Договір страхування

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Договір страхування
Договір страхування є одним з найбільш складних видів договорів у цивільному праві. Відомий цивіліст професор В. Серебровський дав йому характеристику з десяти загальних ознак, які діють у сукупності.
За договором страхування одна сторона - страхувальник зобов'язується до сплати страхового внеску, а інша сторона - страховик (організація, створена спеціально для страхових операцій) приймає на себе відповідальність за ті наслідки, які можуть статися для майна або життя страхувальника або іншої заінтересованої особи (виговорених особи ) від настання передбаченого в договорі події.
Темою даного коментарю є договір добровільного страхування.
Перша особливість укладання договору страхування - це обов'язкова письмова форма, яка повинна дотримуватися під загрозою визнання договору недійсним. Договір укладається шляхом складання одного документа або вручення страхувальнику на підставі його заяви (письмового чи усного) страхового поліса (свідоцтва, квитанції).
Хоча п.3 ст.940 ГК РФ називає страховий поліс стандартною формою договору, повне ототожнення полісу та договору було б невірним. Страховий поліс сам по собі не є договором. Він лише підтверджує наявність такого договору, невід'ємною частиною якого є Правила страхування (ст.943 ЦК). Тому поліс повинен розглядатися як єдиний документ, включаючи програми у вигляді Правил страхування (за кожним видом страхування).
Одностороння зміна умов чинного договору (поліса, Правил) не допускається з боку будь-якого з учасників страхового правовідносини. При укладанні договору повинні застосовуватися тільки Правила страхування, які отримали дозвіл (ліцензію) Департаменту зі страхового нагляду Міністерства фінансів РФ. Це спеціальну вимогу підтверджує загальне правило про те, що договір набирає чинності на умовах, законність яких визначається на дату його укладення сторонами (п.1 ст.422 ЦК).
Показовим прикладом може служити такий варіант взаємин сторін. На день укладання договору існували Правила страхування, за яким встановлювалася відповідальність страховика в межах 70% від фактичного збитку в разі настання страхової події, а сторони вписали умова про 100% відповідальності за Правилами страхування, на які ще не була видана ліцензія. При такій ситуації, тим більше коли страхувальник вніс страхові внески за тарифами, відповідним майбутньому межі 70% відповідальності страховика, договір страхування не може вступити в силу на умовах 100% відповідальності страховика (навіть якщо після внесення страхового внеску була отримана ліцензія на Правила страхування під 100 % відповідальності, які передбачали інші, більш високі тарифи внесків страхувальників).
Істотними умовами договору при майновому страхуванні, в тому числі страхування відповідальності, є: об'єкт страхування; обумовлений ризик (несприятливий ймовірне подія); розмір відповідальності страховика (розмір страхового відшкодування), термін дії договору.
Оскільки за першими трьома умовами далі буде йти мова про дійсність договору, то спочатку зупинимося на термін її дії.
Початок дії договору страхування ст.957 ЦК пов'язує з моментом сплати страхувальником страхової премії (плата за страхування) або першого її внеску. Проте сторони договору можуть передбачити інше правило за термінами дії договору.
Новелою є встановлений п.2 ст.957 ГК правило про дію так званого страхового покриття, яке відбувається у разі прийняття страховиком обов'язки відшкодовувати збитки за страховими випадками, що сталися в обумовлений договором відрізок часу, причому не обов'язково після вступу договору страхування в силу (т. е. страхові випадки, що сталися до початку внесення страхувальником страхової премії, стають підставою для покриття збитків страховиком).
У таких випадках відбувається "кредитування" страховиком страхувальника, в результаті чого виникають взаємні права та обов'язки з усіма особливостями страхового правовідносини. Після закінчення терміну дії договору виникло страхова подія не має сили юридичного факту для сторін договору.
Страховий договір, укладений за генеральним полісом (полісом-абоненту), не встановлює конкретного терміну дії: поліс залишається в силі до тих пір, поки страхувальником оформляються заяви для страхування чергової партії вантажу в межах загальної страхової суми.
Дійсність договору залежить як від дотримання вимог загальної частини ЦК, так і від обліку особливих підстав, які пов'язані із суб'єктом страхового відносини, з наявністю страхового інтересу, ризику і, нарешті, з оплатним.
Страховиками можуть бути тільки суб'єкти, які отримали ліцензію Департаменту страхового нагляду Мінфіну Росії.
Організаційно-правовими формами юридичних осіб страховиків можуть бути акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державні (муніципальні) унітарні підприємства, товариства взаємного страхування, спільні підприємства.
Страхувальник має право, якщо інше не передбачено договором, в будь-який час до настання страхового випадку замінити застрахована особа іншим, письмово повідомивши про це страховика за договором страхування ризику відповідальності за заподіяння шкоди.
За договором особистого страхування застрахована особа може бути замінено лише за згодою самого застрахованої особи та страховика. Страхувальник має право замінити вигодонабувача, письмово повідомивши страховика, згідно якого в даному випадку не вимагається в силу п.2 ст.382 ЦК. Однак не може бути замінений вигодонабувач, який виконав яку-небудь обов'язок за договором страхування або пред'явив страховику вимога про виплату страхового відшкодування.
Звертаючись до значення страхового інтересу в договорі страхування, слід зауважити, що в чинній редакції Федерального закону "Про організацію страхової справи в Російській Федерації" викладено в якості тотожних понять об'єкт і майновий інтерес, а в ГК такими поняттями вважаються страховий ризик, страховий інтерес і об'єкт страхування.
І все ж у теорії страхового права прийнято розрізняти два поняття - страховий інтерес і страховий ризик.
Під страховим ризиком розуміється те передбачуване несприятливу подію, від наслідків настання якого укладається договір страхування. Наступив ризик називається страховою подією. Така подія, з настанням якої пов'язується обов'язок страховика з виплати страхового відшкодування, не повинно бути викликано наміром або грубою необережністю страхувальника або вигодонабувача. Страховик несе свій обов'язок по обговореному ризику у встановлені строки договору. Якщо ризик втілився в подія після закінчення дії договору, то страховою подією він вже не є.
За договором страхування ризику відповідальності за порушення договору може бути застрахований тільки ризик відповідальності самого страхувальника і тільки у випадках, передбачених законом. В іншому випадку договір буде незначним. Виняток складає договір страхування ризику відповідальності за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, тобто на випадок делікту може бути застрахований ризик відповідальності як самого страхувальника, так і іншої особи, на яку така відповідальність може бути покладена.
Договір страхування підприємницького ризику особи, яка не є страхувальником, розцінюється як незначний.
На практиці страхування договірної відповідальності позичальника кредиту не допускається з моменту вступу в дію частини другої ЦК. Можливо лише страхування підприємницького ризику банку-кредитора, тобто Правила добровільного страхування ризику непогашення кредитів N 65 і Правила добровільного страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів N 66 від 28 травня 1990 р., що передбачають страхування відповідальності позичальника, не повинні застосовуватися.
Слово "інтерес" походить від латинського interest, що в перекладі означає "мати значення". У ЦК не міститься поняття страхового інтересу. У теорії ж страхового права є кілька визначень. Відомо так зване "визначення Корнфелд", який розумів під страховим інтересом всяку для даної особи від відомого обставини вигоду або все, що дана особа може отримати від ненастання або настання відомої події. Страховий інтерес існує в безпосередньому зв'язку з особою, яка може нести майнову шкоду.
Дійсність договору страхування залежить від правомірності інтересу (протиправні інтереси не страхуються). Інтерес повинен бути майновий, моральні інтереси не страхуються. Інтерес повинен бути у правовій пов'язаності з застрахованого майна, тобто володарями страхового інтересу можуть бути особи, які мають право власності, речове або зобов'язальне право.
При страхуванні відповідальності інтересом виступає неотримання збитку від можливого притягнення до відповідальності.
Договір страхування майна, укладений за відсутності у страхувальника або вигодонабувача інтересу у збереженні застрахованого майна, недійсний.
Ставлення законодавця до виконання старого страхового правила "немає інтересу - немає страхування" є виправданим. Однак за відсутності на сьогоднішній день розвиненого інституту взаємного страхування вартість кредитів банку обтяжується додатковими сумами страхових внесків.
Підстави недійсності договору, пов'язані з оплатним, визначені вимогою про правильне співвідношення між отриманими страховими внесками страхувальників та фондом страхових виплат страховика. Контроль за дотриманням цих підстав є однією з функцій страхового нагляду, що забезпечує бездоганність діяльності страховиків. Розглянемо ці підстави, передбачені ст.ст.948 та 951 ЦК.
Дійсність розміру відповідальності страховика визначається дійсною вартістю майна, підприємницького ризику, від якої розраховуються тарифи внесків страхувальників. За загальним правилом, страхова вартість майна, зазначена в договорі, не може бути згодом оскаржена, за винятком випадку, коли страховик, по-перше, не скористався до укладення договору своїм правом на оцінку майнового інтересу і, по-друге, був навмисне введений в оману щодо дійсної вартості майна, ризику (ст.948 ЦК).
Звернемося тепер до п.1 ст.951 ГК, де передбачено, що якщо страхова сума відшкодування перевищує страхову вартість майнового інтересу, то договір страхування є нікчемним у частині перевищення страхової суми.
Надміру сплачена частина страхової плати (премії) не підлягає поверненню страхувальнику, тобто спеціальна норма змінює загальну норму про двосторонню реституцію.
При зіставленні ст.948 і п.1 ст.951 ГК можна зробити висновок про їх неузгодженості. Якщо врахувати, що ст.948 передбачає випадок пред'явлення страховиком позову про заперечення договору в частині страхової вартості лише майна в межах строку позовної давності за оспоримая угода, а ст.951 передбачає пред'явлення позову про визнання недійсним договору в частині страхової суми, що перевищує дійсну вартість майна або підприємницького ризику, то виходить, що страховик, потрапляючи в ситуацію, описану в ст.948, повинен пред'являти два послідовних позову: по оскарженню договору в частині страхової вартості майна в порядку ст.ст.179, 948 ЦК та з оскарження договору в частині страхової суми, виплаченої страховиком в порядку ст.951 ГК.
Законодавець не передбачив у п.1 ст.951 ГК можливість пред'явлення позову у випадках перевищення виплати страхової суми (страхового відшкодування) над майновим інтересом зі страхування деліктної та договірної відповідальності (подп.2 п.2 ст.929, ст.ст.931, 932 ГК).
Таке обмеження навряд чи виправдано. Представляється, що зміна найменування ст.948 ГК на "Оспорювання страхової вартості майнового інтересу" призвело б до повного охоплення майнового страхування (ст.929 ЦК) та здійснення ідеї загального відновлення від можливої ​​шкоди в межах дійсності всіх видів договорів страхування.
Законодавець із загального правила щодо нікчемності страхових операцій в порядку п.1 ст.951 ГК передбачив виняток, коли є перевищення загального розміру страхових сум у різних страхових ризиків як за договором з одним страховиком, так і за договорами з різними страховиками. Така можливість одночасного страхування (пакетного страхування) передбачена в російському законодавстві вперше.
При неповному страхуванні майна або підприємницького ризику страхувальник має право здійснити додаткове страхування, в тому числі і в іншого страховика, але з тим, щоб загальна страхова сума за всіма договорами страхування не перевищувала страхову вартість.
Підстави, пов'язані з ницістю договору страхування у викладених випадках, не відносяться до випадків, коли в період дії договору майнового страхування відбулися суттєві зміни обставин, що впливають на збільшення страхового ризику, про які страхувальник (вигодонабувач) зобов'язаний негайно повідомляти страховику.
Розглянемо ще особливості дійсності договору страхування, що стосуються застосування ст.ст.168 та 174 ЦК.
Перша особливість полягає в тому, що якщо на момент укладення договору страхування страховик (або його філія) перевищив свої повноваження, виражені в договорі або установчому документі, і його дії не були в подальшому схвалені, то досконала оспоримая угода може бути визнана судом недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження повноважень філії у випадку, якщо буде доведено, що інша сторона в угоді знала або свідомо повинна була знати про зазначені обмеження.
При укладанні договору страхування страхувальник - юридична особа повинен як учасник цивільних правовідносин проявляти розумність, сумлінність, обачність, тобто підписання представником страхувальника договору означає, що їм прочитані і зрозумілі умови договору, запропонованого страховиком, повноваження якого перевірені.
Інша ситуація, коли страхувальником є ​​громадянин, який опинився в силу своїх фізичних та психічних можливостей в положенні недосвідченого в повноваженнях організації-страховика.
Арбітражна практика виходить з того, що якщо в договорі є посилання на статут (довіреність), то строк позовної давності по оскарженню таких угод визначається в один рік (п.2 ст.181 ЦК). Примітно, що постановою Пленуму Вищого Арбітражного Суду РФ від 14 травня 1998 р. "Про деякі питання застосування ст.174 Цивільного кодексу Російської Федерації при реалізації органами юридичних осіб повноважень на вчинення правочинів" зроблено висновок про можливість схвалення угоди, укладеної особою з перевищенням повноважень, за аналогією закону в силу п.1 ст.6 ЦК.
Друга особливість полягає в тому, що якщо на момент укладення договору страхування страховик перевищив свої повноваження, встановлені законом або іншим правовим актом, то в цьому випадку слід керуватися ст.168 ЦК і застосовувати наслідки нікчемності угоди. Позов про застосування наслідків такої нікчемного правочину може бути пред'явлений протягом десяти років з дня, коли почалося її виконання (п.1 ст.181 ЦК). Таке виконання починається з моменту внесення страхувальником внеску, і цей момент закон пов'язує з моментом набрання договором страхування чинності.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
30.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Договір страхування 2
Договір майнового страхування
Договір страхування в Росії
Договір страхування на транспорті
Договір майнового страхування 2
Договір страхування вантажоперевезень
Договір особистого страхування
Договір страхування 2 Поняття і
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru