Застосування норм права 2

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Застосування норм права

ЗМІСТ:

План.

Введення.

Глава 1. Поняття застосування права і його ознаки.

Глава 2. Стадії застосування права.

2.1. Встановлення фактичних обставин справи.

2.2. Встановлення юридичної основи справи.

2.3. Винесення рішення по справі.

Глава 3. Акти застосування права, їх види. Відмінність від нормативно-правових актів.

Глава 4. Вимоги, що пред'являються до правозастосування.

Висновок.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Здійснюючи управління суспільством, держава використовує для цього правотворчість. Але після видання норм права виникає необхідність в їх реалізації.

"Без процесу реалізації право втратило б сенс, оскільки приписи, що містяться в нормативних актах, відносяться до сфери належного; а дійсність, суще - це те, яким чином і наскільки повно правові норми втілені в життя". [1] Однією з форм реалізації права є правозастосування.

В умовах суворої законності застосування норм права є єдиним каналом здійснення державного примусу, що саме по собі говорить про його важливість. В умовах же процесу побудови правової держави, що ми можемо спостерігати зараз у нашій країні, ця діяльність набуває ще більшої значущості.

Для більш ефективного застосування норм права посадова особа уповноваженого на це органу має уявляти собі причини, за яких виникає необхідність у правозастосуванні, знати стадії процесу правозастосування і вміти підвести весь процес до його логічного завершення - винесенню акта застосування права.

Особливу увагу при вивченні питання застосування норм права слід звернути на вимоги, що пред'являються до правозастосування, оскільки невиконання цих вимог може призвести до втрати правозастосувальними органами свого авторитету і довіри з боку населення.

Глава 1.

Поняття застосування права і його ознаки.

"Застосування права - це діяльність компетентних органів по реалізації правових норм шляхом винесення індивідуально-конкретних розпоряджень" [2]. Застосування права являє собою особливу форму реалізації права. Особливу, тому що вона доповнює три основних форми реалізації права, протікаючи то в одній, то в іншій, то в третій формі.

Правозастосовча діяльність необхідна в тих випадках, коли повна реалізація правової норми не можлива при використанні безпосередніх норм реалізації права, тобто не спрацьовує механізм саморегуляції правовідносин. Ці випадки можна згрупувати в декілька великих груп:

- Коли правовідносини, визначені права і обов'язки не можуть виникнути у конкретних фізичних або юридичних осіб без втручання держави в особі компетентних органів (наприклад, призначення пенсії або призов на військову службу).

- Коли потрібно встановити наявність або відсутність конкретних юридичних фактів або офіційно зареєструвати певні юридичні дії (наприклад, визнання людини померлою або нотаріальне посвідчення будь-якої угоди).

- Коли правовий спір не може бути дозволений суб'єктами правовідносини самостійно через конфлікт інтересів (наприклад, захист честі і гідності громадянина, розділ майна при розлученні).

- Коли скоєно правопорушення і необхідно визначити для правопорушника вид і міру юридичної відповідальності (наприклад, накласти штраф або визначити міру кримінального покарання).

Але юридичне рішення конфлікту ще не означає його ліквідацію в соціальному плані. Наприклад, застосування права при призові на військову службу призовників-відказників може породити більш серйозний конфлікт між конкретною особою і державою. Тому перед суб'єктами правозастосування завжди повинна стояти мета не тільки відновити порушене суб'єктивне право, примусити особу до виконання соціально необхідної поведінки, але й ліквідувати причини та умови, які призвели до конфлікту.

За допомогою правозастосовчої діяльності усуваються протиріччя не тільки у всіх сферах суспільного життя, а й у самій правовій системі. Наприклад, при зіткненні компетентного органу з тією чи іншою проблемою в області застосування права, увага посадових осіб звертається на недосконалість законодавства в даному питанні, на досвіді правозастосовчої діяльності базуються законодавці при розробці нових та доробці діючих правових норм. Матеріали правозастосування говорять про певні недоліки в роботі самих компетентних органів і показують шляхи їх усунення.

Застосування права має низку істотних ознак.

- По-перше, застосування права - це діяльність, яку можуть здійснювати тільки органи, спеціально уповноважені на це державою (іншими формами реалізації права можуть займатися всі суб'єкти права). До числа таких органів відносяться законодавчі, виконавчі, судові, наглядово-контрольні, недержавні організації.

- По-друге, застосування права носить державно-владний характер. Рішення приймається за одностороннім волевиявленням уповноваженого органу, що виступає від імені держави. Незалежно від того, який орган, державний чи недержавний, здійснює правозастосування, воно завжди має державний характер, тільки в другому випадку правозастосовні повноваження делегуються організації державою. Саме владність правозастосування дозволяє уповноваженим органам втілювати в життя конкретні заходи державного примусу.

- По-третє, правозастосовна діяльність протікає в особливих, встановлених нормативними актами процедурах. "Значення внутрішньої процесуальної форми визначається тим, що вона являє собою" технологію "досягнення істини. Вона служить засобом найбільш раціональної організації елементів змісту і зовнішньої форми правозастосування, їх взаємодії між собою ". [3] Необхідність дотримання процесуальної форми при правозастосуванні випливає, перш за все, з дотримання вимоги законності при здійсненні державного примусу (особливо в кримінальному, цивільному процесах). Дотримання процедури правозастосування служить важливою гарантією охорони та захисту прав та інтересів громадян, організацій і держави. Але розвиток суспільних відносин вимагає постійного вдосконалення процедурної форми правозастосування. Наприклад, життя переконливо показує, що в нашій країні потерпілі та свідки практично залишаються сам на сам зі злочинцями після порушення кримінальної справи, піддаючись шантажу і часом фізичному насильству. Тому видається доцільним зміна процесу правозастосування в кримінальному процесі для забезпечення захисту цих категорій учасників правозастосування.

- По-четверте, результатом діяльності щодо застосування права є винесення індивідуально-конкретних розпоряджень, в яких визначені права та обов'язки учасників будь-якого правовідносини. Оформляються вони індивідуально-конкретними актами застосування права. "Зазначені акти у концентрованій формі виражають суть юридичної справи, містять все необхідне для поднорматівного, казуального регулювання суспільних відносин". [4]

- По-п'яте правозастосовна діяльність здійснюється на основі правових норм. Уповноважені органи повинні постійно відслідковувати зміни в законодавстві, вивчаючи нормативно-правові акти, які видаються правотворчими органами не тільки федерального, а й місцевого рівнів. В Омській області, наприклад, у 1994-1995 роках було прийнято понад 30-ти нормативно-правових актів різної спрямованості. [5] Правозастосовча діяльність дуже різноманітна, оскільки здійснюється на основі самих різних норм права і правозастосуванням займаються самі різні органи. Тому правозастосування можна класифікувати за різними підставами. Наприклад, у підручнику В. В. Лазарєва і В. С. Липень правозастосування класифікується за наступними ознаками:

За суб'єкту здійснення правозастосування виділяють правозастосовчу діяльність вищих органів держави, правозастосовчу діяльність місцевих органів.

· - По галузях права, норми яких реалізуються, виділяють: правозастосування норм цивільного права, правозастосування норм кримінального права, правозастосування норм сімейного права і так далі.

· - З правових форм діяльності державного апарату: застосування права в правотворчій діяльності, застосування права в правозастосовчій діяльності, застосування права в правоохоронній діяльності.

· - По спрямованості діяльності правоохоронних органів виділяють: застосування регулятивних норм права, застосування правоохоронних норм права.

Глава 2.

Стадії застосування права.

Застосування права - складна, багатоступенева діяльність, в якій можуть бути виділені головні ланки - стадії застосування, що характеризують саму логіку і послідовність дій при розгляді та вирішенні юридичної справи.

Таких стадій 3:

- Встановлення фактичних обставин справи;

- Встановлення юридичної основи справи;

- Винесення рішення по справі.

1. Встановлення фактичних обставин справи - життєвих фактів, явищ дійсності, що утворюють фактичну основу застосування права. Це підготовча стадія правозастосування.

Серед фактичних обставин повинні бути виділені значимі факти самого випадку, події, до якого застосовуються юридичні норми. "Факти є юридично значущими, якщо норма права пов'язує з ними виникнення, зміну або припинення правовідносин, характер і розміри санкцій." [6]. У юридичній науці і практиці вони нерідко називаються головним фактом (або фактом підлягає доведенню). Це, наприклад, факт вбивства, вчиненого громадянином.

Застосування закону повинне грунтуватися на повній достовірної, належним чином юридично закріпленої і оціненої інформації, розкриває обставини справи і реконструює події, до якого застосовується закон.

Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою доказів. Докази - дані (відомості) про фактичні обставини. Доказами є саме відомості про факти, інформація про них, а не логічні аргументи, доводи в суперечці. Причому поняття доказу охоплює і самі факти, тобто доказові факти, і джерела відомостей про доказову факти - документи, акти, показання свідків.

Джерела відомостей про факти вимагають відомих процесуальних форм закріплення, посвідчення. Наприклад, протокол про предмети, виявлених при обшуку, має бути підписаний понятими. Законом визначено також доступність доказів. Наприклад, не допустимі такі докази, як відомості, отримані в результаті незаконного прослуховування телефонної розмови.

Встановлення фактичних обставин справи відбувається шляхом доказування.

Це вже логічна діяльність по встановленню та надання доказів, участі в їх дослідженні та оцінці в результаті логічного діяльності за допомогою доказів відтворюється той чи інший фрагмент дійсності, здійснення реконструкції обставин, необхідна відповідно до вимоги об'єктивної істини для застосування права.

Ця стадія правозастосування має велике значення саме в силу того, що вона є попередньою стадією. Наприклад, якщо в розслідуванні кримінальної справи відразу не були виявлені всі факти і події, що мають відношення до виникнення і розвитку правопорушення, то з часом це буде зробити набагато складніше. Чим більше фактів, що відносяться до справи, буде виявлено та закріплено на першому етапі, тим легше буде реалізувати наступні етапи правозастосування.

2. Встановлення юридичної основи справи.

Діяльність правозастосовних органів щодо встановлення юридичної основи справи передбачає:

а) вибір норми, що підлягає застосуванню;

б) перевірку правильності тексту акта, в якому міститься обрана норма;

в) перевірку дійсності самої норми і її дії в часі, просторі і колу осіб;

г) з'ясування сенсу і змісту норми.

Вибір правової норми для вирішення справи здійснюється після того як встановлено юридичний характер розглянутих обставин.

Перш за все, визначається галузь права, регулююча подібні відносини, потім встановлюється вид галузевого юридичного інституту, охоплює подібні випадки, а потім вже вибирається конкретна норма, що передбачає даний життєвий випадок.

Вибравши правову норму необхідно упевнитися в дійсності тексту правового акту, що містить норму. Робиться це на основі тексту офіційного видання нормативного акту. Тут же з'ясовується, не внесені зміни в нормативний акт, саму норму, чи немає акту тлумачення відноситься до Стосовно нормі.

Потім необхідно зробити "критику" правової норми - ретельно, всебічно, з розумною прискіпливістю перевірити можливість застосування юридичних норм до даного випадку. Така "критика" підрозділяється на "вищу" і "нижчу".

"Вища" критика відноситься до самого закону, іншому акту. З'ясовується, чи правомірний сам закон, чи не суперечить він закону з більш високою юридичною силою, не припинено його дію, чи поширюється його дія на час виникнення регульованих правовідносин, дану територію і даних осіб. Наприклад, чи не суперечить "Закон про простий і перекладному векселі" тексту "Одностайної закону" Женевської конвенції, чи поширюється Закон "Про заставу" на громадян за їх приватних справах, на комерційні банки. Якщо правовий акт не пройшов "вищу" критику, застосовуватися він не може. Так, не можна застосовувати норму права, яка хоч і діє в даний момент, але якої не було, коли виникли розглянуті відносини або припинилися, оскільки "закон зворотної сили не має". З тієї ж причини не можна застосовувати прийняту норму, не вступила в законну силу.

"Нижча критика" стосується тільки законодавчого тексту, словесно-документального викладу юридичних норм, коли мають бути усунуті похибки, допущені при надрукування (передрукуванні) тексту, тобто похибки поліграфічного або машинописного характеру. Основне правило тут - користуватися офіційним текстом які мають "Зборах", інших офіційних джерелах або, в крайньому випадку, вивіреною і завізованою копією офіційного тексту.

Протягом всієї стадії відбувається правова кваліфікація - юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення даного випадку до певної юридичної норми. Суть її полягає в тому, що вирішується питання, чи поширюється застосовувана норма права на даний випадок, чи підпадає цей випадок під її дію.

На перших стадіях застосування закону відбувається попередня правова кваліфікація, у результаті якої визначається коло обставин, щодо яких здійснюється застосування закону (предмет доведення). Остаточна правова кваліфікація фактів здійснюється при вирішенні юридичної справи, коли формулюється підсумковий висновок про юридичних нормах, під які підпадає даний випадок і які покладені в основу рішення.

На останньому етапі даної стадії правозастосувального процесу необхідно усвідомити сенс і зміст норми, чи інакше зробити тлумачення норми права. Цією діяльністю займаються всі учасники правовідносин, оскільки правові норми носять загальний, абстрактний характер, а застосовуються до конкретних випадків. Але найбільше значення тлумачення має на цій стадії правозастосовчого процесу, оскільки "сам процес тлумачення правових норм - складна розумова діяльність, у якій використовуються і логічні прийоми мислення, і спеціальні юридичні знання" [7], тобто це діяльність суб'єктивна, і саме тут може виникнути небезпека помилки, особливо при тлумаченні норми права, прямо не відноситься, і раніше не застосовувалася для регулювання даного правовідносини в силу, відсутність у законодавстві конкретної норми, що підходить до встановлених обставин. Крім того, на цьому етапі потрібно спробувати встановити всі допоміжні норми, які можуть допомогти у з'ясуванні головної норми права.

3. Винесення рішення по справі.

Рішення юридичної справи - це завершальна фаза, підсумок застосування права. З формально-логічної сторони воно являє собою умовивід, в якому конкретні факти підводяться під норму права. При цьому суд, інший правозастосовний орган чинності владно-державних правомочий поширює загальні правила, що містяться в законі, на своєрідні життєві обставини, здійснює "прив'язку" юридичних норм до даних обставин і говорить на основі всього цього свого "владне слово". Результат вирішення юридичної справи - індивідуальне державно-владне веління, припис, вбирається в документальну форму, у форму акта-документа - вироку, рішення, визначення, висновки і т.д. Державно-владне веління, що є результатом вирішення юридичної справи може мати двояку функцію:

1. Його юридичне значення може полягати в юридичної констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності чи неправомірності, у тому числі у визнанні того чи іншого права за даною особою або, навпаки, в констатації у даній події факту правопорушення.

2. Після винесення рішення необхідна додаткова діяльність компетентних органів по виконанню рішення вироку суду, рішення органу арбітражного правосуддя, якими накладено стягнення, інша обов'язок. Рішення юридичної справи фіксується в правозастосовних актах. Вони займають підлегле становище по відношенню до актів правотворчості, грунтуються на правових нормах і видаються з метою індивідуального поднорматівного впливу на процес реалізації права. Серед актів застосування права слід розрізняти: основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому, і допоміжні акти, що здійснюються при встановленні фактичних обставин справи, в ході судового процесу, на інших стадіях.

Рішення юридичної справи - найбільш відповідальний акт, і не тільки в тому сенсі, що суб'єкти приймають рішення відповідальні за нього перед державою і громадянами. Він важливий тим, що вирішує долю даної справи. Від того які висновки будуть сформульовані в ході рішення, залежить подальший розвиток правових відносин. Правильне рішення забезпечує законність, зміцнює правопорядок в цілому, підтримує інтерес держави і суспільства, з одного боку, а з іншого - охороняє права громадян, виховує повагу до закону.

У практичній діяльності всі три зазначених стадії переплетені, нерідко виражаються в одних і тих же діях. Крім того, у практичній роботі виділяються стадії розгляду кримінальних і цивільних справ, коли в цю роботу включаються поряд з судом та інші юридичні органи. Так, у кримінальному процесі виділяються стадії попереднього слідства, судового розгляду, виконання вироку. У цивільному процесі стадії судової підготовки, судового розгляду спору, виконання рішення. Однак у всіх цих випадках у центрі складної юридичної діяльності залишається те, що відноситься до застосування права - встановлення фактичних обставин, вибір і аналіз юридичних норм і рішення юридичної справи.

Глава III.

Акти застосування права, їх види. Їх відмінності від нормативно-правових актів.

Підсумком правозастосовчої діяльності виступають акти застосування права. Вони фіксують основні висновки і рішення, отримані на інших двох стадіях правозастосування.

"Правозастосовний акт - це документ, в якому міститься індивідуально-конкретне розпорядження, винесене компетентним органом в результаті рішення юридичної справи". [8] Це визначення припускає, що правозастосовний акт - це документ, але він може бути виражений і словом (наприклад, голосування судді якщо в судовому засіданні бере участь більше одного судді), і навіть жестом (наприклад, помах жезлом працівника ДАІ). Тому більш підходящим є визначення В. В. Лазарева: "Правозастосовний акт - державно-владний індивідуально-певний акт, який чинять компетентним суб'єктом права по конкретному юридичному справі з метою визначення наявності чи відсутності суб'єктивних прав і юридичних обов'язків і визначення їх заходи на основі відповідних правових норм і в інтересах їх нормального здійснення ". [9] "Акт правозастосування є різновидом поняття" акт управління "і використовується як для характеристики дії відповідного органу, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері управління такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні веління - результат правозастосовчої діяльності ". [10] Акти застосування як державно-владні веління забезпечують дію закону, його втілення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.

Акт застосування є одним з видів правових актів, який характеризується певними специфічними рисами.

- По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому й сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації.

- По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, вказує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивними правами та юридичними обов'язками і якими.

- По-третє, акт застосування права є обов'язковим до виконання. Він має юридичну силу - властивістю породжувати певні правові наслідки. Юридична сила правозастосувального акта базується на державно-владних повноваженнях приймає його органу і на юридичній силі застосовуваної норми права.

- По-четверте, акт застосування права має певну встановлену законом форму.

Більшість актів застосування права є актами документами. У них є текст, який складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів-документів, які упорядковують юридичну роботу, вносять в неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовних актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, насамперед науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного.

Найменування акта правозастосування може збігатися з найменуванням нормативно-правового акта (наприклад, "указ"), тому необхідно чітко уявляти принципові відмінності одних від інших. Найголовніша відмінність полягає в тому, що в правозастосовних актах містяться індивідуально-конкретні приписи, а в нормативно-правових - норми права, тобто приписи загального характеру. "Норми права адресовані всім, хто опинився в певних умовах, вони регулюють певні види суспільних відносин і розраховані на неодноразове застосування. Індивідуально-конкретні приписи адресовані конкретним суб'єктам права, вони регулюють конкретні суспільні відносини (конкретні ситуації) і мають зазвичай разове значення ". [11] Акти застосування права можуть бути самими різними. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) по різних підставах:

- За формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.

- По суб'єктам їх видає розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядчих органів; акти вищих органів влади і управління та місцевих органів; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні.

- Залежно від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовчі акти слід підрозділяти на регулятивні і правоохоронні. Такі акти виконують різні функції в механізмі правового регулювання.

- Регулятивні акти спрямовані на конкретизацію правомочностей, на позитивні дії уповноважених суб'єктів, а також конкретизацію юридичних обов'язків.

- Правоохоронні акти забезпечують головним чином регулятивні відносини, спрямовані на охорону прав, свобод та інтересів різних суб'єктів. Їх змістом, як правило, є: вимоги усунути правопорушення, владний наказ виконати юридичний обов'язок, або виражають міру державного примусу.

- За своїм юридичним значенням акти застосування права розрізняють основні і допоміжні.

- Основні акти - це акти, які містять веління, що виражає кінцеве рішення юридичної справи (вирок, рішення суду).

- Допоміжні - це акти, які містять розпорядження, що готують видання основних чи ж спрямовані на них здійснення (різні акти нагляду і контролю, акти слідчих дій).

- Залежно від дії в часі правозастосовні акти поділяються на: акти однократної дії (штрафи) і що тривають (реєстрація шлюбу, зарахування до ВНЗ); - по предмету правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні; - в відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їх можна розділити на: правообразующіе, правозмінюючі і правоприпиняючі. Такий поділ є умовним, оскільки один і той же акт може викликати всі зазначені наслідки; - по тому, на яке коло осіб поширюють свою дію акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні; - за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними, письмовими та конклюдентні; - за ступенем відображення нормативного веління у змісті актів:

- А) первинні

- Б) виробничі

- В) змішані - за сферами використання:

- А) господарські

- Б) соціально-культурні

- В) адміністративно-політичні.

Будь-яка діяльність плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Виявлення ефективності правозастосовчого акта пов'язане з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акта досягається, коли всі його цілі, і найближчі і віддалені, і кінцеві, досягнуті з мінімальним збитком для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін.

Глава 4 Вимоги до правозастосовчої діяльності.

Правозастосування завжди пов'язане з з'ясуванням змісту правових вимог. Основними вимогами до правозастосовчої діяльності є:

Обгрунтування - це означає, що:

1. Повинні бути виявлені всі стосовні до справи факти;

2. Такі факти повинні бути ретельно і об'єктивно вивчені і визнані достовірними; 3. Всі недоведені і сумнівні факти не повинні бути прийняті до уваги і відкинуті.

Обгрунтованість - це підтверджені справи перевіреними і достовірними доказами. Важливість цієї вимоги підтверджується хоча б тим, що правило, за яким непереборні сумніви у винуватості особи тлумачаться на користь обвинуваченого, прописано в частині 3 статті 49 Конституції Російської Федерації.

ДОЦІЛЬНІСТЬ. Проблема доцільності в праві має два самостійних аспекти. З одного боку закон, висловлюючи волю народу, сам по собі доцільний. Він містить вимоги, які з точки зору законодавця є найбільш доцільними вирішенням питання. Тому найбільш точне і послідовне здійснення закону, є в той же час найбільш доцільне рішення питання, найкраще досягнення тієї мети, яку ставив перед собою законодавець при його виданні. Неприпустимо прикривати порушення законності посиланнями на доцільність.

Другий аспект доцільності в праві - це відповідність діяльності осіб у рамках закону конкретним умовам місця і часу, найбільш доцільне здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права в силу свого загального характеру не може врахувати всі особливості кожного конкретного випадку, але звичайно дає можливість виконавцю враховувати їх. У межах містить правозастосовний акт слід вибирати найбільш ефективне рішення, максимально повно і правильно відображає зміст закону і цілі правового регулювання. При цьому, чим більше можливостей дає акт для прояву ініціативи та самостійності, тим більше значення набуває ця вимога.

Орган, що застосовує акти, одноманітно і неухильно виконуючи юридичні розпорядження, повинен у той же час діяти ініціативно, з максимальним урахуванням особливостей місця і часу виконання.

ЗАКОННІСТЬ - означає, що при вирішенні конкретного випадку правозастосовний орган повинен грунтуватися на певній нормі права (їх сукупності) прямо відноситься до даної справи, строго і неухильно слідувати її точному змісту, а також діяти в строгих рамках своєї компетенції, не привласнюючи собі повноважень, які не зафіксовані в законі.

Важливе значення має також строге дотримання передбаченого законом порядку розгляду справи і винесення рішення, встановленої форми акта застосування права.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ - це вимога до актів застосування права, відбиває ідею про соціальну справедливість суспільства, означає усвідомлення правильності рішення справи з точки зору інтересів народу і держави, переконаність особи застосовує права, а також навколишніх у тому, що ухвалене рішення служить інтересам суспільства, а також найбільш повно і послідовно відповідає потребам і інтересам окремих громадян, їх колективів, підприємств, установ.

Справедливість акта застосування права - це відповідність громадської думки про прийняте рішення самому рішенню, тісна погодженість змісту рішення з моральними переконаннями суспільства. Від того наскільки переконливо і морально виправдане рішення компетентного органу багато в чому залежить його авторитет, виховне дію. Робота державного апарата не може замкнутися лише межами юридичної значимості фактів. Моральна сторона, моральна оцінка випадку, належного дозволу, повинні обов'язково враховуватися при застосуванні права.

Питання перетину інтересів таких вимог до правозастосування, як законність, доцільність і справедливість, дуже цікавий. Наприклад, доцільність у ряді випадків, може виходити за межі справедливості. Так, залучення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності може бути законним і справедливим, але недоцільним. Кримінальну справу може бути припинено у зв'язку з передачею матеріалів до комісії у справах неповнолітніх або із залученням особи до адміністративної відповідальності.

Класичним прикладом нормативного акту, який в тій чи іншій мірі відчуває на собі протиріччя двох принципів, є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 листопада 1941 року, яким було встановлено податок на холостяків, одиноких і бездітних громадян СРСР. Багато його положення були обумовлені обставинами воєнного часу та вимогами державного планування і прогнозування соціальних процесів у суспільстві, тобто він певною мірою відповідав принципом доцільності. Але справедливим його назвати ніяк не можна, так як він зачіпав інтереси великої частини суспільства. Наприклад, жінка, фізично нездатна мати дітей, не тільки несла матеріальні втрати, але й моральні переживання від почуття своєї меншої соціальної значущості.

Навіть у рамках одного принципу - справедливості можуть виникати суперечності. Наприклад, примусове виселення відомої латиської актриси Вії Артмане з квартири у зв'язку з відновленням у правах колишніх, довоєнних господарів будинку, яке наробило багато галасу в недавньому минулому, може бути абсолютно справедливим з точки зору закону, але абсолютно несправедливим з точки зору моралі. Підкреслю, що тут мова йде не про законність, вона так само дотримана, а про справедливість з точки зору закону - відновлення колишніх господарів у правах, незаконно порушених раніше.

Таким чином "конфлікт між нормами права і моралі цілком можливий і він повинен вирішуватися на користь норм права" [12], так як справедливість завжди повинна знаходитися в рамках закону. А окремі випадки моральної несправедливості при формальної справедливості юридичної повинні, якщо вони набувають все більш масовий характер (вказуючи на еволюцію правовідносини) викликати необхідність застосування правотворчості стосовно даного правовідносин. Якщо ж такі випадки в рамках даного правовідносини носять одиничний характер, то вони повинні вирішуватися виникненням нових правовідносин, наприклад, у випадку з Віей Артмане, адміністрації міста Рига слід було б виділити заслуженій артистці квартиру.

ВИСНОВОК.

Отже, ми з'ясували, що застосування права - це діяльність компетентних органів по реалізації правових норм шляхом винесення індивідуально-конкретних приписів.

Вона має ряд істотних ознак:

По-перше, застосування права - це діяльність, яку можуть здійснювати тільки органи, спеціально уповноважені на це державою.

По-друге, застосування права носить державно-владний характер.

По-третє, правозастосовна діяльність протікає в особливих, встановлених нормативними актами процедурах.

По-четверте, результатом діяльності щодо застосування права є винесення індивідуально-конкретних приписів.

По-п'яте правозастосовна діяльність здійснюється на основі правових норм.

Три основні стадії правозастосування - встановлення фактичних обставин справи, визначення юридичної основи справи і винесення рішення по справі, мають результатом винесення правозастосувального акта, головна відмінність якого від нормативно-правового акта в тому, що в правозастосовних актах містяться індивідуально-конкретні приписи, а в нормативно -правових - норми права, тобто приписи загального характеру.

Протягом всієї стадії відбувається правова кваліфікація - юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення даного випадку до певної юридичної норми. Суть її полягає в тому, що вирішується питання, чи поширюється застосовувана норма права на даний випадок, чи підпадає цей випадок під її дію.

Правозастосування повинно відповідати таким вимогам, як законність, справедливість, доцільність і обгрунтованість.

Список використаної літератури.

1. С. С. Алексєєв. Держава і право. Москва, 1993

2. А. Т. Боннер "Встановлення істини в правосудді та соціально - правова оцінка фактів". Радянська держава і право. 1990 р. № 1.

3. А. Т. Боннер Законність і справедливість у правозастосовчій діяльності. М. 1992 р.

4. В. В. Єршов "Індивідуальне судове регулювання". Правознавство 1986 р. № 6.

5. В. Н. Карташов Юридична діяльність: поняття, структура, цінність. Саратов, 1989 р.

6. С. А. Комаров Загальна теорія держави і права. М. 1996 г.

7. Конституція Російської Федерації.

8. В. В. Лазарєв С. В. Липень Теорія держави і права. М., 1998 р.

9. М. Ф. Маліков Проблеми реалізації права. Іркутськ, 1988 р.

10. Загальна теорія держави і права. Підручник під редакцією В. В., Лазарева М., 1996 г

11. Підходи до вирішення проблем законотворчості та правозастосування. Омськ 1995

12. В. А. Юсупов. Правозастосовча діяльність органів управління. М., 1979 р.

[1] Лазарєв В. В. Липень С. В. Підручник "Теорія держави і права" М. 1998 р. стор 303

[2] Лазарєв В. В. Липень С. В. Підручник "Теорія держави і права" М. 1998 р. стор 305

[3] В. Н. Карташов "Юридична діяльність: поняття, структура, цінність". Саратов, 1989 р., Стор. 164.

[4] В. Н. Карташов "Юридична діяльність: поняття, структура, цінність". Саратов, 1989 р., Стор. 165.

[5] "Підходи до вирішення проблем законотворчості та правозастосування" стр. 112 Омськ 1995

[6] С. А. Комаров "Загальна теорія держави і права" М. 1996 р., стор 222

[7] Лазарєв В. В. Липень С. В. Підручник "Теорія держави і права" М. 1998 р, стор 317

[8] Лазарєв В. В. Липень С. В. Підручник "Теорія держави і права" М. 1998 р, стор 313.

[9] Загальна теорія держави і права. Підручник під редакцією В. В., Лазарева М. 1996 р. стор 213

[10] В. А. Юсупов "Правозастосовча діяльність органів управління" стор 100-107.

[11] Лазарєв В. В. Липень С. В. Підручник "Теорія держави і права" М. 1998 р., стор 315-316

[12] Боннер А. Т. Законність і справедливість у правозастосовчій діяльності. Стор. 30

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
77кб. | скачати


Схожі роботи:
Застосування норм іноземного сімейного права і обмеження його застосування
Застосування норм права
Процеси застосування норм права
Особливості застосування норм цивільного права
Застосування норм права у міжнародних відносинах
Застосування арбітражами колізійних норм іноземного права
Застосування норм іноземного сімейного права і обмеження його прим
Злочинні посягання на власність банків і застосування норм кримінального права для їх припинення
Співвідношення норм міжнародного права і російського законодавства про права і свободи громадян
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru