Документарний акредитив

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст
Введення
1. Поняття про акредитив
2. Види акредитивів
3. Основні схеми акредитива
4. Правові аспекти використання акредитива
5. Специфіка акредитивів у ЗЕД
Висновок
Література

Введення
Однією з ключових проблем міжнародної торгівлі є максимально можливе зниження ризику непостачання товарів або неплатежів за них. Ще в XVII столітті з'явився досить надійний інструмент такого зниження - кредитне лист, з часом еволюціонував в сучасний документарний акредитив (від лат. Accredo - довіряю).
(Теоретично розрахунки за акредитивною схемі можуть використовуватися і у внутрішній торгівлі, але на практиці таке зустрічається рідко).
Ця схема дає і покупцеві, і постачальнику фактично 100%-ву гарантію надійності. Тим не менш, її безсумнівним недоліком є ​​складний документообіг, і, як наслідок, дорожнеча. Тому акредитиви частіше застосовуються для великих угод, ніж для дрібних. Крім цього, акредитив часто використовують при встановленні відносин з новим або неблагонадійним партнером (або партнером з неблагонадійного держави).
Крім того, в деяких країнах відкриття акредитива потрібно для будь-яких зовнішньоторговельних угод законодавством (Казахстан, Узбекистан) або традицією (Індія, Китай).
Все це призводить до того, що інтерес до акредитивами та їх значення у зовнішньоекономічній діяльності неухильно зростає.
У цій роботі будуть розглянуті основні форми акредитивів, особливості правового регулювання операцій з їх використанням та специфіка акредитивів у ЗЕД.

1. Поняття про акредитив
Акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, що відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому банку (виконуючому) здійснити цей платіж.
При операціях з акредитивами учасниками є:
Авізуючий банк - банк бенефіціара; за дорученням банку-емітента авізує (сповіщає) бенефіціара про відкритий акредитиві і його умовах. Авізуючий банк не несе ніякої відповідальності за виконання умов договору.
Банк-емітент - банк платника, банк, що відкрив акредитив.
Бенефіціар (beneficiary, той, кому вигідно, he benefits) - особа, якій призначений платіж по акредитиву або на користь якої акредитив відкритий.
Виконуючий банк - банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж проти документів, визначених у договорі. Виконуючий банк часто є одночасно авізуючим.
Заявник акредитива - платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива.
Таким чином, в операції по акредитиву існує п'ять основних учасників. На практиці їх частіше всього чотири, так як авізуючий банк є одночасно виконуючим. У деяких випадках кількість учасників скорочується до трьох - коли авізуючий банк є не тільки виконуючим, але і емітентом акредитива.
Акредитив є особливим засобом платежу, але не формою розрахунків. Варто окремо відзначити цю відмінність: поняття методу платежу, що склалося в міжнародній торгівлі, є більш широким і більш комплексним, ніж використовується в вітчизняному фінансовому праві поняття форми розрахунків. Якщо останнє охоплює лише формально-юридичні сторони розрахункової операції (права та обов'язки сторін, форма документообігу), то метод платежу поряд з ним включає також економічну сторону зовнішньоторговельної операції.
2. Види акредитивів
Строго кажучи, кожен акредитив унікальний, тому що під кожен з них створюється окремий договір. Тим не менше, існують деякі загальноприйняті критерії, виходячи з яких акредитиви можна розділити на кілька принципово різняться між собою груп.
По-перше, розрізняють покриті і непокриті акредитиви. Це найбільш важливе розділення. Акредитив називається покритим, якщо негайно після його заяви банк бронює 100% коштів, необхідних для оплати, на рахунку заявника. Банк, що забронювала кошти, називається депонував акредитив (наприклад: покритий документарний акредитив, депонований у банку-емітенті). У разі використання покритого акредитива заявник разом із заявкою на відкриття акредитива подає банку-емітенту платіжне доручення. У випадку ж використання непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату навіть у разі відсутності коштів на рахунку заявника - шляхом надання йому банківського кредиту. Використання непокритого акредитива необхідно спеціально вказувати в заявці, інакше він вважається покритим.
Покриті акредитиви використовуються частіше не покритих - вони менш ризиковані й тому більш бажані для банків, а значить, обходяться дешевше. З іншого боку, при використанні покритого акредитива заявник втрачає оборотні кошти ще до отримання товару, а тому може погодитися на велику ціну і запросити непокритий акредитив.
По-друге, акредитиви можуть бути відзивні і безвідзивні. Акредитив називається відзивним, якщо він може бути змінений або навіть анульований банком-емітентом у будь-який час без попередження бенефіціара. Безвідзивний акредитив, навпаки, може бути анульований тільки за згодою бенефіціара. Причому це згода має бути виражена офіційним листом, нотаріально завіреним. Очевидно, що бенефіціари вкрай рідко погоджуються на застосування відкличного акредитива.
Втім, «уніфіковані правила» все ж таки передбачають два випадки, при яких банк-емітент відкличного акредитива «повинен надати відшкодування банку, уповноваженому ним на здійснення платежу за пред'явленням, акцепту або негоціації за відкличним акредитивом, за будь-який платіж, акцепт чи негоціацію, вироблену цим банком після отримання ним повідомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива », а також надати відшкодування іншому банку,« уповноваженому ним на здійснення платежу з розстрочкою по відкличним акредитивом », якщо цей банк здійснив платіж проти документів, відповідають умовам акредитива (або прийняв такі документи по акредитиву), до отримання від емітента повідомлення про зміну / анулювання акредитива.
Нарешті, всі акредитиви можна розділити на підтверджені та непідтверджені. Підтвердження акредитива полягає в тому, що банк-емітент передає повноваження по акредитиву в інший банк або просить його підтвердити акредитив, а потім підтверджує його сам. У цьому випадку акредитив отримує підтвердження ще одного банку, хоча це обходиться порівняно дорого. Використовується в основному для дорогих поставок, коли додаткові гарантії важливіше додаткових витрат.
Всі перераховані вище акредитиви з точки зору виконуваних ними економічних функцій є підтоварної. Крім підтоварної зустрічаються ще і чисті (після відвантаження документи передаються безпосередньо імпортеру, а в банк передається тільки розписка останнього; акредитив називається чистим, тобто грошовим на противагу документарному) і резервні (для запобігання прямого невиконання контракту).
За способами реалізації акредитиви можна розділити на:
1. Платіжні. Платіж виконується невідкладно проти передбачених у договорі документів.
2. Акцептні. Термінова плата виставляється бенефіціаром банку-емітента, який акцептує її проти необхідних документів. Ця форма дає заявнику відстрочку в оплаті - іноді настільки значну, що він використовує її для реалізації товару, з тим, щоб вирученими грошима оплатити поставку.
3. З негоціацією витрати. Бенефіціар надає в банк документи і ще не акцептовані витрату.
4. З відстрочкою (частковою відстрочкою) платежу. Зустрічаються частіше за інших. Бенефіціар в рахунок акредитива отримує зобов'язання на виплату через певний термін після відвантаження. Аналогічно акцептному, але більш строго оформлений.
Крім цього, існує кілька особливих форм акредитивів, які можуть супроводжувати будь-яку основну форму:
1. Трансферабельний акредитив. Використовується в тому випадку, якщо бенефіціар (експортер) насправді є посередником у торгівлі товаром, і тому передає (може передати) частину своїх привілеїв за акредитивом іншим бенефіціарам.
2. Транзитний акредитив. І заявник, і бенефіціар користуються послугами одного й того ж іноземного банку, будучи в той же час агентами інших країн. Очевидно, що мета такого акредитиву - використовувати максимально надійний (зазвичай - швейцарський чи англійська) банк для більшої безпеки.
3. Револьверний акредитив. Для такого роду операції відкривається особливий рахунок, який може поповнюватися і використовуватися для повторних оплат за такими угодами без зміни умов акредитива. Дозволяє істотно знизити ціну і документообіг. Використовується при роботі з постійними постачальниками / закупівельниками.
4. Акредитив з «червоним умовою». Експортер отримує до 100% оплати ще до відвантаження товару. Використовується вкрай рідко - в разі особливої ​​надійності і банку, і експортера. За традицією договору на такі акредитиви друкуються червоними чорнилом.
3. Основні схеми акредитива
Розглянемо одну з найпростіших схем акредитива - покритий документарний акредитив, депонований у виконуючому банку. Для простоти будемо вважати, що виконуючий банк є одночасно авізуючим.

рис. 1: схема документообігу при використанні покритого документарного акредитиву, депонованого у виконуючому банку
Порядок укладення подібної угоди такий (див. рис. 1):
1. Укладення між бенефіціаром і заявником договору купівлі-продажу (на цей момент бенефіціар є постачальником, а заявник - покупцем). Формально цей етап не відноситься до акредитива, проте без нього акредитивна угода не має сенсу.
2. Оповіщення покупця про готовність до відвантаження товару.
3. Подача покупцем у банк-емітент заяви про відкриття акредитива.
4. Інформування банком-емітентом виконуючого банку (банку постачальника) про відкриття акредитива. Повинно відбутися протягом одного банківського дня.
5. Авізування акредитива, тобто оповіщення про нього бенефіціара. Вид наданої інформації може варіюватися, але обов'язково згадуються: назва банку-емітента, вид акредитива, необхідний реєстр документів. Максимальний термін авізування - 10 банківських днів.
6. Відвантаження товару. Супроводжується оформленням всіх документів, необхідних умовами акредитива.
7. Отримавши документи про відвантаження бенефіціар передає їх у виконуючий банк. Рекомендується повний перелік цих документів, так само як і їх оформлення, вказувати в договорі. Окрім безпосередньо документів, подається їх реєстр (зазвичай у чотирьох примірниках, хоча можливо інше).
8. Третій і четвертий примірники реєстру документів разом з самими документами направляються в банк-емітент.
9. Третій примірник реєстру і самі документи відправляються заявнику.
10. На підставі перевірки документів (заявником і самим банком), а також і першого примірника реєстру, виконуючий банк здійснює оплату бенефіціару.
11. Виконуючий банк передає бенефіціару другий примірник реєстру документів.
Зрозуміло, в ході подібної операції виникає також боргове зобов'язання банку-емітента по відношенню до виконуючого банку. Однак банківські розрахунки не є предметом даного дослідження.
Інший часто використовуваної різновидом документарного акредитиву є покритий документарний акредитив, депонований у банку-емітенті. Його схема аналогічна схемі порівняно рідкісного непокритого документарного акредитиву. І в тому, і в іншому випадку оплату здійснює банк-емітент. Порядок операцій див. на мал. 2:

рис. 2: схема документообігу при використанні покритого документарного акредитиву, депонованого у банку-емітенті
Зміст операцій:
1-7. Аналогічно рис. 1.
8. Напрямок реєстру документів (перший і другий примірники) в банк-емітент. Одночасно на підставі третій примірник реєстру і після перевірки документів виконуючий банк списує суму заявки на акредитив з позабалансового рахунку.
9. Четвертий примірник реєстру передається бенефіціару.
10. Оплата акредитиву банком-емітентом. Попередньо перепроверяются всі умови акредитива. Оплата здійснюється на підставі першого примірника реєстру.
11. Другий примірник реєстру надсилається заявникові, при цьому до реєстру вносяться відмітки про дату одержання та виконання.
Переривання операції по акредитиву - справа хворобливе і складне. Зазвичай воно можливе тільки у разі закінчення терміну акредитації, хоча іноді договір передбачає можливість дострокового закриття акредитива за бажанням продавця та / або покупця.
У цьому випадку виконуючий банк повинен протягом одного дня сповістити про закриття акредитива банк-емітент, який, у свою чергу, зобов'язаний негайно повернути невикористані кошти на рахунок клієнта, з якого вони раніше депонувалися (у разі використання покритого акредитива; у випадку ж використання непокритого акредитива кошти не бронюється і, відповідно, повертати нічого).
«Уніфіковані правила» пропонують кілька можливостей оплати по акредитиву:
Шляхом платежу за пред'явленням документів;
Шляхом платежу з розстрочкою;
Шляхом акцепту або негоціації тратт бенефіціара;
Шляхом змішаного платежу.
Для простоти у схемі ми використали перший варіант, але можливі і інші.
4. Правові аспекти використання акредитива
Стаття 867 ЦК України тлумачить термін «акредитив» двояко: з одного боку, це платіжне зобов'язання банку (гарантія), а з іншого - розрахункова операція, вироблена банком за вказівкою і за рахунок клієнта. Неважко помітити, що по суті це дві сторони одного процесу і розрахункова операція (друге значення) виконується в рамках забезпечення гарантії (перше значення). Тим не менш, така двоїстість дозволяє використовувати один термін в договорах.
Як вже згадувалося, специфіка використання акредитивів веде до того, що вони використовуються в основному для зовнішньоторговельних операцій. Тому правовий зміст акредитива описано в «уніфікованих правилах і звичаях документарного акредитиву», затверджених Міжнародною торговою палатою 01.01.1993 (№ 500).
У той же час слід розуміти, що договори про використання акредитивів укладаються на території конкретних держав, законодавство яких не завжди збігається з міжнародним і має верховенство над ним. (Для акредитивів найбільше значення мають закон про податок на прибуток і закон про ПДВ, але можливі так само і розбіжності за формою та складом документів).
Тому, незважаючи на існування «уніфікованих вимог», в договорах на відкриття акредитива прийнято докладно описувати умови його укладення. Можлива приписка «... відповідно до« уніфікованими вимогами »(у тій частині, де вони не суперечать чинному законодавству» (далі вказується держава, на території якої укладено договір). Але хоча «вимоги» майже завжди можна використовувати прямо, пропонований ними стандарт полегшує роботу юристів і дає можливість уникнути двозначностей при укладенні договору.
Зверніть увагу, що можливість здійснення розрахунків за угодою з допомогою акредитива повинна бути згадана в розділі «порядок розрахунків» договору про купівлю-продаж.
З точки зору податкового обліку головним питанням при використанні акредитива є питання про терміни настання податкових наслідків (у першу чергу ПДВ і податку на прибуток) угоди.
Відповідно до закону Російської Федерації «про податок на додану вартість», податкові наслідки настають або після зарахування коштів на балансовий рахунок, або після відвантаження товарів (за правилом першої події). Аналогічні умови згадані в законі про податок на прибуток.
З цього випливає, що в зоні дії законодавства Російської Федерації податкові зобов'язання для постачальника (бенефіціара) наступають при відвантаженні товару (гроші він одержує після), а для покупця (заявника акредитива) - після оплати акредитива. При цьому під «оплатою» розуміється не бронювання коштів під операцію (воно не може вважатися дією, так як акредитив ще може бути анульований або відкликаний), а безпосередньо списання їх з рахунку.
Зрозуміло, в юрисдикції інших країн можуть діяти інші правила.
Форма (бланк) заявки на оформлення акредитиву (форма 0401063) регламентується Додатком 3 до Інструкції про порядок вчинення банківських документарних операцій.
Обов'язковими реквізитами є:
номер заявки;
дата її подання;
повне найменування та юридичну адресу наказодавця;
найменування банку-емітента;
форма акредитива;
дата закінчення строку дії;
місце подання документів;
повне найменування та адресу бенефіціара;
відмітка про дозвіл / заборону часткових відвантажень;
відмітка про дозвіл / заборону перевантажень;
сума;
ким виповнюється акредитив (виконуючий банк);
відмітка про те, хто оплачує страховку;
перелік документів, проти яких оплачується акредитив;
місце відвантаження (ст. 46 «уніфікованих правил»);
крайній термін відвантаження (ст. 46 «уніфікованих правил»);
короткий і точний опис товару;
умови поставки;
терміни надання документів;
підпис керівника, головного бухгалтера та печатку підприємства.
Згідно з тим же Додатка для отримання акредитива необхідні такі документи:
комерційний рахунок (оригінал і кілька копій);
транспортний документ (морський коносамент, авіанакладна або іншої);
страховий документ (поліс, сертифікат або декларація по відкритому полісу);
пакувальний лист.
Крім цього, у Додатку є цілий ряд рекомендацій.
Як можна помітити, угоди з використанням акредитивів вимагають гранично точного оформлення великої кількості документів. Помилка в будь-якому з них може призвести (і майже завжди веде) до відмови банку оплатити акредитив. Причому оформляти ці документи і згодом надавати їх до банку - завдання експортера. Природно, що додатковий ризик знижує привабливість схеми і збільшує її вартість.
5. Специфіка акредитивів у ЗЕД
Все сказане вище може ставитися як до акредитивами, використовуваним всередині країни, так і до акредитивами для зовнішньої торгівлі. Тим не менш, для внутрішніх операцій акредитиви використовуються досить рідко. Особливо високий рівень безпеки, який гарантується такими угодами, мало великий попит на внутрішньому ринку, а висока ціна вимагає великих угод, які знов-таки досить рідкісні.
Існує кілька можливостей розрахунку у міжнародній торгівлі - банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив, розрахунок за відкритим рахунком, розрахунок за допомогою векселів або чеків. Сторони роблять свій вибір, виходячи з можливостей банків, платоспроможності і репутації контрагента, наявності кредитних угод, строків, виду товару і багато чого іншого. Однак саме документарний акредитив найбільш вигідний експортеру - він дозволяє гарантовано отримати оплату майже миттєво після відвантаження. Акредитив менш вигідний для імпортера, оскільки він стає заявником і на нього лягають всі витрати, пов'язані з його оформленням. Тим не менш, високий ризик невиконання зобов'язань є більш серйозною проблемою, і акредитив дозволяє вирішити її.
Також при використанні акредитивів у зовнішньоекономічній діяльності схема може дещо видозміниться. У ній можуть з'явитися нові сторони:
Негоціюючий банк. Банк, якому банк-емітент надає повноваження купити та / або врахувати переказні векселі.
Підтверджуючий банк. Як вже згадувалося, він додає своє зобов'язання до зобов'язання банку-емітента або виконуючого банку.
Рамбурсуючий банк - банк, зазначений в документарному акредитиві, від якого виконуючий, акцептує або Негоціюючий банк може запросити рамбурсування після виконання ним своїх платіжних зобов'язань по акредитиву. Рамбурсуючий банк не зобов'язаний платити або ж обгрунтовувати відмову в платежі, крім тих випадків, коли він видав своє власне зобов'язання про рамбурсування.
У зовнішньоторговельних операціях також можуть використовуватися особливі форми акредитиву - імпортний, експортний, резервний і так далі. Однак ніяких принципових відмінностей вони не мають.
Нарешті, при зовнішньоторговельних угодах можуть виникнути такі труднощі:
• Зазначений в договорі графік відвантаження не може бути здійснений;
• Умови, що стосуються вартості транспортування, неприйнятні;
• Ціна за товар недостатня, зважаючи на зміни обмінного курсу валют;
• Кількість замовленого товару не відповідає тому, яке передбачалося раніше;
Опис товару, що відвантажується недостатньо або надмірно докладно;
• Документи, перераховані в товарні акредитиви, важко або неможливо отримати.
Понад усього іншого, варто відзначити, що в Європі та Америці найчастіше застосовується особливий різновид резервного акредитиву - так званий «stand by». Такий акредитив не є непрямим забезпеченням платежу і реалізовується тільки у разі повного невиконання однією із сторін своїх зобов'язань. Причиною подібної практики є чинний у більшості американських штатів заборону на видачу банками звичайних для Росії гарантій.

Висновок
Таким чином, документарний акредитив є важливою формою розрахунків при торгових операціях, особливо якщо ці операції мають міжнародний характер.
До достоїнств акредитива можна віднести:
Для продавця - акредитив знімає ризик неплатоспроможності покупця, тому що акредитив - це безумовне зобов'язання банку здійснити оплату незалежно від наявності або відсутності в банку коштів від заявника акредитива. Таким чином, акредитив забезпечує більш високий ступінь захисту інтересів продавця в порівнянні з оплатою за фактом поставки або через документарне інкасо. Акредитив дозволяє уникнути всіх основних ризиків міжнародних торгових операцій - кредитних (неплатоспроможність), пов'язаних з переведенням грошових коштів, поштових і юридичних. Єдиним винятком є ​​політичні ризики, страховки від яких не існує. Тому продавець наполягає на використанні акредитива в разі непевності в платоспроможності покупця, але наявності стабільної економічної та політичної ситуації в його країні і доброї репутації банку-емітента.
Для покупця - забезпечує більш високу ступінь захисту інтересів покупця в порівнянні з авансовим платежем, а також знімає ризик недобросовісності продавця, тому що за акредитивом можуть вимагатися, серед інших документів, документи, виписані третіми незалежними сторонами (торгово-промислова палата, страхова компанія , незалежний інспектор і т. д.). До того ж наявність «Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів», які отримали міжнародне визнання, які чітко визначають і розмежовують зобов'язання сторін акредитива, дає можливість відстоювання інтересів заявника або бенефіціара. Для продавця основним ризиком є, крім кредитного та політичного, ризик невиконання зобов'язань - і акредитив повністю покриває цей ризик. Таким чином, заявляти акредитив вигідно у випадку наявності серйозного ризику невиконання зобов'язань щодо якості, кількості яких термінів поставки (зрозуміло, відповідні умови повинні бути включені в договір).
З іншого боку, акредитив має ряд істотних недоліків. У першу чергу це дорожнеча відкриття (в порівнянні з незабезпеченими формами оплати). Вартість обслуговування акредитива зазвичай складає 0,3-1% від його суми.
Висока вартість виникає з складності пов'язаних з акредитивом документарних операцій. Але і самі по собі вони є недоліком - як уже згадувалося, виконуючий банк може відмовити в оплаті акредитива в разі неточностей в оформленні документів.
По-третє, договір по акредитиву через свою складність часто містить або неясні умови і терміни, або умови, виконання яких бенефіціаром важко або неможливо.
Ще одним недоліком можна назвати можливі затримки при відкритті акредитива або зміну його умов, особливо у випадку наявності декількох банків (авізуючого, виконуючого, банку-емітента та Негоціюючий) між продавцем і покупцем. Ця частина затримок зазвичай невелика у разі існування прямих кореспондентських відносин між банками, але деякий час займає також оформлення необхідних документів.
Очевидно, що в міжнародній торгівлі, де вирішальне значення має надійність, згадані гідності зазвичай переважують недоліки вартості і часу проходження, і тому документарний акредитив слід визнати важливим засобом розрахунків у такого роду угодах.
У той же час у внутрішній торгівлі його значення невелике.

Література
1. Цивільний Кодекс Російської Федерації, частина 2.
2. Боргів С. І., Васильєв В. В. - Основи зовнішньоекономічних знань: словник-довідник. - М.: Вища школа. - 2005. - 278с.
3. Мовсесян А.Г., Оглівусь С.Б. - Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник. - М.: Инфра. - 2003. - 310 с.
4. http://www.lawyercom.ru/ - журнал «Юрист компанії»
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Банк | Реферат
49.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Документарний акредитив міжнародний лізинг
Документарний акредитив міжнародний лізинг 2
Документарний акредитив міжнародний лізинг 2
Гроші 2 Акредитив акцепт
Школа КастасА. Товарний Акредитив
Банківська гарантія і акредитив в міжнародній торгівлі
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru