приховати рекламу

Гідроїдні Особливості життєдіяльності основні представники

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Реферат

з зоології

1. Гідроїдні. Особливості життєдіяльності, основні представники.

2. Загальна характеристика і класифікація типу плоских червів.

3. Війкові черви. Будова органів і особливості життєдіяльності.

КЛАС ГІДРОЇДНІ (HYDROZOA)

До класу гідроїдних належать: прісноводні гідри, морські гідроїдні поліпи та деякі медузи.

Типовим представником класу може бути прісноводний поліп — гідра.

Гідра — невелика (близько 1,5 см завдовжки) сидяча тварина, що має здовжене мішковидне тіло. На одному її кінці є рот, внаслідок чого цей кінець дістав назву орального. Протилежний (аборальний) кінець, трохи розширений, утворює ніби «підошву» якою гідра прикріплюється до субстрату. Рот веде в кишечну, або гастральну порожнину, яка закінчується сліпо. Навколо рота розміщені щупальці, здатні, як і все тіло гідри, витягуватися і ско­рочуватися.

Симетрія тіла — радіальна (променева). Вісь симетрії про­ходить вздовж тіла через оральний та аборальний полюси. Стінка тіла гідри складається з двох шарів клітин — ектодерми і енто­дерми. Між ними є тонка безструктурна опорна пластинка. Таку саму будову мають і щупальці.

Ектодерма гідри складається з різних клітин. Основна їх маса являє собою своєрідні епітеліально-мускульні клітини. Від звичайних покривних клітин вони відрізняються тим, що їх ос­нова, яка прилягає до базальної перетинки, витягнута і перетво­рена в мускульне волокно.

Між епітеліально-мускульними клітинами розміщуються жалкі клітини, особливо численні на щупальцях. Всередині жалкої клітини е особлива капсула, що містить отруйну рідину і довгу, скручену спіраллю нитку. У відповідь на подразнення нитка вмить викидається з капсули і пронизує або обплутує здобич. Замість витрачених жалких клітин розвиваються нові з недиференційованих (так званих інтерстиціальних) клітин.

Частина клітин ектодерми є чутливими, що служать для спри­ймання подразнень. Відповідна реакція на подразнення у вигляді скорочення тіла і щупальців відбувається завдяки скороченню

мускульних паростків епітеліально-мускульних клітин. Зв'язок між чутливими і епітеліально-мускульними клітинами здійснюється з допомогою паростків нервових клітин. Нервові клітини роз­сіяні в усій ектодермі і утворюють нервову сітку (дифузна нервова система; мал. 61). Таким чином, функція ектодерми кишечнопорож­нинних не тільки покривна,— вона значно різноманітніша, і з цим пов'язане описане диференціювання ектодермальних клітин.

Ентодерма, що вистилає гастральну порожнину, виконує пере­важно травну функцію. Клітини ентодерми мають джгутики і здат­ні утворювати псевдоподії, з допомогою яких клітини ентодерми захоплюють дрібні частки поживи і перетравлюють їх внутрішньо­клітинне (фагоцитоз).

Крім того, в ентодермі є залозисті клітини, що виділяють травні ферменти в гастральну порожнину, в якій перетравлюється більша здобич. Таким чином, у гідри, поряд з внутрішньоклітинним, відбувається і порожнинне (позаклітинне) травлення. Неперетравні залишки пожи­ви, а також продукти дисиміляції, що виділяються клітинами ентодерми в гаст­ральну порожнину, виводяться назовні через ротовий отвір.

Розмножуються гідри лункуванням і статевим способом. При пупкуванні на тілі гідри утворюється невелике випинан­ня, що поступово збільшується,— пупок, який перетворюється кінець кінцем у молоду гідру. Молода гідра відокремлюється від материнської особини і живе самостійно. Пупкуванням гідри розмножуються протягом усього літнього періоду. Восени у гідр починає­ться статеве розмноження. Одні види гідр роздільностатеві, інші — гермафродитні. Статеві клітини (яйцеклітини і спермато­зоїди) розвиваються в ектодермі. Сперма­тозоїди виходять у воду і проникають в яйцеклітини, що залишаються в тілі гідри. Запліднена яйцеклітина (зигота) вкривається оболонкою, випадає з материнського тіла і перезимовує; весною з неї розвивається молода гідра.

Морські гідроїдні поліпи відрізняються від прісноводних гідр чергуванням безстатевого і статевого поколінь, різних своєю бу­довою і способом життя. Поліпи є тут безстатевим поколін­ням. Вони провадять прикріплений спосіб життя і розмножують ся тільки пупкуванням, звичайно утворюючи при цьому колонії з сотень і тисяч особин. Пупкуючись, поліп дає початок також і вільноплаваючому статевому поколінню — медузам, які розмножую­ться тільки статевим способом, причому з запліднених яйцеклітин медуз розвиваються поліпи.

Медузи гідрополіпів мають зонтикоподібну форму. Від середини ввігнутої сторони відходить так званий хобот, на кінці якого є рот, що веде в гастральну порожнину. По краях зонтика розміщуються щупальці. Між екто- і ентодермою розви­вається значний шар мезоглеї, в якій розсіяні рідкі клітинні елементи ектодермального походження. Розвиток мезоглеї призвів до значної зміни гастральної порожнини. У медуз вона є системою каналів, що відходять радіальне від центральної ділянки гастральної порожни­ни і впадають у кільцевий канал, який лежить по краю зонтика. Мускульні паростки епітеліально-мускульних клітин дуже розви­нені. Нервова система також ускладнена крім нервової сітки, є нервове кільце, утворене скупченням значної кількості нервових елементів; воно розміщене по краю зонтика, де лежать і органи чуттів (органи рівноваги, світлочутливі вічка).

ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ (PLATHELMINTHES)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПУ

Плоскі черви — найчастіше дрібні організми, розміри яких ва­ріюють від кількох часток міліметра до 2-3 сантиметрів. Проте ряд плоских червів досягає 10-12 метрів завдовжки. Одні плоскі черви живуть вільно в морях і в прісних водах, інші — провадять паразитичний спосіб життя.

Тіло плоских червів сплющене в дорзовентральному напрямі. Форма тіла - овальна, листкоподібна, здовжена або стрічковидна.

Стінка тіла являє собою шкірно-мускульний мішок. У вільноживучих форм (війчасті черви) клітини зовнішнього епітеліально­го покрову мають війки, які служать для пересування. У паразитичних червів зовнішній епітелій виділяє шар кутикули. М'язи — гладкі і складаються з шару кільцевих і шару поздовжніх м'язових волокон.

Всередині шкірно-мускульного мішка розміщені різні органи, а простори між ними заповнені нещільною сполучною тканиною мезодермічного походження — паренхімою. В парен­хімі відкладаються запаси поживних речовин (глікоген та ін.); у ряду форм у ній утворюється пігмент. В зв'язку з сильним розвит­ком паренхіми в плоских червів немає порожнини тіла і вони нази­ваються безпорожнинними, або паренхіматозними.

Кишечник починається ротом, що веде в мускулисту ектодермічну глотку, яка переходить в ентодермічну середню кишку. Анального отвору (за дуже рідкими винятками) немає. Часто кишка дуже розгалужена. Залозисті клітини середньої кишки виділяють травні ферменти в кишкову порожнину, де по­жива перетравляється. Поряд з цим багато епітеліальних клітин кишечника можуть захоплювати дрібні частки поживи з допомо­гою псевдоподій і перетравлювати їх внутрішньоклітинне (фаго­цитоз). У всіх представників класу стьожкових червів кишечник повністю редукувався і живляться вони, всисаючи поживні речо­вини всією поверхнею тіла.

Органів дихання і кровоносної системи в плоских червів немає. У вільноживучих плоских червів і ектопаразитів дихання здійснює­ться через поверхню тіла У ендопаразитів процес дисиміляції проходить звичайно анаеробне, тобто без участі вільного кисню.

Органи виділення — так звані протонефридії; вони являють собою систему найтонших канальців, які багаторазово галузяться і пронизують паренхіму. Кінцеві розгалуження канальців замикаються особливими клітинами, через які рідкі продукти жит­тєдіяльності надходять у канальці. Всередині цих клітин є пучок протоплазматичних війок, які безперервно коливаються (так зване «миготливе полум'я»), завдяки чому продукти ви­ділення проганяються по канальцях у загаль­ний вивідний канал. Цей канал закінчується зовнішнім отвором — видільною порою. У ба­гатьох плоских червів вивідних каналів два.

Нервова система централізована, її цент­ральний відділ звичайно складається з парного нервового вузла (ганглія), що лежить у більшості на передньому кінці тіла, і зв'язаних з нервовим ганглієм нервових стовбурів. У гангліях і стовбурах зосереджені нервові клітини. Від нервового ганглія і нервових стовбурів відходять периферичні нерви до всіх частин тіла, зокрема до органів чуттів.

Органи чуттів розвинені слабо. У вільноживучих війчастих чер­вів і личинок багатьох паразитів є простої будови очі. Органом до­тику є вся поверхня тіла з розкиданими тут дотичними клітинами. У деяких є орган рівноваги — статоцист.

Органи розмноження. За небагатьма винятками, плоскі черви — гермафродити. Статевий апарат складається з чоловічих і жіночих статевих залоз (сім'яників і яєчників), статевих проток, па­рувальних і деяких додаткових органів. Докладніший опис орга­нів розмноження подається нижче.

Систематичний огляд Плоскі черви поділяються на три класи: клас війчасті черви (Turbellaria) клас сисуни (Trematodes) клас стьожкові черви (Cestodes)

КЛАС ВІЙЧАСТІ ЧЕРВИ (TURBELLARIA)

Турбелярії — переважно вільноживучі плоскі черви. Живуть у морях і прісних водах. Величина їх коливається від 1—2 мм до кількох сантиметрів. Пересуваються з допомогою війок і м'язових скорочень усього тіла. Рот — на черевній стороні. Ектодермічна глотка може висуватися назовні. Кишка — в багатьох галузиста, причому в ряді випадків поперечні відгалуження від поздовжніх стовбурів кишечника розміщуються в правильній по­слідовності одне за одним. Клітини кишкового епітелію мають дуже розвинену здатність до фагоцитозу. В будові нервової системи слід відзначити такі особливості: 1) у ряду ниж­чих турбелярій зберігаються сліди радіальної симетрії в розміщенні нервових стовбурів; 2) в деяких форм від головних поздовжніх нервових стовбурів відходять поперечні нер­ви відповідно до поперечних гілок кишечника. У багатьох є пара або кілька пар своєрідної будови очей, розміщених на передньому кінці тіла. В шкірі розсіяні численні дотичні клітини.

Статевий апарат гермафродитний. Іноді кілька пар статевих залоз лежать пара за парою між поперечними гілками кишечника на протязі майже всього тіла. Деякі турбелярії розмножуються безстатевим шляхом — повторним поперечним поділом. Типовий пред­ставник — молочна плянарія — звичайний житель прісних водойм. Довжина тіла — близько 20 мм; колір тіла — молочно-білий.

КЛАС СИСУНИ (TREMATODES)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Усі сисуни — паразити. Одні з них пара­зитують на покривах і зовнішніх органах своїх живителів, будучи, отже, ектопаразита­ми; інші — ендопаразити — оселяються у внутрішніх органах живителя.

Органами фіксації є присоски (звідси назва класу — сисуни). У дигенетичних сисунів присосок звичайно дві: ротова, яка роз­міщена на передньому кінці тіла, і черевна, що знаходиться на черевній стороні. Завдяки наявності двох присосок трематоди на­зиваються ще ”двоустками”. Рот у трематод, природно, один і зна­ходиться на дні ротової присоски. Черевна присоска з кишечником

Ніякого зв'язку не має. Рот веде в мускулисту глотку, за якою іде короткий стравохід. Останній переходить у кишку, яка, як правило, тут же роздвоюється, утворюючи два кишкові стов­бури. Кишкові стовбури тягнуться по боках тіла часто майже до заднього кінця. У ряду видів кишкові стовбури короткі. У деяких пред­ставників вони утворюють багато бокових від­галужень, які в свою чергу також галузяться. Закінчується кишечник сліпо. Не перетравлені залишки поживи виводяться через рот. Проте, описані рідкі випадки, коли головні кишкові стовбури відкривалися назовні отворами.

Будова органів виділення і нервової системи дигенетичних трематод загалом подібна до опи­саного в характеристиці типу. Будо­ва ж статевого апарату потребує докладнішого розгляду.

Жіночий статевий апарат має склад­нішу будову. Від яєчника відходить яйцепровід, що впадає в невеликий міхурець — оотип, куди відкриваю­ться також жовткові протоки, які йдуть від жовточників. Крім того, з оотипом зв'язане так зване тільце Меліса. Від оотипу відходить труб­часта звивиста матка; її кінцевий відділ, що відіграє роль піхви, від­кривається назовні жіночим стате­вим отвором, що розміщений поряд з чоловічим.

Незважаючи на повну можливість самозапліднення, воно, оче­видно, буває рідко, в тих, наприклад, випадках, коли в тому чи ін­шому органі паразитує лише один черв'як. Звичайно ж буває пе­рехресне запліднення.

Типовим прикладом може бути розвиток печінкового сисуна (Fasciola hepatica). Печінковий сисун у статевозрілій ста­дії паразитує в жовчних протоках печінки великої і дрібної рогатої худоби, свиней, коней і людини, які є остаточними живителями чер­в'яка. Яйця паразита виводяться з випорожненнями живителя і повинні попасти у воду. Тут у яйці закінчується розвиток личин­ки — мірацидія, який звільняється з яйцевої шкаралупи і деякий час провадить вільний спосіб життя. Мірацидій вкритий війками, має протонефридії, нервовий ганглій, вічко і особливі зародкові клітини. Дальший розвиток мірацидія відбувається лише в організ­мі проміжного живителя — молюска малого п'явушника (Limnaea).

Мірацидій активно заглиблюється в молюска і перетворюється в ньому в мішковидну неру­хому спороцисті/. В споро­цисті з зародкових клітин партеногенетично, тобто без запліднення, розвиваються нові личинки — редії. Редії мають рот, глотку, кишку, що сліпо закінчується, і за­родкові клітини, з яких у ті­лі редії, так само партеноге­нетично, розвивається ще одне покоління редій, або наступна личинкова стадія — церкарії. Церкарії мають хвіст, ротову і черевну присоски, двогалузисту кишку і недороз­винені статеві органи. Вийшовши з редій, церкарії залишають тіло молюска, деякий час плавають у воді, а потім осідають на під­водних рослинах, втрачають хвіст і інцистуються. Такі інцистовані личинки сисуна називаються адолескаріями. Адолескарії можуть проковтуватись (з водою, травою заливних луків і т. п.) остаточ­ним живителем. В його шлунку циста руйнується, звільнені з неї личинки заглиблюються в слизову оболонку кишечника, проника­ють у кровоносні судини, заносяться в печінку і тут перетворюю­ться в статевозрілу форму сисуна.

У деяких трематод описаний цикл розвитку ще більш ускладнює­ться включенням другого проміжного живителя. Так, наприклад, церкарії сисуна кошачого (Opisthorchis felineus), вийшовши з молюс­ка (перший проміжний живитель), у воді не інцистуються, а актив­но заглиблюються в тіло риби (другий проміжний живитель) і ін­цистуються в різних її органах. В цьому разі інцистовані церкарії називаються метацеркаріями. В статевозрілу форму метацеркарії і перетворюються лише в організмі остаточних живителів (собака, і кіт, людина), які заражаються при поїданні риби.

КЛАС стьожкові ЧЕРВИ (CESTODES)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Усі стьожкові черви — ендопаразити. Статевозрілі форми живуть майже виключно в кишечнику хребетних тварин. Ряд представників цестод є паразитами людини.

Тіло цестод має вигляд розчленованої стрічки (стро­біла). На передньому кінці є головка, або сколекс, за якою йде коротка нерозчленована шийка, що переходить у розчленовану стьожкувату частину тіла, яка складається з члеників, або проглотид. Лише в небагатьох тіло не розчленоване. Кількість проглотид у різних видів варіює від 3 до 3000—4000. Під час розвитку і росту черв'яка в кишечнику остаточного живителя проглотиди без­перервно відчленовуються від шийки; проглотиди заднього кінця тіла в міру дозрівання в них яєць відриваються. Довжина стробіли в різних видів коливається від одного міліметра до кількох метрів. Сколекс має органи фіксації, найчастіше у вигляді чотирьох муску­листих присосок або двох поздовжніх присисних щілин — ботріп. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще не­великий хоботок, озброєний кутикулярними крючками.

Органи травлення в цестод повністю редукувалися. Живляться вони, всмоктуючи через усю поверхню тіла розчинені поживні ре­човини з кишечника живителя.

Органів дихання і кровообігу в цестод, як і у всіх взагалі плос­ких червів, немає. Цестоди — анаероби: процеси дисиміляції здій­снюються без участі вільного кисню.

Органи виділення — протонефридії. Головних видільних каналів два; вони розміщені по боках стробіли по всій її довжині і відкриваються назовні на задньому кінці тіла. В кожній проглотиді поздовжні виділь­ні канали з'єднані попе­речним.

Нервова система (її центральний відділ) пред­ставлена головним ганг­лієм і нервовими стовбу­рами, що відходять від нього, з яких два головних лежать по боках тіла.

Органи розмноження розвинені надзвичайно сильно. Цестоди — майже всі гермафродити, їх ста­тевий апарат збудований дуже подібно до статевого апарату трематод. Проте в цестод повний комплект чоловічих і жіночих ста­тевих органів розвиваєть­ся кінець кінцем у кожній проглотиді.

В наймолодших члени­ках, що лежать безпосеред­ньо ззаду шийки, статевих органів немає. В проглотидах, розміщених трохи

далі назад, з'являються частини чоловічого статевого апарату; в міру відсування цих проглотид ще далі назад в них розвиваю­ться і жіночі статеві органи,— членики стають гермафродитними.

Як приклад розглянемо будову статевого апарату в гермафро­дитному членику бичачого ціп'яка.

Список літератури:

  1. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова „Хрестоматія із зоології”.

  2. Е.Т. Горовкина, Н.И. Кузьмина „Уроки зоологии”.

  3. Ю.Т. Вервес, П.Г.Балан, В.В. Серебряков. „Зоологія”.

  4. О.С. Батуєв, М.А. Гуленкова, Т.В. Іванова „Зоологія для школярів та абітурієнтів”.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
41.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Хрящеві риби Акули в скати як основні представники Особливості будови тіла та життєдіяльності 2
Хрящеві риби Акули в скати як основні представники Особливості будови тіла та життєдіяльності
Джгутикові Основні представники Особливості будови і функції органів 2
Джгутикові Основні представники Особливості будови і функції органів
Хеліцероносні Основні представники павукоподібних
Філософія життя основні ідеї та представники
Основні представники російської історичної науки
Антична філософія її основні риси напрямки та представники
Основні положення з безпеки життєдіяльності

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru