Державне регулювання економіки

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Міністерство освіти і науки РФ
Федеральне агентство з освіти
Державна освітня установа
Вищої професійної освіти
Всеросійський заочний фінансово-економічний інститут
Контрольна робота
З ДИСЦИПЛІНИ:
"ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ"
Варіант № 1
Виконав: студент 4 курсу
факультету МіМ
спеціальності ДМУ
групи денної
Перевірив:

1. Визначте місце і роль державного регулювання економіки в ринкових умовах господарювання.

Перелічіть сектора економіки і галузі, в яких державне регулювання економіки особливо необхідно

Державне регулювання економіки - частина загальної державної політики, невід'ємний елемент механізму функціонування сучасного ринкового господарства.
У ринковому господарстві державі доводиться постійно коригувати глибину свого впливу на економіку. Вплив держави на економічні процеси базується на поєднанні ринкового саморегулювання з державними регуляторами.
Вплив держави на економічні процеси базується на поєднанні ринкового саморегулювання з державними регуляторами. Ринок виконує такі функції, як обмін продуктами праці відособлених товаровиробників, стимулювання підвищення ними якості продукції, зниження витрат виробництва; спонукання покупців до економії, збільшення доходів.
Держава застосовує певні регулятори, стабілізатори, соціальні компенсації. Для суспільства важливою є контрольна функція, наприклад, розробка різних стандартів (економічних, соціальних та ін.) Податки дозволяють державі регулювати певні види підприємницької діяльності, а через державні витрати воно стимулює фірми і підприємства, задовольняє соціальні потреби. Державою застосовуються методи прямого і непрямого регулювання економіки.
До методів прямого державного впливу належать:
визначення стратегічних цілей розвитку економіки та їх вираження в індикативних та інших планах, цільових програмах;
державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;
державна підтримка програм, замовлень і контрактів;
нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;
правові й адміністративні обмеження та заборони з випуску певних видів продукції тощо;
ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій.
Прямі методи державного регулювання не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу або небезпекою фінансового збитку і базуються на силі державної влади.
Методи непрямого державного регулювання економічних процесів спираються в основному на товарно-грошові важелі, визначають "правила гри" в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До них слід віднести:
оподаткування, рівень оподаткування і систему податкових пільг;
регулювання цін, їх рівня і співвідношень;
платежі за ресурси, ставки відсотка за кредит і кредитні пільги;
митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.
Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвитку ринкової економіки значно розширюється, звужуючи можливості прямого втручання держави у процеси розширеного відтворення.
Найважливішою передумовою державного регулювання економіки є розробка прогнозів. Державне прогнозування являє собою систему науково обгрунтованих уявлень про тих чи інших напрямах соціально-економічного розвитку країни. В умовах переходу до ринкових відносин прогнозування набуває дуже великого значення і стає початковою стадією, основою всієї системи управління. Це пов'язано з тим, що в умовах ринку змінюються траєкторії розвитку, збільшується вибір його варіантів, посилюється інтенсивність пошуку виходів із небажаних, негативних ситуацій. Досягається це за допомогою розвиненої системи альтернативних прогнозів. Крім того, у ринковій економіці збільшується кількість суб'єктів, які самостійно, під свою відповідальність, приймають ті чи інші рішення. Кожному з цих суб'єктів необхідно передбачити зміни ринкової кон'юнктури, можливі наслідки своїх рішень.
Прогнози розробляються в кількох варіантах і включають в себе кількісні показники та якісні характеристики розвитку макроекономічної ситуації. Основу їх складає система демографічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, зовнішньоекономічних, а також галузевих, регіональних і ін прогнозів окремих сфер діяльності. Результатом державного прогнозування є документи, необхідні для регулювання розвитку економіки і для розробки концепції розвитку країни.
Концепція розвитку економіки розробляється як на довгострокову, так і на середньострокову перспективу. У ній конкретизуються варіанти соціально-економічного розвитку країни, визначаються можливі цілі цього розвитку, а також шляхи та засоби досягнення цілей.
Державне програмування дозволяє передбачити перспективи розвитку, надає інформацію підприємствам, компаніям про наміри держави, є координуючим ланкою для всіх інших форм регулювання. Програмування надає ринку більш цілеспрямований розвиток.
При програмно-цільовому підході забезпечується концентрація ресурсів, досягнення кінцевих результатів, потреб. З його допомогою вирішуються основні проблеми економічного, соціального і науково-технічного розвитку, що мають важливе господарське значення і, як правило, міжгалузевий або міжрегіональний характер.
Програмування є досить жорстким методом впливу на процеси відтворення і, отже, застосовується в тих випадках, коли використання інших методів регулювання не може принести необхідних результатів.
Цільові програми розробляються як на довгострокову, так і на середньострокову перспективу. Вони характеризуються конкретно вираженими кінцевими результатами; включають в себе повну сукупність завдань, заходів і відповідних ресурсів; відрізняються високим ступенем комплексності, мають певний період реалізації. При цьому мета програми повинна бути вимірна, ясно виражена якісно і кількісно, ​​а система заходів розроблена не тільки з урахуванням досягнення основної мети, але і з рішенням проміжних завдань. Визначаються також можливі виконавці та терміни реалізації окремих заходів і програми в цілому.
Ринкові відносини передбачають функціонування підприємств і організацій різних форм власності. У конкурентній боротьбі на ринках беруть участь на рівних підставах акціонерні, орендні, приватні, державні підприємства.
Власність представляє форму відносин між людьми з приводу привласнення матеріальних благ, і особливо привласнення коштів, факторів виробництва. Форми власності припускають способи розподілу, обміну, споживання матеріальних благ; положення певних груп, класів. При приватній власності відносини будуються на відокремленому присвоєння, при громадській - на спільному присвоєння.
У стимулюванні розвитку малого підприємництва виникає важливе питання розподілу повноважень між державними органами федерального і регіонального рівнів.
Малий бізнес покликаний в першу чергу вирішувати місцеві економічні та соціальні завдання, і як наслідок місцеві влади об'єктивно виявляються вкрай зацікавлені в підтримці підприємництва. У той же час очевидна важливість стратегічних і координуючих зусиль державних органів федерального рівня в підтримці малого підприємництва. Основне завдання федеральних органів підтримки малих підприємств полягає в тому, щоб розробити єдині для всіх принципи організації малого підприємництва.
Підтримка малих підприємств на федеральному рівні зводиться, перш за все, до визначення державних пріоритетів допомоги малим підприємствам, формуванню необхідного фонду фінансових ресурсів за рахунок коштів федерального бюджету та розробці загальних принципів розподілу цих коштів між регіонами.
Інвестиційна діяльність відіграє важливу роль у розвитку економіки. Державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване як на стимулювання джерел накопичення всередині країни, так і на широке залучення зарубіжного підприємницького капіталу.
До інвестицій відносяться всі види майнових та інтелектуальних цінностей, спрямованих в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. Цими цінностями можуть бути: грошові кошти, рухоме і нерухоме майно, права користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права, що випливають з авторського права, ноу-хау та інших інтелектуальних цінностей і т.д.
Головним завданням є створення економічних умов для збільшення довгострокових інвестицій і залучення іноземних капіталів. Велику роль у її вирішенні відіграють фінансові пільги: звільнення від оподаткування частини прибутку, спрямованої на науково-технічні розробки; дозвіл на проведення прискореної амортизації основних фондів і т.п. Вони дозволяють розширити можливості найбільш ефективного інвестування грошових ресурсів у виробництво і тим самим створити умови для його розвитку.
Сфера матеріального виробництва є найважливішим об'єктом державного регулювання. До матеріального виробництва відносяться всі види діяльності, що створюють матеріальні блага у вигляді продукту, енергії і у формі переміщення вантажів, зберігання продуктів, сортування, упакування та інших функцій, що є продовженням виробництва в сфері обігу. Найбільш загальний принцип виділення сфери матеріального виробництва - участь відповідних підприємств, організацій у збільшенні вартості суспільного продукту і національного доходу. Іншими словами, сфера матеріального виробництва - це будь-яка діяльність, витрати на здійснення якої відносяться на вартість виробленої продукції або виконаних робіт.
Державне регулювання галузей матеріального виробництва здійснюється різними методами, які можна умовно розділити на прямі і непрямі. Методи прямого впливу проявляються найчастіше у формі адміністративних важелів: встановлення законодавчих рамок самостійності підприємств, реєстрація підприємств, надання ліцензій і свідоцтв на види діяльності, різні форми кадрової політики, розміщення замовлень на поставку продукції, директивне визначення номенклатури продукції, що випускається, використання органами державного управління права "вето" на надибуємо керівництвом АТ рішення при наявності у фондів майна "золотої акції" та ін У відношенні деяких груп галузей та виробництва здійснюється пряме державне управління (атомна енергетика, виробництво зброї, державні та муніципальні унітарні підприємства, підприємства, що знаходяться на стадії банкрутства і т.п.).
Методи непрямого впливу на підприємства приймають різноманітні форми в залежності від стану господарського законодавства, юридичної самостійності підприємства, дієвості, прийнятності і відпрацьована різних форм впливу на юридичні особи, характеру об'єкта регулювання, завдань, що стоять перед органами влади. Методи непрямого регулювання базуються на економічне стимулювання. Держава використовує для цього як власні фінансові, матеріальні та інші ресурси, так і різні елементи господарського механізму. Основними завданнями державного регулювання сфери матеріального виробництва в даний час є:
стабілізація основних показників промисловості, сільського господарства та інших галузей;
структурна перебудова суспільного виробництва в напрямі його соціальної орієнтації, зміни співвідношень між видобувними та обробними галузями, підвищення ролі наукомістких виробництв і особливо відновлення позицій машинобудівного комплексу як обов'язкової умови поступального руху економіки;
технічне переозброєння галузей матеріального виробництва;
входження у світовий економічний процес як рівноправного партнера розвинених країн світу, зміна спрямованості експорту російських виробників з продукції сировинних на продукцію обробних галузей промисловості;
підвищення якості продукції російських підприємств до рівня вимог світового ринку;
раціоналізація розміщення виробництва по території Росії;
забезпечення безпеки виробництва, і особливо екологічної безпеки енергетики, хімічної, металургійної промисловості.
Виділяючи з бюджету кошти на державні закупівлі, держава стимулює зростання як у галузях-виконавців замовлення, так і в сполучених виробництвах. Розміщенням своїх замовлень держава впливає не тільки на обсяги, але і структуру виробництва.
Важелями впливу на матеріальне виробництво можуть розглядатися регулювання процентної ставки за кредитні ресурси, зміна резервної норми для комерційних банків, державна політика доходів, формування купівельного попиту населення.
Найбільш радикальним засобом впливу на виробництво є регулювання процентних ставок за кредити. Безпосередній вплив на матеріальне виробництво держава надає шляхом бюджетного фінансування інвестицій. Прийняті законодавчі акти про державне регулювання тарифів на електричну та теплову енергію, газ, перекачування, перевалку і налив нафти.
Податкова політика в руках держави може бути потужним важелем впливу на матеріальне виробництво.
Диференціація податкових ставок може використовуватися державою для регулювання структури виробництва. Податкові ставки для виробників особливо дефіцитної продукції на період необхідного підйому цього виробництва можуть знижуватися до гранично можливого низького рівня.
Ринок праці - важлива сфера економічної та соціально-політичного життя суспільства. На ринку праці проводиться оцінка вартості робочої сили, визначаються умови її найму, в тому числі оплата і умови праці, можливість професійного зростання, гарантія зайнятості і т.д. У ньому відбиваються основні тенденції поділі праці, мобільність робочої сили, масштаби і динаміка безробіття.
Підкоряючись загалом законам попиту і пропозиції, по багатьом принципам свого функціонування ринок праці представляє собою ринок особливого роду. Регуляторами тут є не тільки макро - і мікроекономічні чинники, а й соціальні, демографічні процеси, а також процеси міграції, науково-технічний прогрес.
Для забезпечення соціальної стабільності в суспільстві і запобігання стихійного розвитку міграційних потоків вживаються заходи з упорядкування та регулювання міграційних потоків, впроваджуються системи імміграційного контролю, присікаються незаконні дії в цій сфері, організовується медико-епідеміологічний контроль за станом здоров'я осіб, що в'їжджають в країну.
Особлива роль відводиться державній системі інформації, моніторингу соціально-трудової сфери і ринку праці, тобто оцінці їх стану.
Мова йде про організацію систематичного аналізу соціально-трудової сфери, про виявлення на цій основі найбільш важливих тенденцій і гострих, які потребують невідкладного вирішення проблем, а також про прогнозування ситуації.
Великий вплив на ринок праці надає державні програми. Вони сприяють певній стабілізації соціально-економічного становища працівників, пом'якшують хворобливі ривки ринкового механізму.
Ринкове регулювання зайнятості відчутно проявляється у розробці спеціального законодавства, програм зі стимулювання зайнятості та збільшення числа робочих місць у державному секторі, з перепідготовки та підготовки робочої сили, сприяння найму робочої сили. Поряд з ними існує комплекс заходів непрямого регулювання: податкова, грошово-кредитна та амортизаційна політика уряду та ін
Заходи непрямого регулювання ринку робочої сили одночасно є і заходами загальноекономічного регулювання і впливають на динаміку зайнятості та безробіття.
Розвиток зовнішньоекономічної діяльності країни багато в чому визначається лібералізацією умов її здійснення. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відносяться спеціалізовані зовнішньоекономічні організації, підприємства сфери виробництва та обслуговування, біржі тощо, а також організації, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність і сприяють її розвитку (банки, торгово-промислові палати тощо).
Інструментами регулювання зовнішньоекономічної діяльності є квотування, ліцензування, валютне регулювання, а також податки, збори і ін
Адміністративні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності особливо ефективні в тих випадках, коли країна знаходиться в стані економічної нестабільності, дефіциту та інфляції. Вони застосовуються тимчасово в цілях або захисту економіки (квоти на імпорт), або її відновлення через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів.
Основними принципами державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності є:
єдність системи регулювання зовнішньоторговельної діяльності та контролю за її здійсненням;
єдність митної території країни;
пріоритет економічних заходів регулювання;
рівність та захист державою прав і законних інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності.
Вплив на зовнішньоторговельну діяльність здійснюється за допомогою встановлення імпортних та експортних мит, кількісних обмежень експорту та імпорту з метою забезпечення національної безпеки та виконання міжнародних зобов'язань країни. Розподіл квот і видача ліцензій при встановленні кількісних обмежень здійснюється в основному шляхом проведення конкурсу або аукціону.
Однак збережений державний контроль за експортом стратегічних товарів через систему спецеспортеров. Право на експорт, наприклад, нафти і нафтопродуктів має обмежене число фірм-виробників або торговельних організацій. Всі ці організації зобов'язані реєструвати кожен експортний контракт із зазначенням кількості вивозиться за кордон товару і його експортної ціни.
На імпортовані товари можуть запроваджуватися кількісні обмеження або підвищені мита. Застосовуються вони в тих випадках, коли такі товари надходять в дуже великих обсягах або на таких умовах, що здатні завдати шкоди виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на території країни.
Найважливіше значення в зовнішньоекономічній діяльності має валютне регулювання. Валютний контроль спрямований на дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

2. Перерахуйте і коротко охарактеризуйте основні інструменти державного впливу на інфляцію

Для стабілізації та підйому економіки необхідно регулювання інфляції. Вона властива ринковій економіці і викликає негативні соціально-економічні наслідки, якщо досягає значного розміру. Разом з тим, судячи по світовому досвіду, взята під контроль невелика інфляція може стимулювати економічний розвиток.
Регулюючі заходи повинні бути спрямовані, з одного боку, на стримування інфляції в рамках встановлених цільових орієнтирів, з іншого боку - на забезпечення стабільного економічного зростання і вирішення соціальних проблем.
Як свідчить світовий досвід, регулювання інфляції не може обмежуватися заходами впливу лише на її грошові чинники шляхом обмеження грошової емісії та пропозиції грошей. Монетаристські рекомендації боротьби з інфляцією не враховують її багатофакторність. Для стримування інфляції потрібна комплексна політика її регулювання. Судячи по світовій практиці, для її успішної реалізації необхідно теоретичне обгрунтування регулювання інфляції в стратегії економічного зростання. Світова спільнота давно відмовилося від орієнтації лише на теорію класичного монетаризму, і поєднують його рецепти, зокрема ринкового регулювання, з кейнсіанськими рекомендаціями державного регулювання економіки та інфляції.
Мета регулювання інфляції - не придушення її за всяку ціну, а управління інфляційним процесом ринковими і державними методами в інтересах піднесення національного виробництва та забезпечення економічної безпеки країни і народу. Невелика інфляція може збільшувати платіжний попит і тим самим стимулювати економічне зростання. Країни з цивілізованою економікою навчилися регулювати інфляційне зростання цін.
Незалежно від того, в якій сфері зароджується інфляція, виникає ланцюгова реакція і зворотний зв'язок, тому що виробництво, розподіл, обмін, споживання взаємопов'язані. Будучи наслідком економічного спаду і розбалансованості економіки, інфляція посилює диспропорції відтворення і дезорганізує господарські зв'язки. Нерівномірний зростання цін по товарних групах породжує нерівність прибутків, ставок заробітної плати, стимулює відтік коштів і кадрів з одного сектора економіки в інший. Інфляція знецінює грошові накопичення підприємств, населення та послаблює зацікавленість у результаті господарської діяльності, стимулює розвиток "тіньової" економіки та антисоціальних явищ.
Важливим напрямом успішного регулювання інфляції є пожвавлення інвестицій, концентрація коштів на пріоритетних проектах.
Для регулювання інфляції важливо збільшення частки інвестицій у машинобудуванні, металообробних галузях, харчової промисловості, підприємствах зв'язку, сільському господарстві. Важливу роль відіграє вдосконалення податкової системи, одночасно проводиться жорстка політика бюджетних витрат.
Для підвищення ефективності регулювання інфляції необхідно активізувати інвестиційний потенціал, призупинити погіршення стану промислового апарату.
Для стримування інфляційного процесу важливо прискорити адаптацію підприємств до ринкових умов господарювання, знизити частку збиткових підприємств.
Ключове місце в антиінфляційній політиці займає зміцнення бюджетів всіх рівнів та ефективний контроль за їх виконанням.
Важливим напрямком стримування інфляційного процесу - зміна політики в галузі державного боргу по лінії зниження суми запозичень і витрат на його обслуговування, виплати зобов'язань держави, підвищення ефективності управління боргом, важливо здійснення боргової стратегії на середньострокову перспективу, спрямованої на скорочення витрат з погашення та обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу і зниження його величини.
Для стримування монетарних чинників інфляції важливе значення має регулювання емісії грошей і грошової маси.
Важливим об'єктом регулювання інфляції є швидкість обігу грошової одиниці, так як її збільшення рівносильно додаткової емісії грошей при інших рівних умовах.
Складовою частиною антиінфляційної політики в стратегії економічного зростання є санація та реструктуризація банківської системи, зміцнення стабільності банків, підвищення якості їх функції акумуляції та перерозподілу грошових коштів, захист інтересів кредиторів банків та підвищення їхньої довіри, подолання недобросовісної практики.
Регулювання цін - найважче напрям антиінфляційної політики. Одним із антиінфляційних чинників є стримування зростання регульованих державою цін і тарифів на продукцію природних монополій (електроенергія, газ, залізничні перевезення).
Стан фондового ринку також впливає на інфляційний процес.
Регулювання інфляції - один із способів відновлення пропорцій відтворення і стимулювання розвитку ринкової економіки. Тому теоретичною базою регулювання інфляційного процесу є відтворена теорія інфляції, яка трактує її, як багатофакторне соціально-економічне явище, породжене диспропорціями в процесі суспільного відтворення та економічною політикою і проявляється у зростанні цін і знецінення грошей.
Комплексне регулювання інфляції включає взаємопов'язані методи, об'єднані єдністю мети. Це обумовлено тим, що незалежно від сфери зародження інфляції - монетарної або немонетарною - виникає чіпка пряма і зворотний зв'язок. Тому принцип комплексності потребує узгодження регулюючих заходів з метою уникнення їх негативних наслідків.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Менеджмент і трудові відносини | Контрольна робота
51.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Державне регулювання економіки 8
Державне регулювання економіки 3
Державне регулювання економіки 6
Державне регулювання економіки 2
Державне регулювання економіки 10
Державне регулювання економіки 2
Державне регулювання економіки 5
Державне регулювання економіки 4
Державне регулювання національної економіки
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru