Земельний кодекс України про використання і охорону земель

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Контрольна робота

з правознавства

1. Земельний кодекс України про використання і охорону земель

Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного за­конодавства є регулювання земельних відносин із ме­тою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підпри­ємств, установ та організацій на землю. Його розділа­ми є: 1. Загальні положення. 2. Використання зе­мель. 3. Охорона земель та ін.

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють: раціональну організацію території; збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі; захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування; захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель; рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі; знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів. Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

Порядок охорони земель встановлюється законодавством України.

Нормативи гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у грунті і порядок їх визначення розробляються і вводяться в дію Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними міністерствами та відомствами.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, а також впровадженні нових технологій повинно передбачатися додержання екологічних та санітарно-технічних вимог щодо охорони земель.

Введення в дію об'єктів і застосування технологій, що не забезпечують вимог захисту земель від деградації або порушення, забороняється.

Розміщення об'єктів, що впливають на стан земель, погоджується з землевпорядними, природоохоронними та іншими органами в порядку, що визначається законодавством України.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель спрямовано на підвищення заінтересованості власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, на захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності і включає:

виділення коштів державного, республіканського (Республіки Крим), місцевого бюджету для відновлення земель, порушених не з їх вини;

звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану, в період, передбачений проектом проведення робіт;

часткову компенсацію з коштів бюджету зниження доходу в результаті тимчасової консервації порушених не з їх вини ділянок; заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів і продуктивності земель лісового фонду, виробництво екологічно чистої продукції.

Порядок економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель установлюється законодавством України.

2. Володіння та користування землею, оренда землі

Власність на землю в Україні має такі фор­ми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею ради народних депута­тів, які в межах їхньої компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилуча­ють їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилу­чення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передати відповідно органам дер­жавної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у колектив­ну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України — на землі загальнодер­жавної власності України;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — на землі в межах території Республіки, за ви­нятком земель загальнодержавної власності;

обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів — на землі в межах їхніх територій, за винятком земель загальнодержав­ної власності.

Землі, що знаходяться в загальнодержавній влас­ності, можуть передаватись у колективну або при­ватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду. Не можуть передаватись у колектив­ну і приватну власність:

землі загального користування населених пунк­тів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасови­ща, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища і т. д.), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої вла­ди;

землі гірничо-добувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення;

землі лісового фонду;

землі водного фонду;

землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств навчаль­них закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств із вирощування хмелю, ефіроолійних, лікар­ських рослин, фруктів і винограду.

Земля може належати громадянам за правом колективної власності.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі това­риства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших дер­жавних сільськогосподарських підприємств. Розпо­рядження земельними ділянками, що знаходяться в колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підпри­ємств, сільськогосподарських кооперативів, сільсь­когосподарських акціонерних товариств, у тому чис­лі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівни­чих товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Землі в ко­лективну власність передаються безкоштовно. Кож­ний член колективної власності на землю в разі ви­ходу з колективу має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в по­рядку, передбаченому Земельним кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування май­на, та статутом відповідного колективного підпри­ємства.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

Сільські та селищні ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд зе­мель.

Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки вони мають право на одер­жання у власність земельних ділянок для:

ведення селянського (фермерського) господар­ства;

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування житлового бу­динку і господарських споруд (присадибна ділянка);

садівництва;

дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання їх у спадщину; одержан­ня частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів за плату чи безкоштовно.

Безкоштовно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

ведення селянського (фермерського) господар­ства у межах середньої земельної частки;

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування будинку і госпо­дарських споруд;

садівництва;

дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства зе­мельні ділянки, розмір яких перевищує середню зе­мельну частку.

Іноземним громадянам та особам без громадян­ства земельні ділянки у власність не передаються.

Користування землею може бути постій­ним або тимчасовим. Постійним визнається земле­користування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування може бути короткостроко­вим — до 3 років і довгостроковим — від 3 до 25 ро­ків. У разі необхідності ці строки може бути продов­жено на період, що не перевищує одного терміну від­повідно коротко- чи довгострокового тимчасового користування.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має бути довгостроко­вим. У постійне користування земля може надавати­ся радами народних депутатів із земель, що знахо­дяться в державній власності, а в тимчасове корис­тування — із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником.

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам України; підприєм­ствам, установам та організаціям; громадським об'єд­нанням і релігійним організаціям; спільним підпри­ємствам; міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іно­земним інвесторам; іноземним державам; міжнарод­ним організаціям; іноземним юридичним особам та особам безч громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних де­путатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове — до 50 років. Умови використання землі, строки її ви­користання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після за­кінчення строку оренди землі орендатор має пере­важне право на відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення мають переважне право на одержання орендо­ваних земельних ділянок у приватну власність.

Громадяни, які мають земельні ділянки у влас­ності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — до п'яти років. У разі успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на строк до досягнення неповнолітнім спадкоємцем /

Закон України "Про плату за землю" від З липня 1992 р. встановлює, що використання землі є платним. Плата за землю існує у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки. При цьому власники землі та землекористувачі спла­чують земельний податок, а орендарі — орендну пла­ту. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платни­ком) є власник землі та землекористувач, у тому чис­лі орендатор. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і встановлюється у вигля­ді плати за одиницю земельної площі з розрахунку за рік.

Використана література:

  1. Земельний кодекс України.

  2. Основи земельного права. Підручник. – К., 2000.

  3. Словник-довідник юриста. – Харків, 2001.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
34.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Земельний кодекс України
Закон України про охорону здоров я
Законодавча база України про охорону праці
Земельний кодекс
Земельний Кодекс РФ
Коментарі до основ законодавства України про охорону праці
Порядок дії Закону України Про охорону праці
Кодекс про шлюб та сім ю України
Кодекс законів про працю України
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru