Джерела і шляхи економічного зростання Економіка в сучасному періоді на прикладі окремих країн

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ЗМІСТ
Введення
1.Основні положення теорії економічного зростання
1.1.Поняття економічного зростання
1.2.Тіпи зростання
1.3.Проблема темпів
2.Фактори і показники економічного зростання
2.1.Ричагі управління економічним зростанням
2.2.Сущность і види економічної структури
3.Реальне моделі економічного зростання
3.1.Кейнсіанскіе моделі
3.2.Модель Домара
3.3.Модель Харрода
3.4.Неоклассіческіе моделі
3.5.Проізводственная функція
4.Економіческіе показники сучасної Росії
4.1.Прошлое економічного зростання в РФ
4.2.Економіка Росії сьогодні
4.3.Прогноз Росії 2007-2009рр
Висновок
Список використаних джерел

ВСТУП
Шляхи економічного зростання, його динаміка широко використовуються для характеристики розвитку національних господарств, в державному регулюванні економіки. Населення оцінює діяльність вищих господарських і політичних органів тієї чи іншої країни (наприклад, парламенту, Президента, Уряду Російської Федерації) перш за все на основі розгляду показників динаміки економічного зростання, динаміки рівня життя. Економічне зростання, його темпи, якість та інші показники залежать не тільки від потенціалу національного господарства, але в значній мірі від зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних чинників.
Актуальність обраної теми очевидна, тому що перед Росією в даний час гостро стала необхідність у збільшенні темпів економічного зростання у зв'язку з відсталістю національної економіки. Пошук шляхів його досягнення є одним з пріоритетних проблем для нашої країни.
Відповідно до назви теми курсової роботи і вищевикладеним обгрунтуванням її актуальності автор ставить за мету роботи виявити джерела і шляхи економічного зростання, вивчити спектр економіки країни.
Предметом дослідження є типи, фактори та моделі економічного зростання, а також економіка окремо взятої країни.
Для досягнення поставленої мети в роботі передбачається вирішити такі завдання:
- В теоретичній частині:
1. Розглянути типи і фактори економічного зростання.
2. Вивчити моделі та ресурси економічного зростання.
- В практичній частині:
1. Розглянути реальні моделі економічного зростання, що застосовуються в сучасному світі
2. Вивчити економіку окремо взятої країни.
1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
1.1 Поняття економічного зростання
Економічне зростання - один із найбільш уживаних критеріїв економічного розвитку поряд з галузевою структурою економіки, рівнем та якістю життя населення. Під економічним зростанням звичайно розуміється якісне і кількісне зміна виробництва і його чинників.
Сам по собі економічне зростання суперечливий. Обсяг виробництва може бути збільшений за рахунок погіршення якості продукції (або випуску в принципі незатребуваною продукції), за рахунок економії на екологічних спорудах (як наслідок, на погіршенні якості життя) і т.п. Таке зростання (у масштабах людства чи окремо взятої країни) сам по собі позбавлений сенсу.
Економічне зростання буде мати сенс тільки тоді, коли він спрямований на максимальне задоволення потреб (населення), коли він поєднується з соціальною стабільністю і соціальним оптимізмом. Таке зростання припускає досягнення збалансованого ряду «загальнолюдських» цілей: реалізація загальних прав на 1) життя - збільшення тривалості життя (у т.ч. зниження захворюваності та травматизму), 2) утворення, 3) праця (досягнення максимальної зайнятості), 4) майбутнє (соціальна стабільність); подолання бідності, захист навколишнього середовища (екологічна безпека), зниження кримінальності суспільства.
На макроекономічному рівні провідними показниками кількісної динаміки економічного зростання є:
- Річний приріст обсягу ВВП
- Річні темпи зростання ВВП у розрахунку на душу населення
- Річні темпи зростання виробництва основних галузей економіки
В економічній статистиці для вивчення динаміки економічного зростання використовуються коефіцієнти зростання, темпи росту і темпи приросту. Коефіцієнт зростання x дорівнює y 1 ділити на y 0, де y 1 і y 0 - показники в вивчається і базовому періодах. Темп зростання рівний коефіцієнту зростання, помноженому на 100. Темп приросту дорівнює темпу зростання мінус 100. Однак на практиці під темпом росту розуміють темп приросту.
Під економічним зростанням прийнято розуміти збільшення обсягів створених за певний період товарів і послуг. У ряді випадків збільшення може мати негативний знак, що означає падіння виробництва. Економічне зростання прийнято вимірювати щодо попереднього періоду у відсотках або в абсолютних величинах. У разі однопродуктового виробництва може мати місце вимір у фізичних одиницях. Кінцевою метою економічного зростання є споживання, зростання добробуту.
1.2. Типи зростання
Світова економічна історія знає два основних типи економічного зростання. По-перше, це екстенсивний тип. Його суть полягає в тому, що збільшення національного продукту здійснюється за рахунок залучення додаткових факторів виробництва. По-друге, інтенсивний економічний ріст, який здійснюється за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва і технології, тобто за рахунок НТП. Результатом інтенсифікації може з'явитися не тільки збільшення обсягу продукції, але і підвищення її якості.
Економічна історія не знає інтенсивного або екстенсивного типу економічного зростання в чистому вигляді. Завжди має місце переважно інтенсивний або екстенсивний економічний ріст. Віднесення економічного зростання до того чи іншого типу здійснюється в залежності від величини питомої ваги приросту виробництва, отриманого за рахунок якісного або кількісного зміни його чинників.
1.3 Проблема темпів
Які темпи вигідніше? На перший погляд, відповідь проста: краще мати високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді на це питання слід враховувати два моменти. По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, скажімо, кольорових телевізорів досягнуто за рахунок апаратів, які потім в актах пожежної інспекції фігурують як причина пожежі. По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому переважають капітальні товари і відповідно питома вага товарів для населення незначний, то в цьому мало хорошого для народу. У минулі роки в нашій країні в прирості продукції був велика питома вага військової техніки. Тому, хоча обсяг виробництва збільшувався, життєвий рівень народу знижувався або зростав незначно. Розрядка міжнародної напруженості дозволяє вирішити проблему демілітаризації економіки, поліпшення життя людей.
Розглянемо варіант нульових темпів економічного зростання. На відносно невеликий час він не загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за рахунок зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі і продуктивності праці. Можливий і інший варіант, коли в результаті зниження витрат на мілітаризацію вдається зменшити випуск продукції військового призначення.
Що стосується негативних темпів, які мають місце в Росії в даний час, то це - свідчення кризових процесів в національній економіці країни. Падіння темпів економічного зростання в нашій країні, що почалося в 60-х роках, пояснюється рядом обставин. По-перше, високою питомою вагою виробництва, засобів виробництва і величезною кількістю виробленої військової техніки, на ліквідацію якої сьогодні доводиться витрачати великі кошти. По-друге, погіршенням показника фондовіддачі, тобто знімання продукції з одиниці виробничих фондів. По-третє, тому що левова частка продукції спрямовувалася на військові потреби, то у все зростаючих розмірах не вистачало продукції машинобудування для оновлення діючого виробництва, яке старів морально і фізично, втрачало свою продуктивність та інші необхідні властивості. По-четверте, цей процес різко посилився, темпи стали негативними в 90-х роках у зв'язку з розвалом СРСР і розривом десятиліттями налагоджених господарських зв'язків між підприємствами, які перебували в різних союзних республіках. На це наклалися труднощі переходу до ринкової економіки.
У перспективі, коли буде подолана криза російської економіки і країна перейде до нормального розвитку, постане питання про оптимальні темпи економічного зростання. Представляється, що оптимальні темпи мають базуватися на сформованому макроекономічному рівновазі національної економіки й одночасно виступати найважливішим засобом його забезпечення. Вони не можуть бути занадто високими, бо надміру високі темпи розвитку, як це доводить макроекономіка, неминуче ведуть до інфляції. В цілому слід зазначити, що ця проблема поки в економічній теорії не розроблена.
При оцінці економічного зростання, його динаміки, темпів і інших показників у всьому світі (з 1993 р. і в Російській Федерації) повинна використовуватися затверджена органами ООН система національних рахунків.
Для оцінки економічного зростання все більше значення набувають такі показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.
Отже, економічне зростання - це збільшення обсягів створених за певний період товарів і послуг, який прийнято вимірювати щодо попереднього періоду у відсотках або в абсолютних величинах. Існує два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Обидва типи економічного зростання в чистому вигляді не існують. Також існує класифікація економічного зростання по величині його темпів: високого, нульового або негативного.

2.Фактори І ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Фактори економічного зростання можна розділити на три групи:
- Фактори попиту (визначаються сукупними витратами населення, держави і підприємств);
- Фактори пропозиції - роблять можливим зростання виробництва (наявність природних і трудових ресурсів, технологій тощо);
- Чинник розподілу - ефективний розподіл ресурсів з метою отримання максимальної кількості продукції.
Ці три чинники тісно переплетені. Для реалізації виробничого потенціалу важливі фактори всіх трьох видів. Приріст виробничого потенціалу реалізується, якщо сукупні витрати збільшаться в ступені, достатньому для підтримки повної зайнятості, і якщо додаткові ресурси ефективно використовуються для забезпечення максимального випуску продукції.
В економічній науці широке поширення отримала теорія трьох факторів виробництва, родоначальником якої був Ж.-Б. Сей. Суть її полягає в тому, що у створенні вартості продукту беруть участь праця, земля і капітал. Пізніше трактування виробничих факторів отримала більш глибоке і розширене тлумачення. До них зазвичай відносять: працю, землю, капітал, підприємницьку здатність, науково-технічний прогрес.
Фактори економічного зростання взаємопов'язані і переплетені. Праця продуктивний, якщо працівник використовує сучасне обладнання та матеріали під керівництвом здатного підприємця в умовах добре працює господарського механізму. Проте продуктивність праці є найбільш значущим чинником, що забезпечує зростання ВНП (збільшення трудовитрат визначає ≈ 30% приросту реального ВНП, а 70% забезпечуються підвищенням продуктивності праці).
Поширена розподіл факторів залежно від характеру росту (кількісного чи якісного) на інтенсивні та екстенсивні. До екстенсивних (кількісним) чинникам росту також відносяться:
· Збільшення числа зайнятих працівників;
· Зростання обсягів оборотного капіталу.
· Збільшення обсягу інвестиції (при збереженні існуючого рівня технології);
До інтенсивним (якісним) чинникам росту також відносяться:
· Прискорення науково-технічного прогресу,
· Підвищення кваліфікації працівників;
· Поліпшення використання основних і оборотних фондів;
· Підвищення ефективності виробництва за рахунок кращої його організації.
У реальної діяльності екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання не існують. Тому при переважання екстенсивних факторів росту говорять про екстенсивному типі розвитку економіки, при перевазі інтенсивних чинників зростання - про інтенсивний тип.

2.1 Важелі управління економічним зростанням

Як зазначалося вище, саме по собі економічне зростання не вирішує соціально-економічних проблем суспільства, які часто є проблемами не виробництва, а розподілу. Рішення вищезазначених проблем економічного розвитку не може бути самостійно забезпечене роботою ринкового механізму і передбачає високий рівень залучення держави.
Кейнсіанці розглядають економічне зростання переважно з позицій факторів попиту і стверджують, що за допомогою фіскальної і кредитно-грошової політики держава може його регулювати. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що економічне зростання пов'язане в першу чергу з факторами пропозиції, яке повинно регулюватися засобами системи оподаткування. Економісти різних теоретичних напрямків рекомендують і інші можливі методи стимулювання економічного зростання. Наприклад, деякі вчені пропагують індустріальну політику, за допомогою якої уряд узяв би на себе пряму активну роль у формуванні структури промисловості для заохочення економічного зростання.
Регулювання економічного зростання може здійснюватися за такими напрямами. Держава має взяти на себе вирішення проблем, які не в змозі вирішити ринковий механізм: фундаментальні дослідження, стимулювання НТП, антиінфляційний регулювання, соціальна політика. Антициклічне регулювання передбачає стимулювання попиту товари та послуги з метою приведення його у відповідність з пропозицією і тим самим урівноважити ринки (і уникнути циклів). Структурний регулювання передбачає зниження ризику при здійсненні капіталовкладень і стратегічне стимулювання розвитку певних галузей промисловості.

2.2 Сутність та види економічної структури

Зроблений ВНП, на підставі якого визначаються темпи економічного зростання, володіє певною структурою, яка, у свою чергу, є відображенням структури економіки. Економіка будь-якого рівня (особливо національна) - це складна комплексна система. Для того щоб ця система була ефективною (і вирішувала поставлені перед нею завдання), вона повинна бути збалансована (тобто необхідна наявність певних пропорцій і взаємозалежностей між усіма складовими її елементами). Проблема збалансованості, тобто підтримки необхідного балансу між елементами, забезпечення зв'язків і формування необхідної структури є однією з найважливіших в економічному зростанні.
Економічна структура відображає існуючі господарські пропорції між окремими галузями, регіонами тощо, співвідношення системи зв'язків і відносин між окремими господарськими ланками.
Структуру національної економіки можна розглядати з різних точок зору. У залежності від завдань, що стоять перед дослідниками, визначаються види структури. Найчастіше розглядають основні структури: галузеву, регіональну, соціальну та відтворну.

Галузева структура.

Показує сформований рівень поділу праці та кооперації. Вона відображає пропорції між окремими галузями і виробництвами. Загальна тенденція у розвитку галузевої структури пов'язане з НТП. Що зумовлено, в першу чергу, переходом розвинених країн до постіндустріального суспільства (прискорений розвиток сфери послуг порівняно з матеріальним виробництвом).

Регіональна структура.

Відбиває територіальний розподіл економічного зростання в рамках окремої країни. Слід брати до уваги просторовий розподіл цього зростання, тобто його регіональну складову. Для сталого розвитку держави регіональні темпи зростання не менш важливі, ніж кількісні характеристики загальнонаціонального темпу. Динаміка економічного зростання в просторі також має величезне соціальне значення - жителі стагнуючих регіонів мало відчувають загальнонаціональний зростання економіки.

Соціальна структура.

Відбиває співвідношення між різними формами власності (формами господарювання). Ринковій економіці (за визначенням) притаманні різні форми власності: приватна, державна, змішана. В даний час на перше місце за ефективністю вийшла акціонерна власність (яка виступає як різновид колективної власності).
Співвідношення між формами власності різниться по країнах і визначається мінливими умовами виробництва.

Відтворювальна структура.

Характеризується здатністю ефективного розвитку економіки. Вона залежить, в основному, від пропорцій між споживанням і накопиченням у національному доході між підрозділами суспільного виробництва, активної і пасивної частинами капіталу і т.п. Чим вище частка нагромадження (розмір інвестицій), тим швидше розвивається економіка. Розміри накопичень залежать від соціально-економічних цілей розвитку економіки. У країнах, що розвиваються норма накопичень прагне до максимуму, в розвинених становить 15-20%% національного доходу.
До відтворювальної структурі відносять і пропорції розподілу накопичень між окремими галузями. Саме ці пропорції визначають напрямок розвитку та ефективність в цілому національної економіки.
Підсумки другого розділу такі, що фактори економічного зростання можна розділити на три групи: фактори попиту, пропозиції і розподілу. Для реалізації виробничого потенціалу важливі фактори всіх трьох видів. В економічній науці широке поширення отримала теорія трьох факторів виробництва, родоначальником якої був Ж.-Б. Сей. Поширена розподіл факторів залежно від характеру росту (кількісного чи якісного) на інтенсивні та екстенсивні.
Сам по собі економічне зростання не вирішує соціально-економічних проблем суспільства, які часто є проблемами не виробництва, а розподілу. Рішення вищезазначених проблем економічного розвитку не може бути самостійно забезпечене роботою ринкового механізму і передбачає високий рівень залучення держави.
Зроблений ВНП, на підставі якого визначаються темпи економічного зростання, володіє певною структурою, яка, у свою чергу, є відображенням структури економіки.

3. РЕАЛЬНІ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
В даний час можна виділити три основні напрями моделювання економічного зростання. По-перше, це кейнсіанські моделі економічного зростання, по-друге, неокласичні моделі і, по-третє, так звані історико-соціологічні моделі.
3.1 Кейнсіанські моделі
Вони, як і вчення в цілому, засновані на чільну роль попиту в забезпеченні макроекономічної рівноваги. Вирішальний елемент попиту - інвестиції, які за допомогою мультиплікатора збільшують прибуток. Одночасно вони самі викликані до життя зростанням прибутку, оскільки капітальні вкладення являють собою функцію збільшення прибутку. Відзначимо, що кейнсіанці не поділяють неокласичну позицію ефективності виробничих факторів та їх взаємозамінності.
3.2 Модель Домара
Розглядаючи модель По-перше, це відхилення попиту від пропозиції та навпаки на тривалих відрізках часу. По-друге, це відхилення, пов'язані зі змінами попиту на обладнання, споруди, будівельні матеріали тощо Ці відхилення долаються в рамках промислових циклів середньої тривалості. По-третє, це тривалі відхилення від рівноваги, тривалість яких складає 40-60 років. Домара, відзначимо, що в ній, на відміну від первісних кейнсіанських моделей, інвестиції - фактор створення не лише прибутку, а й нових потужностей. Динамічна збалансованість попиту і пропозиції, на Домар, визначається динамікою капітальних вкладень, які утворюють нові потужності і нові доходи. Отже, завдання зводиться до визначення обсягу та динаміки інвестицій. Домар запропонував для вирішення систему з трьох рівнянь: рівняння пропозиції, рівняння попиту, рівняння попиту та пропозиції спільно.
Рівняння пропозиції: dX = Iσ, де X-приріст виробництва, I - обсяг капітальних вкладень, σ - середня продуктивність капітальних вкладень. 1: Х - становить приріст продукції за рахунок одиниці капітальних вкладень. У цьому рівнянні враховуються НТП, зайнятість, природні ресурси.
Рівняння попиту: М = d x I / α, де α - середня схильність до заощаджень, зворотна величина якої визначає величину мультиплікатора. У даному рівнянні враховується лише приріст інвестицій.
Основне рівняння макроекономічної рівноваги - рівність між приростом доходів і приростом виробництва:
d x I / α = I σ. Виходячи з нього, отримуємо норму зростання капітальних вкладень. Модель Домара однофакторний і однопродуктовая: в ній враховані лише інвестиції і один продукт.
3.3 Модель Харрода
Розвитком моделі Домара виступає модель Харрода. Як і в попередній моделі, норма врівноваженого зростання є функцією співвідношення поста походів і капітальних вкладень, що дає привід називати ці моделі моделями Харрода-Домара. Однак якщо модель Домара базується на використанні мультиплікатора, то в основі моделі Харрода лежить теорія акселератора, і, отже, вона визначає норму збалансованого зростання доходів, з якою пов'язані капітальні вкладення. Модель Харрода дозволяє на базі теорії акселератора дослідити інвестиційні рішення підприємців, де а - прискорення. Харрод виходить з двох посилок. По-перше, накопичення представляє постійну частку національного доходу, воно росте темпами, рівними темпами зростання доходів, гранична і середня схильність до накопичення рівні між собою. По-друге, обсяг здійснюваних капіталовкладень є функція приросту доходу або попиту між двома періодами. Згідно основного рівняння Кейнса, для рівноваги сума заощаджень має дорівнювати сумі інвестицій. Звідси випливає, що норма зростання, помножена на капітальний коефіцієнт, дорівнює питомій вазі накопичень в національному доході.
Для різних норм зростання Харрод висуває таке положення: система вільного підприємництва (до якої йде наша країна) буде ефективно функціонувати, якщо доходи будуть рости прискореними темпами. Інвестиції повинні передбачати динаміку споживчого попиту. Рівновага за цією моделлю досить нестійка. Звідси випливає, що необхідне втручання держави через фінансову політику. Модель Харрода послужила поштовхом для розробки моделей Д. Хікса, Р. Гудвіна та ін
3.4 Неокласичні моделі
Неокласичні моделі в умовах врівноваженого попиту внесли зміни капітального коефіцієнта. Співвідношення капітал / виробництво стає гнучким внаслідок того, що неокласичні моделі враховують не один, а два виробничих чинника, і припускають їх взаємозамінність. Зростання ВНП стає можливим за рахунок різних комбінацій виробничих факторів. Природно, що неокласичні моделі ефективні при досконалої конкуренції, хоча вони в той же час розглядають і відхилення від неї.

3.5 Виробнича функція
Серед аналітичних інструментів неокласичних моделей головне місце належить виробничій функції. В кінці 20-х років економіст П. Дуглас і математик Х. Кобб (обидва - США) обробили три тимчасових ряду характеристик американської обробній промисловості за 1899-1922 рр.., Розглянувши зростання основного капіталу, кількість відпрацьованих годин і обсяг виробництва. За виділений період основний капітал зріс в 4 рази, капіталовооруженность - в 2,7, число відпрацьованих годин - в 1,61, а фізичний обсяг виробництва - у 2,4 рази. Виходячи з того, що виробнича функція повинна бути лінійною і гомогенної, вони запропонували таку емпіричну формулу: у = 1,01 x L α x K β, де у - обсяг виробництва, L - витрати праці; α і β - статечні коефіцієнти. Подальші розрахунки дали значення α = 3 / 4, β = 1 / 4. Приблизно такі ж значення наводяться в підручнику "Економікс" П. Самуельсона і В. Нордхауса. Розрахунки по обробній промисловості СРСР за 1961-1970 рр.. дали такі значення: α = 0,72 і β = 0,28. Статечні показники означають, наскільки збільшиться обсяг виробництва, якщо відповідний виробничий фактор збільшиться на 1%.
Найважливіші риси функції Кобба-Дугласа при інтерпретації її в некласичному дусі можна сформулювати наступним чином: 1) передбачається сталість прибутку і питомих витрат, відсутність накопичення, сума еластичності виробництва (праця і капітал) дорівнює одиниці. Ступінь взаємозамінності факторів коливається від 0 до 1 і зазвичай менше одиниці. Межі взаємозамінності визначає даний рівень технічного розвитку; 2) теоретично можлива безмежна заміна праці капіталом; 3) функція не враховує зміни якості виробничих факторів, тобто технічний прогрес елімінірованной. Звідси можна зробити висновок, що функція прийнятна лише для екстенсивного економічного зростання.

4. ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ СУЧАСНОЇ РОСІЇ

4.1 Минуле економічного зростання в РФ

У своєму Посланні Федеральним Зборам у травні 2002 року Президент Російської Федерації підкреслив: «... щоб забезпечити гідний рівень життя наших громадян, щоб Росія залишалася вагомим і повноцінним членом світового співтовариства, була сильним конкурентом, наша економіка повинна зростати набагато швидшими темпами».
У результаті тривалого системної кризи, яка зачепила державні основи, суспільні підвалини і економічну систему, Росія в значній мірі поступилася свої позиції, як на окремих ринках, так і в цілому по макроекономічним та соціальними показниками.
Дерегулювання, різка лібералізація економіки, розрив господарських зв'язків викликали глибоке падіння в першій половині 90-х. У 1992 році ВВП Росії складав 81,2% до рівня 1990 року, а в 1994 - 64,7%. До 1998 року валовий внутрішній продукт Російської Федерації впав більш ніж на 40% в порівнянні з 1990 роком, а індекс фізичного обсягу промислового виробництва склав менше половини від рівня 1990 року. Більше за інших постраждали галузі кінцевого споживання - машинобудування і металообробка, харчова промисловість.
З 1999 року почалося зростання економіки країни. Індекс фізичного обсягу виробництва по промисловості в цілому склав у 1999 році 111% до рівня 1998 року. За період з 1999 по 2002 роки індекс фізичного обсягу промислового виробництва виріс на 21%, а ВВП - більш ніж на 18% і в 2002 році склали, відповідно, 62,5% і 72% до рівня 1990 року.

Динаміка економічного зростання в РФ (1992 - 2004 роки):
... 1997
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
50%
100,4
101,5
108,0
105,6
104,5
107,3
106,9
?
Які видаються непоганими темпи зростання російської економіки в останні роки не можуть, однак, вважатися задовільними. По-перше, зростання багато в чому обумовлений світовою кон'юнктурою. По-друге, не слід забувати, що він відбувається на тлі допущеного раніше величезного падіння економіки. По-третє, життєвий рівень населення продовжує залишатися вкрай низьким.
У 2001 році за оцінками Міжнародного валютного фонду ВВП на душу населення в Російській Федерації [1] складав трохи більше 41% від середньосвітового показника [2]. Сформовані у 2002 (104,3% за оцінкою Держкомстату Росії) і прогнозовані на подальші роки темпи зростання ВВП Росії (103,5-104,4% в 2003 і 107% у 2004 році) нижче темпів зростання країн.
В умовах істотного технологічного і економічного відставання Росії від розвинених країн перед нею постає завдання наздоганяючого розвитку. При цьому мова йде не про копіювання вже пройдених розвиненими економіками стадій, а про якнайшвидшої ліквідації розриву в показниках рівня життя, ефективності економіки та інших індикаторах якості розвитку суспільства.
Ситуація ускладнюється тим, що вирішувати це завдання доводиться в умовах прискореного переходу розвинених країн до постіндустріального типу відтворення та глобалізації світової економіки. Слід враховувати і той факт, що сам процес зростання за природою своєю нестаціонарен, і «наздоганяє» повинен прогнозувати зміну ситуації в часі.

4.2 Економіка Росії сьогодні
На жаль, новітня історія поставила нас у невигідні умови "наздоганяючого розвитку". У цій ситуації Росії в першу чергу необхідно подолати периферійний характер своєї економіки і реалізувати всі свої конкурентні переваги. Це наявність найбагатших природних ресурсів, величезна територія і особливе географічне положення, яке дозволяє планувати створення міжнародної транспортної та комунікаційної інфраструктури. Це і зберігається кадровий і науково-технічний потенціал, високу якість людських ресурсів, розвиток яких - один з найважливіших чинників стабільного зростання економіки постіндустріального типу. Це, нарешті, загальновизнані культурні досягнення. Але для того, щоб реалізувати ці переваги, необхідно досягти нового рівня і якості державно-політичного управління.
Зараз на частку Росії припадає менше 1,5% світового ринку високотехнологічної продукції (для порівняння, на частку США - 33%, ЄС та Японії - по 18-20%). При цьому близько 80% сумарного обсягу наукоємного виробництва промисловості Російської Федерації зосереджено в трьох галузях, що входять в оборонно-промисловий комплекс: у авиаракетно-космічної галузі, у військово-орієнтованих галузях і в атомній промисловості, що стало можливим насамперед за рахунок збільшення держзамовлення. Інноваційна діяльність в інших галузях мінімальна і продовжує чекати уваги з боку держави і бізнесу.
І хоча держава поступово повертається в науку і як замовник, і як посередник, на даний момент воно фінансує і просуває тільки найбільш перспективні і конкурентоспроможні наукові напрямки: енергетику, ядерні, космічні, авіаційні, інформаційні та біотехнології.
Російська економіка впевнено прийшла до кінця року. 2006 рік став успішним за всіма основними напрямками розвитку національного господарства. І все свідчить про те, що наступив 2007 рік не буде сильно відрізнятися від свого попередника.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) країни виріс в 2006 р., за оцінкою, на 6,5%, що вище не тільки середніх темпів зростання економіки за останні 5 років, але і темпів зростання світової економіки. Приріст ВВП на наступний рік очікується трохи нижче - 6,2%, але все одно перевищує прогнозне збільшення ВВП для світової економіки в цілому (4,7%). Значні темпи зростання отримані за базовими видами економічної діяльності (сільське господарство, видобуток корисних копалин, обробні виробництва, електроенергетика, будівництво, транспорт, роздрібна та оптова торгівля). Якщо в 2005 р. збільшення випуску продукції і послуг тут склало 5,2%, то в 2006 р., за оцінкою, - 6,1%. Правда, темп приросту промислового виробництва виявився трохи нижче - відповідно 4,0% і 3,9%. При цьому в 2006 р. збереглися більш високі темпи приросту в обробних виробництвах (4,2%) у порівнянні з видобувним сектором (2,2%).
Одним з найважливіших факторів успіху російської економіки в 2006 р. стала світова кон'юнктура. Прискорені темпи зростання в розвинених країнах і країнах призвели до значного підвищення цін на більшість товарів російського експорту. Згідно з розрахунками EIU, за 2006 р. індекс вартості сировини на світових ринках збільшився на 48,7%, у тому числі ціни на метали виросли на 60,3%, сиру нафту - на 26,7%.
Сприятлива кон'юнктура позначилася на фізичних обсягах виробництва, насамперед у видобутку паливно-енергетичних корисних копалин. За оцінкою, приріст у цьому секторі за рік склав 2,5%, тоді як в 2005 р. всього 1,8%. Збільшилися і темпи зростання експортоорієнтованих виробництв.
Високі сировинні ціни і експортна виручка зумовили значне збільшення бюджетних можливостей держави. За оцінками Економічної експертної групи (ЕЕГ), один лише факт, що нафта Urals в січні - листопаді 2006 р. коштувала на 12,1 дол більше, ніж роком раніше, дав приріст доходів федерального бюджету на 2,2 процентних пункту ВВП. За одинадцять місяців 2006 р. доходи федерального бюджету перевищили 22,8% в порівнянні з тим же періодом минулого року. При цьому величина стабілізаційного фонду досягла до грудня 2006 р. 2189500000000 рублів.
Значний економічний ріст і зважена політика щодо зміцнення рубля позначилися на динаміці інфляції. Вперше її рівень (за оцінкою ІЕ РАН) виявився відповідним урядовим очікуванням - 9,0%. І головне, величина річної інфляції виражається не двозначним числом (у 2005 р. інфляція склала 10,9%).
Позитивні тенденції, закладені в цьому році, продовжаться у розвитку російської економіки і в 2007 р. Головною умовою цього стане збереження світової кон'юнктури, і перш за все збереження цін на нафту на середньому рівні 2006 р. Прогноз зростання видобутку паливно-енергетичних корисних копалин на 2007 р . складе 2,9%. У цілому по сектору видобутку приріст складе 1,7%. В обробних виробництвах випуск збільшиться на 5,9%. Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води зросте на 4,7%. Приріст промислового виробництва в цілому складе 4,3%.
4.3 Прогноз Росії 2007-2009рр.
У 2007-2009 роках прогнозується збереження сприятливої ​​для російської економіки зовнішньої кон'юнктури. Незважаючи на триваюче зростання цін на енергоресурси темпи економічного зростання у світі залишаються високими завдяки подальшому розвитку процесу глобалізації та збереженню високих темпів зростання в нових «індустріальних лідерах» - економіках Китаю та Індії. У 2006 році темп зростання світової економіки оцінюється в 5% і в 2007-2009 роках в рамках оптимістичного сценарію він не опуститься нижче 4,8-4,9% на рік. У середньостроковій перспективі з деяким уповільненням збережуться негативні тенденції в демографічному розвитку, що стає суттєвим бар'єром економічного зростання Росії в цілому і особливо східних регіонів. Прогнозується абсолютне скорочення середньорічної кількості постійного населення приблизно 0,6 млн. осіб на рік. Цільові параметри інфляції, відповідно до сценарними умовами, встановлені в таких межах: у 2006 році - 9%, в 2007 році - 6,5-8%, 2008 році - 4,5-6%, 2009 році - 4-5, 5 відсотка. Більш швидкому зниженню інфляції перешкоджає не тільки надлишкова грошова пропозиція, яка стерилізується за допомогою Стабілізаційного фонду, але й фактори структурного характеру. Темпи зростання цін і тарифів на основні товари природних монополій - електроенергія, газ - в 2007-2009 роках будуть перевищувати цільовий рівень інфляції, встановлений для відповідних років, що обумовлено необхідністю забезпечення беззбитковості реалізації газу на внутрішньому ринку, проведення реконструкції й модернізації потужностей в електроенергетиці, а також створення умов для інтенсифікації процесів енергозбереження. Граничне підвищення тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом не буде перевищувати верхньої межі цільового рівня інфляції.
Період 2007-2009 років є перехідним у розвитку російської економіки. Активізується перебудова факторів економічного зростання, супроводжувана структурними зрушеннями. У прогнозному періоді очікуються значні зміни у співвідношенні факторів економічного зростання - ослаблення вкладу нафтових цін і збільшення внеску інноваційної та інвестиційної компонент розвитку.

ВИСНОВОК
Стратегія економічного зростання покликана забезпечити перехід в найкоротші історичні терміни до нового техніко-економічного укладу. Тільки економічне зростання на основі знань і нових технологій тягне за собою розширення зайнятості населення в різних сферах продуктивного високооплачуваної праці і підвищення добробуту народу. Економічне зростання необхідний не заради темпів, структурних зрушень або задоволення політичних амбіцій. Зростання потрібен для поліпшення життя громадян. В основі сучасного економічного зростання лежить творча ініціатива, розвиток знань, науково-технічний прогрес.
Основною "локомотив" сучасної російської економіки - енергетичний сектор - знаходиться під дамокловим мечем світових цін на енергоресурси. Потрібні глибокі структурно технологічні зміни, інноваційні трансформації в економіці. Тільки тоді нашій країні вдасться перейти на траєкторію, що веде до стійкого розвитку.
У відповідності з поставленими завданнями, метою та проведеним дослідженням автор прийшов до наступних висновків:
- В теоретичній частині:
1.Рассмотрени типи і фактори економічного зростання.
2.Ізучіть моделі та ресурси економічного зростання.
- В практичній частині:
1.Рассмотрени реальні моделі економічного зростання, що застосовуються в сучасному світі
2.Ізучіть економіка окремо взятої країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ринкова економіка Підручник том1 частина1 - М.; 1992

2. Економічна теорія Підручник для вузів / / Під ред. І. П. Ніколаєвої - М.: 2002р.
3. Економіка Підручник. - М.: Економіст, 2004р.
4. Ентів Р., Луговий О., Астаф'єва Є., Безсонов В., Воскобойніков І., Турунцева М., Некипелов Д. Фактори економічного зростання російської економіки - М.; ІЕПП 2003р.
5. Журнал «Економіка Росії 21 століття» № 22 2007р.
6. Політичний журнал № 1-2 2007р.
7. Журнал «Питання економіки» 2004-2006рр.
8. Стратегія розвитку РФ до 2010р. / / Комерсант 2000р.
9. Ресурси Інтернету, в т.ч. www.nps-rodina.ru та ін


[1] $ 2135/чел.
[2] $ 5152/чел.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
84.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Економічне зростання джерела і моделі Політика економічного зростання
Шляхи економічного зростання вплив ринку на економічну культуру
Теоретичні моделі економічного зростання economic growth models та їхня роль для країн що розвиваються
Основні фактори розвитку економіки і шляхи соціально-економічного зростання 2
Основні фактори розвитку економіки і шляхи соціально-економічного зростання
Грошово-кредитні механізми економічного зростання регіонів на прикладі Сахалінської області
Особливості соціально-економічного розвитку країн ЦСЄ на прикладі Польщі Угорщини Чехії
Джерела шляхи поширення та профілактика кишкових токсикоінфекцій на прикладі черевного тифу паратифу
Управління та аналіз грошових потоків у сучасному періоді
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru