додати матеріал


Договір оренди 3

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ВСТУП
Ця курсова робота присвячена договором оренди. Даний договір дуже актуальний і значущий в даний час. Договір майнового найму зародився в римському праві як договір найму речей (locatio-conductio rerum). Дореволюційне російське цивільне законодавство використало поняття договору майнового найму, не надаючи будь-якого спеціального юридичного значення одночасного застосування поняття "оренда майна". Цивільний кодекс РРФСР 1922 р. в ст. 152 і Цивільний кодекс 1964 р. в ст. 277 також оперували поняттям "майновий найм", хоча і в той час термін "оренда" використовувався в законодавстві для позначення договорів з передачі в найм - господарську експлуатацію державних підприємств. У цьому ж значенні термін "оренда" був використаний Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 р. У ст. 1 даних Основ говорилося: "Оренда являє собою засноване на договорі строкове оплатне володіння і користування землею, іншими природними ресурсами, підприємствами (об'єднаннями) та іншими майновими комплексами, а також іншим майном, необхідним орендареві для самостійного здійснення господарської чи іншої діяльності". Тут поняття "оренда" було використано для позначення особливостей термінового возмездного володіння майном з метою отримання доходів.
У деяких зарубіжних законодавчих системах, зокрема в законодавстві ФРН та Швейцарії, розрізненню понять "майновий найм" і "оренда" надається юридичне значення. Так, під орендою розуміється договір, за яким на відплатних засадах переноситься не лише право користування річчю, а й право вилучення з речі плодів. Тому предметом договору оренди оголошується тільки плодоносна річ. На умовах оренди здійснюється здача внайми торгово-промислових підприємств. Договір оренди дозволяє ефективно включати майно у цивільний оборот.
Мета написання даної курсової роботи - вивчити договір оренди, розглянути його види, виявити тонкощі і особливості його укладення.
Для цієї мети в роботі розглядаються такі питання:
- Поняття договору оренди та його види;
- Договір прокату;
- Оренда транспортних засобів;
- Оренда будівель, споруд, підприємства.
- Фінансова оренда (лізинг)
Курсова робота складається з Вступу, п'яти розділів, Висновків, Списку використаної літератури.

Договір оренди
Поняття договору оренди
Договір оренди - це угода, в силу якого орендодавець зобов'язується надати орендарю майно за плату в тимчасове володіння і користування або у тимчасове користування (ст. 606 ГК РФ).
Конструкція договору оренди дозволяє, таким чином, ефективно включати майно у цивільний оборот.
Договір оренди є консенсуальним, оплатним, двостороннім, взаємним.
Суб'єкти. Орендодавцем може бути тільки власник переданого в оренду майна або особа, уповноважена власником. Зміна власника орендованого майна не є підставою для припинення договору (тут діє речове «право слідування»). Орендарем може бути будь-яка дієздатна особа. Закон передбачає, що в окремих видах договору оренди орендодавцями можуть бути лише підприємці.
Форма. Договір оренди може бути укладений в усній формі. Проста письмова форма потрібна, якщо термін договору, укладеного громадянами, не перевищує один рік. Договір повинен бути укладений у письмовій формі (незалежно від терміну), якщо хоча б однією з сторін є юридична особа. Договір оренди нерухомості підлягає державній реєстрації на умовах, визначених нормами про договір оренди будівель і споруд та про договір оренди підприємства.
Якщо в договорі оренди є умова про викуп орендованого майна, договір укладається у формі, передбаченої для договору купівлі-продажу такого майна.
Істотні умови та зміст. Істотною умовою договору оренди є предмет, яким виступають індивідуально - визначені не споживані речі.
Важливе значення має термін оренди, який може визначаться в декількох варіантах:
1) Термін визначається в договорі - в цьому випадку дострокове припинення договору можливе або за угодою сторін, або судом на умовах дострокового розірвання договору на вимогу однієї із сторін.
2) Якщо строк оренди в договорі не визначений, договір вважається укладеним на невизначений строк - у цьому випадку будь-яка з сторін має право у будь-який час без пояснення мотивів відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону за один місяць, а при оренді нерухомості - за три місяці.
3) Якщо після закінчення встановленого сторонами строку орендар продовжує користуватися орендованим майновий при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений термін.
4) Законом можуть бути встановлені граничні терміни оренди. Сторони можуть встановити у договорі термін менший або рівний граничного. Якщо сторонами встановлений термін, що перевищує граничний, договір вважається укладеним на строк рівний граничного. Договір з невизначеним терміном припиняється у разі закінчення граничного строку.
Важливою умовою договору є умова про орендну плату. Орендна плата може встановлюватися сторонами в різних формах: грошовій, натуральній, шляхом надання орендарем певних послуг і т.д. Якщо орендна плата встановлена ​​в не грошовій формі, договір є змішаним. У загальних нормах про договір оренди відсутня вказівка ​​на те, що за відсутності умови про орендну плату договір вважається неукладеним, отже, орендна плата в цьому випадку стягується за ставками, звичайно застосовуваним при оренді аналогічного майна (те ж відноситься до порядку, умов та строків внесення плати).
Судова практика виробила положення, за яким дострокове звільнення орендованого приміщення (до припинення в установленому порядку дії договору оренди) не є підставою припинення зобов'язання орендаря щодо внесення орендної плати.
У більшості випадків, окрім права користування, орендар набуває права володіння орендованим майном - речове право, що є основою для речової захисту (в тому числі і проти власника) і право слідування; він, крім того стає власником плодів та інших об'єктивувати результатів правомірного використання орендованого майна .
Обов'язком орендодавця є передача майна орендарю в стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Майно передається зі всіма речами і відносяться до нього. При ненадання майна та (або) його приладдя і документів орендар має право витребувати майно або документи, або вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, викликаних затримкою надання. Судова практика встановила, що орендодавець, який не виконав зобов'язання щодо передачі зданого в оренду майна у встановлений договором термін, має право вимагати з орендаря внесення орендної плати тільки після фактичної передачі останньому майна.
Обов'язком орендаря є своєчасне внесення орендної плати та повернення після закінчення договору орендованого майна в тому стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. При не поверненні або несвоєчасному поверненні майна, орендодавець має право вимагати внесення орендної плати за час прострочення і відшкодування збитків.
Права та обов'язки сторін щодо володіння, користування і розпорядження орендованим майном:
а) Орендар зобов'язаний користуватися орендованим майном відповідно до умов договору або призначення майна, в іншому випадку орендодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
б) Орендар має право розпоряджатися орендованим майном лише за згодою орендодавця. До актів розпорядження належать: надання майна в суборенду (піднайом) або позику, передача прав та обов'язків за договором іншій особі (перенала), заставу орендних прав, передача їх до статутного капіталу і т.п. За винятком перенайма, відповідальним перед орендодавцем залишається орендар.
в) Орендар може виробляти поліпшення орендованого майна. Віддільні поліпшення є власністю орендаря, по закінченні договору він їх забирає з собою. На виробництво невіддільних поліпшень потрібна згода орендодавця. Якщо згода була отримана, по закінченні договору орендарю відшкодовуються витрати на невіддільні поліпшення. Якщо згоди орендодавця не було, витрати відшкодуванню не підлягають.
г) Орендар зобов'язаний підтримувати орендоване майно у справному стані. Якщо інше не передбачено договором, орендар несе витрати на утримання майна і виробляє поточний ремонт, а орендодавець робить за свій рахунок капітальний ремонт.
Припинення. Крім випадків відмови від договору, укладеного на невизначений строк, припинення договору можливо:
1) У зв'язку із закінченням терміну договору. При цьому орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має за інших рівних умов переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди на новий термін, повідомивши про це орендодавця. Такого права не виникає, якщо орендодавець не має наміру взагалі ні з ким укладати договір оренди на новий термін. Проте якщо орендодавець протягом року після закінчення договору укладе договір оренди з іншою особою, орендар має право вимагати переведення на себе прав та обов'язків за укладеним договором та відшкодування збитків або тільки відшкодування збитків.
2) На вимогу однієї із сторін договір може бути розірвати у судовому порядку при істотному порушенні однієї зі сторін своїх обов'язків (зокрема, якщо орендар більше двох разів підряд не вносить орендну плату або орендодавець не проводить капітальний ремонт). При цьому орендодавець має право вимагати дострокового розірвання договору тільки після направлення орендарю письмового попередження.
3) У судовому порядку договір може бути розірваний орендарем і у випадку, якщо орендоване майно опиниться в непридатному для використання стані за обставинами, за які орендар не відповідає (випадкова загибель або пошкодження майна, якщо ризик випадкової загибелі залишився на власника). [[1 ]]
Договір оренди - це угода, яка дає змогу розширити можливості господарського використання майна. Власник майна надає його в користування іншій особі, не відчужуючи майно, але витягуючи з такої передачі дохід. У свою чергу, користувач майна витягує власну вигоду завдяки експлуатації чужого майна. У зв'язку з цим форми орендних відносин дуже різноманітні. До них відносяться: прокат, оренда транспортних засобів, оренда будівель і споруд, оренда підприємств, фінансова оренда (лізинг).

Договору прокату
Договір прокату - угода, в силу якого орендодавець, здійснює здачу майна в оренду в якості постійної підприємницької діяльності, зобов'язується надати орендарю рухоме майно за плату в тимчасове володіння і користування. Майно, надане за договором прокату, використовується для споживчих цілей, якщо інше не передбачено договором або не випливає із суті зобов'язань (п. 1 ст. 626 ЦК).
Договір прокату відрізняють: по-перше, особливий статус орендодавця, по-друге, особливий предмет договору. Орендодавцем за договором прокату може бути тільки комерційна організація, яка професійно займається прокатом майна, тобто юридична особа, для якої здача майна в оренду є постійною метою його підприємницької діяльності. Разові операції по здачі рухомого майна в оренду не можна віднести до договорів прокату.
Предметом договору прокату може служити лише рухоме майно. Рухоме майно, яке може здаватися напрокат, дуже різноманітно: побутові електроприлади, одяг, музичні прилади, легкові автомобілі, меблі, спортивний інвентар і т. п. Угоди оренди (включаючи і короткострокові) з будь-якою нерухомістю, навіть здійснювані професійними комерційними організаціями з торговельних операцій з нерухомістю, ні за яких умов не можуть бути віднесені до договорів прокату.
За загальним правилом майно, надане за договором прокату, повинно використовуватися для споживчих цілей. Однак при цьому закон обумовлює, що інше може бути передбачено договором або випливати із суті зобов'язання. Це означає, що предмет договору прокату при наявності відповідних умов у договорі може використовуватися і для підприємницьких цілей (наприклад, використання високоточної вимірювальної апаратури для здійснення тимчасового контролю за виробничими процесами, здійснюваними орендарем). Сутність зобов'язання, за якою орендар - індивідуальний підприємець щодня бере напрокат ваги для здійснення власної торговельної діяльності, зумовлює комерційну мету і характер використання предмета прокату.
Таким чином, поряд з побутовим (споживчим) прокатом законодавець допускає і не побутовий прокат. Внаслідок цього правомірний і висновок про те, що крім громадян, що становлять основний контингент орендарів за договором прокату, в цій якості також можуть виступати юридичні особи та індивідуальні підприємці.
Особливість договору прокату полягає і в тому, що він ставиться законом до категорії публічних договорів (п. 3 ст. 626 ЦК). Тому комерційна організація - орендодавець не має права відмовити будь-якій особі з числа звернулися до неї в укладенні договору прокату або надати будь-кому з них перевагу щодо укладання договору. Орендодавцем повинні встановлюватися однакові для всіх орендарів умови договору прокату, в тому числі і про орендну плату. Пільги для окремих категорій орендарів допускаються лише у випадках, зазначених у законі та інших правових актах.
Форма договору прокату повинна бути письмовою. Традиційно у сфері регулювання відносин з прокату майна використовують різні формуляри, певні орендодавцями, і стандартні (типові) форми договорів. Тому найчастіше договір прокату має ознаки договору приєднання (ст. 428 ЦК).
Термін договору прокату не може перевищувати одного року (п. 1 ст. 627 ГК). При цьому згідно з п. 2 ст. 627 ГК до договору прокату не застосовуються правила про поновлення договору оренди на невизначений термін і про переважне право орендаря на поновлення договору оренди.
Незважаючи на те, що договір прокату є терміновою угодою, орендар має право відмовитися від договору прокату в будь-який час, письмово попередивши про свій намір орендодавця не менше ніж за десять днів (п. 3 ст. 627). Орендар, достроково повернув майно, має право вимагати від орендодавця повернення йому відповідної частини отриманої орендної плати, обчислюючи її з дня, наступного за днем ​​фактичного повернення майна (п. 2 ст. 630 ЦК). Орендодавець ж може вимагати дострокового розірвання договору прокату тільки на підставах, передбачених для розірвання договору оренди, укладеного на певний строк (ст. 619 ЦК), з урахуванням спеціальних норм про договір прокату. Зміст договору прокату
Загальна обов'язок будь-якого орендодавця надати орендарю майно в стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна, доповнюється в договорі побутового прокату рядом додаткових обов'язків, обумовлених публічним характером цього договору.
Так, орендодавець за договором прокату повинен у присутності орендаря перевірити справність переданого в оренду майна, ознайомити орендаря з правилами його експлуатації або передати разом з майном інструкцію про правила його використання (ст. 628 ЦК). Якщо під час дії договору у майні, взятому напрокат, виявляться недоліки, повністю або частково перешкоджають подальшому використанню майна, то орендодавець зобов'язаний у десятиденний строк з дня подання заяви орендаря про недоліки (якщо більш короткий строк не встановлений договором прокату) безоплатно усунути недоліки майна на місці або зробити заміну даного майна іншим аналогічним майном, що перебуває в належному стані. Якщо недоліки орендованого майна з'явилися наслідком порушення орендарем правил експлуатації та утримання майна, орендар сплачує орендодавцю вартість ремонту і транспортування майна (ст. 629 ЦК).
На арендодателе лежить обов'язок по здійсненню капітального і поточного ремонту майна, зданого в оренду за договором прокату (п. 1 ст. 631).
Обов'язок орендаря щодо внесення орендних платежів може бути здійснена тільки у твердій сумі, що вноситься періодично або одноразово (п. 1 ст. 630 ЦК). Інші форми орендної плати використовуватися в побутовому прокаті не можуть.
Якщо орендарем допускається заборгованість по орендній платі, вона підлягає стягненню у безспірному порядку за виконавчим написом нотаріуса (п. 3 ст. 630 ЦК). У зазначеному порядку підлягає стягненню тільки сама заборгованість по орендній платі. Вимоги про пені, відсотках за прострочення у внесенні орендних платежів, а також будь-які інші вимоги про відшкодування збитків, адресовані до орендаря, підлягають задоволенню лише в судовому порядку.
Права орендаря щодо володіння та користування предметом прокату істотно вже, ніж у простому договорі оренди. Згідно з нормою п. 2 ст. 631 ЦК здача в суборенду майна, наданого орендарю за договором прокату, передача ним своїх прав та обов'язків за цим договором іншій особі, надання цього майна в безоплатне користування, заставу орендних прав та внесення їх як майнового внеску до господарські товариства і товариства або пайового внеску у виробничі кооперативи не допускаються.
У тих випадках, коли орендарем за договором побутового прокату є громадянин-споживач, його права захищають також норми Закону РФ "Про захист прав споживачів": про спеціальні гарантії якості та безпеки майна (ст. 4, 7); про підвищену відповідальність орендодавця за шкоду , завдана внаслідок недоліків орендованого майна, у тому числі про можливість відшкодування моральної шкоди (ст. 13-15), і т. п. [[2]]
Договір оренди транспортних засобів
Поняття і види оренди транспортних засобів
Виділення договору оренди транспортного засобу в якості окремого виду договору оренди продиктовано особливостями його предмета - транспортного засобу. Неважко виявити, що і раніше у транспортних статутах і кодексах піддавалися спеціальній регламентації відносини, пов'язані з автомобільним, залізничним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом. Це пояснюється тим, що окремі транспортні засоби, що входять до складу зазначених видів транспорту, володіють особливими ознаками, що мають цивільно-правове значення. Маються на увазі технічні пристрої, здатні до переміщення в просторі і призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу або буксирування об'єктів.
Якщо зіставити норми ст. 640 і 648 ГК, що регламентують відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом, узятим в оренду з екіпажем або без екіпажу, можна виявити, що принципи, закладені в зазначених нормах, збігаються з принципами відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, закріпленими у ст. 1079 ГК.
Отже, предметом договору оренди транспортних засобів є технічні пристрої:
а) здатні до переміщення в просторі і призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу або буксирування об'єктів;
б) мають властивості джерела підвищеної небезпеки;
в) використання яких регламентується транспортними статутами та кодексами.
З цих позицій оренда трубопровідного транспорту буде не чим іншим, як орендою споруди - виду нерухомого майна, пов'язаного із земельною ділянкою. За другою ознакою оренда кінний візок з неминучістю буде віднесена до оренди рухомого майна, але не до оренди транспортного засобу. З цієї ж причини не можна буде визнати предметом договору оренди транспортних засобів велосипед. По третьому ознакою до предмета договору оренди транспортних засобів не можна віднести мотоцикл.
Закон регламентує два різновиди договору оренди транспортного засобу:
1) оренда транспортного засобу з наданням послуг з управління та технічної експлуатації;
2) оренда транспортного засобу без надання послуг з управління та технічної експлуатації.
По відношенню до них загальні норми про оренду застосовуються в тій мірі, в якій інше не встановлено нормами § 3 гл. 34 ЦК. Особливості оренди транспортного засобу можуть бути передбачені транспортними статутами та кодексами. Серед діючих транспортних кодексів лише КТМ містить спеціальні норми, які регламентують відносини з оренди морських суден, а саме норми гл. 10, присвяченій договору фрахтування судна на час (тайм-чартер), і гол. 11, присвяченій договору фрахтування судна без екіпажу. [[3]] [[4]]

Договір оренди будівель і споруд
За договором оренди будівлі або споруди орендодавець зобов'язується передати у тимчасове володіння і користування або у тимчасове користування орендарю будівлю або споруду (ст. 650 ЦК).
Це вид договору оренди, самостійне існування якого обумовлене особливостями правового режиму такої нерухомості, як будівлі і споруди.
Предметом договору оренди може виступати тільки будівля або споруда в цілому. Якщо в оренду здається частина будівлі або споруди, відносини між орендодавцем та орендарем повинні регламентуватися загальними нормами про договір оренди. Якщо при оренді частини будівлі або споруди права орендаря на земельну ділянку можуть визначатися лише у договорі або не визначатися взагалі, то при оренді будівлі або споруди в цілому права орендаря на земельну ділянку можуть визначатися не тільки договором, а й законом (п. 2 ст. 652 ЦК).
Предметом договору оренди будівель і споруд можуть бути тільки нежитлові будівлі. Наймання житлових будов (ст. 673 ЦК) регламентується нормами про договір найму житлового приміщення.
Відповідно до ст. 651 ЦК договір оренди будівлі або споруди повинен бути укладений у письмовій формі шляхом складання одного документа, підписаного сторонами. Недотримання форми договору оренди будівлі або споруди тягне його недійсність. Договір оренди будівлі або споруди, укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації і вважається укладеним з моменту такої реєстрації (п. 2 ст. 651 ЦК). Отже, договір оренди будівлі або споруди, досконалий строком до одного року, буде вважатися укладеним і без державної реєстрації за наявності відповідної письмової форми.
До числа істотних умов аналізованого договору належать умови про предмет оренди та про розмір орендної плати.
Відповідно до п. 3 ст. 607 ЦК у договорі оренди будинку чи споруди повинні бути зазначені дані, дозволяють точно встановити, яке будівля (споруда) підлягає передачі орендарю як об'єкта оренди. При відсутності цих даних умова про предмет оренди вважається неузгодженим, а договір - неукладеним. У зв'язку з цим до договору оренди будівлі або споруди повинні додаватися документи, що ідентифікують окремо розташована будівля (споруда): план земельної ділянки та (або) план об'єкту нерухомості з зазначенням кадастрового номера земельної ділянки, правами на який володіє орендодавець - власник будівлі (споруди) . На кожне будівлю і споруду є технічні паспорти з їх планами і з зазначенням цільового призначення цих об'єктів.
Предмет договору оренди будівлі або споруди повинен збігатися з будівлею або спорудою як об'єктом державної реєстрації нерухомого майна. Але державної реєстрації як самостійних об'єктів нерухомості можуть бути піддані будівлі і споруди, які відіграють другорядну, обслуговуючу роль по відношенню до чільним за призначенням будівель або споруд. Внаслідок цього такі будівлі та споруди, зареєстровані в якості самостійних об'єктів нерухомості, але не зазначені як предмета договору, не можуть розглядатися як приналежності речі. Норма ст. 135 ЦК тут непридатна.
Відповідно до п. 1 ст. 654 ЦК договір оренди будівлі або споруди повинен передбачати розмір орендної плати. За відсутності узгодженого сторонами в письмовій формі умови про розмір орендної плати договір оренди будівлі або споруди вважається неукладеним. При цьому правила визначення ціни, передбачені п. 3 ст. 424 ГК, не застосовуються. Встановлена ​​в договорі оренди будівлі або споруди плата за користування будинком чи спорудою включає плату за користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, або відповідною частиною ділянки, яка передається разом з ним. Це правило може бути змінено угодою сторін або приписом закону (п. 2 ст. 654 ЦК). Способи визначення розміру орендної плати можуть бути різними. Але в тих випадках, коли плата за оренду будівлі або споруди встановлена ​​в договорі на одиницю площі будівлі (споруди) або іншого показника її розміру, орендна плата визначається виходячи з фактичного розміру переданого орендарю будинку чи споруди (п. 3 ст. 654 ЦК).
Передача будівлі (споруди) орендодавцем і прийняття його орендарем повинні здійснюватися за передавальним актом або іншого документа про передачу, що підписуються сторонами (ч. 1 п. 1 ст. 655 ЦК). Передавальний акт або інший документ про передачу потрібно на практиці як обов'язковий для реєстрації права оренди і, відповідно, договору оренди. Необхідність виконання зобов'язання по передачі будівлі (споруди) в оренду з обов'язковим оформленням передавального акта або іншого документа про передачу випливає також із зазначення ч. 3 п. 1 ст. 655 ЦК. Згідно з цією нормою ухилення однієї із сторін від підписання документа про передачу будівлі (споруди) на умовах, передбачених договором, вважається відмовою відповідно орендодавця від виконання обов'язку передати майно, а орендаря - від обов'язку прийняти майно.
Підписання сторонами передавального акту або іншого документа про передачу поряд з фактичною передачею будівлі (споруди) є обов'язковою умовою, що дозволяє говорити про належне виконання зобов'язання з передачі і прийому будівлі (споруди) в оренду. Разом з тим у випадках, передбачених договором або законом, це зобов'язання буде вважатися належно виконаним тільки при настанні додаткових фактів (ч. 2 п. 1 ст. 655 ЦК). Наприклад, сторони можуть ввести в договір умову, згідно з якою зобов'язання орендодавця щодо передачі будівлі (споруди) буде вважатися виконаним лише тоді, коли він:
а) підпише передавальний акт;
б) фактично передасть будівлю (споруду),
в) оплачує всі витрати на державну реєстрацію переходу права оренди і т. п.
При передачі складних в інженерно-технічному відношенні будівель (споруд) сторони можуть домовитися про те, що обов'язковою умовою належного виконання зобов'язання з передачі є проведення продавцем за свій рахунок силами спеціалізованої організації контрольних і перевірочних заходів на предмет визначення якісного стану будівлі (споруди), інженерних комунікацій, інформаційних мереж і т п., що обслуговують ці будинки (споруду).
При припиненні договору орендовану будівлю або споруду повинно бути повернуто орендодавцю в порядку, аналогічному порядку передачі будівлі чи споруди орендарю. Іншими словами, необхідне складання та підписання акта передачі або іншого документа про передачу, а можливі й додаткові дії з перевірки якісного стану будівель і споруд і т. п. Відмова будь-якої сторони від підписання акта передачі або іншого документа, що свідчить про повернення будівлі або споруди, буде розглядатися як відмова від виконання зобов'язань з повернення предмета оренди.
Договір оренди підприємства
Поняття договору оренди підприємства
За договором оренди підприємства в цілому як майнового комплексу, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, орендодавець зобов'язується надати орендарю за плату в тимчасове володіння і користування земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання та інші входять до складу підприємства основні засоби, передати в порядку, на умовах і в межах, визначених договором, запаси сировини, палива, матеріалів та інші оборотні кошти, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами та обладнанням, інші майнові права орендодавця, пов'язані з підприємством, права на позначення, індивідуалізують діяльність підприємства , та інші виключні права, а також поступитися йому право вимоги і перевести на нього борги, що відносяться до підприємства (п. 1 ст. 656 ЦК).
Предметом договору оренди є підприємство в цілому, тобто майновий комплекс, використовуваний для здійснення підприємницької діяльності. Промислове або торговельне підприємство, як давно було відмічено, не тілесна річ і не сукупність речей. Не будучи в той же час і яким-небудь єдиним правом, воно являє собою господарське єдність ряду майнових, правових і фактичних цінностей. Їх зв'язаність перетворює підприємство у можливий об'єкт відчуження і робить можливим його оренду як якогось замкнутого, здатного до принесення доходів господарського цілого. Інакше кажучи, оренда підприємства є не що інше, як оренда живого підприємницького справи - бізнесу. Договор аренды предприятия имеет своей целью, во-первых, получение арендатором в пользование материальных ценностей, составляющих основные фонды предприятия, включая земельные участки, здания, сооружения оборудование и т. п., а также материальных ценностей, относящихся к оборотным средствам предприятия: запасов сырья, материалов, топлива и т. п.
Во-вторых, приобретение арендатором возможности осуществления имущественных прав и исполнения обязанностей, принадлежавших арендодателю. Так, арендатору предприятия могут передаваться принадлежащие арендодателю права владения и пользования землей, водой и иными природными ресурсами, зданиями, сооружениями и оборудованием, транспортными средствами, являющимися собственностью третьих лиц, но находящимися у арендодателя в пользовании на основании договора или на другом законном основании. На арендатора предприятия также переводятся права требования и долги, входящие в состав арендуемого предприятия (ст. 657 ГК). В-третьих, получение арендатором права на использование исключительных прав арендодателя (интеллектуальной собственности) на результаты интеллектуальной деятельности и приравненные к ним средства индивидуализации юридического лица, индивидуализации продукции, выполняемых работ и услуг (фирменное наименование, товарный знак, знак обслуживания и т. п.).
И наконец, в-четвертых, получение в пользование таких нематериальных активов, как реноме (деловой репутации) предприятия и его клиентелы.
Состав имущественных и неимущественных активов, передаваемых арендодателем арендатору по договору аренды предприятия, позволяет говорить о нем как о смешанном договоре (п. 3 ст. 421 ГК). В нем имеют место:
а) элементы классического договора аренды (передача в составе основных фондов предприятия и индивидуально-определенных не потребляемых вещей: зданий, сооружений, земельных участков, оборудования);
б) элементы договора займа (передача в составе предприятия оборотных средств: сырья, материалов, денежных средств и т п. - вещей, определяемых родовыми признаками),
в) элементы договора цессии и перевода долга (перевод на арендатора прав требования и долгов арендодателя);
г) элементы договора коммерческой концессии (предоставление арендатору права пользования исключительными правами и другими объектами интеллектуальной собственности).
Сказанное означает, что к отношениям, возникающим на основе договора аренды предприятия, применимы в субсидиарном порядке нормы о вышеперечисленных договорах - займа, цессии и перевода долга, коммерческой концессии. Перечисленные нормы должны применяться наряду с нормами § 5 гл. 34 ГК, напрямую посвященными аренде предприятия. При этом необходимо учитывать, что в соответствии с п. 2 ст. 650 ГК к аренде предприятия применяются нормы об аренде зданий и сооружений, если иное не предусмотрено правилами об аренде предприятия. Общие нормы об аренде применяются к аренде предприятия в части, не противоречащей предписаниям норм об аренде предприятия и об аренде зданий и сооружений.
Арендодателями предприятия могут быть его собственники - юридические лица и граждане-предприниматели. При аренде имущества унитарного государственного или муниципального предприятия арендодателем может быть только орган Мингосимущества РФ и соответствующий уполномоченный орган по управлению муниципальным имуществом, но не само унитарное предприятие как юридическое лицо. Унитарное предприятие создается и существует как юридическое лицо, наделенное в силу указания закона (п. 1 ст. 113 ГК) специальной правосубъектностью. При передаче в аренду предприятия как имущественного комплекса оно как юридическое лицо лишается имущества, служившего базой его специальной правосубъектности. Вследствие этого в случае сдачи в аренду предприятия как имущественного комплекса унитарное предприятие, владевшее им как юридическое лицо, должно быть ликвидировано или преобразовано по решению собственника - государства, муниципии (п. 1 ст. 295 ГК). Арендаторами предприятия могут быть субъекты, имеющие в соответствии с действующим законодательством право на осуществление коммерческой (предпринимательской) деятельности, так как аренда предприятия преследует предпринимательские цели.
Рассматриваемый договор является взаимным (двусторонним) и возмездным. В силу этого стороны имеют друг перед другом ряд корреспондирующих прав и обязанностей. Основная обязанность арендодателя - предоставить арендатору предприятие в состоянии, соответствующем условиям договора и дающем арендатору возможность достижения коммерческих целей, ради которых он приобретает его в пользование. Содержание рассматриваемой обязанности определяется предписаниями ст. 611 ГК и особенностями предприятия как имущественного комплекса. Надлежащее состояние предприятия, соответствующее условиям договора, есть результат надлежащего состояния его материальных элементов, действительности принадлежащих ему имущественных и исключительных прав и недискредитированного реноме.
Основное право арендодателя - это возможность получения арендных платежей. Определение размера арендных платежей обязательно, так как в силу п. 2 ст. 650 и п. 1 ст. 654 ГК условие об арендных платежах является здесь существенным. Поэтому при отсутствии согласованного сторонами в письменной форме условия о размере арендной платы договор аренды предприятия считается незаключенным, а правила определения цены, предусмотренные п. 3 ст. 424 ГК, не применяются. Определение размера арендной платы - это экономическая операция, лежащая в плоскости оценочной деятельности, основанной на общей теории оценки недвижимости и, в частности, на теории оценки бизнеса1. В договоре аренды предприятия могут использоваться любые формы платежа наряду с предусмотренными в ст. 614 ГК.
Арендатору предоставляются широкие полномочия по использованию имущества арендованного предприятия. Відповідно до ст. 660 ГК, если иное не предусмотрено договором, арендатор вправе без согласия арендодателя продавать, обменивать, предоставлять во временное пользование либо взаймы материальные ценности, входящие в состав имущества арендованного предприятия, сдавать их в субаренду и передавать свои права и обязанности по договору аренды в отношении таких ценностей другому лицу при условии, что это не влечет уменьшения стоимости предприятия и не нарушает других положений договора аренды предприятия. Указанный порядок не применяется в отношении земли и других природных ресурсов, а также в иных случаях, предусмотренных законом. Арендатор, если иное не предусмотрено договором, вправе без согласия арендодателя вносить изменения в состав арендованного имущественного комплекса, проводить его реконструкцию, расширение, техническое перевооружение, увеличивающее его стоимость.
Главное в содержании прав арендатора - это возможность распоряжения имуществом, переданным ему в составе арендованного предприятия. Пределы указанного права распоряжения ограничиваются необходимостью сохранения арендатором стоимости предприятия и соблюдения ограничений, предусмотренных в договоре. Поэтому право аренды предприятия по своей юридической сути является правом на предпринимательское использование имущественного комплекса, именуемого предприятием.
Полномочия арендатора предприятия могут быть ограничены в договоре, например, условием о невозможности отчуждения недвижимого имущества, входящего в состав арендуемого предприятия. Зачастую арендатор предприятия, получивший право использования исключительных прав и деловой репутации арендодателя, начинает выпускать продукцию, однородную продукции, выпускаемой арендодателем. В связи с этим стороны в договоре аренды предприятия могут оговорить условия, ограничивающие права сторон, по аналогии с ограничениями прав сторон по договору коммерческой концессии (ст. 1033 ГК). В частности, стороны могут предусмотреть, что арендатор предприятия не будет конкурировать с арендодателем - обладателем исключительных прав на определенной территории, будет согласовывать места расположения коммерческих помещений, используемых им для сбыта продукции, аналогичной продукции, выпускаемой арендодателем. К договору аренды предприятия в силу его смешанной природы применимы нормы о договоре коммерческой концессии. Поэтому арендодатель должен оговорить в договоре, несет он или не несет субсидиарную ответственность по требованиям о несоответствии качества товаров (работ, услуг), продаваемых арендатором с использованием исключительных прав, переданных арендодателем, и т. п. (п. 3 ст. 421, ст. 1034 ГК).
Арендатор предприятия обладает полномочиями по внесению улучшений в арендованное предприятие. При этом права арендатора предприятия на получение возмещения за произведенные улучшения значительно шире, чем у арендаторов иного имущества (см. ст. 623 ГК). Відповідно до ст. 662 ГК арендатор предприятия имеет право на возмещение ему стоимости неотделимых улучшений арендованного имущества независимо от разрешения арендодателя на такие улучшения, если иное не предусмотрено договором аренды предприятия. Арендодатель может быть освобожден судом от обязанности возмещения стоимости таких улучшений, если докажет, что издержки арендатора на эти улучшения увеличивают стоимость арендованного имущества несоразмерно улучшению его качества и (или) эксплуатационных свойств или что при осуществлении таких улучшений были нарушены принципы добросовестности и разумности.
Увеличение доходности предприятия, достигнутое арендатором за счет коренных изменений в принципах руководства им, улучшение имиджа фирмы, поднятие деловой репутации предприятия на рынке могут считаться улучшениями в арендованном предприятии при условии, что возможность этого предусмотрена договором.
Арендатор предприятия обязан выплачивать арендодателю арендную плату. Помимо указанной обязанности на арендатора предприятия возлагаются обязанности по содержанию предприятия, оплате расходов на его эксплуатацию и по возврату арендованного предприятия. Згідно зі ст. 661 ГК арендатор предприятия обязан в течение всего срока действия договора поддерживать предприятие в надлежащем техническом состоянии, в том числе осуществлять его текущий и капитальный ремонт (имея в виду ремонт индивидуально-определенных вещей, входящих в состав предприятия)
Обязанность арендатора по поддержанию предприятия в течение всего срока аренды в надлежащем техническом состоянии означает также сохранение функциональной целостности предприятия, способности его к функционированию выпуску продукции, оказанию услуг Проведение текущего и капитального ремонта вещественных элементов предприятия является лишь одним из способов исполнения указанной обязанности. Для сохранения надлежащего технического состояния арендуемого предприятия большое значение имеет деятельность арендатора по обновлению оборудования и технологий.
Договор аренды предприятия как сделка с недвижимым имуществом подлежит государственной регистрации и считается заключенным с момента такой регистрации. Порядок регистрации договора аренды предприятия определен ст. 22 Закона РФ "О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним".
Исполнение и прекращение договора аренды предприятия
Передача арендованного предприятия от арендодателя арендатору осуществляется по передаточному акту (ст. 659 ГК). Из существа самой сделки вытекает, что к передаточному акту обязательно должны быть приложены акт инвентаризации, бухгалтерский баланс, заключение независимого аудитора о составе и стоимости предприятия, а также перечень долгов (обязательств), включаемых в состав предприятия, с указанием кредиторов, характера, размера и сроков их требований Подготовка предприятия к передаче, включая составление и представление на подписание передаточного акта, является обязанностью арендодателя и осуществляется за его счет, если иное не предусмотрено договором аренды предприятия (ст. 659 ГК).
Передача предприятия в аренду считается свершившейся только после подписания передаточного акта арендатором и арендодателем
Помимо передаточного акта стороны договора аренды предприятия должны в надлежащем порядке оформить передачу целого ряда отдельных элементов, составляющих предприятие как имущественный комплекс. Вследствие этого передача предприятия должна носить комплексный характер. Изложенное относительно комплексного отчуждения предприятия при характеристике договора его продажи справедливо и для договора его аренды. По точному смыслу действующего закона (п. 1 ст. 656 ГК) по правилам договора об аренде предприятия возможна передача в аренду только предприятия в целом.
Передача в составе арендованного предприятия недвижимого имущества должна оформляться соответствующими документами о передаче конкретного объекта недвижимости в аренду. Відповідно до п. 2 ст. 22 Закона "О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним" зарегистрированное право аренды предприятия является основанием для внесения записей о праве на каждый объект недвижимого имущества, входящий в состав данного предприятия, в Единый государственный реестр прав в месте нахождения этого объекта.
Передача в составе арендуемого предприятия исключительных прав (интеллектуальной собственности) потребует оформления соответствующих лицензионных соглашений и иных договоров с их последующей государственной регистрацией. Именно в указанных соглашениях должны определяться пределы прав арендатора предприятия по использованию исключительных прав, входящих в состав предприятия.
Перевод долгов, входящих в состав арендуемого предприятия, осуществляется с соблюдением прав кредиторов, определенных в ст. 657 ГК. При аренде предприятия кредиторы по обязательствам, включенным в состав предприятия, должны быть письменно уведомлены арендодателем о передаче предприятия в аренду до его передачи арендатору. Кредитор, который письменно не сообщил арендодателю о своем согласии на перевод долга, вправе в течение трех месяцев со дня получения уведомления о передаче предприятия в аренду потребовать прекращения или досрочного исполнения обязательства и возмещения причиненных этим убытков. Кредитор, который не был уведомлен о передаче предприятия в аренду, может предъявить иск о прекращении или досрочном исполнении обязательства и возмещении причиненных этим убытков в течение года со дня, когда он узнал или должен был узнать о передаче предприятия в аренду
После передачи предприятия в аренду арендодатель и арендатор несут солидарную ответственность по включенным в состав переданного предприятия долгам, которые были переведены на арендатора без согласия кредитора.
По общему правилу права и обязанности арендодателя по отношению к его работникам при сдаче предприятия в аренду переходят к арендатору в порядке, установленном для перехода таких прав и обязанностей в случае реорганизации юридического лица (см п. 1 ст. 33 и 34 КЗоТ).
Відповідно до ст. 664 ГК при прекращении договора аренды предприятия арендованный имущественный комплекс должен быть возвращен арендодателю. Возврат предприятия арендатором арендодателю требует совершения ряда специальных действий
Переданные арендатору арендодателем права владения и пользования находящимся в собственности других лиц имуществом, в том числе землей и другими природными ресурсами, должны быть переведены на арендодателя в порядке, предусмотренном законом или иными правовыми актами (п. 1 ст. 656 ГК). До передачи возвращаемого предприятия арендодателю кредиторы по обязательствам, входящим в состав предприятия, должны быть уведомлены арендатором о возврате предприятия арендодателю. При этом права кредиторов регламентируются нормами ст. 657 ГК. Арендатор, если иное не предусмотрено договором, также обязан совершить действия по подготовке предприятия к передаче арендодателю, включая составление и представление на подписание передаточного акта.
Аренда предприятия связана со множеством социальных проблем, в том числе с проблемами лиц, работающих на данном предприятии, монополизацией рынка товаров и услуг и т. п. В связи с этим правила гражданского законодательства о последствиях недействительности сделок и об изменении или о расторжении договора, предусматривающие возврат или взыскание в натуре полученного по договору с одной стороны или с обеих сторон, применяются к договору аренды предприятия, если такие последствия не нарушают существенного права и охраняемые законом интересы кредиторов арендодателя и арендатора, других лиц и не противоречат общественным интересам (ст. 663 ГК).
Договор финансовой аренды
По договору финансовой аренды (договору лизинга) арендодатель обязуется приобрести в собственность указанное арендатором имущество у определенного им продавца и предоставить арендатору это имущество за плату во временное владение и пользование для предпринимательских целей (ст. 665 ГК).
Договор лизинга является двусторонним, взаимным, консенсуальным, возмездным.
Стороны договора лизинга: арендодатель (лицо, приобретающее в собственность указанное арендатором имущество у определенного продавца и предоставляющее имущество во владение и пользование по договору лизинга) и арендатор (лицо, владеющее и пользующееся лизинговым имуществом). Арендодатель и арендатор в договоре лизинга во многих литературных источниках и правовых актах именуются соответственно лизингодателем и лизингополучателем.
Відповідно до норми ст. 665 ГК договор лизинга может преследовать только предпринимательские цели. Поэтому сторонами в договоре лизинга могут быть лишь субъекты, обладающие правом на осуществление коммерческой деятельности, в том числе и некоммерческие юридические лица, когда коммерческая деятельность разрешена им законом (например, учреждения, в силу п. 2 ст. 298 ГК).
В качестве арендодателей (лизингодателей) чаще всего выступают субъекты, располагающие большими финансовыми ресурсами или имеющие доступ к таким ресурсам:
• лизинговые структуры, созданные непосредственно в банках;
• универсальные лизинговые компании, создаваемые банками;
• специализированные лизинговые компании, создаваемые крупными производителями машин и оборудования.
Деятельность по оказанию лизинговых услуг является лицензируемой (ст. 5, 6 Федерального закона "О лизинге").
Форма договора финансовой аренды, как всякой предпринимательской сделки, должна быть письменной (п. 1 ст. 160 ГК). Договор лизинга недвижимого имущества подлежит регистрации по правилам о регистрации договоров аренды (п. 2 ст. 609 ГК).
Договор лизинга, предусматривающий переход в дальнейшем права собственности на это имущество к лизингополучателю, заключается в форме, предусмотренной для договора купли-продажи такого имущества (п. 3 ст. 609 ГК).
Существенные условия. Срок договора финансовой аренды определяется по усмотрению сторон в соответствии с правилами ст. 610 ГК. В зависимости от сроков, на которые передается в пользование предмет лизинга, лизинг подразделяется на долгосрочный (от трех лет и более), среднесрочный (от полутора до трех лет) и краткосрочный (до полутора лет) (п. 2 ст. 7 Федерального закона "О лизинге").
Из легального определения договора финансовой аренды, данного в ст. 665 ГК, можно сделать вывод, что существенными условиями договора лизинга являются условия о предмете лизинга, о продавце предмета лизинга, а также условия об исключительно предпринимательской цели использования предмета аренды1. Условие о предмете лизинга отнесено к числу существенных непосредственно законом (п. 3 ст. 607 ГК). Условия о продавце предмета лизинга, а также условия об исключительно предпринимательской цели использования предмета аренды должны оцениваться в качестве существенных, как необходимые для договора лизинга в силу его сущности (п. 1 ст. 432 ГК).
Одним из главных юридических признаков, отличающих договор лизинга от иных разновидностей договора аренды, согласно закону является обязанность арендодателя купить указанный арендатором предмет лизинга у продавца, определенного арендатором (ст. 665 ГК). Вместе с тем в законе указано, что договором финансовой аренды может быть предусмотрено, что выбор продавца и приобретаемого имущества осуществляется арендодателем (абз. 2 ст. 665 ГК). В связи с этим любое соглашение об аренде, в котором будет отсутствовать условие о продавце имущества, подлежащего передаче арендатору, нельзя квалифицировать как договор лизинга. Необходимость обязательного согласования в договоре лизинга условия о продавце не превращает договор лизинга в трехстороннюю сделку. Как будет показано ниже, стороны в договоре лизинга находятся с продавцом предмета лизинга в различных отношениях, основанных на договоре купли-продажи предмета лизинга, а не на договоре лизинга.
Предпринимательская цель - это квалифицирующий признак договора лизинга. Поэтому если она не оговорена в договоре и арендатор владеет и пользуется имуществом в личных целях, не связанных с предпринимательской деятельностью, то договор лишается специфических лизинговых черт и превращается в простой договор аренды.
Исполнение обязательств, вытекающих из договора финансовой аренды, неразрывно связано с договором купли-продажи предмета лизинга. На момент заключения договора арендодатель (лизингодатель) не имеет в собственности предмета лизинга. Предмет лизинга, как и его продавец, выбирается арендатором (лизингополучателем). Арендодатель (лизингодатель) на основе договора купли-продажи приобретает предмет лизинга, выбранный арендатором (лизингополучателем). При этом он обязан уведомить продавца о том, что имущество предназначено для передачи его в аренду определенному лицу (ст. 667 ГК).
Указание лица, которому передается в аренду предмет лизинга, чрезвычайно важно, ибо арендатору (лизингополучателю) в силу непосредственного указания закона переходят права требования по договору купли-продажи. Відповідно до п. 1 ст. 670 ГК арендатор вправе предъявлять непосредственно продавцу имущества, являющегося предметом договора финансовой аренды, требования, вытекающие из договора купли-продажи, заключенного между продавцом и арендодателем (в частности, в отношении качества и комплектности имущества, сроков его поставки и в других случаях ненадлежащего исполнения обязательства продавцом). При этом арендатор имеет права и несет обязанности, предусмотренные ГК для покупателя (кроме обязанности оплатить приобретенное имущество), как если бы он был стороной договора купли-продажи указанного имущества. Арендатор также не может расторгнуть договор купли-продажи с продавцом без согласия арендодателя. В отношениях с продавцом арендатор и арендодатель выступают как солидарные кредиторы (п. 1 ст. 670 ГК).
Если иное не предусмотрено договором финансовой аренды, арендодатель не отвечает перед арендатором за выполнение продавцом требований, вытекающих из договора купли-продажи, кроме случаев, когда на нем лежит ответственность за выбор продавца. В последнем случае арендатор вправе по своему выбору предъявлять требования, вытекающие из договора купли-продажи, как непосредственно продавцу имущества, так и арендодателю, которые несут перед ним солидарную ответственность (п. 2 ст. 670 ГК).
Конкретные формы использования арендатором (лизингополучателем) перешедших к нему прав покупателя весьма разнообразны. Так, арендатор может потребовать проведения шеф-монтажа сложного оборудования, являющегося предметом лизинга. В течение периода пользования предметом лизинга арендатор (лизингополучатель) может находиться с продавцом в отношениях по сервисному техническому обслуживанию предмета лизинга и т. п.
Порядок предоставления предмета лизинга в пользование, права и обязанности лизингодателя и лизингополучателя по обслуживанию предмета лизинга определены нормами ст. 668-669 ГК и ст. 17 Федерального закона "О лизинге". Предмет договора финансовой аренды передается продавцом непосредственно арендатору в месте нахождения последнего. С момента передачи предмета лизинга арендатору (лизингополучателю) на него переходит риск случайной гибели или случайной порчи предмета лизинга, если стороны договора не условились об ином (ст. 669 ГК).
Имущество, являющееся предметом лизинга, должно быть передано лизингополучателю в состоянии, соответствующем условиям договора лизинга и назначению данного имущества. Предмет лизинга передается в лизинг вместе со всеми его принадлежностями и со всеми документами (техническим паспортом и др.). Гарантийное обслуживание предмета лизинга может осуществляться продавцом (поставщиком). Лизингополучатель за свой счет осуществляет техническое обслуживание предмета лизинга и его текущий ремонт. Капитальный ремонт имущества, являющегося предметом лизинга, осуществляется лизингодателем, если иное не предусмотрено договором лизинга.
Судьба улучшений предмета лизинга определяется нормами п. 1-6, 9-11 ст. 17 Федерального закона "О лизинге" в полной аналогии с правилами ст. 623 ГК, относящимися к общим положениям о договоре аренды.
Предмет лизинга может перейти в собственность лизингополучателя до истечения срока действия договора лизинга при условии выплаты всех лизинговых платежей (п. 1 ст. 19 Федерального закона "О лизинге") или вследствие реализации лизингополучателем права на выкуп (ст. 624 ГК), если иное не предусмотрено договором финансового лизинга.
Важную обязанность арендатора (лизингополучателя) составляет осуществление лизинговых платежей. Размер лизинговых платежей согласовывается лизингодателем и лизингополучателем с учетом требований нормы п. 2 ст. 29 Федерального закона "О лизинге" об обязательных составных лизинговых платежей. В лизинговые платежи кроме платы за основные услуги (процентного вознаграждения) включаются:
• амортизация имущества за период, охватываемый сроком договора;
• инвестиционные затраты (издержки);
• оплата процентов за кредиты, использованные лизингодателем на приобретение имущества (предмета лизинга);
•плата за дополнительные услуги лизингодателя, предусмотренные договором;
• налог на добавленную стоимость;
•страховые взносы за страхование предмета лизинга, если оно осуществлялось лизингодателем,
• а также налог на это имущество, уплаченный лизингодателем.
Лизингодатель может использовать контрольные права. Он имеет право осуществлять контроль за соблюдением лизингополучателем условий договора лизинга и других сопутствующих договоров. Цели и порядок инспектирования оговариваются в договоре лизинга и других сопутствующих договорах между их участниками. Лизингополучатель обязан обеспечить лизингодателю беспрепятственный доступ к финансовым документам и предмету лизинга.
Лизингодатель имеет право на финансовый контроль за деятельностью лизингополучателя в той ее части, которая относится к предмету лизинга, формированием финансовых результатов деятельности лизингополучателя и выполнением лизингополучателем обязательств по договору лизинга. Цель и порядок финансового контроля предусматриваются договором лизинга. Лизингодатель имеет право направлять лизингополучателю в письменной форме запросы о предоставлении информации, необходимой для осуществления финансового контроля, а лизингополучатель обязан удовлетворять такие запросы. В случае нарушения лизингополучателем своих обязательств по лизинговым платежам для выяснения причин таких нарушений и их предотвращения лизингодатель имеет право назначать аудиторские проверки финансового состояния лизингополучателя (ст. 38 Федерального закона "О лизинге").
Как видно из всего вышесказанного, лизингодатель не имеет прямой заинтересованности в конкретном имуществе, являющемся предметом лизинга, по общему правилу не отвечает за его недостатки, не несет риск случайной порчи или гибели предмета аренды, как обычный арендодатель, а его главной обязанностью является финансирование покупки предмета лизинга. Именно указанные обстоятельства позволяют говорить о лизинге как финансовой аренде.
Досрочное расторжение договора лизинга возможно по соглашению сторон, а по инициативе одной из сторон - только в случаях, предусмотренных ст. 619-620 ГК. Специальное основание для расторжения договора лизинга по инициативе лизингополучателя предусмотрено п. 2 ст. 668 ГК. Согласно этой норме в случае, когда предмет лизинга не передается арендатору в указанный в договоре финансовой аренды срок (а если в договоре такой срок не указан, то в разумный срок), арендатор может потребовать расторжения договора финансовой аренды и возмещения убытков (если просрочка допущена по обстоятельствам, за которые отвечает лизингодатель).
При прекращении договора лизинга лизингополучатель обязан вернуть лизингодателю предмет лизинга в состоянии, в котором он его получил, с учетом нормального износа или износа, обусловленного договором лизинга. Если лизингополучатель не возвратил предмет лизинга или возвратил его несвоевременно, лизингодатель вправе требовать внесения платежей за время просрочки. В случае, если указанная плата не покрывает причиненных лизингодателю убытков, он может требовать их возмещения. В случае, если за несвоевременный возврат предмета лизинга лизингодателю предусмотрена неустойка, убытки могут быть взысканы с лизингополучателя в полной сумме сверх неустойки, если иное не предусмотрено договором лизинга.
Виды лизинга
Содержание конкретных лизинговых сделок и порядок их реализации во многом определяются видом лизинга. Наиболее часто в литературе говорится о следующих видах лизинга:
Финансовый лизинг - вид лизинга, при котором предмет лизинга передается лизингополучателю на срок, соизмеримый по продолжительности со сроком полной амортизации предмета лизинга или превышает его. Предмет лизинга переходит в собственность лизингополучателя по истечении срока действия договора лизинга или до его истечения при условии выплаты лизингополучателем полной суммы, установленной договором лизинга, если иное не предусмотрено договором лизинга.
Оперативный лизинг - вид лизинга, при котором лизингодатель покупает имущество и передает его лизингополучателю в качестве предмета лизинга за определенную плату на определенный срок во временное владение и пользование. По истечении срока действия договора предмет лизинга возвращается лизингодателю, при этом лизингополучатель не имеет права требовать перехода права собственности на предмет лизинга, если в договоре не было оговорено право на его выкуп. При оперативному лізингу предмет лізингу може бути переданий в лізинг неодноразово протягом повного терміну амортизації предмета лізингу.
Возвратный лизинг - разновидность лизинга, при котором продавец (поставщик) предмета лизинга одновременно выступает и как лизингополучатель.
Практике известны и иные виды лизинга. В зависимости от состава участников различают прямой, косвенный и раздельный (групповой) лизинг.
Прямой лизинг - это лизинг, при котором собственник имущества (поставщик) самостоятельно сдает объект в лизинг. Частным случаем прямого лизинга является возвратный лизинг.
Косвенный лизинг - это лизинг, при котором передача имущества происходит через посредника.
Раздельный (групповой) лизинг - это лизинг, при котором на стороне арендодателя (лизингодателя) выступают несколько лиц.
В правоприменительных целях различают внутренний лизинг и международный лизинг. Згідно з п. 1 ст. 7 Федерального закона "О лизинге" внутренний лизинг - это лизинг, при котором лизингодатель, лизингополучатель и продавец (поставщик) являются резидентами РФ, а международный лизинг - это лизинг, при котором лизингодатель или лизингополучатель не являются резидентами РФ. В целях развития международного лизинга в нормах п. 3 ст. 34 Федерального закона "О лизинге" установлены льготы его участникам, являющиеся исключениями из общих предписаний валютного законодательства. Согласно указанным нормам ввоз на территорию РФ и вывоз с территории РФ (перемещение через таможенную границу Российской Федерации) предмета лизинга в целях его использования по договору лизинга на срок, превышающий шесть месяцев, а также оплата полной суммы договора лизинга за такой период не являются операциями, связанными с движением капитала. Стороны договора лизинга имеют право предоставлять отсрочку лизинговых платежей на срок не более чем шесть месяцев с момента фактического ввода предмета лизинга в эксплуатацию.
Сублизинг - это особый вид отношений, возникающих в связи с предоставлением лизингополучателем прав пользования предметом лизинга третьему лицу. Передача предмета лизинга в сублизинг возможна только с согласия лизингодателя, выраженного в письменной форме. Сублизинг - это разновидность субаренды, поэтому к нему в полной мере относятся предписания п. 2 ст. 615, ст. 618 ГК.

ВИСНОВОК
Таким образом, cдача вещи в аренду является одним из правомочий собственника по распоряжению принадлежащим ему имуществом. Правомочия владения и пользования передаются собственником арендатору. Причины возникновения аренды могут быть различными, начиная от нежелания арендатора расстаться со своим имуществом и заканчивая невозможностью для арендатора купить необходимое имущество из-за его высокой цены. В некоторых странах аренда является традицией, обеспечивающей оптимальное условие земли, лесов, иных угодий.
Арендодатель удовлетворяет свои интересы собственника взиманием арендной платы. Арендатор, помимо извлечения полезных свойств из арендованного имущества, получает право собственности на плоды, продукцию и доходы, полученные в результате использования имущества. Последнее законоположение способствует возникновению из арендаторов новых собственников.

ЗМІСТ
Введение ........................................................................................................1
Понятие договора аренды и его виды ........................................................3
Договор проката ...........................................................................................6
Аренда транспортных средств ..................................................................10
Аренда зданий, сооружений, предприятия ..............................................11
Финансовая аренда (лизинг) .....................................................................23
Заключение .................................................................................................32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Гражданское право. Підручник. Том II. Полутом 1: Учебник. / Відп. ред. проф. Є. О. Суханов. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: Видавництво БЕК, 2000.
2.Гражданское право. Учебник С.С. Алексєєв, 2007.

3. Цивільне право. Учебник С.П. Гришаев, 2005.

ДЖЕРЕЛА
1. Закон РФ "О защите прав потребителей” (в ред. от 21.12.2004)
2. Кодекс торгового мореплавания (в ред. ФЗ от 26.05. 2001 №59)


[1] Цивільне право. Учебник С.С. Алексеев, 2007г.
[2] См. закон РФ "О защите прав потребителей"
[3] Цивільне право. Учебник С.П. Гришаев, 2005.
[4] См. Кодекс торгового мореплавания.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
122.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Договір прокату договір фінансової оренди лізинг
Договір оренди 2
Договір оренди
Договір оренди 8
Договір оренди 7
Договір оренди 5
Договір оренди 10
Договір оренди 4
Договір оренди 6
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru