Джерела міжнародного приватного права Колізійні питання права власності

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Зміст

1. Джерела міжнародного приватного права

2. Колізійні питання права власності

Завдання

Список використаних джерел

1. Джерела міжнародного приватного права.

У сучасній юридичній літературі під джерелами міжнародного приватного права розуміються акти компетентних органів, які встановлюють або санкціонують норми міжнародного приватного права.

Основними видами джерел міжнародного приватного права є міжнародні договори, внутрішнє (національне) законодавство та міжнародні звичаї. Крім того, у ряді країн світу в якості джерел міжнародного приватного права розглядається судова практика.

Джерела міжнародного приватного права мають певну специфіку, вони носять подвійний характер. З одного боку, джерелами є міжнародні договори і міжнародні звичаї, а з іншого - норми внутрішнього (національного) законодавства та судова практика окремих держав. У першому випадку має місце міжнародне регулювання, а в другому - внутрішньодержавне регулювання. Але в обох випадках предметом регулювання є відносини, які виникають у процесі міжнародного спілкування.

Цивільний кодекс Республіки Білорусь передбачає, що якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в республіканському цивільному законодавстві, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічні норми містяться й у Цивільному процесуальному кодексі Республіки Білорусь, у Кодексі Республіки Білорусь про шлюб та сім'ю і в ряді інших законодавчих актів.

Міжнародний договір - Це угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, яким регулюються певні види правовідносин і встановлюються для його учасників відповідні права та обов'язки.

Республікою Білорусь укладено велике число міжнародних договорів, що містять правила міжнародного приватного права. Перш за все це торгові договори, угоди про товарооборот, платежі і т.д. Вони включені в білоруську правову систему.

Залежно від органів, які укладають договори, розрізняють три види міжнародних договорів - міждержавні, міжурядові, міжвідомчі.

Усі міжнародні договори поділяються на багатосторонні і двосторонні.

Окремі міжнародні договори носять регіональний характер, тобто мають юридичну силу лише в певному регіоні світу. Наприклад, в 1928 р. на VI Панамериканської конференції в Гавані був підписаний договір з міжнародного приватного права, широко відомий у світі як Кодекс Бустаманте. Він діє тільки на території ряду країн Латинської Америки.

За своїм змістом міжнародні договори можна класифікувати на політичні, економічні договори, а також договори але спеціальних питань (наприклад, договори в галузі науки, освіти, культури).

І, нарешті, міжнародний договір може бути укладений на певний строк або без зазначення строку (так званий безстроковий договір).

Розглянемо окремі групи міжнародних договорів.

Перш за все необхідно зазначити міжнародні договори, предметом яких є права і свободи людини і громадянина. Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, перший і другий Факультативні протоколи до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які утворюють так званий Міжнародний білль про права людини, а також деякі інші міжнародні договори є міжнародно-правовими гарантіями захисту прав і свобод людини. Вони формують стандарти, з яких має виходити внутрішнє (національне) законодавство при формуванні правового статусу особистості.

Главами держав СНД у вересні 1993 р. прийнята Декларація про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини та основних свобод.

У травні 1995 р. в Мінську підписано Конвенцію СНД про права та основні свободи людини. Спостереження за виконанням цієї конвенції доручено Комісії з прав людини Співдружності Незалежних Держав.

Важливим джерелом міжнародного приватного права є міжнародні торговельні договори. У зазначених угодах визначається режим торгівлі з відповідною іноземною державою, встановлюється правове становище суб'єктів даного договору, містився правила про порядок вирішення виникаючих суперечок і т.д.

Спеціальні торговельні угоди укладені Республікою Білорусь з Австрією, Німеччиною, Італією, Польщею та багатьма іншими країнами світу. З окремими державами укладено угоди про правову охорону промислової власності, про взаємний захист капіталовкладень, про уникнення подвійного оподаткування та ін

У рамках СНД укладені багатосторонні договори:

- Угода про розподіл всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном (Москва, 1992 р.);

- Угода про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності (Бішкек, 1992 р.);

- Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (Київ, 1992 р.);

- Угода про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності (Ташкент, 1992 р.);

- Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (Київ, 1992 р);

-Договір про створення Економічного союзу (Москва, 1993 р.);

- Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності (Ашхабад, 1993 р.);

- Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 1993 р.).

Генеральною Асамблеєю ООН за ініціативою Угорщини в грудні 1966 р. був створений спеціальний орган - Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ). Основне завдання цієї комісії полягає в тому, щоб сприяти узгодженню та уніфікації правил міжнародної торгівлі. ЮНСІТРАЛ підготував ряд найважливіших конвенцій. До їх числа належать:

-Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974р., в 1980 р.-Додатковий протокол до неї);

- Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.);

- Типовий закон про міжнародному торговому арбітражі (1986 р.) та ін

Розробкою проектів конвенцій з питань міжнародної торгівлі займається також Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Згідно з її статусом, сесія Гаазької конференції збирається, як правило, один раз на чотири роки. Найбільш відомими конвенціями в галузі міжнародної торгівлі, прийнятими на сесіях цієї конференції, є:

- Конвенція про право, застосовне до міжнародної купівлі-продажу рухомих матеріальних речей (1955 р.);

- Конвенція про право, застосовне до переходу права власності у міжнародній торгівлі товарів (1958 р.);

- Конвенція про єдиний Закон про міжнародну купівлю-продаж товарів (1964 р.);

- Конвенція про єдиний Закон про укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1964 р.) та ін

Значну роботу у сфері міжнародної торгівлі проводить Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА) у Римі. Інститутом підготовлено проекти конвенцій але питань міжнародної купівлі-продажу товарів, перевезення вантажів, пасажирів і т.д.

У 1983 р. на конференції в Женеві була укладена Конвенція про представництво при міжнародній купівлі-продажу товарів, а в 1988 р. на конференції в Торонто - Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг.

У сфері міжнародних розрахунків основними угодами є Конвенція ЮНСІТРАЛ 1988 р. про міжнародні переказні і про міжнародні прості векселі та Конвенція ЮНІСТРАЛ 1988 р. про міжнародних чеках.

Уніфікація міжнародних норм, що регулюють повітряні перевезення, здійснена шляхом укладення Варшавської конвенції (1929 р.), доповненої Гаазьким протоколом 1955 р., Гвадалахарська угодою 1961 р., Гватемальський протокол 1971 р. і Монреальські протоколами 1975

Основною міжнародною конвенцією в галузі залізничного транспорту є Угода про міжнародні залізничні перевезення, прийняте в 1980 р на конференції в Берні (КОТІФ). Дана угода, що набула чинності з 1 травня 1985 р., об'єднало дві Бернські конвенції - про залізничні перевезення вантажів і про залізничні перевезення пасажирів і багажу.

Основним угодою з питань перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні є Женевська конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом (1956 р.).

У 1980 р. на дипломатичній конференції в Женеві була прийнята Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів. Зазначена Конвенція поширюється на всі види міжнародного транспорту - автомобільний, залізничний, повітряний і морський.

У сфері сімейного права діють наступні основні міжнародні угоди:

- Конвенція про право, застосовне до аліментних зобов'язань стосовно дітей (1956 р.);

- Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментних зобов'язання щодо дітей (1958 р.);

- Конвенція про компетенцію та застосовуване право відносно захисту неповнолітніх дітей (1961 р.);

- Конвенція про визнання розлучення і судового розлучення подружжя (1970 р.);

- Конвенція про укладення шлюбу та визнання його недійсним (1978 р.);

- Конвенція про право, застосовне до майна подружжя (1978 р.), та ін

Важливим джерелом міжнародного приватного права є міжнародні конвенції в галузі цивільного процесу:

- Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.);

- Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (1965 р.);

- Конвенція про збір за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (1970 р.).

Міжнародні договори як джерело міжнародного приватного права набувають в сучасних умовах все більшого значення. З їхньою допомогою досягається уніфікація багатьох норм права, встановлюються єдині колізійні норми. У ряді випадків міжнародні договори заповнюють прогалини національного законодавства.

Норми міжнародного приватного права, що містяться в міжнародних договорах Республіки Білорусь, є частиною національної правової системи.

Конституцією Республіки Білорусь встановлено правило про пріоритет застосування міжнародного договору по відношенню до закону; якщо міжнародним договором Республіки Білорусь встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Кожна держава в своєму національному законодавстві має норми міжнародного приватного права. Ці норми можуть міститися як в актах загальнормативний характеру, так і в спеціальних актах.

Внутрішнє (національне) законодавство - одне з основних джерел міжнародного приватного права в Білорусі.

У Конституції (Основному Законі) є норма, згідно з якою іноземним громадянам гарантуються передбачені чинним законодавством права і свободи, в тому числі гарантується право на звернення до суду та інших державних органів для захисту особистих, майнових, сімейних та інших прав. У цьому законі містяться й інші норми, що мають відношення до міжнародного приватного права (ст. 8,10,11,12, 18 і ін.)

Важливе значення для міжнародного приватного права має Декларація про державний суверенітет Республіки Білорусь (25 серпня 1991 р. Верховна Рада надав їй статус конституційного закону). У Декларації зазначено, що Республіка Білорусь, будучи повноправним і незалежним членом світової спільноти, діє у відповідності з принципами Загальної декларації прав людини та іншими загальновизнаними міжнародно-правовими актами.

Чимало норм міжнародного приватного права міститься у Цивільному кодексі Республіки Білорусь, прийнятому в 1998 р. Тут є норми, присвячені цивільної правоздатності і цивільної дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб; є норми, які регламентують відносини по зовнішньоторговельних операціях, а також норми про застосування іноземного права на території Республіки Білорусь.

Цивільним кодексом Республіки Білорусь встановлені деякі колізійні норми. До їх числа, зокрема, належать такі 1:

- Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за правом країни, громадянином якої він є (ст. 1104);.

- Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій визначається але права країни, де засновано юридичною особою (ст. 1112);

- Форма угоди, що укладається за кордоном, підпорядковується праву місця її здійснення (ст. 1116) та ін

Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь, який набув чинності з 1 липня 1999р., Регламентує цивільні процесуальні права іноземних фізичних та юридичних осіб, а також осіб без громадянства. Кодекс визначає підсудність цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни. Цей закон містить норми про виконання в Республіці Білорусь рішень іноземних судів, а також деякі інші норми міжнародного цивільного процесу.

Кодекс Республіки Білорусь про шлюб та сім'ю регулює порядок укладання та розірвання шлюбів з іноземцями, регламентує права та обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства в шлюбно-сімейних відносинах. Кодексом вирішені питання про усиновлення в Республіці Білорусь дітей іноземними громадянами, про застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав і деякі інші питання.

Білоруське законодавство про нотаріат також містить норми міжнародного приватного права. Воно регламентує права іноземних фізичних та юридичних осіб при зверненні в нотаріальні контори на території Республіки Білорусь, вирішує питання застосування іноземного права при здійсненні нотаріальних дій, встановлює порядок звернення до органів юстиції іноземних держав про провадження окремих нотаріальних дій і т.д.

Окремі правила міжнародного приватного права містяться в багатьох інших законах та нормативних актах Республіки Білорусь.

Зокрема, ці правила містяться в Житловому кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення, Законі "Про громадянство Республіки Білорусь" та ін

У Республіці Білорусь діє ряд спеціальних нормативних актів, що відносяться до здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Серед них найбільше значення мають такі акти:

- Закон від 25 жовтня 1990 р. "Про основи зовнішньоекономічної діяльності Республіки Білорусь";

- Закон від 13 березня 1992 р. "Про основи організації митної служби Республіки Білорусь".

- Інвестиційний кодекс Республіки Білорусь та ін

Деякі питання зовнішньоекономічної діяльності регулюються указами і декретами Президента Республіки Білорусь, а також постановами Уряду:

- Указ № 52 від 8 лютого 1995 р. «Про встановлення порядку регулювання експортно-імпортних і валютних операцій і про підвищення відповідальності за порушення законодавства у галузі зовнішньоекономічної діяльності;

- Указ № 56 від 13 лютого 1995р. «Про основи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Республіці Білорусь»;

- Указ № 108 від 19 березня 1996р. «Про вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності»;

- Декрет № 13 від 5 серпня 1998р «Про правовий режим іноземних інвестицій держав-учасників Співдружності Незалежних Держав»;

- Указ № 586 від 4 грудня 1998р. «Про деякі заходи щодо вдосконалення системи органів державного управління у сфері зовнішньої політики» та ін

У Республіці Білорусь діє правило, згідно з яким, якщо спірне відношення з іноземним елементом не врегульоване законом, суд виходить з аналогії права, тобто застосовує закон, що регулює подібні відносини. За відсутності такого закону суд виходить із загальних засад білоруського законодавства.

У Республіці Білорусь немає спеціального закону про міжнародне приватне право. Як вже зазначалося, окремі норми цього права містяться в цивільному, цивільно-процесуальному, шлюбно-сімейному законодавстві та інших актах. Ці норми не заповнюють правового вакууму, який утворився в даній галузі права. У зв'язку з цим видається за необхідне прийняття Закону Республіки Білорусь про міжнародне приватне право. Прийняття такого закону посилить правову охорону інтересів білоруських юридичних і фізичних осіб за кордоном, підвищить авторитет правової системи Республіки Білорусь в зарубіжних країнах, зробить цю систему більш привабливою (з точки зору юридичних гарантій) для іноземних партнерів.

Міжнародні звичаї - неписані правила поведінки, які склалися давно, систематично застосовуються, відступ від них розглядається як порушення права.

У ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ОНН міжнародний звичай характеризується як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми.

Міжнародні звичаї можуть носити правовий і неправовий характер. Правовий характер вони мають у тих випадках, коли санкціоновані відповідним компетентним органом держави.

Міжнародні звичаї грають виключно важливу роль у міжнародній торгівлі та торговельному мореплаванні. Зміст ряду зовнішньоторговельних угод визначається міжнародним звичаєм. При морського перевезення вантажів, наприклад, широке розповсюдження отримали звичаї торгового порту, що застосовуються при навантаженні і розвантаженні судна. На торгові звичаї нерідко посилається зовнішньоторговельний арбітраж у процесі розгляду господарських суперечок.

Торгові звичаї, як правило, фіксуються національної торговою палатою, а також Міжнародною торговою палатою в Парижі. Зокрема, цією палатою у 1990р. видані Міжнародні правила тлумачення торгових термінів (incoterms). У них містяться роз'яснення основних термінів, які використовуються при складанні договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.

Іншим прикладом уніфікованих міжнародних звичаїв є ухвалені Міжнародною торговою палатою і, що вступили в силу з 1 січня 1994 Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів. У ст. 1 цих Правил вказано, що вони будуть застосовуватися у тому випадку, якщо включені в текст акредитива і є обов'язковими для всіх зацікавлених сторін при відсутності прямо вираженого угоди про інше.

У Республіці Білорусь міжнародні звичаї є одним з джерел права. Ст. 290 Цивільного кодексу Республіки Білорусь передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язань і вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичайно ставляться 2.

Судова практика - діяльність судів по застосуванню законодавства при розгляді цивільних і кримінальних справ.

У державах англо-американської правової системи судова практика розглядається в якості найважливішого джерела права (в тому числі і міжнародного приватного права). У цих державах деякі правові питання, пов'язані з іноземним елементом, ре1уліруются не в законодавчому порядку, а шляхом застосування судової практики.

В Австралії, Великобританії, Канаді, США та інших країнах діє так звана система судових прецедентів, згідно з якою винесені раніше судові рішення у цивільних і кримінальних справах мають обов'язкову силу для судів тієї ж чи нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ. У зазначених країнах зроблена спроба кодифікації судових прецедентів. Так, у Великобританії неодноразово публікувався курс Дайсі, в якому кодифіковані багато судові прецеденти у галузі права.

У Республіці Білорусь судова практика з липня 1999р. розглядається як джерело права. Вона має важливе значення для тлумачення норм права. У цьому сенсі на особливу увагу заслуговують керівні роз'яснення пленумів Верховного Суду Республіки Білорусь та Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь з питань застосування законодавства. Видання керівних роз'яснень направлено на забезпечення єдності судової практики, дотримання законності та правопорядку.

Таким чином, в Республіці Білорусь джерелами міжнародного приватного права визнаються, по-перше, міжнародні договори, по-друге, внутрішнє (національне) законодавство, по-третє, судова практика, по-четверте, міжнародні звичаї.

2. Колізійні питання права власності.

Право власності являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють відносини власності. Це найважливіший елемент правової системи кожної держави.

Інститут права власності в міжнародному приватному праві регулюється міжнародними договорами, колізійними і іншими нормами внутрішнього (національного) законодавства.

У багатьох країнах проводиться розходження між правом на нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі та деякі інші об'єкти) та правом на рухоме майно (цінні папери, транспортні засоби, особисті речі тощо). Законодавство цих країн дотримується принципу, згідно з яким право власності на нерухомість визначається законом місця перебування речі.

Більш складними є колізійні питання права на рухоме майно. Тут існують різні підходи щодо питання про те, який закон регулює перехід права власності, якщо річ купується не в тій державі, де вона знаходиться. В одних країнах (Австрія, Німеччина, Греція, Італія, Японія та ін) застосовується закон місця перебування речі, в інших країнах (Великобританія, США) - особистий закон власника.

За законодавством Франції перехід права власності на рухоме майно, але загальним правилом, визначається законом місця перебування речі. У той же час в спадковому праві цієї країни перехід майна визначається особистим законом спадкодавця.

Загальновизнаним вважається правило про те, що якщо в якому-небудь державі річ правомірно перейшла за законами цієї держави у власність певної особи, то при зміні місця перебування речі право власності на вказану річ зберігається за її власником.

При переміщенні речі з однієї держави в іншу може змінитися обсяг прав власника. При цьому не має значення, які права належали власникові речі до її переміщення до даної держави. Обсяг прав власника визначається законом країни місця перебування речі.

Спеціальна колізійна норма діє у випадках, коли предметом угоди є «товар в дорозі». Передбачено, що право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо інше не встановлено угодою сторін.

У деяких країнах у відношенні речей, що знаходяться в дорозі, застосовується закон місця призначення товару.

Виникнення права власності на майно внаслідок набувальної давності визначається правом країни, де майно знаходилося в момент закінчення строку набувальної давності (ст. 1120 Цивільного кодексу Республіки Білорусь).

Колізійні питання права власності регулюються окремими міжнародними конвенціями. Так, Гаазька конвенція 1958 р. про вдачу, що застосовується до переходу права власності у міжнародній торгівлі товарами, вирішує питання, пов'язані з переходом права власності, на підставі закону, що застосовується сторонами до зовнішньоторговельної операції, тобто за законами місця здійснення угоди.

Питання права власності на повітряні судна передбачені Женевською конвенцією 1948 р. про міжнародне визнання прав на повітряні судна. Відповідно до цієї конвенції, право власності на повітряні судна визначаються за законом країни, де ці судна зареєстровані.

У Цивільному кодексі Республіки Білорусь (ст. 1120,1121) є кілька колізійних норм, що стосуються виникнення і припинення права власності:

1) виникнення і припинення право власності на майно, що є предметом угоди, визначається за правом місця здійснення угоди, якщо інше не встановлено угодою сторін;

2) виникнення і припинення права власності на майно не за угодою визначається за правом країни де це майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, що послужила підставою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено білоруським законодавством;

3) виникнення права власності на майно внаслідок набувальної давності визначається правом країни, де майно знаходилося в момент закінчення строку набувальної давності;

4) право власності на транспортні засоби та інше майно, що підлягає внесенню до державних реєстрів, визначається за правом країни, де ці транспортні засоби або майно зареєстровані.

У ст. 38 міжнародної Конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р. містяться аналогічні колізійні норми про право власності.

Закон місця знаходження речі є визначальним при вирішенні колізійних питань права власності в Республіці Білорусь. За загальним правилом, він застосовується і до рухомого, і до нерухомого майна

Виникнення і припинення права власності на майно, що є предметом угоди, визначаються по праву місця здійснення угоди, якщо інше не встановлено угодою сторін. Виходячи з цього, за зовнішньоторговельною угодою, укладеною у Республіці Білорусь, виникнення і припинення права власності визначаються законодавством Республіки Білорусь, якщо в тексті договору сторони не передбачили іншого.

Ризик випадкової загибелі відчужуваної речі переходить на набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено договором. Якщо відчужувач несвоєчасно передав річ або набувач несвоєчасно прийняв її, ризик випадкової загибелі речі несе сторона, що прострочила.

Законодавство Республіки Білорусь з питань права власності на товар у дорозі відсилає до закону тієї країни, з якої цей товар відправлений. Тому право власності на товар, відправлений, наприклад, залізничним транспортом з Білорусі в іншу країну, має визначатися білоруським законодавством (закон місця відправлення).

У Республіці Білорусь діє загальне правило, згідно з яким, якщо в будь-якій державі річ правомірно перейшла але законам цієї держави у власність певної особи, то при переміщенні речі в Білорусь право власності на дану річ зберігається за її власником. Наприклад, іноземець набув право власності на річ у відповідності з діючими в державі Законом про набувальної давності. Він повинен бути визнаний власником і в Республіці Білорусь, незважаючи на те, що білоруським законодавством до 1 липня 1999 р. інститут набувальної давності не був передбачений. Обсяг прав власника речі визначається законом місця перебування речі. Отже, при переміщенні речі з однієї держави в іншу змінюється і зміст прав власника 3.

Власник-іноземець може володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Наприклад, він може передати своє майно в оренду, продати або подарувати його, віддати в заставу і т.п. Загалом він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать білоруському законом. У Республіці Білорусь власність іноземців, (як і білоруських громадян) охороняється законом.

Віндикаційний позов являє собою один із спеціальних способів захисту права власності - це позов не володіє власника до незаконно володіє несобственнику про вилучення майна в натурі. Власник, висуваючи віндикаційний позов, зобов'язаний довести не тільки право власності на спірну річ, але і незаконність володіння цією річчю відповідачем, який передбачається законним власником, поки не буде доведено протилежне.

Недобросовісний володілець зобов'язаний повернути власнику (крім самої речі) всі доходи, які він взяв за весь час володіння річчю. Для сумлінного власника цей обов'язок виникає лише з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння.

Другим спеціальним способом захисту права власності є негаторпий позов, що є вимога власника про усунення перешкод у здійсненні права власності. Прикладом такої вимоги може бути суперечка між співвласниками будинку, коли один з них своїми неправомірними діями створює перешкоди для здійснення права власності на будинок іншій співвласнику. Правопорушення по негаторному позовом не схильне до дії терміну позовної давності. Тому цей позов може бути пред'явлений у будь-який момент, поки зберігається правопорушення.

Завдання

Між італійською та білоруської фірмами в місті Мінську був укладений договір купівлі-продажу пиломатеріалів в МАС при БТПП. Застосовне право сторони у договорі не визначили. Італійська фірма-покупець пред'явила в орбітраже позов про стягнення з білоруського об'єднання-продавця збитків з не якісно однієї третини поставлених матеріалів.

В обгрунтуванні своєї вимоги фірма представила закінчення свого сюрвейєра, яке засвідчує, що якість зазначеної частини товару була занадто низькою, оскільки колоди мали сучки діаметром більше трьох сантиметрів при відстані між сучками менше 30 см. У висновку зазначалося, що відповідно до звичайних норм оцінки пиломатеріалів на італійському ринку такі пиломатеріали належать до третьої категорії якості, що не може вважатися експортною якістю. Після того, як арбітраж запросив подальші докази, фірма пред'явила сертифікат, виданий італійської лісоторгової асоціації, в якому засвідчувалося, що метод, використаний сюрвейєрів при встановленні якості товару, відповідає звичайній практиці італійського ринку.

Заперечуючи проти вимог фірми, об'єднання заявило, що згідно з укладеним між сторонами договором якість пиломатеріалів повинно мати «звичайне експортне якість». Це якість визначається «технічними умовами на колоди пиловочного хвойних порід (для експорту)», які допускають сучки діаметром до 5 сантиметрів не більше чотирьох штук на погонний метр колоди. Звідси об'єднання стверджувало, що вся партія поставлених матеріалів володіла нормальним експортною якістю.

При розгляді справи арбітражем було встановлено, що згадані вище «технічні умови» не були включені до договору і не були відомі фірмі. Тому об'єднанню було запропоновано представити докази того, що колоди, що мають сучки діаметром до п'яти сантиметрів не більше чотирьох штук на погонний метр, можуть вважатися володіють нормальним експортною якістю при експорті на італійський ринок.

Об'єднання представило арбітражу «Звичаї торгівлі лісом» провінції Беллуно, згідно з якими «здорове торгове якість» круглого лісу виключає «надмірну сучковатость». У зв'язку з цим об'єднання наполягало на тому, що поставлені пиломатеріали надмірної сучковатості не мали, оскільки знаходилися у відповідності з «технічними умовами продавця». Однак об'єднання не змогло представити доказ, що колоди зазначеної якості поставлялися їм на експорт, в тому числі, на італійський ринок.

Запропонуйте можливе вирішення спору. Вирішіть питання про застосовне право.

Рішення:

Основний зміст міжнародного приватного права зводиться до виявлення і пошуку шляхів вирішення колізійної проблеми.

При безлічі способів вибору застосовного права, що визначаються колізійними нормами різних держав, кожен з них є тим не менше лише однієї з варіацій обмеженого числа загальних колізійних формул, які склалися в процесі багатовікового розвитку колізійного права і взаємних впливів. Ці гранично узагальнені і концентровані правила (формули) прикріплення (вибору права) отримали найменування типи колізійних прив'язок. Найбільш поширеними серед них є 4:

1. Особистий закон фізичних осіб (lex personalis). Співставлення застосовується при регулюванні відносин з участю громадян, іноземців, осіб без громадянства щодо визначення їх право-і дієздатності, особистих прав немайнового характеру (ім'я, честь, гідність), а також деяких відносин у галузі шлюбно-сімейного і спадкового права.

2. Особистий закон юридичної особи (lex societatis). Даний тип колізійної прив'язки обумовлює застосування права тієї держави, до якого належить юридична особа (в якій вона має статус, який підлягає визнанню за кордоном). Вона використовується головним чином при визначенні цивільно-правового статусу іноземних юридичних осіб.

3. Закон місцезнаходження речі (lex rei sitae). Передбачає необхідність застосування права держави, на території якого знаходиться річ, яка є об'єктом відповідних правовідносин. Звичайно в обсязі колізійних норм з таким типом прив'язки міститься вказівка ​​на правовідносини, що виникають у зв'язку з появою, зміною або припиненням права власності на майно та інших речових прав, визначенням їх обсягу, а також правового положення тих чи інших матеріальних об'єктів.

4. Закон місця здійснення акту (lex loci actus). Даний тип колізійної прив'язки обумовлює застосування права тієї держави, на території якого укладена угода цивільно-правового характеру. Ця формула прикріплення носить узагальнюючий характер і в зазначеному вигляді практично не застосовується, так як категорія "акт цивільно-правового характеру" - поняття досить широке і охоплює значне коло міжнародних невладних відносин. Тому прив'язка lex loci actus знаходить свою конкретизацію в різних колізійних нормах залежно від того, про якого роду акті йдеться. Серед її основних різновидів слід виділити:

а) закон місця вчинення договору (lex loci contractus). У даному випадку підлягає застосуванню право тієї держави, де укладено договір. Ця прив'язка використовується в основному при визначенні випливають з нього прав і обов'язків сторін.

б) право, встановлює форму акта цивільно-правового характеру, також в основному визначає прив'язка, відсилаючи до закону місця його вчинення (locus regit actum).

в) закон місця виконання зобов'язання (lex loci solutionis). Відповідно з цим типом прив'язки для регулювання договірних зобов'язань сторін застосовується право тієї держави, де підлягає виконанню зобов'язання, що випливає з договору, або сам договір.

г) закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi). Відповідно до колізійної прив'язкою lex loci delicti commissi для регулювання відносин, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, має застосовуватися право держави, на території якої було завдано шкоду.

д) закон місця вчинення шлюбу (lex loci celebrationis). Цей тип прив'язки використовується, як правило, при регулюванні питань, пов'язаних з формою укладення шлюбу.

5. Закон країни продавця (lex venditoris). Цей принцип закріплений, наприклад, в п.1 ст. 8 Гаазької конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986 р.: "Якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу не вибрали застосовне право, то тоді угода регулюється правом держави, в якому продавець мав своє комерційне підприємство в момент укладання договору".

Як видно виданого прикладу, прив'язка lex venditoris використовується головним чином для вибору застосовного права, що визначає права та обов'язки сторін по зовнішньоторговельних операціях.

6. Закон, обраний сторонами правовідносини (lex voluntatis). Застосовується у сфері договірних зобов'язань. У даному випадку переважна більшість законодавчих актів різних держав і міжнародних договорів виходять з того, що при визначенні застосовуваного права воля сторін повинна бути вирішальною. І лише в тому випадку, якщо вона ніяк не виражена, повинні застосовуватися інші види колізійних прив'язок.

7. Закон прапора (lex flagi). Співставлення застосовується головним чином при регулюванні відносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

8. Закон суду (lex fori). Обумовлює необхідність застосування закону країни, де вирішується спір. У відповідно до цього типу прив'язки, судовий орган, незважаючи на наявність іноземного елемента а справі, що розглядається, буде застосовувати при його вирішенні тільки своє права.

9. Закон, з яким дане правовідношення найбільш тісно пов'язано (Proper Law of the Contract). Ця формула прикріплення склалася використовується переважно в доктрині та практиці міжнародного приватного права англосаксонських країн при регулюванні договірних правовідносин. Норми, що містять подібну прив'язку, отримали найменування "гнучкі" колізійні норми. Це, по всій видимості, пояснюється тим, що в даному випадку зв'язок конкретного правовідносини з правом тієї чи іншої держави встановлюється самим судом або сторонами шляхом тлумачення контракту і всіх пов'язаних з ним обставин.

Таким чином, повертаючись до питання застосовуваного права у нашій задачі у відповідності з в п.1 ст. 8 Гаазької конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986 р.: "Якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу не вибрали застосовне право, то тоді угода регулюється правом держави, в якому продавець мав своє комерційне підприємство в момент укладання договору". Отже, дана угода регулюється нормами білоруського законодавства щодо якості пиломатеріалів. Звичайне експортне якість пиломатеріалів має відповідати «технічним умовам». Об'єднанням було доведено, що його продукція відповідає даним умовам. У даному спорі права білоруська фірма. В якості можливого вирішення спору можна запропонувати наступне: білоруська фірма замінить третина продукції, не задовольняє якості на думку італійської фірми, з умовою, що додаткові витрати з транспортування деревини візьме на себе італійська фірма.

Список використаних джерел

  1. Цивільний кодекс Республіки Білорусь від 7 грудня 1998 р. № 218-З. (З ізм. І доп.) - Мн.: Національний центр правової інформації, 2006

  2. Авдокушин E. Ф. Міжнародне право. М.: МАУП, 2003

  3. Гаврилова Г.В. Міжнародне приватне право. М.: Пріор, 2007

  4. Красавіна Л.М. Міжнародне право. Мн.: Амалфея, 1995

  5. Маньковський І.А. Цивільне право Республіки Білорусь. - Мн.: Молодіжне, 2003

  6. Стригін А.В. Міжнародне право. Мн., 2001

  7. Тихін В.Г. Міжнародне приватне право. Мн.: Молодіжне, 2003

1 Маньківський І.А. Цивільне право Республіки Білорусь. - Мн.: Молодіжне, 2003, стор 201

2 Тихін В.Г. Міжнародне приватне право. Мн.: Молодіжне, 2003, стор 21

3 Тихін В.Г. Міжнародне приватне право. Мн.: Молодіжне, 2003, стор 64

4 Стригін А.В. Міжнародне право. Мн., 2001, стор 113

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Контрольна робота
94кб. | скачати


Схожі роботи:
Джерела міжнародного приватного права Колізійні питання права
Джерела міжнародного приватного права 2
Джерела міжнародного приватного права
Деякі питання міжнародного приватного права
Джерела міжнародного приватного права 2 Основні види
Джерела міжнародного приватного права 2 Поняття джерел
Джерела міжнародного приватного права 2 Характеристика видів
Колізійні питання у сфері сімейного права у міжнародному приватному праві
Підручник з міжнародного приватного права
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru