додати матеріал


Глобалізація 8

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат на тему:

Глобалізація

Кінець XX сторіччя ознаменувався тектонічними зрушеннями в історії людства, осмислення яких опинилося в центрі уваги вчених-суспільствознавців. Особливості пізнавального процесу на межі 80-90-х років полягали в тому, що ємка і надзвичайно диференційована сфера наукових досліджень була поглинута, через низку об'єктивних причин, могутньою ліберально-апологетичною хвилею, котра поєднувала відносно точне описання структурних змін суспільного поступу з еклектичним свавіллям та суб'єкти­візмом.

У цей період у наукових узагальненнях виділяється переважно "фасадний контур" визначальних явищ міжнародного життя, серед яких: розпад біполярної системи світоустрою, перетворення тенденції глобалізації економіки на магістральний напрям розвитку світового гос­подарства, формування "нового світового порядку", що включатиме не тільки економіку, а й широке коло інших проблем - від глобалізації націо­нальних культур до екології та питань безпеки. З числа ж головних ознак економічної глобалізації виокремлюється зростання міжнародної торгівлі, збільшення іноземних капіталовкладень, вільний рух фінансових потоків, а в ролі її головних агентів

визначаються транснаціональні корпорації, міжнародні фінансові інститути та великі держави. Як глобалізаційна ідеологія був визнаний неолібералізм.

Однак уже на середину 90-х років в міру нагромадження різноманітності та ва­ріативності властивостей глобалізаційних феноменів на методологічних підходах до їх пізнання стали позначатися суттєві хиби змістового та формального характеру. Тен­денція до створення збірного образу нової світової системи як інтегрованої одиниці у переважно компліментарному для полі­тики великих держав контексті стала да­вати збої, будучи не в змозі приховати де­структивні наслідки практичної реалізації цієї політики для народів планети.

За межами характеристик міжнарод­ної політики постіндустріальних країн опи­нилась її головна ознака - прагнення до заснованого на пануванні всеосяжного формування і регулювання життя міжна­родного співтовариства. Не давали задо­вільних відповідей і пошуки цілей та за­собів її реалізації, спроби оцінки її інст­рументальної раціональності та часової перспективи. Нарешті, прагнення осмис­лити сам процес глобальної інтеграції в умовах відсутності цивілігаційної моделі ці­єї інтеграції виявилися непродуктивними.

Як відзначали з приводу проблем розвитку теорії глобальних змін спів­робітник Пітсбурзького університету (США) Р.Робертсон та викладач Національного університету Сингапуру Х.Хондкер, попри всі намагання дати визначення глобаліза­ції, досвідчені фахівці з проблем дослід­ження сучасного світу - як цілісного в іс­торичній перспективі - ледве тямлять, чим вони займаються. Склалася ситуація, коли поняття і теорії, сформульовані в серйоз­ній науці про суспільство, втрачають свою аналітичну цінність.

На суттєві недоліки поточного стану теорії глобальних змін вказує й професор Європейського інституту Лондонської шко­ли економіки Е.Сміт, виділяючи, зокрема, ту обставину, що концепція "постна-ціональної" глобальної ери як мінімум слабує відсутністю глибокої історичної проробки питання про нації та етнічність. Ряд дослідників, намагаючись усунути перешкоди і досягти макси­мальної точності "лабораторних експе­риментів" з нормаїивно-дефініційним

блоком глобалізаційних характеристик, доходять висновку про невиправданість прагнення щодо завершеності, статичності та одномірності таких характеристик. Розробляючи власні підходи до дослід­ження глобалізаційних процесів, вони акцентують увагу на їх динамізмі, віртуальності й синтетичності. Наприклад, співробітники Чиказького університету Д.Комарофф та Дж.Комарофф виокрем­люють швидку всесвітню транснаціо-налізацію; зростання планетарної елек­тронної економіки, у якій виробництво та споживання розпорошуються по всьому світу, а звичні соціальні класи розпа­даються; становлення глобального капі­талізму як позатериторіального фантома, що миттєво змінюється і про який можна судити, виходячи лише з його проявів.

Нарешті, ряд фахівців виокремлюють як основні такі ознаки розвитку сучасної міжнародної ситуації, які викликають сумнів або в просуванні процесів глобалізації, або в їх благодійному впливі на людство.

У свою чергу директор Форуму тре­тього світу С.Амін, як і згаданий вище професор Європейського інституту Лон­донської школи економіки Е.Сміт, вис­ловлює сумнів щодо відповідності сучасних планетарних процесів їх "глобалізаційним визначенням". "Взаємодія суспільств в історії є такою ж старою, як і саме люд­ство", - пише він, але при цьому звертає увагу на деградацію якості зазначеної взаємодії. Якщо раніше, на думку С.Аміна, завдяки "шовковим шляхам", котрі об'єд­нували локальні культури, поширювались визначальні для еволюції науково-технічні знання та релігійні вірування, то "сучасна модернізація" відображає логіку все­світньої експансії капіталу і веде до зростання нерівності серед членів світової системи. Ось чому С.Амін вважає, що для подолання відсталості у будь-якої країни залишається тільки одна можливість -"політика розриву з системою", котра забезпечить збереження зв'язків цієї країни з історією.

Де в чому з позицією С.Аміна спів­звучна оцінка професора Принстонського університету (США) Б.Льюїса, особливо в плані розвінчування альтруїзму глоба-лізаційного проекту. "У будь-яку еру людської історії сучасність являла собою спосіб життя, норми і стандарти пануючої цивілізації, що поширювалася. Еллінські міста, Римська імперія, середньовічний християнський світ, іслам, а також ста­родавні цивілізації Індії та Китаю - всі нав'язували свої норми і поширювали вплив далеко за межі імперських кордо­нів". Тепер, продовжує Б.Льюїс, західна цивілізація є панівною, отже, західні країни й визначають стан сучасності.

В цілому ж, як здається, директор Інституту стратегічних досліджень Гарвард­ського університету С.Хантінгтон досить виправдано врівноважив ідеалістичну картину сучасності неоліберальних дос­лідників, наведену на початку статті, при­земленими реаліями сьогодення, виз­начивши, таким чином, наближену до об'єктивних параметрів "стартову" дос­лідницьку позицію. Холодна війна закін­чилась, пише С.Хантінгтон, проте між­народна напруженість не послаблюється. СРСР розпався, але виникають нові центри сили та впливу, котрі можуть стати загро­зою для Заходу. США залишились єдиною наддержавою, та опір їх диктатурі зростає. Замість "кінця історії" на шляхах гло­балізації, конвергенції та вестернізації світ дедалі більше регіоналізується. Націо­нальні держави зберігають своє значення і після розвалу системи "трьох світів", вони "все більше визначають свою прина­лежність і свої групові інтереси в циві-лізаційних категоріях".

Справді, глобалізація виявила багато суперечливих явищ та вад, котрі поз­бавляють можливості не тільки відтворити раціонально-цілісну картину світу, а й відпрацювати на її базі продуктивну стратегію розвитку людства.

У цьому зв'язку можна згадати занепокоєння, що його висловили ще

наприкінці 80-х років співробітники Лан­кастерського університету (Великобри­танія) Скотт Леш та Джон Уррі, які звер­нули увагу на посилення чинників "дезор­ганізації капіталізму", підкресливши, що "все, що забезпечувало міцність капі­талізму, зокрема класів, промисловості, міст, окремих держав і навіть всього світу, все розвіюється у порох".

Перехід від історичного періоду, відзначеного переважанням національних економік з законодавчими та політичними рамками, властивими кожній окремій державі, до іншого етапу - глобальної економіки, з притаманними їй анархією світової валютно-фінансової системи та олігархією основних суб'єктів ринкової діяльності як двох головних форм рег­ламентації світової економіки - не зробили світове господарство ефективнішим, а людство - згуртованішим.

Хвиля валютно-фінансової кризи 1997-1999 pp., що обійшлася країнам найбільш динамічного в економічному відношенні Азіатсько-Тихоокеанського регіону втратами у 2 трильйони доларів, "падінням середнього класу" та злетом злиденності в середньому з 7% до 14-20%, не тільки підірвала віру в "гло-балізаційні перспективи" людства, а й оголила суттєві розбіжності між США та Євросоюзом стосовно американського плану розбудови "світової фінансової архітектури".

Так, якщо США виходили у своїх оцінках щодо причин фінансової кризи з того, що вона спричинена місцевими чинниками, пов'язаними, зокрема, з ко­рупцією в національних банківських сис­темах та неефективним розміщенням фінансових ресурсів, то Євросоюз вбачав витоки її в радикальній фінансовій лібе­ралізації 90-х років та заохочуваних МВФ реформах, котрі стимулювали спекуляцію.

З іншого боку, Євросоюз висловив незгоду з запропонованою США "новою всесвітньою фінансовою архітектурою", заснованою на прозорості, підзвітності, єдиних світових стандартах, мінімізації масштабів "морального ризику" та свободі руху капіталу. Натомість він запропонував розробку такої нової глобальної архітек­тури, за якої світ буде поділено на валютні зони з певним ступенем захисту через державний контроль згаданого процесу.

Досить симптоматичним є й віднов­лення полеміки по обидва боки Атлантики навколо питань спроможності ринкових моделей - "неоамериканської", що віддає перевагу абсолютизації принципів інди­відуального підприємницького успіху, та "рейнської", яка сприяє встановленню соціального консенсусу на довгострокову перспективу.

Вагання з фундаментальних позицій, на яких повинна базуватись глобалізаційна стратегія, виявляється і в помітному коригуванні уявлень про перспективи розвитку ринкової економіки у XXI сторіччі, що спостерігається в теоретичних роз­робках Світового банку. Так. головний спе­ціаліст цієї авторитетної установи Дж.Є.Сті-гліц, відзначаючи нежиттєздатність державної планової економіки, підкрес­лює, що ринкова модель ані теоретично, ані історично "не може бути визнана спра­ведливою". "Успіх, скоріш за все, може бути у ринкового соціалізму", - пише він.

Все це породжує суттєві сумніви в тому, чи можливо ставитися до глобалізації в її нинішньому вигляді як до цивілі-заційного проекту. Більше того, в самих країнах, які започаткували глобалізаційні процеси, спостерігаються й інші істотні відхилення від початкових проектних накреслень ідеї. Так, замість перед­бачуваної добровільної відмови держав від частини свого суверенітету в ході ста­новлення Євросоюзу бачимо зворотні явища. "Європейське, будівництво, -констатує французький вчений-між-народник Н.Гнесотто, - відбувається цілком під знаком суперечностей між інтеграцією єдиного економічного по­рядку, проте збереженням у силі націо­нальних принципів порядку політичного". Що ж до передбаченої "гомогенізуючої" функції сучасних засобів масової кому­нікації (ЗМК) в процесі еволюції плане­тарних соціумів, то й тут ефект виявився діаметрально протилежним. Під впливом ЗМК, зазначає зокрема італійський соціолог А.Мелуччі, навіть у сучасних пост-ІІ Ідустріальних суспільствах відроджуються етнонаціональні рухи, котрі дають людині можливість набути як індивідуальної ідентичності, так і солідарності з певною етносоціальною групою.

Крім того, в самому підході до гло­бальних економічних перетворень було закладено базову суперечність між стимулюванням розвитку національного

приватного сектора країн, що розвива­ються, та підпорядкованістю глобалізаційного проекту інтересам транснаціо­нальних корпорацій, які "новим міжна­родним капіталізмом" вибивають націо­нальний капіталізм країн "третього світу". Ось чому запекла боротьба між розви­нутими державами та країнами, що розвиваються, продовжує точитися нав­коло таких питань, як правила конкуренції, урядові закупівлі, подальше зниження бар'єрів у торгівлі промисловими то­варами, лібералізація інвестицій тощо. Справа в тому, що у разі подальших поступок з боку країн, що розвиваються, та створення на їх внутрішніх ринках рівних умов для конкуренції місцевих й іноземних фірм, на яких наполягає Захід, тут може скластися сприятлива атмосфера для розгрому транснаціональними корпо­раціями місцевих компаній в їх же національному економічному просторі.

В цілому ж справа сьогодні полягає не тільки у визначенні спроможності гло­бального проекту, а й у розгортанні його загальнолюдських вимірів, в його під­порядкуванні створенню нової системи світовлаштування, заснованої на гуманізмі, знаннях та інтелекті.

Наприкінці XX століття «материк» СНД, образно кажучи, почав розповзатись і подрібнюватись на окремі «архіпелаги». Серед членів Співдружності дедалі виразніше вима­льовується кілька груп держав із відмінними, а інколи навіть протилежними інтересами. Інтеграція країн СНД набула не лише різношвидкісного, а й різновекторного характеру. Порівняно з країнами - членами Євразійського економічного співто­вариства (ЄАЕС) траєкторію розвитку держав -членів СНД, що не увійшли до цього об'єднання зумовлюють кілька важливих факторів: по-перше, стратегічні інтереси довготермінового характеру, що далеко не завжди узгоджуються з російськими; по-друге, певна прихильність з боку Заходу; по-третє, відсутність безперечного лідера. Одним з головних чинників, що визначає ці особливості, стало прагнення видобувати й транспортувати енергоносії Центральноазійського та Каспійського регіонів поза російською територією та контролем. Більшість держав, що не входять до ЄАЕС СНД, утворили неформальне об'єднання ҐУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). В разі інтенсифікації економічної співпраці між його суб'єктами можна було б розраховувати на появу в СНД альтернативного Росії центру впливу.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
31.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Глобалізація 3
Глобалізація 2
Глобалізація 4
Глобалізація
Економічна глобалізація
Демографічна глобалізація
Глобалізація і культура
Глобалізація світової економіки 2
Глобалізація і проблеми культури
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru