приховати рекламу

Глобалізація і вибір стратегії економіки Росії на сучасному етапі

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Курсова робота
на тему:
«Глобалізація і вибір стратегії розвитку економіки України на сучасному етапі»

ЗМІСТ:
ВСТУП. 3
1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ .. 5
1.1 Етапи глобалізації. Напрямки та показники глобалізації. 5
1.2 Вплив глобалізації на вибір стратегії національної економіки. 15
2. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ В СУЧАСНІЙ РОСІЇ .. 17
2.1 Вибір стратегії розвитку економіки в Росії. 17
2.2 Напрямки та показники глобалізації. 22
3. РОЗРОБКА ШЛЯХІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ .. 29
ВИСНОВОК. 33
Список використаної літератури .. 36

ВСТУП
Глобалізація представляє процес, в рамках якого між структурами національного виробництва та фінансів встановлюється взаємозалежність, обумовлена ​​збільшенням числа зовнішніх угод. У результаті відбувається нове міжнародний поділ праці, при якому створення національних багатств все більше залежить від економічних суб'єктів інших країн.
Рушійною силою глобалізації є прагнення держав до лібералізації торгівлі, ринків капіталу, зміцненню міжнародного характеру виробництва та стратегії розподілу продукції. Цьому сприяє також активне поширення нових технологій, усувають бар'єри у переміщенні товарів, послуг і капіталів [1].
Процеси глобалізації істотно вплинули на розвиток міжнародних економічних відносин і трансформацію фінансових відносин, їх опосередковуючи, що, безсумнівно, підтверджує актуальність досліджуваної теми курсової роботи.
На рубежі XX-XXI століть поняття «глобалізація» стало неодмінним елементом міжнародного політичного обговорення. Усвідомлюючи внутрішню суперечливість цього процесу, західні експерти і політики, тим не менш, вважають за краще міркувати про його невідворотності й доброчинності для людства.
Метою курсової роботи є розглянути та проаналізувати глобалізацію і вибір стратегії розвитку економіки України на сучасному етапі.
У ході роботи слід виконати ряд завдань:
- Розглянути теоретичний аспект стратегії розвитку економіки;
- Виконати практичний аналіз глобалізації і вибору стратегії розвитку економіки в сучасній Росії;
- Самостійно розробити шляхи вдосконалення подальшого розвитку стратегії російської економіки в умовах глобалізації.
Об'єктом курсової роботи є національна економіка Росії.
Предметом курсової роботи виступає вплив глобалізації на розвитку стратегії економіки.
У роботі використовувалися навчальні посібники по світовій економіці, макроекономіки, теорії фінансів, міжнародних економічних відносин вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали друкованих ЗМІ, а також власні розробки автора.
При підготовці курсової роботи застосовувалися статистичні та аналітичні методи.
Курсова робота складається з трьох розділів, послідовно розкривають тему роботи, укладання-виводу та списку використаної літератури.

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1.1 Етапи глобалізації. Напрямки та показники глобалізації

Глобалізація - це процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції, основними характеристиками якого є поширення капіталізму по всьому світу, світовий поділ праці, міграція в масштабах всієї планети грошових, людських і виробничих ресурсів [2].
В основі глобалізації лежать достатні і необхідні умови. До достатнім умовам глобалізації слід віднести техніко-технологічні умови, що базуються на глобалізації віртуальної та реальної комунікативних середовищ. Сучасний рівень розвитку віртуальної інформаційно-комунікативного середовища представлений можливостями Інтернет. Глобалізація стає універсальним процесом, що охоплює всю земну кулю і спираються на нові інтелектуально-інформаційні технології, активно діють на світовому ринку зі зміцнення зв'язку грошового капіталу з інноваціями [3].
Необхідною умовою глобалізації виступають політична відкритість і розвиток транснаціоналізації. Найбільш значущим геополітичним подією останніх десятиліть XX ст. стала поразка соціалістичного табору в «холодній війні», в результаті чого виникли «нові» відкриті економіки. Без цієї глобальної політичної відкритості безмежний віртуальний світ Інтернет не знайшов би собі адекватного відображення в реальному світі і, отже, тотальна глобалізація була б неможлива.
Необхідною умовою глобалізації є також економічний вихід ТНК за межі національних економік держав. Тенденція капіталу до безмежного самозростання і виходу за національні межі знайшла свої інституційні форми в становленні спочатку багатонаціональних (транснаціональних), а потім глобальних компаній. Зрозуміло, поступове зближення країн і континентів характеризує всю історію людства, і в даному випадку вся світова історія - це свого роду сукупність повільних і швидких кроків держав і народів у напрямку глобального зближення. Однак революційно швидко темпи такого зближення здійснювалися лише двічі.
У першому випадку на рубежі XIX і XX ст. світ вступив у фазу активного взаємозближення на основі того, що торгівля та інвестиції поширилися в глобальному масштабі завдяки пароплаву, телефону і конвеєра. Такі теоретики першої хвилі глобалізації, як Р. Кобден і Дж. Брайт, для багатьох економістів і промисловців висунули положення про те, що вільна торгівля необоротно підстьобне світова економічна зростання і на основі небаченого процвітання, заснованого на взаємній підтримці, народи забудуть про чвари. Британія з усім своїм морським, індустріальним і фінансовим могутністю була свого роду гарантом цієї першої хвилі глобалізації, здійснюючи контроль над головними артеріями перевезень товарів по морях і океанах, забезпечуючи за допомогою фунта стерлінгів Англійського банку стабільність міжнародних фінансових розрахунків.
Ідея благотворного впливу глобалізації на схильну до конфліктів світову середу отримала найбільш переконливе втілення в книзі Н. Ейнджело «Велика ілюзія» (1909). За п'ять років до початку Першої світової війни автор аргументував в ній неможливість глобальних конфліктів внаслідок сформованої економічної взаємозалежності світу перед 1914 р. Британія і Німеччина (основні зовнішньополітичні антагоністи) були в той час важливими торговими партнерами один одного. На зовнішню торгівлю між цими країнами доводилося 52 і 38% їхнього валового національного продукту відповідно. Однак у серпні 1914 р. пророкування Ейнджело про незворотність глобального зближення націй показало свою неспроможність. Перша світова війна зупинила процес економічного, інформаційного, комунікаційного зближення націй найстрашнішим чином. Вигоди глобалізації поступилися місцем геополітиці, стратегічним розрахунками, історичним рахунками, ураженої гордості, страху перед залежністю.
Для реанімації процесу глобального зближення знадобилося чимало часу після фактичної автаркії, що супроводжувала світовим і холодної воєн. Лише в останні десятиліття XX ст. ліберальний економічний порядок, створений в XIX ст., став повертатися у світову практику. У змаганні з централізовано-плановою економікою західна ринкова система економічної організації перемагає, перетворюючи світ на єдину ринкову економіку.
Друга хвиля глобалізації почалася в кінці 70-х рр.. на основі небувалою революції у вдосконаленні засобів доставки товарів, в галузі інформатики і телекомунікації. За останні тридцять років реактивна авіація зблизила всі континенти, а міць загального числа комп'ютерів подвоювалася кожні 18 місяців. Обсяг інформації на кожному квадратному сантиметрі дисків збільшувався в середньому на 60% в рік починаючи з 1991 р. В результаті вартість перенесення інформації різко скоротилася, що революційним чином подіяло на економічне зростання.
Став очевидний новий характер глобалізаційних процесів. Британський концерн «Юнілевер», що має 500 підлеглих компаній в 75 країнах, або ж базується в США «ексом», 75% доходів якого створюються не в США, можуть бути названі національними компаніями лише умовно. Транснаціональні корпорації та неурядові організації стали з небаченою раніше легкістю перетинати національні кордони і здійснювати владу над населенням менш розвинених країн. Капітал як би «забув» про свою національну приналежність і у великих обсягах прямував туди, де, завдяки стабільності й високій ефективності праці, досягалася максимальна ступінь прибутковості. Банки, трастові фірми, промислові компанії хіба що вийшли з-під опіки національних урядів, і перелив капіталу став свого роду самодостатнім процесом.
Настав другий, сучасний етап глобалізації. Якщо на першому (столітньої давності) етапі глобалізації її опорою служила Британська імперія - її промислова база, фінанси і військово-морський флот, - то нині за процесом різко прискореної глобалізації стоять Сполучені Штати Америки. В американській столиці сформувався «вашингтонський консенсус» - угоду між Міністерством фінансів США, Міжнародним валютним фондом і Світовим банком про спільну боротьбу проти всіх видів перешкод на шляху світової торгівлі. США кинули свою військову та економічну міць, свою фактичну гегемонію на глобалізацію світової економіки, створення багатосторонніх міжнародних інститутів, роблячи дієві кроки з реалізації загальносвітового торгового лібералізму.
У практичному світі глобалізація означає передусім зниження бар'єрів між різними економіками. Глобалізація - це процес, який визначається передусім ринковими, а не державними силами. Це означає, що для залучення бажаного капіталу та отримання благ від програми до своєї економіки сучасної і новітньої технології, держави повинні жорстко дотримуватись загальних ринкових правил - збалансованого бюджету, політики приватизації економіки, відкритості інвестиціям і ринковим потокам, стабільної валюти. Глобалізація означає гомогенізацію життя: ціни, продукти, їх рівень і якість, рівень доходів, процентні банківські ставки набувають тенденції до вирівнювання на світовому рівні. Глобалізація змінює не тільки процеси світової економіки, але і її структуру. Набирає чинності неймовірний за потужністю впливу на людство процес, створює глобальну по своєму масштабу взаємозалежність.
Глобалізація змушує уряди гармонізувати національну економічну політику з потребами та побажаннями сусідів і потенційних конкурентів. В обстановці інтенсивної конкуренції, коли прискорюється рух потоків капіталів, лише деякі країни можуть дозволити собі до певної міри незалежну валютну політику, щоб підтримувати певну економічну самодостатність [4].
Можна не сумніватися в тому, що практично жодна сфера людської діяльності не уникне тією чи іншою мірою впливу глобалізації. Глобальний охоплення конкуренції підстьобне продуктивність праці, наукові розробки, приверне капітал до зон соціальної стабільності. Як і в кожного справді значущого явища, у глобалізації, крім позитивних, є і негативні сторони.
Найважливішим є те, що система міжнародного поділу праці, заснована на поділі між розвиненої індустріальної «основою світу», напівпериферією индустриализирующихся економік і периферією нерозвинених країн, в умовах глобалізації потрапляє в ситуацію абсолютного домінування «глобальної тріади» Північної Америки, ЄС і Східної Азії. Саме тут розміщені головні продуктивні сили світу. Більше двох третин торгових і валютних потоків здійснюються між цими трьома центрами, віддаляються від світової периферії. Той, хто не потрапив у нову систему поділу праці, опинився за межами світового розвитку.
Можна стверджувати, що глобалізація буде здійснюватися, якщо, по-перше, світове співтовариство погодиться пожертвувати своїми галузями виробництва на користь більш ефективних виробників з країн-чемпіонів, по-друге, якщо високооплачувані працівники в розвинених країнах погодяться допустити на свої ринки товари з країн, де робоча сила набагато дешевша і де експортерам допомагають місцеві державні структури. У першому випадку «неготовність» до глобалізації виражається в зводяться для захисту національних економік тарифах на імпорт. У другому - в протесті профспілок багатих країн, не готових віддати робочі місця своїм менш оплачуваним колегам з менш багатих країн, а також у невдоволенні транснаціональними корпораціями, що переводять свої капітали у зону більш дешевої праці (прояви такого протесту були особливо виразні в Сіетлі на сесії Всесвітньої торгової організації в 1999 р. і на Економічному форумі в Давосі в 2000 р.).
До першого фактору процесу глобалізації відноситься політика «неоліберальної глобалізації» (глобалізації зверху), американський проект однополярного світу. Даний фактор викликає негативні наслідки у вигляді глобалізації тіньової економіки, політики; глобалізації злочинності і тероризму. Відповіддю стають глобалізація протесту і пошуки альтернативи, розробка проектів багатополярного світу.
Другим чинником глобалізації стає процес абсолютизації ринку. Наслідком є ​​економізація політики, коли ринок вторгається в соціальну та духовну сферу, перетворюючи всі духовні цінності на товар. Це викликає швидкий відповідь зростання неурядових організацій, громадських мережевих структур, інституційне оформлення антіглобального протестного руху.
Транснаціональні корпорації, транснаціональні банки і міжнародні економічні організації перетворюються в головних дійових осіб світової економіки. Даний фактор призводить до контролю країнами-лідерами міжнародних інститутів для участі у розподілі світового доходу. Розвивається процес регіоналізації. Його негативним наслідком є ​​зниження ролі держави та самообмеження суверенітету на користь міжнародних організацій і ТНК, які у свою чергу намагаються перехоплювати політичні та соціальні функції у держави.
Організована злочинність спрямовується до влади. Втрачаються або слабшають демократичні принципи і механізми. Зростаюче майнова нерівність резонує з наростанням глобалізації і ще більше посилює її. У відповідь посилюється ворожість відсталих країн до країн-лідерів, посилюються етносепаратізм і національні конфлікти.
Третім чинником глобалізації виступає прагнення країн-лідерів встановлювати свої правила гри в світовому співтоваристві, проводячи, з одного боку, політику модернізації та відкритості економіки щодо країн, що розвиваються, з іншого - політику експансії і насильства як найважливішого інструменту політики. Це веде до політики подвійних стандартів, звільнення лідерів від національної і соціальної відповідальності. Країни, що розвиваються платять високу ціну за модернізацію: «зламуються» економіки слаборозвинених країн, з'являються країни-банкрути. Товариство мілітарізуется. Формується глобальна проблема країн-ізгоїв. Відповіддю стає розвиток релігійного фундаменталізму і тероризму як нової технології війни.
Четвертим чинником глобалізації стають якісні зміни в міжнародному поділі праці, коли країни-лідери прагнуть до світових ресурсів. Відбувається економічна експансія країн-реципієнтів на основі нееквівалентного міжнародного обміну. Зростає біосферний паразитизм країн-лідерів, що підсилює світової екологічна криза. У відповідь зростає національний егоїзм країн-донорів, які стикаються з некомпенсируемое ресурсним виснаженням, цементуванням відсталості. Наростає нелегальна еміграція з країн-донорів до країн-лідери, що, у свою чергу, збільшує число діаспор і розпушує соціальну структуру суспільства.
Інформатизація, розвиток комунікацій і мережевих структур призвели до формування глобальної інформаційної олігархії, інформаційної окупації. Відповіддю на даний виклик глобалізації стало розв'язання інформаційних війн, націоналізм і ізоляціонізм. Мережеві структури, можливості інформаційних технологій і комунікацій стали все активніше використовуватися в злочинних цілях.
До чинником процесу глобалізації можна віднести також оформлення масового суспільства споживання, в культурі - кічу і масової культури, в релігії - екуменізму. Негативними наслідками є формування суспільства масової культури з спрощенням і приниженням духовних цінностей, що руйнують мораль, розвиток індивідуалізму на межі асоціальності, культу тіла і його пристрастей, зростання індустрії задоволень і гедонізму. Удосконалюються технології обробки свідомості і формування потрібного громадської думки.
Все це створює максимально сприятливе середовище для росту злочинності, наркоманії, алкоголізму, проституції. Людське поведінка стає стереотипним, керованим модою, рекламою, телебаченням. Розгортається війна шоу-бізнесу з високим мистецтвом, духовністю і мораллю.
І, нарешті, чинником глобалізації можна назвати вестернізацію, провідну до тиражування і експансії масової культури. У відповідь розвивається протистояння культур. Таким чином, суспільні процеси, розширюючи свої масштаби і все більш набуваючи турбулентний характер, створюють серйозну проблему керованості в традиційних формах масових організаційних структур, які стають не здатними оперативно і адекватно реагувати на зростаючу динамічність змін. Виникають більш ефективні форми організаційних структур, побудованих на принципах субсидіарності та / або мережевому. В умовах глобалізації ці принципи можуть стати домінуючими не тільки для керування суспільними організаціями та структурування суспільства, але й для взаємодії їх з державою.
Глобалізація економічної діяльності розвивається за такими основними напрямками:
¾ становлення глобальних монополій (олігополії);
¾ міжнародна торгівля товарами, послугами, технологіями, об'єктами інтелектуальної власності;
¾ міжнародний рух факторів виробництва (капіталу у вигляді прямих іноземних інвестицій, робочої сили у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і малокваліфікованих робітників і у вигляді «витоку умів»);
¾ міжнародні фінансові операції - кредити (приватні, державні, міжнародних організацій), основні цінні папери (акції, облігації та інші боргові зобов'язання), похідні фінансові інструменти (ф'ючерси, опціони тощо), валютні операції;
¾ процеси регіоналізації економіки.
При цьому співвідношення як між перерахованими напрямками, так і між різними формами в рамках кожного з них в останні роки істотно змінюються. Слід зазначити насамперед загальну закономірність: всі сфери міжнародної економіки за темпами зростання випереджають темпи зростання реального сектора, тобто валового внутрішнього продукту. Звідси зростання їх питомої ваги у ВВП: це стосується і торгівлі, і руху капіталу, і фінансових операцій.
Процес становлення глобальних монополій (олігополії) розвивається за двома напрямками:
1) формування глобальної монополії на глобальному фінансовому ринку і ринку інформаційних інструментів;
2) формування єдиної глобальної монополії в результаті інтеграції зазначених ринків.
Структуру пріоритетних для глобальних монополій сфер можна охарактеризувати спрямованістю на:
¾ видобувну та наукомістку промисловість;
¾ телекомунікації;
¾ виробничу інфраструктуру.
Що стосується міжнародної торгівлі, руху факторів виробництва і фінансових операцій, то превалює наступна структура:
1) міжнародна торгівля товарами, послугами, технологіями, об'єктами інтелектуальної власності;
2) міжнародний рух капіталу: капіталу (у вигляді прямих інвестицій); робочої сили (у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і малокваліфікованих робітників у вигляді «витоку умів»);
3) міжнародні фінансові операції: кредити (приватні, державні, міжнародних організацій); основні цінні папери (акції, облігації та інші боргові зобов'язання); валютні операції.
Як і в інших економічних явищах, важливо вимір глобалізації економічної діяльності. Тут можна виділити наступні параметри: ті, за якими можна судити про рівень глобалізації всієї світової економіки, ступінь відкритості економіки окремої країни (чи групи країн), рівень її (або їх) участі в глобальних економічних процесах.
Самими простими і очевидними показниками в цьому сенсі є темпи зростання міжнародної торгівлі, які за останнє десятиріччя в 2 рази перевищували темпи зростання виробництва; прямі іноземні інвестиції в ті ж роки росли в 3 рази більш високими темпами, а міжнародні операції з акціями - в 10 разів .
У силу всіх цих обставин глобалізація економічної діяльності звичайно захоплює не лише якусь відокремлену частину національної економіки, безпосередньо залучену до системи зовнішньоекономічних зв'язків, але і набагато більш глибокі її основи, пронизує в більшій або меншій мірі всі або майже всі шари економічного життя. Це справедливо в першу чергу саме для розвинених країн, де на відміну від багатьох країн, що розвиваються немає якогось особливого експортного сектора, ізольованого від іншої економіки, не пов'язаної ні прямо, ні побічно з зовнішнім світом [5].

1.2 Вплив глобалізації на вибір стратегії національної економіки

 

Хоча феномен глобалізації є одним з найважливіших економічних процесів сучасності, в дійсності процеси глобалізації далеко не однозначні. З одного боку, вони не тільки невідворотні, але і цілком прогресивні, відображаючи об'єктивні потреби всіх народів планети з іншого боку, деякі країни з найбільш великими транснаціональними корпораціями (ТНК) діють у своїх, перш за все егоїстичних, інтересах.
Глобалізація штучно підвищується, вона переходить ті межі, які можна вважати об'єктивно необхідними, стає засобом крайнього монополізму і використовується найбільш сильними ТНК для витіснення з світових ринків своїх конкурентів. У результаті глобалізація підриває ринковий, конкурентний характер світової економіки, затримуючи її розвиток, і перетворюється на знаряддя встановлення економічного та політичного диктату в світі з боку групи найбільш розвинених країн.
Великий вплив глобалізація сприяє на країни з перехідною економікою, оскільки через недосконалість законодавчих аспектів, відсутність продуманих стратегій їх економіка поставлена ​​у велику залежність від світових ринків.
Іноземні інвестори, виявляючи найбільшу активність у фінансовому та енергетичному секторах, з одного боку, допомагають у відновленні економіки, з іншого - збільшують ризик виникнення т.з. залежного капіталізму. Подібний ризик породжений величезним розривом між обсягами капіталів, що вкладаються ТНК та іноземними інвесторами в економіку постсоціалістичних країн, і на власні вкладеннями останніх на зарубіжних ринках, особливо з урахуванням нестачі капіталу в країнах з перехідною економікою для задоволення своїх потреб. Тому перед країнами з ринковою економікою стоять завдання посилення ролі внутрішнього ринку.
З глобалізацією пов'язане створення ринкових інститутів, зокрема прийняття нових законів та освіта організацій, що сприяють ринкового розподілу ресурсів, наприклад, правила регулювання торгівлі в рамках СОТ. На практиці ці правила не завжди підходять до умов конкретної країни. Тому важливо удосконалювати свої економічні закони і порядки всередині країни, спрямовані на забезпечення економічного зростання.
В даний час країни з перехідною економікою демонструють зростання, хоча його темпи помітно різняться. Зараз на порядку денному стоїть проблема не виходу з кризи, а прискорення темпів економічного зростання та його підтримання на максимальному рівні протягом тривалого часу. Для цього необхідно створення специфічних ринкових інститутів та наявність демократичного політичного устрою. Держава повинна впливати на формування нових ринкових інститутів, це чинить серйозний вплив на темпи зростання економіки [6].

 


2. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ В СУЧАСНІЙ РОСІЇ

2.1 Вибір стратегії розвитку економіки в Росії

Російська економіка на Протягом по меншою мірою останніх 150 років намагається реалізувати стратегію наздоганяючої модернізації, намагаючись наблизитися по рівню економічного розвитку до найбільш розвиненим країнам західної цивілізації. Були вжито два великих спроби домогтися наміченого результату 1 селянська реформа 1861 року і стимулювання зростання промислового капіталізму в Наприкінці XIX початку XX століття 2 Жовтнева революція 1917 року і наступна індустріалізація на основі централізованої планової економіки. Однак обидві ці спроби призвели російське суспільство до глибоким соціально-економічним криз, що закінчився поваленням існуючого ладу.
Цей історичний досвід дозволяє зробити висновок про порочності як прагнення прискорено повторити шлях економічного розвитку більше розвинених країн, так і спроб форсувати модернізацію, ігноруючи сформовані закономірності економічного і історичного розвитку. Завдання модернізації може бути тому поставлена як поєднання двох суперечливих, але піддаються поєднанню умов НЕ перестрибуючи через об'єктивні щаблі соціальної еволюції і навіть беручи неминучість існування більше відсталих традиційних соціальних структур, сприяти зростанню найбільш прогресивних і ефективних соціально-економічних форм, здатних служити самостійним джерелом технологічного прориву. Під останнім мається на увазі створення людського потенціалу і матеріальної структури виробництва, не копіюють найбільш передові зразки, а переважаючих останні. Але якщо сучасна капіталістична індустріальна економіка служила прогресу людства, забезпечуючи масове виробництво речей, підпорядковуючи розвиток самого людини рішенням цієї завдання, то економіка завтрашнього дня вже НЕ може бути такий. Не речі, а людина повинен стояти в центрі цієї економіки.
Розглянемо яка ж стратегія та основні показники російської економіки на сьогоднішній день. Влітку 2007 року російська економіка зберігала високі темпи росту при їх певне уповільнення в серпні в порівнянні травнем-липнем. За оцінкою Мінекономрозвитку Росії, в серпні 2007 р . приріст ВВП до відповідного періоду 2006 року склав 6,4%, а в цілому за січень-серпень 7,7% (проти 6,2% у січні-серпні 2006 року). Очищений від сезонного і календарного чинників місячний приріст ВВП залишався на високому рівні (0,7% у середньому за місяць у січні-серпні 2007 року). Високі темпи економіки забезпечувалися високими темпами зростання інвестиційного попиту, будівництва, високим рівнем споживчого попиту, при збільшенні внеску імпорту в задоволення внутрішнього попиту на тлі уповільнення зростання обробних виробництв та експорту.
Приріст експорту (у вартісному вираженні) у серпні 2007 р ., За оцінкою Мінекономрозвитку Росії, після липневого прискорення знову виявився приблизно на червневому рівні, але продовжував суттєво відставати від зростання в 2006 році. У цілому в січні-серпні 2007 р . щодо відповідного періоду 2006 року приріст склав 9,5% (у січні-серпні 2006 р . - 29,5 відсотка). Уповільнення зростання експорту в січні-серпні 2007 року визначалося зниженням світових цін на нафту і метали.
У січні-серпні 2007 р ., За оцінкою Мінекономрозвитку Росії, приріст імпорту відносно січня-серпня 2006 р . істотно прискорився і склав 37,5% (у січні-серпні 2006 р . - 27,7 відсотка). У січні-серпні 2007 року істотну роль у підтримці росту імпорту грали як зростання попиту населення, так і високий рівень інвестиційної активності. Крім того, зростання імпорту продовжував стимулюватися підвищенням реального курсу рубля.
У серпні 2007 р . темпи приросту ВВП в порівнянні з червнем і липнем дещо сповільнилися, але зберігалися на високому рівні і склали відносно серпня 2006 р ., За оцінкою Мінекономрозвитку Росії, 6,4 відсотка. Щодо січня-серпня 2006 р . приріст склав 7,7%, що помітно вище приросту у січні-серпні 2006 р . (6,2 відсотка).
У серпні збереглися тенденції ослаблення вкладу експорту в економічне зростання, посилення орієнтації економіки на внутрішній попит, що діяли протягом усього I півріччя 2007 року. При цьому зростання імпорту характеризувався істотним прискоренням, що дозволяло задовольняти постійно зростаючий попит населення, стримувати інфляцію на споживчому ринку, підтримувати (поряд з прискоренням зростання внутрішнього виробництва) прискорення зростання інвестиційної активності. У серпні в порівнянні з червнем - липнем економічний розвиток сповільнився значною мірою в результаті уповільнення зростання обробних галузей.
Протягом січня-серпня 2007 р . економічне зростання забезпечувався прискоренням зростання інвестицій, продукції будівництва, стійким зростанням споживчого попиту населення, але ускладнювався помітним уповільненням темпів зростання обробних виробництв. У січні-серпні 2007 р . приріст інвестицій в основний капітал щодо січня-серпня 2006 р . склав 22,1%, приріст у будівництві - 24,4%, приріст обороту роздрібної торгівлі - 14,7%, приріст обробних виробництв - 10,9% (у серпні 5,5 відсотка).
Кон'юнктура світового ринку продовжує надавати сприятливий вплив на розвиток російської зовнішньої торгівлі. У січні-серпні 2007 р . Зовнішньоторговельний оборот, за оцінкою Мінекономрозвитку Росії, склав 351,7 млрд. доларів США, збільшившись на 18,8% (у січні-серпні 2006 р . - На 28,9 відсотка). Однак частка зовнішньоторговельного обороту у ВВП Росії в останні роки знижується в результаті повільної диверсифікації експорту, недостатньо сильних конкурентних позицій російських компаній. У січні-липні 2007 року в порівнянні з відповідним періодом минулого року частка зовнішньоторговельного обороту у ВВП трохи скоротилася, рис 2.1
\ S
Рис 2.1 Частка зовнішньої торгівлі у ВВП Росії
Експорт товарів, за оцінкою Мінекономрозвитку Росії, в січні-серпні 2007 р . склав 216,9 млрд. доларів США і збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 9,5% (у січні-серпні 2006 р . на 29,5%). Уповільнення темпів приросту експорту відбувалося в результаті різкого уповільнення зростання, а в ряді випадків - зниження експортних цін на більшість паливно-енергетичних товарів за останній рік.
Сприятлива кон'юнктура світового ринку, високий платоспроможний внутрішній попит сприяли збереженню позитивної динаміки показників зовнішньої торгівлі.
Зовнішньоторговельний оборот Росії, за оцінкою Мінекономрозвитку Росії (за методологією платіжного балансу), в січні-серпні 2007 р . збільшився в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 18,8% (у січні-серпні 2006 р . - На 28,9%), у тому числі з країнами далекого зарубіжжя - на 17,5% (30,1%), з країнами СНД - на 26,3% (22,1%), рис 2.2
\ S
Рис 2.2 Зовнішня торгівля Російської Федерації
(У січні-серпні 2005-2007 роках, млрд. доларів США)
У загальному обсязі товарообігу на частку експорту припадало 61,7%, імпорту - 38,3%, що зумовило уповільнення темпів зростання товарообігу Росії в результаті істотного зниження темпів зростання експорту Росії (109,5%). Однак високі темпи зростання імпорту (137,5%) запобігли різке уповільнення зростання зовнішньої торгівлі Росії.
Скорочення позитивного сальдо торговельного балансу на 17,9% у січні-серпні 2007 р . в порівнянні з аналогічним періодом минулого року відбулося за рахунок випереджальних темпів зростання імпорту над темпами зростання експорту. При цьому з країнами далекого зарубіжжя сальдо торгового балансу знизилося на 20,8%, з країнами СНД - збільшилася на 2 відсотки.
Існує два принципових розвитку та економічного зростання - сировинної експортоорієнтований і наукомісткий технічно прогресивний. Першому шляху за своїм характером більше відповідає екстенсивний спосіб економічного розвитку, другому - інтенсивний. Відомо, що Росія - провідна країна за своїм енергетичному потенціалу. Вона стійко займає перше місце у світі з видобутку та експорту газу і друге - по видобутку і експорту нафти. Це багато в чому зумовлює її роль у світовій економіці. Не ризикуючи впасти у надлишкове перебільшення, можна сказати, що економіку Росії в останні 15 років врятували по суті справи експорт нафти, газу, лісу, чорних і кольорових металів, мінеральних добрив. Якби не було цього, зусиллями радикал-монетаристів настав би просто колапс.
У той же час, економічний розвиток і зростання за рахунок широкого використання технічно прогресивних наукоємних виробництв фактично припинився і лише зараз намічаються боязкі спроби його відновлення. За цей час світовий науково-технічний розвиток пішло далеко вперед і наздогнати його нам у стратегічній перспективі 20-30 років навряд чи вдасться. Мабуть тому владою зроблений вибір стратегії розвитку на користь експортоорієнтованого шляху через нарощування насамперед поставок газу і нафти як на Захід, так і на Схід. Як оцінити цей вибір і що він обіцяє Росії в перспективі?
У залежності від ідеологічних уподобань можлива двояке трактування експортоорієнтованої стратегії:
а) як закріплення Росії як сировинного придатка високорозвинених зарубіжних економік;
б) як функція Росією свого місця, або ніші, у світовому поділі праці.
Так чи інакше, така стратегія може забезпечити більш-менш стійкий розвиток і економічне зростання протягом найближчих 15-20 років, але у міру виснаження невідновних природних ресурсів вона вичерпає себе. І тоді доведеться міняти стратегію на переважний розвиток високотехнологічних наукомістких виробництв. Але щоб до того часу зовсім вже безнадійно не відстати, непогано б вже зараз почати одночасне активний рух за двома стратегічними напрямами - сировинному експортноорієнтованим і високотехнологічного наукомісткого.

2.2 Напрямки та показники глобалізації

Після розпаду СРСР Росія виявилася далеко відсунутою вглиб материка - на північний схід. У результаті цього більша частина залізничних і автомобільних магістралей, трубопроводів, авіатрас проходять по території іноземних держав, що суттєво погіршує економічну ситуацію для Росії.
Враховуючи ту обставину, що 70% території РФ перебуває в зонах з суворими кліматичними умовами і лише 35% російських сільськогосподарських угідь одержують достатньо сонячного тепла для визрівання зернових культур, виявилася досить слабка забезпеченість країни продовольством з-за різкого зниження врожайності і валового збору зерна.
Росія успадкувала 60% економічного потенціалу СРСР. Однак у результаті подальшого тривалого недофінансування найважливіша його частина: основні виробничі фонди (особливо активна їх частина - машини та обладнання) зношувалися. У результаті до другої половини 90-х років близько 70% основних фондів мали термін служби 20 і більше років, тобто потребують негайної заміни.
Російська Федерація успадкувала приблизно 70% зовнішньоекономічних зв'язків СРСР. Однак необхідно відзначити, що подальшого їх розвитку не було. Виходом із ситуації в нових для Росії умовах може бути розвиток світогосподарських зв'язків та інтеграція у світову економіку.
Місце і роль будь-якої країни в світовому господарстві, міжнародному поділі праці та інтернаціоналізації господарського життя залежать від багатьох факторів. Однак основними з них є: рівень і динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості та залучення в МРТ, прогресивність і розвиненість зовнішньоекономічних зв'язків (ВЕС), вміння національної економіки адаптуватися до умов міжнародного господарського життя і одночасно впливати на них у бажаному для себе напрямку ( взаємодія з міжнародними фінансово-кредитними і економічними організаціями), наявність транснаціональних корпорацій.
Досвід західноєвропейської інтеграції та деяких інших успішно розвиваються економічних угруповань говорить про те, що основа цього процесу складається на мікрорівні, у вигляді взаємовигідного співробітництва конкретних компаній, банків, фінансово-промислових груп, їх спільних інвестиційних проектів, створення змішаних підприємств і т.п.
При безлічі точок зору щодо шляхів включення Росії у світові глобалізаційні процеси безсумнівно те, що успішне вирішення цієї проблеми буде в кінцевому рахунку залежатиме, по-перше, від оздоровлення економіки країни на шляхах її структурної перебудови і переходу до ринкових умов господарювання, а по-друге , від створення дієвих законодавчих, організаційних, матеріальних і технічних передумов для цього.
Що стосується оздоровлення економіки і структурної перебудови, то це вимагає зусиль, часу і ресурсів. Значно менше зусиль вимагає створення необхідного законодавчого поля і сприятливих умов для безпосереднього залучення Росії в міжнародні інтеграційні процеси.
Як показує аналіз проблем інтеграції у світове господарство інших країн, основною умовою створення життєздатної економіки перехідного періоду є її відкритість. В умовах відкритої економіки ціни світового ринку прямо або опосередковано визначають ціни на вітчизняну продукцію і роблять це набагато ефективніше, ніж будь-який державний орган. Ця умова є необхідними для російської економіки, оскільки в цьому випадку у російських виробників залишиться один легальний шлях до процвітання - підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, розширення її виробництва при скороченні витрат. Природно, перехід до економіки відкритого типу - процес цілеспрямований, здійснюваний поетапно таким чином, щоб зовнішня конкуренція не перетворилася з фактору творення в фактор руйнування російської економіки.
Важливою перевагою відкритої економіки є її значення для боротьби з монополізмом. Відзначаючи роль світового ринку як потужного засобу боротьби з монополізмом і вирішення проблеми ефективного функціонування народного господарства в перехідний період, необхідно виходити з того, що робити економіку країни відкритої слід тільки за умови економічної оцінки і економічного захисту її ресурсів. Тільки в цьому випадку можна уникнути ризиків негативних проявів в економіці під впливом її відкритості і отримати позитивні результати впливу світової економіки і світового ринку на російську економіку в цих умовах.
Практика показує, що в даний час в силу насамперед географічних причин, нагальною стає необхідність більш масштабного участі Росії у вирішенні глобальних проблем людства (освоєння Світового океану, проблема навколишнього середовища, регулювання світового господарства і т.д.).
У цьому випадку підхід Росії з глобальних позицій до участі в світових справах повинен стати основною частиною національного інтересу. Однак активну участь Росії, як і інших країн, у вирішенні глобальних проблем через національний інтерес вимагає повнокровного участі в роботі міжнародних багатосторонніх структур, до числа яких входять фінансово-кредитні, економічні, спеціалізовані та регіональні організації ООН, наприклад Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), регіональні економічні комісії.
Представляється також необхідність активної участі Росії в таких всесвітніх за сферою свого прояву організацій, як Всесвітня організація торгівлі (СОТ), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) та регіональні державні утворення (Європейський Союз - ЄС, Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ, організація економічного співробітництва та розвитку - ОЕСР та ін.)
В умовах переходу до відкритої економіки для Росії життєво важливе значення набуває проблема вибору стратегії і тактики ефективної участі в світогосподарських процесах. У стратегічному плані Росія дотримується деполітизації міжнародних економічних відносин та їх розвитку на принципах економічної доцільності. Такого роду прагматичний підхід передбачає реальну оцінку (переоцінку) і створення передумов для ефективної перебудови всієї системи зовнішньоекономічних зв'язків Росії як з країнами далекого, так і ближнього зарубіжжя, насамперед із країнами СНД, так як ступінь економічної взаємозалежності з ними залишається досить значною.
У сформованих умовах сьогодні вимагають більш глибокого аналізу й осмислення принципові питання економічних взаємовідносин Росії і з країнами, що розвиваються. При цьому в першу чергу Росія зацікавлена ​​в тих регіонах, країни яких близькі за місцем у системі світогосподарських зв'язків, мають близькі показники економічного розвитку і т.д.
В основі розвитку зовнішньоекономічних зв'язків Росії лежить ряд специфічних внутрішніх і зовнішніх факторів. Серед внутрішніх центральне місце займає зниження попиту як на інвестиційні, так і на споживчі товари. У цих умовах багато підприємств і навіть цілі галузі опинилися на грані банкрутства, і активізація роботи на зовнішніх ринках виявилася для них важливим засобом виживання. Успіхи ряду галузей промисловості, досягнуті за рахунок посиленої орієнтації на зовнішні ринки, багато в чому визначили загальну тенденцію до деякої стабілізації промислового виробництва в країні в цілому.
У частині зовнішніх факторів, які сприяли за останній час розширення російського експорту, послужили сприятливі кон'юнктурні умови на світових ринках: з кінця 1993р. економіка більшості промислово розвинених країн перебуває з стадії економічного підйому, що створює сприятливі умови для реалізації на ринках цих країн багатьох товарів російського експорту.
Майбутнє Росії напряму залежить від того, наскільки і як наша країна зможе прийняти участь у ключовому глобалізаційному процесі, що веде до утворення єдиної планетарної цивілізації. Слід очікувати, що нинішній - четвертий - цикл підтримки триватиме до 2015 - 2025 р . Р. Це і є той критичний термін, який відведений Росії для самовизначення і вибору нею шляху розвитку.
Дуже потужною у розвитку російського суспільства і становленні її державності виявилася азіатська тенденція. Багато нинішніх наші «державники» вважають, ніби тільки ця тенденція і обумовлює специфіку російської моделі розвитку. Один з лідерів нинішніх евразістов, Дугін, говорить, що з приходом до влади Путіна отримали розвиток їх ідеї: «Зближення з Білорусією, економічний союз із Середньою Азією, протистояння Заходу ...». Відповідно, визнання «євразійськість» Росії диктує і її геополітичний шлях - він не в фарватері США і Західної Європи.
У розвитку Росії спостерігається одна закономірність: глобалізація йде «стрибками». Реформи здійснюються на непідготовленій для цього грунті, оскільки ми весь час намагаємося наздогнати Захід. Теж саме відбувається і зараз. На основі всього вищевикладеного я можу сказати, що Росія на даний момент об'єктивно бере участь у процесах глобалізації, але суб'єктивно не готова до цього, що в свою чергу і не дозволяє їй зайняти гідне місце серед лідерів.

3. РОЗРОБКА ШЛЯХІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

Процеси глобалізації безпосередньо торкаються національної економічну політику, обмежуючи її можливості. Міжнародна економіка, що надає все більший вплив на становище окремих країн, знаходиться поза юрисдикцією національних урядів, міністерств, центральних банків і їх економічної політики. Тому звичайні засоби цієї політики (в грошово-кредитної, бюджетної, податкової сфері, навіть сфері трудового або антимонопольного законодавства) діють нині в ослабленій формі, а то й зовсім не працюють або призводять зовсім не до тих результатів, на які розраховані. Міжнародні фактори знижують ефективність державних рішень і заходів, здійснюваних в національних рамках. Чим ширше і глибше розгортаються процеси глобалізації, тим сильніше відчувається ця суперечність.
Звідси об'єктивна необхідність координації економічної політики окремих країн, в тому числі і Росії. Міжнародна економіка, яка стає все більш «єдиної і неподільної", вимагає єдиної або принаймні узгодженої (в більшій або меншій мірі) економічної політики. Сучасна ринкова економіка неможлива без різноманітних заходів державного регулювання (із застосуванням економічних та адміністративних важелів). Однак на основі багаторічного і багато в чому негативного досвіду світ вже засвоїв, що різнобій і хаос в регулюванні, при якому кожна країна переслідує лише свої вузькі національні, а точніше сказати егоїстичні інтереси, в кінцевому рахунку завдають шкоди всім.
З початком ринкових перетворень, Росія зробила ряд спроб включитися у світові інтеграційні процеси, що має сприяти прискоренню входження України у світове співтовариство на правах країни з ринковими відносинами. Однак суттєвою перешкодою для інтенсифікації цього процесу є важкий сучасний стан російської економіки.
Успішне вирішення проблеми включення Росії у світові інтеграційні процеси буде в кінцевому рахунку залежатиме від оздоровлення економіки країни на шляхах її структурної перебудови і переходу до ринкових умов господарювання, а також від створення дієвих законодавчих, організаційних, матеріальних і технічних передумов для цього.
Необхідний підхід Росії з глобальних позицій до участі у світових справах, який повинен стати основною частиною національного інтересу: повнокровне участь у роботі міжнародних багатосторонніх структур. Крім того, необхідна активна участь Росії у всесвітніх за сферою свого прояву організаціях, таких як: Всесвітня торгова організація, Міжнародна Фінансова Корпорація, Міжнародне агентство по гарантії інвестицій, Всесвітня організація інтелектуальної власності та регіональні державні утворення (Європейський Союз, Європейська асоціація вільної торгівлі, організація економічного співробітництва та розвитку та ін.)
Важливим напрямком поступової інтеграції Росії в світову економіку може бути участь у багатосторонніх міжнародних економічних проектах, число яких за участю Росії постійно збільшується.
Рішення проблеми прискорення інтеграції Росії в світову економіку неможливо без вирішення низки внутрішніх російських завдань, перш за все:
¾ реструктуризація промисловості;
¾ здійснення податкової реформи, яка б дозволила стабілізувати доходи держави, забезпечити стимулювання вітчизняного експортоорієнтованого виробництва;
¾ забезпечення жорсткого контролю над бюджетними витратами;
¾ забезпечення зростання валютної складової доходів;
¾ здійснення гнучкою митної політики.
Для реалізації даної стратегії Росії необхідно вжити безпрецедентних зусиль в усіх напрямках. Найбільш складним і болючим є питання про територіальну глобалізації і місце в ній Росії. Вся сукупність проблем територіальної глобалізації зводиться, в принципі, до питання про те, в яку континентальну територіальну структуру повинна увійти країна на етапі, перехідному до єдиної сверхцивилизации. Відповідь на це питання залежить від багатьох чинників і повинен визначатися шляхом глибокого наукового опрацювання.
При цьому вже сьогодні стає очевидним, що роль і місце Росії в будь-якому з територіальних об'єднань буде залежати від стану 4 «критичних« ресурсів - ментальній сфери, демографічної ситуації, ступеня глобалізації управління і «силового» блоку. Чим вище якість кожного з цих ресурсів, тим вагоміше і значніше буде місце нашої країни в глобальних блоках. Виходячи з цих 4 факторів стратегія розвитку Росії в 21 столітті повинна передбачати одночасний розвиток всіх зазначених елементів.
На даний момент світ більше зацікавлений у Росії як торговому партнері, ніж вона в ньому. Відбувається не інтеграція нашого господарства у світову економіку на взаємовигідній основі, а пристосування його до чужих потреб.
Нинішня система взаємодії зі світовим ринком збиткова для Росії. Глобалізація дає більше козирів нашим партнерам, ніж нам. Завдяки їй вони компенсують свої геополітичні недоліки, в той час як Росія втрачає свої порівняльні переваги. Звичайно, глобалізація - об'єктивний процес, і його не зупинити. Але він сприяє сильним. Силу ж, в тому числі і військову, забезпечує країнам власне складне виробництво, а не спустошення підземних комор.
Завдання ж Росії в даній ситуації полягає не в тому, щоб принести земній кулі загальне щастя та виступати в ролі пожежного, а в тому, щоб сприяти руху реальних суперечностей у світі в напрямі, що відповідає її власним інтересам.

 


ВИСНОВОК

На закінчення курсової роботи можна зробити висновки.
Найважливішою тенденцією сучасного світу, є глобалізація всіх економічних і політичних процесів, протистояти якій зараз не в силах жодна національна держава.
В кінці XX ст. перед світовим співтовариством з усією очевидністю постало завдання ефективної координації всіх глобальних процесів - глобальної економіки, глобальної екології, політичної структури світового співтовариства, проблем бідності і багатства, війни і миру, прав людини та суверенітету національних держав.
Зараз вже немає ніяких сумнівів в тому, що глобалізація стане домінуючим фактором цивілізаційного розвитку світу в першій чверті нового століття, коли процес загальносвітової консолідації фактично завершиться освітою світової федерації [7].
Глобалізація характеризується збільшенням потоків товарів, послуг, капіталів, інформації, робочої сили через національні кордони, що призводить до взаємопроникнення як окремих ринків, так і економіки в цілому. Глобалізація - процес планетарного масштабу за участю суб'єктів, що діють на загальносвітовий сцені. За найбільш обережними оцінками, в економічній діяльності процесами глобалізації порушено близько 40% світового виробництва. Вона впливає приблизно на 60% світового ВВП. У сфері торгівлі цей показник ще вище і досягає 70-80%.
Глобалізаційні тенденції у світовій економіці асоціюються з революційними змінами в електроніці, комп'ютерної техніки та зв'язку. Іншими словами, прогрес науки і техніки лежить в основі глобалізації.
Глобалізація економіки приносить вигоди, але має і недоліки. Найбільш очевидні переваги - економічне зростання, більш висока продуктивність, поширення передових технологій не тільки у фінансовій сфері, але і в галузі фундаментальної і прикладної науки. Встановлено, що відкрита економіка в сукупності з прозорою політикою призводить до швидкого економічного зростання. Зниження тарифних і нетарифних бар'єрів забезпечує щорічне збільшення світового ВВП на 100-300 млрд дол Крім того, глобалізація сприяє посиленню міжнародної координації. Вона викликала переоцінку основних видів ризиків і методів їх обмеження, полегшила і збільшила ефективність і раціональність розміщення вкладів інвесторів.
Позитивний чи негативний вектор буде у змін у національній економіці під впливом глобалізації, залежить від рівня розвитку економічної системи та позиції країни у світовому господарстві. Позитивний вплив глобалізації супроводжує і негативний ефект. Так, глобалізація конкуренції нерідко змушує виробників знижувати собівартість продукції, скорочуючи витрати на захист навколишнього середовища або виносити виробництво в країни з менш жорсткими екологічними стандартами [8].
Процеси глобалізації світової економіки поступово охоплюють всі сфери суспільного життя країн: виробництво (у формі транснаціональних компаній), торгівлю, включаючи фондові та інвестиційні ринки. Ці процеси визначаються трьома основними факторами:
¾ відхід від державного регулювання на користь ринкових механізмів;
¾ подолання національних кордонів в ході інтеграції окремих економіки;
¾ розвиток інформаційних технологій.
У цих умовах природно змінюється і роль держави, оскільки в результаті міжнародної конкуренції істотно обмежуються (за рахунок вимушеної відкритості економіки) можливості для державного свавілля при посиленні контролю за грошовою та фіскальною політикою не тільки з боку міжнародних організацій, але і з боку фінансових ринків. Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій в розвитку сучасного світу, не тільки надає величезний вплив на економічне життя, але і тягне за собою далекосяжні політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Росія, цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається на шляху інтеграції у світову економіку. Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не тільки теоретичне, а й суто практичне, і причому надзвичайно важливе, значення для Росії, для її зовнішньоекономічної, а в більш широкому сенсі - всієї економічної політики.
Негативні аспекти глобалізації пов'язують з потенційними конфліктами, якими вона загрожує, хоча їх можна пом'якшити шляхом розвитку глобального співробітництва на основі угод політичного характеру або створення нових міжнародних інститутів.

Список використаної літератури:

 

1. Аляб'єва А.М. Світова економіка, - М.: Гардарика, 2006. - 593с.
2. Антикризове управління: підручник. під ред.проф. Е.М. Короткова, - М.: Инфра-М., 2006. - 620С.
3. Бандурин В. В., Раціч Б. Г., Чатіч М. Глобалізація світової економіки і Росія. - М.: Буквиця, 1999. - 279 с
4. Беяк У. Що таке глобалізація? Помилки глобалізму - відповіді на глобалізацію. - М.: Прогрес-традиція, 2001. - 301 с.
5. Кетова Н.П. Макроекономіка, - РнД.: Фенікс, 2004. - 384с.
6. Леусскій А. І., Тарасевич Л. С., Гребенников П. І. Макроекономіка, - М.: Юрайт. 2006. - 654с.
7. Лусс А.В. Макроекономіка, - СПб.: Питер, 2001. - 240с.
8. Макроекономіка: соціально орієнтований підхід: підручник для студентів екон. спеціальностей / Е.А. Лутохіна та ін, під ред. Е.А. Лутохіной, - М.: ІОЦ Мінфіну, 2005. - 400с.
9. Світова економіка: соціально орієнтований підхід: Учеб.пособие для студентів екон.спеціальностей / В.В. Козловський, Е.А. Лутохіна; під ред. Е.А. Лутохіной. - М.: ІОЦ Мінфіну, 2005. - 352с.
10. Прогнозування і планування економіки: підручник / за ред. Г.А. Кандаурова, В. І. Борисевича. - Мн.: Сучасна школа, 2005. - 476с.
11. Рудий К.В. Міжнародні валютні, кредитні і фінансові відносини, - М.: Нове знання, 2007. - 427с.
12. Теорія фінансів: Учеб. посібник / М.Є. Заєць, М.К. Фісенко та ін, під ред.проф.Н.Е. Заєць, М.К. Фісенко, - Мн.: БГЕУ, 2005. - 351с.
13. Уткін А.І. Глобалізація: процес і осмислення. - М.: Логос, 2001. -З. 253
14. Яковець Ю.В. Глобалізація та трансформація ринкової економіки - СПб.: Вид-во СПбГУЕФ, 2004. - 404с.
15. Яковець, Ю. В. Глобалізація і взаємодія цивілізацій / Яковець, Ю. В.; Ю. В. Яковець; Міжнар. ін-т Питирима Сорокіна-Миколи Кондратьєва. - М.: Економіка, 2001. - 346с.


[1] Теорія фінансів: Учеб. посібник / М.Є. Заєць, М.К. Фісенко та ін, під ред.проф.Н.Е. Заєць, М.К. Фісенко, - Мн.: БГЕУ, 2005. С.331
[2] Аляб'єва А.М. Світова економіка, - М.: Гардарика, 2006.с.45
[3] Світова економіка: соціально орієнтований підхід: Учеб.пособие для студентів екон.спеціальностей / В.В. Козловський, Е.А. Лутохіна; під ред. Е.А. Лутохіной. - М.: ІОЦ Мінфіну, 2005.с.108
[4] Яковець Ю.В. Глобалізація та трансформація ринкової економіки - СПб.: Вид-во СПбГУЕФ, 2004.с.12
[5] Світова економіка: соціально орієнтований підхід: Учеб.пособие для студентів екон.спеціальностей / В.В. Козловський, Е.А. Лутохіна; під ред. Е.А. Лутохіной. - М.: ІОЦ Мінфіну, 2005.с.124
[6] Макеєва Т. Макроекономіка, - М.: Новий час, 2005. С.45
[7] Яковець Ю.В. Глобалізація та трансформація ринкової економіки - СПб.: Вид-во СПбГУЕФ, 2004. - С.45
[8] Рудий К.В. Міжнародні валютні, кредитні і фінансові відносини, - М.: Нове знання, 2007. - С.323
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
131.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Проблеми регулювання економіки в Росії на сучасному етапі
Особливості світової економіки на сучасному етапі
Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку України на сучасному етапі
Міжнародна торгівля Росії на сучасному етапі
Історична наука Росії на сучасному етапі
Епідеміологія алкоголізму в Росії на сучасному етапі
Вибір довгострокової стратегії розвитку Росії
Грошово-кредитна політика Росії на сучасному етапі
Іпотечне кредитування в Росії і за кордоном на сучасному етапі

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru