придбання, передачі, збуту, зберігання, перевезення або носіння зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв (57,4%).

15. У січні - березні 2009 року розкрито 454,7 тис. злочинів (1,8%), у тому числі 237,7 тис. - слідство з яких обов'язково (2,5%) і 217,0 тис. - слідство з яких необов'язково (1,1%).

Співробітниками органів внутрішніх справ заздалегідь розслідувано 384,6 тис. злочинів (3,6%), що становить 84,6% всього масиву попередньо розслідуваних злочинів, співробітниками слідчих органів Слідчого комітету при прокуратурі Російської Федерації - 37,0 тис. злочинів (0, 6%), що становить 8,1% всього масиву, співробітниками органів наркоконтролю відповідно 18,0 тис. (0,3%), служби судових приставів - 8,2 тис. (+212,5%).

16. Не розкрито 309,5 тис. злочинів, що на 15,4% менше аналогічного показника за січень - березень 2008 року. З цієї кількості на тяжкі та особливо тяжкі злочини припадає 26,6% (у січні - березні 2008 року - 26,1%). Залишилися нерозкритими 359 вбивств і замахів на вбивство (-34,7%), 1,7 тис. навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (-13,6%), 175,9 тис. крадіжок (-18,9%), 35, 2 тис. грабежів (-18,6%), 3,1 тис. розбійних нападів (-21,2%).

297,9 тис. злочинів (-15,8%) залишилися нерозкритими у зв'язку з невстановленням особи, що підлягає залученню в якості обвинувачуваного.

17. Злочинів минулих років у січні - березні 2009 року розкрито 24,5 тис., що на 12,8% менше, ніж за аналогічний період минулого року.

Більше половини (51,1%) розкритих злочинів минулих років становлять крадіжки (12,5 тис.) і чотирнадцяту частину (6,9%) - шахрайства (1,7 тис.).

18. Виявлено 323,1 тис. осіб, які вчинили злочини (1,7%), питома вага осіб без постійного джерела доходу зріс з 60,2% у січні - березні 2008 року до 63,1%, а питома вага раніше судимих ​​осіб - з 23,7% до 24,0%.

19. Майже кожне третє (29,6%) закінчена розслідуванням злочин скоєно особами, які раніше чинили злочини, майже кожне восьме (12,2%) - у стані алкогольного сп'яніння, кожен дев'ятнадцятий (5,3%) - неповнолітніми або за їх співучасті.

Організованими групами або злочинними співтовариствами скоєно 9,1 тис. тяжких та особливо тяжких злочинів (-9,4%), причому їх питома вага в загальному числі розслідуваних злочинів цих категорій знизився з 7,7% у січні - березні 2008 року до 7, 2%.

20. Іноземними громадянами та особами без громадянства на території Російської Федерації скоєно 17,2 тис. злочинів, що на 17,5% більше, ніж за січень - березень 2008 року, у тому числі громадянами держав-учасниць СНД - 15,8 тис. злочинів ( +19,3%), їх питома вага склала 91,8%.

Кількість злочинів відносно іноземних громадян та осіб без громадянства зросла на 3,7% і склало 3,8 тис. злочинів.

Додаток Б

Додаток В

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
148кб. | скачати


Схожі роботи:
Податкові правопорушення Відповідальність платника податків за вчинення податкового правопорушення
Екологічне правопорушення Юридична відповідальність за екологічні правопорушення
Правопорушення їх склад Види правопорушення
Замах на злочин Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
Адміністративне правопорушення 2 Правопорушення в
Екологічне правопорушення Юридична відповідальність за екологічне правопорушення
Правопорушення
Правопорушення 3
Правопорушення 2

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru