Горобина звичайна

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Горобина звичайна Sorbus auciiparia L.

Родина розоцвітих Rosaceae.

Дерево заввишки 4—15 м. Кора гладенька, сіра. Гілки пухнасті, бруньки повстянисті, чорвувато-фіолетового кольору, конусовидні. Листки чергові, неяарнонір-часті. Квітки дрібні, білі, запашні, зібрані у густі щитки. Плід — ягодоподібний, дрібний, соковитий, кулькоподібний, блискучий, оранжево-червоний, на смак гіркий, терпкий, після заморожування приємний гіркувато-кис­лий. Ягоди зібрані у щитки. Горобина — добрий медонос.

Цвіте у травні—червні. Плодоносить наприкінці серп­ня — у вересні, залишаються плоди до пізньої зими.

Росте на сонячних галявинах, на узліссі, на скелястих і кам'янистих схилах, крутих берегах рік, у дрібнолистяних і хвойних лісах, у пе­релісках і чагарниках. Культивують горобину у парках і садах як де­коративну рослину.

Райони поширення — вся територія СРСР, особ­ливо Сибір, крім Край­ньої Півночі. У Криму росте особливий вид горо­бини з великими грушо­видними плодами (S. do-mestica L.)

Для виготовлення лі­ків використовують плоди (ягоди) горобини.

Збирають достиглі пло­ди, зриваючи їх з плодо­ніжок, наприкінці серпня і у вересні—жовтні, зрі­зуючи щитки. Відбирають стиглі плоди і сушать, попередньо прив'яливши,

в сушарках, у нежаркій печі, на листах, решетах (розстилають тонким шаром і часто перемішують).

Містить вітамін С (до 160 м г%), каротин, цукор, гіркі і дубильні речовини, яблучну і лимонну кислоти. В насін­ні є амігдалін і жирна олія.

З наукової точки зору у горобині цінують в'яжучу (протипроносну) і вітамінну дію. Плоди горобини станов­лять певний інтерес для харчової промисловості (свіжі плоди можна зберігати всю зиму у льохах), вони входять до складу полівітамінних сумішей, з них виготовляють сиропи, варення, пастилу. У народній медицині плоди горобини здавна використовують для лікування цинги, як сечогінний і кровоспинний засіб, у випадку захворюван­ня печінки, при геморої.

Застосовують як сечогінний засіб — настій або від­вар з 1 столової ложки ягід горобини на 1 склянку води п'ють по 1 столовій ложці '3—4 рази на день або п'ють настій суміші (по ½ столової ложки ягід горобини і шипшини) на 2 склянках води по ¼ склянки 2—3 рази на день.

Калина звичайна Viburnum opulus L. Народні наз­ви: калина, лісова красуня.

Родина жимолостевих — Caprifoliaceae.

Невисокий (до 5 м), дуже гілчастий кущ. Кора зморш­кувата, бурувата. Листки супротивні, три- і п'ятилопатеві завдовжки 5—8 см, крупнозубчасті, на верхівці загостре­ні, зверху майже голі, зісподу — опушені. Квітки білі, зібрані у щитковидні су­цвіття. Плід — соковиті, овальні, яскраво-червоні їстівні ягоди з кісточкою всередині.

Цвіте у травні — черв­ні, плодоносить у серп­ні—вересні.

Росте в підлісках міша­них і листяних лісів, ча­гарникових заростях, у ярах, на берегах річок і схилах гір.

Райони поширення — середня смуга лісової і лісостепової зон Європей­ської частини СРСР, Кав­каз, Сибір, Середня Азія. Збирають і заготовляють на Україні (Крим), в Башкирії, Білорусії.

З лікувальною метою використовують кору калини. Кору збирають з молодих стовбурів і гілок напровесні і на початку літа (квітень, травень, червень) — у період руху соків, коли між корою і деревиною є волога і кора легко відокремлюється від деревини. Здирають кору з ка­лини так само, як і з крушини. Кору можна здирати також восени із зрубаних товстих гілок.

Сушать кору на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, чи сушарках при температурі 40—45° С, розкладаючи її так, щоб трубочки не потрапля­ли одна в одну. Запах калини своєрідний, слабкий, на смак вона гіркувата, терпка. Висушена кора зеленувато-сірого кольору, внутрішній бік — червонуватий.

У коренях і гілках калини є глюкозид вібурнін і понад 6% смоли, яка містить органічні кислоти (оцтову, пальмі­тинову і мурашину), дубильні речовини та інші речовини, що виявляють тонізуючу дію на матку, зменшуючи крово­течу.

У ягодах калини є вітамін С; їх використовують у су­мішах, чаях.

У медичній практиці калину використовують як кро­воспинний засіб у випадку кровотечі з матки, надмірних болісних менструацій і геморою. Калина має деякі в'яжу­чі і заспокійливі властивості.

Застосовують: 1) під наглядом лікаря у випадку кро­вотечі з матки і надмірних, болісних менструацій — відвар 1 столової ложки калинової кори на 1 склянку води п’ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; рідкий екстракт п'ють по 20—30 крапель 3 рази на день; суміш з 1 столової ложки екстракту калинової кори і 1 столової ложки рід­кого екстракту трави грициків п'ють по 30 крапель 3 ра­зи на день (їх можна купити в аптеці);

2) у випадку геморойної кровотечі — відвар 1 столо­вої ложки кори на 1 склянку води п'ють по 1 столовій ложці 3 рази на день (або використовують готові аптечні свічки, приготовлені з екстракту калинової кори).

Мати-й-мачуха (підбіл) — Tussilago farfara L. Народні назви: білі листки, білпух.

Родина складноцвітих — Compositae.

Багаторічна трав'яна рослина. Кореневище галузисте, повзуче. Напровесні на стеблах з'являються поодинокі, дзвоникоподібні квіткові кошики, що складаються із золотаво-нсовтих язичкових і трубчастих квіток. Прико­реневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені, зісподу біло-повстисто-опушені. Нижній бік лист­ка, якщо його притулити до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха.

Цвіте у березні—травні (перша квітка з'являється до появи листків).

Росте на глиняних і піщаних грунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на залізничному насипі, по бере­гах рік і струмків, у хвойних лісах.

Для виготовлення ліків використовують квітки і лист­ки підбілу.

Збирають квітки напровесні (березень—квітень) на початку цвітіння, в суху, ясну погоду, зрізуючи ножицями квіткові кошики біля основи. Не слід плутати з квітками кульбаби. Листки зривають у червні до половини череш­ка, коли вони ще порівняно малі і зверху на них е темно-зелений цвіт, а зісподу білий пушок. Не треба збирати листки а бурими плямами (іржею) і змішувати з листками білокопитника і т. д.

Квітки і лиетя сушать на вільному повітрі, на горищі, під залізним дахом, у приміщенні, що провітрюється, роз­клавши квітки тонким шаром, а листки — по 1—2 на па­пері. На смак листя гіркувате, без запаху.

Зберігають підбіл у сухому місці.

У листках і квітках підбілу є слизові речовини, вугле­водиста речовина інулін, дубильні речовини, ефірна олія, гіркий глюкозид туси-лягін, вітамін С, каро­тин, фітостерини фара­діол і тараксантин тощо. У народній медицині відвар з підбілу давно використовувався для лікування дихальних шляхів (бронхітів) як відхаркувальний і по­тогінний засіб, для лі­кування катарів шлун­ка.

Застосовують як від­харкувальний і проти­кашлевий засіб — від­вар 1 столової ложки листя на 1 склянку води п'ють по 1 столо­вій ложці 3—4 рази на день або п'ють настій 2 столових ложок суміші (3 столові ложки листя під­білу, 2 столові ложки подорожника, 2 столові ложки лок­риці — солодкого кореня) на 2 склянках води по ½ склян­ки 3—4 рази на день.

Листки підбілу входять до складу грудних чаїв № 1 і 2 і потогінних чаїв № 2 і 4.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
22.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Характеристика рослин горлянка повзуча горобина звичайна горобина чорноплідна
Горобина звичайна 2
Пижмо звичайна дика горобина
Горлянка повзуча горобина звичайна та чорноплідна
Твори на вільну тему - Горобина художній опис
Білка звичайна
Калина звичайна
Брусниця звичайна
Лохина звичайна
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru