приховати рекламу

Емоції та почуття

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

ПЛАН

  1. Вступ.

  2. Типи емоційних станів:

a) Настрій,

b) Пристрасть,

c) Афекти,

d) Власне емоції,

e) Почуття,

f) Стрес та фрустрація.

  1. Взаємозв‘язок емоцій і почуттів.

  2. Аспекти та визначальні фактори емоцій.

  3. Причини виникнення та способи вираження емоцій.

  4. Емоції і сприйняття.

  5. Емоційна система.

  6. Типи емоцій.

  7. Міжкультурні розходження у виразі емоцій.

  8. Висновок.

  9. Список використанної літератури.

Емоції виконують роль внутрішніх сигналів. Вони є внутрішніми в тому сенсі, що самі ... не несуть інформацію про зовнішні об'єкти, про їхні зв'язки і відносини, про ті об'єктивні ситуації, у яких протікає діяльність суб'єкта. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відбивають відносини між мотивами і реалізацією, яка відповідає

цим мотивам діяльності.

А. Н. Леонтьєв

ВСТУП

В нашій роботі ми зупинимося на проблемах взаємозв‘язку між людськими емоціями та відчуттями, розглянемо їх роль та місце в системі психічних явищ. Крім цтого, ми поглянемо на розвиток особистості через емоціональну призму.

Емоції і почуття, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, що відбивають навколишню дійсність у відчуттях, образах, представленнях, поняттях, думках, емоції і почуття відбивають об'єктивну реальність у переживаннях. У них виражається суб'єктивне відношення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші - засмучують або викликають відразу, треті - залишають байдужою. Таким чином, відображення в мозку людини її реальних переживань, тобто відношення суб'єкта потреб до значимих для нього об'єктів, прийнято називати емоціями і почуттями, тобто іншими словами емоції – це особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань приємний або неприємний процес і результати практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб.1

Оскільки всі те. що робить людина, у кінцевому рахунку служить меті задоволення її різноманітних потреб, остільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями.

Емоції - психічний процес імпульсивної регуляції поводження, заснований на почуттєвому відображенні значущості зовнішніх впливів, загальна, генералізована реакція організму на такі впливи (від лат. "emoveo" - хвилюю). Емоції регулюють психічну активність не специфічно, а через відповідні загальні психічні стани, впливаючи на протікання всіх психічних процесів.

У людини емоції породжують переживання задоволення, невдоволення, страху, боязкості і т.п., що відіграють роль суб'єктивних орієнтивних сигналів. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак у ході розвитку емоції утрачають свою пряму інстинктивну основу, здобувають складнообумовлений характер, творять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів (почуття); соціальних, інтелектуальних і естетичних, що у людини складають головний зміст її емоційного життя.

Навіть так називані нижчі емоції (емоції голоду, спраги, страху і т.п.) є в людині продуктом суспільно-історичного розвитку, результатом трансформації їхніх інстинктивних, біологічних форм, з одного боку, і формування нових видів емоцій - з іншої; це відноситься також до емоційно-виразним, мімічним, і пантомімічним рухам, які, включаючись в процес спілкування між людьми, здобувають значною мірою умовний, сигнальний і разом з тим соціальний характер, чим і порозуміваються відмічувані культурні розходження в міміці й емоційних жестах. Таким чином, емоції й емоційні виразні рухи людини - являють собою не рудиментарні явища її психіки, а продукт позитивного розвитку і виконують у регулюванні її діяльності, у тому числі і пізнавальної, необхідну і важливу роль.

Емоційні відчуття біологічно в процесі еволюції закріпилися як своєрідний спосіб підтримки життєвого процесу в його оптимальних межах і попереджають про характер недоліку, який руйнує рівновагу психічної системи, або надлишок яких-небудь факторів.

Чим більш складно організована жива істота, чим більш високу ступінь на еволюційних сходах вона займає, тим багатше та гама всіляких емоційних станів, які вона здатно переживати. Кількість і якість потреб людини в загальному і цілому відповідають числу і розмаїтості характерних для неї емоційних переживань і почуттів, причому чим вище потреба по своїй соціальній і моральній значимості, тим піднесеніше зв'язане з нею почуття.

Розглянемо докладніше типи та види емоційних станів індивіда.

ТИПИ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ

Емоціями (афектами, психічними хвилюваннями) називають такі стани психіки, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т.п. Психологія минулих століть перелічувала незліченну безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Відомий психолог Блейлер в своїй фундаментальній праці (1929) об'єднав почуття й емоції під загальною назвою "ефективність".

Емоційні стани регулюють хід протікання психічних і органічних процесів. Зовнішня емоційна експресія розвилася і закріпилася в еволюції "як засіб оповіщення про емоційний стан індивіда у внутрішньовидовому і міжвидовому спілкуванні... У вищої тварин, і особливо в людини, виразні рухи стають тонко диференційованою мовою, за допомогою якої індивіди обмінюються інформацією як про свій стан, так і про те, що відбувається навколо".2 У цьому висловленні підкреслена ще одна роль емоцій - комунікативна. Вони, по суті справи, з'явилися для людини першою "мовою", якою вона почала користуватися в спілкуванні із собі подібними. Ця мова, як показують численні спостереження, цілком доступна і вищим тваринам.

Сама стара по походженню, найпростіша і найбільш розповсюджена серед живих істот форма емоційних переживань - це задоволення, одержуване від задоволення органічних потреб, і невдоволення, зв'язане з неможливістю це зробити при загостренні відповідної потреби. Практично всі елементарні органічні відчуття мають свій емоційний тон. Про тісний зв'язок, що існує між емоціями і діяльністю організму, говорить той факт, що всякий емоційний стан звичайний супроводжується багатьма фізіологічними змінами організму.

Емоції виявляються у визначених психічних переживаннях, кожному відомим з власного досвіду, і в тілесних явищах. Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний почуттєвий тон, зв'язані з почуттям задоволення або невдоволення. Почуття задоволення при посиленні переходить в афект радості.3

Задоволення і невдоволення виявляються у визначеній міміці особи і змінах пульсу. При емоціях тілесні явища виражені набагато рідше. Так, радість і веселощі виявляються в руховому порушенні: сміх, голосна мова, жива жестикуляція (діти стрибають з радості), спів, блиск очей, рум'янець на щоках (розширення дрібних судин), прискорення розумових процесів, напливи думок, схильність до гострот, почуття бадьорості. При сумі, тузі, навпаки, мається психомоторна затримка. Рухи уповільнені й скупі, людина "подавлена". Постава виражає м'язову слабість. Думки невідривно прикуті до одного. Блідість шкіри, змарніли риси обличчя, зменшення виділення секрету залоз, гіркий смак у роті. При сильному сумі сліз немає, але вони можуть з'явитися при ослабленні гостроти переживань.

Спроби зв'язати ці зміни зі специфічними емоціями починалися неодноразово і були спрямовані на те, щоб довести, що комплекси органічних змін, що супроводжують різні суб'єктивно пережиті емоційні стани, різні. Однак чітко установити, які із суб'єктивно даних нам як неоднакові емоційні переживання якими органічними змінами супроводжуються, так і не удалося.

Ця обставина є істотном для розуміння життєвої ролі емоції. Вона говорить про те, що наші суб'єктивні переживання не є безпосереднім, прямим відображенням власних органічних процесів. З особливостями пережитих нами емоційних станів зв'язані ймовірно не стільки супровідні їхні органічні зміни скільки виникаючі при цьому відчуття.

Проте, визначена залежність між специфікою емоційних відчуттів і органічних реакцій все-таки існує. Вона виражається у виді наступного, експериментально підтвердженного зв'язку: чим ближче до центральної нервової системи розташоване джерело органічних змін, не зв'язаних з емоціями, і чим менше в ньому чуттєвих нервових закінчень, тим слабкіше виникаюче при тім суб'єктивне емоційне переживання. Крім того, штучне зниження органічної чутливості приводить до ослаблення сили емоційних переживань.

На підставі тілесних переживань Кант поділяв емоції на стенічні (радість, наснага, гнів) - збудливий, підвищувальний м'язовий тонус, сила, і астенічні (страх, туга, сум) - що послабляють всі вищеназвані фактори.

Розподіл емоцій на стенічні й астенічні має схематичний характер. Деякі афекти важко віднести в одну або іншу рубрику, і навіть той самий афект при різній інтенсивності може виявляти то стенічні, то астенічні риси. По тривалості дії емоції можуть бути короткостроковими (гнів, переляк) і тривалими.

Тривалі емоції називаються настроями. Є люди, що завжди веселі, знаходяться в підвищеному настрої, інші схильні до пригнобленого стану, до туги або завжди роздратовані. Настрій - складний комплекс, що частково зв'язаний із зовнішніми переживаннями, частково заснований на загальній схильності організму до визначених емоційних станів, частково залежить від відчуттів, що виходять з органів тіла.

Психічна сторона емоцій виявляється не тільки в переживанні самої емоції. Гнів, любов і т.д. впливають на інтелектуальні процеси: представлення, думки, напрямок уваги, а так само на волю, дії і вчинки, на всю поведінку.

При ослабленні емоційної напруги, наприклад у вихідних станах раннього слабоумства, спостерігаються ослаблення волі, апатія. Вплив емоцій на інтелект і волю коливається в дуже широких межах у залежності від сили психічного хвилювання.

При сильних афектах (переляк, велика радість, гнів, страх) звичайний хід асоціацій порушується, свідомість буває охопленою одним представленням, з яким зв'язана емоція, всі інші зникають, виникнення нових представлень, не зв'язаних з емоцією, гальмуватися. Подальший плин процесів буває неоднаковим. При радості після первісного "завмирання" настає наплив безлічі представлень, що знаходяться в зв'язку з обставиною, що викликала афект. При страху, горі, гніві виниклі спочатку представлення залишаються у свідомості на довгий термін. Афект може виявлятися в бурхливих діях і в настільки сильних змінах з боку кровообігу і подиху, що це іноді приводило до непритомності; спостерігалися навіть випадки миттєвої смерті. Людина з досить розвинутими процесами гальмування, незважаючи на порушення плину представлень при емоціях, здатна правильно оцінити навколишнє оточення і керувати своїми діями. Такі афективні реакції, властиві здоровій людині, звуться фізіологічними афектами.

Вибухові афективні реакції, зв'язані з утратою самоконтролю, називають примітивними реакціями.

Основні емоційні стани, які відчуває людина, поділяються на власне емоції, почуття й афекти.

НАСТРІЙ

У житті людини емоції створюють в особистості різні форми емоційних станів: настрій, пристрасть і афект.

Настрій - це найпоширеніший емоційний стан, що характеризується слабкою інтенсивністю, значною тривалістю, неясністю і "беззвітністю" переживань.4

Кожен повинен уміти керувати своїм настроєм і, якщо потрібно, створювати визначений настрій в об'єкта впливу. Для цього йому треба знати причини й обставини, що викликають настрій. Їх виділяють в основному чотири:

1) органічні процеси (хвороба, стомлення створюють знижений настрій; здоров'я, повноцінний сон, фізична активність піднімають настрій);

2) зовнішнє середовище (бруд, шум, спертий повітря, звуки, що дратують, неприємне фарбування приміщення погіршують настрій; чистота, помірна тиша, свіже повітря, приємна музика, що відповідає фарбування приміщення поліпшують настрій);

3) взаємини між людьми (привітність, довіра і такт із боку навколишніх роблять людину бадьорою і життєрадісною; брутальність, байдужність, недовіра і безтактність гнітять настрій);

4) розумові процеси (образні представлення, у яких відбивають позитивні емоції, створюють підйом у настрої; образи, зв'язані з негативними емоціями, гнітять настрій).

ПРИСТРАСТЬ

Пристрасть - сильний і глибокий тривалий емоційний стан. "Пристрасть - це енергійно прагнуча до свого предмета сутнісна сила людини". Вона активізує його діяльність, підкоряє собі всі його думки і вчинки, мобілізує його на подолання труднощів, на досягнення поставлених цілей; пристрасть до улюбленої справи дозволяє досягти виняткових успіхів, пристрасть до боротьби породжує мужність, безстрашність. Однак пристрасть може як формувати особистість, так і руйнувати її.5

АФЕКТИ

Афектами називають у сучасній психології сильні і відносно короткочасні емоційні переживання, супроводжувані різко вираженими руховими і вісцеральними проявами, зміст і характер яких може, однак, змінюватися, зокрема, під впливом виховання і самовиховання. У людини афекти викликаються не тільки факторами, що торкаються підтримки її фізичного існування, зв'язаними з її біологічними потребами й інстинктами. Вони можуть виникати також у соціальних відносинах, що складаються, наприклад, у результаті соціальних оцінок і санкцій.6

Афект - емоційне переживання, що протікає з великою і різко вираженою інтенсивністю. Особливості афекту: а) бурхливий зовнішній прояв; б) короткочасність; в) неможливість керувати свою поведінку в людини під час афекту; г) диффузність переживання (афект захоплює особистість цілком, її розум, почуття і волю).

Одна з особливостей афектів полягає в тому, що вони виникають у відповідь на ситуацію, що вже фактично наступила, й у цьому сенсі є як би зрушеними до кінця події; у зв'язку з цим їхня регулююча функція полягає в утворенні специфічного досвіду - афективних слідів, що визначають вибірковість наступної поведінки стосовно ситуацій і їх елементів, що колись викликали афект.

Інша властивість афектів полягає в тому, що повторення ситуацій, що викликають той або інший негативний афективний стан, веде до акумуляції афекту, який може розрядитися в бурхливому некерованому афективному поводженні - "афективному вибуху ".

При сильних афектах (переляк, велика радість, гнів, страх) звичайний хід асоціацій порушується, свідомість буває охоплено одним представленням, з яким зв'язана емоція, всі інші зникають, виникнення нових представлень, не зв'язаних з емоцією, гальмується.

ВЛАСНЕ ЕМОЦІЇ

На відміну від афектів, власне емоції являють собою більш тривалі стани, які іноді лише слабко виявляються в зовнішній поведінці. Вони мають чітко виражений ситуаційний характер, тобто виражають оцінне особистісне відношення до ситуацій, що складаються або можливих ситуацій, до своєї діяльності і своїх проявів у них. Власне емоції носять чітко виражений ідеаторнии характер; це значить, що вони здатні передбачати ситуації і події, що реально ще не наступили, і виникають у зв'язку з представленнями про пережиті або уявлювані ситуації. Їхня найважливіша особливість складається в їхній здатності до узагальнення і комунікації; тому емоційний досвід людини набагато ширший, ніж досвід її індивідуальних переживань: він формується також у результаті емоційних співпереживань, що виникають у спілкуванні з іншими людьми, і зокрема переданих засобами мистецтва.7

Власне емоції знаходяться в іншому відношенні до особистості і свідомості, ніж афекти. Перші сприймаються суб'єктом як стани мого "я", другі - як стани, що відбуваються "у мені". Це відмінність яскраво виступає у випадках, коли емоції виникають як реакція на афект; так, наприклад, можлива поява емоції остраху, появи афекту страху або емоції, викликуваної пережитим афектом, наприклад афектом гострого гніву. Особливий вид емоцій складають естетичні емоції, що виконують найважливішу функцію в розвитку значеннєвої сфери особистості.

ПОЧУТТЯ

Більш умовним і менш загальноприйнятим є виділення почуттів як особливого підкласу емоційних процесів. Підставою для їхнього виділення служить їхній чітко виражений предметний характер, що виникає в результаті специфічного узагальнення емоцій, що зв'язується з представленням або ідеєю про деякий об'єкт - конкретним або узагальненим, відверненим, наприклад, почуття любові до людини, до батьківщини, почуття ненависті до ворога і т.п.

Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони творять ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів до конкретного об'єкта і кінчаючи вищими соціальними почуттями, що відносяться до соціальних цінностей і ідеалів. Ці різні рівні зв'язані і з різними за своєю формою узагальненнями об'єкта почуттів: образами або поняттями, що творять зміст моральної свідомості людини. Істотну роль у формуванні і розвитку вищих людських почуттів мають соціальні інституції, зокрема соціальна символіка, що підтримує їхню стійкість (наприклад, прапор), деякі обряди і соціальні акти. Як і власне емоції, почуття мають у людини свій позитивний розвиток і, маючи природні передумови, є продуктом її життя в суспільстві, спілкування і виховання.

Почуття на відміну від емоцій характеризуються усвідомленістю і предметністю. Виділяють нижчі почуття-переживання і вищі почуття-переживання. Розрізняють три групи почуттів: моральні, естетичні й інтелектуальні (пізнавальні).

Моральні почуття відбивають відношення людини до вимог моралі. Система моральних почуттів людини складається з почуття справедливості, честі, обов‘язка, відповідальності, патріотизму, солідарності. Моральні почуття тісно зв'язані зі світоглядом людини, її переконаннями, помислами, принципами поведінки.

Естетичні почуття виникають у людей у результаті переживання краси або відразливості сприйманих об'єктів, будь то явище природи, витвір мистецтва або люди, а також їхні вчинки і дії. В основі естетичних почуттів лежить вроджена потреба людини веэстетичному переживанні. Постійно супроводжуючи людську діяльність, естетичні почуття стають активними двигунами людської поведінки.

Особливо велике значення вони здобувають для комунікативної діяльності: людина, здатна відгукнутися на естетичне переживання співрозмовника, як правило, здобуває авторитет і повагу.

Інтелектуальні почуття зв'язані з пізнавальною діяльністю людини. Вони виникають у процесі здійснення гностичної і дослідницької діяльності. З усього різноманіття інтелектуальних почуттів основними вважаються почуття ясності або нечіткості думки, подиву, здивування, здогадки, впевненості в знанні, сумніву.

Інтелектуальні почуття, володіючи рушійною силою людського пізнання, підсилюють їхні потреби, що породили, до пізнання, стимулюють емоції людини.8

СТРЕС ТА ФРУСТРАЦІЯ

Вплив конкретної ситуації здатен викликати в організмі інтенсивний стресовий стан, що може або підсилити працездатність, підняти його, або стати причиною хвороби. У цих випадках говорять про емоційний стрес. Найчастіше емоційний стрес відбувається в результаті впливу негативних емоцій. Стресові нерідко передують неприємні процеси, конфліктні ситуації в родині і на роботі, помисливість, необґрунтовані побоювання і тривоги.

Стрес характеризується наявністю трьох фаз: фази тривоги, фази опірності, фази виснаження. Люди зі стійкою емоційною сферою, як правило, переборюють фазу тривоги і включаються в активну боротьбу зі стресовими факторами: беруть себе в руки, розумно зважують усі "за" і "проти". Емоційно хитливих людей охоплює тривога, що потім переходить у страх, і за фазою тривоги відразу настає фаза виснаження.

Людина, що була мвідком страшного злочину (наприклад, убивства) або та, яка стала жертвою злочину, відчуваєи стан напруженості. При цьому всі її психічні процеси як би пригальмовані: людина погано чує, мало бачить, повільно міркує, погано відчуває свої рухи. В одних картина напруженості може бути яскраво вираженою, тривалою, в інших - менш помітною і короткою. Розгубленість або фрустрація буквально означає розлад планів, указує на ситуацію, при якій терпится невдача. Психолог Н.Д. Левітів визначає фрустрацію як психічний стан, що виражається в характерних рисах переживань і поведінки і викликається об'єктивно нездоланними труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до рішення задачі. У стані розгубленості може знаходитися потерпілий, що не зумів відбити напад злочинця, і людина, яка була не в змозі реалізувати до кінця свій злочинний задум через виниклі непередбачені перешкоди. Відмінність розгубленості від напруженості складається в їхньому походженні. Якщо при напруженості порушення в увазі і мисленні производны від емоційного стану, то при розгубленості вони первинні, а емоції - вторинні.

Стійкість будь-якої людини до стресових ситуацій може бути забезпечена двома шляхами: системою її емоційного тренування і ретельним навчанням, тобто найдокладнішим інформуванням по цікавлячим фактам, програванням можливих складних ситуацій і т.д..

ВЗАЄМОЗВ‘ЯЗОК ЕМОЦІЙ І ПОЧУТТІВ

Емоції і почуття передбачають процес, спрямований на задоволення потреби, мають ідеаторний характер і знаходяться як би на початку його. Емоції і почуття виражають зміст ситуації для людини з погляду актуальної в даний момент потреби, значення для її задоволення майбутньої дії або діяльності. Емоції можуть викликатися як реальними, так і уявлюваними ситуаціями. Вони, як і почуття, сприймаються людиною як його власні внутрішні переживання, коммунікуються, тобто передаються іншим людям.

Емоції відносно слабко виявляються в зовнішній поведінці, іноді ззовні взагалі непомітні для сторонньої особи, якщо людина вміє добре ховати свої почуття. Вони, супроводжуючи той або інший поведінковий акт, навіть не завжди усвідомлюються, хоча всяка поведінка, як ми з'ясували, зв'язана з емоціями, оскільки спрямована на задоволення потреби. Емоційний досвід людини звичайно набагато ширший, ніж досвід його індивідуальних переживань. Почуття людини, навпроти, зовні досить помітні.

Емоції і почуття - особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально та психологічно. Підкреслюючи власне особистісне значення емоційних процесів, В. К. Вілюнас пише: "Емоційна подія може викликати формування нових емоційних відносин до різних обставин... Предметом любові-ненависті стає усе, що пізнається суб'єктом як причина задоволення-невдоволення".

Незважаючи на те, що емоції і почуття як переживання тісно взаємозалежні, вони мають істотні розходження. Переживання, зв'язані з задоволенням (або незадоволенням) потреб організму в їжі, захисті від холоду, у сні, у самозбереженні, відносяться до емоцій. Емоції, як ми уже відзначали, властиві людям і тваринам. Однак емоції людини істотно відрізняються від емоцій тварин: вони певною мірою перебудовані під впливом соціального досвіду. Від умов громадського життя залежать як форми прояву емоцій у людини, так і способи досягнення цілей і задоволення тих потреб, з якими зв'язана та або інша емоція.

У процесі суспільно-історичного розвитку соціального життя людей у сфері їхніх переживань з'являється особлива форма і відображення і відносини до навколишнього світу - почуття, специфічно людські переживання, що виникають на основі задоволення або незадоволення потреб людини як особистості (таких, як потреби в спілкуванні, у пізнанні, естетичні і т.п.). Почуття, наприклад, дружби, сорому і совісті, відповідальності і т.д. властиві тільки людині як суспільній істоті.

Своєрідність емоцій і почуттів виявляється в особливої суб'єктивності, що залежить від особистісної значимості предметів, що впливають на людину, і явищ навколишньої дійсності. Той самий предмет, ситуація, випадок, злочин у різний час можуть викликати в людини різні переживання, емоції, почуття. Це свідчить про складний взаємозв'язок емоцій і почуттів з потребами і цілями людини і пояснює джерело суб'єктивності емоцій і почуттів.

Емоції і почуття характеризуються полярністю і пластичністю. Кожній емоції і будь-якому почуттю протистоять протилежні переживання, між якими існують безліч переходів. Так, радості протистоїть горе, любові - ненависть, колективізмові - егоїзм і т.п. Разом з тим ті самі емоції і почуття можуть переживатися людиною з різною глибиною в залежності від їхніх причин, що викликали, і особливості діяльності, чиненою особистістю.

Для емоцій і почуттів характерно і те, що особистісна і суспільна оцінка випробовуваних людиною переживань можуть за певних умов не збігатися.

У почуттях і емоціях більш рельєфно, чим у пізнавальних процесах, виявляються найбільш істотні особливості особистості . На відміну від пізнавальних процесів емоції і почуття нерідко виявляються і в зовнішній поведінці: у виразних рухах особи (міміці), тіла (пантомімі), у жестах, інтонаціях і тембрі голосу .

АСПЕКТИ ЕМОЦІЙ

Фізіологічною основою емоцій і почуттів є складні взаємодії процесів, що протікають як в організмі в цілому, так і в мозку (підкірці, вегетативній нервовій системі й у корі головного мозку). При цьому співвідношення діяльності кори і підкірки в емоціях і почуттях по-різному. І.П. Павлов говорив з цього приводу: "...емоція - це є робота інстинкту, а почуття - гіркота , сум і т.д. - це вже стаття інша, це зв'язано з утрудненням діяльності великих півкуль, почуття зв'язані із самим верхнім відділом, і усі вони прив'язані до другої сигнальної системи".9

Зміни, що відбуваються в організмі при тих або інших емоціях і почуттях, передаються в кору й інші відділи головного мозку, впливають на протікання нервових процесів, що поклали початок емоції і почуттю.

Особливо важливу роль у керуванні емоціями і почуттями і їхнім зовнішнім вираженням грає друга сигнальна система, тобто нервові зв'язки, що утворяться в корі головного мозку, під впливом слова. У даному випадку сфера людських переживань значно розширюється, емоції і почуття починають розвиватися під впливом суспільних умов, здобувають соціальний характер. Слово дозволяє людині засвоювати емоційний досвід інших людей, зміст і форму вираження емоцій і почуттів. З його допомогою людин може усвідомлювати і регулювати свої переживання, підкоряти їхнім вимогам боргу , впливати на емоції і почуття інших людей і т.д.

Одне й те саме почуття або емоція можуть у залежності від обставин активізувати або придушувати діяльність людини.

Одна з перших труднощів при описі емоцій полягає в тому, що емоція виявляється одночасно і у внутрішніх переживаннях, і в поведінці, причому те й інше зв'язане ще і з фізіологічною активацією.

Внутрішні переживання суб'єктивні, і єдиний спосіб ознайомитися з ними - це запитати в суб'єкта, що він відчуває. Однак, важко передати словами те, що дійсно почуваєш.

Поведінка на перший погляд могла б сприйматися як об'єктивний факт. Та навіть цей показник не особливо надійний. Коли в людини на очах сльози, нам буває важко зрозуміти, якщо ми не знаємо їхню причину, - з радості вони, від засмучення або від обурення.

До того ж вираження даної емоції дуже часто буває зв'язано з культурою, до якої належить людина: наприклад, насуплений брови або посмішка не обов'язково сприймаються однозначно на Сході і на Заході.

Що стосується фізіологічної активації, то тільки завдяки їй і тим різким змінам, що вона викликає в нервових процесах і у всьому організмі, людина здатна відчувати емоцію. Цю активацію можна вимірювати об'єктивно за допомогою поліграфа. Однак наші прилади ще занадто недосконалі, щоб виявляти значення тонких змін у різних проявах активації, таких, наприклад, як потовиділення або прискорений ритм серця.

Ті самі прояви активації часто бувають симптомами зовсім різних почуттів. Тому вони мало придатні для розпізнавання якоїсь однієї визначеної емоції. Саме в цьому складається одна з причин, з яких "детектор неправди" може використовуватися лише з великою обережністю.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ФАКТОРИ ЕМОЦІЇ

Характер емоції і її інтенсивність визначаються розшифровкою сигналів, що надходять із зовнішнього середовища, і рівнем активації організму. Розшифровка сигналів залежить від розумового розвитку людини і від її здатності інтегрувати різні елементи поступаючої інформації.

Почуття й емоції можуть впливати на процес прийому і переробки інформації. Чоловіка одні події хвилюють, інші залишають байдужним, одних людей він любить, інших - ненавидить, а до третього не має визначеного відношення. Людина переживає радість і горе, задоволення і невдоволення. Відчуті почуття, у залежності від індивідуальних особливостей людини і конкретної ситуації сприйняття можуть бути глибокими.

ЕМОЦІЇ Й ІНФОРМАЦІЯ

Емоції тісно зв'язані з інформацією, яку ми одержуємо з навколишнього світу. Звичайно емоція виникає через несподіванність події, до якої ми не встигли підготуватися - не могли зібрати всю інформацію, необхідну для адекватної реакції. Пішохід, що зненацька вискочив прямо перед нашою машиною, несподіваний різкий звук, непередбачена зустріч із близькою серцю людиною... Усе це випадки, здатні викликати активацію організму і мобілізувати всі здібності для швидкого прийому подальших сигналів, що дозволять реагувати щонайкраще.

Отже, емоція не виникає, якщо ми зустрічаємо дану ситуацію з достатнім запасом потрібних знань. Коли повторюється вже знайомий нам різкий звук, коли ми заздалегідь зауважуємо пішохода або коли зустріч з улюбленим стала звичайною справою, організмові вже нема чого приходити в стан активації.

Залежність виникнення або не виникнення емоції від кількості інформації, який розташовує суб'єкт, можна було б виразити в такий спосіб:

Емоція = Необхідна інформація - наявна інформація.

Ця формула дозволяє зрозуміти, що негативні емоції виникають, коли суб'єкт має у своєму розпорядженні недостатню кількість інформації, а позитивні - коли інформація виявляється в надлишку.

Це стає особливо очевидним у випадку емоцій, зв'язаних із задоволенням якої-небудь потреби. Якщо голод штовхає людину до буфета, де вона може знайти шматок пирога, який сама туди поклала, то зрозуміло, що від цієї "знахідки", мабуть, не виникає ніяких емоцій. Усе буде зовсім інакше, якщо раптом, усупереч чеканню, виявиться, що пиріг зник, або ж навпроти, у буфеті виявиться цілий пиріг, кимось туди покладений замість одного шматочка. Точно так само можна пояснити відразу до якогось блюда, смак якого виявився гірше, ніж очікувалося.

Такий процес можна спостерігати у випадку гніву дитини, якій не дали необхідну цукерку. Імовірність такої емоції тим більше, ніж менш переконливим буде пояснення причини, з якої цукерка не була дана.

Острах пацюків у студентів-психологів, які мають вперше зштовхнутися з цими тваринами при проведенні експерименту, теж можна пояснити за допомогою цієї схеми. Острах буде існувати доти, поки число раціональних сигналів (впевненість у відсутності небезпеки, обережності особи, відповідальної за віварій, і т.д.) не досягне і не перевершить кількість необхідних сигналів після перших експериментів, проведених самими студентами. Точно так само не страшний вуж, переповзаючи через дорогу, у наївного перехожого викликає страх, а в зоолога, що вивчає рептилій, він викликає радість.

Отже, негативні емоції виникають найчастіше через неприємну інформацію й особливо при недостатній інформації; що стосується позитивних емоцій, то вони виникають при одержанні достатньої інформації, особливо тоді, коли вона виявилася краще очікуваної.

КОЛИ ІНФОРМАЦІЯ САМА НЕСЕ ЕМОЦІЙНИЙ ЗАРЯД...

Коли суб'єкт не має достатньої інформації для об'єктивного розуміння події, у нього більш ймовірна негативна емоція. Іноді отримана інформація сама несе емоційний заряд, тому що викликає хворобливий або драматичний спогад про пережите раніше. Це може ще більше підсилити емоцію, що виникає від нової ситуації, з якою людина зіштовхується.

Через постійну невідповідність дійсності поточним потребам живі істоти віддають перевагу тим ситуаціям, у яких, судячи з наявної інформації, задоволення потреби найбільше ймовірно. Крім того, необхідно відзначити, що позитивна емоція частіше виникає від впевненості в тому, що потреба може бути задоволена, чим від самого її задоволення. Дійсно, варто тільки задовільнити потребу, як емоція швидко забувається.

Чому ж ми, зштовхнувшись з несподіванкою або з ситуацією, що виникла в результаті якоїсь потреби, частіше відчуваємо гнів, чим розчарування, частіше відразу, чим страх, частіше любов, аніж задоволення? Очевидно, сили наших емоцій і спрямованість, яку вони здобувають, тісно зв'язані з рівнем активації, на якому ми знаходимося, і з тим, як ми сприймаємо ситуацію в цілому.

Інтенсивність наших емоцій залежить від рівня активності свідомості. Дійсно, нам набагато важче розсердитися, тільки що прокинувшись, ніж наприкінці робочого дня.

Психолог Зіллмен і його колеги проте показали, що якщо рівень активації занадто високий, то її залишок переноситися на наступну емоцію, що у результаті підсилюється. Наприклад, під час перегляду еротичного фільму випробувані, котрі тільки що виконали важку роботу, виявили більше сексуальних зрушень, ніж ті, котрі до цього відпочивали або ж дивилися фільм не відразу після навантаження, а після тривалої перерви.

Точно так само було показано, що чоловіки виявляли набагато більший "інтерес" до інтерв'юера-жінки, особливо якщо вона їх розпитувала в небезпечному місці, наприклад на дуже високому підвісному мості, чим тоді, коли це відбувалося в звичайних умовах або ж умови залишалися небезпечними, але інтерв'юєром був чоловік.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЕМОЦІЙ

Емоційна система рідко функціонує в повній незалежності від інших систем. Деякі емоції або комплекси емоцій фактично завжди з'являються і взаємодіють з перцептивною, когнітивною і руховою системами, і ефективне функціонування особистості залежить від балансу в діяльності різних систем і їхньої інтеграції. Зокрема, тому що емоція будь-якої інтенсивності має тенденцію організувати дію організму як цілого, усі фізіологічні системи й органи до деякої міри включаються в емоцію.

Активація емоцій нервовою системою.

Активація являє собою зміни в нервовій системі, що породжують емоційний процес, що супроводжується у своїй кульмінації суб'єктивним переживанням специфічної емоції. Ці зміни відрізняються від тих внутрішніх і зовнішніх феноменів, що них обумовлюють і які розглядаються звичайно як "причини" або "детермінанти" емоції.

Томкінс довів, що нервова активація всіх емоцій може бути описана за допомогою принципу щільності нервового порушення. Він показав, що деякі емоції постійно виявляються при підвищенні нейронной стимуляції, деякі - при її зменшенні, а деякі - при досягненні нею стійкого рівня.

Крім того, нейронні механізми, що відносяться до специфічних емоцій, можуть бути генетично запрограмовані до виборчого сприйняття визначених впливів. Передбачається, що виборче сприйняття діє по-різному в різному віці і на різних стадіях розвитку, залежить від зрілості емоційних механізмів індивіда і здібності суб'єкта перетворювати умови, що викликають емоцію.

Причини емоцій.

На додаток до проблеми активації встає питання про причинність емоцій у більш загальному значенні: що ж детермінує емоцію? Які внутрішні і зовнішні явища й умови викликають зміни в нервовій системі, що ведуть до виникнення емоції?

Три типи взаємин суб'єкта і навколишнього середовища і п'ять типів індивідуальних процесів, що впливають на нейронную активацію емоції, представлені в наступному списку.

А. Взаємини суб'єкта з навколишнім середовищем, що викликають емоцію:

Сприйняття, що випливає за стимуляцією, яка є похідним від виборчої активності рецептора або почуттєвого органа .

Сприйняття навколишнього середовища (насамперед, орієнтований рефлекс).

Спонтанне сприйняття, або активність, властивій сприймаючій системі.

Б. Індивідуальні процеси, що можуть викликати емоції:

Пам'ять.

Уява.

Образне і мислення.

Пропріоцептивні імпульси від пантомімічної або іншої рухової активності.

Ендокринна діяльність, що впливає на нервовий або м'язовий механізм емоції.

ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙ

Виникнення емоційного процесу приводить до формування нових форм реагування. Іноді емоційні реакції бувають бурхливими і раптовими, виникаючи майже відразу після дії збудливого агента. Така емоція приймає форму афекту.

Але емоції можуть формуватися і поступово, тривалий час залишаючись латентними; у такому випадку не спостерігаються ні специфічні емоційні прояви, ні які б то не були сліди у свідомості - існує тільки підвищена готовність до емоційної реакції.

Надалі з'являються організовані зміни в поведінці. Спочатку це можуть бути переважно "супутні" експресивні зміни, пізніше емоційний процес поширюється на усе більше число афферентних шляхів, усе менше місця залишається неемоційній поведінці. Одночасно відбувається усвідомлення емоційного процесу, що протікає, і зв'язаних з ним змін у процесах регуляції. Воно може випереджати з‘яву зовнішніх змін, однак буває, що людина тривалий час не віддає собі звіту у своїх емоціях, у кращому випадку спостерігає їхні наслідки у виді тих або інших незрозумілих проявів своєї поведінки. Іноді емоції зовсім не знаходять відображення у свідомості.

Емоція, що одержала достатню силу й організованість, здобуває здатність дуже впливати на функціональний стан різних психічних механізмів. Організуюча функція емоцій виявляється в декількох різних формах:

у формі виразних рухів ,

у формі емоційних дій,

у формі висловлень про емоційні стани, які відчуваються,

у формі визначеного відношення до навколишнього.

ЕМОЦІЇ І СПРИЙНЯТТЯ

На думку Шахтера і Сінгера, характер виникаючої емоції значною мірою залежить як від фізіологічної активації, так і від того, що ми сприймаємо з навколишнього світу. Наприклад, люди, активовані в результаті ін'єкції адреналіну, про збудливу дію якого вони не підозрюють, дають різну реакцію в залежності від того, у якій обстановці вони знаходяться - у веселій або в напруженій. У першому випадку вони почувають себе розкутими і щасливими, а в другому їх охоплює почуття гніву. На думку Шахтера, зовсім очевидно, що для виникнення емоції необхідна фізіологічна активація, але тільки сприйняття ситуації визначає спрямованість емоції.

Валніс, однак, частково заперечував це твердження; на його думку, досить вірити, що відбулася активація, щоб відчути емоцію, напрямок якої буде залежати від обстановки. Наприклад, піддослідні, котрим під час перегляду фотографій оголених жінок давали слухати биття серця, швидке або повільне, частіше віддавали перевагу тим фотографіям, що відповідали прискореному ритмові, якщо вони були переконані, що це удари їхнього власного серця.

У практичній діяльності емоційна активація виникає, як правило, у критичні моменти процесу рішення тактичних задач і зв'язана з виявленням правильного напрямку пошуків. У такі моменти діяльність звичайно характеризується дуже швидкою реакцією в прийнятті рішень. Загальне орієнтування в цілому, попередня оцінка і є функцією емоцій як специфічного знання. В емоційній оцінці виникає перший, ще не зовсім ясний образ майбутньої єдності відчуттів і сприйняття.

Слід зазначити, що якість сприйняття також залежить не тільки від стану органів почуттів людини, але і від її загального фізичного і психічного стану в момент сприйняття. Відомо, що хворобливий стан може не тільки впливати на вірогідність одержуваних відчуттів, але і бути причиною неповноти сприйняття. Так само на якості сприйняття позначається і стан втоми, роздратування , сп'яніння, схвильованості і т.д. Втома і хворобливий стан притупляють інтерес до навколишнього. Безумовно, сприйняття багато в чому залежить від настрою й особливостей характеру людини, її звичок, що визначають її відношення до навколишньої дійсності, її схильностей.

ЕМОЦІЇ, ЕВОЛЮЦІЯ Й ІНТЕЛЕКТ

Отже, емоції мають найважливіше значення для живих істот, тому що служать засобом мобілізації організму, що дозволяє переборювати двоїсті і несподівані ситуації.

Легко помітити, чим вище ми піднімаємося по еволюційним сходах, тим більше стереотипні емоційні реакції, властиві нижчим тваринам, поступаються місцем складним і різноманітним формам поведінки. Так, у приматів, і особливо в людей, емоційні прояви приймають незліченну безліч відтінків; при цьому розмаїтість їх збільшується з віком і зі збагаченням життєвого досвіду.

Крім того емоційна реакція залежить від розумового розвитку. Справді, мабуть, що чим вище цей рівень, тим легше індивідуум може зрозуміти причину невідповідності того, з чим зштовхнувся, і тим, чого очікував, і завдяки цьому зменшити свою емоційну реакцію. Однак цей контроль, що залежить від розумового розвитку і що дозволяє впливати на прояв власних емоцій, не завжди буває постійним. Лише деякі здатні при будь-яких обставинах зберігати незворушний спокій. Найчастіше їхня поведінка зв'язана із соціальним контекстом, у якому виникає дана ситуація. Людина може поводитися надзвичайно делікатно в одній обстановці і, навпроти, постійно "зриватися" в іншій. Ситуація начебто така ж, але сприйняття загального контексту робить її зовсім іншою. Дружина службовця, що змушений весь день посміхатися, або діти вчительки, завжди стриманої і спокійної в класі, на жаль, знають це на власному досвіді.

ЕМОЦІЇ І ЕМОЦІЙНА СИСТЕМА

Сучасні теорії визнають особливу роль окремих емоцій у житті людини. Дослідники, що займаються прикладною психологією - інженерною, педагогічною або клінічною, - так або інакше приходять до розуміння специфічності окремих емоцій. Люди, з якими вони працюють, відчувають саме щастя, гнів, страх, сум або відразу, а не просто "емоцію". Сучасна практика відходить від використання таких загальних термінів, як "емоційна проблема", "емоційне порушення" і "емоційний розлад". Психологи намагаються аналізувати окремі афекти й афективні комплекси і впливати на них як на різні мотиваційні феномени в житті індивіда.

Сучасна теорія представляє емоційні елементи як систему, тому що вони взаємозалежні і динамічними, і відносно стабільними способами. Деякі емоції в силу природи лежачих у їхній основі уроджених механізмів організовані ієрархічно. Дарвін помітив, що увага може поступово змінюватися, переходячи в подив, а подив - "у льодове здивування", що нагадує страх. Подібно цьому, Томкінс довів, що градієнти стимуляції, що викликає інтерес, страх і жах, представляють ієрархію, де градієнт, необхідний для появи інтересу, найменший, а для жаху - найбільший. Наприклад, новий звук зацікавлює дитину. Якщо при першому пред'явленні незнайомий звук буде досить голосним, він може налякати. Якщо звук дуже голосний і несподіваний, він може викликати жах. Інша характеристика емоцій, що входить у їхню організацію як системи, - очевидна полярність, між деякими парами емоцій. Дослідники від Дарвіна до Плутчика спостерігали полярність і приводили докази на користь її існування. Радість і сум, гнів і страх часто розглядаються як протилежності. Інші можливі полярні емоції - інтерес і відраза, сором і презирство. Подібно поняттям позитивних і негативних емоцій, поняття полярності не повинне розглядатися як жорстко визначальні взаємини між емоціями.

Протиставлення не завжди означає відношення взаємного виключення - "або". Протилежності іноді зв'язані один з одним, або одна з них викликається за допомогою іншої (наприклад, "сльози радості"). Визначені емоції, інші, ніж пари полярних протилежностей, можуть також при визначених обставинах мати взаємозв'язки. Інтерес може змінюватися страхом, презирство може переходити в радість і зрушення, викликаючи "войовничий ентузіазм".

Є й інші фактори, що допомагають визначити емоції як систему. Так, всі емоції мають деякі загальні характеристики. Всі емоції, відрізняючись від спонукань, не циклічні: ніщо не викликає інтерес, відразу або сором два-три рази в день відповідно травленню або метаболічним процесам. Всі емоції впливають на спонукання й інші системи особистості, підсилюючи або зменшуючи різні мотивації. Наприклад, емоції відрази, страху або горя можуть редукувати або зовсім придушувати сексуальний потяг. Навіть поведінка , мотивована гомеостатическими механізмами, постійно підпадає під вплив таких емоцій, як радість, страх, горе, гнів.

Обмеження емоційної системи.

Томкінс знайшов, що існують визначені уроджені обмеження емоційної системи і вони, у свою чергу, впливають на ступінь детермінованності поведінки людини. У той же самий час воля властива самій природі емоцій і емоційної системи

(а) Емоційну систему в порівнянні з руховою людині важко контролювати. Емоційний контроль, можливо, успішніше досягається за допомогою міміки і рухового компонента емоції в сполученні з такими когнітивними процесами, як уява і фантазія.

(б) Емоції, прив'язані до потягів і виникаючі лише завдяки їм, обмежені у волі, наприклад, як у випадку, коли радість викликається тільки їжею.

(в) Існують обмеження емоційної системи завдяки синдромному характерові її неврологічної і біохімічної організації. Коли виникає емоція, втягуються усі компоненти емоційної системи, причому з дуже великою швидкістю.

(г) Пам'ять про минулий емоційному досвіді накладає інше обмеження на емоційну волю. Яскраві емоційні переживання минулого, представлені в пам'яті й у думках, можуть стримувати або, навпаки, спонукувати людину.

(д) Інше обмеження волі емоцій може накладатися природою об'єкта емоції, як, наприклад, у випадку безмовної любові.

(е) Емоційне спілкування обмежене свого роду забороною дивитися на особу, особливо в очі один одному.

(ж) Інший фактор, що обмежує емоційне спілкування, - складні взаємини між мовою й емоційною системою. Ми не навчені точно виражати свої емоційні переживання.

Ступені волі емоційної системи.

Описуючи роль емоцій, Томкінс говорить: "Причина без емоції неспроможна, емоція без причини сліпа. Сполучення емоції і причини гарантує високий ступінь людської волі". Хоча більшість людей не досягає точності в усвідомленні своїх емоцій, складність емоційної системи проте сприяє збільшенню компетентності людини. Емоційна система володіє десятьма типами волі, не властивими системі спонукань.

Насамперед, це воля в часі: не існує основного ритму або циклу, як у спонукань.

Емоції мають волю інтенсивності, тоді як спонукання характеризуються підвищенням інтенсивності доти, поки вони не будуть задоволені.

Емоція має значну волю щільності, з яким вона діє (щільність емоції - продукт її інтенсивності і тривалості).

Воля емоційної системи така, що емоція може виникати через "імовірність події". Завдяки цьому емоція гарантує передбачення, що є центральним процесом при навчанні. Наприклад, емоція страху змушує уникати вогню дитини, що колись обпікався. Емоція може також передбачати сприятливі події.

Емоційна система має волю об'єкта. Хоча емоції, що збуджуються потягами, мають обмежений набір об'єктів, що можуть ці потяги задовольнити, з'єднання емоцій з об'єктами через знання надзвичайно розширює набір об'єктів позитивних і негативних емоцій.

Емоція може бути пов‘язана з конкретним видом досвіду— мисленням, відчуттям (сенсорикою), дією тощо.

Емоції вільні для комбінації з другими емоцяями і для їх модуляції і подавлення.

Існує більша свобода. В способі збудження і згасання емоції, як правило, большість людей стараються зробити максимальними позитивні емоції і мінімальними — негативні, але навіть різні аспекти однієї й тої же діяльності можуть викликати або гасити і негативні иі позитивні емоції.

Емоцїї відносно свободні в можливості заміщення об‘єктів привязанності. (Саме трансформація емоцій, а не потягів, звязується з фрейдівскьим поняттям сублімації.)

Емоції мають величезну свободу з точки зору цільової орієнтації або можливих альтернатив реакцій. За Томкінсом, «то, що викликає позитивні емоції, як правило має самопідкрепляючу дію; і ситуації й об‘єкти, котрі визивають позитивні емоції, широко розпреділені в просторі».

ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙ

Мімічне вираження емоцій.

Дослідження мімічного вираження емоцій почалося більш 100 років тому. Одним з перших виникло запитання: чому в людини в емоційному стані специфічно змінюється напруга різних лицьових м'язів?

Класичною спробою відповісти на це питання була теорія Ч. Дарвіна, викладене їм у роботі "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Дарвін висунув гіпотезу, відповідно до якої мімічні рухи утворилися з корисних дій. Іншими словами, то, що зараз є вираженням емоцій, колись було реакцією, що мала визначене пристосувальне значення. Мімічні рухи, що виникли з перетворених корисних рухів, являють собою або ослабленою формою цих корисних рухів (наприклад, оскаливание зубів при гніві є залишковою реакцією від використання їх у боротьбі), або їхня протилежність (наприклад, розслаблення м'язів особи - посмішка, що виражає привітність, є протилежністю напруги м'язів, характерного для ворожих почуттів), або пряме вираження емоційного порушення (тремтіння - це наслідок напруги м'язів при мобілізації організму, скажемо, для нападу).

Відповідно до Дарвіна, міміка обумовлена уродженими механізмами і залежить від виду тварин. Звідси випливає, що мімічні реакції повинні бути тісно зв'язані з визначеними емоціями. Установлення таких зв'язків зробило б можливим розпізнавання емоцій по мімічному вираженню. Виявилося, що теорія Дарвіна вірна лише почасти, тому що мімічне вираження не цілком детерміновано уродженими факторами. Про це свідчать численні спостереження й експериментальні дані. Безліч досліджень було присвячено з'ясуванню того, чи здатна людина і якою мірою правильно розпізнавати мімічні реакції інших людей. У цих дослідженнях використовувалося три види матеріалу: малюнки мімічних реакцій, фотографії зображення емоцій акторами і фотографії спонтанного вираження емоцій.

В експериментах, проведених Борінгом і Тітченером, піддослідним показували малюнки з варіантами мімічного вираження. При пред'явленні цих варіантів піддослідним кожний з них здавався цілком природним. Однак, коли потрібно було назвати емоцію, що відповідає цим зображенням, думки оцінюючих знайшли досить великі розбіжності; так, особа, що повинна виражати, на думку авторів, презирство, описувалося такими поняттями, як упертість, неуважність, несхвалення, зневага, відраза; більшість (34%) піддослідних ужили, однак, визначення "презирство".

Аналогічне дослідження було проведено з фотографіями акторів, що зображували різні емоції. Лангфелд установив, що число правильних оцінок почуттів, що хотів зобразити актор, складає від 17 до 58%, тобто не вище, ніж число правильних оцінок профілів Підеріта.

Шлосберг висловив припущення, що окремі форми мімічного вираження не є якісно особливими і їх можна уявити у вигляді деякого контінуума, побудувавши шкалу мімічних виразів.

Спроби лендіса встановити, які групи м‘язів беруть участь у вираженні окремих емоційних станів, дали негативні результати. На відміну від припущень, виявилося неможливим знайти міміку, типову для страху, радості або їнших емоцій (якщо вважати типовою міміку, характерну для більшості людей).

Потрібно підкреслити, що типові мімічні корреляти не були знайдені не тільки для ситуацій, які характеризувались як такі, що викликають страх, але й для тих ситуацій, які характеризувались так самими піддослідними (тобто для тих випадків, коли самі піддослідні стверджували, що вони відчували страх, відразу тощо). Разом з тим було встановлено, що у кожного піддослідного є деякий характерний для нього набір, репертуар мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях: закривати або широко відкривати очі, морщити лоб тощо.

Уявлення про те, що за виразом обличчя можна судити про емоції, які відчуває людина, справджується, якщо воно відноситься до конвенціональних мімічних реакцій, до тієї своєрідної мови міміки, яким користуються люди для повідомлення про свої установки, задуми, почуття. Можливо, це уявлення є вірним і по відношенню до спонтанної міміки, але при умові, що маються на увазі добре знайомі люди. Коли нам приходиться довго спілкуватися з людиною, ми дізнаємося, що ось цей вираз її обличчя означає роздратованість, а ось цей – задоволення. Окрім загальної мови емоцій, потрібно знати ще й мову індивідуальну, тобто мову міміки конкретної людини. Як правило, ми вивчаємо мову емоцій лише близьких нам людей.

Отже, на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

  1. вродженні видово-типові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам,

  2. набуті, завчені, соціалізовані способи виявлення почуттів, які поддаються довільному контролю,

  3. індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, які характерні саме для цього окремого індивіда.

Пантоміміка, вираження емоцій голосом.

Дослідження жестів і голосу виявляють вплив аналогічних факторів. Так, експерименти, у яких емоції визначалися по знятим на кіноплівку рухам рук досвідченого актора, показали, що рівень точності оцінок є приблизно таким же, як при визначенні емоцій по вираженню особи.

У стані емоційного порушення звичайно зростає сила голосу, а також значно змінюються його висота і тембр. Окремі інтонаційні коливання висоти можуть охоплювати цілу октаву.

Неодноразово починалися спроби виявити за допомогою звукозапису викликувані емоціями зміни голосу. Однак у виді безлічі факторів, від яких залежать особливості запису, ці спроби дотепер не увінчалися успіхом.

Вираження емоцій голосом, так само як і мімічне вираження, має як уроджені видотипові компоненти, так і надбані - соціально обумовлені і компоненти, що формуються в процесі індивідуального розвитку. Вродженими механізмами обумовлені такі прояви, як зміна сили голосу (при зміні емоційного порушення) або тремтіння голосу (під впливом хвилювання). При посиленні емоційного порушення зростає кількість функціональних одиниць, актуалізованих до дії, що впливає на посилення активації м'язів, що беруть участь у голосових реакціях,

Іноді сильне зрушення може, навпроти, виявлятися в зменшенні сили голосу (можна говорити шиплячим з люті голосом). Ця форма є наслідком сполучення вродженої тенденції до посилення голосу під впливом емоцій і придбаної здатності не видавати занадто сильних звуків.

Що стосується рухів усього тіла - пантоміміки, то тут удалося виявити одну виразну комплексну реакцію, що виникає у відповідь на сильний раптовий подразник, насамперед звуковий. Це так називана реакція здригування (startle pattern).

Деякі автори вважають, що ця реакція передує власне емоційним реакціям. До останнього можна відносити лише більш розвиті її форми. Ці більш розвиті форми носять явний відбиток соціальної обумовленості.

ТИПИ ЕМОЦІЙ

У процесі розвитку людини, на практиці склалися системи позитивних і негативних емоцій.

Позитивні емоції: задоволення, радість, захват, радість, гордість, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека й ін.

Негативні емоції: горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство, обурення, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, каяття, каяття совісті , відраза і т.д.

Як видно з викладеного, поділ емоцій на позитивного і негативні проведено винятково за принципом задоволення і невдоволення. Позитивні емоції, впливаючи на нервову систему, сприяють оздоровленню організму, а негативні - його руйнуванню, ведуть до різних захворювань.10

ВІДРАЗА

Вираження "відраза" у його першому найпростішому змісті відноситься до їжі і позначає щось огидне на смак ("відвернення" - негативна реакція на їжу).

При середньому ступені відрази відбувається відкривання рота з відтягуванням униз кутів оного і видаванням гортанного звуку або відхаркуванням, одночасним здригуванням і відштовхуванням від неприємного предмета. При слабких ступенях відраза виражається відтягуванням униз кутів рота, наморщиванием носа, іноді носовим видиханням, як роблять при неприємному запаху, бажаючи його видалити. На цій міміці ґрунтується не тільки вираження відрази до харчових речовин, але і прояв всякої іншої відрази. Відрази до зовнішності, до розмови, до моральних властивостей людини і т.д. має ту ж міміку харчової відрази: ті ж рухи рота, мови , здригування, жест відштовхування і гортанні звуки.

Презирство, знущання, зневага на всій земній кулі виражається мімікою особи і жестами, що представляють відкидання або видалення неприємного предмета.

ВИРАЖЕННЯ ВЕСЕЛОЩІВ І РАДОСТІ

Веселий настрій виражається в сміхові, безцільних рухах, загальній рухливості (вигуки, ляскіт у долоні і т.п.). Сміх у людини починається вдиханням, за яким випливають короткі спазматичні скорочення грудей, грудобрюшної перешкоди і м'язів живота, при реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору внаслідок дії великих скулових м'язів, верхня губа піднімається, особа і вся голова наливається кров'ю, кругові мускули очей судорожно скорочуються. Ніс, що зморщився, здається укороченим, очі блищать, при сильному сміху з'являються сльози.

Вираження веселого настрою може виникнути як безумовний рефлекс - у силу тілесних органічних відчуттів. Діти і молоді люди часто сміються без усякого приводу, треба думати, у силу позитивного тону органічних відчуттів, що говорять про благополучний стан організму. У молодих, здорових людей часто приємний запах також викликає легку посмішку. Не тільки зовнішні подразники викликають реакцію веселощів і радості, але і відповідні представлення знаходять своє вираження в рефлексі сміху.

Механізм внутрішніх процесів із всіх емоцій у даний час найбільш з'ясований при страхові і почасти гніві. Через генетичний зв'язок страху і гніву з болем і подібності фізіологічних явищ, які наблюдаються при всіх цих переживаниях, ми розглянемо спочатку явища при болі.

БІЛЬ

Дія болю на психіку подібна з дією потягів. Якщо виникає домінанта, що придушує всі інші порушення, то прагнення звільнитися від болю робиться сильніше всіх потягів. Біль, одержавши домінантний характер, примусово визначає поводження людини.

Відносно виразних рухів при болі немає, але ті, які існують, міняються в залежності від його сили. Діти, наприклад, навіть при слабкому болі видають сильні тривалі лементи, закривають очі, відкривають рот і судорожно дихають. У дорослих реакція настає при більш сильному болі. При болісному, сильному болі люди мечуться в страшних судорогах, міцно стискають рот, стискують зуби, видають пронизливі крики і стогони, скрегочуть зубами. Якщо біль не лише сильний, а і довгостроковий, то з'являється блідість, кидає в тремтіння, сили занепадають; можливі непритомні стани і марення.

СТРАХ

Одним з найбільш характерних симптомів страху є тремтіння всіх м'язів тіла, нерідко воно насамперед виявляється на губах. Коли страх зростає до агонії жаху, ми одержуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б'ється зовсім безладно, зупиняється, і настає непритомність; особа покривається мертвотною блідістю; дихання утруднюється; погляд спрямовується на об'єкт страху і т.д. Зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Усі м'язи клякнуть і починають конвульсивно рухатися.

У більшості випадків страх виникає на підставі життєвого досвіду. Маленька дитина не боїться висоти і, сміливо перегнувшися вниз, випадає з вікна, якщо вона не випробувала падіння і т.п. до цього. Лише випробувавши біль при різних умовах, вона починає боятися того, що може заподіяти біль.

Те, що називають "почуттям самозбереження", лише частково є уродженим, головним же образом воно розвивається в плині життя на підставі пережитого болю.

У реакціях страху очевидна участь адреналіну. Він додає силу моторним реакціям, він же, можна думати, бере участь у рефлексі іммобілізації ("рефлекс мнимої смерті"). Можливо, що в одній кількості адреналін є джерелом сили, в іншому сприяє задубінню м'язів.

Різні градації страху в людини виражаються по-різному: жахом, панікою, острахом, тривожністю, боязким чеканням, заляканістю, затурканістю, зв'язаними зі страхом почуттями покірності і відданості. У людини при сильному переляку або жаху спостерігаються: заціпеніння, панічне бажання утекти, дифузійне безладне м'язова рухливість. Заціпеніння, що настає при переляку, як правило, швидко проходить і може перемінитися руховим порушенням. Наприклад, гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти таку вагу, стати раптом здатною на таку напругу, які в звичайному стані немислимі.

Страх, якщо він не досягає сили, що гальмує психіку, може цілком поставити мислення собі на службу. Думки прикуті до однієї мети: знайти вихід із застрашливого становища. І страх може відчуватися в настільки слабкому ступені, що людина виконує свою звичайну роботу, відбувається звичайний хід асоціацій, а страх криється десь на задньому плані, на задворках свідомості.

Страх - пасивно оборонна реакція. Він указує на небезпеку чогось від когось більш сильного, на небезпеку, котору потрібно уникнути, від якої треба усунутися. Якщо погроза виходить від більш слабкого, то це викликає активно-оборонну реакцію - гнів. Усі залежить від співвідношення сил. Зрозуміло, що в людей слабких, котрим важче переборювати життєві труднощі, більше приводів для реакції страху.

І в дитини, і в дорослого є страх перед невідомим, перед новим. Цей страх робить обережною особу і має захисне значення. Коли знання світу було незначним, а область невідомого величезна, страх тримав людину у своїй владі і змушував її населяти світ страшними чудовиськами і богами.

При стані страху і післям перенесенням його настає ряд вегетативних реакцій.

ГНІВ

Гнів у людини виражається в тому, що особа червоніє або багровіє, вени на чолі і на шиї надуваються, іноді особа стає блідою або синьою. Рот міцно стиснутий, зуби стиснуті і скрегочуть, іноді губи витягаються. Волосся стає сторчма. Одні люди насуплюються, інші - широко відкривають очі. Тіло звичайне тримається прямо, мускули напружені, людина готова до миттєвої дії. Підвищене м'язове збудження легко переходить у дію.

Якщо людина в гніві або люті говорить кому-небудь, щоб той вийшов геть, то він звичайно робить такі жести, начебто вдаряє або виштовхує особу, яка виганяється. Часто жести стають зовсім безцільними, рухи не координованими, спостерігається тремтіння, губи не коряться волі, голос обривається.

Гнів і обурення відрізняються від люті меншою інтенсивністю проявів. При гніві серцева діяльність злегка підвищена, з'являється рум'янець, очі починають блищати, дихання стає більш частішим, крила носа піднімаються, рот звичайно стискується, брови насуплюються.

У дитини вже в перші дні життя можна викликати приступ гніву стисненням рухів. У людини тільки в дитинстві лють частіше викликається як рефлекс фізичної боротьби. Дорослі люди вступають у бійку дуже рідко; це суперечить і поглядам суспільства, і юридичним нормам. Участь гніву в мімічній реакції виявляється підняттям верхньої губи й оскалом зубів. Таким чином, при гніві ми бачимо реакції, що є безумовними мімічними рефлексами боротьби і відповідних рефлексів вегетативної нервової системи.

ЕМОЦІЇ, ПОРОДЖУВАНІ СОЦІАЛЬНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ

Суспільна думка оцінює особисті якості людини: розумна, дурна, хитра, красива і т.д.; визначає відношення суспільства до її особистості: шанована, така, що не користується повагою, приємна, неприємна і т.п., дає оцінку її матеріальному становищу.

Кожен сам бере участь у створенні своїх оцінок. Сам бажає мати визначену оцінку в суспільній думці. Усяка людина тією чи іншою мірою чуттєва до судження про неї і реагує на суспільну думку про себе, на своє положення в очах суспільства, ставить себе в одних відносинах вище, а в інших нижче навколишніх. Визначення свого відношення в цьому сенсі до інших може носити інтелектуальний характер, але набагато частіше виникає як емоційні реакції, зв'язані з інтелектуальними процесами. Сюди відносяться такі емоції, як гордість, марнославство, почуття власного достоїнства, образа і т.д.

ГОРДІСТЬ

Гордість (гординя) в устах нашого народу була якістю негативною і знаходила повний осуд, у чому позначався і релігійний погляд на це почуття.

Гордість, пиха, чванство за народними уявленнями властиві правлячим і багатим, гнобителям, ґвалтівникам і кривдникам.

Гордість знаходить зовнішнє вираження в міміці і позі. Дарвін описує це вираження так: "Горда людина виявляє своє почуття переваги над іншими, тримаючи голову і тулуб прямо. Вона зарозуміла і намагається здаватися як можна більш великою, так що про неї говорять у переносному значенні, що вона надута від гордості... Крім того, мускул, що вивертає нижню губу, називається мускулом гордості".

Під впливом умов існування в людському суспільстві розвивалися два ряди реакцій. Одні - зв'язані зі свідомістю своєї переваги і з прагненням себе підняти: гордість, зарозумілість, чванство, хвалькуватість, самолюбство, почуття власного достоїнства. Інші ж породжувалися свідомістю безсилля: затурканість, боязкість, страх, непевність у собі, почуття покірності, самознищення, догідництво, запобігання. У різних класах суспільства, у різні історичні відрізки часу викликалися і культивувалися різні реакції.

Почуття переваги зв'язується не тільки з владою або багатством. Людина може пишатися перевагою над іншими в найрізноманітніших областях життя, вона може пишатися успіхами в області мистецтва і науки, у всякого роду творчій роботі. Люди, що досягли видатних успіхів в області літератури, музики, науки, одержують підстави для гордості. Удачники можуть "зазнаватися". Але гордість може не мати тон грубого "зазнайства", а зовнішні прояви і характер внутрішніх переживань при цьому можуть мінятися.

МАРНОСЛАВСТВО

У Ромена Ролана є така фраза: "марнолюбному важливо не те, що він є, а яким він здається". Він хоче стояти вище в думці навколишніх, ніж він є. Людина прагне показатися іншим у вигідному світлі й уникає такого положення, у якому вона могла би зробити відразливе враження. Так створюється тією чи іншою мірою "двуликість": одна особа для сторонніх, інше - для своїх. Розходження між цими особами може досягти такого ступеня, що істинна особа, яку можна побачити в домашнім житті, зовсім не походить на "офіційну" особу, особу для інших. При брехливому, корисливому прихованні своїх справжніх властивостей вийде те, що називається лицемірством.

Похвала й осудження - найсильніші знаряддя впливу соціального середовища на своїх членів. "Глузування боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі" (Гоголь). Суспільство своєю думкою регулює поведінку своїх членів. Вони виявляються, таким чином, у залежності від нього, стають тією чи іншою мірою "рабами суспільної думки". Думка "що скажуть?" одержує іноді парадоксально велику силу. Гордість і марнославство йдуть рука об руку. Гордий, як правило, у той же час надзвичайно чутливий до думки інших. Посилений розвиток марнославства, як і гордості, у різних класах і шарах суспільства пов‘язаний в зв'язку з життєвою ситуацією в даному класі у визначений момент.

Щоб поставити себе вище в очах інших, марнолюбна людина "козиряє усіма своїми козирями" і відчувує радість при удачі. Вона пишатися, досягши видного місця, незалежно від того якими шляхами воно отримано, кичится сходженням на високу гору, своїм знайомством з людьми, що високо стоять у думці суспільства, своїм голосом, розумом, дотепністю, своїми знаннями. При цьому марнолюбний не тільки відчуває радість, приймаючи ці факти як доказ своєї значимості, але радість випливає з почуття переваги над іншими й одержує відповідне зовнішнє вираження.

Якщо людині не можна досягти переваги над іншими в чому-небудь великому і серйозному, то вона знайде привід, щоб чим-небудь, та все ж таки пишатися.

Марнославство, прагнення до переваги там, де немає для даної особи прямого шляху, виступає в замаскованій або завуальованій формі, йде обхідними шляхами. Щоб прикувати до себе симпатії, марнолюбні люди можуть бути ласкаві, люб'язні, попереджувальні і тим самим збуджують думку , що ця людина - з великим соціальним почуттям.

Марнославство позначається у виборі професії, у постановці життєвих цілей і т.д. Невдача ворога може сприйматися як особиста удача. Людина завжди готова знецінити чужі успіхи і досягнення упередженою критикою. Заздрість не дозволяє бути об'єктивним.

Марнолюбний не тільки критикує визначених конкретних осіб, але часто узагалі відноситься критично до людей, до "юрби", і судить про них свисока. Марнолюбне почуття переваги над людьми знаходить найрізноманітніші прояви і може бути вкраплене в переживання у виді окремих рис характеру.

Самообман - один з найпоширеніших видів життєвої неправди. Це своєрідна захисна реакція, що дозволяє зберегти психологічний спокій і почуття впевненості в собі. Розвиток марнославства, як і гордості, залежить від умов соціального існування, від індивідуальних умов розвитку даного індивіда. Його зовнішній прояв і особливості суб'єктивного переломлення можуть стояти в зв'язку з інтелектуальним і моральним розвитком даної особистості. Воно знаходиться в зв'язку з кількома факторами і представляє реакцію настільки ж історично мінливу як і гордість.

ЛЕСТОЩІ

Нездатність самолюбної людини критично оцінити свою власну особистість забезпечує успіх лестощів. "Лестять, - по вираженню Н.Г. Чернишевського, - щоб потім панувати під видом покірності".

Кожна людина якоюсь мірою самолюбна, кожному приємно те, що говорять про його цінності, що піднімає його у своїх і чужих очах. Той, хто йде назустріч цій потребі, робиться приємним, як людина, що приносить радість, у той час як неприємна "правда очі коле".

Лестощі й інтриги завжди були найсильнішими засобами в боротьбі за милість коронованих і інших високих осіб. Лестощі знаходили вдячний ґрунт у самообдуренні, зв'язаному з великою владою.

Успіх лестощів виростають на ґрунті марнославства, і зрозуміло, що марнолюбні люди найбільше легко їй піддаються.

ОБРАЗА

Коли задінеться почуття власного достоїнства, коли людина усвідомлює, що її принижують у її особистій думці або в думці суспільства, виникає емоція образи. Образи викликають гострий афект, що нерідко веде до відповідного "образу дій" або до більш тяжких наслідків. Не слід думати, що людина, що промовчала і тільки через деякий проміжок часу проявила своє нетерпіння криком, несамовитістю, ударами, могла у цей період спостерігати і направляти на що-небудь своя увага . Вона нічого не бачить і не чує. Вона вся у владі вихору внутрішніх питань: "Та як він сміє?! Так що ж це таке, невже я це перенесу?!".

Образа може, звичайно, не викликати настільки гострої реакції. Може залишатися затаєнною і поступово зживатися або вести не до вибуху гніву, а ряду обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Образу переживає, і дитина, і дорослий, і дурний, і розумний. Цицерон сказав: "Образу заподіює біль, що із працею переносять наймудріші і кращі люди".

Горда, марнолюбна, самолюбна людина і людина з підвищеним почуттям власного достоїнства, звичайно, більш уразливі, у них мається свого роду гіперестезія в цьому відношенні, вони бачать і підозрюють образу там, де вона і не передбачалася.

МІЖКУЛЬТУРНІ РОЗХОДЖЕННЯ У ВИРАЗІ ЕМОЦІЙ

Дослідження поведінки людей, що належать до різних культур, показали, що в сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні типи реакцій, так і специфічні для окремих культур, що досліджувалися. Це можна проілюструвати даними Кляйнберга (1938), що провів аналіз китайської літератури з погляду опису вираження емоцій.

Він установив, що для опису страху, наприклад, використовуються наступні вираження: "Усі тремтіли, а їхньі обличчя були кольору глини"; "Волосся стало сторчма, і по тілу побігли мурашки"; "Холодний піт покрив його тіло; він безперервно тремтів"; "Її ноги начебто приросли до землі; вона готова була кричати, але вуста її були німі". Усі приведені тут описи цілком зрозумілі європейцеві, що вказує на подібність вираження страху в різних культурах.

Для опису гніву використовуються такі вираження: "Він заскреготав зубами, стираючи їх у порошок"; "Його очі широко розкрилися і стали круглими" (що в нас означає, скоріше, подив або страх); "Був так розгніваний, що кілька разів позбавлявся почуттів". У нас, скоріше, сказали б "знепритомнів від потрясіння" або "знепритомнів від страху".

Таке вираження , як "висунув язик", означає подив, "потирав вухо і щоку" - задоволення, тоді як "ляснув у долоні" - занепокоєння або незадоволення. Китаянка постукує пальцем по потилиці своєї дитини, виражаючи таким способом незадоволення, і потирає пальцем щоку, замість того щоб сказати "соромно".

Таким чином, приймаючи до уваги ті форми вираження емоцій, опису яких зустрічаються в художній літературі різних культур, можна відзначити, що мова емоцій містить як загальні елементи, подібні для різних культур, так і елементи специфічні для визначених культур. Сльози є майже універсальною ознакою суму. Однак норми культури впливають на ці форми реакцій, визначаючи, коли, яким чином і як довго варто плакати. Так, у Чорногорії на похоронній церемонії жінки і чоловіки повинні плакати в різний час. Мексиканські індіанці плачуть під час деяких релігійних церемоній, а після їхнього завершення повертаються до типового для них радісного настрою. Андаманці, наприклад, плачуть при зустрічі з людьми, яких вони давно не бачили, а також після установлення миру між воюючими сторонами; родичі, що не бачилися трохи педель або місяців, при зустрічі обіймаються, сідають поруч і обливаються сльозами.

Сміх є досить розповсюдженою ознакою радості і задоволення. Нерідко за допомогою сміху виражається також презирство і глузливе відношення. У Китаї сміх може означати гнів, а в більш давні часи він був також формою поведінки, що пропонується слузі, який, наприклад, повідомляв панові про своє нещастя з посмішкою, щоб зменшити значення нещастя і не турбувати ним поважну особу. У Японії прояв суму і болі в присутності осіб більш високого стану розглядалася як демонстрація неповаги. Тому людина, якій робиться догана, повинна посміхатися, однак варто пам'ятати, що сміх, при якому оголюються задні зуби, також є образливим для вищестоящої особи.

У деяких приведених прикладах сміх є формою, що пропонується нормами культури, щоб сховати негативні емоції. Таку ж функцію сміх може виконувати й у нашій культурі; так, у дітей сміх досить часто буває реакцією на ситуацію, що викликає негативні емоції.

Більш значні розходження спостерігаються у вираженні радості. Так, наприклад, на Таїті для вираженні радості люди іноді заподіюють собі біль. Уілсон (цит. по: Klіneberg, 1948, с. 194) наводить приклад старої жінки, що, зненацька зустрівши сина, з радості зцарапала себе до крові. Подібні форми прояву радості спостерігалися серед аборигенів Австралії. І все-таки найпоширенішою формою вираження радості є сміх.

Розглядаючи окремі емоції і різні форми їхнього вираження, можна помітити, що деякі з них зрозумілі людям різних культур, тоді як інші можна зрозуміти тільки в рамках визначеної культури. Це розходження, як припускає Кляйнберг, почасти зв'язане з тим, що емоції розрізняються своїми соціальними функціями. Деякі емоції, наприклад гнів, любов, зацікавленість, презирство, явно спрямовані на навколишнє і є формою взаємодії між людиною і її соціальним середовищем. Інші ж (наприклад, "страх, сум) мають більш езопів характер, і є відповіддю на те, що відбулося з людиною.

Правда, й езопові емоції мають соціальне значення (люди, наприклад, хочуть показати, що вони засмучуються через чуже нещастя, що когось бояться), але це є їхньою вторинною функцією.

Усе, що стосується відносин між людьми, як правило, припускає чіткі норми, обов'язкові для всіх членів даної культури, тому емоції, спрямовані на інші в більшому ступені, чим езопові емоції, піддані впливові культури. Зрозуміло, що емоції спрямовані на навколишніх, характеризуються більш значними межкультурными розходженнями. Езопові емоції, оскільки вони виконують функцію передачі інформації про особисті відносини, також підпадають під регулюючий вплив культури. Таким чином, звичайною реакцією в стані суму є плач, але особливі правила встановлюють, при яких обставинах, у якому ступені і як довго можна плакати. Звичайним проявом задоволення є сміх, але особливі правила визначають, коли і яким чином можна сміятися.

Взаємозалежність емоцій і їхнього вираження

Розглянуті дані говорять про те, що зв'язок між емоційними процесами і їх вираженням (мімічним, вокальним, пантомімічним) є досить складним. У немовлят усі ці три форми реакцій характеризуються слабкою організацією. Порівняно добре організованими є реакції лицьових м'язів і деяких органів (сосудодвигательные реакції, наприклад почервоніння). В міру розвитку формуються визначені комплекси реакцій, що охоплюють м'язи обличчя і всього тіла. Організація такого роду реакцій носить, очевидно, вроджений характер (як це випливає зі спостережень над сліпонародженими). Можливо, що при дуже сильних емоціях організація реакцій істотно порушується; у результаті зникають диференційовані мімічні схеми і виникають сильні скорочення окремих груп м'язів або деякі м'язи раптово перестають діяти, що виявляється у формі специфічних гримас, характерних для індивіда, але не залежних від виду пережитих емоцій. Деякі емоції зв'язані з досить визначеними тенденціями до реакцій, що хоча спонтанно і не стають цілком організованими, але під впливом навчання виникають легше, ніж інші. Так, емоція страху сприяє навчанню реакції втікання, а емоція гніву - реакції нападу. Маленька дитина не вміє ні тікати, ні нападати, але, пo усій видимості, вона порівняно легко навчиться тікати, коли відчує страх.

Завдяки навчанню вираження емоцій стає організованим, а разом з тим і відносно однорідним у всіх членів даної культури. Крім того, воно створює можливість навмисного вираження емоцій, а також контролю над цим вираженням. У результаті виразні рухи здобувають характер специфічного "мови ", за допомогою якої люди розкривають один одному свої позиції і відносини, повідомляють те, що вони переживають.

КОГНІТИВНІ ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ І ОСОБИСТОСТІ

Чим більше сприйняття або пізнання зв'язані з ядром особистості, тим у більшому ступені вони містять у собі почуття або емоції. Коли Я-концепція зазнає критики, індивід схильний до страху або до прийняття оборонної позиції, коли ж Я- концепція підтверджується і схвалюється, індивід відчуває інтерес або радість.

Теорії Я постійно підкреслюють важливість вивчення "почуттєвого змісту " (як протилежного строгому семантичному) для розуміння індивіда. Вони знаходять, що це особливо важливо для психотерапевтів. Дійсно, подібний принцип використовується декількома напрямками сучасної психотерапії, наприклад у групах психологічного тренінгу, групах знайомств, у гештальттерапії.11

Емоція як функція розуму. Деякі сучасні теорії розглядають емоцію в основному як відповідь або як комплекс відповідей, обумовлених когнітивними процесами. Ці теорії мають загальний корінь з поглядами на природу людини, що можуть бути простежені від Аристотеля, Хоми Аквінського, Дідро, Канта й інших філософів. Це ідеї про те, що:

(а) чоловік насамперед і найбільшою мірою - раціональна істота ;

(б) раціональне по своїй сутності добре, а емоційне - погано;

(в) когнітивні процеси повинні використовуватися як фактор, що контролює і заміщає емоції.

Одна з найбільш розроблених теорій емоцій і особистості в цій традиції - теорія Арнолд. За Арнолд, емоція виникає як результат послідовності подій, описуваних за допомогою понять сприйняття й оцінки.

Арнолд використовувала термін сприйняття в значенні "простого розуміння об'єкта". Розуміти що-небудь - це знати, що із себе представляє даний об'єкт поза залежністю від того, як він впливає на сприймаючого. До того, як емоція виникне, об'єкт повинний бути сприйнятий і оцінений. У відповідь на оцінку об'єкта, т;; або інакше впливає на сприймаючого, виникає емоції як нераціональне прийняття або відкидання.12

Розходження між емоцією, сприйняттям і оцінкою визнаються незважаючи на той факт, що оцінка сама по собі характеризується як пряме й інтуїтивна і навряд чи не настільки ж безпосередня, як і сприйняття.

Емоція - це чуттєво-діюча тенденція, тоді як мотив - це діючий імпульс плюс розум. Таким чином, мотивоване дія є функцією й емоцією і когнітивними процесами.

Емоції як інтерпретація фізіологічного порушення. Шехтер і його співавтори (1966, 1971; Schachter, Sіnger, 1962) припустили, що емоції виникають на основі фізіологічного порушення і когнітивної оцінки. Деяка подія або ситуація викликають фізіологічне порушення, і в індивіда виникає необхідність оцінити зміст ситуації, що це порушення викликала. Тип або якість емоції, випробовуваної індивідом, залежить не від відчуття, що виникає при фізіологічному порушенні, а від того, як індивід оцінює ситуацію, у якій це відбувається. Оцінка ("дізнавання або визначення") ситуації дає можливість індивідові назвати випробовуване відчуття порушення радістю або гнівом, страхом або відразою або будь-який іншою підходящої до ситуації емоцією. По Шехтеру, те ж саме фізіологічне порушення може відчуватися, як радість або як гнів (або як будь-яка інша емоція) у залежності від трактування ситуації. Мандлер (Mandler, 1975) запропонував схожий розгляд емоційної активності.

В одному добре відомому експерименті Шехтер і Сингер (Schachter, Sіnger, 1962) перевіряли свою теорію в такий спосіб: в одній групі, випробуваним уводили епінефрин, викликаючий порушення, іншим - плацебо. Потім частина піддослідних одержала "пояснення" про дію введеного препарату - або істинне, або помилкове. Частині піддослідних інформації щодо впливу препарату не давали. Безпосередньо після цього половина піддослідних попадала в товариство людей, що демонстрували ейфоричну поведінку, а інша половина - у товариство людей, що находились у люті. Виявилося, що дезінформовані або ті, хто не одержали взагалі ніякої інформації індивіди були більш схильні імітувати настрій і поведінку, а суб'єкти, що точно знали дію епінефрину, були відносно стійкі. 13

Теория Шехтера оказала величезний вплив на вивчення емоцій, особливо в соціальній психології. Та рядом авторів вона критиковалася.

Фізичні зміни при емоціях так різко кидаються в око, що на роль їх в емоціях уже давно звернули увагу. Яке ж значення вони мають? Звичайно представляється такий порядок: зовнішнє роздратування викликає психічну реакцію, наприклад переляк, унаслідок цього з'являється здригування "від переляку", серцебиття.

Теорія Джемса- Ланге: Ланге (1890), Джемс (1892) висунули теорію, що емоції є сприйняття відчуттів, викликаних змінами в тілі внаслідок зовнішнього роздратування. Зовнішнє роздратування, яке служить причиною виникнення афекту, викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, у кровообігу, у тонусі м'язів. Унаслідок цього у всьому тілі при емоції випробуються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій.

Звичайно говорять: ми втратили близьку людину, засмучені, плачемо; ми зустріли ведмедя, злякалися, тремтимо; ми ображені, приведені в лють, наносимо удари. А відповідно до теорії Джемса-Ланге, порядок подій формулюється так: ми засмучені, тому що плачемо; боїмося, тому що тремтимо; приведені в лють, тому що б'ємо. Якби тілесні прояви не випливали негайно за сприйняттям, то, на їхню думку, не було б і емоції. Якщо ми уявимо собі яку-небудь емоцію і думкою віднімемо з неї одне за іншим усі тілесні відчуття, з нею зв'язані, то від неї зрештою нічого не залишиться. Так, якщо з емоції страху усунути серцебиття, утруднене дихання, тремтіння в руках і ногах, слабість у тілі і т.д., то не буде і страху. Таким чином, людська емоція, позбавлена всякої тілесної підкладки, є ні що інше як порожній звук.

Емоції можуть виникати без усякого впливу на психіку, під впливом чисто хімічних і лікарських впливів. Відомо, що вино "веселить серце людини", вином можна "залити тугу", завдяки вину зникає страх - "п'яному море по коліно".

Мухомор викликає припадки сказу і схильність до насильства. Настій мухомора в старовину давали воїнам, щоб привести них у "кровожерливий стан " (берсерки серед воїнів-вікінгів). Гашиш може викликати припадки буйства.

Емоції виникають також під впливом внутрішніх причин у патологічних випадках. При захворюваннях серця й аорти з'являється туга. При багатьох захворюваннях з'являються страх або радість без прямих об'єктів цих емоцій: хворий боїться, сам не знаючи чого, або щасливий без причини.

Емоції виражаються мімікою лицьових м'язів, рухами мови, вигуками і звуками.

ВИСНОВОК

Таким чином, можна припустити, що в людини існує готовність до визначеного роду реакцій, або, інакше кажучи, готовність до більш легкого навчанню визначеним способам поведінки. Научение направляється соціальними нормами; завдяки научению виникають також і такі реакції, що можуть не мати ніякої "природної " зв'язку з тією або іншою емоцією.

У суспільстві, крім мови, що виконує функції нагромадження, організації і передачі досвіду, існує ще мова виразних рухів, функція якої полягає в безпосереднім вираженні того, що почуває людину. Цією мовою в досконалості опановують актори, здобуваючи здатність пластично передавати емоції, викликані в результаті довільного наміру.

Отже, емоції (лат. emovere - збуджувати, хвилювати) - стани, зв'язані з оцінкою значимості для індивіда діючих на нього факторів. Виражаються вони, насамперед, у формі безпосередніх переживань задоволення або незадоволення актуальних потреб. Є одними з головних регуляторів діяльності. Головна особливість людських емоцій полягає в тому, що в суспільно-історичній практиці був вироблена особлива емоційна мова, що може передаватися як деякий загальноприйнятий опис. На цій основі існує, зокрема, емоційний відгук на твори мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Изард И. "Эмоции человека" М., 1980.

  1. Леонтьев А. Н. "Потребности, мотивы и эмоции." М., 1971.

  1. Рейковский Я. “Экспериментальная психология эмоций”.

  1. Речь и эмоции: Материалы симпозиума 11-14 ноября 1974 г./АН СССР.-Л.: Б.и., 1975.-126с.

  1. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция .--М.: Изд-во Моск.ун-та, 1990.-197с.

  1. Психология // Под ред. А.В. Петровского. М., 1986.

  1. Никифорова А.С. Эмоции в нашей жизни. М., 1974.

  1. Лук А. Н. Эмоции и чувства. М., 1972.

  1. Павлов И.П. Полое собрание сочинений. М. 1978.

  1. Лутошкин А. Эмоциональные потенциалы коллектива /Лутошкин А.; Ред. Р.С.Немов-М.: Педагогика, 1988.-128с.

  1. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений /Вилюнас В.К.; Ред. О.В.Овчинникова-М.: Изд-во Моск.ун-та, 1976.-143с.

1 Павлов И.П. Полн. собр. соч. Т. 3, кн. 2. С. 403.


2 Лук А. Н. Эмоции и чувства. М., 1972. С. 15.


3 Лук А. Н. Эмоции и чувства. М., 1972. С. 18-20.


4 Цит. по кн.: Никифорова А.С. Эмоции в нашей жизни. М., 1974. С. 25.


5 Цит. по кн.: Никифорова А.С. Эмоции в нашей жизни. М., 1974. С. 25.

6 Психология. Под ред. А.В. Петровского и др., М., 1986. С. 371.

7 Психология. Под ред. А.В. Петровского, М„ 1986. С. 366-377.


8 См.: Психология // Под ред. А.В. Петровского. М., 1986. С. 381-383

9 Павлов И.П. Полн. собр. соч. Т. 3, кн. 2. С. 349.

10 . Психология. Под ред. А.В. Петровского и др., М., 1986. С. 371.


11 И. Изард. Эмоции человека. М., 1980. С. 42

12 Там же.

13 И. Изард. Эмоции человека. М., 1980. С. 44

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
238.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Емоції і почуття
Почуття і емоції
Почуття і емоції 2
Емоції і почуття 2
Емоції та почуття людини
Почуття і емоції людини
Емоції і почуття в мистецтві
Потреби почуття і емоції Види лідерів
Поняття про емоції їх значення та особливості Фундаментальні емоції людини Форми переживання

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru