додати матеріал

приховати рекламу

Договір перевезення

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

ЗМІСТ
ВСТУП
1.                ВИДИ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
2.                ЗМІСТ, УКЛАДЕННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ ДОГОВОРІВ ПРО ПЕРЕВЕЗЕННЯ
3.                ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ПРО ПРЕВЕЗЕННЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ         

ВСТУП
Договір – це угода двох або більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Традиційно у сучасній українській юридичній правовій науці договір розглядається з трьох точок зору: як юридичний факт, з якими пов’язують виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, як саме правовідношення, що виникло з угоди сторін як юридичний факт; і, врешті-решт, як форма (правовий документ), якої відповідне правовідношення набуває.
Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
1) у ньому виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати один одному;
2) договір – це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.
Особливу увагу слід звернути на договір перевезення вантажу лише в одному із зазначених аспектів, а саме в аспекті характеристики договору перевозки вантажу як юридичного факту, що є підставою виникнення перевізного право відношення.
Це питання достатньо досліджене у юридичній літературі і, на перший погляд, не є проблемним. Однак деякі твердження є спірними, тому не зайвим буде ще раз звернутися до проблеми правової характеристики договору перевезення вантажів.
Мета даної роботи, проаналізувати договір перевезення вантажів, виявити його проблемні моменти.
Нормативно-правовою основою цієї роботи є чинне цивільне законодавство України. Особливу увагу звернено на правовому закріпленні договору перевозки вантажу у проекті Цивільного кодексу України.
1. ВИДИ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Загальні правила перевезення закріплено сьогодні у двох фундаментальних документах – Цивільному Кодексі України і Господарському Кодексі України. Причому в цьому питанні їх норми не завжди збігаються. Які ж правила застосовувати на практиці?
Щоб відповісти на це запитання, необхідно розмежувати сфери дії цих законодавчих актів. Більшість фахівців сьогодні погоджуються, що ЦКУ містить загальні норми, які поширюються на всіх учасників цивільних відносин, а ГКУ – пріоритетніші спеціальні норми стосовно учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), і тільки їх.
Погоджуючись із такою позицією, подальший розгляд загальних правил укладення та виконання договорів перевезення вантажів вестимемо у двох напрямках:
1) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу між перевізником – суб'єктом господарювання і споживачем його послуг, який не є суб'єктом господарювання;
2) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення між суб'єктами господарювання.
У першому випадку «працюватиме» тільки цивільне законодавство, а у другому – цивільне та господарське законодавство в комплексі, де перевага буде за останнім.
Усі послуги, пов'язані з переміщенням вантажів, можна поділити на чотири групи. Такий поділ дасть нам можливість визначити певний вид правочину, який регулюватиме відносини між сторонами.
Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти
Перевезення вантажу, пасажирів та багажу здійснюється транспортом, який в усіх своїх різновидах є частиною єдиної транспортної системи України. Відповідно до  Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»  від 1 липня 2004 р. № 1955-IV [2] єдину транспортну систему України становлять:
-                   транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);
-                   промисловий залізничний транспорт;
-                   відомчий транспорт;
-                   трубопровідний транспорт;
-                   шляхи сполучення загального користування.
Єдина транспортна система має відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.
Правова база, за якою здійснюється регулювання відносин, що виникають при переміщенні вантажів, багажу та пасажирів, поєднує різні нормативні акти і документи. Це свідчить про багатогранність вказаних відносин та про неабияку фахову підготовку спеціалістів, що вирішили розпочати дані відносини.
Відповідно до статті 908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення, укладення якого є обов'язковим. Перевезення здійснюється відповідно до загальних правил перевезення і спеціальних умов.
Цивільним кодексом та іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами і правилами, що видаються відповідно до них, встановлюються загальні правила перевезення.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, законами України, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Окрім умов перевезення, встановлених нормативними актами, такі умови можуть встановлюватися так само і договором перевезення.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, а його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами) [5].
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – за його провезення (ч.2 ст. 358 ЦК України).
Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах – метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею квитка і багажної квитанції, форми яких установлені транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов’язаний доставити пасажира до місця призначення.
Пасажир має право провозити із собою безоплатно одну дитину віком до п’яти років (на міському транспорті – до семи років), якщо вона не займає окремого місця. На дітей старшого віку (до 10 років, на повітряному транспорті – до 12 років) можна придбати пільговий дитячий квиток. Пасажирові дозволено зробити зупинку в дорозі з продовженням строку придатності квитка до десяти діб, а в разі хвороби – на весь час хвороби з поданням довідки лікувального закладу. У разі відмови від поїздки пасажирові повертається вартість проїзду за вирахуванням збору за попередній продаж квитка і певного відсотка від вартості проїзду.
Особливим видом договору перевезення є договір перевезення у прямому змішаному сполученні. У цьому разі перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом.
Крім того, перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За ним перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантаж в установленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу зазначаються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передавання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення [5].
Якщо із закону, інших нормативно-правових актів чи ліцензії, виданої юридичній особі, випливає, що вона повинна здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи, таке перевезення вважатиметься перевезенням транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.
Нагадаємо, що публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець узяла на себе зобов'язання здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Він також не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він повинен відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічного договору. Так, статтею 4 Закону України «Про міський електричний транспорт» від 29 червня 2004 р. № 1914-IV встановлено, що оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами і замовником. Право на користування транспортними послугами надають придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка або посвідчення, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством. Перевізник не має права відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.
2. ЗМІСТ, УКЛАДЕННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ ДОГОВОРІВ ПРО ПЕРЕВЕЗЕННЯ
У ЦК України (ст. 909) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити ввіреній їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплати за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов’язками. Отже, договір про перевезення – оплатний і двосторонній[8].
Підприємства повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові або навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів.
Укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник і власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів – передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються обсяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень.
Договори про організацію перевезення є консесуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.
Зобов’язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оперативних документів, зокрема декадних заявок – на залізничному, річковому та повітряному транспорті.
Так, для забезпечення виконання договірних зобов’язань здійснюється місячне планування перевезень, основою якого є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників.
Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення вантажів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид вантажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 відсотків планової (договірної) норми.
З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов’язання, за яким перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник – пред’явити вантаж до перевезення. Перевізник і відправник несуть майнову відповідальність за неподання перевізних засобів, непред’явлення до перевезення вантажу та за інші порушення обов’язків, що випливають з плану перевезення або прийнятої заявки на позапланове перевезення[10].
Оскільки нині до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зобов’язань щодо обсягів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разовим замовленням). Зокрема, відправник, який не пред’явив вантаж до перевезення автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред’явленої кількості вантажу порівняно з кількістю, передбаченою договором на певний місяць. Вантаж, пред’явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не приведений ним у належний стан у строк, що забезпечує своєчасну відправку, вважається непред’явленим.
Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транспортні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготовленого до відправлення вантажу порівняно з договірною кількістю. Надання перевізних засобів, не придатних до перевезення вантажу, передбаченого замовленням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів.
За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у таких розмірах:
-                   за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, – з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;
-                   за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), – за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами).
За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.
Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зобов’язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийнятими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.
За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером).
У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті перевізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю непред’явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред’явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невиконання зобов’язань, що випливають з плану перевезення чи прийнятого до виконання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та пред’явлення вантажу сторони одна одній не відшкодовують.
У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправник звільняються від порушення обов’язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок[7]:
1) явищ стихійного характеру (заметів, повені, пожежі тощо);
2) аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб;
3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.
Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану перевезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невиконання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов’язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається. Це є передбачений ст.. 209 ЦК України відступ від принципу винної відповідальності, тобто випадок відповідальності незалежно від вини.
Принцип реального виконання зобов’язань, які випливають з плану перевезення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні засоби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов’язок перевізника кореспондує обов’язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у наступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відносини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниці у разі не подачі з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов’язана на вимогу вантажовідправника виділити перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.
На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійснюється у межах навігаційного періоду.
Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподарства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов’язання з перевезення[10].
Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.
Обов’язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного багажу. Цей обов’язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.
Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов’язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).
Перевезення вантажу оформлюється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним – товарно-транспортна накладна, морським – коносамент.
Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень. Такий договір називаються рейсовим чартером, або цертепартією, він є консенсуальним договором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів нс інших видах транспорту, є товаророзпорядчим документом[10].
Чартер застосовується і для перевезення вантажів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плати всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: передачі перевізником транспортного засобу і пред’явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.
Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.
3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ПРО ПРЕВЕЗЕННЯ
Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору про перевезення або норм транс­портного законодавства, веде до припинення зобов'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей догово­ру. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Деста­білізація політичної та економічної обстановки в ряді регіонів, розпад господарських зв'язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевізного процесу, призводять до крадіжок і псуван­ня вантажів на транспорті, прострочення доставки їх спожи­вачам та інших правопорушень. У зв'язку з цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення.
Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови):
а) протиправну поведінку боржника;
б) збитки як результат цієї поведінки;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;
г) вину боржни­ка. Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажів.
Головні обов'язки перевізника за договором про переве­зення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обу­мовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті при­значення. Порушення цього обов'язку призводить до відпо­відальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу[10].
Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів, на повітряному — протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст.190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському перевезенні – протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні – 30 днів після закінчення строку доставки (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).[8]
Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачі вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.
Псування – це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження – механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.
Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунути.[1] У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності в разі коли:
а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення);
б) нестача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;
г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;
д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;
е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:
-                   таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;
-                   завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);
-                   здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;
-                   стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).
Особливі перевезення вантажів морським транспортом пов’язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема:
-                   непереборна сила;
-                   небезпеки та випадковості на морі;
-                   рятування людей, суден і вантажів;
-                   пожежа, що виникла не з вини перевізника;
-                   дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо);
-                   військові дії та народні заворушення;
-                   страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства). Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу, небезпеки, випадковості на морі.
Якщо непереборна сила – це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (ст.78 ЦК України), то небезпеками та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника.
У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодження вантажу покладається на одержувача чи відправника. Так, морський перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:
-                   у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справним пломбуванням відправника;
-                   у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;
-                   у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства).
У проекті ЦК України таких відступів від презумпції вини перевізника не передбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало.
Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної відповідальності [1].
При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних підставах (ст.176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).
Розміри відповідальності перевізника за втрачу, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень – також ст. 363 ЦК України. Зокрема, автотранспортна організація відповідає:
1) у разі втрати або нестачі вантажу і багажу – в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено чи якого не вистачає;
2) у разі пошкодження вантажу або багажу – у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
3) у разі втрати вантажу або багажу, здатного до перевезення з оголошенням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона менша за його дійсну вартість.
Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе відповідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач має право відмовитися від вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж буде згодом знайдено, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу чи багажу, повернувши відшкодування, одержане за його втрату або нестачу.
Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або відшкодування вантажу і на інших видах транспорту (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 93 Повітряного кодексу України; ст. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту).
При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.
Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини[8].
За Статутом залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:
а) за втрату чи нестачу – у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його нестачі;
б) за втрату вантажу, який здано для перевезення з оголошеною вартістю, – у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, – у розмірах дійсної вартості;
в) за псування і пошкодження – у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Загальна сума відшкодування збитків на незбереження вантажу в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж.
Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати залізниця відшкодовує стягнути за цей вантаж перевізну плату, якщо вона не включається до вартості втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.
Отже, відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу залишається обмеженою, бо не всі збитки від цих порушень, зокрема неодержані доходи, у цих зобов’язаннях відшкодовуються.
Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом пов’язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками та випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді треба навмисно вдаватися до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть визнані загальною чи окремою аварією.
Відповідно до ст.277 Кодексу торговельного мореплавства загальною аварією визнаються збитки, яких зазнаю внаслідок надзвичайних витраті пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисно посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути визнані загальною аварією, подано у ст.279 і 280 Кодексу торговельного мореплавства. Збитки розподіляються між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл загальної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому разі, коли небезпека, що спричинила надзвичайні витрати або пожертви, виникла з вини одного з учасників договору морського перевезення чи третьої особи.
Проте зазначений розподіл не позбавляє учасників загальної аварії права на стягнення з відповідальної особи заподіяних збитків (ст. 281 Кодексу торговельного мореплавства). Для цього спочатку встановлюють наявність загальної аварії. Розрахунок її розподілу (диспаша) проводиться за заявою заінтересованих осіб диспашерами, які володіють знаннями та досвідом у галузі морського права. За складання диспаші береться збір. Розмір його включається в диспашу і розподіляється між усіма заінтересованими особами пропорційно до часток їхньої участі у загальній аварії.
Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються окремою аварією. До неї належать: збитки та втрати, що їх зазнало судно або вантаж внаслідок продовження тривалості рейсу (від простою, зміни цін тощо); вартість викинутого за борт вантажу, який само зайнявся, чи вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям торговельного мореплавства, та інші. У цьому разі збитки не підлягають розподілові між судном, фрахтом та вантажем. Їх зазнає або той, хто їх заподіяв, або той, на кого падає відповідальність за заподіяння їх[8].
Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини (ст.923 ЦК України). Відповідальність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати та тривалості прострочення. Так, на залізничному транспорті цей штраф сплачується у розмірах від 10 до 30 відсотків, внутрішньо водному – від 10 до 50 відсотків, повітряному – від 5 до 50 відсотків плати за перевезення. За прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12 відсотків перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більше як 60 відсотків цієї плати[1].
За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред’являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті призначення.
Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки. Що виникли у одержувача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством перевізник не відшкодовує. Відповідно до ст. 980 проекту ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов’язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодження сторін, транспортними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.
Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідальність відправників та одержувачів за неналежне виконання обов’язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування вантажу або за пред’явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягується штраф та заподіяні перевізникові збитки[8].
За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф: на залізничному транспорті – у розмірі п’ятикратної, на річковому – трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу та інший засіб.
Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення.

ВИСНОВКИ
Отже, договір перевезення вантажів – це вид цивільно-правового договору про надання послуг. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його правомочній на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Залежно від видів транспорту, яким перевозяться вантажі, пасажири і багаж, перевезення поділяються на: залізничні, внутрішніми водними шляхами (річкові), морські, повітряні, автомобільні. Правові відносини у цій галузі регулюються положеннями ст. 358-368 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про транспорт» (1994) та нормами транспортних статутів або кодексів і правил, що видаються у встановленому порядку. Зокрема, діють Статут автомобільного транспорту України 1969, Статут залізниць України 1998, Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України.
Перевезення конкретного вантажу оформляється спеціальним перевізним документом, який звичайно пересилається разом з вантажем і вважається письмовою формою договору. Такими документами при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним – товарно-транспортна накладна, морським – рейсовий чартер або коносамент. За договором перевезення вантажу перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого ним вантажу, своєчасно доставити його до пункту призначення і видати одержувачеві тощо. Відправник вантажу має подати вантаж до перевезення у належному стані, своєчасно і повністю оформити транспортні документи, сплатити встановлену плату тощо. Одержувач повинен з дотриманням правил, чинних на певному виді транспорту, прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення власними засобами. За неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань щодо перевезення вантажів настає цивільно-правова відповідальність. Зокрема, перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. У транспортних статутах (кодексах) можуть передбачатися випадки, коли доведення вини перевізника у цих порушеннях покладається на одержувача або відправника. Наприклад, залізниця звільняється від відповідальності, якщо вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) зі справними пломбами відправника або за наявності інших ознак, що свідчать про схоронність вантажу. Тобто тут діє презумпція відсутності вини перевізника, що, однак, не позбавляє пред'явника претензії можливості доводити протилежне. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу чи пошкодження вантажу є неповною (обмеженою): окрім дійсної шкоди майну і відповідної суми перевіз, плати (фактичних витрат), транспортні організації неодержані доходи клієнтові не відшкодовують. Відправник відповідає за невчасне внесення плати за перевезення вантажу, причому відправлення вантажу може затримуватися залізницею до внесення плати. На автотранспорті до внесення плати перевізник не приймає вантажів до перевезення. Відправник та одержувач відповідають за простій вагонів або ін. транспортні засобів, поданих під навантаження чи розвантаження, за пошкодження вагонів або суден тощо.
Проте, слід зауважити, що незважаючи на важливе значення договору перевезення вантажів у цивільному обороті, їхній правовий статус ще недостатньо врегульований у чинному законодавстві України. Це спричиняє певні труднощі у його цивільно-правовому регулюванні. Необхідно внести відповідні зміни до цивільно-правового законодавства, а також – прийняти новий Цивільний кодекс у якому б знайшли своє правове закріплення договір перевезення вантажу. Надійне закріплення та захист даних прав сприятиме утвердженню цивілізованих ринкових відносин у нашій державі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1.                Цивільний кодекс України: Коментар. – X.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 856 с.
2.                Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 р. № 1955-IV;
3.                Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право: Кн. первая. Общие положения: изд.-во 2-е, испр. – М.: Юрид. лит. – 1999. – С. 392.
4.                Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. – № 7. – С. 22.
5.                Зобов’язальне право: теорія та практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фа-культ ун-тів // О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінокм Інтер. – 1998. – с. 588.
6.                Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.;
7.                Правознавство: навчальний посібник / За ред. Кандидата юридичних наук, доцента Кравчука М. В. – Тернопіль, Видавництво «Карт-бланш», 2003.
8.                Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В.; За заг. ред. В.К. Гіжевського, Е.Ф. Демського – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с. – Бібліогр. – 370 c.
9.                Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавчий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч.2. – 896 с.
10.           Цивільне право України: у 2-х кн./ Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгест та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 774с.
11.           “Договори, що стосуються перевезення”// Справочник экономиста, 2005, 06, №6.
12.           “Транспортна документація: її види та сфера застосування”// Податки та бухгалтерський облік, 2004, 07, №59
13.           “Транспортно-експедиторська діяльність”// Бізнес-консультант, 2005, 06, №6

Додаток А
Договір перевезення вантажу автомобільним транспортом
ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ №000
м. Київ                                                                                10 січня 2008 р.
Автотранспортне підприємство ТОВ "ККК", надалі — "Перевізник", в особі директора Яроша О.О., що діє на підставі Статуту Товариства, і відкрите акціонерне товариство "ННН", надалі — "Замовник", в особі голови правління Олійника В.В., що діє на підставі Статуту товариства, уклали цей договір на таких умовах:
1. Предмет договору
1.1. Перевізник зобов'язується доставити довірений йому Замовником (чи зазначеним Замовником "Відправником") вантаж до пункту призначення і видати його Замовнику (чи зазначеному Замовником "Одержувачу"), а Замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату.
1.2. Об'єкт перевезення та інші особливі умови договору визначаються в узгодженому сторонами замовленні, що є невід'ємною частиною договору.
2. Зобов'язання Перевізника
2.1. Прийняти вантаж до перевезення на умовах, викладених у замовленні, перевірити відповідність складання та кріплення вантажу до вимог безпеки дорожнього руху. При міжнародних перевезеннях Перевізник має право не прийняти вантаж у випадках:
-                   складання митних і транспортних документів з порушенням чинних нормативів;
-                   якщо митне забезпечення, покладене на транспортний засіб та пакування вантажу виключає можливість доступу до вантажу без порушення такого забезпечення.
2.2. Одержати у Замовника (Відправника) копію належної товарно-транспортної накладної, а при міжнародних (транзитних) перевезеннях — додатково усі документи, необхідні для проходження вантажу через митницю (ліцензії, сертифікати, декларації та ін.).
2.3. Здійснити перевезення вантажу до місця призначення у термін, встановлений замовленням.
2.4. Забезпечити збереження вантажу на весь час перевезення, якщо інше не встановлено додатковими умовами замовлення.
2.5. Здати вантаж Замовнику (Одержувачу) в місці розвантаження з належною відміткою в товарно-транспортній накладній. За міжнародними перевезеннями вантаж здається тільки після повного митного оформлення. При виявленні недостачі (пошкодження) вантажу надати свого представника для участі у прийманні вантажу.
2.6. Забезпечити при перевезенні додержання Правил дорожнього руху та Правил перевезення вантажу.
2.7. У разі виникнення дорожньо-транспортної пригоди, пов'язаної з пошкодженням чи розсипом вантажу, а також при розкраданні вантажу на шляху — викликати на місце пригоди (місце розкрадання) представника Замовника. У міжнародних перевезеннях такий огляд проводити з участю представника митниці.
2.8. За відмови Замовника (Вантажоодержувача) від приймання вантажу перевезти його до власного місця схову і зберігати протягом 10 діб за рахунок Замовника. У разі відмови одержати вантаж після зазначеного в цій статті терміну Перевізник зобов'язаний розпорядитися вантажем на свій розсуд. У цьому випадку Замовнику відшкодовується тільки різниця між заявленою вартістю вантажу та видатками на його перевезення і зберігання.
2.9. Перевізник не несе відповідальності за невідповідність вантажу до зазначеного в супровідних документах, якщо цей вантаж пройшов митну перевірку і засоби забезпечення його збереження та підконтрольності митниці не порушені.
3. Зобов'язання Замовника
3.1. Нижчевикладені зобов'язання Замовника в повному обсязі поширюються на вказаних у замовленні Відправника і Одержувача. Відповідальність за виконання Відправником і Одержувачем умов цього договору повністю покладається на Замовника.
3.2. Замовник надає Перевізнику замовлення на перевезення за встановленою формою за п'ять діб до початку перевезення. Після узгодження і підписання Перевізником у термін до трьох діб цього замовлення починають діяти зобов'язання сторін, пов'язані з перевезенням.
3.3. До прибуття транспортного засобу під завантаження Замовник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення та здійснити завантаження, кріплення (укриття) в час і термін, обумовлені замовленням. За міжнародними перевезеннями Замовник зобов'язаний зробити повну митну перевірку вантажу.
3.4. По закінченні навантаження пред'явити вантаж представникові Перевізника і передати йому товарно транспортні документи на вантаж. В обумовлених замовленням випадках передати також додаткові документи — перепустку, дозвіл і т. ін. За міжнародними перевезеннями обов'язкова передача Перевізнику ліцензій, сертифікатів та інших документів, що виключають затримку транспортного засобу на митниці. У випадках, передбачених митними правилами, здійснювати навантаження з участю представника митниці. Вантаж, не підготовлений до перевезення, або такий, що не має належних супровідних документів, вважається не пред'явленим до перевезення.
3.5. Розвантажити та прийняти вантаж, перевезений в обумовлений замовленням пункт призначення і термін. Підтвердити приймання записом у товарно-транспортній накладній. У міжнародних перевезеннях здійснювати вивантаження тільки після проходження митного догляду і одержання дозволу на ввезення. За наявності недостачі (пошкодження) вантажу здійснювати приймання тільки з участю представника Перевізника.
3.6. Направляти свого представника для участі в огляді (перевантаженні) вантажу у разі повідомлення про транспортну пригоду. За зовнішньоторговими перевезеннями забезпечувати виклик представника митниці.
3.7. Відшкодовувати витрати на підготовчі, вантажно-розвантажувальні роботи, що виникають із зобов'язань за договором.
3.8. Нести відповідальність за понаднормативний простій транспортного засобу, у т. ч. за затримку вантажу разом з транспортним засобом через невідповідність вантажу, зазначеному в митних деклараціях.
3.9. Замовник зобов'язаний використовувати транспортний засіб Перевізника не менш як повний (8-годинний) робочий день, а у випадках перевезень за межі м. Києва — понад робочий час — перерахувати і видатки на відрядження водія транспортного засобу.
4. Вартість послуг та порядок розрахунків
4.1. Замовник сплачує Перевізнику, в термін до 48 годин з часу прийняття замовлення до виконання, вартість послуг з перевезення в сумі згідно з рахунком Перевізника. Крім того, за рахунок Перевізника він сплачує суми додаткових видатків, пов'язаних з усуненням перешкод при доставці вантажів (їх рятуванню при сніжних заметах, повенях та за інших незалежних від Перевізника обставин).
4.2. Вартість послуг за цим договором включає вартість витрат на перегін транспортного засобу до місця завантаження та від місця розвантаження до місцезнаходження гаража Перевізника. У разі перевищення норм стояння транспортного засобу під навантаженням або розвантаженням Замовник відраховує додаткову плату за встановленим тарифом залежно від часу простою.
4.3. Для додаткових платежів встановлюється термін у три доби від дня пред'явлення Замовнику рахунків на ці платежі.
5. Відповідальність сторін
5.1. У разі нестачі (недостачі), ушкодження чи псування вантажу з вини Перевізника він відшкодовує Замовнику всі завдані збитки. Недостача у межах норм природного зменшення, а також нестача (псування, пошкодження) вантажу в контейнері, якщо він не має слідів розпакування та має справні пломби, відшкодуванню не підлягають.
5.2. За порушення термінів перевезення з вини Перевізника він сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості сплачених послуг за кожний день прострочення.
5.3. У разі затримання транспортного засобу на термін понад 24 години за порушення митних правил з вини Замовника транспортний засіб підлягає звільненню від вантажу з розміщенням його на митному складі за рахунок Замовника. В усіх інших випадках затримки транспортного засобу для перевірки вантажу уповноваженими на це державними органами транспортний засіб підлягає звільненню від вантажу протягом 24 годин. Подальше розпорядження вантажем здійснює Перевізник.
5.4. За порушення терміну вантажно-розвантажувальних робіт (непред'явлення вантажу до навантаження чи відмова від навантаження) Замовник сплачує Перевізнику штраф у розмірі 200 гривень.
5.5. За порушення терміну виконання грошових зобов'язань з винної сторони стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
5.6. Перевізник звільняється від відповідальності за нестачу (пошкодження):
-                   якщо вантаж мав особливі властивості, про які не був попереджений Перевізник;
-                   якщо вантаж супроводжувався представником Замовника (Відправника);
-                   якщо вантаж вчасно не розвантажений Замовником (Одержувачем);
-                   якщо перевезенню перешкоджали обставини непереборної сили — стихійне лихо, воєнні дії, заборонні рішення (дії) державних владних структур.
5.7. За будь-яких умов сторони беруть зобов'язання вживати залежні від них дії щодо збереження вантажу.
6. Дія договору
6.1. Договір укладений на п'ять місяців і набирає чинності від дня його підписання. Виконання зобов'язань щодо перевезення настає у термін, встановлений договором для узгодження і прийняття замовлення до виконання.
6.2. Зміни до договору можуть бути внесені тільки письмовою угодою сторін.
6.3. Договір може бути припинений достроково як за угодою сторін, так і на вимогу однієї сторони – рішенням буду — за порушення будь-якою зі сторін зобов'язань за договором.

7. Юридичні адреси сторін
Перевізник
Автотранспортне підприємство ТОВ "ККК" в особі директора Яроша О.О.телефон 7685943 факс 0695745342
Розрахунковий рахунок №096855 у центральному відділенні банку міста Київ.
Замовник
відкрите акціонерне товариство "ННН" в особі
 голови правління Олійника В.В. телефон 7685943 факс 09674321Розрахунковий рахунок №876373 у центральному відділенні банку міста Київ.Перевізник                                                                  Замовник_________________________                                   _________________________                (підпис і печатка)                                                (підпис і печатка)        "10" січня 2008 р.                                                     "10" січня 2008 р.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат | 115,9кб. | скачати

Схожі роботи:
Договір транспортної експедиції 2 Договір перевезення
Договір перевезення 2
Договір перевезення 2
Договір перевезення 2 Договір перевезення
Договір про перевезення
Договір перевезення вантажів 2
Договір перевезення вантажу
Договір перевезення вантажів
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru