Економіка підприємств галузі

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

СКЛАД, КЛАСИФІКАЦІЯ І СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА.

Оф - частина продуктивного капіталу, матеріалізована в будівлях, спорудах, машинах, обладнанні та інших засобах праці, багаторазово беруть участь в пр-ве і переносять свою вартість на готову пр-цію частинами, тобто поступово. Др. частина проводить-го капіталу, що використовується за один виробничий цикл і повністю переносять свою вартість на готовий. пр-цію - оборотні кошти. Оф діляться на: виробничі і непроізвод-ті. Виробниц-ті: оф, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або створюють усл-я для його осуществл-ия. Основн. невиробничі - об'єкти соціальної сфери, осуществляющ. побутове обслуговування персоналу. Оф можуть класифіку-ся за галузевою належністю його підрозділ-я: Промислово-виробничі - беруть участь у процесі пр-ва, або забезпечивши. його функціонування. Непромислові - будівлі, сооруж-я, підсобні госп-ва. У соотв-ии з призначенням у процесі пр-ва: Будинки, соор-я, придаткові пристрої, машини і обладнання, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар, госп-ий інвентар. Основні произв-ті фонди підрозділ-ся на: активну (безпосередньо беруть участь у перетворенні предметів праці в готову пр-цію: робітники, машини, обладнання-ие, інструмент, пристосування, вимірювальні і регулюючі прилади і т.д.) і пасивну (створюють необхідні ум-ия і сприяють превращ-ію предметів праці в готову пр-ію: будівлі, соор-ия, придаткові пристрою). Соотнош-ие актив-й і пасив-й частин служить харак-кою можливостей п \ п. чим вище частка акт-ої частини, тим більше пр-ції (в натур. виразі) може бути вироблено при одній і тій же сумарній величині ОПФ.

ПОНЯТТЯ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА.


Оборотні кошти (капітал, активи) - це сукупність грошових коштів, що авансується для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують безперервний кругообіг грошових коштів, і повертається у вихідну форму після завершення кожного обороту. Склад оборотних коштів.
Оборотні фонди витрачаються на виробництво продукції і переносять на неї свою вартість. Оборотні кошти не споживається у виробництві (як і в обігу), а авансуються у грошовій формі і після реалізації продукції повертаються до вихідного пункту авансування в цій же формі, щоб повторити кругообіг. Вартість оборотних фондів втілено у відомого роду матеріальних цінностях і нерозривна з ними пов'язана. Оборотні кошти являють собою вартість у грошовій формі, тобто у формі загального еквівалента цих цінностей. Оборотні кошти підприємства утворюють грошовий фонд, призначений для створення запасів матеріальних цінностей, а оборотні фонди складають частину цих запасів.

ОНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ, ПОКАЗНИКИ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА.

Узагальнюючу оцінку руху основних фондів дають коефіцієнти оновлення, введення, вибуття та ліквідності, приросту і відтворення, які також характеризують технічний стан основних засобів.
Коефіцієнт оновлення (Ко) відображає інтенсивність оновлення основних фондів і обчислюється як відношення вартості знову надійшли за звітний період основних засобів (Фп) та їх вартості на кінець цього ж періоду (Фк): Ко = Фп / Фк. Коефіцієнт оновлення можна розрахувати окремо по всіх надійшли основним фондам і окремо по введеним в дію. В останньому випадку такий коефіцієнт називають коефіцієнтом, введення (Кв): Кв = Фв / Фк. Коефіцієнт вибуття (Квиб) характеризує ступінь інтенсивності вибуття основних фондів зі сфери виробництва і розраховується як відношення вартості вибулих за звітний період основних фондів (Фвиб) до їх вартості на початок цього ж періоду (Фн): Квиб = Фвиб / Фн.
Коефіцієнт вибуття можна розрахувати окремо по всіх вибулим основним фондам і окремо по ліквідованим. В останньому випадку такий коефіцієнт називають коефіцієнтів ліквідації. Коефіцієнт приросту (Кпр) характеризує рівень приросту основних засобів або окремих його груп за певний період і розраховується як відношення вартості приросту основних засобів (ФПР) до вартості на початок періоду (Фн): Кпр = ФПР / Фн. Показники стану. Узагальнюючими показниками технічного стану основних бондів є коефіцієнти зносу та придатності. Коефіцієнт зносу (Кі) визначається як відношення суми зносу (І) до первісної вартості основних засобів (Ф): Кі = І: Ф. Коефіцієнт придатності (Кг) - це відношення їх залишкової вартості (Фо) до первісної (Ф): Кг = Фо / Ф = 1 - К.
Показники ефективності використання ОС. Розрізняють узагальнюючі і приватні показники ефективності використання основних засобів. Узагальнюючі (вартісні), вони характеризують ефективність використання ОФ у всій їх сукупності. Приватні (натуральні і вартісні), що характеризують рівень використання обладнання і виробничих площ.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ.

Аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду свідчить про те, що в ринковій економіці діють 3 взаємопов'язаних ланки, які й визначають модель оплати праці. Це: Державне втручання,
Договірне регулювання, Ринок праці, підлеглий дії закону вартості робочої сили. Регулювання оплати праці державою здійснюється прямим і непрямим способом. Пряме регулювання - це встановлення певних кількісних параметрів за визначенням зарплати або податків, що відносяться до неї, для всіх господарюючих суб'єктів (це встановлення мінімальної зарплати і базової, тарифікаційних розрядів і коефіцієнтів до них, прибуткового податку тощо). Непряме регулювання - полягає в тому, що держава створює спеціальні нормативні документи, рекомендації щодо застосування підвищуючих коефіцієнтів в різних галузях промисловості. Договірне регулювання - здійснюється за рахунок укладання договорів між виконавчими органами державної влади (міністерства) та галузевими профспілками на основі так званих тарифних угод.
Договірне регулювання між адміністрацією підприємства і працюючими здійснюється на основі колективного договору.

НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ.

Н. об. СР забезпечує безперервність вироби, і сприяє ефективному використанню ресурсів п / п. Величина н. об. СР повинна задовольняти реальної потреби вироби. При заниженні нормативів, п / п не зможе забезпечити вироб-во необхідними запасами, своєчасно розплатитися з постачальниками, робітниками і т.д. При завищенні нормативу, утворюється значна понад необхідного запасу, відбувається "заморожування" коштів, що призводить до втрат. Крім того завищений норматив сприяє до скорочення рівня рентабельності і збільшення розмірів виплати податку на майно п / П.М. об. СР розробляються на п / п, затверджуються на 1 рік і коригуються щорічно з урахуванням зміни технологій організацій вироб-ва, скорочення норми витрати мат. Ресурсів, трудових витрат, тривалості вироб-ого циклу, застосування прогресивних і більш дешевих мат-ів, прискорення відвантаження та реалізації продукції. Головне завдання н. об. СР полягає в розробці обгрунтованих, технологічних нормативів і норм, тобто скільки потрібно оборотних коштів у грошовому вираженні для ритмічного, безперебійного протікання вироб-ого процесу, реалізації продукції та для здійснення всіх видів розрахунків у встановлені терміни. Норматив - грошове вираження потреби. Норма - потреба оборотних коштів у добі. Норматив вироб-их запасів складається з: - поточного - страхового - технологічного - транспортного запасів. Поточний запас використовується для забезпечення потреби вироб-ва, мат. цінностей м / у двома черговими поставками: ТЗ = P * I. P-середньодобова витрата мат. ресурсів. I - інтервал поставок. ТЗ досягає своєї мах величини в момент постачання, по мірі використання він зменшується і в ідеалі слід. постачання повністю витрачається. При несвоєчасному надходженні мат-ла, тобто фактичний інтервал поставки перевищує плановий, вироб-ий процес може зупинитися. Під ізбеженіі цього створюється страховий запас: СЗ = Р (Iф - Iпл) * 0,5. СЗ = 0,5 * ТЗ. У випадках коли п / п знаходиться в дали від транспортних шляхів, або використовують нестандартні, унікальні матеріали, норма СЗ може бути збільшена до 100%. При постачання за прямими договорами, СЗ може бути скорочений до 30%. У разі, якщо порушення поставок пов'язане з трансп-ой організацією створюється транспортний запас: ТРЗ = СЗ. При визначенні нормативу оборотних коштів у готової продукції, враховується час на добірку, упаковку, накопичення продукції до транзитних норм, доставку. Необхідні оборотні ср-ва для підтримки запасів готової продукції розраховується так: Нт.п. = С / Спл. на добу. * Iскл
С / Спл. на добу. - Планова собівартість среднесут. випуску продукції. Iскл - це час від початку надходження продукції на склад до відправлення зі станції, з урахуванням часу на оформлення транспортних і розрахункових документів. Н. об. СР на витрати майбутніх періодів: Нб. п. = Він. + Зб. пл. - Зс. пл. Він. - Залишок витрат на початок планованого періоду, Зб. пл. - Витрати майбутніх періодів, до-і вироблені в плановому періоді, Зс. пл. - Частина витрат. к-ті списуються на с / с планових періодів.

Кругообіг оборотних коштів. ПОКАЗНИКИ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ волоки. ЗАСОБІВ.

Оборотні кошти знаходяться в постійному русі. Протягом одного виробничого циклу вони здійснюють кругообіг, що складається з трьох стадій, змінюючи свою форму. На першій стадії підприємства витрачають грошові кошти на оплату рахунків за поставляються предмети праці. Оборотні кошти з грошової форми переходять у товарну. На другій стадії придбані оборотні фонди переходять безпосередньо у процес виробництва і перетворюються спочатку у виробничі запаси і напівфабрикати, а після завершення виробничого процесу - в готову продукцію. На третій стадії готова продукція реалізується, у результаті чого оборотні фонди зі сфери виробництва приходять в сферу обігу і знову приймають грошову форму. Ці кошти спрямовуються на придбання нових предметів праці і вступають у новий кругообіг. Це не означає, що оборотний капітал послідовно переходить з однієї стадії кругообігу в іншу. Навпаки, він одночасно знаходиться у всіх трьох стадіях кругообігу. Що-то в кожен момент купується, виробляється, продається і знову купується. Саме це і забезпечує безперервність і безперебійність виробництва і реалізації продукції. Показники оборотності оборотних коштів. Найпростішим з них є коефіцієнт оборотності оборотних коштів. Він визначається як вартість реалізованої продукції (виторг від реалізації) за певний період, поділена на середній залишок оборотних коштів за той же період. Показник середньої тривалості одного обороту в днях. Особливість цього показника в порівнянні з попереднім в тому, що він не залежить від тривалості того періоду, за який був обчислений. Тривалість обороту в днях може бути обчислена як частка від ділення Т (Т - тривалість періоду, за який визначаються показники днів) на коефіцієнт оборотності. У практиці фінансових розрахунків при обчисленні показників оборотності прийнято вважати
тривалість будь-якого місяця дорівнює 30, кварталу - 90 і року - 360 дням. Середньодобовий оборот капіталу - виручка від реалізації (вартість реалізованої продукції) за певний період, поділена на кількість днів у цьому періоді. Коефіцієнт закріплення оборотних засобів -
величина, зворотна коефіцієнту оборотності. Він характеризує середній залишок оборотних коштів, який припадає на 1 крб. виручки від реалізації. Ефективність використання предметів праці можна оцінити показником матеріалоємності, який визначається як відношення витрат сировини, палива, матеріалів до обсягу виробництва (у руб.). Зворотний показник називається матеріаловіддача і розраховується як відношення обсягу виробництва до витрат сировини, матеріалів, палива.

Відрядна форма оплати праці, її переваги і недоліки.

Відрядна форма оплати праці буває індивідуальна і колективна підрядна
Умови застосування відрядної оплати праці:
1) наявність кількісних показників роботи, які безпосередньо залежать від конкретного працівника.
2) можливість повного врахування обсягу виконуваних робіт.
3) можливість у робітників конкретної ділянки збільшити виручку або обсяг виконуваних робіт.
4) можливість технічного нормування праці. Відрядну оплату не рекомендують застосовувати, їли її застосування веде до: - погіршення кач-ва продукції. - Порушення технологічних режимів. - Погіршення обслуговування обладнання. - Порушення техніки безпеки. - Перевитрати сировини і матеріалов.1. При простій відрядній системі праця оплачується за розцінками за одиницю виробленої продукціі.2. При відрядно преміальній системі робітник отримує оплату праці за прямими відрядними розцінками та додатково отримує премію, але для цього повинні бути чітко встановлені показники, за к-які здійснюється преміювання (показники збільшення произв-ти праці, зростання обсягу вироб-ва) .3. При побічно-відрядній системі розмір заробітку робітників ставиться в пряму залежність від результатів праці обслуговуваних або робочих відрядників.
4. При аккордной відрядній оплаті праці розцінка встановлюється на весь обсяг роботи. Робочі преміюються за скорочення термінів виконання работ.5. При відрядній прогресивної заробіток робітника опред-ся: З / п = ЗТС + ЗТС * (Iн-Iбаз) / Iн * q. ЗТС - сума осн-го заробітку робітника, обчисленої за прямими відрядними розцінками. Iн - виконання норм виробітку робітником у%. Iбаз - базовий рівень норм виробітку, понад до-рій преміюється оплата за підвищеними розцінками. Q - коеф-т, що показує наскільки збільшується відрядна розцінка за вироблення продукції сверхустановленной норми.

ПОГОДИННА ФОРМА ОПЛАТИ ПРАЦІ І Безтарифна система.

При погодинної заробітної плати працівник отримує грошову винагороду в залежності від кількості відпрацьованого часу. Необхідно нормування праці, до-рої здійснюється за допомогою тарифних систем. Складовими елементами тарифної системи є: 1) тарифна ставка - абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій за одиницю часу. Вихідною є мінімальна тарифна ставка 1 розряду. Тарифні ставки можуть бути денними і почасовимі.2) тарифні сітки служать для встановлення співвідношення в оплаті праці залежно від рівня кваліфікації. Тарифна сітка - сукупність тарифних розрядів і відповідних їм коеф-тів. При простій погодинній оплаті праці зар. плата дорівнює: Зп = Зч * t. ЗЧ - годинний робочий ставка робочого даного розряду. T - відпрацьований час. Зп = Зм / t '* t. Зм - місячна погодинна з / п. t '- к-ть годин, фактично відпрацьованих робітником. t - кількість робочих годин за графіком. Для керівників, фахівців і службовців використовується система посадових окладів. Посадовий оклад - це абсолютний розмір з / п, встановлений відповідно до займаної посади. Безтарифна система оплати праці. Це вид оплати праці, при якому заробіток працівника або групи працівників ставиться в повну залежність від кінцевих результатів роботи всього колективу, к-рому належить працівник. Безтарифна модель оплати праці з'єднує в єдине ціле особисті та колективні матеріальні інтереси. Індивідуальна з / п кожного i-го працівника в цьому випадку представляє собою його частку в зароблений усім колективом фонді оплати праці. Для бестарифному варіанти організації з / п характерні слід. основні ознаки: 1) Тісна залежність рівня оплати праці працівників від фонду з / п, що нараховується за колективними результатами работи.2) присвоєння кожному працівникові постійних або щодо постійних коеф-тів, які комплексно характеризують його кваліфікаційний рівень т визначають його внесок у загальні результати праці за даними про попередню трудову діяльність - так званий базовий коеф-т трудової участі (КТУ) .3) присвоєння кожному працівникові поточного КТУ, доповнюючого оцінку його кваліфікаційного рівня. До числа безтарифні слід віднести і контрактну систему оплати, коли роботодавець, наймаючи працівника, домовляється з ним про конкретну суму оплати за певну роботу. Оплата праці службовців здійснюється встановленим ним за штатним розкладом окладом і відповідно до чинної системи преміювання. За своїм характером вона ближче до почасово-преміальною системою з тією лише різницею, що замість тарифної ставки (денної або годинної) фігурує місячний або річний оклад. Встановлені показники та умови преміювання враховують специфіку праці службовців, а також специфіку того підрозділу, в якому даний службовець працює.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ІЗДЕРДЖЕК І себистоимость ПРОДУКЦІЇ.

Витрати виробництва - це грошове вираження витрат виробничих факторів необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої і комерційної діяльності. Собівартість продукції - це поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі. Собівартість є найважливішим якісним показником, що відбиває результати господарської діяльності підприємства, а також виступає як вихідна база для формування цін і впливає на прибуток і рентабельність підприємства.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ: ПОКАЗНИКИ І МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ.

Продуктивність праці - один з найважливіших показників діяльності підприємства, що характеризує результативність, ефективність виробничої діяльності людей. Якщо говорити конкретніше, продуктивність праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу, характеризує, перш за все, ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці можна також охарактеризувати і зворотним показником - витратами робочого часу на одиницю виробленої продукції - трудомісткістю.
Найбільш широко застосовуваним і універсальним показником продуктивності праці є вироблення, яка в залежності від застосовуваних вимірників може бути розрахована трьома методами: натуральним, вартісним і нормованого робочого часу (трудовим). Вироблення представляє обсяг продукції, вироблений в одиницю робочого часу. Натуральні вимірники (штуки, тонни, метри). Вартісний метод полягає в тому, що вироблення визначається як відношення обсягу виробленої продукції у вартісному вираженні до витрат робочого часу. Трудовий метод вимірювання продуктивності праці заснований на оцінці обсягу випущеної продукції в одиницях нормованого часу - нормо-годинах. Залежно від ступеня охоплення витрат праці трудомісткість може бути повною, технологічної та виробничої. За повної заводської трудомісткості продукції враховуються витрати праці всього промислово-виробничого персоналу, тоді як за технологічною трудомісткості - витрати праці лише основних виробничих робітників. Різниться трудомісткість нормативна, планова і фактична. Нормативна трудомісткість визначається на основі технічних норм часу, нормативів обслуговування, чисельності тощо; планова - на основі нормативної трудомісткості з урахуванням заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва і підвищення продуктивності праці, передбачених в плановому періоді. Фактична трудомісткість свідчить про реальні витрати праці на одиницю продукції в певний період часу і є дзеркальним відображенням показника продуктивності праці.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА: ПОКАЗНИКИ І МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТО-СПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

Під конкурентоспроможністю продукції розуміється її здатність задовольняти вимоги конкретного споживання в умовах певного ринку і періоду часу за показниками якості та витрат споживача на споживання та експлуатацію даної продукції. Конкурентоспроможність товару включає показники характеризують умови реалізації товару на ринку. При оцінці конкурентоспроможності продукції важливу роль відіграє аналіз нормативних параметрів і умов. Оцінка якості продукції, її технічного рівня може проводитися на основі зіставлення одиничних та групових показників якості оцінюваного виробу з відповідними показниками базового зразка.

ПОНЯТТЯ І РОЗРАХУНОК ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Баланс виробничих потужностей - спеціальний баланс, який за допомогою системи показників характеризує динаміку виробничих потужностей в залежності від умов їх відтворення і ступеня використання насамперед їхньої активної частини. У балансі виробничих потужностей наводяться дані про виробничі потужності на початок планового періоду і оцінюється їх збільшення в розрахунковому періоді. При цьому вказуються конкретні джерела зростання цих потужностей: введення в дію нового обладнання, модернізація, організаційні заходи. У балансі відбивається також і зменшення виробничих потужностей за рахунок вибуття зношених фондів. Виробнича потужність підприємства визначається як максимально можливий обсяг виробництва продукції на певному обладнанні в певному періоді. Максимально можливий річний (добовий, змінний) обсяг випуску продукції (робіт, послуг) при заданих номенклатурі й асортименті на даному обладнанні при встановленому режимі роботи. М = Tmax * n / Nt Tmax - макс можл фонд вр. n - к од. обладнання. Nt-норма вр обраб 1го вид. При плануванні та аналізі виробничо-господарської діяльності підприємства, а також при складанні балансу виробничих потужностей розрізняють: вхідну, вихідну і середньорічну виробничу потужність.
Вхідна / вихідна виробнича потужність підприємства - це потужність на початок / кінець відповідного планового періоду. Мвих = М1 + Мввед * n/12 - Mвиб * m/12
Середньорічна потужність - це потужність, яку має підприємство або його структурний підрозділ у середньому за рік з урахуванням приросту і вибуття готівкових потужностей. Мс = М1 + М2 / 2
Баланс виробничої потужності може бути виражений такою формулою:
М2 = М1 + Мот + МТП ± Мна-Мв
Де М2 - виробнича потужність на кінець планованого періоду (вихідна потужність); М1 - то ж на початок періоду (вхідна);
Мот - приріст виробничої потужності в плановому періоді за рахунок проведених організаційно-технічних заходів; МТП - приріст потужності за рахунок розширення, технічного переозброєння та реконструкції підприємства; Мна - приріст (+) або зменшення (-) потужності у зв'язку зі зміною номенклатури та асортименту продукції ; Мв - зменшення виробничої потужності, спричинене вибуттям основних виробничих фондів.

Поелементний і кальки-ляціонних КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ НА ПРОІЗВОДСАТВО І реалі-зацію ПРОДУКЦІЇ.

Класифікація витрат: 1). первинні елементи витрат; 2) статті витрат; 3) спосіб віднесення витрат на собівартість; 4) функціональна роль витрат у формуванні собівартості;
5) ступінь залежності від зміни обсягу виробництва; 6) ступінь однорідності витрат;
7) залежність від часу виникнення і віднесення на собівартість; 8) питома вага собівартості. Класифікація витрат за первинними елементами: 1) матеріальні витрати; 2) витрати на оплату праці;
3) відрахування на соціальні потреби;
4) амортизація основних фондів. Класифікація витрат за статтями калькуляції:
1) сировину та матеріали;
2) зворотні відходи;
3) покупні вироби, напівфабрикати і послуги інших підприємств і організацій;
4) паливо і енергія на технологічні цілі;
5) витрати на оплату праці виробничих робітників;
6) додаткова заробітна плата;
7) відрахування на соціальні потреби;
8) витрати на підготовку і освоєння виробництва;
9) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
10) загальновиробничі витрати;
11) загальногосподарські витрати;
12) втрати від браку;
13) інші виробничі витрати.
За способом віднесення витрат на собівартість продукції:
1) прямі витрати - пов'язані з виготовленням продукції і за встановленими нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, паливо, енергія);
2) непрямі витрати - обумовлені виготовленням різних видів продукції і включаються до собівартості пропорційно (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальногосподарські).
За функціональної ролі у формуванні собівартості: 1) основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення виробів - витрати на сировину, основні матеріали, паливо і енергію, основна заробітна плата; 2) до накладних витрат належать витрати, пов'язані зі створенням необхідних умов для функціонування виробництва , з його організацією, управлінням, обслуговуванням, - загальновиробничі, загальногосподарські, позавиробничі витрати.

ПОНЯТТЯ ПРО ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ. ЗНАЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

Під якістю продукції розуміється цілісна сукупність її споживчих властивостей, які обумовлюють ступінь придатності даної продукції задовольняти певні потреби відповідно до її призначення у фіксованих умовах споживання. Якість - сукупність характеристик об'єкта, що відносяться до його здатності задовольняти встановлені і передбачувані потреби. Для оцінки якості продукції при її створенні, випробуванні, сертифікації, купівлі і потреблений використовуються показники якості. До них належать такі поодинокі показники:
1. Показники призначення - техніко-економічні (продуктивність, потужність, точність роботи та інші, що характеризують пристосованість продукції для використання за призначенням і які обумовлюють область її застосування).
2. Показники надійності і довговічності. Надійність - це властивість виробу виконувати свої функції, зберігаючи експлуатаційні показники в заданих межах протягом необхідного проміжку часу. Довговічність - це властивість виробу довго (з можливим перервою на ремонт) зберігати працездатність до встановленого граничного стану, яке встановлюється в залежності від умов забезпечення безпеки та економічної доцільності.
3. Показники технологічності характеризують виріб як об'єкт виготовлення та ефективність конструктивно-технологічних рішень (матеріаломісткість вироби, трудомісткість виготовлення і т.д.).
4. Естетичні показники характеризують зовнішній вигляд виробу (оригінальність, гармонійність та ін.)
5. Ергономічні показники якості характеризують виріб як елемент системи "людина - виріб - середовище", тобто характеризують відповідність виробу антропометричним, фізіологічним і психологічним потребам людини.
6. Показники стандартизації і уніфікації не характеризують власне якість виробу. Вони показують ступінь використання стандартизованих та уніфікованих вузлів, деталей.
7. Показники патентно-правового захисту відображають ступінь захищеності патентами основних технічних рішень вироби.
8. Економічні показники характеризують продукцію з боку її економічності (собівартість виготовлення, продажна ціна, прибуток, рентабельність, ціна споживання).

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ.

Правовий статус визначається законом "Про стандартизацію" відповідно до нього це діяльність по встановленню норм, правил і характеристик з метою забезпечення:
1. безпеки продукції робіт і послуг для навколишнього середовища, життів, здоров'я та майна;
2. технічної та інформаційної сумісності, а також взаємозамінності продукції;
3. якості продукції робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технології;
4. єдності вимірювань;
5. економії всіх видів ресурсів;
6. безпеки госп. об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та ін надзвичайних ситуацій;
7. забезпечення обороноздатності та мобілізаційної готовності країни.
Стандартизація виступає нормативною основою забезпечення якості продукції виконує основні функції:
1. економічна функція реалізується в наступних областях:
1.1. подання в договорах, контрактах достовірної інформації про продукцію в зручній і зрозумілій формі;
1.2. підвищення якості та конкурентоспроможності продукції оскільки завдяки стандартизації стає можливим проведення об'єктивної оцінки рівня її якості;
1.3. впровадження нової техніки та зменшення можливості дублювання розробок аналогічної техніки;
1.4. збільшення серійності і масштабів виробництва, сприяють збільшенню продуктивності праці та зниження собівартості продукції;
1.5. взаємозамінність та сумісність;
1.6. ефективне управління виробництво, тому що стандартизація виробничих процесів і контроль за їх ходом створюють необхідні передумови для досягнення заданого рівня якості при оптимальних витратах.
2. Соц. функція стандартизації проявляється у створенні нормативів і досягнення на практиці такого рівня і параметрів покажчиків продукції які відповідають соц. цілям суспільства.
3. Комунікативна функція забезпечує можливість створення бази для об'єктивного сприйняття різних видів інформації через нормативну фіксацію термінів і визначень умовних знаків, символів і т.д. сприяючи тим самим досягненню необхідного для суспільства взаєморозуміння і розширюючи обмін інформації.

СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ.

Сертифікація продукції, послуг являє собою діяльність по підтвердженню відповідності продукції встановленим вимогам. Сертифікація здійснюється з метою:
1. створення умов для діяльності підприємств на єдиному товарному ринку;
2. для участі у міжнародному науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі;
3. сприяння споживачем в компетентному виборі продукції;
4. захист споживача від несумлінності виробника;
5. для контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров'я та майна;
6. підтвердження показників якості заявлених виробником. Розрізняють: обов'язкову і добровільну сертифікацію.
Обов'язкова сертифікація здійснюється відповідно до національних законодавств країн і переслідує мети захисту безпеки життя, здоров'я, майна споживача, продукції та охорони навколишнього середовища. Добровільна сертифікація здійснюється за бажанням виробника і спрямована на підвищення конкурентоспроможності продукції. Сертифікація може здійснюватися в таких формах:
1. самосертификация (сертифікація перший стор-ої) при цій формі сертифікації виробник бере на себе повну відповідальність за якість продукції;
2. сертифікація другою стороною проводиться покупцем, замовником або підприємством випускає кінцеву продукцію у своїх постачальників;
3. сертифікація третьою стороною здійснюється незалежними органами акредитованими на право такої оцінки.

ПІДПРИЄМСТВО: ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ.

Основними ознаками класифікації підприємств є:
1) галузева і предметна спеціалізація;
2) структура виробництва;
3) розмір підприємства. Головними вважаються галузеві розходження Ви пускаєте продукції.
З цієї класифікації підприємства діляться на:
1) промислові;
2) сільськогосподарські;
3) підприємства транспорту, зв'язку, будівництва.
Промисловість традиційно ділять на дві великі галузеві групи: видобувні і переробні. У свою чергу переробна промисловість поділяється на галузі легкої, харчової, важкої промисловості і т.д. На практиці рідко зустрічаються підприємства, галузеву приналежність яких можна чітко визначити. Як правило, більшість з них мають міжгалузеву структуру.
У зв'язку з цим підприємства діляться на:
1) вузькоспеціалізовані;
2) багатопрофільні;
3) комбіновані.
Вузькоспеціалізованими вважаються підприємства, які виготовляють обмежений асортимент продукції масового або великосерійного виробництва. До багатопрофільним відносять підприємства, які випускають продукцію широкого асортиментом різного призначення - найчастіше зустрічаються у промисловості та сільському господарстві. Комбіновані підприємства найчастіше зустрічаються в хімічній, текстильній та металургійної промисловості, в сільському господарстві. Суть комбінування виробництва полягає в тому, що один вид сировини або готової продукції на одному і тому ж підприємстві перетворюється паралельно або послідовно в іншій, а потім і в наступний вигляд. Найбільш складною формою комбінування виробництва є комплексне використання сировини для виготовлення продукції, різної за структурою і хімічним складом, коли на основі одного і того ж сировини на підприємстві виробляється продукція, різна за характеристиками, призначенням та технології виготовлення. Угруповання підприємств за розміром підприємства одержала найбільш широке поширення. Як правило, всі підприємства поділяються на три групи: малі, середні і великі. При віднесенні підприємства до однієї з груп можуть використовуватися такі показники:
1) чисельність працюючих;
2) вартість випущеної продукції;
3) вартість основних виробничих фондів.
Єдиного міжнародного стандарту диференціації підприємств, розподілу їх на малі, середні і великі не існує. Все залежить від конкретної ситуації, рівня розвитку, типу економіки, її галузевої структури. В основному застосовується класифікація за чисельністю працівників з диференціацією по галузях економіки. До малих підприємств у промисловості, будівництві та на транспорті стали відносити підприємства з чисельністю працівників до 100 чоловік, в сільському господарстві - до 60 чоловік, в роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні - до 30 осіб, в інших галузях - до 50 осіб. При цьому до середньорічної чисельності працівників додається середньооблікова чисельність працівників, які не перебувають у штаті підприємства. Ці критерії (з урахуванням світової практики) є умовними критеріями поділу підприємств за розміром.

ПОНЯТТЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ.

Наступним елементом у системі організації оплати праці є нормування праці, яке полягає у визначенні об'єктивно необхідних витрат робочого часу на виконання трудових процесів. Норма часу - час, встановлене на виготовлення одиниці продукції або на виконання однієї виробничої операції. Вона визначає необхідні затрати часу одного працівника або групи на виконання одиниці роботи, тобто це трудомісткість роботи в людино-годинах або нормо-годинах. Норма часу включає штучний час і підготовчо-заключний час. Штучний час - це час, що витрачається безпосередньо на виготовлення одиниці продукції (операції). Підготовчо заключний час - час, який робочий витрачає на вивчення креслення, налагодження обладнання, встановлення та зняття пристосувань, здачу деталей до цехової комору чи продукції на склад. Інший величиною, пов'язаної з нормою часу є норма виробітку. Це нормативну кількість продукції або операцій, яку повинен виробити (виконати) робітник відповідної кваліфікації за одиницю часу. Твір норми часу на норму виробітку дорівнює одиниці. Отже, норма часу, і норма вироблення пов'язані обернено пропорційною залежністю.

АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ, СПОСОБИ І МЕТОДИ ЇЇ НАРАХУВАННЯ.

Амортизація-це відшкодування в грошовій формі величини зносу основних засобів, тобто спосіб перенесення вартості О.Ф. на собівартість продукції, що випускається.
Амортизаційні отч-ия - відрахування, призначені для відшкодування зношеної частини О.Ф. Норма ам-ції-співвідношення суми річних ам. отч-ий до балансової стоїмо-ти О.Ф.
ПС-первонах-а стом-ть. Способи обчислення ам-і:
1. Лінійний (рівномірний спосіб). При ньому підприємстві нараховують ам-ю рівномірно по роках експлуатації.
. .
Замість Тн може використовуватися термін поліз-го исп-ия об'єкта, устаткування, транс-я, О.Ф. Термін пів-го исп-я О, Ф,-період, протягом кіт-о исп-ие даних О.Ф. має приносити дохід або служити для виконан-я цілей орг-ції. У разі відсутності терміну пів-го исп-я в техн-х ум-ях він опр-ся виходячи з: - очікуваного терміну исп-я об'єкта у відпо-ии з очікуваної виробниц-ма чи потужністю; - від очікуваного фіз. Зносу в завис-ти від режиму експл-і, їсть. ум-ий, а також системи планів Попереджув-их ремонтів;
- Виходячи з нормативно-правового та ін огран-ий исп-ия О. Ф.2. Спосіб списання стоїмо-ти пропорц-но випущеної прод-і. Нарахо-е АТ вироб-ся, виходячи з натур-го показ-ля обсягу прод-ії в звітному періоді і соотн-ии первонач-й стоїмо-ти і предполаг-го обсягу прод-ції за весь період поліз-го исп-ия даного продукту.
. Qn-первонах-но предполаг-й V ПРД-ції за весь преод поліз-го исп-ия.
Qi - V прод-ції в даному періоді.
3. Спосіб зменшеного залишку.
. -Сума АТ у перед. році. - Залиш-я стоїмо-ть на початок i-го періода.4. Нарахування ам-ції, виходячи зі способу списання стоїмо-ти по сумі кількості років терміну пів-го исп-я.
. -Число років, остающ-ся до кінця терміну служби.
-Сума чисел років терміну служби (1 +2 +3).
5. Спосіб нерівному-ої ам-ції.
1 рік: 50% .2 рік: 30% .3 рік: 10% .4 рік: 7%.
5 рік: 3%.

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА. ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ.

Спрямована на використання результатів НДДКР для одержання прибутку на основі розширення і відновлення номенклатури випуску продукції та поліпшення її якості, вдосконалення технологій її виготовлення та організації виробництва. Осн. принципи:
1) пріоритет іннова-го виробництва над традіціонним.2) ефект-ть іннова-го Произодство (ресурси, що виділяються на нововведення, виправдані тільки в тій мірі, в кот-й вони призводять до досягнення комм-го успіху) .3) організаційна та структурна відокремленість (необхідність і доцільність створення під нову ідею чи винахід самост-ної іннова-ої структури, кот-я може бути абсолютно непридатною для вирішення ін завдань). У залежності від масштабів виробництва, ресурсів, наявних на підпр., Хар-ра продукції, можна назвати слід. види інн-ой деят. підприємства:
1. Повний інноваційно-ий. цикл: фундаментальні дослідження; пошукові;
прикладні та науково-дослідні. роботи; дослідно-конструкторські; пром-ні освоєння; виробництво; збут, 2. те ж саме, що і в 1 але без фундамент-х дослі-ій.3. те ж саме, що і в 2 але без пошукових дослі-ий.

ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА: ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ.

Прибуток, як економічна категорія, відбиває чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності. Прибуток - це кінцевий фінансовий результат підприємницької діяльності. Абсолютна величина прибутку відображає результати зниження з / с і зростання обсягу виробництва реалізованої продукції. Прибуток = Ціна - Витрати - на одиницю продукції; Загальний прибуток = (Ціна - Витрати) * Обсяг виробництва - у розрахунку на весь обсяг продукції. Реалізація продукції є одним з показників планової оцінки господарської діяльності підприємства та основним джерелом доходу бюджету. Виручка - це грошові кошти, що надходять на р / р підприємства за реалізовану продукцію. З виручки від реалізації продукції відшкодовуються виробничі витрати на витрачені матеріальні цінності, формується амортизаційний фонд. Частина, що залишилася утворює чистий прибуток (або валовий дохід): ч.п. (В. Д) = Вр. - М.З. - А.О., де Вр. - Виручка від реалізації, М.З. - Матеріальні витрати, А.О. - Амортизаційні відрахування. Прибуток = В.Д. - Оплата праці. Результати господарської діяльності оцінюються також за балансовою (загальною) прибутку п / п. Загальний прибуток визначається: Пр. заг. = Пр. від основного виробництва + Пр. від інших госпоперацій + Пр. від позареалізаційних операцій (не пов'язаних безпосередньо з основною діяльністю, наприклад, підсобних і обслуговуючих господарств, від пайової участі у спільних підприємствах, від здачі майна в оренду). Балансовий прибуток - це валовий прибуток, зменшена на суму пільг з прибутку. Використовується для цілей оподаткування. Чистий прибуток - це та частина прибутку, кіт залишається в розпорядженні підприємства після сплати встановлених законом податків. ЧП = ВП - (Податок на прибуток + ПДВ + Акцизи) * - Відсоток з банківських кредитів. Валовий прибуток розподіляється за 2 напрямками: 1) основна частина відраховується до бюджету (*), 2) частина використовується п / п для задоволення власних потреб, передбачених фінансовим планом. Чистий прибуток використовується на власні хозцелі, певні радою п / п. Прибуток розподіляється в 1) страховий (резервний) фонд, що формується на випадок непередбачених збоїв на виробництві; 2) фонд розвитку виробництва, балансування заходів з розширення, реконструкції, вдосконалення виробництва, придбання. Нового обладнання, впровадження прогресивних технологій; 3) фонд соціального розвитку виробництва - будівництво та реконструкція дитячих установ і поліклінік, 4) фонд матеріального заохочення та стимулювання працівників п / п; 5)% за банківськими кредитами.

ОЦІНКА І ОБЛІК ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА.

Оцінка основних фондів надходять на підприємство здійснюється в натуральному та вартісному вираженні. У натуральному вираженні прийняті на облік фонди можна оцінити за параметрами продуктивності обладнання, потужності електродвигуна, площі або кубатури будівлі. У вартісному вираженні в економічній практиці використовують кілька видів оцінки основних засобів - первісна і переоцінена (відтворювальна) вартість, залишкова та справедлива вартість, вартість, яка амортизується, ліквідаційна вартість.
Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат як:
- Суми, яку оплачують постачальнику;
- Суми, яку оплачують підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;
- Суми, яку оплачують за інформаційні, консультаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням основних засобів;
- Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням прав на об'єкт основних засобів;
- Сума мита, а також непрямих податків, які не відшкодовуються підприємству; ─ витрати на страхування ризиків, пов'язаних з постачанням об'єктів основних фондів;
- Витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів. Відновлювальна (переоцінена) вартість визначається витратами на створення, будівництво, придбання, транспортування та монтаж даного об'єкта основних фондів у сучасних умовах за цінами що діють на момент переоцінки. Залишкова вартість основних фондів може визначатися за первісною або відновною вартістю за вирахуванням економічного зносу. Під економічним зносом розуміється сумарна перенесена вартість основних фондів у вигляді амортизації на собівартість продукції.
Справедлива вартість - ринкова вартість, встановлена ​​шляхом експертної оцінки професійними оцінювачами.
Вартість, яка амортизується - первісна або переоцінена вартість основних фондів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості, яка являє собою суму коштів очікувану до отримання від реалізації основних фондів після закінчення строку їх корисного використання, за вирахуванням витрат, пов'язаних з їх продажем, або ліквідацією. Для виконання фінансово-економічних розрахунків основні фонди оцінюють за середньорічною вартістю. Оцінка здійснюється за даними бухгалтерського балансу або даними бухгалтерських рахунків як середньоарифметична з величин на початок і кінець періоду.

ТАРИФНА СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ.

Тарифна система являє собою сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється комплексна диференціація і регулювання розмірів заробітної плати різних груп і категорій працівників залежно від складності праці та рівня кваліфікації, а також особливостей видів робіт, виробництв і галузей, в яких зайняті працівники. Основними елементами тарифної системи є:
тарифна сітка,
тарифні ставки (посадові оклади),
тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифна сітка являє собою сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких визначаються розміри тарифних ставок і окладів, тобто встановлюється залежність оплати праці від кваліфікації працівників, складності виконуваних ними робіт. Зараз в РБ для галузей промисловості діє 23-розрядна Єдина тарифна сітка. На основі Єдиної тарифної сітки і тарифної ставки першого розряду розраховуються республіканські тарифи оплати праці. Ними є місячні тарифні ставки і посадові оклади, що визначають рівень оплати праці для конкретних професійно-кваліфікаційних груп працівників. Тарифні ставки і посадові оклади представляють собою виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій працівників в одиницю часу (годину, день, місяць). Тарифна ставка першого розряду є вихідною нормативною величиною, що визначає рівень оплати праці працівників. Для розрахунку місячної тарифної ставки працівника необхідно тарифний коефіцієнт відповідного розряду застосовується на підприємстві сітки помножити на розмір ставки першого розряду. Годинні тарифні ставки відповідного розряду встановлюються на підставі місячної тарифної ставки першого розряду, тарифного коефіцієнта і середньої норми тривалості робочого часу на місяць. Тарифна ставка (місячна) першого розряду встановлюється постановою Ради Міністрів одночасно з встановленням розміру мінімальної заробітної плати. Тарифно-кваліфікаційні довідники - це систематизовані переліки робіт і професій робітників, наявних на підприємствах. Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник, що діє в РБ, призначений для тарифікації робітників і присвоєння їм кваліфікаційних розрядів і розробляється окремо для кожної галузі народного господарства. Крім Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника використовується Кваліфікаційний довідник професій робітників, за яким встановлюються місячні оклади.

БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ, ОСНОВНІ СТАДІЇ.

Банкрутство - нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, послуг, заробітну плату, включаючи нездатність внести в бюджет і не бюджетні фонди необхідні відрахування. Ця нездатність проявляється у перевищенні боргу підприємства вартості його майна. Неможливість розрахуватися з кредиторами протягом 3-х місяців - зовнішня ознака банкрутства. Причини банкрутства:
1. неконкурентоспроможність продукції.
2. недостатній обсяг продажів.
3. високі витрати виробництва.
4. недостатність власного капіталу.
5. неефективне управління.
Справа про банкрутство розглядається арбітражним судом. Ініціатором порушення справи про банкрутство може бути:
1. кредитори.
2. власник майна.
3. прокуратура.
4. суд.
5. орган виконавчої влади.
За результатами розгляду справи про банкрутство можуть бути виконані наступні процедури:
1. Реорганизационная, включаючи зовнішнє управління майном.
2. Ліквідаційні заходи.
3. Мирова угода - це процедура домовленості між підприємством-боржником і кредиторами про відносну відстрочку виплати боргів. Справа про банкрутство може бути тимчасово припинено у зв'язку з проведенням санації. Санація - це процедура, спрямована на оздоровлення фінансового становища боржника. Вона проводиться тоді, коли власникам підприємства-боржника кредиторами чи іншими особами може бути надана фінансова допомога. Санація може тривати не більше 12 місяців.

ШЛЯХИ І РЕЗЕРВИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ.

Зниження собівартості дозволяє:
забезпечити зниження цін, збільшити прибуток, що сприяє розширенню виробництва та вирішенню багатьох соціальних проблем, знизити потребу в ОС, що веде до їх вивільненню.
Зниження собівартості обгрунтовується чинниками, які можна розділити на 2 групи:
1. Фактори зовнішнього порядку (зміна цін на матеріальні ресурси, зміна тарифів на перевезення і послуги, зміна ставок і податків в бюджетні і позабюджетні фонди, зміна норм амортизаційних відрахувань, зміна умов оплати праці).
2. Фактори внутрішнього порядку, тобто ті, які залежать від роботи підприємства: підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення управління, організація виробництва і праці, поліпшення використання кадрів і робочого часу, зміна обсягів і структури виробництва.
На підставі цих внутрішньовиробничих чинників виробляється розрахунок зниження собівартості по відношенню до середніх витрат за минулий період. Зниження собівартості за прямими статтями можна здійснити прямим розрахунком по змінюваним нормам розрахунку (тільки можна продукції).

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ, ВИДИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ.

Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правових форм з метою фінансового оздоровлення підприємства, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва. У той же час реструктуризацію можна розуміти як спосіб зняття протиріч між вимогами ринку і застарілою логікою поведінки підприємства. Реструктуризація може здійснюватися шляхом: • Об'єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юридичної особи; • Виділення окремих структурних підрозділів для подальшої приватизації; • Виділення окремих структурних підрозділів з утворенням на їх базі нових юридичних осіб; • Передача виділених структурних підрозділів в управління іншому органу управління ;
Освіта холдингової компанії;
• Перепрофілювання підприємства.
Основний зміст реструктуризації полягає у повній або частковій зміні власника статутного фонду.
Доцільність реструктуризації визначається в процесі економічного обгрунтування. Якщо підтверджується ефективність реструктуризації, то розробляється план її проведення, що включає пропозиції про форми і методи реструктуризації, розрахунки обсягів фінансування із зазначенням джерел, конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану. Плани і проекти реструктуризації узгоджуються з місцевими органами влади, якщо передбачені заходи можуть призвести до негативних екологічних наслідків, або зачіпають інтереси населення даної території.
Оскільки в процесі реорганізації шляхом злиття, поглинання можуть порушуватися умови конкуренції, то проекти повинні узгоджуватися з антимонопольним комітетом. Об'єднання підприємства, що знаходиться в кризовому стані з фінансово стійким підприємством - злиття. При цьому майнові права та зобов'язання кожного з них переходять до новоствореного підприємства з консолідацією бухгалтерських балансів. Приєднання, як форма реорганізації передбачає, що підприємство боржник втрачає майнові права та обов'язки і виключається з державного реєстру, втрачаючи свій юридичний статус. Якщо передбачається поділ, то до нових підприємств, які виникли в результаті цієї процедури, переходять майнові права і зобов'язання реорганізованого підприємства.

ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ, РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЛІКВІДАЦІЇ П / П.

Порядок створення підприємств. Порядок створення юридичних осіб регулюється спеціальними нормативними актами, до них відносяться: - Цивільний Кодекс РБ, - Закон про підприємства, - Закон про акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю і ін Існує три порядки утворення юридичних осіб: - розпорядчий ,
- Дозвільний, - явочно-нормативний.
Розпорядчий порядок означає, що юридична особа створюється за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Наприклад, наказом міністерства створюється підприємство, постановою Уряду - концерн і т.д. Дозвільний порядок полягає в тому, що юридична особа створюється за ініціативою громадян і (або) юридичних осіб після отримання на це згоди (дозволу) відповідного державного або іншого органу. Наприклад, дочірні підприємства і т.д. Явочно-нормативний порядок означає, що спеціального дозволу на створення юридичної особи не потрібно, тому що його створення дозволено законом. Громадяни та (або) юридичні особи утворюють юридичну особу на свій розсуд, а відповідний державний орган лише перевіряє дотримання встановленого порядку. Порядок створення підприємств регламентується спеціальними установчими документами. В установчих документах в обов'язковому порядку повинні визначатися: - найменування юридичної особи; - місцезнаходження; - цілі і предмет діяльності; - порядок управління діяльністю; - умови про розмір та склад статутного фонду; - порядок утворення майна; - умови і порядок розподілу прибутку і збитків ; - порядок реорганізації і ліквідації та ін Для створення підприємства необхідно розробити такі установчі документи:
1. Статут.
2. Установчий договір (у тих випадках, коли кілька співзасновників).
3. Техніко-економічне обгрунтування створення підприємства або бізнес-план. Припинення діяльності підприємств. Припинення діяльності підприємства може бути здійснено або у формі його реорганізації, або у формі ліквідації. Реорганізація - поділ, злиття і т.д. Все це може здійснюватися або за рішенням засновників, або органів управління. Під ліквідацією розуміється припинення діяльності підприємства без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва іншим особам.
Підприємство може бути ліквідовано:
1. За рішенням його засновників.
2. У зв'язку з досягненням мети, заради якої воно створювалося.
3. У зв'язку з визнанням судом недійсності його реєстраційних документів.
4. У разі здійснення діяльності, забороненої законом.
5. Внаслідок визнання судом підприємства неспроможним (банкрутом).

СКЛАД ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ І ПОКАЗНИКИ ЇХ РУХУ. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ П / П у трудових ресурсах.

Чисельність персоналу підприємства визначається у відповідності зі штатним розкладом. Штатний розпис - це перелік посад інженерних працівників і службовців із зазначенням вилки їх посадових окладів. У Облікова чисельність працівників (обліковий склад) організації включаються працівники, які уклали трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу. Облікова чисельність працівників наводиться на певну дату, наприклад, перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих та виключаючи звільнених працівників. Явочний склад - це працівники фактично з'явилися на роботу. У обліковий склад включаються всі прийняті на постійну чи тимчасову роботу і не включаються працівники, залучені для роботи: за трудовою угодою; за сумісництвом; направляються на підприємство на навчання з відривом від виробництва. Оборот кадрів - це сукупність прийнятих на роботу (зараховані до облікового складу) і звільнених працівників, що розглядається у співвідношенні з облікової чисельністю працівників, середньої за певний (звітний) період. Інтенсивність обороту кадрів характеризується наступними коефіцієнтами. Коефіцієнт загального обороту (КОБ): , Де Пр - загальне число прийнятих за звітний період працівників;
Ув - загальне число звільнених за звітний період працівників; СЧ - середньооблікова чисельність працівників, середньої за цей період. Коефіцієнт обороту з прийому (КОП): Коефіцієнт обороту по звільненню (коу):
Коефіцієнт плинності: , Де УВП - чисельність працівників звільнених за прогул і інші порушення трудової дисципліни і звільнених за власним бажанням у звітному періоді.
Методи визначення потреби в трудових ресурсах. Для визначення чисельності всіх працюючих використовуються наступні методи: По трудомісткості, За нормами виробітку, По робочих місцях і нормах їх обслуговування, За нормативами чисельності. При 1-м методі (по трудомісткості) визначається чисельність робітників-відрядників. Для розрахунку необхідно мати: (Nj) завдання на випуск продукції в кількісному вираженні, (tij) планову трудомісткість на виготовлення одиниці продукції, (ФЕФ) бюджет (ефективний фонд робочого часу 1-го робочого), (Кв) коефіцієнт переробки або виконання норм.

(Лише 1 зміна). (0,9 - втрата часу) .2-й метод (за нормами виробітку). На діючих підприємствах, як правило, відома норма виробітку на 1-го працюючого за попередні періоди. За умови заданого відсотка зростання продуктивності праці може бути визначена чисельність всього ППП на підставі розрахунку планової виробки: ЧППП = QN / ВN. де: QN - плановий обсяг виробництва (у руб. н / год). ВN - вироблення на 1-го работніка.3-й метод (за нормами обслуговування). Для допоміжних робітників, а також робітників-почасовиків чисельність може бути визначена на підставі норм обслуговування або нормативів чисельності.
де: - Кількість обслуговуваних одиниць,
- Норма обслуговування на 1 людину,
S - змінність роботи, КСС ​​- коефіцієнт переведення явочної в середньоспискову чісленность.4-й метод (за нормативами чисельності). У тих випадках, коли обладнання обслуговується декількома людьми чисельність робочих почасових визначається: .

ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА



Фонд накопичення (розвиток виробництва) - використовується на придбання і будівництво основних фондів виробничого та невиробничого призначення, на довгострокові інвестиції. Процентне відрахування до цього фонду встановлюється самим підприємством. Фонд споживання - використовується для матеріального стимулювання працівників та фінансування різних соціальних потреб. Резервний фонд - відрахування в нього здійснюється для покриття непередбачених втрат, балансових збитків (не менше 15% від чистого прибутку).
Частина прибутку може бути розподілена між акціонерами у вигляді прибутку.

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ: ВИДИ І ПОКАЗНИКИ.

Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, тому що відображає рівень прибутковості щодо визначеної бази. Фірма рентабельна, якщо суми виручки від реалізації продукції досить не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про здатність підприємства до приросту капіталу. За допомогою рентабельності продукції оцінюють ефективність виробництва окремих видів виробів, а рентабельність виробництва, або загальна, балансова рентабельність, є показником ефективності роботи підприємства (галузі) в цілому. Підвищенню рівня рентабельності сприяють збільшення маси прибутку, зниження собівартості продукції, поліпшення використання виробничих фондів. Показники рентабельності використовують при оцінці фінансового стану підприємства. Види рентабельності: 1) Загальна рентабельність виробництва (діяльності). R = П / ОПФ ​​+ ОБС * 100%; 2) рентабельність окремих виробів R = П / Себ-ть (вид, послуг), 3) рентабельність власних витрат / витрат R = П / себ - мат витрати; 4) рентабельність реалізованої продукції R = чистий приб / виручка від реалізації; 5) рентабельність інвестицій R = дохід / витрата R = S Вt * (1 + i) t / S Сt * (1 + i) t (дисконтні вигоди / дисконтні витрати) .6) рентабельність власного капіталу R = П (распоряж п / п) / джерело власних засобів * 100%; 7) фонд рентабельності R = Чп / ОБС * 100%; 8) рентабельність п / п R = RРП (від реалізац прибутку) * оборотність активів; оборотність активів = виручка від реалізації / всі активи.

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЯ ЦІНИ.

Часто ціна трактується як грошове вираження вартості товару. Зустрічається і таке формулювання: "Ціна - це сума грошей, за яку покупець готовий купити товар, а виробник продати". В умовах ринкових відносин роль ціни різко зростає для будь-якого підприємства, оскільки від рівня ціни залежить величина прибутку підприємства, конкурентоспроможність підприємства і його продукції, фінансова стійкість і фінансова незалежність підприємства. Ціна як економічна категорія виконує ряд найважливіших функцій.1. Інформаційна функція ціни проявляється у поширенні виключно важливих оперативних відомостей про наявність товару, його дефектності, витрати виробництва, товарних ринках, найбільш вигідних напрямках розвитку діяльності предпріятіях.2. Облікова функція ціни відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію тієї чи іншої продукціі.3. Розподільна функція ціни полягає в тому, що держава через ціноутворення здійснює перерозподіл в економіці. Ця функція реалізується через включення до собівартості багатьох податків, які є джерелом накопичення дорожніх фондів, пенсійного фонду, фонду соціального страхування, фонду зайнятості населення та інших, а також через включення в ціну непрямих податків (ПДВ і акцизів) .4. Функція збалансованості попиту та пропозиції виражається в тому, що через ціни здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і спросом.5. Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва найбільш повно проявляється в умовах ринкової економіки. За допомогою механізму цін відбувається перелив капіталів у сектори економіки та виробництва з більш високою нормою прібилі.6. Стимулююча функція ціни проявляється у формуванні економічної зацікавленості підприємств у розвитку інноваційної діяльності, підвищення якості продукції, поліпшення її упаковки, зниження витрат виробництва, збільшення випуску продукції і попиту на неї. Це пов'язано з тим, що ціни диференційовані залежно від технічного рівня і якості продукції. З цієї ж причини ціни можуть надавати і дестимулюючий вплив на виробництво. Таким чином, ціни відіграють виключно важливу роль у розвитку економіки країни в цілому і для кожного окремо взятого суб'єкта господарювання. Звідси випливає значущість політики в області ціноутворення.

КОНЦЕНТРАЦІЯ І СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА: ВИДИ ЦИХ ФОРМ І покозателем РІВНЯ.

Концентрація виробництва є найважливішою формою суспільної організації виробництва. Будь-яке товарне виробництво носить суспільний характер. Концентрація виробництва - закон розвитку суспільного виробництва, хоча її прояв не настільки прямолінійно в окремі періоди часу і ряді галузей, проте в тривалій перспективі це безсумнівно так.
Концентрація виробництва - це зосередження виробництва в дедалі більш великих підприємствах. З визначення концентрації виробництва слід її економічна сутність, яка представляє двосторонній процес: Спеціалізація промислового виробництва є ефективною формою суспільного поділу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної та технологічної спільності продукції, що випускається, обмеження різноманітності застосовуваного устаткування і технологічних процесів, вихідних матеріалів, а також форм організації промислового виробництва.
Розрізняють спеціалізацію промисловості, підприємства, спеціалізацію всередині підприємства. Спеціалізація промисловості виражається у розщепленні існуючих галузей і створення нових виробництв, що випускають певну продукцію, а також в розподілі праці між підприємствами даної галузі.

Іновацій: ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЯ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Інновація - використання результатів наукових досліджень і розробок спрямованих на вдосконалення процесу діяльності виробництва, економічних, правових і соціальних відносин у галузі науки, культури, освіти або в інших сферах діяльності суспільства. Цей термін може мати значення в різних контекстах, і вибір їх залежить від конкретних цілей або аналізу. Розрізняються три типи інновацій: продуктові інновації: в товарі; в послугах; менеджерські інновації: у технології управління; в організації виробництва; в організаційних структурах управління; у функціях і методах управління; в техніці управління; соціальні інновації: у ринках і поведінці покупців; в поведінці співробітників; у розвитку особистості співробітників.
Фахівці розрізняють три види інновацій: базисні інновації, які реалізують великі винаходи і стають основою формування нових поколінь і напрямків техніки; поліпшують інновації, зазвичай реалізують дрібні і середні винаходи і переважаючі на фазах розповсюдження і стабільного розвитку науково-технічного циклу: псевдоінновації (модернізація), спрямовані на часткове поліпшення застарілих поколінь техніки і технологій і зазвичай гальмують технічний прогрес (не дають ефекту для суспільства чи приносять негативний ефект).
Інноваційний процес - це процес перетворення наукового знання в інновацію, тобто послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги і поширюється при практичному використанні. Основою інноваційного процесу є процес створення та освоєння нової техніки (технологій) - ПСНТ. Техніка - сукупність речових факторів виробництва (засобів і предметів праці), в яких матеріалізовані нові знання та вміння людини. Технологія - сукупність прийомів і способів виготовлення і застосування техніки і перетворення природних речовин в продукти промислового і побутового застосування. Можна виділити три основні циклу інноваційного процесу: цикл спостережень, цикл виникнення товару, ринковий цикл. Цикл спостережень включає пошук нових ідей, встановлення тенденцій в постійно мінливому світі, визначення їх можливого впливу на діяльність підприємства. Виділяють дві основні групи джерел новаторських ідей: джерела всередині підприємства і джерела поза підприємства. Інноваційний цикл - це виконання комплексу робіт по одній інновації. Інноваційний процес передбачає, що завершення одного інноваційного циклу змінюється початком нового. Інноваційна діяльність - це діяльність персоналу підприємства по створенню інновацій. Інноваційний цикл = інноваційна діяльність + інноваційні процеси без участі людини.

ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Під інвестиціями розуміються будь-яке майно, включаючи грошові кошти, цінні папери, обладнання та результати інтелектуальної діяльності, що належать інвестору на праві власності або іншому речовому праві, і майнові права, що вкладаються інвестором в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку (доходу) та (або) досягнення іншого значимого результату. Під інвестиційною діяльністю розуміються дії юридичної особи або фізичної особи, або держави з вкладення інвестицій у виробництво продукції (робіт, послуг) або їх іншого використання для отримання прибутку (доходу) та (або) досягнення іншого значимого результату. Під інвестором розуміється особа (юридичні та фізичні особи, держава), яке здійснює інвестиційну діяльність. Інвестиційна діяльність в РБ здійснюється в наступних формах:
створення юридичної особи; придбання майна або майнових прав, а саме:
частки в статутному фонді юридичної особи;
нерухомості; цінних паперів; прав на об'єкти інтелектуальної власності; концесій; обладнання; інших основних засобів. Інвестиційна діяльність служить для відтворення капіталу. У свою чергу, капітал використовується в господарській діяльності підприємства для отримання прибутку. На основі прибутку знову формуються інвестиційні ресурси.
Інвестиції класифікуються за різними ознаками. Основним є об'єкт вкладення капіталу. На підставі цього виділяють: Інвестиції у фізичні активи - це вкладення коштів у виробничі будівлі, машини, обладнання, - їх називають реальними чи капиталообразующие.
Фінансові інвестиції - вкладення коштів в акції, облігації та інші цінні папери з метою отримання доходу або можливості участі в управлінні підприємством - портфельні інвестиції. Нематеріальні інвестиції - вкладення коштів у дослідження, розробки, придбання ліцензій, патентів.
Залежно від суб'єкта, що здійснює інвестиції. державні; приватні; недержавних підприємств; внутрішні (у своїй державі);
зовнішні; спільні. З точки зору джерела інвестування.
Собсвенно (накопичений амортизаційний фонд; нерозподілений чистий прибуток; податкові відстрочення та дотації); позикові; залучені.

ПЛАНУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ підпр.

Валовий прибуток за вирахуванням всіх податків, отримана від різних форм господарської діяльності, називається чистим прибутком, який залишається в розпорядженні підприємства, використовується ним самостійно і направляється на подальший розвиток підприємницької діяльності. Чистий прибуток спрямовується на фінансування виробничого розвитку підприємства, задоволення споживчих і соціальних потреб, фінансування соціально-культурної сфери, відрахування до фонду оплати праці понад заробітної плати та інші цілі. Частина прибутку може бути спрямована на благодійні потреби, надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок та ін Однак не вся величина чистого прибутку використовується підприємством за власним розсудом. З чистого прибутку сплачуються деякі види зборів і податків, наприклад податок на майно підприємства, збір за право торгівлі. За рахунок чистого прибутку сплачуються штрафи та інші платежі.
В акціонерних товариствах застосовуються інші
варіанти використання прибутку, а саме - чистий прибуток розподіляється за такими напрямками: фонд нагромадження, фонд споживання, резервний фонд, фонд соціальної сфери, прибуток до розподілу між акціонерами (засновниками), нерозподілений прибуток і т.п. Нерозподілений прибуток приєднується до статутного капіталу підприємства.

СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА.

У самому загальному вигляді економічна ефективність означає результативність і визначається як відношення економічного результату до витрат, що викликало цей результат. Як результат на макрорівні можуть виступати такі показники як національний дохід, ВВП, чистий продукт і т.д. На мікрорівні - обсяг продажів, балансовий прибуток, чистий прибуток і т.д. Критерієм економічної ефективності є максимізація ефекту при заданих витратах або мінімізація витрат для досягнення заданого результату. Ефективність - це завжди зіставлення результату і витрат, тобто це завжди величина відносна. На відміну від ефективності ефект - це наслідок або результат яких-небудь конкретних дій або здійснюваних заходів. Ефект - це завжди абсолютна величина (це різниця між тим, що було, і тим, що стало). Він може бути виражений в натуральній і вартісній формі. Види ефекту: політичний, науковий, технічний, екологічний, соціальний, економічний. Економічний ефект - це абсолютна величина результату, виражена в натуральній або вартісній формі. До економічного ефекту відносяться: збільшення прибутку, обсягу продажів, відпуску продукції, всі види продукції. Економічний ефект досягається перш за все на рівні підприємства за рахунок підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості, поліпшення використання матеріалів. На рівні підприємства ефект - це державний розрахунковий ефект. На рівні всього господарства - народногосподарський.
Абсолютна економічна ефективність (АЕЕ) - відбиває кінцеву результативність діяльності підприємства. Розрахунок абсолютної економічної ефективності здійснюється як за очікуваними, так і за фактичними результатами всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Вона відображає співвідношення економічного ефекту і витрат, що викликали цей ефект. До показників АЕЕ відносяться:
продуктивність праці, фондовіддача, рентабельність, оборотність капіталу. Порівняльна економічна ефективність (СЕЕ) визначається в тих випадках, коли доводиться порівнювати декілька варіантів рішення тієї чи іншої задачі з виділенням інновацій. Ця ефективність характеризує перевагу одного варіанту в порівнянні з іншим. У цих випадках завжди є база для порівняння, і вибір ефективності за критерієм мінімуму приведених витрат. СЕЕ дуже часто відображає ефективність конструкції, вдосконалення, модернізації певного виду техніки і технологій, але не ефективність підприємства в цілому.

ГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО: СУТНІСТЬ І ОСНОВНІ ВИДИ ТОВАРИСТВА

Товариство - це такий вид організацій, коли відбувається об'єднання осіб, які несуть повну відповідальність за її діяльність. При цьому відповідальність може носити різний характер залежно від того, до якого типу відноситься товариство. Повне товариство. Управління підприємством такої правової форми здійснюється за спільною згодою всіх його учасників (або рішенням більшості). Будь-який учасник (незалежно від того, чи має він право вести справи товариства) може бути ознайомлений при бажанні з усією документацією щодо ведення справ підприємства (фірми). Всі угоди від імені підприємства повинні відбуватися товаришами тільки за згодою всіх учасників. У випадку, якщо один з учасників повного товариства зробить операцію в своїх інтересах від імені підприємства, інші учасники (повні товариші) має право вимагати від нього відшкодування збитків або передачі з власність товариства всієї вигоди, придбаної за рахунок подібної незаконної оборудки. Прибуток і збитки розподіляються між учасниками (засновниками) зазвичай пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, однак може бути передбачений і інший порядок розподілу за їх бажанням в установчих документах. Будь-які спроби учасників (засновників) повного товариства укласти угоди про обмеження або усунення відповідальності товариства за його зобов'язаннями є незаконними, а угоди недійсними. При бажанні учасник товариства може вийти з нього, заявивши про своє рішення за шість місяців до виходу з підприємства. Учасники та засновники не мають права укладати угоди про неможливість виходу учасників (засновників) з товариства. Такі угоди визнаються недійсними.
Товариство на вірі (командитне товариство). У нього ті ж положення про учасників та засновників, що і у повного товариства. Товариство на вірі, або командитне товариство, має дворівневий склад учасників (засновників). Перша група учасників мають право на здійснення підприємницької діяльності від імені товариства, при цьому вони несуть необмежену майнову відповідальність за зобов'язаннями товариства. Інша група учасників (коммандітісти) тільки вносить матеріальні
вклади, які стають власністю товариства. При цьому вони не несуть майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, що не мають права брати участь у підприємницькій діяльності від його імені і несуть ризик втрати лише за ту частину матеріального внеску, яка була передана в право власності товариства. Вони зберігають право на отримання доходу від своїх вкладів, а також на інформацію про діяльність товариства.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА: ФАКТОРИ І ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ РІВНЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ.

Аналіз конкурентних позицій підприємства на ринку передбачає з'ясування не лише його сильних і слабких сторін, але також і тих чинників, які тією чи іншою мірою впливають на ставлення покупців до підприємства. Фактор - це основний ресурс як на рівні виробничої діяльності підприємства, так і в економіці в цілому; фактор - це рушійна сила економічних, виробничих процесів, що впливають на результат виробничої, економічної діяльності. Фактори конкурентоспроможності - це ті явища і процеси виробничо-господарської діяльності підприємства і соціально економічного життя суспільства, які викликають зміну абсолютної і відносної величини витрат на виробництво, а в результаті зміна рівня конкурентоспроможності підприємства. Фактори можуть змінювати конкурентоспроможність підприємства у бік підвищення і в бік зменшення. Фактори - це те, що сприяє перетворенню можливостей у дійсність. Фактори визначають засоби і способи використання резервів конкурентоспроможності. Наявності самих факторів недостатньо для забезпечення конкурентоспроможності. Отримання конкурентної переваги на основі факторів залежить від того, наскільки ефективно вони використовуються і де, в якій галузі вони застосовуються. До факторів конкурентоспроможності відносять: фінансове становище підприємства; стан бази для власних науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок та рівень витрат на них; наявність передової технології; забезпеченість високо-кваліфікованими кадрами; здатність до продуктового і цінового маневрування; наявність збутової мережі; стан технічного обслуговування; можливість кредитування; дієвість реклами і засобів стимулювання збуту; забезпеченість інформацією, платоспроможність основних покупців. Конкурентоспроможність підприємства складається з наступних факторів: 1) ресурсний - витрати ресурсів на одиницю готової продукції. Підприємство саме здатне контролювати підвищення продуктивності праці, капіталоотдачі, загальної ефективності виробництва, а отже, і ресурсний чинник зростання конкурентоспроможності; 2) цінової - рівень і динаміка цін на всі використовувані ресурси і готову продукцію. Даний фактор є менш контрольованим з боку підприємства, оскільки рівень цін у країні багато в чому залежить від економічної політики держави; 3) фактор середовища - у даний фактор, на думку автора, входять такі складові, як: економічна і політична обстановка в країні і ступінь впливу держави на ринкового контрагента.

ФІЗИЧНИЙ І МОРАЛЬНИЙ ЗНОС ОСНОВНИХ ФОНДІВ.

Процес зносу основних фондів і перенесення їх вартості на виготовлений за їх допомогою продукт називається амортизацією основних фондів. Знос основних фондів підрозділяється на: 1) фізичний (тобто пряме зношування основних фондів, втрата початкових технічних характеристик, втрата споживчих властивостей і т.д.);
2) моральний знос (тобто втрата споживчої вартості і вартості основних фондів). Моральний знос може виникати з кількох причин і виражатися в таких формах: 1) засоби праці втрачають частину своєї вартості, так як нові засоби праці такої ж конструкції виробляються дешевше, 2) наслідок створення нових більш економічних і продуктивних машин, в результаті чого на одиницю виробленої продукції не тільки переноситься менша вартість, але і досягається економія живої праці. Амортизаційні витрати на основні фонди відносяться до постійних витрат виробництва. Амортизація основних фондів обчислюється: 1) лінійна амортизація припускає рівномірний щорічний перенесення вартості основних фондів на вартість виробленої продукції: Аг = (Сп-Сл) / Тс, де Аг - щорічна сума амортизації; Сп, Сл - первинна і ліквідаційна вартості, відповідно; Тс - термін служби основних фондів; 2) амортизація по залишковій вартості. Амортизаційні нарахування перераховуються у визначений на підприємстві амортизаційний фонд, який використовується для цільового фінансування відтворення (придбання нових фондів), відновлення (ремонту) та реновації (повної заміни) основних виробничих фондів при необхідності. Норма амортизації (Na) встановлено в державних довідниках і має стандартну величину. Вона обчислюється як величина, обернено пропорційна кількості років служби основного фонду, і виражається у відсотках. Ця частка вартості основного фонду, яка переноситься за рік його використання на вартість виробленої продукції. Залишкова вартість основних фондів - повна вартість основних фондів з урахуванням її перенесеної частини в амортизаційний фонд і доданої вартості за рахунок відновлення (ремонту, реконструкції та модернізації). Відтворення основних фондів - процес заміни старих, повністю використаних або з інших причин не відповідають вимогам виробництва фондів.
Види відтворення основних фондів:
1) капітальне будівництво (процес створення
та оновлення основних фондів за допомогою будівництва нових, розширення, реконструкції і технічного переозброєння діючих); 2) технічне переозброєння (процес безперервного технічного і організаційного вдосконалення виробництва); 3) реконструкція (перебудову виробництва з метою переведення його на більш високий організаційний та технічний рівень); 4) розширення діючого підприємства (будівництво додаткових виробництв).

ФОРМИ ПЛАНУВАННЯ ТА ВИДИ ПЛАНІВ.

ВИДИ ПЛАНІВ. По термінах розрізняють наступні види планування: 1) перспективне планування грунтується на прогнозуванні, його інакше називають стратегічним плануванням. З його допомогою прогнозуються перспективна потреба в нових видах продукції, товарна та збутова стратегія підприємства з різних ринків збуту і т.д. Стратегічне планування традиційно поділяється на довгострокове і середньострокове, або п'ятирічне, планування. Довгостроковий план (на 10-15 років) має проблемно-цільовий характер. У ньому формулюється економічна стратегія діяльності підприємства на тривалий період з урахуванням розширення кордонів діючих ринків збуту та освоєння нових. Число показників у плані обмежено. Цілі і завдання перспективного довгострокового плану конкретизуються в середньостроковому (п'ятирічному) плані. Об'єктами середньострокового планування є організаційна структура, виробничі потужності, капітальні вкладення, потреби у фінансових коштах, дослідження та розробки, частка ринку і т.п. Терміни виконання (розробки) планів не мають обов'язкового характеру і ряд підприємств розробляють довгострокові плани строком на п'ять років, середньострокові - на 2-3 роки; 2) поточне (річне) планування роз-розробляються в розрізі п'ятирічного плану і уточнює його показники. Структура і показники річного планування різняться в залежності від об'єкта і поділяються на заводські, цехові, бригадні, 3) оперативно-виробниче планування уточнює завдання поточного річного плану на більш короткі відрізки часу (місяць, декада, зміна, годину) і по окремим виробничим підрозділам: цех - ділянка - бригада - робоче місце. Такий план є засобом забезпечення ритмічного випуску продукції і рівномірної роботи підприємства і доводить планове завдання до безпосередніх виконавців - робітників. Оперативно-виробниче планування підрозділяється на міжцехове, внутрішньоцехове і диспетчирування. Завершальним етапом заводського оперативно-виробничого планування є змінно-добове планування. У цілому перспективне, поточне і оперативно-виробниче планування взаємозалежні і утворюють єдину систему. Крім того, плани класифікуються і за іншими ознаками: 1) за змістом планів (техніко-економічний, організаційно-технологічний, соціально-трудової, фінансово-інвестиційний і т.д.), 2) за рівнем управління (фірмове, корпоративне, заводське плакування ), 3) за методами обгрунтування (ринкове, індикативне, адміністративна або директивне планування); 4) за сферою застосування (міжцехове, внутрішньоцехове, бригадне і індивідуальне), 5) за стадіями розробки (попереднє і остаточне); 6) за ступенем точності ( укрупненное і уточнене). За типом складання виділяють цільове і пошукове планування. Цільове планування передбачає спершу установку бажаних цілей, а потім визначення необхідних для досягнення цих цілей ресурсів. Пошукове планування протилежно - визначаються наявні ресурси, а потім шукаються ті цілі, яких буде можливо досягти за даними ресурсами.

ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА І ПОКАЗНИКИ П / П.

Виробнича програма - план виробництва і реалізації продукції за обсягом, асортиментом та якістю. Головне завдання при складанні плану виробництва - підтвердити розрахунками, що виробництво в змозі реально виробляти необхідну кількість товарів у потрібні терміни й необхідної якості. У плані зазначаються склад обладнання, постачальники сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, умови поставки за ціною, кількістю та якістю. Товарна продукція - продукція, що знаходиться на складі підприємства, готова до реалізації, і продукція, що знаходиться в дорозі, вироблена, але не сплачена. Реалізована продукція - продукція, за яку на поточний розрахунковий рахунок підприємства надійшла оплата.

ЗМІСТ БІЗНЕС-ПЛАНУ ПЕРЕД.

Бізнес-план являє собою документ, що містить обгрунтування дій, які необхідно здійснити для реалізації будь-якого комерційного проекту або створення нового підприємства. Складати його рекомендується на 3-5 років. Для першого і другого року показники слід давати у помісячному і поквартальною розбивкою, далі - у річному розрізі. Бізнес-плани є для виробників новим видом внутрішньо-господарського чи внутрішньофірмового планування, які мають найбільше розповсюдження на малих і середніх підприємствах. Бізнес-план виконує наступні функції: 1) може бути використаний для розробки концепції ведення бізнесу і генеральної стратегії розвитку підприємства; 2) може виконувати функцію планування; 3) допомагає контролювати й оцінювати процес розвитку підприємства;
4) необхідний для залучення грошових коштів; 5) потрібен для залучення інвесторів, ефективного використання інвестицій. Розробка бізнес-плану дозволяє одержати відповіді на наступні питання: як розпочати бізнес, як ефективно організувати виробництво, коли будуть отримані перші доходи, в які максимально швидкі терміни можна буде розплатитися з кредиторами, як зменшити можливі ризики. Бізнес-план може складатися з наступних розділів: 1) резюме (можливості підприємства); 2) види товарів (робіт, послуг), 3) ринки збуту вироблених товарів; 4) конкурентоспроможність; 5) маркетинговий план; 6) виробничий план; 7) організаційний план; 8) фінансовий план; 9) стратегія фінансірованія.10) оцінка ризику і страхування. У рекомендаціях деяких розробників бізнес-планів наводяться й інші розділи, наприклад інвестиційний план. Бізнес-план, на відміну від внутрішньовиробничого планування, включає не весь комплекс загальних цілей підприємства або корпорації, а одну з найважливіших завдань, що визначають конкретний зміст планування нового виду діяльності або бізнес-проекту. Бізнес-план орієнтується головним чином на розробку нової стратегії чи тактики розвитку підприємства, тоді як звичайне планування може включати різні види спільної поточної та перспективної діяльності. Бізнес-плани розробляються безпосередньо під керівництвом і за особистої участі підприємця - засновника фірми.

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ.

Джерела формування інвестиційних ресурсів можна розділити на три основні групи: власні, позикові, залучені. При цьому власні кошти підприємства виступають як внутрішні (вторинні), а залучені і позикові кошти - як зовнішні (первинні) джерела фінансування. До власних засобів належать: чистий прибуток від виробничої та фінансової діяльності підприємства; амортизаційні відрахування; страхові відшкодування збитків, викликаних втратою майна; кошти від продажу основних засобів та іммобілізація надлишків оборотних коштів; кошти від реалізації нематеріальних активів. Залучені кошти промислових підприємств - кошти, надані на постійній основі, за якими може здійснюватися виплата власникам цих коштів доходу і які можуть не повертатися власникам. До них відносять: кошти, що отримуються від розміщення акцій акціонерного товариства; пайові та інші внески членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб до статутного фонду підприємства; кошти, що виділяються вищестоящими холдинговими та акціонерними компаніями; державні кошти, що надаються на цільове інвестування у вигляді дотацій, грандів та пайової участі; кошти іноземних інвесторів у формі участі в статутному капіталі спільних підприємств і прямих вкладень міжнародних організацій, держав, фізичних та юридичних осіб. Позикові кошти промислових підприємств - кошти, отримані на певний термін і підлягають поверненню з сплатою плати за їх використання. Їх можна розділити на довгострокові і короткострокові. Довгострокові позикові кошти включають: довгострокові кредити банків та інших інституціональних інвесторів; довгострокові державні інвестиційні кредити; кошти від випуску довгострокових облігацій і інших боргових зобов'язань (на термін понад рік); лізинг і т.д. Короткострокові позикові кошти: комерційний (товарний) кредит; кошти від випуску короткострокових облігацій та інших боргових зобов'язань (термін менше року); короткострокові кредити банків та інших інституціональних інвесторів. Власні і залучені джерела інвестицій утворюють власний капітал підприємства. Суми, залучені за цими джерелами ззовні, як правило, не підлягають поверненню. Інвестори беруть участь в доходах від реалізацій інвестицій на правах пайової власності. Позикові джерела інвестицій утворюють позиковий капітал підприємства. При різноманітті джерел фінансування до основних методів фінансування інвестиційної діяльності можна віднести самофінансування, акціонерне фінансування, бюджетне фінансування, кредитне фінансування, лізингове і комбіноване (змішане) фінансування. Метод фінансування - механізм залучення інвестиційних ресурсів з метою фінансування інвестиційного процесу.

РІВЕНЬ ЯКОСТІ. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

Кількісна характеристика властивостей продукції виражається за допомогою показників якості. Показники якості діляться:
- На функціональні; - ресурсозберігаючі; - природоохоронні. До функціональних показниками якості ставляться ті, які висловлюють споживчі властивості виробу:
- Технічний ефект (продуктивність, потужність, швидкість, швидкодію і т.д.);
- Надійність (довговічність); - ергономічність (виконання гігієнічних, антропологічних, фізіологічних, психологічних вимог); - естетичність.
До ресурсозберігаючими показників відносяться: технологічні (ресурсомісткість при виробництві виробу: матеріаломісткість, енергоємність, трудомісткість); - ресурсомісткість робочого процесу (споживання ресурсів у процесі експлуатації). Природоохоронні - включають показники екологічності та безпеки. Під рівнем якості виробу розуміється відносна характеристика якості, заснована на порівнянні сукупності показників якості аналізованого вироби із сукупністю базових показників (аналогів, перспективних зразків, стандартів, випереджальних стандартів тощо). Оцінка рівня якості продукції може здійснюватися диференціальним або комплексним методами. При застосуванні диференціального методу проводиться зіставлення ідентичних показників якості нової продукції з ідентичними базовими показниками якості. При застосуванні комплексного методу застосовують комплексний показник якості, який визначається шляхом зведення воєдино окремих показників за допомогою коефіцієнтів вагомості кожного показника.

КАДРИ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ, КІЛЬКІСНІ І ЯКІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ.

Кадрове планування - система підбору кваліфікованих кадрів, що має своєю метою забезпечити потребу організації в необхідній кількості фахівців у конкретні тимчасові рамки. Слід також прийняти рішення про джерела потенційного набору, встановити і підтримувати контакти для забезпечення того, щоб потреби організації та потенційне винагороду за працю грошове або моральне були відомі майбутньому складу службовців.
Одна з головних завдань планування персоналу - це спрямувати наявні мети плани організації в конкретні потреби в кваліфікованих службовців, тобто працівників з планів організації і визначити час у яке вони будуть затребувані. І як тільки ці потреби будуть визначені в рамках кадрового планування, необхідно скласти плани досягнення цих потреб. Недобросовісне виконання і тим більше зовсім проігнороване кадрове планування здатне спровокувати серйозні проблеми в найкоротший час. За допомогою ефективного кадрового планування можна укомплектувати вакантні місця і зменшити плинність кадрів, оцінюючи можливості кар'єри фахівців у межах компанії. Реформа підприємства припускає поряд з досягненням інших цілей ефективний розподіл і використання зайнятих на підприємстві працівників тобто раціоналізацію їх чисельності. При цьому необхідно визначати максимально допустиму кількість працівників на підприємстві, при якій може бути забезпечено виконання прийнятої стратегії розвитку підприємства і фактично надлишок (дефіцит) чисельності працівників до моменту початку реалізації даної стратегії.
Управління персоналом як і будь-яким складним процесом неможливо без використання необхідних для цього інструментів: взаємопов'язаних економічних, організаційних та соціально - психологічних методів, що забезпечують ефективність трудової діяльності відповідно до вимог виробництва. Максимально повне використання трудового потенціалу працівників будь-якого підприємства ключовий чинник для успішної діяльності в умовах ринкових відносин. Кадрове планування здатне надати значну підтримку стратегічного процесу планування підприємства при забезпеченні засобами для досягнення бажаних результатів.

КОМЕРЦІЙНИЙ РОЗРАХУНОК І ЙОГО ПРИНЦИПИ: НАЯВНІСТЬ ВЛАСНИХ КОШТІВ ТА ГОСПОДАРСЬКА САМОСТІЙНІСТЬ.

Комерційний розрахунок підприємства, як складова частина економічного методу управління, заснований на порівнянні в грошовій формі витрат на виготовлення і збут продукції з виручкою від її реалізації. Він можливий тільки на підприємствах, що виробляють продукцію або надають послугу на комерційній основі (тобто з метою отримання прибутку). Відповідно, комерційний розрахунок у чистому вигляді непридатний до невиробничих структурам: органам управлінням або бюджетним організаціям. Комерційний розрахунок у ринковій економіці грунтується на наступних принципах: 1. Наявність власних коштів тобто частину майна підприємства забезпечується власним капіталом. При створенні підприємства даний принцип виражається через формування статутного фонду. Наявність власних коштів створює матеріальну основу для госп-ної самостійності підприємства. 2. Господарська самостійність означає, що підприємство, як юридична особа, яка самостійно приймає будь-які рішення, що стосуються його виробничо-комерційної діяльності (що, як і для кого виробляти). 3. Прибутковість і самоокупність. 4. Матеріальна зацікавленість. 5. Економічна відповідальність.

ПРИНЦИПИ КОМЕРЦІЙНИЙ РОЗРАХУНКУ: САМОФІНАНСУВАННЯ, самоокупності та рентабельності.

Комерційний розрахунок підприємства, як складова частина економічного методу управління, заснований на порівнянні в грошовій формі витрат на виготовлення і збут продукції з виручкою від її реалізації. Він можливий тільки на підприємствах, що виробляють продукцію або надають послугу на комерційній основі (тобто з метою отримання прибутку). Відповідно, комерційний розрахунок у чистому вигляді непридатний до невиробничих структурам: органам управлінням або бюджетним організаціям. Прибутковість і самоокупність. Є основним принципом комерційного розрахунку і реалізується через перевищення виручки від реалізації над поточними витратами. Самоокупність проявляється у розширеному відтворенні капіталу і збільшення вартості підприємства.

ПРИНЦИПИ КОМЕРЦІЙНИЙ РОЗРАХУНКУ: ЕКОНОМІЧНА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ І ЕКОНОМІЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Комерційний розрахунок підприємства, як складова частина економічного методу управління, заснований на порівнянні в грошовій формі витрат на виготовлення і збут продукції з виручкою від її реалізації. Він можливий тільки на підприємствах, що виробляють продукцію або надають послугу на комерційній основі (тобто з метою отримання прибутку). Матеріальна зацікавленість. Означає, що суб'єкт господарювання повинен бути зацікавлений в організації виробничо-комерційної діяльності та підвищення ефективності. Вона забезпечується за допомогою отримання і розподілу чистого прибутку. Економічна відповідальність. Означає, що суб'єкт господарювання несе за своїми зобов'язаннями поточну і майнову відповідальність. Поточна відповідальність настає при порушенні підприємством договірних зобов'язань (за термінами постачання, якості і т.д.) і здійснюється за допомогою виплати штрафів, пені, неустойок та ін грошових санкцій. Майнова відповідальність при порушенні суб'єктів господарювання фінансових зобов'язань, а також у випадках неплатоспроможності та банкрутства здійснюється шляхом передачі кредитору частинами майна.

ОЦІНКА ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ, затратні і доходні МЕТОД ОЦІНКИ.

Існує три основні підходи при оцінки вартості підприємства - прибутковий, порівняльний і витратний. 1. Прибутковий підхід пропонує оцінку на основі комерційного потенціалу підприємства, встановлення його ринкової вартості шляхом визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть у результаті розпорядження майном підприємства. Гідність підходу: єдиний метод, що враховує майбутні очікування, економічне старіння. Недоліки підходу: трудомісткість прогнозу, частково імовірнісний характер. Даний підхід включає наступні методи:
1.1. Метод дисконтування грошових потоків, який полягає в дисконтуванні майбутніх грошових потоків з використанням ставки дисконтування, відповідної необхідної інвестором ставки доходу. Даний метод прийнятний для оцінки підприємств, доходи які будуть нестабільними в прогнозований період.
1.2. Метод прямої капіталізації полягає у визначенні ринкової вартості шляхом розподілу доходів підприємства на ставку капіталізації, яка розраховується шляхом вирахування із ставки дисконтування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку (грошового потоку). Використовується у разі отримання приблизно однакової величини прибутку або приблизно однакових її темпах зростання.
2. Витратний підхід заснований безпосередньо на обчисленні вартості активів підприємства за вирахуванням зобов'язань. Даний метод найбільш поширений в РБ. Гідність підходу: заснований на реально існуючих активах.
Недоліки підходу: статичний, тобто не враховує майбутніх очікувань. Даний підхід включає наступні методи:
2.1. Метод накопичення активів - статті бухгалтерського балансу приводяться до ринкової вартості.
2.2. Метод ліквідаційної вартості - чиста виручка, одержувана після ліквідації активів підприємства і виплат його заборгованості, приводиться до поточної вартості. Даний метод застосовується, зокрема, при банкрутстві підприємств.
2.3. Метод скоригованої балансової вартості застосовується аналогічно методи накопичення активів. При цьому визначення обгрунтованої ринкової вартості проводиться не за всіма активами, а вибірково.

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ.

Управління якістю продукції необхідно здійснювати системно, тобто на підприємстві повинна функціонувати система управління якістю продукції, що представляє собою організаційну структуру, чітко розподіляє відповідальність, процедури, процеси і ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети в області якості. Важливим елементом у системах управління якістю виробів є стандартизація - нормотворча діяльність, яка знаходить найбільш раціональні норми, і закріплює їх у нормативних документах типу стандарту, інструкції, методики вимоги до розробки продукції. Стандарт - це офіційний державний чи нормативно-технічний документ галузі, підприємства, що встановлює необхідні якісні характеристики та вимоги, яким повинен задовольняти даний вид продукції. Система стандартизації спрямована на забезпечення захисту інтересів споживачів і держави у питаннях якості продукції, охорони навколишнього середовища, на усунення технічних бар'єрів у виробництві та торгівлі. Нормативні документи по стандартизації всередині республіки поділяються на такі категорії:
державні стандарти (ГОСТ);
галузеві стандарти (ОСТ); технічні умови (ТУ); стандарти підприємств і об'єднань (СТП); стандарти науково-технічних та інженерних спілок, асоціацій та інших громадських об'єднань (СТО).
У залежності від об'єкта стандартизації, його специфіки та змісту розроблюваних до нього вимог стандарти поділяються на наступні види: стандарти основоположні; стандарти на продукцію, послуги; стандарти на процеси, стандарти на методи контролю, випробувань, вимірювань, аналізу. Способом підтвердження відповідності продукції заданим вимогам є сертифікація. Сертифікація відповідності - це дія третьої сторони, яка доводить, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Сертифікат якості - це супровідний документ, який засвідчує якість продукції. Сертифікація встановлює, що продукція випробувана, перевірена досить об'єктивно. Сертифікація заснована на проведенні випробувань і оцінці умов виробництва продукції, що сертифікується, контролі за виконанням цих процедур і нагляді за якістю продукції з боку незалежного органу.

КЛАСИФІКАЦІЯ РЕСУРСІВ, ВИТРАТ І РЕЗУЛЬТАТІВ ПРИ ОЦІНЦІ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ.

Частина ресурсів, спожита у виробництві, являє собою витрати. При цьому витрати основного капіталу знаходять вираження в амортизації, оборотного капіталу - матеріальних витратах, трудових ресурсів - в заробітній платі. По тимчасовому ознакою витрати класифікуються на поточні і одноразові. Поточні витрати - це витрати, які підприємства здійснює постійно на виробництво продукції. Вони утворюють собівартість продукції. Одноразові витрати - представлені капіталовкладеннями.
Розрізняють такі види ефективності:
1. Залежно від призначення оцінки: - загальну (абсолютну), яка характеризує ефективність функціонування об'єкта, величину економічного ефекту в порівнянні з витратами та ресурсами в окремо і в сукупності. Визначається за допомогою узагальнюючих і диференційованих показників ефективності. - Порівняльну, яка відображає ефективність реалізації одного варіанта функціонування об'єкта в порівнянні з іншими. Визначається як відношення різниці поточних витрат до різниці капіталовкладень за варіантами.
2. У залежності від змісту: - економічну; - соціально-економічну, яка виражається такими показниками, як якість життя працівників, ступінь навантаження на зовнішню екологічне середовище; умова і безпеку праці, ступінь задоволеності членів трудового колективу резервами праці.
3. У залежності від сфери прояву ефекту:
- Госпрозрахункову ефективність - це результативність на рівні підприємства;
- Народногосподарську, яка характеризує відношення ефекту до витрат в масштабах народного хозяйства.4. У залежності від об'єкта оцінки:
- Ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства в цілому; - ефективність окремих господарських процесів (виробництва, маркетинг, збут і т.д.);
- Ефективність елементів господарських процесів (контрактів, процедур і т.д.); - ефективність окремих виробничо-господарських рішень у сфері виробництва і управління.

ГОСПОДАРСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО СУЩНОСТ0Ь І ОСНОВНІ ВИДИ.

Господарське товариство - це комерційна організація з поділом на частки у відповідності зі вкладами її засновників статутним капіталом. Господарське товариство не передбачає обов'язкової трудової участі засновників у роботі товариства. Взаємовідносини між учасниками з управління підприємством, розподілом доходу будуються в залежності від розміру внесеного ними капіталу. Учасники товариства несуть ризик збитків у межах внесеної частки капіталу. Господарське товариство може створюватися у формі товариства з обмеженою відповідальність (ТОВ), товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ), акціонерне товариство. Товариства з обмеженою відповідальність - це господарське товариство, засноване двома або більше особами, яка відповідає перед кредитором тільки своїм оголошеним капіталом. Товариство з додатковою відповідальністю - це таке суспільство, учасники якого несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями в розмірах, що перевищують їх частку в майні товариства. Це єдина відмінність ТОВ і ТДВ. Акціонерне товариство - це таке суспільство, статутний фонд якого розділений на певне число акцій, рівної номінальної вартості і формується за рахунок їх продажу. Акціонерне товариство може бути відкритим, якщо його акції поширюються шляхом їх вільного продажу, і закритим, якщо ходіння акцій на ринку цінних паперів заборонено або обмежено статутом акціонерного товариства. Переваги госп. товариств: об'єднання капіталу і можливість його залучення у великих розмірах; стабільність функціонування даної організаційно-правової форми.Т. тобто вихід з общ6ества або смерть одного із засновників не веде до ліквідації товариства. Недоліки - більше низький рівень оперативності і гнучкості при прийнятті рішень в акціонерному суспільстві, так як стратегічно рішення приймаються на зборах акціонерів; більш низький рівень зацікавленості пір порівнянні з господарським товариством, тому що учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями тільки в межах внесеного капіталу.

ПРОМИСЛОВІСТЬ: ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ ГАЛУЗЕЙ ПРОМИСЛОВОСТІ.

Промисловість - це сукупність великої кількості самостійних підприємств, цехів, зайнятих видобутком і переробкою сировини в готову продукцію. Промисловість належить до галузей матеріального виробництва. До матеріального виробництва також відноситься сільське і лісове господарство, транспорт, зв'язок, громадське харчування та ін В основі виникнення галузей і підгалузей лежить поділ праці. Галузь - це сукупність підприємств і виробництв, що володіють спільністю призначення продукції, технологічного процесу, однорідністю перероблюваної сировини. Для віднесення підприємств до тієї чи іншої галузі не обов'язково наявність перерахованих вище трьох ознак. В економічній практиці звичайно враховується одна ознака, що має визначальне значення. Спеціалізовані галузі промисловості для цілей прогнозування і аналізу об'єднуються в укрупнені комплексні галузі. При цьому комплексні галузі можуть утворюватися на основі якого-небудь однієї ознаки, а вхідні в них спеціалізовані галузі - за іншими ознаками. У промисловості галузі класифікуються за такими ознаками:
1. За економічним призначенням продукції, що випускається: галузі, що випускають засоби виробництва (товари групи "А"); галузі, що виготовляють продукти споживання (товари групи "Б").
2. За характером впливу на предмети праці:
видобувні галузі (нафтовидобувна, вугільна, лісозаготівельна галузі);
обробні галузі (машинобудування, металургійна, хімічна галузі).
3. За функціональним призначенням продукції:
галузі, що виробляють проміжну продукцію (предмети праці). Наприклад, металургійна; галузі, що виробляють кінцеву продукцію (засоби праці і предмети споживання).
4. За рівнем концентрації виробництва і пропозиції однорідної продукції на окремих підприємствах: абсолютно конкурентні галузі, де обсяг виробництва одного підприємства становить незначну частку. Наприклад, хлібопекарська галузь:
монополістичні галузі, представлені одним підприємством, що здійснює виробництво і поставку цієї продукції;
галузі з монополістичною конкуренцією, що характеризуються наявністю в її складі порівняно великого числа підприємств, які виробляють єдину за призначенням, але відрізняється за своїми властивостями продукцію, що забезпечує їм певну монополістичну владу на ринку.

ЛІЗИНГ: ПОНЯТТЯ, ФОРМИ, ВИДИ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ.

Лізинг - це форма кредитування виробника, надання в довгострокову оренду машин, обладнання та інших основних фондів з правом і без права викупу.
Основні суб'єкти лізингових відносин:
Лізингодавець - це підприємство, яке за договором лізингу здійснює передачу спеціально придбаного за рахунок власних або позикових засобів об'єкта лізингу. Як правило, в ролі лізингодавця виступають спеціалізовані лізингові компанії, комерційні банки. Лізингоодержувач - це підприємство, яке отримує об'єкт лізингу у тимчасове користування за договором лізингу. Об'єкт лізингу є будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить за встановленою класифікацією до основних фондів. Відповідно до законодавства РБ (Положення про лізинг на території РБ від 31.12. 1997 р ) Лізинг поділяється на такі види:
1. Залежно від умов відшкодування витрат лізингодавця лізингоодержувач і переходу прав власності на об'єкт лізингу виділяють:
а). фінансовий лізинг, при якому лізинговий платіж протягом договору лізингу, укладеного на термін не менше року, відшкодовує лізингодавцю вартість об'єкта лізингу в розмірі не менше 75% його первинної вартості незалежно від того, чи буде угода завершена викупом об'єкта лізингу лізингоодержувачем, його поверненням або продовженням договору на інших умовах. б). оперативний лізинг, при якому лізинговий платіж протягом дії договору дозволяє лізингодавцю відшкодувати вартість об'єкта лізингу в розмірі менше 75% від первісної вартості. Після закінчення договору лізингу лізингоодержувач повертає об'єкт лізингу. Даний вид лізингу дозволяє лізингоодержувачу уникнути морального зносу основних фондів.
2. У залежності від складу сторін лізинг підрозділяється на такий: внутрішній - сторони договору є резидентами РБ;
міжнародний - хоча б одна зі сторін договору є нерезидентом РБ. За користування об'єктом лізингу лізингодавець стягує з користувача лізинговий платіж. Лізинговий платіж: складається з відшкодування контрактної вартості об'єкта лізингу (інвестиційних витрат) та винагороди лізингодавця (у вигляді відсотка від невідшкодованих інвестиційних витрат). При цьому відшкодування інвестиційних витрат знаходить відображення в амортизаційних відрахуваннях, величина яких визначається договором лізингу.

ПОНЯТТЯ, РОЛЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ.

Матеріальні ресурси - це різноманітні речові елементи виробництва, що використовуються переважно в якості предметів праці, що входять до складу виробничих оборотних фондів. Матеріальні ресурси представлені сировиною, матеріалами та паливно-енергетичними ресурсами. Під сировиною (сирим матеріалом) розуміють будь-який предмет праці, на видобуток і виробництво якого затрачено працю, і який у процесі переробки змінює свою натуральну форму, набуваючи все нові якісні властивості. Сировина класифікується за такими ознаками: за походженням: на сільськогосподарське і промислове; за джерелами видобутку: на природне і штучне (отримується хімічним шляхом: пластмаси, синтетичний каучук тощо); за змістом корисних речовин: первинне і вторинне - це відходи, які за певних умов можуть бути використані у виробництві; по сфері використання: на паливно-енергетичні (нафта, газ), металургійне (руда, кольорові метали), горнохимическое (слюда, графіт), будівельне (глина, пісок, камінь), технічне ( алмази). Під матеріалами розуміють предмети праці, що пройшли одну або кілька стадій попередньої обробки і призначені для подальшої переробки в процесі виготовлення готової продукції. Тобто матеріали відрізняються від сировини більш глибокою переробкою. За характером участі у виробництві продукції сировина та матеріали діляться на основні і допоміжні. До основних відносяться ті, які становлять матеріальну основу вироблюваної продукції. До допоміжних - предмети праці, які беруть участь у виробничому процесі, але не входять безпосередньо в готовий продукт (ПММ).

НОРМУВАННЯ ВИТРАТ І ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ.

Норма витрат матеріальних ресурсів (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива і енергії) представляє собою їх планова кількість, яка може бути витрачено для випуску одиниці продукції встановленої якості при планованих організаційно-технічних умовах. Норми витрати матеріальних ресурсів повинні в обов'язковому порядку розроблятися всіма суб'єктами господарювання незалежно від форми власності і підпорядкованості виходячи з середньогалузевих стандартів з урахуванням технічної і технологічної оснащеності підприємства, якості сировини. Структура норми - це склад і співвідношення окремих її елементів. Більшість норм включає наступні елементи: корисний витрата матеріальних ресурсів (чиста вага виробу); неминучі технологічні відходи - це залишки сировини і матеріалів, що утворилися в процесі перетворення вихідного матеріалу в готову продукцію, що втратили повністю або частково його споживчі властивості і в силу цього використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються за прямим призначенням; технологічні втрати (стружка, чад і т.д.). Розрізняють такі показники матеріаломісткості продукції: => абсолютну матеріаломісткість - це витрата основних видів сировини в розрахунку на фізичну одиницю продукції (вимірюється у фізичних одиницях); => загальну матеріаломісткість - це витрата всіх матеріальних ресурсів на 1 руб. випускається. Зворотний показник матеріаломісткості є матеріаловіддача. => Питому матеріаломісткість - це витрата конструкційних матеріалів на одиницю експлуатаційної або технічної характеристики машин і устаткування. => Відносну матеріаломісткість - це частка матеріальних витрат у собівартості продукції. У залежності від виду продукції, що випускається та особливостей матеріальних ресурсів характеристика матеріаломісткості доповнюється системою показників їх використання у відповідній галузі промисловості.

ПРОЦЕС НАРОЩУВАННЯ СКЛАДНИХ%. ПОНЯТТЯ дисконтування. Визначення дисконтної МНОЖІТТЕЛЯ.

Досить часто підприємствам необхідно зіставляти витрати і доходи, що виникають у різний час. В економічному аналізі використовують спеціальний метод для вимірювання поточної і майбутньої вартості в одному масштабі - метод дисконтування. Дисконтування - це приведення один до одного потоків доходів і витрат на основі ставки дисконту з метою отримання поточної (справжньої) вартості майбутніх доходів і затрат.д.ісконтірованіе - це процес, зворотний нарахуванню складного відсотка.
Нарахуванням складного відсотка називається процес зростання основної суми вкладень за рахунок накопичення відсотків, при цьому початкова сума вкладень називається поточною вартістю, отримана в результаті нарахування сума - майбутньою вартістю. Майбутня вартість розраховується за формулою: FV = PV (1 + р) n. де FV - майбутня вартість; PV - поточна вартість; г - ставка відсотка; n - кількість років. При дисконтуванні, навпаки, знаходять поточну вартість шляхом ділення майбутньої вартості на суму накопичених відсотків з урахуванням часу, на скільки робиться розрахунок:
Чиста поточна вартість (ЧДД) визначається як різниця між приведеними до теперішньої вартості сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту з сумою інвестиційних витрат на його реалізацію за такою формулою: .
де Rt - результати, що досягаються на кроці розрахунку; 3t - витрати, здійснювані на тому ж кроці; Т - горизонт розрахунку, рівний номера кроку розрахунку, на якому виробляється ліквідація об'єкта; Е - норма дисконту, що дорівнює прийнятній для інтервалу нормі доходу на капітал. У тому випадку, якщо ЧДД інвестиційного проекту позитивний, проект ефективний і підприємницької фірмі слід прийняти його до реалізації. При цьому, чим більше ЧДД, тим ефективніше інвестиційний проект. Якщо ж ЧДД проекту негативний, то такий інвестиційний проект слід відкинути, тому що у випадку його реалізації інвестор несе збитки. Індекс прибутковості (ІД) являє собою відношення суми наведених ефектів до величини капіталовкладень і розраховується за формулою: де Е - сума капітальних витрат на реалізацію інвестиційного проекту. Індекс прибутковості є відносним показником, тому він досить зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних.

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА ЯК НАУКА ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОЩ. Вироб.

Економіка - від грец. (Домоведення, мистецтво ведення господарства). У вузькому сенсі термін економіка означає особливу сферу суспільного життя основним завданням якої є виробництво розподіл і споживання різних благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. У більш широкому сенсі економіка означає народне господарство включає галузі матеріального виробництва і галузі непроиз. сфери. Зростання ефективності характеризує економічний прогрес суспільства, критеріями ефективності на рівні держави є рівень і темпи зростання народного добробуту (зростання ВВП, ВНП, НД). На рівні підприємств підвищенням ефективності (зростання прибутковості і рентабельності). ВВП - валовий внутрішній продукт, узагальнюючий економічний показник який виражає сукупну вартість товарів та послуг і призначені для кінцевого споживання і чистого експорту. ВНП - ВВП + доходи з-за кордону.

ВИРОБНИЧИЙ КООПЕРАТИВ І ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ.

УП - це комерційне підприємство не наділене правом власності, наділений. за ним майном тобто майно неподільне і не може бути розподілено за депозитними вкладами і часток у т. ч по працівниках. УП - засноване на праві госп. ведення, власник майна не відповідає за його зобов'язаннями. УП - засноване на праві оперативного управління, власник відповідає за зобов'язаннями. Статутний фонд.50% на момент регістраціі.80% протягом року з дня реєстрації. Виробничий кооператив (ПК) - комерційна організація, учасники якої повинні внести майновий пайовий внесок, брати особисту трудову участь в її діяльності. Відповідальність: члени кооперативу несуть субсидіарну відповідальність в рівних частках в межах встановлених статутом, але не менше величини рік. доходу кооперативу. На момент реєстрації - 10%, 90% - протягом року з дня реєстрації.

СИСТЕМА ЦІН І ПРИНЦИПИ ЦІНОУТВОРЕННЯ.

В економіці існує система цін, яка поєднує в собі як елементи директивного ціноутворення, так і ринкового саморегулювання. У систему цін включаються ціни розділені за видами, різновидам і типами встановлення. Види: 1. відпускні (оптові) .2. Рознічние.3. Закупочние.4. Тарифи. За типами встановлення: регульовані - встановлюються держ. органами, вільні - ціни, які форм. під попитом і пропозицією. У залежності від стадії руху товару: відпускні ціни виробника; відпускні ціни оптового посередника; роздрібні ціни. Залежно від ринку на який поставляється продукція: ціни внутрішнього ринку; ціни на імпортний товар; ціни для зовнішнього ринку. Принципи ціноутворення: 1. поєднання вільних і регульованих цен.2. розмежування повному. суб'єктів ціноутворення за встановленими і регульованих цін (тариф) .3. встановлення регульованих цін на товари на рівні забезпечивши. господарським суб'єктам покриття обгрунтованих витрат і отримання прібилі.4. держ. контроль за дотриманням законодавства щодо формування та застосування цін.

Венчурної діяльності ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ. ГОС. РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Венчурні фірми (ризик) - це фірми, які створюються для практичної обробки і доопрацювання нових ризикованих інновацій. Венчурні фірми створюються в науково-ємких галузях економіки (електроніка, радіо техніка). Ведеться венчурна діяльність на договірній основі, на 2х-3х юр. осіб і на базі інвестицій великих підприємств. Венчурні фірми можуть існувати у вигляді 3х форм: 1. корпорація
- Це добровільна організація пов'язана із законними зобов'язаннями з метою створення госп. підприємства з урахуванням захисту та інтересів його участніков.2. партнерство - це не корпарірованная форма, якою управляє і володіють більше 2х ліц.3. одноосібне володіння - не корпарірованая фірма якою управляє і володіє одна особа. Для створення цих видів венчурних фірм, головним є наявність нової ідеї (новий проект, технології). Венчурний капітал - це інвестиції в новий венчурні проекти. Джерелом венчурного капіталу є особисте заощадження засновників, частина прибутку отриманого від продажу ідей та проектів і кошти, отримані з держбюджетів. Особливості: 1. впровадження нових видів технологій, випуск нових видів продукції; 2. швидке оновлення обладнання, часта зміна продукції, що випускається; 3. це невеликий розмір фірми і її висока мобільность.4. відсутність численних структур правління; 5. прискорене прийняття нових рішень; 6. вузька спеціалізація. Держ. регулювання інноваційною діяльністю. В даний час держ. рег. інів. діяльності у республіки РБ здійснює держ. комітет з науки і технологій РБ. Він проводить держ. політику регулювання і управління у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Завдання: 1. реалізація держ. політики у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності; 2. аналіз рівня проведених випробувань і досліджень з метою підвищення їх економічної ефективності; 3. розвиток інноваційних інфраструктур - це (технопарк, бізнес-інкубаторів).

СТАТИСТИЧНИЙ МЕТОД ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ.

Існує два методи оцінки інвестиційних проектів: статичний і динамічний. Статичний - не враховує фактор часу і застосовується для швидкої оцінки строком до 1 року. При цьому оцінка ефективності інвестицій ведеться за наступним показниками: 1. за показником прібилі.2. за показником рентабельності - сутність такої оцінки полягає в певному рівні рентабельності інвестування за проектом (Rпр) і порівняння її з необхідною рентабельністю (Rтр) - це мінімальний рівень прибутковості при якій інвестор розглядає можливість вкладення своїх коштів. де Rпр - це норма рентабельності проекту у%, ЧП - чистий прибуток, І - інвестиції в проект або як вложеніе.3. за термінами окупності (Топ) - це період часу за який надходження від виробничої діяльності підприємства, покриють витрати на інвестиції. 4. за показником приведених витрат (Зп). Зп = С + ЄП * До → min. Де ЗП - витрати наведені, С - собівартість, ЄП - нормальний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності. К - вкладення.

ДИНАМІЧНИЙ МЕТОД І ЙОГО ПОКАЗНИКИ.

Динамічний метод враховує чинник часу, який дозволяє оцінити очікуваний прибуток і застосовується для більш тривалих термінів вкладення (терміном более1 року). Головними показниками прибутковості підприємства з урахуванням фактора часу є: 1. чистий прибуток (ЧПС) або чиста дисконтована прібиль.2. внутрішня норма прибутковості (ВПО) прибутку (ВПП) .3. індекс доходності.1. Метод розрахунку ЧДС грунтується на тому, що підприємства визначає мінімальну допустиму розрахункову ставку в%, при якій інвестиції можуть бути ефективними. ТДС - поточна дисконтна вартість. ДП - грошове надходження. Кд - коефіцієнт дисконтування. ТДС = ДП * КД. ЧДС - чиста дисконтна вартість. ЧДС = ТДС - І. де І - інвестиції. ЧДС - це дисконтована різниця відтоку і припливу налічності.2. Внутрішня норма прибутковості - це річний% прибутку, який приносить проект інвесторові з урахуванням фактору часу. При ЧДС = 0, то внутрішня норма прибутковості = банківському% від сюди слід внутрішня норма прибутковості знаходиться в результаті рішення рівняння: або .3. Індекс прибутковості (ІД) - це співвідношення суми наведеного ефекту до величини інвестицій. ВД ≥ 1 - ефективний. ВД ≤ 1 - не ефективний.

ПРИНЦИПИ КОМЕРЦІЙНИЙ РОЗРАХУНКУ: САМОФІНАНСУВАННЯ, самоокупності та рентабельності.

Комерційний розрахунок підприємства, як складова частина економічного методу управління, заснований на порівнянні в грошовій формі витрат на виготовлення і збут продукції з виручкою від її реалізації. Він можливий тільки на підприємствах, що виробляють продукцію або надають послугу на комерційній основі (тобто з метою отримання прибутку). Відповідно, комерційний розрахунок у чистому вигляді непридатний до невиробничих структурам: органам управлінням або бюджетним організаціям.
Самофінансування - як принцип комерційного розрахунку означає, що розширене виробництво здійснюється за рахунок власних коштів підприємства. Джерела самофінансування: 1. Внутрішні: власне підприємство до них відносяться: статутний фонд (за рахунок внесків засновників), чистий прибуток, амортизаційний фонд (забезпечує просте відтворення) .2. Зовнішні діляться на: а) залучені (гроші одержувані від продажу акцій та інших, засіб від продажу акцій явл. Безповоротним, безстроковим і безкоштовним кредитом, за рахунок їх формується і збільшується статутний фонд). б) позикові - банківські кредити представлені в грошовій формі (банківські та комерційні кредити, кошти отримані від розміщення облігацій, лізинг). Самофінансування і рентабельність - означає, що доходи підприємства не тільки покривають економічні витрати але й забезпечують економічний прибуток. Існують поточні витрати, явні і не явні. Поточні іздер. - Це вираження в грошовій формі витрати пов'язані з виробництвом діяльності підприємства. Явні іздер. (Бухгалтерські) - це виражені в грошовій формі витрати, які набуває підприємство з боку. Неявні іздер. - Це витрати виражені в грошовій формі, які використовуються в процесі виробництва, не явл. покупними, а належать власнику підприємства. Бухгалтерський прибуток - ПБУХ = Д - ІІЗД. БУХ. Економічний прибуток - П = Д - ІІЗД. Економіч. Нормальний прибуток - представляє ту прибуток яку отримав інвестор вклавши в інший засіб. ПНОРМАЛЬНАЯ =% банківському кредиту.

ГОСПОДАРСЬКИЙ РИЗИК: ВИДИ, ЗОНИ РИЗИКУ, ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО РИЗИКУ.

У процесі госп. діяльності підприємства виникає дуже багато ризикованих справ. Ризик - це ймовірність збитків або недоотримання доходу, в порівнянні з варіантом передбаченим планом та програмою. Ризик ділиться на 3 види: 1. коли в розпорядженні суб'єкта робить вибір з декількох альтернатив, є об'єктивність отримання передбачуваного результату (конкуренція) .2. коли ймовірності настання очікуваного результату можуть бути отримані суб'єктивні ймовірності (виробничий потенціал, рівень спеціалізації і т.д.) .3. коли суб'єкт у процесі вибору і реалізації альтернативи своєму розпорядженні як об'єктивним, так і суб'єктивним ймовірностями. Риси ризику: 1. Суперечливість яке призводить до зіткнення об'єктивних істотних ризикованих дій з їх суб'єктивної оценкой.2. Альтернативність. передбачає необхідність вибору з кількох можливих варіантів, один оптимальний варіант.3. Невизначеність - називається не повнота або неточність інформації про умови і реалізації проекту.
Зони ризику:
1. зона допустимих втрат.
2. зона критичного ризику.
3. зона катастрофічного ризику.
Шляхи зниження ризику:
1. Диверсифікація - це розподіл капіталу між різними об'єктами вкладення і не пов'язані між собою.
2. Лімітування - це встановлення ліміту граничних сум витрат у продажу, кредиту.
3. Ухилення від ризику - це метод дозволить уникнути потенційних втрат, пов'язаних з фінансовим ризиком. Він не дозволить отримати прибутки.
4. Страхування ризиків - передбачає обов'язок страховика за страхів. виплат у компенсації втрат доходів на користь особи якої укладено договір.
5. Самострахування - означає, що підприємство віддає перевагу застрахуватися самому, ніж купувати страховку в страхових компаніях.
6. Придбання додаткової інформації про вибір і результати. Інформація - це цінний товар за який інвестор готовий платити великі гроші, отже вкладення капіталу в інформацію стає однією із сфер підприємництва з назвою - еккаутінг.

Система показників оцінки економічної ефективності виробництва.

Економічна ефективність вимірюється співставленням вартості оцінки кінцевого резерву виробництва (прибутку у вартісній формі) з витратами (собівартістю) або величиною застосовуваних ресурсів
R = (П / ОПФ ​​+ Осн) * 100%
Система економічної ефективності складається з сукупної загальної економічної ефективності і порівняльної економічної ефективності. Загальна економічна ефективність - це відношення ефекту (на макрорівні - національний дохід, на мікрорівні - госп. Дохід або прибуток) до капітальних вкладень (одноразові витрати).
До основних показників загальної економічної ефективності відносяться:
1. загальний народногосподарський ефект (приріст національного доходу який розглядається як новостворена вартість);
2. коефіцієнт загальної або абсолютної економічної ефективності (величина чистого прибутку що припадає на один рубль інвестицій) Ен = ПП / К;
3. термін повернення капітальних вкладень - це період часу, протягом якого накопичена за кілька років величина ефекту порівнюється з капітальними вкладеннями Струм = К / ΔП, де К - капітальні вкладення, ΔП - приріст прибутку; Основними показниками порівняльної економічної ефективності є наведені витрати Зп = Сi + Ен * Кi → min, де Сi - собівартість продукції за варіантами, Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності, Кi - капітальне вкладення по варіантах. З двох сумірних варіантів, підприємство буде приймати той варіант, у якого витрати будуть мінімальними і мінімальним буде термін окупності. Річний ефект від реалізації кращого варіанту: Е = З1-З2 * (С1 + Ен * К1) - (С2 + Ен * К2), де З1 - витрати за першим варіантом, З2 - по другому. Коефіцієнт порівняльної економічної ефективності: Еср = (С1-С2) / (К2-К1), якщо Еср ≥ Енормат, то кап. вкладення будуть обгрунтовані. Порівняльна економічна ефективність - це відношення економії поточних витрат до різниця кап. вкладень за варіантами.

Інвестиційна діяльність підприємства. Джерела фінансування інвестицій.

Інвест. діяльність - це сукупність практичних дій громадянина, юр. особи і держави спрямовані на розширення капіталу отриманого прибутку і задоволення потреб. Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть виступати держава, вітчизняні та іноземні фізичні та юридичні особи. Об'єктами можуть бути основні і оборотні фонди, цінні папери, інтелектуальні цінності, земля, природні ресурси. Інвестором може бути організація, держава, приватна особа яка здійснювала довгострокове вкладення капіталу в будь-яке справу з метою отримати прибуток. Учасники інвестиц. діяльності - це виконавці замовлень або доручень від інвесторів. Інвестору гарантується право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами і об'єктами інвестора. І.Д. складається з наступних етапів: 1. інвестиційна стратегія - то вибір шляхів розвитку підприємства на тривалий термін і прогнозування обсягів виробництва та рентабельність предпріятія.2. стратегічне планування - уточнення інвестиційної стратегії, узгоджено з переліком інвестиційних проектів і планом довгострокового фінансірованія.3. аналіз ефективності інвестиц. проекту - включає в себе загальноекономічний аналіз, техніко-економічний аналіз, фінансовий аналіз.
Джерела фінансування інвестицій:
1. Власні (Ам. фонд, фонд накопичення, приб підприємства, засоби по страхів)
2. Позикові (банківські та державні кредити)
3. Залучені (кошти від продажу цінних паперів, іноземні інвестиції, пайові внески працю. Кіл).

Конкурентоспроможність продукції: показники і методи оцінки конкурентоспроможності продукції.

Конкурентоспроможність продукції - це здатність продукції відповідати вимогам конкурентного ринку, запитам покупців у порівнянні з іншими аналогічними товарами, представленими на ринку. Конкурентоспроможність товару визначається, з одного боку, якістю товару, з іншого боку, рівнем ціни споживання. Ціна споживання складається з ціни придбання товару (включаючи витрати на транспортування і монтаж) та витрат по експлуатації протягом терміну його служби (вартість енергії, ремонт доріг тощо). При визначенні конкурентоспроможності розраховуються одиничні, групові та інтегральні показники. Одиничний показник характеризує конкурентоспроможність оцінюється вироби при порівнянні його з еталоном по одному конкретному показнику (наприклад, швидкості). Груповий показник характеризує групу однорідних властивостей виробу. Він визначається за сукупністю одиничних показників. Конкурентоспроможність підприємства - це здатність підприємства виробляти конкурентоспроможну продукцію. Методи оцінки конкурентоспроможності продукції:
1. Критеріями оцінки є ціна споживання товару: Цп = Цпр + Іп, де Цп - ціна споживання, Цпр - ціна придбаного товар, Іп - витрати виробництва.
Витрати покупця діляться на:
1.1. Постійні (здійснюються одноразово і надалі не змінюють своєї величини)
1.2. Змінні (здійснюються в процесі користування виробом (енергія, раб. Сила) расітиваются за формулою Іпер = (ЗП + Ірем + ІМР + А + Іпр) * Тн, де ЗП - річний фонд з. Пл відрахований на соц. Потреби, Ірем - річний витрата на ремонт, ІМР - річна витрата на матеріальні ресурси, А - річна амортизація, Тн - нормативний термін служби) Сутність: чим менша ціна споживання тим більше його конкур. здатність. Цей спосіб застосовується при порівнянні однаковою техніки.
2. Враховується два критерії:
2.1. собівартість виробленого та реалізованого товару;
2.2. рівень якості товару. Більш конк. здатним є той товар у якого витрати явлются мінімальними, а якість висока.
3.3. зіставлення товарів конкурентів з урахуванням їх технічного рівня і продажної ціни:
3.1. на початку розраховується кількісний показник рівня якості: КП = КПЕ * Кпт * ВПП, де КП - комплексний показник рівня якості, КПЕ - естетико-ергономічного рівня, Кпт - технічного рівня, ВПП - надійності.
3.2. на другому етапі визначаються показники конкурентоспроможності порівнюваного зразка і товару приймається за базу порівняння: Пкi = Кпi / Цi, ПКБ = КПБ / Цб

Склад ціни за елементами

1. Відпускна ціна = Собівартість + планований прибуток + непрямі податки (ПДВ, акцизний збір Податок поддержікі с / госп, транспортний податок)
2. Оптова ціна = Відпускна ціна + Оптова надбавка
3. Роздрібна ціна = Оптова ціна + Роздрібна надбавка
На структуру та рівень ціни завжди впливають внутрішні і зовнішні чинники. Внутрішні чинники - організаційно-технічні можливості у виробництві виробу і канали матеріально-технічного постачання підприємства ресурсами. Зовнішні фактори - рівень цін на сировину, рівень з. плати, купівельна платоспроможність, взаємозамінність товарів, рівень податків.

Основні реабілітаційні заходи при реформуванні підприємства. Основні стадії проведення процесу реабілітації підприємства. Визначення сильних і слабких сторін підприємства.

Реабілітаційні заходи можуть здійснюватися у вигляді наступних форм:
1. шляхом злиття збиткового підприємства з "здоровим"
2. шляхом розукрупнення великих підприємств на більш дрібні.
3. шляхом закриття збиткового підприємства.
4. шляхом повної ліквідації збиткового підприємства.
Весь процес реабілітації включає:
1. стадія попередньої діагностики - складання списку всіх збиткових підприємств у даному регіоні які підлягають реструктуризації та оздоровлення.
2. стадія повної діагностики - виявлення сильних і слабких сторін підприємства, визначаються шляхи оздоровлення у сфері фінансів, маркетингу, кадрів, управління.
3. стадія розробки програми реабілітації - ведуться зміна в управлінні підприємства, у сфері збуту, як виконанні праці і т.д.
4. стадія реабілітації та розвитку підприємства - ведеться детальна техніко-економічна програма, залучаються фінансові та інвестиційні ресурси, закупівля нового обладнання. \
Сильні сторони:
1. наявність грамотних кадрів.
2. збільшення і динаміка рота випуску продукції і обсягу виробництва.
3. технічне переозброєння.
4. скорочення дебіторської та кредиторської заборгованостей.
5. скорочення витрат і зниження собівартості.
Слабкі сторони:
1. низька частка нововведень і передових технологій.
2. відсутність грамотних кадрів
3. висока частка застарілого обладнання
4. низький обсяг експорту.
5. висока собівартість при низькій якості готової продукції.
6. відсутність грошової готівки і затримка з / плати.
7 високий рівень боргів.
8. відсутність прибутку і низький рівень рентабельності.

Інноваційний проект і його показники. Оцінка ефективності інноваційних проектів.

Для оцінки ефективності інновацій використовуються два методи: статичний і динамічний
1. Статичний метод - метод, при якому фактор часу не враховується. Основними показниками цього методу є проста норма прибутку (ПНП) ​​і термін окупності інвестицій (Ток). Проста норма прибутку - це річний відсоток прибутку, який принесе інновація при її комерційному використанні. Цей показник розраховується за формулою:
ПНП = ЧПср / З * 100%, де: ЧПср - річна або середньорічна чистий прибуток, який принесе інновація при її ефективному використанні; ІЗ - інвестиційні витрати, пов'язані зі створенням і освоєнням інноваційного продукту. Для оцінки доцільності реалізації інноваційного проекту, ПНП зіставляється з банківським відсотком (% Б). Якщо дотримується умова: ПНП>% Б, то інноваційний проект доцільно інвестувати. З ДВОХ ПРОЕКТІВ вважається кращим той, у якого ПНП більше банківського відсотка і прагне до максимуму:% Б <ПНП → МАХ.
2. Метод дисконтування (динамічний метод). Показниками цього методу є: чиста дисконтируемой вартість (ЧДС) і внутрішня норма прибутку проекту (ВНП). Чистий дисконтована вартість (ЧДС) - це різниця майбутніх доходів і витрат, приведена до моменту початку інвестування. Формула розрахунку: ЧДС = Σ (ЧПi-ІЗi) / (1 + d) `, де ЧПi - чистий прибуток i-го року; ІЗi-інвестиційні витрати i-го року; Т - останній рік терміну життя проекту, Di - ставка дисконту i-го року. Якщо ЧДС> 0, проект інвестувати доцільно, тому що він принесе інвестору дохід більший, ніж за депозитом.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Шпаргалка
287.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Економіка галузі 4
Економіка галузі 2
Економіка галузі 5
Економіка галузі 3
Економіка сільськогосподарської галузі
Агропромисловий комплекс економіка галузі
Статистика підприємств галузі
Економіка підприємств 3
Економіка підприємств
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru