Держава і право України XVI-XVIII ст

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Зміст

Введення

1. Державно-правове становище українських земель у складі Речі Посполитої. Управління та право Запорізької Січі.

2. Приєднання Лівобережної України до Росії. Організація влади і управління на українських землях у складі російської держави

3. Ліквідація автономії України. Приєднання Правобережної України

4. Джерела, кодифікація та основні риси права України XVII-XVIII ст

Висновок

Література

Введення

Своєю метою я ставлю розкрити зміст теми «Держава і право України XVI - XVIII ст». Для цього я використала знайдену і пропоновану літературу на цю тему.

Український, білоруський і російський народи мають єдине коріння. Формування української народності відбувалося у XIV - XVI ст, до середини XVII ст. визначилися межі її етнічної території, сформувалися єдина мова, культура, Україна почала розвиватися економічний.

Проте, до кінця XIV ст. Україна була ослаблена набігами монголо-татари, навалою золотоординського іга. Через це значна частина південноруських земель була захоплена Польщею, Угорщиною і Молдавією, а до складу Великого князівства Литовського були включені Східна Волинь, Поділля, Київщина та Чернігово-Сіверщина. Українські землі піддавалися жорстоким нападам з боку орд Кримського ханства. Велася боротьба між феодалами за панування на Україні. Все це вплинуло на те, що Україна увійшла до складу Речі Посполитої і довгий час залишалася під гнітом Польщі.

Звільнення Україна з-під гніту Польщі було довгим і тернистим. Увійшовши до складу Російської імперії Україна потрапила у нову залежність.

1. Державно-правове становище українських земель у складі Речі Посполитої. Управління та право Запорізької Січі

Відповідно до Люблінською унією 1569 р. велика частина українських земель опинилася під владою Речі Посполитої. Почалося насильницьке ополячення українського народу. Повсюдно насаджувалися польські закони, мову, звичаї, звичаї. У великі і родючі області Малої Русі кинулася польська шляхта. Територія України була поділена на воєводства на чолі з польськими воєводами.

Влада польських магнатів і шляхти прийняла грубі форми. Землі перебували в користуванні селян, козаків, міщан захоплювалися польськими магнатами і шляхтою. Панщина досягала 5-6 днів на тиждень. Селяни були перетворені в безправних кріпаків, їхнє майно і саме життя повністю залежали від сваволі пана. Володіння польських і українських магнатів досягали величезних розмірів і перетворювалися на державу в державі.

У важкому становищі перебувало і населення міст. Польська шляхта, по мимо земель, користувалася монополіями на млини, броварні, сосредотачивала в своїх руках промисли і торгівлю.

Католицьке духовенство поставило собі за мету приєднання православного населення до католицької церкви. У 1596 р. у Бресті відбувся Церковний собор, на якому було прийнято рішення про з'єднання церков. Польський уряд визнало законним постанову уніатського собору, король видав маніфест про що відбулося поєднання церков. Православ'я офіційно перестала існувати. Більшість православної знаті Україні прийняло католицизм і ополячилась. Заборона православної церкви на Україну привів до розділу українців на два табори, що поклало початок відмінностям, що розвинувся між західними і східними українцями.

Таким чином, встановлений польськими феодалами тяжкий кріпосницький і національний гніт був найсильнішим гальмом економічного і культурного розвитку України. Корінним питанням національного існування українського народу, історичною необхідністю для нього ставало звільнення від гніту Польщі.

У таких умовах з XVI ст. український народ піднявся на масову визвольну боротьбу проти чужоземних поневолювачів. Однією з найпоширеніших форм протесту селянства проти кріпосницького гніту була втеча. Бігли в міста, заселяли Подніпров'ї, Лівобережну Україну. Бігли на південь, у степи; тут швидкі об'єднувалися в загони, займалися промислами: полюванням, риболовлею, в прикордонних місцях збіглі починали займатися сільським господарством, ремеслами, торгівлею. Так селяни перетворювалися на козаків, тобто у вільних людей.

«Козак» - слово тюркського походження, означає «степової розбійник», «вільна людина». (Джерело: Радянська історична енциклопедія, під ред. Є. М. Жукова, М.-вид. «Радянська енциклопедія», 1973 р., Т.14, стор.835).

Перші відомості про українських козаків відносяться до 1480 р., коли за свідченням польського літописця М. Бєльського, вони супроводжували польське військо в поході на кримських татар. У середині XVI ст. ватажок козацтва - староста Дмитро Вшіневецкій об'єднав козаків. Заснували за дніпровськими порогами укріплені поселення, що отримали назву Запорізька Січ.

Запорізька Січ - це вільне військове братерство, на чолі з кошовим отаманом. Кожен козак був зобов'язаний за свій рахунок нести військову службу. У Січ приймали будь-якого, хто приходив добровільно, не питали, хто він, як і чим жив до цього, аби не був католиком чи євреєм. Жінки в Січ не допускалися. Січ безперервно поповнювалася вихідцями з Московської Русі та Речі Посполитої. (Джерело «Огляд російської історії», С. Г. Пушкарьов, Санкт-Петербург, 1999 р., вид. «Лань», стр.368).

Козацтво виробляло свої форми управління та військового побуту, своє військове мистецтво, створило свою організацію - козацьку республіку. На чолі - виборна військова рада, якою керував кошовий отаман. Кошовому отаману підпорядковувалися курінні отамани або полковники. Решта були рівні.

У Запорізькій Січі були суворі закони. Кошовий отаман був необмеженим ватажком на війні і у походах. Всі справи у запорізьких козаків вирішувалися світом, на раді. Рада обирала кошового отамана, вершила суд і приймала рішення про військові походи. За крадіжку вбивали, за привід жінки в Січ стратили.

В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялася на паланки (округи) на чолі з полковниками (курінний отаман).

Військові та адміністративні органи Запорізької Січі стали зразком для нового формується державного апарату України.

У Запорізькій Січі діяли норми звичаєвого козацького права. У збережених документах українських гетьманів неодноразово згадувалися статті «Права і звичаї Війська Запорозького». Звичайне козацьке право насамперед встановлювало військово-адміністративний порядок. Також у звичайному праві встановлювався порядок володіння землею, порядок купівлі-продажу рухомого майна, порядок ведення справ по окремих злочинів і покаранням.

2. Приєднання Лівобережної України до Росії. Організація влади і управління на українських землях у складі Російської держав

Визвольна боротьба українського народу, з самого початку була одночасно і боротьбою за возз'єднання з російським народом в єдиній Російській державі.

Друга половина XVII ст. була для України важким часом. Країна була спустошена і виснажена прийшлими військами - польськими, литовськими, московськими, татарськими. Зсередини України роздиралася безперервної міжусобною боротьбою козацьких вождів і народно-визвольними війнами.

У 1648 р. український народ рішуче виступив проти польської влади. Боротьбу очолив видатний державний діяч і полководець України Богдан Хмельницький.

Богдан Хмельницький народився близько 1595 р. в родині багатого козака з дрібних українських шляхтичів. Під Чигирині ном Б. Хмельницькому належав хуторі Суботові. Для свого часу це був високоосвічена людина. З 1620 р. він брав участь у війнах з Туреччиною і Кримом, в 30-х роках разом з усім козацтвом - у повстанні проти польських феодалів. Після повстань 1637-1638 р.р. Хмельницький служив чигиринським сотником. У 40-х роках він з козаками, будучи запрошений на службу до Франції, провів там два роки. Хмельницький добре розбирався в міжнародних відносинах того часу. Йому була близька ідея боротьби за національне визволення, він плекав непримиренну ненависть до поневолювачів, знав про заповітні сподівання свого народу і розділяв з ним мрії про возз'єднання України з Росією. Возз'єднання України з Росією Богдан Хмельницький присвятив своє життя.

У наприкінці 1647 р. польське командування на Україну отримало відомості що Б. Хмельницький підбурює козаків до бунту. Командування почало приймати нагальні заходи, щоб не допустити нового масового виступу. Хмельницький втік до Південне Запоріжжі. За Дніпровськими порогами Хмельницький зібрав значні сили, залучив кримського хана на свій бік, тим самим Хмельницький не дав можливості Польщі використати проти України турецько-татарські орди.

До кінця 1648 повсталі швидко опанували Січчю (у самій Січі стояв польський гарнізон). Проти поневолювачів піднімалися, особливо в Подніпров'ї, міста і села. Талановито проведена Хмельницьким операція проти польських урядових військ закінчилася блискучою перемогою повстанців. Почалася визвольна війна українського народу.

Головною і вирішальною силою в розпочатій боротьбі були українські селяни, міська біднота і козацькі низи.

Під керівництвом Богдана Хмельницького - гетьмана «славного війська Запорозького і всієї по обох сторонах Дніпра сущої України Малоросійської» (джерело «Огляд російської історії», С. Г. Пушкарьова, 1999 р., С-П., Вид. «Лань», стор .354) - розгорнулася велика і складна організаційна робота. У короткий термін за підтримки українських народних мас і за допомогою Росії були створені на Україну великі збройні сили.

На загальновійськовий козацькій раді, 1648 р., було винесено рішення об'єднатися з Росією. 8 червня 1648 гетьман Богдан Хмельницький вперше офіційно звернувся до російського уряду з проханням про прийняття України до складу Росії. Російський уряд після невдалої війни з Польщею не змогло тоді ж задовольнити прохання українського народу. Однак з 1648 р. український народ став отримувати постійну допомогу і підтримку з боку Росії.

Тільки в 1653 р. російський уряд рішуче стало на шлях возз'єднання України з Росією. У травні 1653 р. російське уряд скликав Земський собор, для розгляду питання про об'єднання України з Росією. Враховуючи багаторазові прохання Україні, а також беручи до уваги небезпеку, що загрожувала існуванню українського народу з боку польських і турецько-татарських загарбників, Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р. дав згоду на прийняття України до складу Росії.

8 січня 1654 в Переяславі козацька рада, за пропозицією гетьмана Б. Хмельницького, затвердила військово-політичний союз України з Росією. У березні 1654 р. посли гетьмана Хмельницького отримали від царя московського жалувану грамоту. У грамоті підтверджувалися права і вольності козаків і всіх жителів України, приймалися «статті Богдана Хмельницького». У «статтях» були викладені питання щодо організації управління на Україну, з інтересами козацтва, військової старшини, духовенства. 27 березня в відповідно до рішень, прийнятих з обговорених з посольством питань, царський уряд видав кілька жалуваних грамот. За царським грамотам України надавалося право самоврядування окремими станами, встановлювався реєстр козацького війська в 60 тисяч осіб, у разі смерті гетьмана військо обирало нового гетьмана, козаки підлягали своєму військовому суду, козацькі маєтки і землі повинні були залишатися і за вдовами козаків. Так само гетьман міг приймати послів, сповіщаючи про це Москву. З турецьким султаном і польським королем заборонялося спілкуватися без вказівки московського уряду.

За Березневим статтями Лівобережжі, Слобідська Україна і Запоріжжя користувалися правом самоврядування та зберігали особливості в адміністративному, судовому, військовому пристрої. Територія Україна ділилася на 16 військово-адміністративних округів або полків. Зберігалася гетьманське правління, гетьман обирався на козацькій раді з осіб, заздалегідь висунутих старшиною і після затверджувався царським урядом. Так само гетьман стояв на чолі війська запорізького; в руках гетьмана зосереджувалася вся військова, політична, судова та адміністративна влада. На чолі округу стояли полковники - одночасно головні адміністратори і полкова старшина. Полки ділилися на сотні - сотник очолював сотню. Генеральний старшина допомагала гетьману в управлінні. Генеральна старшина складалася з:

обозного - керував артилерією козацького війська;

судії;

писаря - вів діловодство і займався зовнішніми зв'язками;

підскарбія - відав фінансами;

бунчужних, хорунжий і осавулів - відповідали за формування і боєпостачання війська, навчали козаків військовій справі.

Центром управління виступала генеральна військова канцелярія, на чолі з генеральним писарем.

У міру необхідності гетьман збирав козацьку Раду для обговорення найважливіших питаннях. Адміністративно-військові посади вважалися виборними, проте, заміщалися на розсуд вищестоящої влади.

Переяславка угоду по-різному оцінювалося Росією і Україною. Московський цар намагався зміцнити свій вплив на внутрішні справи України, тим самим поступово перетворюючи Україну на провінцію Московської держави. Б. Хмельницький ж прагнув до розширення і зміцнення української автономії.

Треба відзначити, що завдяки приєднання до Росії Лівобережжя стало центром політичного і культурного життя України. Лівобережна Україна була густо заселена, добре розвинена економічно, столицею її стало місто Батурин.

3. Ліквідація автономії України. Приєднання Правобережної України

Після возз'єднання з Росією більш ніж століття України мала певне самоврядування.

Організації та діяльності адміністрації на Україну при обранні нового гетьмана щоразу підтверджувалися в нових статтях і грамотах царського уряду Росії. Царський уряд зберігаючи самоврядування надавала старшині, шляхті, духовенству феодальні привілеї, тим самим зміцнюючи свою владу на Україну. Військові раді широкого складу перестали скликатися зовсім, зростає значення старшиною раді та органів гетьманської адміністрації. Роль стала грати Генеральна військова канцелярія, в якій зосередилося політичне, адміністративне, військове, судове і фінансове управління. До кінця XVII ст. вибори генеральної старшини і полковників придбали процедурний характер, так як ці посади займалися за призначенням гетьмана.

На початку XVIII ст. царським урядом Росії був встановлений новий порядок обрання гетьманського старшини: за поданням гетьмана старшина призначався царським указом. У 1715 р. скасовується виборність полкового та сотенного старшин. Царським урядом Росії проводиться активна політика обмеження гетьманської влади. При гетьмані призначається резидент. Згодом царський уряд починає повністю контролювати діяльність гетьмана. На пост гетьмана намагалися підібрати кандидатів, які б сприяли уряду в ліквідації автономії України. У 1764 р. гетьманство було ліквідоване. У процесі звуження і ліквідації самоврядування Україні царизм створив нові російські адміністративні установи. Вся влада зосередилася в руках президента II Малоросійської колегії генерал-губернатора П. Румянцева.

Росія прагнула колонізувати чорноморські степи і в зв'язку з цим не могла залишити на нижній течії Дніпра вільне, практично самостійне поселення, Запорізьку Січ. Політика Запорізької Січі була мінлива і імпульсивна, в цьому була постійна небезпека внутрішніх і міжнародних хвилювань для Росії. У 1775 р. російські війська взяли Запорізьку Січ і поклали край її існуванню.

У другій половині XVIII ст. Росія продовжувала проводити активну зовнішню політику, залишаючись не тільки їхього, а й значною мірою творцем європейської політики. При цьому російська дипломатія домагалася вирішення трьох головних національних завдань. Однією з них була завершення процесу возз'єднання українських земель з Росією. Цьому перешкоджала Польща, продовжувала утримувати за собою значну частину української території, так зване Правобережжі.

До другої половини XVIII ст. Польська держава переживала політичну та економічну кризу. Криза, постійні війни послабили Польська держава і були причиною поділу Польщі у 1772 р., 1793 р., 1795 р. - унаслідок чого Річ Посполита перестала існувати. До Росії по другому розділу Речі Посполитої відійшла Правобережна Україна.

Таким чином, 1796 р. з України була утворена Малоросійська губернія. На Україну запроваджено кріпосне право. Українська знати від змін виграла, по «Жалуваної грамоті дворянству» старшини отримували всі права російського дворянства і тому поставилися спокійно до ліквідації Української автономії.

Треба ще зауважити, що якщо Лівобережна Україна приєдналася до Росії добровільно, то Правобережна Україна була приєднана з примусу.

4. Джерела, кодифікація та основні риси права України XVII - XVIII ст.

Джерелами Українського права були:

Звичайне козацьке право - застосовувалося в суді, у встановленні військово-адміністративного порядку, визначало порядок володіння землею, купівлі-продажу рухомого майна, у визначенні деяких злочинів і покарань.

Міське право - використовувалося в містах, в основному в тих які користувалися правом самоврядування, у формі магдебурського права і його різновидів (Хелмсько право).

Перероблені збірники магдебурського права (збірник «Порядок») застосовувався в судовій та адміністративній практиці.

Після возз'єднання України з Росією джерелом права так само стали законодавчі акти царського уряду та правові норми місцевої української влади. Це царські грамоти, договірні статті, акти гетьманської влади та Військовий канцелярії. До приклади, незважаючи на зміну змісту статей і грамот при обранні нового гетьмана формально залишалися юридичними актами, які регламентували загальне положення Україні.

III Литовський статут - діючі норми польсько-литовського права на території України.

Значну труднощі в діяльності адміністративних і судових установ створювало невпорядкованість і суперечливість норм права. Звільнення від польського панування, розвиток феодалізму з урахуванням інтересів козацької старшини зажадали глибокого зміни права, кодифікації. Царський уряд Росії кодіфіціруя українське право прагнуло наблизити його до норм єдиного загальноросійського законодавства.

Царський указ 1728 «Рішучі пункти гетьману Данилу Апостолу» поклав початок над роботою кодифікацією українського права. На основі указу в Глухові з представників козацької старшини була утворена спеціальна кодифікаційна комісія. Робота комісії над проектом збірки законів, під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ», закінчилася 1743 Основою цього документа стали раніше діяли на Україну правові норми, які були перероблені з урахуванням інтересів українських феодалів і закріплювали за феодалами економічне і політичне панування . У 1744 р. звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ» був представлений на розгляд та затвердження в Сенат. Звід складався з трьох книг - статуту Литовського, Зерцала саксонського, книги «Порядку»; поділявся на 30 глав, 531 артикул і 1716 пунктів.

До Зводу був приєднаний перелік посадових військових і цивільних чинів на Україну. Звід так і не був затверджений. Не дивлячись на те, що Звід не був офіційно визнаний в судочинстві, їм нерідко користувалися як авторитетним джерелом.

У 1763 р. були створені земські градские і підкоморських суди за зразком литовських, що діяли на основі Литовського статуту. У 1767 р. видано «Екстракт малоросійських прав» - збірка нормативних матеріалів державного та адміністративного права та судочинства. З 1783 р. на Малоросію поширюється дія Установи про губернії 1775 з відповідною системою судів, яке було скасовано у 1796 р. і відновлена ​​колишня судоустрій, що існувала до 1783 р.

Після возз'єднання України з Росією у власність українських феодалів перейшли земельні ділянки польських магнатів і шляхти. У зв'язку з цим одним з найважливіших інститутів права на Україну стає інститут права феодальної власності на землю. Розширюються і зміцнюються кріпосницькі відносини - це впливає на те, що переважною формою земельних володінь стає вотчинная форма. Іншою формою земельних володінь була тримання земель. До цих земель належали - рангові. Рангові землі були пожалували службовцям особам на термін їх офіційної діяльності. В кінці XVII ст. зі зміною потреб старшини та інших українських феодалів відбувається поступове зближення обох форм землеволодіння, а XVIII ст. повне їх злиття.

На Україні існували договори купівлі-продажу, позики, найму.

Возз'єднання України з Росією, розвиток феодальних відносин поглибили й загострили класову боротьбу, що вплинуло на розвиток кримінального права. Державні злочини стояли на першому місці - це зрада гетьмана і козацької старшини Російського державі. Зрада каралась стратою шляхом відсікання голови або четвертуванням. Члени сім'ї та інші родичі зрадника підлягали вічного прокляття і заслання до Сибіру, ​​все їх майно конфісковувалось.

Посадові злочини козацької старшини, рядових осіб (хабарі, розтрата) каралися тілесними покараннями, майно злочинця конфісковувалось або стягували грошовий штраф.

Вбивства розрізнялися прості і кваліфіковані. Існували злочини проти особистості - нанесення побоїв, ран, членоушкодження.

До майнових злочинів ставилися крадіжка, грабіж, розбій. Була група злочинів проти честі і гідності особистості.

При розгляді судових справ користувалися розшукової формою процесу.

Висновок

Возз'єднання України з Росією мало важливе історичне значення. Російське держава розширила свої території, зміцнило свою могутність, посилило свої зовнішньополітичні позиції. Народ України був позбавлений від національного і релігійного гніту з боку панської Польщі, від загрози поглинання Туреччиною. На Україну створюються сприятливі умови для економічного розвитку. Залучення Українських земель у всеросійський ринок сприяє розвитку виробничих сил.

У складі Російської держави України отримала особливий правовий статус, широкі права, але протягом наступних 100 з гаком років поступово скасовувалося самоврядування Україні. Новоутворена феодальна верхівка Україна отримала від царя бажані класові привілеї і тому не дуже опиралася ліквідації автономії України.

У ході визвольних війн проти панської Польщі починає формуватися українська державність. У складі Російської держави формується право Україні, робляться спроби систематизувати його. Але формування української державності та систематизація права Україні так і не були завершені.

Література

Навчальні посібники:

1. Ісаєв І.А. Історія держави і права Росії, Москва - вид. «Юрист», 1996 р. - 544 стор

2. Історія вітчизняного держави й права / под.ред. Чистякова О.І., частина 1, Москва - вид. «Юрист», 2001 р. - 428 стор

3. Кузнєцов І.М. Історія держави і права слов'янських народів, Москва - вид. «Нове знання», 2004 р. - 587 стор

Джерела:

1. Історія держави і права Росії в документах і матеріалах з найдавніших часів по 1930 р. / под.ред. Кузнєцова І.М., Мінськ - вид. «Амалфея», 2000 р. - 640 стор

Дослідження:

1. Заічкін І.А., Почкаев І.М. "Російська історія IX-середина XVIII ст ", Москва - вид. "Думка", 1992 р. - 798 стор

2. Пушкарьов С.Г. «Огляд російської історії», Санкт-Петербург - вид. «Лань», 1999 р. - 431 стор

3. Радянська історична енциклопедія, гл.ред. Жуков Є.М., Москва - вид. «Радянська енциклопедія», 1973 р. - 1038 стор, 14 тому.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Контрольна робота
58.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Держава і право Франції в новий час кінець XVIII початок ХХ ст
Держава і право України в період перебудови соціалізму
Право України другої половини XVII-XVIII ст
Право України другої половини XVII XVIII ст
Право України другої половини XVII XVIII ст
Московська держава в XVI ст
Московська держава в XVI столітті 2
Московська держава в XVI столітті
Росія в XVI XVIII століттях
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru