Гроші кредит банки 2 Зміст грошової

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Міністерство освіти і науки Російської Федерації

Федеральне агентство з освіти РФ

Пермський інститут (філія)

Державної освітньої установи вищої професійної освіти

"Російський державний торговельно-економічний університет"

Кафедра економічного аналізу і статистики

Контрольна робота по курсу:

"Гроші, кредит, банки"

Виконала

Студентка групи 2-го курсу

групи Бз-21

заочної форми навчання

спеціальності

"Бухгалтерський облік, аналіз і аудит"

Земцева Юлія Павлівна

Перевірила: Васильєва Ірина Юріївна

Перм 2010

Зміст

1. Зміст грошової емісії: її види, місце і значення

2. Закони кредиту

3. Нетрадиційні банківські операції

Література

1. Зміст грошової емісії: її види, місце і значення

Емісія - це такий випуск грошей в обіг, який призводить до загального збільшення грошової маси в обігу. Емісія буває готівкова та безготівкова.

У Росії діють такі принципи емісії готівкових грошей:

принцип необов'язковості забезпечення (не встановлюється офіційне співвідношення між рублем і золотом або іншими дорогоцінними металами);

принцип монополії та унікальності (емісія готівкових грошей, організація їх обігу та вилучення на території Росії здійснюються виключно Банком Росії);

принцип безумовної обов'язковості (рубль є єдиним законним платіжним засобом на території Росії);

принцип необмеженої обмінності (не допускаються будь-які обмеження щодо сум або суб'єктам обміну; при обміні банкнот і монети на грошові знаки нового зразка термін їх вилучення з обігу не може бути менше одного року і більше п'яти років);

принцип правового регулювання (рішення про випуск грошей в обіг і вилучення їх з обігу приймає Рада директорів Банку Росії).

Якщо готівкові гроші емітує тільки держава, то безготівкові гроші можуть створювати і комерційні банки, видаючи кредити. Процес створення грошей називається кредитним розширенням або кредитної мультиплікацією (дивись статтю Банківський мультиплікатор).

Поняття "випуск грошей" і "емісія грошей". Форми емісії

Гроші в господарському обороті в умовах ринку існували і існують завжди. Нові гроші в оборот надходять з банків, що їх створюють в результаті кредитних операцій. Ось чому кредитний характер грошової емісії є одним з основоположних принципів організації грошової системи держави.

Поняття "випуск грошей" і "емісія грошей" - нерівнозначні. Випуск грошей в обіг відбувається постійно. Безготівкові гроші випускаються в обіг, коли комерційні банки надають позичку своїм клієнтам. Готівкові гроші випускаються в обіг, коли банки в процесі здійснення касових операцій видають їх клієнтам зі своїх операційних кас. Однак одночасно клієнти погашають банківські позики і здають готівку в операційні каси банків. При цьому кількість грошей в обігу може і не збільшуватиметься.

Під емісією ж розуміється такий випуск грошей в обіг, який призводить до загального збільшення грошової маси, що знаходиться в обороті. Існує емісія безготівкових і готівкових грошей (остання і називається емісією грошей в обіг).

В умовах адміністративно-розподільчої економіки (за типом колишнього СРСР) і ту, й іншу емісію, як правило, здійснював Державний банк. В умовах ринкової економіки емісійна функція поділяється: емісія безготівкових грошей проводиться системою комерційних банків, емісія готівкових грошей - державним центральним банком. При цьому первинна емісія безготівкових грошей. Перш ніж готівка з'являться в обігу, вони повинні відображатися у вигляді записів на депозитних рахунках комерційних банків.

Головна мета емісії безготівкових грошей в обіг - задоволення додаткової потреби підприємств в оборотних коштах. Комерційні банки задовольняють цю потребу, надаючи підприємствам кредити. Однак кредити банки можуть видавати тільки в межах, наявних у них ресурсів, тобто тих коштів, які вони мобілізували у вигляді власного капіталу і засобів, що знаходяться на депозитних рахунках. З допомогою ж цих ресурсів можна задовольнити лише звичайну, а не додаткову потребу господарства в оборотних коштах. Між тим або у зв'язку зі зростанням виробництва, або у зв'язку із зростанням цін на товари постійно виникає додаткова потреба господарства і населення в грошах. Тому повинен існувати механізм емісії безготівкових грошей, що задовольняє цю додаткову потребу.

В умовах країн з адміністративно-розподільчою системою господарства емісія безготівкових грошей здійснювалася на основі кредитних планів, шляхом розширення послуг, відповідно до них кредитів.

У країнах з ринковою моделлю економіки, коли монополія на емісії зруйнована, дія такого механізму стає неможливим.

Сутність і механізм банківського мультиплікатора

При існуванні дворівневої банківської системи механізм емісії діє на основі банківського (кредитного, депозитного) мультиплікатора.

Банківський мультиплікатор являє собою процес збільшення (мультиплікації) грошей на депозитних рахунках комерційних банків у період їхнього руху від одного комерційного банку до іншого. Банківський, кредитний і депозитний мультиплікатори характеризують механізм мультиплікації з різних позицій.

Банківський мультиплікатор характеризує процес мультиплікації з позиції суб'єктів мультиплікації. Тут дається відповідь на питання: хто мультиплікуючий гроші? Такий процес здійснюється комерційними банками. Один комерційний банк не може мультиплікувати гроші, їх мультиплікуючий система комерційних банків.

Кредитний мультиплікатор розкриває двигун процесу мультиплікації, те, що мультиплікація може здійснюватися тільки в результаті кредитування господарства.

Депозитний мультиплікатор відображає об'єкт мультиплікації - гроші на депозитних рахунках комерційних банків (саме вони збільшуються в процесі мультиплікації). Як же діє механізм банківського мультиплікатора? Цей механізм може існувати тільки в умовах дворівневих (і більше) банківських систем, причому перший рівень - центральний банк управляє цим механізмом, другий рівень - комерційний банк змушує її діяти, причому діяти автоматично незалежно від бажання фахівців окремих банків. Механізм банківського мультиплікатора безпосередньо пов'язаний з вільним резервом. Вільний резерв являє собою сукупність ресурсів комерційних банків, які в даний момент часу можуть бути використані для активних банківських операцій. Таке поняття прийшло в Росію з західної економічної літератури. Слід зазначити, що воно не зовсім точно. Насправді вільні (оперативні) резерви комерційних банків - це їх ліквідні активи, з визначення ж видно, що це поняття відноситься до ресурсів, тобто пасивів комерційних банків. Дане поняття грунтується на тому, що комерційні банки можуть здійснювати свої активні операції (видавати позики, купувати цінні папери, валюту і т. д.) тільки в межах, наявних у них ресурсів. Вільний резерв системи комерційних банків складається з вільних резервів окремих комерційних банків, тому від збільшення або зменшення вільних резервів окремих банків загальна величина вільного резерву всієї системи комерційних банків не змінюється. Величина вільного резерву окремого комерційного банку

З р = К + ПР + ЦК ± МБК-ОЦР-А 0,

де К - капітал комерційного банку;

ПР - залучені ресурси комерційного банку (кошти на депозитних рахунках);

ЦК - централізований кредит, наданий комерційному банку центральним банком;

МБК - міжбанківський кредит;

ОЦР - відрахування в централізований резерв, що знаходиться у розпорядженні центрального банку;

А 0 - ресурси, які на даний момент уже вкладені у активні операції комерційного банку.

Розглянемо механізм банківського мультиплікатора на умовному прикладі (рис. 4.1, розміри кредиту і відрахувань дано у млн. крб.), Причому для спрощення зробимо три припущення:

  • комерційні банки на даний момент не мають у своєму розпорядженні вільними резервами;

  • кожен банк має тільки двох клієнтів;

  • банки використовують свої ресурси тільки для кредитних операцій.

Клієнт 1 потребує кредиту для оплати поставок від клієнта 2, але банк 1 не може надати йому кредит, оскільки не має вільного резерву. Банк 1 звертається до центрального банку і отримує від нього централізований кредит у сумі 10 млн. крб. У нього утворюється вільний резерв, за рахунок якого видається позика клієнту 1.

Клієнт 1 зі свого розрахункового рахунку оплачує поставку клієнту 2. У результаті вільний резерв у банку 1 вичерпується, але виникає вільний резерв в банку 2, оскільки клієнт 2 тримає свій розрахунковий рахунок саме в цьому банку, і залучені ресурси (ПР) цього банку зростають (див. формулу).

Частина вільного резерву банк 2 віддає в розпорядження центрального банку у вигляді відрахувань у централізований резерв (ОЦР). Умовно приймаємо норму таких відрахувань у розмірі 20% залучених ресурсів. Частина, що залишилася (8 млн. руб.) Вільного резерву використовується для надання кредиту в розмірі 8 млн. руб. клієнту 3.

Клієнт 3 розплачується за рахунок цього кредиту з клієнтом 4, які обслуговує комерційним банком 3. Таким чином, вже у цього банку виникає вільний резерв, у той час як у банку 2 він зникає. Банк 3 частину вільного резерву 1,6 млн. руб. (20% ПР) відраховує в централізований резерв, а решта - 6,4 млн. руб. використовується для видачі позики клієнту 5. При цьому гроші на розрахунковому рахунку клієнта 4 залишаються недоторканими. Клієнт 5 за рахунок позики, отриманої від банку 3, розплачується з клієнтом 6, переводячи їх на його розрахунковий рахунок, відкритий у банку 4. Звідси в банку 3 вільний резерв зникає: у банку 4 - виникає. Знову ж 20% цього резерву (1,3 млн. крб.) Відраховується в централізований резерв, що залишилася частина використовується для видачі позики у розмірі 5,1 млн. крб. клієнту 7, який за рахунок цієї позики розплачується з клієнтом 8, розрахунковий рахунок якого знаходиться в комерційному банку 5. Вільний резерв комерційного банку 4 зникає (хоча кошти на розрахунковому рахунку клієнта 6 залишаються невитраченим), у комерційного банку 5 він з'являється. У свою чергу цей банк частину свого вільного резерву - 1 млн. руб. (20% ПР) залишає в центральному банку у вигляді відрахувань у централізований резерв, а іншу частину (4,1 млн. крб.) Використовує для видачі позики клієнту 9. Далі процес триває до повного вичерпання вільного резерву, який у результаті за рахунок відрахувань у централізований резерв акумулюється в центральному банку і досягає розміру початкового вільного резерву (10 млн. крб. В банку 1).

У відповідності зі схемою гроші на розрахункових рахунках клієнтів 2, 4, 6, 8 і т. д. (всіх парних клієнтів) залишаються цілими, і тому загальна сума грошей на розрахункових (депозитних) рахунках складе, в кінцевому рахунку, величину, багаторазово велику, ніж початковий депозит - 10 млн. руб., що утворився при видачі позики клієнту 1. Однак гроші на депозитних рахунках можуть збільшитися не більш ніж у 5 разів, оскільки величина коефіцієнта мультиплікації, що представляє собою відношення утворилася грошової маси на депозитних рахунках до величини початкового депозиту, обернено пропорційна нормі відрахувань в централізований резерв.



Таким чином, якщо норма відрахувань у централізований резерв дорівнює 20%, то коефіцієнт мультиплікації буде становити 5 (1 / 20 х 100). Він ніколи не буде сягати 5, тому що завжди частина вільного резерву використовується для інших, не кредитних операцій (наприклад, у касі будь-якого банку повинні бути готівкові гроші для касових операцій).

Оскільки процес мультиплікації безперервний, коефіцієнт мультиплікації розраховується за певний період часу (рік) і характеризує, наскільки за цей період часу збільшилася грошова маса в обігу.

Банківський мультиплікатор діє незалежно від того, надані чи кредити комерційним банкам або вони надані федеральному уряду. Гроші в цьому разі надійдуть на бюджетні рахунки у комерційних банках, а вони теж відносяться до залучених ресурсів (ПР), тому вільний резерв комерційних банків, де знаходяться ці рахунки, збільшиться (див. формулу) і включиться механізм банківського мультиплікатора.

Механізм банківського мультиплікатора запрацює не тільки від надання централізованих кредитів. Він може бути задіяний і в тому випадку, коли центральний банк купує у комерційних банків цінні папери або валюту. У результаті цього зменшуються ресурси банків, вкладені в активні операції, і збільшуються вільні резерви цих банків, використовувані для кредитних операцій, тобто включається механізм банківської мультиплікації. Додати цей механізм центральний банк може і тоді, коли він зменшить норму відрахувань у централізований резерв. У цьому випадку також збільшиться вільний резерв системи комерційних банків, що за інших рівних умов призведе до зростання кредитування і включенню банківського мультиплікатора.

Управління механізмом банківського мультиплікатора, отже, емісією безготівкових грошей здійснюється виключно центральним банком, у той час як емісія виробляється системою комерційних банків. Центральний банк, керуючи механізмом банківського мультиплікатора, розширює або звужує емісійні можливості комерційних банків, тим самим виконуючи одну з основних своїх функцій - функцію грошово-кредитного регулювання.

Емісія готівки

Емісія готівки є їх випуск в обіг, при якому збільшується маса готівкових грошей, що знаходиться в обігу.

Монополія на емісію готівки належить державному центральному банку. Раніше при адміністративно-розподільчій системі величина емісії служила об'єктом директивного планування державою і ні в якому разі не могла перевищуватися. В умовах, ринкової економіки директивного планування не існує, проте центральні банки прогнозують розмір передбачуваної емісії, використовуючи прогнози касових оборотів комерційних банків та власні аналітичні матеріали. При цьому важливо не тільки встановити оптимальну прогнозовану величину емісії, але й розподіл її по окремих регіонах країни.

Емісія готівки здійснюється децентралізовано. Це пов'язано з тим, що потреба комерційних банків (саме вона визначає розмір емісії) в готівці залежить від потреби в них юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються цими банками, а вона постійно змінюється. Тому кожен раз завозити гроші з Центру, щоб задовольнити цю потребу, було б не тільки недоцільно (із-за багаторазово зростаючих витрат обігу), але й неможливо.

Уявімо, що потреба в готівці зростає в Південно-Сахалінську. Поки з Центру туди будуть доставлені гроші, величина цієї потреби може змінитися в ту чи іншу сторону. У результаті або доведеться везти гроші назад в Центр, або пересилати в Південно-Сахалінськ додаткові суми грошей, які знову ж таки з-за відстані можуть не збігтися з реальною потребою в готівці.

Як же відбувається емісія готівкових грошей, і хто її безпосередньо здійснює?

Емісію готівки проводять ЦБ РФ і його розрахунково-касові центри (РКЦ). Вони відкриваються в різних регіонах країни і виконують розрахунково-касове обслуговування розташованих у цих регіонах комерційних банків. Для емісії готівкових грошей в розрахунково-касових центрах відкриваються резервні фонди та оборотні каси. У резервних фондах зберігається запас грошових знаків, призначених для випуску їх в обіг, у разі збільшення потреби господарства даного регіону в готівці. Ці грошові знаки не вважаються грошима, що знаходяться в обігу, оскільки вони не здійснюють руху, є резервом.

У оборотну касу розрахунково-касового центру постійно надходять готівкові гроші від комерційних банків, але і з неї постійно видаються готівкові гроші. Таким чином, гроші в оборотній касі перебувають у постійному русі, вони вважаються грошима, що знаходяться в обігу. Якщо сума надходжень готівки до оборотної каси розрахунково-касового центру перевищує суму видач грошей з неї, то гроші вилучаються з обігу. При цьому вони переводяться з оборотної каси РКЦ в її резервний фонд.

Резервними фондами РКЦ розпоряджаються управління (міські, обласні, республіканські) Центрального банку Росії. Якщо в результаті дії банківського мультиплікатора у даного комерційного банку зростає кількість грошей на депозитних рахунках, то в результаті: а) збільшується і потреба клієнтів у готівці; б) збільшується вільний резерв комерційного банку.

Розрахунково-касові центри зобов'язані видавати комерційним банкам безкоштовно готівку в межах їх вільних резервів. Тому, якщо у більшості комерційних банків, що обслуговуються РКЦ, зросте потреба в готівці, а надходження грошей в їх операційні каси еквівалентно не зросте, то РКЦ змушений буде збільшити випуск готівкових грошей в обіг. Для цього він на основі дозволу управління Центрального банку РФ переведе готівку гроші з резервного фонду в оборотну касу РКЦ. Для даного РКЦ це буде емісійної операцією, хоча в цілому по країні емісії готівкових грошей може й не відбутися.

При здійсненні емісії одним РКЦ інший РКЦ може в той же час додатково вилучити аналогічну суму готівкових грошей, тому загальна маса грошей в обігу може й не змінитися. Відомості про те, сталася або не відбулася в даний день емісія, має в своєму розпорядженні тільки Правління Центрального банку, де складається щоденний емісійний баланс.

Гроші, що емітуються РКЦ в обіг, надійдуть в операційні каси комерційних банків, звідки будуть видані клієнтам цих банків, тобто надійдуть або в каси підприємств, або безпосередньо населенню. При цьому гроші списуються з рахунків клієнтів до запитання.

Отже, готівкові гроші трансформуються з безготівкових грошей, що знаходяться на депозитних рахунках, і являють собою складову частину грошової маси, створеної комерційними банками, в результаті дії механізму банківського мультиплікатора. У Росії на частку готівкових грошей доводиться 1 / 3 всієї грошової маси.

У Росії діють такі принципи емісії готівкових грошей:

принцип необов'язковості забезпечення (не встановлюється офіційне співвідношення між рублем і золотом або іншими дорогоцінними металами);

принцип монополії та унікальності (емісія готівкових грошей, організація їх обігу та вилучення на території Росії здійснюються виключно Банком Росії);

принцип безумовної обов'язковості (рубль є єдиним законним платіжним засобом на території Росії);

принцип необмеженої обмінності (не допускаються будь-які обмеження щодо сум або суб'єктам обміну; при обміні банкнот і монети на грошові знаки нового зразка термін їх вилучення з обігу не може бути менше одного року і більше п'яти років);

принцип правового регулювання (рішення про випуск грошей в обіг і вилучення їх з обігу приймає Рада директорів Банку Росії).

Якщо готівкові гроші емітує тільки держава, то безготівкові гроші можуть створювати і комерційні банки, видаючи кредити. Процес створення грошей називається кредитним розширенням або кредитної мультиплікацією (дивись статтю Банківський мультиплікатор).

2. Закони кредиту

Уявлення суспільства про кредит не може бути повним без розкриття законів його руху. Знання законів, налагодження механізму їх реалізації дають можливість найбільш успішно застосовувати ті ресурси, які додатково отримують суб'єкти ринку у вигляді тимчасово невикористовуваних вартостей.

Економічні закони передбачають виявлення стійкого взаємозв'язку між економічними явищами, у тому числі між кредитом і іншими економічними категоріями. Кредит являє собою лише елемент загальної системи економічних відносин, його функціонування можна зрозуміти не в ізольованості, не у відриві від цих відносин, а у взаємозв'язку про взаємодію з ними. Як вже зазначалося, кредит тісно взаємодіє як з економікою в цілому, так і з окремими її секторами. Стикаючись з її елементами виробничих відносин, кредит, тим не менш, не "розчиняє" в них свою сутність. Будучи залежним від цих відносин, він зберігає свою відносну самостійність. Закони кредиту в загальному вигляді виражають те, що виражає єдність залежності кредиту та його відносної самостійності.

У економічних законів, в тому числі закону кредиту, є два фундаментальних ознаки: необхідність і суттєвість. Необхідність - основа закону. Без її пізнання, без розкриття невідворотності те чи іншій залежності кредиту від інших економічних відносин практично немає закону, а є лише опис всіх і всіляких зв'язків, характерних для економічних категорій.

Необхідність, що виражається законом, з іншого боку, повинна поєднуватися з сутністю кредиту - ознака суттєвості. Взаємодіючи з зовнішнім середовищем, кредит залишається самим собою. На нього можуть впливати різні економічні процеси, але його специфічні риси від цього не зникають. Разом з тим кредит впливає на інші економічні відносини за допомогою властивих йому якостей (зворотності, терміновості і т.д.) У цьому сенсі зв'язку, висловлені законами кредиту, стійкі, постійні. Там, де немає сталості у взаємодії, немає і закону кредиту.

Закон, отже, висловлює такі зв'язки, які відносяться саме до кредиту і одночасно є неминучими тільки для кредиту.

Важливо не змішувати закон з сутністю кредиту. Закон висловлює лише елемент суті, одну з її сторін. Крім того, закони звернені не до самої суті, а до відношення між сутностями.

Крім необхідності і суттєвості, економічні закони володіють і іншими ознаками, наприклад, об'єктивністю. Положення про об'єктивність законів перешкоджає їх суб'єктивістською тлумаченню, передбачає такі їх якісні та кількісні характеристики, які існують поза і незалежно від свідомості людей. Це означає, що:

  • кредит як об'єктивна реальність здійснює свій рух у часі та просторі;

  • йому властиві протиріччя, причинна обумовленість, певні тенденції, закономірності, структура;

  • його існування нерозривно пов'язане з іншими економічними утвореннями;

  • він становить лише елемент загальної системи економічних відносин.

Важливим у даній характеристиці є і те, що кредит, незважаючи на що відбуваються в ньому зміни, перетворення з однієї форми в іншу, незважаючи на механізм управління, залишається об'єктивною вартісною категорією з її загальними властивостями і зв'язками. Кредит - перш за все економічні закони, де вартість, одягнена в особливу форму, продовжує свій рух, не втрачаючи при цьому своїх глибинних властивостей.

На практиці об'єктивність економічних законів не досягається сама собою. Вона стає можливою тільки при дотриманні інтересів кредитора і позичальника, наявності певних економічних умов.

До ознаки закону належить також його загальність. Згідно з цим ознакою класифікувати ту чи іншу якість як закон, певний розвиток як закон розвитку можна тільки тоді, коли одна і та ж подія виникло при подібних обставинах, притаманних усім явищам.

На відміну від ряду спільних економічних законів, що регулюють економіку в цілому, закони кредиту діють на базі тих відносин, суть яких вони виражають. Закони кредиту конкретні. Торкаючись особливі сторони руху кредиту, вони визначають напрям його руху, зв'язки з суміжними економічними категоріями, залежно від конкретних матеріальних процесів і т.д. У певному сенсі закони кредиту більш конкретні, ніж закони відтворення і його окремих фаз, так як вони обумовлені специфікою даної категорії.

Закони кредиту проявляються, перш за все, як закони його руху. Кредит в якості відношенні між кредитором і позичальником не можна уявити без руху звуженої вартості, без її просторового переходу від одного суб'єкта до іншого, без тимчасового функціонування в кругообігу коштів позичальника. Рух складає найважливішу характеристику кредиту як вартісного освіти, характеристику більш істотну, ніж його властивість, то, без чого кредит не може існувати.

У зв'язку з цим, у переліку законів кредиту слід особливо виділити закон, що виражає особливості руху позиченої вартості, закон зворотності кредиту.

Закон повернення кредиту (на відміну від власних або бюджетних ресурсів) відображає повернення позиченої вартості до кредитора, до свого вихідного пункту. У процесі повернення від позичальника до кредитора передається саме та надану вартості, яка раніше була передана в тимчасове користування. Важливо тут і те, що зворотність позиченої вартості - це повернення в квадраті, оскільки кошти повертаються не тільки до позичальника, зробивши свій кругообіг, але від нього до юридичної вихідної точки.

При кредиті здійснюється взаємодія з реально створеними вартостями, його рух багато в чому обумовлено наступними обставиною: чи є в розпорядженні кредитора реальні кошти, які можуть бути передані позичальнику. Закон, що регулює залежність кредиту від джерел його утворення, визначимо як закон рівноваги між вивільняється і перерозподіляється на засадах повернення ресурсами.

До законів кредиту можна віднести також закон збереження позиченої вартості. Кошти, надані у тимчасове користування, повернувшись до кредитора, не втрачають не тільки своїх споживчих властивостей, але і своєї вартості; надану вартості, повернувшись з господарств позичальника, постає у своєму первозданному рівноцінному вигляді, готова вступити в новий оборот. На відміну від засобів виробництва, частково або повністю перенесли частину своєї вартості на готовий продукт, надану вартості повертається у своєму постійному рівноцінному якості, володіючи тими ж потенційними властивостями, що і при первинному вступі в оборот.

Істотне значення для кредиту, як і для інших економічних категорій, має час, складові атрибут руху вартості. Від того, куди, в які витрати вкладені кредитні ресурси, залежить загальна тривалість функціонування кредиту в кругообігу коштів.

Час функціонування кредиту виявляється залежним і загону інших факторів, у тому числі часу вивільнення ресурсів. Чим більше час, на яке вивільнена вартість у кредитора, тим ширші можливості збільшення тривалості функціонування в господарстві позичальника. Чим швидше оборотність кредиту, тим ширші можливості вивільнення позиченої вартості і її вступу в новий оборот.

Часові межі позиченої вартості, можливості її надання тільки на певний термін зумовлюють і тимчасовий характер існування кредитора і позичальника. У результаті тимчасовий характер функціонування кредиту стає атрибутом відносин не окремих його частин, а законом кредиту як цілого, законом, що відтворює залежність кредиту від тривалості вивільнення позиченої вартості та її використання в кругообігу коштів. Закон кредиту, що відображає подібну її залежність, передбачає, зокрема, задоволення тільки тимчасових потреб суб'єктів відтворення у використанні запозиченої вартості.

Розглянуті закони руху кредиту мають для практики велике значення. Відхід від їх вимог, порушення їх сутності може негативно вплинути на грошовий оборот, знизити роль кредиту в народному господарстві.

Порушення повернення кредиту дестабілізує грошове зверненні, призводить до банкрутства банків, загострює соціальні протиріччя, викликаючи невдоволення вкладників тих банків, які оголосили про свою неспроможність.

Відсутність дисбалансу між ресурсами, що втягуються в процес кредитування, збільшує грошову масу, призводить до зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Порушення збереження позиченої вартості призводить до девальвації ресурсів кредитора, зниження розміру реальних вартостей, що надаються в порядку допомоги народному господарству.

Знання та облік законів кредиту виступають найбільш важливим завданням держави і банків у регулюванні економіки країни.

3. Нетрадиційні банківські операції

1 Поняття форфейтинга

Форфейтинг - це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безоборотной основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов'язання про відмову - форфейтинге - від звернення регресивної вимоги до кредитора за неможливості отримання задоволення у боржника. Купівля оборотного зобов'язання відбувається, природно, із знижкою.

Механізм форфейтингу використовується в двох видах угод:

- У фінансових операціях - з метою швидкої реалізації довгострокових

фінансових зобов'язань;

- В експортних операціях - для сприяння надходженню готівки

експортеру, який надав кредит іноземному покупцеві.

Використовуваними як форфейтингових інструментів, є

векселя. Проте об'єктом форфейтингу можуть стати і інші види цінних паперів. Важливо, щоб ці папери були "чистими" (що містять тільки абстрактне зобов'язання).

2 Форфейтингові папери

Основним видом форфейтингових цінних паперів є векселі - переказні і прості. Операції з ними зазвичай здійснюються швидко і просто, без несподіваних ускладнень.

Крім векселів об'єктом форфейтингу можуть бути зобов'язання у формі акредитива. акредитив, як відомо, - це розрахунковий або грошовий документ, що являє собою доручення одного банку (кредитної установи) іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або виплатити пред'явнику акредитива певну суму грошей. Документарний акредитив може бути відкличним і безвідкличним. Безвідкличний акредитив є твердим зобов'язанням банку-емітента провести платежі за надання йому комерційних документів, передбачених акредитивом, і дотриманні всіх його умов.

3 Лізинг

Лізинг (англ. leasing - оренда) - довгострокова оренда (на термін від 6 місяців до кількох років) машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, що передбачає можливість їх подальшого викупу орендарем. Лізинг здійснюється на основі довгострокового договору між лізинговою компанією (лізингодавцем), що набуває устаткування за свій рахунок і здає його в оренду на кілька років, і фірмою-орендарем (лізингоотримувачем), яка поступово вносить орендну плату за використання лізингового майна. Після закінчення терміну дії договору орендар або повертає майно лізинговій компанії, або продовжує термін дії договору (укладає новий договір), або викуповує майно за залишковою вартістю. Міжнародним називають лізинг, договір про який укладається між орендарем та орендодавцем, що знаходяться в різних країнах.

До банків іноді звертаються з проханням профінансувати міжнародні лізингові угоди. Враховуючи, що термін лізингу може бути тривалим, лізингодавець несе істотний фінансовий ризик. Якщо власник устаткування готовий прийняти на себе такий ризик, він сам виступає в ролі лізингодавця. Якщо ж власник не готовий до цього, полягає тристороння угода, при якій банк опиняється між власником-експортером і лізингоодержувачем.

Міжнародний ринок лізингових послуг - один з найбільш динамічних. Разом з тим для нього характерні і певні обмеження. Так, великим його недоліком є те, що фінансування лізингу передбачає більш складне документальне оформлення в порівнянні з форфейтинговими угодами.

4 Факторинг

Факторинг - комісійно-посередницькі послуги, що надаються клієнту-постачальнику в процесі здійснення ним розрахунків за товари, що поєднуються з кредитуванням клієнта.

Повний факторинг: кредитування відвантажених товарів, ведення бухгалтерського обліку, консультування з організації розрахунків, укладення договорів, інформування про ринки збуту, платоспроможності майбутніх покупців і т.д.

Частковий факторинг - це вчинення лише окремих операцій: поступка правотребованія, інкасування дебіторської заборгованості.

У факторингової операції беруть участь: постачальник, покупець і фактор - посередник (комерційний банк або спеціалізована організація).

Суть факторингу в зв'язку з експортом зводиться до того, що фінансова інститут (фактор) погоджується звільнити експортера від фінансового тягаря експортної угоди, особливо від справляння виручки з зарубіжних покупців, з тим, щоб він міг зосередитися на своїй основній діяльності. У порівнянні з факторингом форфейтинг має певні переваги. Перший звичайно використовується для середньострокового фінансування (90 - 180 днів), до того ж надається у відносно невеликій кількості валют, і при цьому завжди залишається певний ризик для експортера (фінансові інститути зазвичай приймають тільки до 80% боргу і вимагають збереження права регресу на експортера в разі неплатоспроможності імпортера). Недоліком факторингу є і те, що відсоток по ньому зазвичай вище, ніж при форфейтинговой формі фінансування. Нарешті, на відміну від факторингових операцій при форфейтинге банк набуває векселі на всю суму і на повний термін, беручи на себе всі комерційні ризики і без права регресу, що також більш вигідно для експортера.

Траст - 1) юридичний документ або юридичну дію, надає юридичні функції управління довірчою власністю одній особі з боку іншого, довіреність; 2) процес довірчого управління власністю; 3) інститут довірчої власності, пов'язаний з передачею майна і своїх майнових прав засновником трасту (бенефіціаром) на певний термін довірчого власнику.

Бенефіціар - в трастових операціях - особа, на користь якого здійснюється довірче управління його майном.

Класифікація трастів

Дискреційний безвідкличний траст мінімізує ризик визнання передачі активів в траст фіктивною операцією, а також ризик звернення стягнення на активи Трасти бувають різних видів, багато що залежить від цілей його використання.

Заповідальний траст - даний вид трасту використовується з метою розподілу спадкового майна відповідно до волі засновника. З моменту смерті засновника майно переходить у власність трастового керуючого, який розпоряджається ним строго відповідно до трастовим договором на користь бенефіціара.

Прижиттєвий траст - на відміну від заповідального трасту, перехід майна трастовому керуючому здійснюється за життя засновника.

Дискреційний траст - траст, при заснуванні якого в трастовому договорі не фіксується інформація про бенефіціарів. Таким чином, керуючий може на розсуд деякого особи або осіб (часто довірених осіб бенефіціара) змінювати структуру і склад портфелів інвестицій.

Фіксований траст - фіксований траст передбачає чітке закріплення в трастовому договорі повноважень керуючого і список бенефіціарів, що вимагає детального опрацювання положень договору.

Безвідкличний траст - за умовами безвідкличного трасту засновник не може розірвати трастовий договір і повернути майно, передане в траст. Відзивний траст - відзивний траст, відповідно, передбачає можливість відкликання майна з трасту засновником трасту, що забезпечує більший контроль за керуючим і переданим йому в управління майном. Міжнародний траст - у деяких юрисдикціях використовується поняття міжнародного трасту для створення особливих податкових умов трастів, засновує нерезидентами на користь нерезидентів. Крім того, в деяких юрисдикціях (наприклад, о-в Джерсі) існує можливість створення інвестиційного трасту (Unit trust), за допомогою якого можливо забезпечити контроль групових інвестицій.

Для додаткового контролю за діями трастового керуючого може бути використана компанія-протектор трасту або фізична особа. У цьому випадку керуючий здійснює операції з майном трасту лише за умови схвалення протектора трасту. Банки здійснюють операції з придбання та продажу дорогоцінних каменів, монет з дорогоцінних металів, золота в злитках, кредитування видобутку золота, у разі отримання основного боргу і відсотків по ньому в натуральній формі. Поширеною формою взаємовідносин з клієнтами є надання в оренду фізичним та юридичним особам сейфів, осередків, інших спеціальних приміщень для зберігання документів, грошових коштів, коштовностей і т. п. У деяких випадках такого роду приміщеннями користуються для передачі грошових коштів при здійсненні майнових угод, при цьому банк виступає гарантом дотримання умов оплати і крім орендної плати стягує комісію.

Література

  1. Гроші, кредит, банки: Підручник / За ред. О.І. Лаврушіна.-М.: Фінанси і статистика, 2004.

  2. Інтернет - ресурси:

http: / / www. i - u. ru / biblio / archive / lavrushin _ dengi / 01. aspx

http://slovari.yandex.ru/

http://www.fd.ru/reader.htm?id=24719

http://aboutfinancecredit.ru/bank/kommercheskie-banki/netradicionnye-bankovskie-operacii.html

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Контрольна робота
95.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Гроші кредит банки 3
Гроші. Кредит. Банки
Гроші Кредит Банки
Гроші кредит банки в РФ
Гроші кредит банки 2
Вивчення курсу з тематики гроші кредит банки
Виконання курсової роботи з дисципліни Гроші кредит банки
Виконання курсової роботи з дисципліни Гроші кредит банки 2
Гроші та кредит
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru