Документознавство

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Зміст
"1-3" Вступ 3
1. Становлення і розвиток документознавства 5
2. Місце документознавства в системі наук 11
3. Історія в документознавстві 18
Література 22

Введення

Остання третина 20-го століття ознаменувався переходом цілого ряду країн до постіндустріального, інформаційного суспільства, в умовах якого основна маса працюючих зайнята у сфері інформаційної діяльності, а головним продуктом виробництва і товаром є інформація. В даний час інформація стала найважливішим ресурсом суспільства і придбала стратегічне значення.
Глобалізація світових процесів, з одного боку, і глибокі соціально-політичні та економічні перетворення, які розгорнулися в 1990-і роки, - з іншого, створили передумови для швидкого входження Росії в світовий інформаційний простір. У новому сторіччі майбутнє нашої країни багато в чому буде залежати від того, наскільки енергійно й ефективно вона стане рухатися в цьому напрямку.
Інформаційні процеси активно впливають на всі сторони людського життя. Використання новітніх інформаційних технологій багаторазово підсилює цей вплив. Щоб реалізувати свої потенційні можливості, досягти професійних успіхів, стати гармонійно розвиненою особистістю, сучасна людина повинна мати досить високим рівнем інформаційної культури. Тим часом велика частина інформації фіксується на матеріальних носіях, міститься в різноманітних документах. Таким чином, знання інформаційно-документаційних процесів, засад роботи з документами є невід'ємною частиною інформаційної культури людини.
Особливо велика роль інформації в процесі управління - на всіх його рівнях і в усіх сферах: політичній, економічній, науковій, культурній і т.д. Власне, без інформації неможливо і саме управління, що зародився близько 7 тисячоліть тому. Документування інформації, її пошук, обробка, зберігання, передача вимагають значних фінансових, матеріальних, трудових ресурсів і часу. Тому організація ефективної роботи з документами, вдосконалення всіх інформаційно-документаційних процесів як у масштабі суспільства в цілому, так і на рівні окремих підприємств, організацій, установ є найважливішим напрямом управлінської діяльності. У свою чергу, для кваліфікованої роботи з документованою інформацією потрібно значне число професійно підготовлених фахівців. Зовсім не випадково до 2000 року більш ніж в 30 вузах Російської Федерації розгорнулася підготовка кадрів вищої кваліфікації - документознавців.

1. Становлення і розвиток документознавства

Зародження документознавства в Росії було пов'язано з так званим "практичним" документознавством, тобто зі створенням правил роботи з документами і вимог до самих документів на практиці, в діловодних процесів, у прикладній сфері. Практичне документознавство виникло з появою палеографії (науки про розвиток писемності, про стародавніх рукописах) і дипломатики (науки, що вивчає форму і зміст правових актів), тобто ще в 16-17 століттях. Вже тоді в Росії з'явилися уніфіковані документні форми, які складалися з окремих приватних випадків, які узагальнювалися в канцеляріях і потім офіційно закріплювалися. Діловодна практика і надалі надавала постійне й істотний вплив на процес становлення науки про документи.
Проте вже з початку 18 століття стали закладатися правові основи документування, перш за все у сфері державного управління. Багато форм документів були закріплені законодавчими актами. У 19 столітті ця робота була продовжена. Причому в середині століття з'явилися перші спроби теоретичного осмислення документаційних процесів в російському суспільстві. Вони були зроблені в роботах Н. Варадінова і В. Вельдбрехта, які систематизували документацію, розподілили її по групах і на підставі законодавчих актів запропонували правила складання документів. У цих роботах, крім зразків документів, містилася і теоретична частина.
Н. В. Варадінов, зокрема, поділяв діловодство на 1) теоретичне і 2) практичне. Він вперше ввів у обіг і сам термін "теоретичне діловодство". У теоретичному значенні, на його думку, діловодство представляє собою "науку, що викладає правила складання ділових паперів, актів і самих справ", а також вивчає "зовнішні" і "внутрішні властивості" ділових паперів. Практичне ж діловодство - це "загальний порядок провадження справ у людних місцях за даними законами формам і за встановленими зразками ділових паперів".
Проте в подальші десятиліття, аж до революції 1917 р ., Документознавчих дослідження не отримали скільки-небудь серйозного продовження, за винятком, мабуть, робіт інженера-шляховика І. І. Ріхтера, що побачили світ на початку 20-го сторіччя. У них містилися окремі теоретичні узагальнення і визначення ряду понять. Крім того, автор зробив небезуспішну спробу класифікації "діловодства та делохраненія казенних залізниць".
Прихід до влади більшовиків супроводжувався подальшим розвитком практичного документознавства в напрямку уніфікації документів, починаючи від окремих документних форм і закінчуючи створенням уніфікованих систем документації. Проте з самого початку в літературі з діловодства піднімалися і деякі теоретичні питання (зокрема, в книгах П. В. Верховського, С. М. Голубова, Н. В. Русинова).
Певне відображення документознавчих проблеми знайшли в 1920-і роки і в дослідженнях у галузі управління. Тоді в Радянському Союзі була створена ціла система науково-дослідних, госпрозрахункових, відомчих та громадських організацій, які займалися питаннями наукової організації управління. Склалося кілька самостійних шкіл управлінської думки: школа А. К. Гастєва (Центральний інститут праці), направлення П. М. Керженцева, школа Е. Ф. Розмірович (Інститут техніки управління при Наркоматі Робітничо-Селянської інспекції СРСР). Питаннями наукової організації праці та вдосконаленням діловодства займався також ряд інших організацій.
Мабуть, найбільш плідно ця робота велася в Інституті техніки управління. Його співробітники "вирішували великі теоретичні проблеми діловодства: термінологічні, організаційно-технологічні, уніфікації і стандартизації документів, класифікації документів, зв'язку діловодства та архівної справи". Тут був підготовлений і в 1931 р . видано проект "Загальних правил документації і документообігу", в якому узагальнювались теоретичні дослідження і практичний досвід вітчизняних і зарубіжних вчених.
До цього часу на Заході також досить чітко була усвідомлена необхідність серйозного вивчення кола проблем, пов'язаних з функціонуванням документів. Так, бельгійський учений Поль Отле писав тоді в одній зі своїх робіт: "Хаос книг і документів вимагає в наші дні науку, яка змогла б попередити можливе зло в питаннях документації, яка не впорядкована, дублюється і досить суперечлива".
Однак крутий поворот, що стався в СРСР на рубежі 1920-х - 1930-х років, привів до істотних змін у всіх сферах життя радянського суспільства. Він супроводжувався масовими політичними репресіями, які важким катком пройшлися по науковим і управлінським кадрам. Дослідження в області документознавства були згорнуті. Виключеннями стали окремі напрямки, які були орієнтовані або на виконання соціального замовлення тоталітарної влади (вдосконалення системи обліку радянських громадян, введення паспортної системи), або проводилися в рамках деяких великих відомств (раціоналізація бухгалтерської, кадрової документації тощо).
Разом з тим у період сталінізму створювалися певні передумови для розвитку документознавства в майбутньому. Справа в тому, що на початку 1930-х рр.. в Москві був відкритий державний історико-архівний інститут (МГІАІ), покликаний готувати фахівців вищої кваліфікації для роботи в державних архівах, а потім і працівників державного діловодства. У МГІАІ почалося викладання навчального курсу "Загальне діловодство" спочатку в рамках навчальної дисципліни "Теорія і практика архівної справи", а з 1942 р . був введений самостійний курс "Історія та організація діловодства в СРСР". У 1943 р . вперше з'явився і сам термін документознавство.
Вивчення документознавчих проблем у навчальних курсах стимулювало наукові розробки в цій галузі. Переломними стали 1960-ті роки, коли документознавство стає самостійною науковою дисципліною. У 1969 р . воно було внесено в номенклатуру спеціальностей наукових працівників.
Увага до теоретичних проблем документознавства особливо посилився у зв'язку з розробкою і впровадженням Єдиної державної системи діловодства (ЕГСД), а також у процесі створення інформаційної бази автоматизованої системи управління (АСУ). Для цих цілей у 1966 р . був створений Всесоюзний науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи (ВНИИДАД). Саме в ті роки з'явилися перші спеціальні теоретичні роботи, присвячені з'ясуванню об'єкта документознавства та його завдань.
Починаючи з 1960-х років, у нашій країні визначилися два основних центри, активно і ефективно ведуть наукові дослідження в галузі документознавства - це МГІАІ, де в 1964 р . був створений факультет державного діловодства, і ВНИИДАД.
Не останню роль в інтенсифікації наукових документознавчих досліджень зіграв своєрідний "вибух документальної активності суспільства" в 1960-ті - 1970-і роки. Число копій документів в усім світі перевалило тоді за 1 трлн у рік, а в центральних відомствах СРСР річний документообіг (з урахуванням розмноження) вийшов за межі 1 млн штук8. До того часу виявилося, що суто діловодний підхід в організації та проведенні документознавчих досліджень багато в чому себе вичерпав, унаслідок своєї обмеженості. У рамках цього підходу вивчалися переважно документи поточного діловодства, так само як і процеси, що відбувалися з вже укладеними документами.
Тим часом почалося в середині 20 століття бурхливий розвиток наук про інформацію сприяло утвердженню зовсім іншого погляду на документацію. Вона стала розглядатися як єдина інформаційна система, що сприяє досягненню тих або інших управлінських цілей і завдань. При цьому саме поняття управління значно розширилося і стало представлятися як упорядкований вплив на будь-які об'єкти. Системний підхід у документознавстві дозволив комплексно досліджувати кожен документ або подання документів, істотно розширив їх кількісні та якісні характеристики. Таким чином, рубіж 1960-х - 1970-х років з'явився своєрідним поворотним моментом у розвитку документознавства.
Початок системного підходу в документознавчих дослідженнях багато в чому було пов'язане з появою фундаментальних робіт Г. Г. Воробйова, перш за все його книги "Документ: інформаційний аналіз" (М., 1973). Надалі в рамках цього підходу з'явилися численні публікації В. Д. Банасюкевич, Б. С. Ілізарова, М. П. Ілюшенко, В. І. Кокорева, Т. В. Кузнєцової, М. В. Ларіна, В. М. Магідова , К. І. Рудельсон, Є. А. Степанова, В. Ф. Янковий та інших авторів. Підсумок наукових досліджень у сфері документознавства 1960-х - першої половини 1980-х рр.. був підведений у докторській дисертації А. М. сокової (1986).
Новий етап у розвитку вітчизняного документознавства почався в 1990-і роки, коли під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників відбулася суттєва зміна інформаційно-документаційних процесів. У Росії відбулася зміна політичного й економічного устрою, в роботі з документами стали широко використовуватися новітні комп'ютерні технології, країна стала швидко входити у світовий інформаційний простір. Пріоритетний розвиток у наукових дослідженнях в цей час отримують такі напрямки як інформаційно-документаційного менеджмент, електронний документообіг, різні аспекти захисту інформації, проблеми експертизи цінності документів, створення електронних архівів і інші. Інакше кажучи, подальший розвиток документознавства як комплексної наукової дисципліни стимулюється все зростаючими і істотно зміненими соціально-політичними, економічними, культурними, технічними та іншими потребами.
Результати наукових досліджень оприлюднюються в монографіях та статтях, у дисертаціях і виступах на наукових конференціях, знаходять відображення у навчально-методичних посібниках, у методичних рекомендаціях для органів управління і т.д. З середини 1990-х років в Росії виходить спеціалізований інформаційно-практичний журнал "Діловодство". Теоретичні та практичні питання документознавства, історичні його аспекти знаходять відображення також на сторінках журналів "Вітчизняні архіви", "Вісник архівіста", "Секретарська справа", "Служба кадрів", "Управління персоналом" та деяких інших.

2. Місце документознавства в системі наук

Документознавство належить до циклу наук про суспільство, з багатьма з яких перебуває в тісному взаємозв'язку і взаємодії. Ця взаємодія проявляється в різних формах і відбувається на різних рівнях, насамперед на рівні об'єкта і предмета дослідження, понятійного апарату, методів дослідження.
Документознавство самим тісним чином пов'язане з історичною наукою. Як вже зазначалося, об'єктом документознавства є документ в історичному розвитку. Поява тих або інших документів, не кажучи вже про системи документації, безпосередньо пов'язане з еволюцією суспільства, з певними її етапами. Тому функціонування документів та систем документації, складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання соціально-економічної, політичної історії, історії культури і т.д.
З іншого боку, сама форма документа характеризується відносною самостійністю, наявністю власних закономірностей розвитку, які, у свою чергу, надають певний вплив на ті чи інші сторони суспільного розвитку. Тому вивчення минулого передбачає і знання генезису документних форм.
Документознавство об'єктивно сприяє формуванню джерельної бази історичних досліджень і в цій своїй якості тісно примикає до джерелознавства - однієї з найважливіших галузей історичної науки, що досліджує теорію, методику і техніку історичних джерел. Джерелознавець також вивчають форму документа, структуру і властивості документованої інформації в їхньому історичному розвитку. Діловодні документи в джерелознавстві звичайно виділяються в самостійний розділ.
На підставі близькості з джерелознавством документознавство звичайно відносять до класу історичних наук, включаючи його до складу так званих допоміжних і спеціальних історичних дісціплін9, які розглядаються як субдисципліни джерелознавства. При цьому ряд авторів (А. І. Гуковский, С. М. Каштанов, Б. Г. Литвак, О. М. Медушевський, В. В. Фарсобін та ін) фактично розміщують документознавство усередині дипломатики - допоміжної історичної дисципліни, що вивчає документи правового порядку. Інші дослідники, навпаки, пропонують розширити коло проблем документознавства, включивши до його складу такі допоміжні історичні дисципліни, як дипломатики, палеографія, метрологія, генеалогія. Причому і ті, й інші в більшості своїй фактично ставлять знак рівності між документознавством і діловодством.
Однак, незважаючи на тісний зв'язок документознавства з джерелознавством, між ними є істотні відмінності, які спостерігаються:
· В об'єкті дослідження (джерелознавство вивчає, крім письмових документальних джерел, також і інші види і форми історичних джерел, зокрема, речові);
· З метою дослідження (джерелознавство вивчає документ з метою вироблення методів вилучення необхідної інформації);
· У хронології (джерелознавство вивчає документи винятково в ретроспективній середовищі, а документознавство - також в оперативній і в перспективній середовищі).
Остання відмінність взагалі не дозволяє, на наш погляд, відносити документознавство до числа історичних дисциплін, як це роблять багато авторів, оскільки історична наука обмежена вивченням лише минулого людського суспільства.
Слід також зауважити, що останнім часом виявилася тенденція до того, щоб саме джерелознавство вивести за рамки виключно історичної науки і розглядати як інтегруючу дисципліну в системі гуманітарних наук, як елемент історичної антропології, етнології, соціології, тобто всього гуманітарного знання. У результаті такого підходу закономірно виникає комплексна проблема феномена документа і, як наслідок, завдання розвитку нової дисципліни - феноменології документа.
По цілям й об'єкту вивчення документознавство тісно пов'язане з архівознавством. Їх об'єднують спільне завдання - формування ефективної інформаційної середовища, єдиний об'єкт дослідження - документ, а також єдність способів організації, зберігання, пошуку інформації, вироблення принципів документообразования.
Разом з тим документознавство та архівознавство вивчають документ з двох протилежних сторін: архівознавство - з боку інформаційної цінності документа як історичного джерела з упором на комплекси документів, а не на окремі документи. Документознавство вивчає свій об'єкт з боку інформаційної й оперативної цінності, як носій інформації, що функціонує насамперед у сучасній соціальному середовищі.
Документознавство безпосередньо впливає на розвиток архівознавства, тому що чим якісніше документи, створені в діловодстві, тим успішніше буде робота архівів щодо зберігання і використання документних багатств.
Чимало спільного можна виявити також між документознавством і книгознавством. Їх зближують: інформаційна, соціальна сутність об'єктів дослідження - документа і книги; багато в чому однакові цілі й функції; папір як загальний матеріальний носій інформації; лист як однаковий спосіб передачі інформації. Причому з розвитком комп'ютерних технологій відбувається подальше зближення документа і книги, які однаково можуть бути представлені в електронному варіанті. У той же час між документознавством і книгознавством існують і відмінності, які полягають насамперед у тому, що книга - об'єкт книгознавства - призначена для тиражування, множинного відтворення інформації, тоді як документ унікальний.
Документознавство взаємозалежно з правознавством, насамперед з такими його галузями як конституційне, цивільне, адміністративне, трудове, підприємницьке право. У документознавстві широко використовуються досягнення правової науки: додання юридичної сили документам, правові способи їх введення в дію, класифікація правових актів та ін У сучасному законодавстві документація диференціюється по видах, значимості, виділяються окремі системи документів. Одним з об'єктів документознавства є система організаційно-правової документації. Юристи у своїй повсякденній діяльності не можуть обійтися без знання основ документознавства, організації і технології документаційного забезпечення управління. Криміналісти досліджують природу документів, прийоми, способи навмисного перекручування документованої інформації і т.п. з метою розкриття та розслідування службових підробок.
Не можна не сказати і про зв'язок документознавства з економічними науками. Оптимізація діяльності служб документаційного забезпечення управління неможлива без визначення їх економічної ефективності, без всебічного аналізу використання фінансових і матеріальних ресурсів на створення й обробку документів, без складання відповідних методик, нормативів трудовитрат і т.д. У число систем документації, досліджуваних документознавством, входять і такі спеціальні системи, безпосередньо відбивають економічну сферу життя і діяльності суспільства, як бухгалтерська, звітно-статистична, техніко-економічна, зовнішньоторговельна, банківська, фінансова.
Традиційно міцними є взаємозв'язок і взаємодія між документознавством і теорією управління, менеджментом, оскільки в документах знаходять безпосереднє відображення і функції управління, і його організація. У цьому зв'язку В. С. Мінгальова навіть сформульований "найбільш загальний закон документознавства", суть якого полягає в "відповідності змісту документації функціям управління". У свою чергу, раціональна організація роботи з документами сприяє вдосконаленню управлінської діяльності, підвищенню її ефективності, оскільки практично всі працівники управлінського апарату зайняті роботою з документами, витрачаючи на ці цілі, за деякими даними, не менше 60% робочого часу.
Поява й успішний розвиток в останні роки нової наукової дисципліни - інформаційного менеджменту ще сильніше зблизило дослідження управлінських і документознавчих проблем, оскільки більша частина інформації фіксується в документах. Більш того, деякі автори (М. В. Ларін) в перспективі прогнозують об'єднання служб документаційного забезпечення управління та інформаційного менеджменту.
Документознавство відчуває також вплив таких прикладних дисциплін як соціологія управління, психологія управління і ділового спілкування.
У документознавстві досить широко використовуються досягнення прикладної лінгвістики перш за все з метою уніфікації текстів документів, стандартизації мовних одиниць, а також у процесі редагування службових документів.
Особливо слід зупинитися на зв'язку документознавства з науками про інформацію. Стрімке нарощування інформаційних ресурсів, бурхливий розвиток комп'ютерних технологій й активне теоретичне осмислення інформаційних процесів у другій половині 20 століття не просто зробили вплив на характер і зміст документознавчих досліджень, але й призвели до вбудовуванню документознавства в цикл наук про соціальну інформації. У результаті документознавство виявилося самим тісним чином пов'язане з такими науковими дисциплінами, як соціальна інформатика, документалістика, обчислювальна техніка та програмування, інформаційна безпека та захист інформації та ін Лише спільно з цими науками документознавство має можливість на сучасному етапі ефективно вирішувати теоретичні і прикладні завдання, пов'язані з виробництвом, передачею, споживанням, зберіганням документованої інформації.
Для вирішення деяких своїх проблем документознавство широко використовує досягнення в галузі технічних та природничих наук, оскільки документ є матеріальним об'єктом, носієм інформації, які мають цілком певними фізичними властивостями. Крім того, створення, пошук, зберігання документів пов'язані із засобами документування та передачі інформації, в тому числі з використанням складної сучасної оргтехніки.
Тісний зв'язок документознавства з самими різними теоретичними та прикладними науковими дисциплінами багато в чому зумовила і методи документознавчих досліджень, тобто способи, прийоми для вирішення конкретних наукових завдань. Ці методи поділяються на загальнонаукові і спеціальні, приватні. До числа загальнонаукових відносяться ті з них, якими користуються всі або більшість наук:
¨ системний метод;
¨ метод моделювання;
¨ функціональний метод;
¨ аналіз;
¨ синтез;
¨ порівняння;
¨ класифікація;
¨ узагальнення;
¨ сходження від абстрактного до конкретного та ін
Деякі з перерахованих методів, у свою чергу, також можуть класифікуватися. Зокрема, моделювання підрозділяється на дескриптивное, графічне, математичне, натурне (фізична). Причому більшість з цих різновидів застосовується і в документознавстві.
З загальнонауковими тісно пов'язані спеціальні методи. Однак область їхнього застосування набагато вужчі і обмежена, як правило, однією або декількома, тісно пов'язаними між собою науками. До спеціальних методів в документознавстві відносяться:
ü методи уніфікації та стандартизації документів;
ü метод формулярного аналізу;
ü метод однократності в документуванні та діловодних операціях;
ü метод експертизи цінності документів.


3. Історія в документознавстві

Джерелами в документознавчих дослідженнях можуть виступати практично будь-які документи, системи документації і комплекси документів. На їх основі можна отримати певне уявлення про рівень роботи з документами, способах документування, про діловодної культурі тієї чи іншої епохи. Проте головну роль відіграють все ж таки ті документи, в яких зафіксовані правила, норми, рекомендації, нормативи й т.п., які регламентують і регулюють різні напрями, способи і форми роботи з документами. Це перш за все законодавчі та правові акти, стандарти, класифікатори, інструкції, методичні вказівки. Джерела є необхідною базою для проведення теоретичних досліджень, для вдосконалення практики документаційного забезпечення управління та визначення основних тенденцій розвитку документаційних процесів.
Документознавчих джерела можна класифікувати по декількох підставах:
Ø за хронологією (джерела дореволюційного, радянського, пострадянського періодів);
Ø по відношенню до певної інформаційному середовищі (ретроспективної, оперативної або перспективної);
Ø джерела "у звичаї" і джерела "в законі" (Н. В. Варадінов) і т.д.
Оскільки документознавство, як уже зазначалося, виростало з практичних потреб роботи з документами, остільки важливу роль у його розвитку, особливо на перших порах, грали традиції і звичаї. Потім, у міру осмислення й узагальнення, ці звичаї і традиції стали закріплюватися в різних законах, нормативних актах. Відповідно і джерела, що дозволяють простежити насамперед історію становлення документознавства, можна розділити на дві великі групи: це, по-перше, документи, які вийшли безпосередньо з діловодної практики й містять стихійно сформовані норми і правила, що відображають традиції діловодства, по-друге, різного роду правові акти, протягом кількох століть законодавчо регламентували роботу з документами.
До першої групи джерел, в яких акумульовано багатющий досвід, традиції, звичаї російського діловодства, належать, зокрема, що видавалися до 1917 р . численні збірники зразків документів (так звані "Письмовник"). Широке поширення в нашій країні вони одержали в 18-19 століттях. Їх попередниками були "формулярнікі", відомі на Заході вже в 7 столітті, а в Росії - у першій третині 16 століття (зокрема, формулярнікі московської митрополичої кафедри). До теперішнього часу відомо більше 100 таких збірників.
У "Письмовник" регламентувалися склад, форма і зміст документів. Дуже примітні вже самі їх назви. Так, одним з перших ще в 1765 р . з'явилося "Повчання як складати і писати всякі листи до різних особам". Два десятиліття тому був виданий "Письмовник, що містить різні листи, прохання, записки по справі, контракти, атестати, схвалення, розписки, пропуски і письмовий вид кріпосним людям, наказ старості, форму купецьких асигнацій, квитанції, розписки, листа посилкові й кредитні" ( СПб, 1788). "Письмовник" нерідко досягали значних обсягів. Приміром, наявне у фондах Наукової бібліотеки Томського держуніверситету "Керівництво для складання ділових паперів. Зразки та форми; довідкові відомості "В. Максимова (М., 1913) містить більше 2000 тис. сторінок.
До іншої групи належать джерела, що представляють собою законодавчо закріплені правила і норми роботи з документами. Їх поява відмічена вже з середини 17 століття, але вирішальний крок був зроблений Петром 1, що узаконював в 1720 р . "Генеральний регламент 16". У цьому документі докладно були розписані структура і діловодна діяльність канцелярій, питання реєстрації документів, обов'язки співробітників і т.д.
До числа важливих джерел, поряд з "Генеральним регламентом", відносяться також розроблені в петровські часи "генеральні формуляри" - зразки документів; "Установи для управління губерній", видане в 1775 р . Катериною Другою; "Загальне установа міністерств", що з'явилося в1811 р., і багато інших законодавчих актів, що регламентували вітчизняне діловодство на різних рівнях державного управління.
Значний інтерес представляють документознавчих джерела періоду революції та Громадянської війни (1917-1922 рр.).. Вони мали свою специфіку, хоча в основі роботи з документами, особливо на території Білої Росії, лежали тоді головним чином законодавчі акти і традиції дореволюційного діловодства.
Велика кількість джерел залишив після себе радянський період російської історії. Вже в перші місяці після приходу до влади більшовиків був підписаний декрет Раднаркому "Про порядок затвердження та опублікування законів", прийнято постанову РНК "Про форму бланків державних установ". Ці та інші подібного роду документи згодом увійшли в навчальний посібник "Збірник законодавчих актів з діловодства (1917-1970)" (М., 1973). Найважливішими джерелами останніх десятиліть існування радянської влади стали "Основні положення Єдиної державної системи діловодства" (1973), затверджена в 1988 р . "Державна система документаційного забезпечення управління", загальносоюзні класифікатори (зокрема, Загальносоюзний класифікатор управлінської документації - ОКУД), Уніфіковані системи документації (УСД) і ін
В даний час в Російській Федерації існує досить велика нормативна база документаційного забезпечення управління, яка одночасно є і найважливішим джерелом для дослідження документознавчих проблем. До її складу входять:
· Нормативні правові акти федеральних органів влади і суб'єктів Російської Федерації з питань документаційного забезпечення управління (Цивільний кодекс РФ, Федеральні Закони "Про інформацію, інформатизації і захисту інформації", "Про державну таємницю", "Про стандартизацію", "Основи законодавства Російської Федерації про Архівний фонд Російської Федерації і архівах "тощо;
· Відомчі та загальногалузеві нормативні, інструктивні та методичні документи, що видаються органами виконавчої влади різного рівня;
· Інструктивні та методичні матеріали, що встановлюють вимоги до документів, технології їх створення та обробки на рівні окремої організації або її структурного підрозділу.
У 1990-і роки відродилася і отримала широке розповсюдження напівзабута в радянський період практика складання та видання збірок зразків документів. До теперішнього часу опубліковано десятки таких збірників, зокрема: Загорська О.П., Петроченко П.Ф., Петроченко Н.П. Письмовник для ведення ділової кореспонденції (М., 1992); Збірник типових договорів (М., 1995); Стенюков М.В. Зразки документів з діловодства (М., 1996); Андрєєва В.І. Зразки документів діловодства (М., 1997) та багато інших.


Література

1. ГОСТ Р 51141 - 98 Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення.
2. ГОСТ Р 6.30 - 2003 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів.
3. Зінов'єва Н.Б. Документознавство: Навчально-методичний посібник. М.: Профиздат, 2003, с.208
4. Колесник О.М. Введення в управлінське документознавство. Навчальний посібник. М.: 2003
5. Колесник О.М. Документування управлінської діяльності в органах державної влади та місцевого самоврядування. Книга 1. Управлінське документознавство. - УрАГС: Єкатеринбург. 2002.
6. Крайская З.В., Челліні Е.В. Архівознавство: Підручник для середніх спеціальних навчальних закладів. - М.: Видавництво НОРМА, 1996. - 224с.
7. Кушнаренко Н.М. Документознавство. Підручник. Київ: Знання, 2000
8. Ларін М. В. Розвиток поняття "документ". - Діловодство. № 1. 2000.
9. Ларьків Н.С. Документознавство. Навчальний посібник. М.: 2004
10. Мисливців А.В., Булавіна О.А. Документознавство і діловодство: Основи документознавства; Види, функції документів; Технології діловодства: Навчальний посібник для вузів М: ІКЦ МарТ, 2004
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Бухгалтерія | Реферат
65.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Документознавство 2
Спеціальне документознавство
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru