приховати рекламу

Дотримання прав учасників кримінального процесу при призначенні і проведенні судових експертиз

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ДОТРИМАННЯ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПРИ ПРИЗНАЧЕННЯ І ВИРОБНИЦТВІ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

Проведення судової експертизи характеризується виникненням, розвитком і припиненням комплексу досить складних правовідносин як між суб'єктами судово-експертної діяльності (експерт, слідчий, суддя), так і особами, чиїх інтересів вона стосується (обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач та ін.) Окремим аспектам кримінально-процесуальної регламентації судових експертиз присвячені роботи О.Я. Баєва, О.В. Белькова, Р.С. Бєлкіна, А.І. Винберга, В.Г. Гончаренко, А.В. Дулова, В.А. Жбанкова, Д.В. Ісютіна-Федоткова, Т.В. Каткової, В.М. Корнукова, В.Ю. Кузьмінової, Д.Я. Мирського, Т.М. Москалькової, І.Л. Петрухіна, Є.Р. Россинський, М.М. Ростова та ін Однак процесуальну регламентацію проведення цієї слідчої дії в Україну, зважаючи на необхідність дотримання прав учасників кримінального процесу, не можна назвати досконалою.

Відповідно до чинного КПК України, експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75). При необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову, в якій, крім даних, зазначених у ст. 130 КПК, вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, на які експерт повинен дати висновок, об'єкти, які повинні бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред'являються експертові для ознайомлення (ч. 2 ст. 196 КПК України).

Згідно зі ст. 197 КПК України, при призначенні і проведенні експертизи обвинувачений має право:

1) заявити відвід експертові;

2) просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб;

3) просити про постановку перед експертом додаткових питань;

4) давати пояснення експерту;

5) пред'являти додаткові документи;

6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи;

7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи.

Обвинуваченому за його клопотанням слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Слідчий повинен ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснити йому його права, встановлені цією статтею, про що складається протокол.

У випадках, коли експертиза призначається до притягнення особи як обвинуваченого, правила цієї статті застосовуються до підозрюваного у вчиненні злочину [2].

По-перше, виникає питання про час ознайомлення обвинуваченого (підозрюваного) з постановою про призначення експертизи. Оскільки закон його чітко не визначає, особа, у провадженні якого перебуває справа, ознайомлює обвинуваченого (підозрюваного) з постановою відповідно зі своїми тактичними міркуваннями. На практиці це нерідко відбувається в кінці розслідування, а то й під час ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи.

Верховний Суд України в постанові Пленуму від 30 травня 1997 р. № 8; Про судову експертизу з кримінальних та цивільних справах; це питання обходить, а лише зазначає, що порушення передбачених ст. 197 КПК прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи під час дізнання чи досудового слідства може бути підставою для направлення справи на додаткове розслідування лише тоді, коли відновити ці права в судовому засіданні неможливо [3].

Виникає справедливе запитання: яким же чином обвинувачений (підозрюваний) може скористатися своїми правами під час призначення експертизи, якщо з постановою про призначення експертизи він знайомиться вже після її завершення? У науково-практичних коментарях КПК України, більшості підручників і навчальних посібників, де йде мова про порядок призначення і проведення експертиз, ця проблема не розглядається. Лише О.Я. Баєв відзначає, що знайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи слід якомога раніше [4, с. 305]. Він також висловлює жаль з приводу того, що російський законодавець не сприйняв положення, яке містилося в проекті КПК, згідно з яким до направлення постанови про призначення експертизи для виконання слідчий зобов'язаний ознайомити з нею підозрюваного, обвинуваченого і рекомендує виконувати його як оптимальну тактичну рекомендацію [4, с. 306].

До речі, п. 1 ч. 1 ст. 289 Модельного КПК для держав - учасниць СНД визначає, що підозрюваний і обвинуваченого мають право до проведення експертизи знайомитися з постановою слідчого про її призначення та отримувати роз'яснення належних йому прав, про що складається протокол [5]. Аналогічне положення міститься у п. 1 ч. 1 ст. 244 КПК Республіки Казахстан [6].

На нашу думку, найбільш виваженої слід вважати викладену вище позицію, запропонованої російськими законодавцями, але не прийняту Державною Думою, з деякими винятками: крім випадків, коли обвинувачений (підозрюваний) ховається або ухиляється від слідства або взагалі не встановлено.

Про реалізацію права обвинуваченого (підозрюваного) заявити відвід експерту можна говорити лише у випадках, коли експертиза призначена на виконання конкретному експерту. Однак переважна більшість постанов про призначення експертиз (за дуже рідкісним винятком) направляються на виконання в експертні установи, де конкретний виконавець експертизи визначається керівником цього закладу. Реалізація зазначеного права на сьогодні можлива лише при позитивному вирішенні клопотання обвинуваченого (підозрюваного) про його присутність при проведенні експертом окремих досліджень.

В.Ю. Кузьмінова зазначає, що оскільки реалізація права на відведення експерта прямо залежить від того, чи знає обвинувачений, хто буде проводити експертизу, то у обвинуваченого виникає право на отримання відомостей про експерта [7, с. 320]. Така думка заслуговує уваги, але закон повинен містити чітку процедуру реалізації визначеного права. У даному випадку ми пропонуємо передбачити обов'язок керівника експертного підрозділу або його заступника протягом доби після одержання постанови про призначення експертизи повідомити слідчому, кому з експертів доручено її проведення. За клопотанням обвинуваченого (підозрюваного) така інформація повинна бути йому надана.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 202 КПК Киргизької Республіки передбачено право підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого присутнім при проведенні експертизи, давати пояснення експертові і задавати йому питання. При цьому дозволу слідчого не потрібно. Ми вважаємо, що така позиція законодавця може привести до блокування зацікавленими особами проведення судових експертиз, тому дозвіл на присутність під час проведення експертних досліджень має надаватися особою, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, за вмотивованим клопотанням зацікавлених осіб. Що ж стосується права осіб, присутніх при виконанні експертизи, ставити запитання експерту, то тут заперечень не може бути: пасивне спостереження за діями фахівця, які не завжди є зрозумілими любителю, жодним чином не сприятимуть реалізації прав учасників кримінального процесу.

Тут потрібно відзначити, що Р.С. Бєлкін у своїй останній монографії, критично проаналізувавши думки про доцільність присутності слідчого при проведенні експертизи і його можливості при цьому, назвав таку норму прикладом беззмістовності процесуальної форми [8, с. 211 - 213]. Аргументуючи свою позицію, Р.С. Бєлкін зазначає, що прохання слідчого дати якісь роз'яснення не виглядають протизаконними. Але, відволікаючи увагу експерта, воно порушує процес дослідження, а іноді, коли таке відволікання може зірвати проводиться в цей момент експертом експеримент чи іншу операцію, загрожує призвести й до негативних для результатів експертизи наслідків. До того ж, подібне спостереження можливо в дуже рідкісних випадках, як правило, при судово-медичному дослідженні трупа або експертизі живих осіб, якщо особа, щодо якої проводиться дослідження, тієї ж статі, що і слідчий. Переважна більшість всіх інших експертиз, які проводяться в лабораторних умовах із застосуванням спеціальної апаратури, розраховане на суто індивідуальне використання, що взагалі не залишає можливості для слідчого спостерігати що-небудь істотне [8, с. 211 - 213]. Ці ж аргументи можуть бути застосовані щодо участі при проведенні експертних досліджень та інших осіб. Однак ми не можемо з ними повністю погодитися. Експерт при проведенні дослідження виконує свої обов'язки і він зобов'язаний їх виконати в умовах, передбачених законом. Відволікати ж експерта, насправді, можуть найрізноманітніші чинники: і стан здоров'я, і погані (або хороші) звістки, і техногенні чинники, і багато іншого. З приводу участі суб'єктів кримінального процесу в лабораторних дослідженнях відзначимо, що на те й дається слідчому право вирішувати питання про необхідність присутності певних осіб при їх здійсненні, щоб визначити доцільність цих заходів.

У п. 6 ч. 1 ст. 289 Модельного КПК для держав - учасниць СНД проголошено право обвинуваченого (підозрюваного) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні експертизи, вимагати при цьому від експерта роз'яснення сутності застосованих методів дослідження та отриманих результатів. Така позиція, на нашу думку, повністю відповідає меті проведення експертних досліджень. Ч. 2 ст. 8 Федерального Закону Про державну судово-експертної діяльності в Російській Федерації від 31 травня 2001 р. визначає, що висновок експерта повинен грунтуватися на положеннях, які дають можливість перевірити обгрунтованість і достовірність зроблених висновків на базі загальноприйнятих наукових та практичних даних [9]. Така позиція є цілком прийнятною.

Заслуговує на увагу зафіксоване в КПК деяких країн СНД (Російська Федерація, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан і ін) право обвинуваченого (підозрюваного) на відведення експертної організації в цілому і клопотання про проведення експертизи в конкретній експертній установі [6; 10; 11]. Українська практика нерідко йде цим же шляхом, але правильніше буде закріпити вказане право на законодавчому рівні.

Доречною є і можливість надання обвинуваченому (підозрюваному) відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 289 Модельного КПК для держав - учасниць СНД права провести альтернативну експертизу за власною ініціативою і за свій рахунок і вимагати залучення її укладення до кримінальної справи [5]. Наявність такої норми сприяло б реалізації принципу змагальності кримінального процесу.

Права, аналогічні правам обвинувачених (підозрюваних) при призначенні і проведенні експертизи повинні бути надані і їхнім захисникам, як це зроблено, наприклад, у ст. 198 КПК РФ [11].

Слід зазначити, що чинний КПК України взагалі не встановлює паритету прав учасників кримінального процесу, що мають протилежні власні інтереси - обвинуваченого (підозрюваного) і потерпілого. Права перших ми тільки що розглянули. Що стосується потерпілих, то вони під час призначення та проведення судових експертиз взагалі не мають ніяких спеціальних прав. За чинним кримінально-процесуальним законодавством потерпілий клопоче про проведення певної експертизи, а з постановою про її призначення і висновком експерта може ознайомитися лише після закінчення досудового слідства. На нашу думку, це - грубе порушення основоположних принципів кримінального процесу. У законі слід встановити права потерпілого при призначенні і проведенні експертизи, аналогічні тим, які має обвинувачуваний (підозрюваний). Цим шляхом уже пішли законодавці Білорусі, Казахстану та інших країн. У Росії права потерпілого дещо вужча: він має право знайомитися з постановою про призначення судової експертизи, висновком експерта, а також заявляти відвід експерту або клопотати про виробництво судової експертизи в іншому експертній установі [11].

Можливо також проведення судової експертизи щодо особи, яка на момент її проведення має статус свідка. Чи повинно таке особа мати певні права і обов'язки? І.Л. Петрухін справедливо зазначає, що пасивна роль свідка у кримінально-процесуальних правовідносинах не виключає його активної участі під час проведення експертизи [12, с. 15]. А.В. Дулов зауважує, що процесуальні права та обов'язки учасників процесу під час проведення експертних досліджень, де об'єктом є жива людина, відрізняються від їх прав та обов'язків під час проведення досліджень, де об'єктом є речові докази [13, с. 74].

У Росії свідок, щодо якого проводилася судова експертиза, має право лише знайомитися з висновком експерта [11]. У Білорусі, Казахстані, Киргизстані права свідків, щодо яких проводиться експертиза, аналогічні відповідним прав обвинувачених (підозрюваних) і потерпілих [6, 10]. Така позиція бачиться нам більш прийнятною. Крім того, аналогічні права повинні мати і представники потерпілих.

З виробництвом судової експертизи тісно пов'язане питання про відібрання зразків для експертного дослідження. Відповідно до ст. 199 КПК України у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. Про відібрання зразків складається протокол [2].

Слід зазначити, що дії, які вчиняються під час відібрання певних зразків, можуть сприйматися неоднозначно. Т.М. Москалькова зазначає, що моральна шкода, яка завдається при отриманні зразків для експертного дослідження, пов'язаний з поширеними уявленнями про приниження гідності самим фактом вилучення зразків і пов'язаними з цим медичними маніпуляціями. Отримання зліпків зубів, зразків волосся, зіскрібків з-під нігтів, відбитків пальців, а тим більше вилучення для порівняльного дослідження продуктів життєдіяльності людського організму - слини, секрету молочної залози, мазків або отримання сперми та ін - найчастіше сприймається громадянами як образу чи приниження їх честі та гідності [14, с. 68].

Відповідно до чинного українського кримінально-процесуальним законодавством, не допускаються дії, що принижують гідність особи або небезпечні для її здоров'я, при огляді та відтворенні обстановки та обставин події [2]. Отже, для відібрання зразків для експертного дослідження такої заборони не встановлено.

Цілком реальною є ситуація, коли особа, щодо якої винесено постанову про відібрання зразків для експертного дослідження, відмовляється такі зразки надати. Питання про примусове отримання таких зразків законом не регламентований.

Коментатори КПК України дозволяють це питання по-різному. Автори науково-практичного коментарю КПК під загальною редакцією В.Т. Маляренко і Ю.П. Аленина відзначають, що у разі відмови надати зразки, вони можуть бути отримані примусово. Примусове відбирання зразків проводиться у присутності понятих. При цьому неприпустимі дії, що принижують гідність особи або небезпечні для її здоров'я. Одержання зразків, пов'язане з оголенням тіла живої особи, як правило, проводить особа того ж статі [15, с. 486]. На підставі чого авторами коментаря зроблені такі висновки, не зрозуміло. Особливо дивує фраза як правило. В.М. Тертишник зазначає, що примусове вилучення зразків для експертного дослідження може здійснюватися тільки за постановою слідчого з дотриманням гарантій захисту прав і свобод людини [16, с. 678]. У науково-практичному коментарі під загальною редакцією В.Т. Маляренко і В.Г. Гончаренко питання про примусове отримання зразків для експертного дослідження взагалі не розглядається [17, с. 446]. У підручнику з криміналістики під редакцією Р.С. Бєлкіна зазначено, що про примусове відібрання зразків для експертного дослідження лише робиться відмітка у протоколі [1, с. 674].

КПК Росії та Білорусі примусового відібрання зразків для експертного дослідження не передбачають [10; 11]. А от у кримінально-процесуальному законодавстві Казахстану, Узбекистану, Латвії така процедура регламентована. Відповідно до ст. 263 КПК Республіки Казахстан у підозрюваного, обвинуваченого зразки для експертного дослідження можуть бути отримані примусово за постановою слідчого. У потерпевшего и свидетеля образцы для экспертного исследования могут быть получены только с их согласия, за исключением случаев, когда на данном действии настаивает подозреваемый, обвиняемый для проверки показаний, которые разоблачают его в преступлении, а также при необходимости получить образцы для диагностики венерических и других инфекционных заболеваний, если такая диагностика имеет значение для дела. Такие образцы получаются с санкции прокурора или по решению суда [6]. Ст. 9 Уголовно-процессуального закона Латвийской Республики предусматривает получение образцов, необходимых для сравнительного исследования, в принудительном порядке только по постановлению следственного судьи, а в безотлагательных случаях, когда имеется угроза уничтожения или их повреждения в определенное время - они могут быть получены с согласия прокурора с обязательным сообщением на следующий рабочий день следственному судье и предоставлением ему всех материалов, которые обосновывают необходимость и неотложность такого следственного действия [18, с. 297].

Учитывая зарубежный опыт, Т.В. Каткова предлагает закрепить в УПК Украины процедуру отобрания образцов для экспертного исследования у подозреваемого, обвиняемого, потерпевшего и свидетеля и предлагает ее формулировку [18, с. 298]. Она считает, что в принудительном порядке такие действия должны выполняться по постановлению судьи на основании представления следователя, согласованного с прокурором, а в безотлагательных случаях, когда образцы должны быть уничтожены, следователь, лицо, осуществляющее дознание, отбирает их в принудительном порядке, о чем составляет мотивированное постановление и протокол, и в суточный срок сообщает прокурору и судье [18, с. 298]. По нашему мнению, такая норма безусловно должна существовать с определенными уточнениями. Во-первых, следует отметить, что запрещено получать образцы способами, которые причиняют лицу значительные страдания и опасны для его жизни и здоровья. Во-вторых, необходимо установить сроки для согласования с прокурором и рассмотрения судьей представления о необходимости принудительного получения образцов для экспертного исследования. Мы считаем, что одних суток для каждого из них будет достаточно. В-третьих, следует уточнить формулировку отобрания образцов в безотлагательных случаях: образцы не должны, а могут быть уничтожены. В-четвертых, мы (по аналогии с безотлагательным проведением обыска) не видим необходимости сообщать о безотлагательном принудительном получении образцов судье. Непонятно, какой именно судья из числа тех, кто работает в данном суде, должен быть поставлен в известность, и почему он, а не другой? Кроме того, что должен делать судья, получив сообщение и выяснив, что произошло нарушение закона? УПК никаких полномочий в подобных случаях судье не предоставляет. Можно, конечно, их судье предоставить, но зачем дублировать функции прокурора? В-пятых, следует определить процедуру отобрания образцов для экспертного исследования у несовершеннолетних, невменяемых и ограниченно вменяемых лиц. Согласие на это должны давать их законные представители (для невменяемых и ограниченно вменяемых такого субъекта следует ввести в процесс [19, с. 157]). Принудительное отобрание образцов у указанных лиц следует проводить на общих основаниях. В-шестых, остается неопределенным вопрос о количестве образцов, которые необходимы для сравнительного исследования. По нашему мнению, оно также должно быть регламентировано. Это можно сделать, предусмотрев необходимость представления эксперта для отобрания образцов, где бы оговаривалось их необходимое количество, условия отобрания и потребность в участии при этом эксперта или специалиста.

Кроме того, целесообразным является разработка методики принудительного отобрания образцов для экспертного исследования с четким распределением функций участников этого действия. По нашему мнению, это должно быть сделано на уровне инструкции, утвержденной Министерством юстиции и Министерством здравоохранения Украины.

С поднятыми проблемами тесно перекликаются вопросы об обязанностях участников уголовного процесса во время назначения и производства судебных экспертиз. В.Ю. Кузьминова считает, что из ст. 199 КПК Украины прямо вытекает право обвиняемого не давать образцы почерка или другие образцы, необходимые для экспертного исследования [7, с. 321]. Трудно сказать, чем аргументируется это утверждение. Возможно, тем, что обязанность обвиняемого предоставить указанные образцы в законе отсутствует, а возможно, по аналогии с правом отказаться давать показания. Такую позицию мы считаем неприемлемой: она может привести к злоупотреблению обвиняемым своими правами и блокированию расследования. По нашему мнению, в случае отказа обвиняемого (подозреваемого) от предоставления образцов для экспертного исследования следует применять их принудительное получение по правилам, изложенным выше. Аналогичную норму следует закрепить относительно отказа обвиняемого (подозреваемого) от прохождения экспертного исследования.

О.В. Белькова, приводя мнение А.В. Дулова, который считает, что основной обязанностью лица, которое подлежит экспертизе, является обязанность подлежать определенным исследованием [13, с. 261], называет ее несколько категорическим, поскольку проведение, например, стационарной судебно-психиатрической экспертизы является по своей сути ограничением конституционных прав личности и априори имеет признаки принуждения. По ее мнению, такая обязанность должна касаться лишь свидетеля, поскольку во время установления способности лица правильно воспринимать обстоятельства преступления и давать о них показания выясняется возможность лица исполнять долг правдиво свидетельствовать [20, с. 278]. Мы считаем, что в случаях сомнения в психиатрическом здоровье свидетеля или потерпевшего следует руководствоваться требованиями ст.ст. 11 - 14 Закона Украины О психиатрической помощи [21] и главы 10 Гражданского процессуального кодекса Украины [22].

По нашему мнению, в случае отказа свидетеля от участия в экспертном исследовании вопрос о его принудительном исследовании следует разрешать в порядке, предусмотренном для принудительного получения образцов для экспертного исследования. Что касается потерпевшего, то мы разделяем мнение В.В. Введенской относительно необходимости закрепления в законе статуса лица, пострадавшего от преступления, и его права отказаться от уголовного преследования виновного лица по всем категориям дел без объяснения причин такого отказа [23, с. 278]. Учитывая это, потерпевший не обязан предоставить себя для экспертного исследования. В то же время, экспертное исследование потерпевшего может быть проведено по ходатайству других участников процесса. В случае отказа потерпевшего от участия в исследовании вопрос о его принудительном исследовании должен также разрешаться в порядке, предусмотренном для принудительного получения образцов для экспертного исследования.

Відповідно до ст. 202 УПК Украины по окончании экспертизы ее материалы предъявляются обвиняемому (подозреваемому) [2]. Мы считаем, что эти материалы должны быть предъявлены их защитникам, а также потерпевшему, его представителю и свидетелю, если экспертиза проводилась относительно него.

Закон не регламентирует срок, в который материалы экспертизы должны быть предъявлены. Уголовно-процессуальная и криминалистическая литература, в основном, этот вопрос обходит. І.Л. Петрухин пишет, что такое ознакомление должно иметь место сразу после получения заключения, как правило, за исключением случаев, когда немедленное ознакомление противоречит интересам раскрытия преступления [12, с. 24]. На практике материалы экспертизы предъявляются, как правило, перед самим окончанием расследования или вообще во время предъявления обвиняемому всех материалов дела, что превращает это процессуальное действие в формальность.

П. 7 ч. 1 ст. 289 Модельного УПК для государств - участников СНГ предлагает знакомить обвиняемого (подозреваемого) с материалами экспертизы в течение 10 дней со времени их поступления к следователю [5]. Такая формулировка видится нам не совсем удачной. Предпочтительнее позиция О.Я. Баева, который предлагает знакомить обвиняемого с материалами экспертизы не позже, чем за 10 дней до окончания расследования [4, с. 312-313]. Это должно касаться и других участников процесса, которые знакомятся с материалами экспертизы. В такой же срок, вместе с материалами экспертизы должен быть предъявлен и протокол допроса эксперта, который проводится при необходимости разъяснения данного им заключения. Это позволит разрешить возможные ходатайства, жалобы, заявленные по результатам экспертизы.

Література

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. засл. деятеля науки РФ, проф. Р.С. Белкина. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: Норма, 2006. - 992 с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // ВВР. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

3. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=index.

4. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него / О.Я. Баев. - М.: Экзамен, 2008. - 639 с. (Серия «Правоохранительные органы»).

5. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для государств - участников СНГ // http://www.hro.org/docs/rlex/upkmod/3-13.htm.

6. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан от 13 декабря 1997 года // http://www.zakon.kz/law/pravsys/183.shtml.

7. Кузьминова В.Ю. Права обвиняемого при назначении и производстве экспертизы // Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку криміналістики та судової експертизи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Харків, 9 - 10 листопада 2007 року. - Харків: Вид-во Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2007. - С. 319 - 322.

8. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. - М.: НОРМА-ИНФРА - М, 2001. - 240 с.

9. О государственной судебно-экспертной деятельности в Российской Федерации: Федеральный Закон Российской Федерации от 31 мая 2001 года // http://www.sudexpert.ru/docs/fedlow.htm.

10. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь от 16 июля 1999 года // http://www.pravo.scorina.com/4-6/up.html.

11. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18 декабря 2001 года // http://www.interlaw.ru/law/docs/12025178/.

12. Петрухін І.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1964. - 265 с.

13. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы. - Минск: Издательство Министерства высшего, среднего специального и профессионального образования БССР, 1962. - 408 с.

14. Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания. - М.: Спарк, 1996. - 125 с.

15. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общей редакцией В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. - Х.: ООО ;Одиссей;, 2003. - 960 с.

16. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2007. - 1056 с. - (Нормативні документи та коментарі).

17. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - Вид. п’яте, перероблене та доповнене. - К.: Юрисконсульт, КНТ, 2008. - 896 с.

18. Каткова Т.В. Процесуальні аспекти одержання зразків для експертного дослідження // Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку криміналістики та судової експертизи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Харків, 9 - 10 листопада 2007 року. - Харків: Вид-во Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2007. - С. 295 - 298.

19. Тетерятник Г.К. Законні представники у кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння неосудних та обмежено осудних // Трансформація юридичної відповідальності на сучасному етапі розвитку суспільства: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Донецьк, 12 червня 2008 року. - Донецьк: ДонУЕП, 2008. - С. 154 - 158.

20. Белькова О.В. Забезпечення прав свідка під час проведення судової експертизи із його участю // Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку криміналістики та судової експертизи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Харків, 9 - 10 листопада 2007 року. - Харків: Вид-во Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2007. - С. 278 - 279.

21. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 року № 1489-ІІ // ВВР. - 2000. - № 19. - Ст. 143.

22. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // ВВР. - 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492.

23. Введенcкая В.В. Проблемы правового регулирования уголовного преследования // Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве: Материалы международной научно-практической конференции. Киев, 22 - 23 июня 2006 года: В 3 кн. - К.: Университет экономики и права. Крок, 2006. - Кн. 1. - С. 274 - 279.</p>

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
65.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Забезпечення прав учасників кримінального процесу при закінченні перед
Забезпечення прав учасників кримінального процесу при закінченні попереднього розслідування
Особливості повноважень учасників кримінального процесу
Прокурорський нагляд як гарантія забезпечення процесуальних прав учасників кримінального судочинства
Державний захист учасників кримінального процесу на стадіях попереднього розслідування
Гарантії дотримання прав і свобод людини і громадянина при здійсненні
Гарантії дотримання прав і свобод людини і громадянина при здійсненні оперативно-розшукових
Захист прав юридичних осіб при проведенні перевірок
Призначення і виробництво судових експертиз
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru