приховати рекламу

Держава та державна влада

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Курсова робота
з курсу «Загальна право»
за темою: «Держава і державна влада»

Зміст
Введення
1. Поняття, основні ознаки і характеристики держави
2. Суть державної влади. Співвідношення державної влади і держави
3. Елементи державної влади
Висновок
Список використаних джерел

Введення
Сутність - це головне в предметі (явище, процес), що визначає всі його сторони, характеристики, взаємозв'язку і відрізняє його від усіх інших явищ навколишньої дійсності.
Сутність явища залишається незмінною, хоча деякі його характеристики можуть змінюватися в процесі історичного розвитку. Суть державної влади єдина. Однак вона не лежить на поверхні, прихована в глибині явища, до неї треба дістатися.
Державна влада представляє собою складне явище. Спроби дати його визначення, що вживаються різними вченими, політичними діячами, мислителями, зводилися головним чином до перерахування її ознак.
Багато дослідників підкреслювали, що держава являє собою об'єднання, корпорацію, спільність людей, що проживають на певній території і підлеглих політичної влади, здатної застосовувати примус.
Розглядаючи державу і державну владу з різних позицій - філософської, історичної, соціологічної, юридичної, географічної та ін, можна виділити лише ті чи інші їх аспекти (характеристики). Юридичний підхід дозволяє виділити основні ознаки державної влади, що відрізняють його від інших організацій сучасного суспільства.
Питання про сутність держави - питання про те, кому належить державна влада, хто її здійснює і в чиїх інтересах. Тема завжди актуальна, а стосовно до сучасної Росії - остродіскуссіонная. Про сутність російської держави і державної влади пишуть юристи, політологи, політики.
Мета роботи - проаналізувати сутність держави і державної влади. На підставі мети в роботі поставлені наступні завдання:
1) охарактеризувати сутність держави і виділити його основні характеристики;
2) проаналізувати визначення державної влади, розкрити її структуру;
3) вивчити форми, способи і методи здійснення державної влади.

1. Поняття, основні ознаки і характеристики держави
У юридичній науці існує два підходи до сутності держави: загальносоціальні і класовий.
З точки зору класового підходу сутність держави в тому, що воно є машина для придушення пригноблених класів, нав'язування їм волі панівного класу. Ці та подібні їм положення, які виражали суть марксистського розуміння держави в суспільстві з антагоністичними класами, починаючи з кінця 40-х років XIX ст., Особливо після Паризької Комуни 1871 р., і аж до звершення Жовтневої революції та початку будівництва соціалізму в Росії, грали прогресивну роль у поясненні походження, сутності та розвитку держави. Однак у процесі відбуваються в світі після перемоги соціалістичної революції в Росії глобальних змін марксистська теорія класової боротьби і держави була перетворена радянським суспільствознавством, в тому числі і юриспруденцією, в догму. Зокрема, буржуазна держава раз і назавжди характеризувалося відповідно оцінками Маркса і Енгельса, даними державі промислового капіталізму, і тез Леніна про імперіалістичний державі, сформульованим в основному в перші два десятиліття XX ст. Тим часом всупереч прогнозам загниванні і загибелі капіталізму капіталістичний лад не тільки переніс політичний удар, нанесений Жовтневою революцією, але і вистояв в умовах глибокої економічної кризи і депресії кінця 20-х - початку 30-х років. Завдяки втручанню держави в економіку, початок якому поклали теорія Дж. Кейнса і практика Ф. Рузвельта, він зміцнів і виявився здатним в порівняно короткий термін здійснити науково-технічну революцію, використавши її досягнення для підвищення рівня життя народу. При регулюючої ролі держави були проведені заходи для перерозподілу доходів, впроваджені численні засоби соціальної захищеності людини.
Поряд з цим збереглися властиві капіталізму потужні стимули матеріальної зацікавленості, засновані на охороні і розвитку приватної власності. Цікаво також, що капіталістичний лад виявився здатним сприйняти і впровадити деякі прогресивні ідеї різних течій соціалізму. Важливо й те обставина, що в ряді капіталістичних країн, в тому числі великих, при владі тривалий час перебували соціал-демократи, цілеспрямовано поєднували у своїй діяльності можливості капіталізму з ідеями соціалізму. Тому те суспільство, яке сформувалося в багатьох країнах Заходу після другої світової війни і яке в радянському минулому, як і раніше характеризувався як традиційне капіталістичне, насправді суттєво відрізнялося від капіталістичного суспільства часів як Маркса і Енгельса, так і Леніна.
Цілком зрозуміло, що сталися зміни позначилися і на державі. Як показує досвід США, Англії, Італії, Франції, ФРН, Швеції та інших країн, в розвинених західних демократіях при об'єктивному, неупередженому відношенні держава не може вже визначатися як «нічний сторож буржуазії», її знаряддя («машина») для «придушення і експлуатації »робітничого класу та інших пригноблених мас. У повоєнні роки воно все більше ставало інструментом подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства, а за допомогою досягнення соціального компромісу, підвищення ролі права. Все більше значення та розвиток в цих країнах отримують демократія, плюралізм, поділ влади, захист прав людини і т. д. Всі ці зміни дозволяють розглядати сучасні найбільш цивілізовані демократичні держави Заходу як правових.
Таким чином, сам процес розвитку буржуазної держави вніс істотні корективи у створену марксизмом модель поняття і сутності цієї держави, виявив неспроможність сформованих уявлень про її непорушності.
Реалії життя послужили також підставою для ряду виникли на Заході теорій («стадій економічного зростання», «постіндустріального суспільства», «конвергенції двох систем» тощо), які стверджують, що нинішнє «буржуазне» держава не відповідає своїй назві і має розглядатися як нове індустріальне або постіндустріальне, посткапіталістичне держава. Значним виявився внесок академіка А.Д. Сахарова у розвиток ідеї конвергенції, суть якої в зближенні та втіленні в єдиному суспільстві і державі того кращого, що містять у собі і капіталістична, і соціалістична системи з метою забезпечення прогресу, свободи і миру усередині кожної країни і на міжнародній арені.
Разом з тим слід відзначити суттєві протиріччя і розбіжності між створеним марксизмом теоретичним чином соціалістичної держави як держави «не у власному значенні» і тими моделями реального соціалізму і соціалістичної держави, які отримали втілення після Жовтневої революції в СРСР.
За прогнозом класиків марксизму, соціалістична держава покликане було придушити опір повалених експлуататорів; забезпечити для трудящих демократію вищого типу; побудувати соціалізм; підготувати перехід до суспільства без класів і потім відійти. Але сталося інакше. Запрограмований порівняно короткий період держави диктатури пролетаріату надмірно розтягнувся. Апарат насильства, величезна бюрократія - все те, що ставило держава під суспільством, зберігалося; служив же апарат, всупереч прогнозам Маркса, Енгельса, Леніна, не трудящим на чолі з робочим класом, а партійно-державної верхівки. Демократія обмежувалася однопартійність. Вибори носили формальний характер. Держава використовувалося для масових репресій, переслідування інакодумців, стримування руху на захист прав людини. Відбувалося повне одержавлення суспільного життя. Пронизана адміністративно-командним управлінням економіка програвала в змаганні з капіталізмом.
Визнаючи це, не слід, однак, впадати в крайнощі і не бачити в пройденому радянською державою соціалістичному шляху нічого позитивного. Але в головному це не міняє суті справи.
Проаналізуємо тепер загальносоціальні підхід. У зв'язку з цим особливу увагу привертає висловлена ​​в «Капіталі» думка Маркса про те, що держава охоплює своєю діяльністю два моменти: і виконання спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства, і специфічні класові функції.
На жаль, дана теза, порушене Марксом лише мимохідь при розгляді іншого питання стосовно до рабовласницького і буржуазному державі, не отримав подальшої спеціальної розробки ні в самому «Капіталі», ні в більш пізніх працях Маркса, не вплинув на суть розуміння держави його послідовниками. Тим часом саме в наведеному судженні, на погляд М.І. Байтіна, отримує коротке синтезоване вираз найбільш істотне і цінне як у марксистському, так і в немарксистській підході до держави; робиться крок у напрямку подолання однобічності у трактуванні держави, розуміння його як єдності двох його тісно взаємопов'язаних сторін - загальнолюдської і класової [1]. І дійсно, будь-яка держава, поряд із вирішенням суто класових завдань, виконує і загальнолюдську місію, без якої не може існувати жодне суспільство.
До виконання загальних справ належить, перш за все, здійснення таких елементарних різноманітних колективних потреб суспільства, як організація охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, засобів транспорту і зв'язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба зі злочинністю, з епідеміями, охорона природних ресурсів, заходи з запобігання війни та забезпечення миру і т. п.
Загальнолюдське призначення держави у більш широкому сенсі полягає в тому, щоб бути інструментом соціального компромісу, пом'якшення та подолання протиріч, пошуку злагоди і співробітництва різних верств населення та громадських сил; забезпечення загальносоціальної спрямованості у змісті всіх здійснюваних ним функцій.
Поєднуючи в собі, таким чином, і класове, і загальнолюдське, держава виступає одночасно і як організація політичної влади суспільства, і як його єдиний офіційний представник. Його соціальне призначення одночасно охоплює виконання і спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства, і специфічних класових завдань.
Тільки з огляду на загальнолюдське і класове в державі, можна досягти наукової об'єктивності в його вивченні, розглядати його таким, яке воно є насправді.
Разом з тим слід мати на увазі, що співвідношення між загальнолюдським і класовим в державі в різні епохи не однаково, воно не стоїть на місці, а динамічно відбиває реалії соціально-економічного і політико-державного розвитку, досягнутий рівень прогресу і демократії.
Відповідно в певних умовах, наприклад в рабовласницьких і феодальних державах, в буржуазних державах періоду промислового капіталізму, в деяких буржуазних державах епохи монополістичного капіталу, особливо з тоталітарним режимом, а також у державах диктатури пролетаріату, в характеристиці сутності і соціального призначення держави на перший план виступають класове панування, насильство, придушення. А, розкриваючи співвідношення загальносоціальних і класових почав (сторін) держави у сучасних умовах, важко не помітити, за загальним правилом, пріоритет загальнолюдських цінностей. Така гуманістична тенденція особливо наочно проявляється в останні десятиліття в розвинених державах Америки і Європи, і в окремих країнах азіатського континенту, наприклад, в Японії.
Держава, що представляє собою переважно знаряддя соціального компромісу, відповідає рівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом, гласністю, багатопартійністю, вільними виборами, поділом влади, їх легітимністю, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю високоавторитетні і незалежного суду і т. д.
Демократичне, цивілізовану державу, межі влади якої, формування, повноваження, функціонування її органів суворо грунтуються на праві і вище призначення якого полягає у визнанні, дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина, є правовим. Нині це найвища ступінь у всій багатовікової історії розвитку держави.
Якщо узагальнити всі критерії, що виділяються в науці при характеристиці правової держави, то вони зводяться до наступних [2]:
1) панування права в суспільному і політичному житті;
2) непорушність природних прав і свобод особистості, їх гарантованість та реальність здійснення;
3) взаємна відповідальність держави й особистості;
4) принцип поділу влади.
Закріплення у ст. 1 Конституції РФ норми про те, що «Російська Федерація - Росія є демократичне федеративну правової держави з республіканською формою правління», не означає, однак, що правова держава в нас уже створено, що нині існуюче держава стала внаслідок цього правовим.
Насправді у наведеному положенні Конституції РФ правова держава розглядається як мета, до якої ми прагнемо, з досягненням якої пов'язане нинішнє та подальший розвиток Росії. Даний процес повинен бути органічно пережитий суспільством, яке саме повинно дозріти для цього економічно, політично, духовно, юридично. Разом з тим не можна не помітити, що процес формування та фактичного утвердження правової держави перебуває у нас все ще в початковій стадії, здійснюється не цілком послідовно й недостатньо інтенсивно.
Підводячи підсумок вищесказаному про двоєдиної загальносоціальної і класової природі сутності і соціального призначення держави, можна відзначити один з можливих «робочих» варіантів його короткого загального визначення, запропонованого М.І. Байтіна. Держава - це організація політичної влади, необхідна для виконання як суто класових, завдань, так і спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства [3].
Враховуючи, що держава - дуже складне явище у низці чинників (почав), які безпосередньо впливають на його сутність і соціальне призначення, крім розглянутих вище, в конкретних історичних умовах розвитку окремих країн слід також мати на увазі релігійний фактор (Іран, Пакистан, Афганістан) , національний фактор і деякі інші. Сказане, проте, не означає, що всі ці фактори повинні бути відображені у визначенні держави взагалі. При цьому досить виходити з його найбільш загальних начал - загальносоціального і класового.
Запропоноване М.І. Байтіна загальне визначення держави одержало підтримку в літературі. Зокрема, Т.М. Радько називає його «найбільш прийнятним сучасним визначенням держави, в порівнянні з раніше запропонованими» [4]. На його думку, «дане визначення точніше інших характеризує не тільки поняття, але і соціальне призначення держави як інституту, що обслуговує інтереси і стоять при владі класів чи груп, і самого суспільства».
Проаналізувавши сутність держави, виділимо тепер його характерні ознаки. Держава - це організація (знаряддя, машина) безпосереднього політичного владарювання. Всі інші організації, що входять у політичну систему суспільства, беруть участь у здійсненні влади опосередковано, через державу, в тій чи іншій мірі і в різних формах співпрацюючи з ним.
Держава відрізняється від цих організацій поряд істотних ознак [5].
1. Держава в межах своїх територіальних кордонів виступає в якості єдиного офіційного представника всього суспільства, всього населення, об'єднаного їм за ознакою громадянства.
2. Державний суверенітет, під яким прийнято розуміти властиве державі верховенство на всій території і незалежність у міжнародних відносинах. Держава - єдиний носій суверенної влади, народу.
3. Держава видає закони і підзаконні акти, що мають юридичну силу і містять норми права.
Ті чи інші громадські об'єднання можуть приймати рішення, обов'язкові для їх внутрішньоорганізаційні підрозділів і членів, тоді як нормативні правові акти держави є обов'язковими для всіх державних і муніципальних органів, громадських об'єднань, приватних організацій, посадових осіб і громадян. Правотворчість - виняткова прерогатива держави.
4. Государство есть сложный механизм (аппарат) управления обществом, разносторонними социальными сферами и процессами, представляющий собой систему государственных органов и соответствующих материальных средств (вещественных придатков), необходимых для выполнения его задач и функций.
Специфическая особенность органов, образующих в своей совокупности государственный механизм, состоит в государственно-властном характере их полномочий, что связано с обязательным юридическим закреплением формирования и деятельности этих органов и основанной на этом способности издавать правовые акты и охранять их от нарушения.
Функционирование этого специально созданного государственного механизма, этой своеобразной отлаженной «машины» необходимым образом предполагает наличие особого слоя лиц – государственных служащих, основное назначение которых, с учетом сложившегося в классовом обществе разделения труда, в том только и состоит, чтобы управлять.
5. Государство – единственная в политической системе организация, которая располагает правоохранительными (карательными) органами (суд, прокуратура, милиция, налоговая полиция и т.д.), специально призванными стоять на страже законности и правопорядка.
6. Только государство располагает вооруженными силами и органами безопасности, обеспечивающими его оборону, суверенитет, территориальную целостность и безопасность.
7. Один из важнейших признаков государства, так или иначе соприкасающийся со всеми рассмотренными выше и обобщающий некоторые из них, – это тесная органическая связь государства с правом, представляющим собой экономически и духовно обусловленное нормативное выражение государственной воли общества, государственный регулятор общественных отношений. Трудно найти в истории пример, когда государство могло бы обходиться без права, а право – без государства.

2. Сущность государственной власти. Соотношение государственной власти и государства
Смысл любого государства сводится к тому, чтобы осуществлять власть в обществе. Власть – это реальная возможность проводить в жизнь свою волю, подчинять своей воле волю других субъектов. Коротко говоря, сущность государства – это есть организация власти в обществе.
Понятия «государственная власть» и «государство» очень часто отождествляют, не проводя между ними никакого различия. В то же время эти понятия нужно различать, так как за ними стоят хоть и взаимосвязанные, но все же разные явления.
В отечественной науке вопрос о соотношении государственной власти и государства относится к числу малоисследованных и не имеет однозначного решения. Например, одни ученые отождествляют государственную власть и государство, исходя из того, что государственная власть как бы материализуется в органах государства и ими представлена. Другие полагают, что государственная власть и государство соотносятся как содержание и форма, где власть является содержанием, а государство формой. Третьи рассматривают государственную власть в качестве признака государства. Четвертые считают, что государство – это средство осуществления государственной власти. Пятые предлагают проводить соотношение государственной власти и государства с учетом того, что понимается под государством.
Последний подход представляется наиболее предпочтительным, так как соотношение государственной власти и государства действительно будет зависеть от того, что мы будем понимать под государством. В научной литературе государство принято трактовать либо в широком, либо в узком смыслах. При этом под государством в широком смысле понимается определенным образом организованное общество (государственно организованное общество), а под государством в узком смысле – определенная организация, управляющая обществом.
Говоря о соотношении государственной власти и государства в широком смысле, государственную власть следует рассматривать в качестве неотъемлемой принадлежности государства, его важнейшего признака, потому что государство в широком смысле – это политико-территориальный союз людей, управляемый государственной властью и находящийся под ее защитой.
Иначе будет выглядеть соотношение государственной власти с государством в узком смысле. Здесь государство рассматривается уже не в качестве определенным образом организованного общества, а в качестве определенной политической организации, функционирующей в обществе. Эта организация выражена в разветвленной системе органов, которые олицетворяют собой государственную власть. Иначе говоря, государство в узком смысле – это определенным образом организованная публичная власть – государственная власть.
Общественная власть бывает разной. Прежде всего, необходимо выделить социальную власть частичного и общего характера. Первая – корпоративная – присуща различным объединениям. Это частично публичная, квази-публичная власть, не имеющая политического характера. Она действует как власть объединения над его членами.
Вторая – это публичная власть общества, действующая в государственно организованном обществе в целом. Публичная власть имеет политический характер, поскольку связана с существованием ассиметричного общества. Публичная политическая власть может выражаться в политическом доминировании определенной крупной социальной группы населения в обществе. Она может быть рассредоточена в зависимости от силы давления того или иного социального слоя. В этих условиях возможно рассредоточение политической власти между различными социальными группами, причем такое рассредоточение может быть изменчивым, и, следовательно, характер политической власти время от времени может изменяться.
Однако нужно иметь в виду, что эти изменения не касаются ее сущности, они могут влиять только на некоторые аспекты ее содержания. Публичная политическая власть относительно стабильна на долговременном отрезке истории.
Особенной разновидностью публичной власти является государственная власть. Реально она принадлежит органам государства, его должностным лицам в соответствии с законами государства.
В этой связи государственную власть надо рассматривать в качестве содержания государства, а органы государства в качестве ее внешней формы. Государство же (в узком смысле) будет представлять собой единство содержания (государственной власти) и формы (органов, в которых выражена государственная власть)[6].
Вопрос о структуре государственной власти – это вопрос о ее внутреннем строении, о тех элементах, из которых она состоит. Как представляется, структуру государственной власти необходимо рассматривать с разных позиций, с разных точек зрения. Это позволит получить более глубокие представления о самой государственной власти и элементах, ее составляющих.
Прежде всего, рассмотрим структуру государственной власти с точки зрения структуры власти вообще. При этом мы отвлечемся от того, что власть находится в постоянном движении, функционировании и будем рассматривать ее как бы в состоянии покоя, в статике. В научной литературе при таком подходе принято выделять два структурных элемента власти: волю и силу. Воля – определяющий элемент власти. Любая власть всегда есть проявление чьей-то воли: воли отдельного человека, коллектива людей, класса, народа и т.д. Властвовать – значит претворять свою волю в жизнь, кому-то ее навязывать, кого-то ей подчинять. Государственная власть – это тоже чья-то воля. В настоящее время считают, что это либо воля народа, либо воля тех или иных классов, либо воля каких-то социальных групп.
Второй структурный элемент власти – сила. Сила как бы подкрепляет волю, способствует ее претворению в жизнь. Без силы воля не способна утвердиться, не способна воздействовать на поведение других. Сила власти может быть выражена в ее авторитете, в идеологическом воздействии, в принуждении, в насилии. Сила государственной власти наиболее ярко проявляется в государственных органах, прежде всего в органах принуждения – армии, полиции и др. Когда авторитета государственной власти недостаточно для утверждения государственной воли, в действие, как правило, вступает механизм государственного принуждения в лице соответствующих органов.
Иначе будет выглядеть структура государственной власти, если государственную власть рассматривать в динамике, в действии. Здесь государственная власть предстает уже как определенное отношение, складывающееся между властвующими и подвластными, как претворение в жизнь воли властвующих и подчинение этой воле подвластных.
В государствоведении вопрос определения государственной власти не имеет однозначного решения, в связи с чем можно столкнуться с самыми разными определениями государственной власти. Например, одни в государственной власти видят определенную функцию, другие – волевое отношение, выступающее как отношения между властвующими и подвластными, третьи – способность властвующих навязывать свою волю подвластным, четвертые – организованную силу, способную подчинять себе волю подвластных, пятые – управление, связанное с принуждением, и т.д[7]. Известно, что понятие складывается из основных, существенных черт и признаков тех явлений, которые отражаются в данном понятии. Поэтому чтобы раскрыть понятие государственной власти, нужно рассмотреть и охарактеризовать те черты, признаки, которые присущи государственной власти.
Можно выделить следующие свойства государственной власти.
Во-первых, государственная власть, как и любая власть, – это способность или возможность при помощи каких-либо средств воздействовать на чье-то поведение, распоряжаться или управлять кем-то, подчинять своей воле других. Именно так или почти так чаще всего определяется власть. И хотя ее иногда отождествляют с государственной властью, рассматривая в качестве либо политического господства, либо системы государственных органов, либо облеченных властными полномочиями государственных служащих, власть, тем не менее, понятие достаточно широкое, поскольку этим понятием охватываются самые разные виды власти, включая и государственную.
Во-вторых, государственная власть является разновидностью социальной власти, т.е. власти общественной, власти, которая возникает и проявляется в отношениях между людьми. Как разновидность социальной власти государственная власть – это способность или возможность воздействовать не вообще на чье-то поведение, а на поведение людей, распоряжаться или управлять не вообще кем-то, а людьми и их объединениями, подчинять своей воле не вообще кого-то, а опять же людей.
В-третьих, государственная власть – это публичная власть, т.е. власть, которая носит не частный, а всеобщий, всенародный характер. Она распространяется на общество в целом, на всех его членов и все их объединения.
Нередко государственную и публичную власть отождествляют, полагая, что публичная власть – это и есть власть государственная. Между тем государственная власть – не единственная разновидность публичной власти. К последней следует отнести, например, власть первобытного общества, которая тоже носила всеобщий, всенародный характер, являлась властью всего общества и распространялась на всех его членов. Поэтому не случайно отдельные государствоведы предпочитают называть государственную власть особой публичной властью или публичной властью особого рода. Но так или иначе государственная власть – это власть публичная, в связи с чем ее нужно рассматривать как способность или возможность осуществлять управление, руководство обществом.
В-четвертых, государственная власть – это власть политическая. Ее политический характер выражается в том, что она является властью государства, организации политической, и функционирует в социально неоднородном обществе, обществе, разделенном на различные социальные группы: классы, сословия, страты и т.д.
В научной и учебной литературе государственную и политическую власть часто отождествляют, подчеркивая, что политическая власть – это и есть власть государственная. Определенные основания для такого отождествления существуют, поскольку политическая власть первоначально возникает как власть государственная и долгое время пребывает только в этом качестве. Связано это с тем, что государство явилось исторически первой политической организацией, просуществовавшей в единственном числе достаточно длительное время. Однако постепенно в обществе сформировались и другие политические организации (например, политические партии), власть которых тоже приобрела политический характер. Поэтому государственная и политическая власть – это не совсем одно и то же, поскольку кроме государственной существуют и могут существовать другие формы политической власти. Однако вне зависимости от того, как решается вопрос о соотношении государственной и политической власти, государственная власть всегда была и остается властью политической, исходя из чего, ее следует рассматривать как способность или возможность осуществлять политическое руководство обществом.
В-пятых, государственная власть – это легитимная власть. Легитимность государственной власти, как принято считать, выражается, прежде всего, в признании этой власти населением страны в качестве публичной. Поскольку государственная власть является властью общества, общество, население страны должно признавать эту власть в качестве таковой, считать ее своей властью и подчиняться ей. В случае если общество не признает существующую государственную власть, отвергает ее, эта власть не имеет права на дальнейшее существование и должна быть заменена другой государственной властью. Поэтому государственная власть должна иметь кредит доверия у населения.
Получение кредита доверия у населения, по-другому легитимация государственной власти, имеет несколько форм. Чаще всего, вслед за немецким политологом М. Вебером, выделяют три таких формы: традиционную, харизматическую и рациональную. Традиционная легитимация основана на действующих в обществе обычаях и традициях, нередко связана с ролью религии, с личной, племенной или сословной зависимостью. Харизматическая легитимация обусловлена особыми (нередко приписываемыми) качествами тех или иных государственных деятелей. Благодаря этому, такие государственные деятели становятся символами нации и пользуются, как правило, всеобщей поддержкой населения. Рациональная легитимация опирается на разум. Население поддерживает государственную власть, руководствуясь собственной оценкой деятельности этой власти. Основу такой легитимации составляют не лозунги и обещания действующей власти, а ее практические дела, направленные на благо общества.
Легитимность государственной власти помимо признания ее населением характеризуется также легальностью. Легальность означает законность государственной власти и предполагает формирование, организацию и функционирование государственной власти в соответствии с действующим в стране законодательством: конституцией и другими нормативными правовыми актами. Легальность входит в состав легитимности и является ее юридическим выражением.
В-шестых, государственная власть – это власть территориальная. Как и государство, она действует только в пределах территории страны. При этом центральная власть действует в пределах всей территории страны, региональная – в пределах территории соответствующего региона (например, в пределах территории субъекта федерации), местная – в пределах территории соответствующих административно-территориальных образований (города, района, села и т.д.).
В-седьмых, государственная власть – это суверенная власть, власть, обладающая суверенитетом. Суверенитет государственной власти выражается в ее верховенстве внутри страны и независимости на международной арене. Верховенство проявляется в том, что государственная власть как бы возвышается над любой другой социальной властью в стране и при определенных обстоятельствах (например, в случае нарушения действующего законодательства) может эту власть запретить. Кроме того, верховенство государственной власти проявляется и в том, что только она может распространять свое действие на всю территорию страны и всех, кто на этой территории проживает или находится. Независимость же государственной власти состоит в ее праве самостоятельно решать все вопросы международного характера.
В-восьмых, государственная власть – это власть, которая осуществляется при помощи различных, в том числе и специальных, средств и методов. Государственная власть, как и любая власть, может осуществляться, используя самые различные средства и методы. Это могут быть сила авторитета, традиции, идеология, религия, пропаганда, поощрительные меры и т.д. Вместе с тем государственная власть располагает и своими, специальными средствами и методами, которых нет ни у одной другой социальной власти. К специальным средствам осуществления государственной власти относятся органы государства, в своем единстве образующие государственный аппарат, и нормы позитивного права, т.е. правила поведения, установленные или санкционированные государством. К специальным методам осуществления государственной власти относятся разнообразные методы государственного принуждения, вплоть до применения физического насилия и подавления.
3. Элементы государственной власти
В структуре государственной власти, если рассматривать государственную власть в динамике, в действии, можно выделить, как представляется, следующие элементы: субъекты власти, объекты власти, властеотношения, средства и методы осуществления власти[8].
Субъекты власти – это носители государственной власти, те, кому может принадлежать государственная власть. Обычно в качестве субъектов государственной власти называют социальные или национальные общности, классы или народ в целом, т.е. тех, чью волю, чью интересы выражает в данный момент государство. Вместе с тем иногда в качестве субъектов государственной власти рассматривают или государство в целом, или его органы.
Объекты власти – это подвластные, те, в отношении кого осуществляется государственная власть. К объектам власти обычно относят отдельных индивидов, их объединения (организации), социальные и национальные общности, классы, народ в целом.
Властеотношения – это отношения, которые возникают между субъектом и объектами власти в процессе ее осуществления, реализации. Такие отношения выражаются в том, что, с одной стороны, имеет место проявление воли субъекта власти вплоть до ее навязывания объектам власти, а, с другой, подчинение объектов власти субъекту власти.
Средства осуществления власти – это то, на что опирается государственная власть в процессе своего функционирования, то, с помощью чего она реализуется, претворяется в жизнь. Выше уже отмечалось, что специфическими средствами осуществления государственной власти являются государственные органы (государственный аппарат) и нормы позитивного права. Вместе с тем для осуществления своей власти государство может использовать и другие средства, например, различные негосударственные объединения, средства массовой информации, ту или иную идеологию, нормы морали и другие неюридические нормы, религию и т.д. То есть арсенал средств, на которые может опираться государственная власть, весьма разнообразен и зависит от конкретных условий ее осуществления.
Наконец, методы осуществления власти – это те приемы, которые использует государственная власть в целях подчинения своей воле поведение и деятельность подвластных. Традиционно государственная власть использует два основных метода – метод убеждения и метод принуждения, как правило, сочетая их. Метод убеждения основан на использовании идейно-нравственных средств воздействия на поведение человека. Он предлагает целенаправленную культурно-воспитательную работу, связанную с разъяснением государственной политики, идеологическую обработку населения, другие приемы привлечения подвластных на свою сторону. Метод принуждения связан с психологическим, материальным или физическим воздействием государственных органов и должностных лиц на поведение людей с целью заставить их действовать по воле властвующих субъектов. В отличие от метода убеждения он носит более жесткий характер и выражается в применении организованной силы государства. Государственное принуждение всегда связано с ограничением свободы человека, с безусловным навязыванием ему государственной воли.
Структуру государственной власти можно рассматривать и с других позиций. Например, с учетом принципа разделения властей, который нашел свое воплощение в практике многих современных государств, в том числе и нашего, в структуре государственной власти можно выделить такие элементы (ветви), как законодательную власть, исполнительную власть и судебную власть. С учетом территориальной организации государственной власти можно выделить центральную (верховную) власть, которая распространяет свое действие на всю территорию страны, и местную власть, действие которой ограничено территорией соответствующих административно-территориальных образований. В государствах с федеративным устройством кроме центральной (федеральной) и местной власти следует выделять также региональную власть, т.е. власть субъектов федерации.
Структуру государственной власти можно охарактеризовать еще с одной стороны: с точки зрения ее внешнего оформления, внешней организации. Державна влада як здатність або можливість держави здійснювати політичне керівництво суспільством завжди організаційно оформлена і так чи інакше виражена зовні. В этой связи возникает вопрос о механизме государственной власти, так как свое организационное выражение государственная власть находит именно в определенном механизме[9].
У вітчизняній літературі механізм державної влади, як правило, ототожнюють або з державним апаратом, або з механізмом держави, або з тим і іншим відразу, оскільки між державним апаратом і механізмом держави нерідко не проводять жодної різниці. Чтобы в этом разобраться, проанализируем, что же представляют собой государственный аппарат и механизм государства и совпадают ли они с механизмом государственной власти.
Державний апарат найчастіше визначають як сукупність або систему державних органів, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави. Іншими словами, державний апарат - це взяті в єдності всі державні органи, які, виконуючи власні функції, забезпечують виконання функцій держави в цілому.
Іноді державний апарат розглядають у вузькому значенні, розуміючи під ним лише органи виконавчої влади та державних службовців, які працюють в цих органах. У цьому випадку органи законодавчої та органи судової влади поняттям «державний апарат» не охоплюються.
В современной научной и учебной литературе наряду с понятием «государственный аппарат» широко используется понятие «механизм государства». Трактується воно неоднозначно. Одні цим поняттям позначають органи держави (державний апарат) у єдності з іншими державними організаціями - державними установами та державними підприємствами, які органами держави не є, але поряд з ними входять до складу держави і виконують його економічні, соціально-культурні та інші завдання і функції . При цьому в структурі механізму держави виділяють три елементи: органи держави (державний апарат), державні установи та державні підприємства. Інші вважають, що механізм держави - це і є державний апарат, тобто система державних органів, але взятий в динаміці. Третьи, тоже отождествляя понятия «механизм государства» и «государственный аппарат», включают в механизм государства (государственный аппарат) наряду с государственными органами государственные учреждения и предприятия, но рассматривают последние в качестве своеобразных вещественных придатков государственных органов. Зустрічаються й інші висловлювання з даного питання.
Як видається, поняття «державний апарат» та «механізм держави» при всій їх зв'язаності все ж потрібно розрізняти. Причому, щоб уникнути плутанини в цьому питанні даним поняттям потрібно надати строго певне значення. П'янов Н.А. полагает, что под государственным аппаратом целесообразнее всего понимать систему только государственных органов, а под механизмом государства систему всех государственных организаций: органов государства, государственных учреждений и государственных предприятий[10]. При такому трактуванні даних понять державний апарат теж є механізмом держави, але це не весь державний механізм, а тільки основна його частина. Інший, допоміжної його частиною є державні установи та підприємства, які мають відносну самостійність, хоча і підпорядковані органам держави. Включати їх у державний апарат поряд з органами держави немає достатніх підстав, так як вони якісно відрізняються від органів держави. Органы государства – это организации, которые олицетворяют собой государственную власть и осуществляют управление или всем обществом, или какой-нибудь его частью, а государственные учреждения и предприятия государственную власть собой не олицетворяют и их руководящие органы осуществляют управление только трудовыми коллективами данных учреждений и предприятий.
Більшість правознавців вважає, що державна влада отримує своє організаційне вираження не лише в системі органів держави, тобто в государственном аппарате, но и в системе государственных учреждений и предприятий, руководящие органы (администрацию) которых, как и органы государства, можно считать органами государственной власти[11]. Але вони є досить специфічними органами державної влади, так як їх владна діяльність обмежена рамками тільки трудових колективів державних установ і підприємств та за межі даних колективів не виходить. Це, однак, не дає підстав не включати державні установи та підприємства в механізм державної влади. Вони, як і органи держави, входять до його складу і займають у ньому відповідне місце. А це означає, що механізм держави цілком і повністю повинен бути включений до складу механізму державної влади.
Ряд правоведов высказывают мнение о тождественности понятий «государственная власть» и «государственный аппарат». Однако Пьянов Н.М. отмечает, что в практике отдельных государств имеют место случаи, когда те или иные негосударственные организации начинают выполнять функции государственных органов[12]. Происходит это обычно в результате передачи (делегирования) отдельных полномочий государственных органов каким-либо негосударственным организациям. Например, в современной Российской Федерации региональные государственные органы (органы субъектов федерации) могут передавать некоторые свои полномочия органам местного самоуправления, которые органами государства не являются и относятся к негосударственным организациям.
Наделение негосударственных организаций государственно-властными полномочиями не приводит к превращению их в государственные организации и включению в состав государства. Они по-прежнему остаются негосударственными организациями, но, обладая государственной властью, начинают ее осуществлять и выполнять определенные функции государства. Вследствие этого подобные негосударственные организации тоже следует включить в состав механизма государственной власти, поскольку они становятся носителями государственной власти и государственная власть тоже получает в этих организациях определенное организационное выражение.
Форма государственного правления показывает, как образуются высшие органы, что они собой представляют, на каких началах взаимодействуют. Форма правления также свидетельствует, участвует ли население в формировании высших органов государства, т.е. демократическим или недемократическим способом они образованы. Недемократическим путем формируются, например, высшие органы государства при наследственной монархии.
Таким образом, форма правления раскрывает способ организации верховной государственной власти, порядок образования ее органов, их взаимодействия между собой и с населением, степень участия населения в их формировании.
Существуют две основные формы правления – монархия и республика. Их верховные органы отличаются друг от друга и по порядку образования, и по составу, и по компетенции. Монархия – форма правления, где высшая государственная власть принадлежит единоличному главе государства – монарху (королю, царю, императору, шаху и т.д.), который занимает престол по наследству и не несет ответственности перед населением. Республика – это форма правления, в которой высшая государственная власть принадлежит выборным органам, избираемым на определенный срок и несущим ответственность перед избирателями.
Осуществление государственной власти в Российской Федерации возлагается на Президента Российской Федерации как главу государства; Федеральное Собрание, состоящее из двух палат (Совета Федерации и Государственной Думы) и осуществляющее законодательную власть; Правительства, осуществляющее исполнительную власть; суды (Конституционный, Верховный, Высший Арбитражный и иные федеральные суды, которые могут образовываться в соответствии с федеральным конституционным законом), которые осуществляют судебную власть в Российской Федерации. Перелік федеральних органів державної влади, що дається у ч. 1 ст. 11 Конституции РФ, является исчерпывающим, т.е. не допускає розширення без зміни гол. 1 Конституції.

Висновок
На сегодняшний день в юридической науке сформировалось два подхода к сущности государства: общесоциальный и классовый.
С точки зрения классового подхода сущность государства в том, что оно есть машина для подавления угнетенных классов, навязывания им воли господствующего класса. Этот подход верно характеризовал сущность ряда исторических типов государства (рабовладельческого, феодального, буржуазного), однако на определенном этапе развития сущностные характеристики государства изменились; данный подход не может объяснить сущность современных государств.
С точки зрения общесоциального подхода государство – средство достижения консенсуса, компромисса в обществе. Оно должно принять меры для предотвращения, сглаживания возможных конфликтов, противоречий между различными слоями, группами населения.
В сущности любого государства присутствуют и классовый, и общесоциальный аспекты. На определенном этапе исторического развития доминирующим становится либо классовое, либо общесоциальное проявление сущности государства.
Смысл любого государства сводится к тому, чтобы осуществлять власть в обществе. Власть – это реальная возможность проводить в жизнь свою волю, подчинять своей воле волю других субъектов. Коротко говоря, сущность государства – это есть организация власти в обществе. Государственная власть – это способность или возможность государства осуществлять политическое руководство обществом при помощи различных, в том числе и специальных, средств и методов.
Механизм государственной власти – понятие более широкое, чем механизм государства и государственный аппарат. Механизм государственной власти складываются из механизма государства, главной составной частью которого является государственный аппарат, и негосударственных организаций, обладающих государственно-властными полномочиями. Поэтому механизм государственной власти можно определить как совокупность или систему государственных и негосударственных организаций, в которых государственная власть находит свое организационное выражение и с помощью которых государство выполняет свои задачи и функции. В структуре же механизма государственной власти можно выделить три элемента: органы государства, в своем единстве образующие государственный аппарат (главный элемент), государственные учреждения и предприятия и негосударственные организации, обладающие государственно-властными полномочиями (дополнительные, вспомогательные элементы).

Список використаних джерел
1. Байтін М.І. О понятии государства. / / Правознавство. 2002. № 3.
2. Гаджієв К.С. Политическая наука: Учебное пособие. М., 2005.
3. Ильин И.А. Общее учение о праве. М., 2004.
4. Конституційне право: Підручник / Відп. ред. В.В. Лазарєв. М., 2007.
5. Конституція Російської Федерації. Коментар. / За заг. ред. Б.М. Топорнина, Ю.М. Батурина, Р.Г. Орєхова. М., 2004.
6. Общая теория права и государства. Під ред. Лазарева В. В. М., 1994.
7. Загальна теорія права. Під ред. Піголкіна А.С. М., 1996.
8. П'янов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
9. Радько Т. Н. Теория государства и права: Учебное пособие. М., 2001.
10. Селезнев Л.И. Политические системы современности: сравнительный анализ. СПб, 1995.
11. Теорія держави і права. Вип. 1. Під ред. Венгерова А. Б. М., 2003.
12. Ткачев Н. Не хватает политической воли // Законность. 1998. № 2.
13. Чиркин В.Є. Об определении государства. / / Держава і право. 1993. № 8.
14. Чиркин В.Є. Переходное постсоциалистическое государство: содержание и форма // Государство и право. 1997. № 1.
15. Чиркин В.Є. Общечеловеческие ценности и современное государство // Государство и право. 2002. № 2.


[1] Байтин М.И. О понятии государства. / / Правознавство. 2002. № 3.
[2] Чиркин В.Е. Общечеловеческие ценности и современное государство // Государство и право. 2002. № 2.
[3] Байтин М.И. О понятии государства. / / Правознавство. 2002. № 3.
[4] Радько Т. Н. Теория государства и права: Учебное пособие. М., 2001. С. 34.
[5] Байтин М.И. О понятии государства. / / Правознавство. 2002. № 3.
[6] Пьянов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
[7] Пьянов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
[8] Пьянов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
[9] Пьянов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
[10] Пьянов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
[11] Пьянов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
[12] Пьянов Н.А. Державна влада та її механізм. / / Сибірський юридичний вісник. 2001. № 4.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
98.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Державна влада 2
Державна влада
Правознавство та державна влада
Політична і державна влада
Державна влада і політичний режим
Державна влада 2 Розгляд поняття
Державна влада та самоврядування в Україні
Державна влада поняття ознаки структура
Державна влада поняття функції і властивості

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru