додати матеріал


Гетьманське правління Івана Скоропадського

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРА­Ї­НИ

ІНСТИТУТ ІС­ТО­РІЇ УКРА­Ї­НИ

УДК 947.04 (Укр.)

ГУРЖІЙ Оле­к­сандр Іва­но­вич

ГЕТЬМАНСЬКА ВЛАДА

В УКРА­ЇН­СЬ­КІЙ КОЗАЦЬКІЙ ДЕРЖАВІ

ПЕР­ШОЇ ЧВЕРТІ ХVІІІ ст.

(на при­кла­ді ді­я­ль­но­с­ті І. Ско­ро­пад­сь­ко­го)

07.00.01 — іс­то­рія Укра­ї­ни

Ав­то­ре­фе­рат

ди­сер­та­ції на здо­бут­тя на­у­ко­во­го сту­пе­ня

до­к­то­ра іс­то­ри­ч­них на­ук

Ки­їв — 1999

Ди­сер­та­ці­єю є ру­ко­пис

Ро­бо­та ви­ко­на­на у від­ді­лі іс­то­рії Укра­ї­ни се­ре­д­ніх ві­ків Ін­сти­ту­ту іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни

Офі­цій­ні опо­нен­ти: до­к­тор іс­то­ри­ч­них на­ук, про­фе­сор Бо­ри­сен­ко Во­ло­ди­мир Йо­си­по­вич, за­ві­ду-

­вач ка­фе­д­ри іс­то­рії Укра­ї­ни На­ці­о­наль­но­го пе­да­го­гі­ч­но­го уні­вер­си­те­ту ім. М.Дра­го­ма­но­ва

до­к­тор іс­то­ри­ч­них на­ук, про­фе­сор Ми­цик Юрій Ан­д­рі­йо­вич, за­ві­ду­вач ка­фе­д­ри іс­то­рії та по­лі­то­ло­гії На­ці­о­наль­ної ака­де­мії “Університет Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­ка Ака­де­мія”

до­к­тор іс­то­ри­ч­них на­ук, про­фе­сор Пу­т­ро Оле­к­сій Іва­но­вич, за­ві­ду­вач від­ді­лу кра­ї­но­з­нав­с­т­ва Ки­їв­сь­ко­го ін­сти­ту­ту “Слов’янський уні­вер­си­тет”

Про­ві­д­на уста­но­ва: На­ці­о­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Та­ра­са Ше­в­чен­ка, ка­фе­д­ра да­в­ньої та но­вої

іс­то­рії Укра­ї­ни

За­хист від­бу­де­ть­ся “ 28 ” травня 1999 р. о 14 го­ди­ні

на за­сі­дан­ні спе­ці­а­лі­зо­ва­ної вче­ної ра­ди Д 26.235.01 в Ін­сти­ту­ті іс­то­рії

Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни (252001, Ки­їв, вул. М. Гру­шев­сь­ко­го, 4).

З ди­сер­та­ці­єю мо­ж­на озна­йо­ми­ти­ся в біб­ліо­те­ці Ін­сти­ту­ту іс­то­рії

Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни (252001, Ки­їв, вул. М. Гру­шев­сь­ко­го, 4).

Ав­то­ре­фе­рат ро­зі­сла­ний “ 21 ” квітня 1999 р.

Вче­ний се­к­ре­тар

спе­ці­а­лі­зо­ва­ної вче­ної ра­ди

кан­ди­дат іс­то­ри­ч­них на­ук Ма­тях В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ак­ту­аль­ність те­ми. В су­ча­с­них умо­вах еко­но­мі­ч­них скла­д­но­с­тей і за­го­с­т­ре­но­с­ті су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них ко­лі­зій у кра­ї­ні, ма­те­рі­аль­них не­га­ра­з­дів у сфе­рах на­у­ки і куль­ту­ри пе­ред укра­їн­сь­ким на­ро­дом сто­їть вкрай ва­ж­ли­ве за­вдан­ня — по­до­ла­ти тру­д­но­щі й збе­ре­г­ти на­ці­о­наль­ний су­ве­ре­ні­тет вла­с­ної дер­жа­ви. Не­за­ле­ж­ність Укра­ї­ни вже не раз у ми­ну­ло­му пра­г­ну­ли від­сто­я­ти по-­сво­є­му її пра­ви­те­лі — кня­зі, ге­ть­ма­ни, ко­шо­ві ота­ма­ни, пре­зи­ден­ти... То­му пра­ви­ль­не ро­зу­мін­ня іс­то­ри­ч­них за­ко­но­мі­р­но­с­тей і про­це­сів ста­но­в­лен­ня Укра­їн­сь­кої дер­жа­ви, вра­ху­ван­ня на­бу­то­го до­сві­ду має ве­ли­ке зна­чен­ня не ли­ше для ни­ні­ш­ніх на­у­ко­в­ців, а й уря­до­в­ців. У цьо­му ас­пе­к­ті, на наш по­гляд, прин­ци­по­во­го зна­чен­ня на­бу­ває ана­ліз ді­я­ль­но­с­ті во­ло­да­ря бу­ла­ви по­ча­т­ку ХVІІІ ст. Іва­на Іл­лі­ча Ско­ро­пад­сь­ко­го (1646—1722), за пра­в­лін­ня яко­го пра­к­ти­ч­но при­пи­ни­ло­ся дер­жа­во­т­во­рен­ня в ав­то­но­м­но­му утво­рен­ні — Ге­ть­ма­н­щи­ні й роз­по­ча­в­ся швид­кий за­не­пад са­мо­бу­т­ньо­го ко­за­ць­ко­го уст­рою, ство­ре­но­го ге­ть­ма­ном Б. Хме­ль­ни­ць­ким (1595—1657). У на­ма­ган­нях І. Ско­ро­пад­сь­ко­го збе­ре­г­ти в ос­но­ві на­ці­о­наль­ні ор­га­ни вла­ди, те­ри­то­рію, фі­нан­со­ву си­с­те­му, зброй­ні си­ли, під­не­с­ти між­на­ро­д­ний ав­то­ри­тет кра­ї­ни то­що, без­пе­ре­ч­но, вба­ча­є­ть­ся іс­то­ри­ч­ний зв’я­зок епох, бо са­ме за­раз му­си­мо ви­рі­шу­ва­ти схо­жі про­б­ле­ми.

У свій час ві­до­мий укра­їн­сь­кий іс­то­рик, пра­во­зна­вець, ар­хе­о­г­раф, ет­но­г­раф і бе­ле­т­рист, ака­де­мік О. Ле­ви­ць­кий (1866—1922), вивча­ю­чи до­ку­мен­таль­ні ма­те­рі­а­ли про од­но­го з по­пе­ре­дни­ків Ско­ро­пад­сь­ко­го — ге­ть­ма­на Іва­на Са­мой­ло­ви­ча, ка­те­го­ри­ч­но за­явив: “В іс­то­рії всіх кра­їн і на­ро­дів на­вряд чи мо­ж­на від­шу­ка­ти пра­ви­те­лів, вла­с­на до­ля яких бу­ла б та­кою зра­д­ли­вою та мі­н­ли­вою, на­си­че­ною всі­ля­ки­ми не­ща­с­тя­ми й ка­та­с­т­ро­фа­ми, як до­ля ма­ло­ро­сій­сь­ких ге­ть­ма­нів”1.

У ра­дян­сь­кій іс­то­рі­о­гра­фії пер­со­на­лі­ям остан­ніх при­ді­ля­лось не­ви­пра­в­да­но ма­ло ува­ги. Її “офіційні” пре­д­ста­в­ни­ки з рі­з­них при­чин не ви­пу­с­ти­ли в світ жо­д­ної мо­но­гра­фії, спе­ці­аль­но при­свя­че­ної ко­мусь з во­ло­да­рів бу­ла­ви Укра­ї­ни, окрім хі­ба що Б. Хме­ль­ни­ць­ко­му, ав­то­ри­тет і за­слу­ги яко­го то­ді бу­ли вже за­галь­но­ви­з­на­ни­ми. За умов па­ну­ван­ня мар­к­си­ст­сь­ко-­ле­нін­сь­кої ме­то­до­ло­гії, з її га­с­лом про про­ві­д­ну роль на­род­них мас в іс­то­рії, в пра­цях су­с­пі­ль­с­т­во­з­на­в­ців про­сте­жу­ва­ла­ся пе­в­на не­до­оцін­ка ді­я­ль­но­с­ті ба­га­тьох не­пе­ре­сі­ч­них осіб, осо­б­ли­во ко­ли во­ни на­ле­жа­ли до се­ре­д­ньо­ві­ч­ної со­ці­аль­ної елі­ти, тобто бу­ли гно­би­те­ля­ми про­с­тих тру­да­рів. Ви­да­т­них ді­я­чів да­в­ньо­го ми­ну­ло­го зо­бра­жу­ва­ли, як пра­ви­ло, ли­ше у ве­ли­ких спра­вах, у не­ор­ди­на­р­них мо­мен­тах їх жит­тя. Об­ра­з­но ка­жу­чи, з них ро­би­ли мо­ну­мен­ти. То­ді як об’єк­ти­в­ність та іс­то­ри­ч­на спра­ве­д­ли­вість ви­ма­га­ли ін­шо­го для них — пра­в­ди­вої біо­гра­фії з ха­ра­к­те­р­ни­ми ри­са­ми й ін­ди­ві­ду­аль­ни­ми мо­раль­ни­ми яко­с­тя­ми. Ще в кі­н­ці 50-х ро­ків на­шо­го сто­літ­тя Ф. Ше­в­чен­ко в од­ній з сво­їх ста­тей за­кли­кав ві­т­чи­з­ня­них на­у­ко­в­ців по­кін­чи­ти з “схематизмом” і по­да­ва­ти в сту­ді­ях ко­ж­ну ви­да­т­ну осо­бу в не­роз­ри­в­ній єд­но­с­ті з по­ді­я­ми пе­в­но­го ча­су2. Не­за­ба­ром ця пра­ця за­зна­ла го­с­т­рої кри­ти­ки з бо­ку ви­щих пар­тій­них ке­рі­в­ни­ків. В ди­сер­та­ції ж все­бі­ч­но ви­сві­т­ле­на ді­я­ль­ність од­но­го з про­ві­д­них ге­ть­ма­нів на тлі су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го жит­тя й еко­но­мі­ч­но­го ста­но­ви­ща Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви пер­шої чвер­ті XVIII ст.

На­у­ко­ва но­ви­з­на до­слі­ж­ден­ня. Постать І. Ско­ро­пад­сь­ко­го до­ни­ні за­ли­ша­ла­ся у ві­т­чи­з­ня­ній та за­ру­бі­ж­ній іс­то­рі­о­гра­фії ма­ло­ви­ра­з­ною й май­же не до­слі­дже­ною. В на­у­ко­вих і на­у­ко­во-­по­пу­ля­р­них сту­ді­ях при­ва­лю­ва­ли зде­біль­шо­го урив­ча­с­ті ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки та суб’є­к­ти­в­но-­не­га­ти­в­ні оцін­ки йо­го дер­жа­в­ни­ць­кої й вій­сь­ко­вої ді­я­ль­но­с­ті. Зо­кре­ма він не­рід­ко “традиційно” про­ти­ста­в­ля­в­ся І. Ма­зе­пі й зо­бра­жу­ва­в­ся як ко­с­мо­по­літ, ко­т­рий втра­тив уся­ку гі­д­ність і пла­зу­вав пе­ред ро­сій­сь­ким ца­рем і ви­щи­ми са­но­в­ни­ка­ми, як та­кий, що по­в­ні­с­тю за­не­дбав еко­но­мі­ку, куль­ту­ру та ко­за­ць­кій уст­рій на Лі­во­бе­реж­жі. Пи­тан­ня про фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів і на­яв­ність у І. Ско­ро­пад­сь­ко­го дер­жа­в­ни­ць­кої ідеї вза­га­лі спе­ці­аль­но не ста­ви­ли­ся. Окре­мі вче­ні за­пе­ре­чу­ва­ли про­ве­ден­ня ним будь-­якої між­на­ро­д­ної по­лі­ти­ки. Ба­га­то біо­гра­фі­ч­них по­ми­лок і не­то­ч­но­с­тей що­до ньо­го мі­с­ти­ть­ся на сто­рін­ках де­яких ви­дань, у то­му чи­с­лі й ен­ци­к­ло­пе­ди­ч­них.

То­му в ди­сер­та­ції здій­с­не­на спро­ба да­ти не­упе­ре­дже­ну ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку ге­ть­ман­сь­кої вла­ди на грун­ті більш ши­ро­ко­го за­лу­чен­ня та гли­бо­ко­го ана­лі­зу то­го­ча­с­них дже­рел, а та­кож вивчен­ня вну­т­рі­ш­ньої си­ту­а­ції в кра­ї­ні че­рез при­зму зо­в­ні­ш­ніх фа­к­то­рів, що обу­мо­в­лю­ва­ли її фун­к­ці­о­ну­ван­ня. Впер­ше роз­г­ля­ну­то пи­тан­ня про фор­му­ван­ня дер­жа­в­ної ідеї ви­щої за ра­н­гом осо­би в Ге­ть­ма­н­щи­ні по­ча­т­ку XVIII ст. Все­бі­ч­но по­ка­за­но яки­ми ме­то­да­ми І.Скоропадський пра­г­нув від­сто­я­ти ав­то­но­мію ве­ли­ко­го ре­гі­о­ну та збе­ре­г­ти йо­го ці­лі­с­ність у те­ри­то­рі­аль­но­му від­но­шен­ні. В пра­ці де­таль­но ана­лі­зу­є­ть­ся зо­в­ні­ш­ня по­лі­ти­ка укра­їн­сь­ко­го во­ло­да­ря бу­ла­ви за тя­ж­ких то­та­лі­та­р­них умов ца­ра­ту, що до­зво­ляє пе­в­ною мі­рою по-­но­во­му ви­сві­т­лю­ва­ти ас­пект то­го­ча­с­них вза­є­мин уря­дів Ро­сії, “Малоросії” та ба­га­тьох за­ру­бі­ж­них кра­їн.

Пи­то­ма ува­га на сто­рін­ках ру­ко­пи­су зо­се­ре­дже­на на ро­лі ге­ть­ма­на у вій­нах і по­хо­дах, як ке­рі­в­ни­ка ко­за­ць­ких по­л­ків у бо­ях про­ти во­я­ків По­ль­щі, Ту­ре­ч­чи­ни, Крим­сь­ко­го хан­с­т­ва та Шве­ції, а та­кож на тра­гі­ч­них об­ста­ви­нах у сто­сун­ках Пе­т­ра І, І. Ско­ро­пад­сь­ко­го та за­по­ро­ж­ців. (Ці ас­пе­к­ти до остан­ньо­го за­ли­ша­лись по­за на­у­ко­ви­ми ін­тереса­ми іс­то­ри­ків). Опи­са­но ста­в­лен­ня во­ло­да­ря бу­ла­ви до ни­зо­ви­ків, які пе­ре­бу­ва­ли за ме­жа­ми Укра­їн­сь­кої дер­жа­ви, зо­кре­ма стар­шин­сь­ких груп на чо­лі з К. Гор­ді­є­н­ком, П. Ор­ли­ком і т. д. Про­во­ди­ть­ся ду­м­ка пе­в­ної де­ст­ру­к­ти­в­ної ро­лі За­по­ро­зь­кої Сі­чі в дер­жа­во­т­вор­чих про­це­сах в Укра­ї­ні в пер­шій чвер­ті XVIII ст.

Зро­зу­мі­ло, що все­бі­ч­на ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка ге­ть­ма­ну­ван­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го те­ма­ти­ч­но пе­ре­дба­чає з’я­су­ван­ня со­ці­аль­ної стру­к­ту­ри на­се­лен­ня, за­ко­но­дав­чо під­по­ряд­ко­ва­но­го йо­му, прав і обо­в’яз­ків окре­мих ста­нів чи су­с­пі­ль­них груп. Так, у ди­сер­та­ції спе­ці­аль­но роз­г­ля­ну­то пи­тан­ня про зна­чу­щість во­ло­да­ря бу­ла­ви на чо­лі на­ці­о­наль­но­го су­до­чин­с­т­ва, ви­зна­че­ні ос­но­в­ні ви­ди й роз­мі­ри по­бо­рів у ре­гі­о­ні, в то­му чи­лі й за­про­ва­дже­ні без­по­се­ре­д­ньо ним.

Вивчен­ня си­с­те­ми опо­да­т­ку­ван­ня ос­но­в­них ви­ро­б­ни­ків та роз­ви­т­ку (або згор­тан­ня) укра­їн­сь­кої тор­гі­в­лі у за­зна­че­ний пе­рі­од, вста­но­в­лен­ня мо­но­по­лії ца­ра­том на про­даж ба­га­тьох стра­те­гі­ч­но ва­ж­ли­вих то­ва­рів, до­зво­ляє про­ве­с­ти ін­терес­ні ана­ло­гії з су­ча­с­ним еко­но­мі­ч­ним ста­но­ви­щем в Укра­ї­ні й за її ме­жа­ми, зро­би­ти за­галь­ні ви­снов­ки що­до де­якої ци­к­лі­ч­но­с­ті в про­це­сах XVIII і XX ст.

Зв’я­зок ро­бо­ти з на­у­ко­ви­ми про­гра­ма­ми, пла­на­ми, те­ма­ми. Об­ра­ний на­пря­мок до­слі­джен­ня є скла­до­вою ча­с­ти­ною на­у­ко­вих пла­нів від­ді­лу іс­то­рії Укра­ї­ни се­ре­д­ніх ві­ків Ін­сти­ту­ту іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни.

Пре­д­ме­том ди­сер­та­цій­но­го до­слі­джен­ня ста­ли по­в­но­ва­жен­ня ге­ть­ма­на І. Ско­ро­пад­сь­ко­го і, в пер­шу чер­гу, ті з них, які бу­ли спря­мо­ва­ні на збе­ре­жен­ня над­бань укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду в про­це­сі дер­жа­во­т­во­рен­ня в кра­ї­ні. Це пе­ре­дба­чає ком­п­ле­к­с­ний ана­ліз ета­пів фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів во­ло­да­ря бу­ла­ви, оцін­ку йо­го як дер­жа­в­но­го й вій­сь­ко­во­го ді­я­ча, ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку ото­чен­ня і вза­є­мин з пра­ви­те­ля­ми су­сі­д­ніх кра­їн, з’я­су­ван­ня при­чин лі­к­ві­да­ції ви­щої вла­ди ца­ра­том.

Хро­ноло­гі­ч­ні рам­ки ди­сер­та­ції обу­мо­в­ле­ні ро­ка­ми жит­тя та ге­ть­ма­ну­ван­ня І.Скоропадського, пе­рі­о­дом, за який ста­ли­ся ра­зю­чі змі­ни в ста­ту­сі й уст­рої Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви.

Ме­тою до­слі­джен­ня є об’єк­ти­в­не ви­сві­т­лен­ня без­по­се­ре­д­ніх за­хо­дів І. Ско­ро­пад­сь­ко­го в спро­бі ми­р­но­го ви­рі­шен­ня про­б­лем збе­ре­жен­ня укра­їн­сь­кої ав­то­но­мії на по­ча­т­ку XVIII ст. і ви­зна­чен­ня мі­с­ця ге­ть­ма­на в по­зи­ції со­ці­аль­ної елі­ти Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни до уря­ду Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви.

Для до­ся­г­нен­ня поста­в­ле­ної ме­ти ав­тор пе­ре­дба­чав ви­рі­ши­ти та­кі за­вдан­ня:

до­слі­ди­ти ос­но­в­ні ета­пи жит­тя й фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів І. Ско­ро­пад­сь­ко­го;

сха­ра­к­те­ри­зу­ва­ти най­більш ти­по­ві дер­жа­в­ни­ць­кі уст­ре­м­лін­ня ви­щої за ра­н­гом осо­би в кра­ї­ні в по­рі­в­нян­ні з по­гля­да­ми ін­ших пре­д­ста­в­ни­ків со­ці­аль­ної елі­ти;

роз­кри­ти зміст най­ва­ж­ли­ві­ших еко­но­мі­ч­них і со­ці­аль­них за­хо­дів ге­ть­ма­на;

з’я­су­ва­ти пер­со­наль­ну зна­чи­мість во­ло­да­ря бу­ла­ви, як вій­сь­ко­во­го ді­я­ча;

ви­сві­т­ли­ти вза­є­ми­ни ге­ть­ман­сь­кої вла­ди і ке­рі­в­ни­ц­т­ва За­по­ро­зь­кої Сі­чі й по­ка­за­ти їх вплив на за­галь­ну си­ту­а­цію на Лі­во­бе­реж­жі;

ви­яви­ти ос­но­в­ні тен­де­н­ції в сто­сун­ках І. Ско­ро­пад­сь­ко­го з Пе­т­ром І, цар­сь­ки­ми са­но­в­ни­ка­ми, стар­шин­сь­кою вер­хів­кою;

по­ка­за­ти за­са­ди зо­в­ні­ш­ньої по­лі­ти­ки ге­ть­ман­сь­кої вла­ди;

ви­зна­чи­ти кон­к­ре­т­ні озна­ки й го­ло­в­ні на­пря­м­ки зву­жен­ня фун­к­ці­о­ну­ван­ня укра­їн­сь­кої ав­то­но­мії;

по­ру­ши­ти пи­тан­ня про мо­ж­ли­ву аль­те­р­на­ти­ву по­лі­тич­но­го роз­ви­т­ку Ге­ть­ма­н­щи­ни;

вста­но­ви­ти на­слід­ки пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го для Укра­ї­ни.

Ме­то­до­ло­гі­ч­ною ос­но­вою є прин­ци­пи ді­а­ле­к­ти­ки та ма­те­рі­а­лі­с­ти­ч­но­го ро­зу­мін­ня су­с­пі­ль­них явищ і пе­в­них осіб — іс­то­ри­з­му, на­у­ко­вої об’єк­ти­в­но­с­ті і плю­ра­лі­з­му. За­сто­со­ва­ні ме­то­ди: хро­ноло­гі­ч­ний, про­б­ле­м­но-­те­ма­ти­ч­ний та ком­п­ле­к­с­но­го ана­лі­зу по­дій, фа­к­тів, дже­рел.

Пра­к­ти­ч­не зна­чен­ня ди­сер­та­ції по­ля­гає в то­му, що ма­те­рі­а­ли, вмі­ще­ні в ній, прин­ци­по­ві по­ло­жен­ня та ви­снов­ки ко­ри­гу­ють, а то й ви­ма­га­ють по-­но­во­му роз­г­ля­да­ти ши­ро­ке ко­ло пи­тань іс­то­рії Укра­ї­ни пер­шої чвер­ті XVIII ст. Ав­торсь­кі біо­гра­фі­ч­ні уто­ч­нен­ня й оцін­ки що­до жит­тя та ді­я­ль­но­с­ті І. Ско­ро­пад­сь­ко­го, здій­с­не­ні на грун­ті ана­лі­зу пер­шо­дже­рел, до­зво­лять у май­бу­т­ньо­му уни­к­ну­ти ва­ж­ли­вих по­ми­лок у спе­ці­аль­них сту­ді­ях, під­ру­ч­ни­ках, ен­ци­к­ло­пе­ди­ч­них ви­дан­нях то­що.

Ап­ро­ба­ція ре­зуль­та­тів до­слі­джен­ня. Ру­ко­пис пра­ці бу­ло об­го­во­ре­но на за­сі­дан­ні від­ді­лу іс­то­рії Укра­ї­ни се­ре­д­ніх ві­ків Ін­сти­ту­ту іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни. Ос­но­в­ні по­ло­жен­ня та ви­снов­ки її об­сто­ю­ва­лись на двох між­на­ро­д­них на­у­ко­вих кон­фе­ре­н­ці­ях “Запорозьке ко­за­ц­т­во в укра­їн­сь­кій іс­то­рії, куль­ту­рі та на­ці­о­наль­ній са­мо­сві­до­мо­с­ті” (Ки­їв-­За­по­рі­ж­жя, 1997) і “Визвольна вій­на укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду се­ре­ди­ни XVII ст.” (Ки­їв, 1998), а та­кож ре­с­пу­б­лі­кан­сь­ких “Гетьманських чи­тан­нях” (Ки­їв, 1996), си­м­по­зі­у­мі “Українська дер­жа­в­на ідея: іс­то­рія та су­ча­с­ність” (Че­р­ка­си, 1998) і Че­т­вер­тій Ака­де­мії па­м’я­ті В. Б. Ан­то­но­ви­ча (1834—1908). 90-річчя від дня смер­ті” (Ки­їв, 1998).

Пу­б­лі­ка­ції. Зміст ди­сер­та­ції по­в­ні­с­тю роз­кри­то в опу­б­лі­ко­ва­них мо­но­гра­фі­ях “Українська ко­за­ць­ка дер­жа­ва в дру­гій по­ло­ви­ні XVII-XVIII ст.: кор­до­ни, на­се­лен­ня, пра­во” (К., 1996. — 224 с.), “Гетьман Іван Ско­ро­пад­сь­кий” (К., 1998 — 207 с.) і 20 на­у­ко­вих стат­тях, вмі­ще­них у на­у­ко­вих ви­дан­нях (14) і жу­р­на­лах (6).

Стру­к­ту­ра ди­сер­та­ції обу­мо­в­ле­на ме­тою, за­вдан­ня­ми і ха­ра­к­те­ром до­слі­джен­ня. Ди­сер­та­ція скла­да­є­ть­ся із всту­пу, п’я­ти роз­ді­лів, по­ді­ле­них на 16 па­ра­г­ра­фів, ви­снов­ків, спи­с­ку ви­ко­ри­с­та­них дже­рел та ли­те­ра­ту­ри, а та­кож двох до­да­т­ків.

Ди­сер­та­цію ви­кла­де­но на 391 сто­рі­н­ці ма­ши­но­пи­с­но­го те­к­с­ту, в то­му чи­с­лі два до­да­т­ки за­йма­ють 9 сто­рі­нок (с. 383—391). Спи­сок ви­ко­ри­с­та­них дже­рел та лі­те­ра­ту­ри на­лі­чує 179 най­ме­ну­вань (202 на­зви ар­хі­в­них справ, опра­цьо­ва­них ди­сер­тан­том, по­да­но під по­ряд­ко­ви­ми но­ме­ра­ми від­по­ві­д­них їм фон­дів).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИ­СЕР­ТА­ЦІЇ

У всту­пі об­грун­то­ва­на ак­ту­аль­ність те­ми до­слі­джен­ня, ви­зна­че­ні пре­д­мет, хро­ноло­гі­ч­ні ме­жі, на­у­ко­ва но­ви­з­на та пра­к­ти­ч­не зна­чен­ня ди­сер­та­ції. Сфор­му­льо­ва­ні ме­та і за­вдан­ня ро­бо­ти, а та­кож сха­ра­к­те­ри­зо­ва­ні її ап­ро­ба­ція та впро­ва­ж­ден­ня кон­к­ре­т­них ре­зуль­та­тів.

У пер­шо­му роз­ді­лі — “Історіографія пи­тан­ня та огляд дже­рел” — роз­г­ля­ну­то стан на­у­ко­вої роз­роб­ки про­б­ле­ми в ці­ло­му й про­ве­де­но ана­ліз ви­ко­ри­с­та­ної ав­то­ром до­ку­мен­таль­ної ба­зи для її вивчен­ня. На­сам­пе­ред за­зна­че­но, що ста­в­ши во­ло­да­рем бу­ла­ви — ви­щої озна­ки вла­ди в Укра­ї­ні “обох бо­ків Дні­п­ра” — пі­с­ля І. Ма­зе­пи і ді­ю­чи фа­к­ти­ч­но во­д­но­час з “гетьманом в емі­г­ра­ції”, од­ним з ав­то­рів пер­шо­го на­ці­о­наль­но­го кон­с­ти­ту­цій­но­го ак­та П. Ор­ли­ком, І. Ско­ро­пад­сь­кий, мо­ж­на ска­за­ти, ви­яви­в­ся при­ре­че­ним на не­по­пу­ля­р­ність се­ред біль­шо­с­ті іс­то­ри­ків май­бу­т­ніх по­ко­лінь. Як­що двом пер­шим з цих ді­я­чів при­свя­че­но со­т­ні спе­ці­аль­них праць (у то­му чи­с­лі мо­но­гра­фії) як у ві­т­чи­з­ня­ній, так і за­ру­бі­ж­ній іс­то­рі­о­гра­фії (Ро­сії, США, Ка­на­ді, По­ль­щі, Шве­ції, Фра­н­ції, ФРН і т. д.), то про жит­тя й ді­я­ль­ність остан­ньо­го ма­є­мо ли­ше кіль­ка не­ве­ли­ких сту­дій пе­ре­ва­ж­но за­галь­но­го ха­ра­к­те­ру. Най­ча­с­ті­ше в на­у­ко­вій лі­те­ра­ту­рі про ньо­го йшло­ся по­бі­ж­но: то­ді, ко­ли роз­г­ля­да­ли­ся та­кі поста­ті, як Пе­т­ро І, О. Ме­н­ши­ков та їх­нє ста­в­лен­ня до укра­ї­н­ців, або ж при ви­сві­т­лен­ні ас­пе­к­тів су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го уст­рою Ге­ть­ма­н­щи­ни кі­н­ця XVII — пер­шої чвер­ті XVIII ст.

Од­ним з пер­ших, хто без­по­се­ре­д­ньо при­свя­тив сту­дію ро­ди­ні Ско­ро­пад­сь­ких став укра­їн­сь­кий іс­то­рик О. Ла­за­рев­сь­кий (1834—1902). В ній вче­ний, зо­кре­ма, на­го­ло­сив, що чо­тир­на­д­ця­ти­рі­ч­не пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го бу­ло чи не най­су­м­ні­шим пе­рі­о­дом в іс­ну­ван­ні Ге­ть­ма­н­щи­ни3. В двох ін­ших сво­їх пра­цях він до­во­див, що че­рез без­ха­ра­к­те­р­ність во­ло­да­ря бу­ла­ви на ді­я­ль­ність то­го­ча­с­ної ад­мі­ні­с­т­ра­ції мо­г­ли по­мі­т­но впли­ва­ти на­віть упра­ви­те­лі ге­ть­ман­сь­ким го­с­по­дар­с­т­вом, а сва­віл­ля стар­ши­ни до­ся­г­ло най­біль­шо­го “розвитку”4. Ис­то­ри­ко-­юри­ди­че­с­кий очерк. — К., 1908. — С. 65; Йо­го ж. За­ме­ча­ния на ис­то­ри­че­с­кие мо­но­гра­фии Д.П. Мил­ле­ра о ма­ло­рус­с­ком дво­рян­с­т­ве и о ста­ту­то­вых су­дах. — Ха­рь­ков, 1898. — с.37.). На на­шу ду­м­ку, та­кі прин­ци­по­ві по­ло­жен­ня за­ли­ши­ли­ся не­до­ста­т­ньо ар­гу­мен­то­ва­ни­ми, а то­му пе­в­ною мі­рою є суб’є­к­ти­ві­ст­сь­ки­ми.

На про­ти­ва­гу ба­га­тьом уче­ним і пи­сь­мен­ни­кам, па­т­рі­о­ти­ч­но на­ст­ро­є­ний ано­ні­м­ний ав­тор “Исторіи Ру­сов или Ма­лой Ро­сіи” (кі­нець XVIII — по­ча­ток ХІХ ст.) вва­жав, що І. Ско­ро­пад­сь­кий в окре­мих ви­пад­ках міг рі­шу­че про­те­с­ту­ва­ти про­ти рі­шень Пе­т­ра І що­до Укра­ї­ни, як “вольной стра­ны, бы­в­шею толь­ко в про­те­к­ціи Рос­сій­с­кой, и име­в­шей свои пра­ва и до­го­во­ры с ца­ря­ми”5.

Іс­то­рик і ар­хе­о­г­раф Д. Бан­тиш-­Ка­мен­сь­кий (1788—1850) у сво­їй “Истории Ма­лой Рос­сии”, пер­ше ви­дан­ня якої по­ба­чи­ло світ у 1822 р. у Мо­с­к­ві, а остан­нє (здій­с­не­не за на­шої іні­ці­а­ти­ви) в Ки­є­ві 1993 р., по­дав І. Ско­ро­пад­сь­ко­го як ві­р­но­під­да­но­го ца­ре­ві. На ду­м­ку вче­но­го, Пе­т­ро І вже на час об­ран­ня йо­го во­ло­да­рем бу­ла­ви хо­тів, ко­ли б на те скла­ли­ся від­по­ві­д­ні об­ста­ви­ни, зни­щи­ти ін­сти­тут ге­ть­ман­с­т­ва та лі­к­ві­ду­ва­ти ав­то­но­мію лі­во­бе­ре­ж­но­го ре­гі­о­ну Укра­ї­ни. Він де­що пе­ре­біль­шу­вав, ко­ли пи­сав, що вла­с­не постій­ні зра­ди й злов­жи­ван­ня ко­за­ць­кої вер­хів­ки ство­ри­ли грунт для “падіння” да­в­ніх на­род­них прав, а ге­ть­ман “слабым, без­пе­ч­ным нра­вом не толь­ко уско­рил свою ко­н­чи­ну, но и ли­шил вве­рен­ных по­пе­че­нию его со­г­ра­ж­дан дра­го­цен­ней­ша­го для них до­сто­я­ния”. Ра­зом з тим Д.Бантиш-Каменський за­зна­чив й та­ке: ба­га­то в чо­му за­вдя­чу­ю­чи ор­га­ні­за­цій­ній ді­я­ль­но­с­ті І.Скоропадського, в кі­н­ці 1708—1709 рр. по­мі­т­но по­си­ли­в­ся опір укра­ї­н­ців іно­зе­м­ним на­па­д­ни­кам6.

Гли­бо­ко вивча­ю­чи іс­то­рію за­по­ро­зь­ких ко­за­ків, зна­ч­ну ува­гу І. Ско­ро­пад­сь­ко­му як дер­жа­в­но­му та вій­сь­ко­во­му ді­я­че­ві при­ді­лив Д. Яво­р­ни­ць­кий (1855—1940). Без­по­се­ре­д­ньо в 3-му то­мі “Історії за­по­ро­зь­ких ко­за­ків” (пра­ця ви­три­ма­ла кіль­ка ви­дань) він де­таль­но сха­ра­к­те­ри­зу­вав за­хо­ди ге­ть­ма­на спря­мо­ва­ні на по­лі­п­шен­ня вза­є­мин з ни­зо­ви­ка­ми, а та­кож пер­ма­нен­т­не за­го­с­т­рен­ня сто­сун­ків з ни­ми че­рез ан­ти­ук­ра­їн­сь­ку по­лі­ти­ку ца­ра­ту.

Д. Ба­га­лій (1857—1932) в од­ній з праць на­звав ге­ть­ма­ну­ван­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го “слабим”7, а в ін­шій — ви­ді­лив йо­го се­ред де­яких ви­да­т­них ді­я­чів “малоросійського упра­в­лін­ня”: Мар­ко­ви­ча, Ро­зу­мов­сь­ко­го, Ру­мя­н­це­ва-­За­ду­най­сь­ко­го та де­яких ін­ших8.

Ав­то­ри­те­т­на до­слі­д­ни­ця іс­то­рії укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду О. Єфи­мен­ко (1848—1918) до­во­ди­ла, що ге­ть­ман був зо­всім “непридатним” для са­мо­стій­ної й від­по­ві­даль­ної ді­я­ль­но­с­ті, а то­му кра­ї­ною пра­ви­ла йо­го дру­жи­на На­стя. Пра­в­да, од­но­ча­с­но во­на твер­ди­ла й та­ке: Ма­зе­па, Ско­ро­пад­сь­кий, Апо­с­тол бу­ли пра­ви­те­ля­ми, які зна­ли ста­но­ви­ще своєї ба­ть­кі­в­щи­ни, ці­ну­ва­ли її ін­тереси і за­хи­ща­ли їх в мі­ру вла­с­них сил і ро­зу­мін­ня9. В пра­ці “Історія Укра­ї­ни та її на­ро­ду” вче­на де­що ка­те­го­ри­ч­но за­зна­чи­ла, що “слабодухий” І.Скоропадський ні­як не міг про­ти­ді­я­ти вла­д­но­му ца­ре­ві Пе­т­ру10.

Со­ці­аль­ну по­лі­ти­ку ге­ть­ма­на що­до по­спо­ли­тих в за­галь­них ри­сах ви­сві­т­лив В.Барвінський (1855—1940) у мо­но­гра­фії, при­свя­че­ної ста­но­ви­щу се­лян­с­т­ва Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни XVII—XVIII ст. Пе­рі­од пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го він пе­ре­ко­н­ли­во ви­зна­чив як ви­рі­шаль­ний в про­це­сі фор­му­ван­ня ве­ли­кої зе­ме­ль­ної вла­с­но­с­ті11.

1911 р. на сто­рін­ках ча­со­пи­су “Исторический Ве­с­т­ник” (№8) стат­тю про дру­жи­ну ге­ть­ма­на Ана­с­та­сію Мар­кі­в­ну, уро­дже­ну Мар­ко­вич, опу­б­лі­ку­ва­ла М. Ма­ри­на. До­слі­д­ни­ця бу­ла пе­ре­ко­на­на, що пра­ви­ла за­мість І. Ско­ро­пад­сь­ко­го йо­го дру­жи­на, а пе­ре­тво­рен­ня Пе­т­ра І то­ді в Укра­ї­ні ма­ли на ме­ті, на­сам­пе­ред, під­по­ряд­ку­ван­ня мі­с­це­во­го упра­в­лін­ня вер­хо­в­ній вла­ді Ро­сії та “придушення” са­мо­бу­т­но­с­ті ко­рін­но­го на­се­лен­ня12.

За­га­лом не­га­ти­в­на оцін­ка дер­жа­в­ни­ць­кої ді­я­ль­но­с­ті во­ло­да­ря бу­ла­ви мі­с­ти­ть­ся на сто­рін­ках праць М. Гру­шев­сь­ко­го (1866—1934)13. Схо­же пи­сав І. Джи­джо­ра, гли­бо­ко вивча­ю­чи еко­но­мі­ч­ну по­лі­ти­ку ро­сій­сь­ко­го уря­ду су­п­ро­ти Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни в 1710—1730 рр.14

Т. Ко­с­т­ру­ба, на­в­па­ки, вва­жав, що пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го в ці­ло­му ма­ло ве­ли­ке зна­чен­ня для кра­ї­ни, бо той пра­г­нув зу­пи­ни­ти “розгін” ан­ти­ук­ра­їн­сь­кої по­лі­ти­ки Пе­т­ра І і вря­ту­ва­ти в ав­то­но­мії ко­за­ць­кий уст­рій15. По­ді­б­ну ду­м­ку ви­сло­вив Д. До­ро­шен­ко (1882—1951) на сто­рін­ках “Нарису іс­то­рії Укра­ї­ни”. Кон­к­ре­т­но він за­зна­чив, що на до­лю ге­ть­ма­на ви­па­ло тя­ж­ке за­вдан­ня — ря­ту­ва­ти, що мо­ж­на бу­ло з ав­то­но­мії Ге­ть­ма­н­щи­ни, яку Пе­т­ро І по по­л­тав­сь­кій ка­та­с­т­ро­фі на­мі­ри­в­ся зве­с­ти на­ні­вець16.

Од­ним з ак­ти­в­них співу­ча­с­ни­ків Ма­зе­пе­них пла­нів І. Ско­ро­пад­сь­ко­го вва­жав І. Кри­п’я­ке­вич (1886—1967), хо­ча до­кла­д­но й не об­грун­ту­вав та­ке прин­ци­по­ве твер­джен­ня17.

В. Дя­ди­чен­ко (1909—1973) пе­в­ною мі­рою опи­сав вза­є­ми­ни во­ло­да­ря бу­ла­ви з уря­дом Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви, пер­со­наль­но Пе­т­ром І, з під­ле­г­ли­ми стар­ши­на­ми, по­ка­зав про­цес посту­по­во­го об­ме­жен­ня ав­то­но­мії Укра­ї­ни. На йо­го ду­м­ку, під впли­вом ре­фор­му­вань сю­зе­ре­на ге­ть­ман ро­бив спро­би пе­ре­тво­ри­ти пів­ден­ну ча­с­ти­ну Лі­во­бе­реж­жя в ра­йон ви­со­ко­які­с­но­го тю­тю­н­ни­ц­т­ва, та­кож ві­ді­грав зна­ч­ну роль у спра­ві об­ме­жен­ня се­лян­сь­ких пе­ре­хо­дів18.

Та­кі ві­до­мі вче­ні, як В. Ан­то­но­вич, В. Бец, М. Ко­с­то­ма­ров, а та­кож су­ча­с­на до­слі­д­ни­ця О.Апа­но­вич і де­які ін­ші вза­га­лі оми­ну­ли постать І. Ско­ро­пад­сь­ко­го у сво­їх сту­ді­ях, спе­ці­аль­но при­свя­че­них ге­ть­ма­нам Укра­ї­ни і ко­шо­вим ота­ма­нам За­по­ро­зь­кої Сі­чі. По­ява в 1997 р. ори­гі­наль­ної пра­ці В. Смо­лія й В. Сте­пан­ко­ва “Українська дер­жа­в­на ідея: про­б­ле­ми фор­му­ван­ня, ево­лю­ції, ре­а­лі­за­ції” кон­с­та­ту­ва­ла про не­за­до­ві­ль­ний стан роз­роб­ки ас­пе­к­ту “гетьман І. Ско­ро­пад­сь­кий як по­лі­тич­ний ді­яч”.

Зна­ч­ний фа­к­ти­ч­ний ма­те­рі­ал і ва­ж­ли­ві спо­сте­ре­жен­ня про со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ну й по­лі­тич­ну ді­я­ль­ність І. Ско­ро­пад­сь­ко­го мі­с­тя­ть­ся в грун­то­в­них сту­ді­ях су­ча­с­них на­у­ко­в­ців В. Па­на­шен­ко, В. Го­ро­б­ця, Л. Ме­ль­ни­ка, В. Кри­во­шея та де­яких ін­ших19. У них, зо­кре­ма, роз­г­ля­ну­ті пи­тан­ня, по­в’я­за­ні з на­сту­пом ца­ри­з­му на ав­то­но­мію Ге­ть­ма­н­щи­ни, по­лі­тич­ною вла­дою, ста­но­ви­щем вій­сь­ка, фі­нан­са­ми, гро­шо­вим обі­гом у ре­гі­о­ні то­що.

У про­це­сі на­пи­сан­ня ди­сер­та­ції без­по­се­ре­д­ньо вра­хо­ва­ні кон­це­п­ту­аль­ні по­ло­жен­ня мо­но­гра­фі­ч­них до­слі­джень В. Бо­ри­сен­ка, А. Ми­ци­ка, О. Пу­т­ра20, а та­кож окре­мих іс­то­ри­ч­них роз­ві­док В. Ста­ні­с­лав­сь­ко­го, О. Стру­ке­ви­ча, Т. Чу­х­лі­ба21 та де­яких ін­ших вче­них, які хро­ноло­гі­ч­но й те­ма­ти­ч­но зми­ка­ю­ть­ся з об­ра­ною на­ми про­б­ле­мою.

Се­ред іс­то­ри­ків да­ле­ко­го за­ру­бі­ж­жя, які в тій чи ін­шій мі­рі при­ді­ли­ли ува­гу (хо­ча і в за­галь­них ри­сах) ха­ра­к­те­ри­с­те­ці ге­ть­ман­сь­кої вла­ди в Укра­їн­сь­кій ко­за­ць­кій дер­жа­ві пер­шої чвер­ті XVIII ст. слід на­зва­ти, на­сам­пе­ред, Кла­рен­са Мен­нін­га, Ко­с­тян­ти­на Ко­но­нен­ка, Ні­ко­л­са (Ми­ко­лу) Чи­ров­сь­ко­го, Зе­но­на Ко­гу­та, Джор­джа Га­є­ць­ко­го22. Ос­но­в­на ідея, при­та­ман­на пра­цям на­зва­них вче­них, та­ка, що ца­ризм про­во­див по­лі­ти­ку спря­мо­ва­ну на по­до­лан­ня мі­с­це­во­го се­па­ра­ти­з­му і хо­тів при цьо­му взя­ти яко­мо­га біль­ше від еко­но­мі­ки і люд­сь­ких ре­сур­сів Лі­во­бе­реж­жя.

От­же, іс­то­рі­о­гра­фі­ч­ний огляд пе­ре­ко­н­ли­во до­во­дить, що об­ра­на ди­сер­тан­том на­у­ко­ва про­б­ле­ма ви­сві­т­лю­ва­ла­ся по­пе­ре­дні­ми до­слі­д­ни­ка­ми ли­ше фра­г­мен­та­р­но і не ста­ла пре­д­ме­том спе­ці­аль­ної пра­ці (с. 15-30).

У пер­шо­му роз­ді­лі та­кож за­зна­че­но, що се­ред ви­ко­ри­с­та­них не­опу­б­лі­ко­ва­них дже­рел, пе­ре­ва­ж­ну біль­шість яких ав­тор ди­сер­та­ції впер­ше ввів у на­у­ко­вий обіг, най­чи­се­ль­ні­ши­ми є ма­те­рі­а­ли Цен­т­раль­но­го дер­жа­в­но­го іс­то­ри­ч­но­го ар­хі­ву Укра­ї­ни в м. Ки­є­ві. Без­по­се­ре­д­ньо тут опра­цьо­ва­ні та­кі фон­ди: 51 — Ге­не­раль­на вій­сь­ко­ва ка­н­це­ля­рія (1656—1765), 52 — Ге­не­раль­на ска­р­бо­ва ка­н­це­ля­рія (1723—1781), 53 — Пер­ша ма­ло­ро­сій­сь­ка ко­ле­гія (1722—1727), 54 — Дру­га ма­ло­ро­сій­сь­ка ко­ле­гія (1764—1786), 57 — Ге­не­раль­ний (Ру­мя­н­цев­сь­кий) опис Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни (1765—1769), 59 — Ки­їв­сь­ка гу­бе­рн­сь­ка ка­н­це­ля­рія (1708—1782), 220 — Ко­ле­к­ція до­ку­мен­тів Ки­їв­сь­кої ар­хе­о­г­ра­фі­ч­ної ко­мі­сії, 1219 — Осо­би­с­тий фонд стар­шин­сь­ко-­дво­рян­сь­ко­го ро­ду Ско­ро­пад­сь­ких (1760—1917), а та­кож Ко­ле­к­ції мі­к­ро­фі­ль­мів (7, 9, 15) — пе­ре­зня­ті до­ку­мен­ти і ма­те­рі­а­ли з іс­то­рії Укра­ї­ни, що збе­рі­га­ю­ть­ся в Ро­сій­сь­ко­му дер­жа­в­но­му ар­хі­ві да­в­ніх ак­тів (м. Мо­с­к­ва), ру­ко­пи­с­них від­ді­лах Сан­кт-­Пе­те­р­бу­р­зь­ко­го від­ді­лу Ака­де­мії на­ук Ро­сії та біб­ліо­тек Ре­с­пу­б­лі­ки По­ль­ща. В спра­вах на­зва­них фон­дів є ори­гі­на­ли, “листи” по­л­ко­в­ни­ків, роз­по­ря­джен­ня й ви­зна­чен­ня рі­з­них ка­н­це­ля­рій сто­со­в­но вну­т­рі­ш­ньо­го упра­в­лін­ня Лі­во­бе­режної Укра­ї­ни в пер­шій чвер­ті XVIII cт. Де­ся­т­ки дже­рел по­да­ють уні­каль­ні біо­гра­фі­ч­ні ві­до­мо­с­ті про ро­ди­ну Ско­ро­пад­сь­ких, їх сто­сун­ки з рі­з­ни­ми осо­ба­ми, со­ці­аль­ний ста­тус і май­но­ве за­без­пе­чен­ня.

Зна­ч­на кіль­кість ма­те­рі­а­лів з про­б­ле­ми до­слі­джен­ня вивче­на в Ро­сій­сь­ко­му дер­жа­в­но­му ар­хі­ві да­в­ніх ак­тів, а са­ме: фон­ди 13 — Спра­ви про Укра­ї­ну, 124 — По­соль­сь­кий при­каз. Ма­ло­ро­сій­сь­кі спра­ви, 248 — Се­нат і йо­го уста­но­ви. Ма­ло­ро­сій­сь­ка екс­пе­ди­ція Се­на­ту (опис 29). В них ди­сер­тан­том про­ана­лі­зо­ва­ні го­ло­в­ним чи­ном цар­сь­кі ука­зи сто­со­в­но Ге­ть­ма­н­щи­ни, а та­кож ли­с­ту­ван­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го з ви­щи­ми ро­сій­сь­ки­ми са­но­в­ни­ка­ми Б. Ще­ре­ме­тє­вим, Ф. Про­та­сьє­вим та ін­ши­ми офі­цій­ни­ми осо­ба­ми з при­во­ду вну­т­рі­ш­ньо­го уст­рою ре­гі­о­ну.

Цін­ний фа­к­ти­ч­ний ма­те­рі­ал з іс­то­рії Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви зна­хо­ди­ть­ся в Ін­сти­ту­ті ру­ко­пи­сів при На­у­ко­вій біб­ліо­те­ці Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. Зо­кре­ма у фон­дах 1 — Збір­ка до­ку­мен­тів О. Ла­за­рев­сь­ко­го та 2 — Іс­то­ри­ч­ні ма­те­рі­а­ли. Збір­ка В. Мо­дза­лев­сь­ко­го — збе­рі­га­ю­ть­ся уні­вер­са­ли І. Ско­ро­пад­сь­ко­го, ви­да­ні на ма­є­т­ки, пра­ва це­хам і мі­ща­нам, із зо­бо­в’я­зан­ням по­спо­ли­тих не­од­мін­но ви­ко­ну­ва­ти “послушенство” і за­бо­ро­ною їм пи­са­ти­ся в ко­за­ки то­що. До “Зібрання уні­вер­си­те­ту св. Во­ло­ди­ми­ра” (фонд 8) ввій­ш­ли ге­ть­ман­сь­кі уні­вер­са­ли рі­з­но­го ча­су, ука­зи Пе­т­ра І про зра­ду І. Ма­зе­пи й ви­бо­ри­но­во­го во­ло­да­ря бу­ла­ви, ли­с­ту­ван­ня Ско­ро­пад­сь­ко­го з ро­сій­сь­ки­ми уря­до­в­ця­ми Го­лі­ци­ним, Го­лов­кі­ним і ко­шо­ви­ми ота­ма­на­ми сто­со­в­но вну­т­рі­ш­ньо­го ста­но­ви­ща лі­во­бе­ре­ж­но­го ре­гі­о­ну, про по­дії в Ту­ре­ч­чи­ні, Крим­сь­ко­му хан­с­т­ві і т.д.

По­рі­в­ня­но ме­н­ше справ за­лу­че­но з фон­ду 159 — Зі­бран­ня І. Лу­ка­ше­ви­ча та М. Мар­ке­ви­ча від­ді­лу ру­ко­пи­сів у Ро­сій­сь­кій дер­жа­в­ній біб­ліо­те­ці (м. Мо­с­к­ва). Пе­ре­ва­ж­но це ли­с­ти офі­цій­них осіб до І. Ско­ро­пад­сь­ко­го, ві­до­мо­с­ті про зби­ран­ня по­да­т­ків в Укра­їн­сь­кій ко­за­ць­кій дер­жа­ві, опи­си ма­є­т­ків са­но­в­ни­ків Ро­сії на Лі­во­бе­реж­жі.

Всьо­го ж у ди­сер­та­ції ви­ко­ри­с­та­но по­над 200 ар­хі­в­них справ 25 фон­дів.

Се­ред опу­б­лі­ко­ва­них дже­рел най­ва­ж­ли­ві­ши­ми для роз­крит­тя до­слі­джу­ва­ної про­б­ле­ми ста­ли за­ко­но­дав­чі ак­ти, ви­да­ні вер­хо­в­ни­ми ор­га­на­ми вла­ди. Ос­но­в­ні юри­ди­ч­ні до­ку­мен­ти цар­сь­ко­го уря­ду вмі­ще­но в “Полном со­б­ра­нии за­ко­нов Рос­сий­с­кой им­пе­рии”. Ди­сер­тан­том опра­цьо­ва­но їх пер­ше ви­дан­ня, здій­с­не­не в Сан­кт-­Пе­те­р­бу­р­зі про­тя­гом 1830 р. Зо­кре­ма то­ми 4-7 охо­пи­ли пе­рі­од з 1700 р. по 1727 р. За­ко­ни, роз­мі­ще­ні в них у хро­ноло­гі­ч­но­му по­ряд­ку, ча­с­т­ко­во сто­су­ю­ть­ся со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­но­го й куль­ту­р­но­го роз­ви­т­ку Укра­ї­ни, її між­на­ро­д­но­го ста­но­ви­ща. В за­ко­нах чі­т­ко про­сте­жу­є­ть­ся за­галь­на тен­де­н­ція зву­жен­ня по­в­но­ва­жень ге­ть­ман­сь­ко­го упра­в­лін­ня й змі­ц­нен­ня вла­ди в Укра­їн­сь­кій ко­за­ць­кій дер­жа­ві чи­но­в­ни­ків з Ро­сії, посту­по­ве вста­но­в­лен­ня з цар­сь­кої во­лі мо­но­по­лії в на­ці­о­наль­ній тор­гі­в­лі й під­по­ряд­ку­ван­ня ре­гі­о­наль­ної еко­но­мі­ки ін­тересам аб­со­лю­ти­сь­кої мо­нар­хії.

Ге­ть­ман­сь­кі уні­вер­са­ли, “листи” по­л­ко­в­ни­ків, роз­по­ря­джен­ня Ге­не­раль­ної вій­сь­ко­вої ка­н­це­ля­рії й ін­ші уря­до­ві ак­ти сво­го ча­су бу­ло опу­б­лі­ко­ва­но на сто­рін­ках “Генерального слід­с­т­ва про ма­є­т­но­с­ті” 1729—1730 рр., у збі­р­ці до­ку­мен­тів “Ділова до­ку­мен­та­ція Ге­ть­ма­н­щи­ни XVIII ст.” (К., 1993), а та­кож рі­з­них ви­дан­нях стар­шин­сь­ких ро­до­вих ар­хі­вів23. Та­ко­го ро­ду дже­ре­ла охо­пи­ли фа­к­ти­ч­но всі сто­ро­ни жит­тя укра­ї­н­ців.

При роз­г­ля­ді те­ми ди­сер­та­ції прин­ци­по­ве зна­чен­ня має епі­сто­ля­р­на спа­д­щи­на ге­ть­ма­на. Ча­с­т­ко­во во­на ви­д­ру­ко­ва­на М. Су­ді­є­н­ком у т. 1 і 2 “Материалов для оте­че­с­т­вен­ной ис­то­рии” (К., 1853; 1855) і на сто­рін­ках пе­рі­о­ди­ки, зо­кре­ма “Киевской Ста­ри­ны”. Ли­с­ти офі­цій­но­го й при­ва­т­но­го ха­ра­к­те­ру ба­га­то в чо­му по­яс­ню­ють дії ге­ть­ма­на за рі­з­них об­ста­вин, да­ють змо­гу кра­ще зро­зу­мі­ти ті чи ін­ші вчин­ки та рі­шен­ня.

По­мі­т­но роз­ши­ри­ти об­рії на­у­ко­во­го по­шу­ку до­зво­ли­ли то­го­ча­с­ні ме­му­а­ри та іс­то­ри­ч­на лі­те­ра­ту­ра. Се­ред їх ав­то­рів упер­шу чер­гу слід на­зва­ти ге­не­раль­но­го під­ска­р­бія Я.Марковича, ге­не­раль­но­го ка­н­це­ля­ри­с­та в уря­ді І. Ско­ро­пад­сь­ко­го М. Ха­нен­ка, ко­за­ць­ких стар­шин-­лі­то­пи­с­ців С. Ве­ли­ч­ка, Г. Гра­б’я­н­ку, Са­мо­ви­д­ця. В сво­їх пра­цях у біль­шо­с­ті ви­пад­ків упра­в­лін­ня Ге­ть­ма­н­щи­ни ни­ми ха­ра­к­те­ри­зу­є­ть­ся як де­мо­к­ра­ти­ч­не, за­галь­но­на­ро­д­не. Дії ца­ра­з­му ж, які за­чі­па­ли ста­но­ві й еко­но­мі­ч­ні ін­тереси мі­с­це­вої дер­жа­в­ної елі­ти в ос­но­в­но­му оці­не­ні не­га­ти­в­но. На­віть за­го­с­т­рен­ня со­ці­аль­но­го про­те­с­ту во­ни ча­с­то по­в’я­зу­ва­ли пе­ре­ва­ж­но з втру­чан­ня­ми чи­но­в­ни­ків Ро­сії у вну­т­рі­ш­ні спра­ви Ма­ло­ро­сії.

Уні­каль­ною, на наш по­гляд, є збір­ка Д. Бан­тиш-­Ка­мен­сь­ко­го “Источники ма­ло­рос­сий­с­кой ис­то­рии” в 2-х ча­с­ти­нах (М., 1858; 1859). Пе­ре­ва­ж­ну кіль­кість, вмі­ще­них до неї дже­рел, ста­но­в­лять ті, які роз­шу­кав іс­то­рик і ар­хе­о­г­раф у ко­ли­ш­ньо­му Го­ло­в­но­му ар­хі­ві мі­ні­с­тер­с­т­ва іно­зе­м­них справ Ро­сій­сь­кої ім­пе­рії в Мо­с­к­ві. Хро­ноло­гі­ч­но во­ни охо­п­лю­ють 1654—1722 рр., а те­ма­ти­ч­но — су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­ні й еко­но­мі­ч­ні ас­пе­к­ти іс­то­рії Укра­ї­ни.

Окре­мо слід ска­за­ти про ба­га­то­то­м­ну пра­цю В. Мо­дза­лев­сь­ко­го “Малороссийский ро­до­с­ло­в­ник”, яка за сво­їм ха­ра­к­те­ром на­бли­жа­є­ть­ся до пер­шо­дже­ре­ла, бо мі­с­тить до­бір ма­те­рі­а­лів май­же про всі лі­во­бе­ре­ж­ні стар­шин­сь­кі (дво­рян­сь­кі) ро­ди­ни. В ос­но­ву ви­дан­ня по­кла­де­ні при­ва­т­ні ар­хи­в­ні зі­бран­ня, кон­т­рі в сво­їй біль­шо­с­ті не збе­ре­г­ли­ся.

Та­ким чи­ном, че­рез брак спе­ці­аль­ної лі­те­ра­ту­ри, ли­ше на­зва­ні ви­ще ар­хі­в­ні ма­те­рі­а­ли й опу­б­лі­ко­ва­ні дже­ре­ла до­зво­ли­ли гли­бо­ко вивчи­ти та впер­ше на­у­ко­во ви­сві­т­ли­ти те­му про ге­ть­ман­сь­ку вла­ду в Укра­їн­сь­кій ко­за­ць­кій дер­жа­ві пер­шої чвер­ті XVIII ст.(на при­кла­ді ді­я­ль­но­с­ті І.Ско­ро­пад­сь­ко­го).

У дру­го­му роз­ді­лі — “Основні ета­пи жит­тя й фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів І.Ско­ро­пад­сь­ко­го” — ви­сві­т­ле­ні іс­то­ри­ч­ні умо­ви ста­но­в­лен­ня ці­єї осо­би як дер­жа­в­но­го і вій­сь­ко­во­го ді­я­ча та сха­ра­к­те­ри­зо­ва­на без­по­се­ре­д­ня слу­ж­ба в стар­шин­сь­кій ад­мі­ні­с­т­ра­ції до об­ран­ня во­ло­да­рем бу­ла­ви. Ши­ро­ко дис­ку­ту­є­ть­ся пи­тан­ня про на­ці­о­наль­не та со­ці­аль­не по­хо­джен­ня ро­ди­ни Ско­ро­пад­сь­ких, зро­б­ле­ні ва­ж­ли­ві уто­ч­нен­ня що­до біо­гра­фії ге­ть­ма­на. Зо­кре­ма на під­ста­ві дже­рел з’я­со­ва­но, що він на­ро­ди­в­ся 1646 р. у м. Ума­ні в сі­м’ї ко­за­ць­ко­го стар­ши­ни. Йо­го дід Фе­дір брав участь у Ви­з­во­ль­ній вій­ні укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду під про­во­дом Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го і за­ги­нув під час Жо­в­то­вод­сь­кої би­т­ви 1648 р. У 1674 р. уна­с­лі­док на­па­ду та­тар І. Ско­ро­пад­сь­кий був зму­ше­ний пе­ре­се­ли­ти­ся ра­зом з бра­том Ва­си­лем (дру­гий брат Па­в­ло на­до­в­го по­тра­пив у ту­ре­ць­кий по­лон) на Лі­во­бе­ре­ж­ну Укра­ї­ну, де посту­пив на слу­ж­бу до гетьма­на І. Са­мой­ло­ви­ча. По­ча­в­ши з по­са­ди вій­сь­ко­во­го ка­н­це­ля­ри­с­та (з 1675), він зго­дом обій­мав по­са­ди че­р­ні­гів­сь­ко­го по­л­ко­во­го пи­са­ря (1680—1694), ге­не­раль­но­го бу­н­чу­ж­но­го (з 1694), ге­не­раль­но­го оса­ву­ла (з 1701), ста­ро­дуб­сь­ко­го по­л­ко­в­ни­ка (з 1706). І. Ско­ро­пад­сь­кий брав участь у так зва­них Чи­ги­рин­сь­ких (1676—1678) і Крим­сь­ких (1687 і 1689) по­хо­дах про­ти ту­ре­ць­ких і та­тар­сь­ких мо­ж­но­вла­д­ців. Пі­с­ля пе­ре­хо­ду І.Ма­зе­пи у про­те­к­цію до швед­сь­ко­го ко­ро­ля Ка­р­ла XII, йо­го 6 ли­с­то­па­да 1708 р. на стар­шин­сь­кій ра­ді в Глу­хо­ві об­ра­но ге­ть­ма­ном. Своє­рі­д­но­с­ті ці­єї еле­к­ції при­ді­ле­но осо­б­ли­ву ува­гу, ви­зна­че­ні її пре­ро­га­ти­ви.

Біо­гра­фію во­ло­да­ря бу­ла­ви роз­г­ля­ну­то на ши­ро­ко­му тлі вну­т­рі­ш­ньо­го жит­тя на­се­лен­ня лі­во­бе­ре­ж­но­го ре­гі­о­ну та між­на­ро­д­них по­дій, що ма­ли пря­ме від­но­шен­ня до Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви.

За­лу­че­ний фа­к­ти­ч­ний ма­те­рі­ал пе­ре­ко­н­ли­во за­свід­чив, що об­ста­ви­ни і за­галь­на ат­мо­с­фе­ра в яких до­ве­ло­ся ді­я­ти І. Ско­ро­пад­сь­ко­му, ще до отри­ман­ня ним ви­що­го ра­н­гу в кра­ї­ні, по­мі­т­но впли­ну­ли на фор­му­ван­ня йо­го су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів, пе­в­ною мі­рою ви­крі­с­та­лі­зу­ва­ли ідею не­об­хід­но­с­ті збе­ре­жен­ня на­ці­о­наль­ної ав­то­но­мії та дер­жа­в­но­го са­мо­вря­ду­ван­ня. Окрім ін­шо­го, на цьо­му по­зна­чи­ли­ся постій­ні об­го­во­рен­ня се­ред стар­шин­сь­ких кіл ді­я­ль­но­с­ті не­пе­ре­сі­ч­них осіб Ви­з­во­ль­ної вій­ни укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду се­ре­ди­ни XVII ст., на­сам­пе­ред, Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го, І. Ви­гов­сь­ко­го, І. Брю­хо­ве­ць­ко­го, П.Дорошенка. Та­кож не­аби­я­ке зна­чен­ня мав фа­к­тор іс­ну­ван­ня в ге­ть­ман­сь­ко­му упра­в­лін­ні стар­шин не­вдо­во­ле­них іс­ну­ю­чи­ми по­ряд­ка­ми, обу­мо­в­ле­ни­ми пе­ре­бу­ван­ням Лі­во­бе­реж­жя в скла­ді Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви (с. 45-73).

В роз­ді­лі об­грун­то­ву­є­ть­ся те­за про те, що ста­но­в­лен­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го бу­ло до­сить ти­по­вим для біль­шо­с­ті пре­д­ста­в­ни­ків то­ді­ш­ньої со­ці­аль­ної елі­ти. Во­но прой­ш­ло кіль­ка посту­по­вих ета­пів і від­бу­ло­ся під без­по­се­ре­д­нім впли­вом кер­ма­ни­чів Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви І. Са­мой­ло­ви­ча та І. Ма­зе­пи. Пе­ре­бу­ва­ю­чи в їх ото­чен­ні, І. Ско­ро­пад­сь­кий по­до­лав до­в­гу і скла­д­ну ди­с­та­н­цію від зви­чай­но­го ви­ко­на­в­ця (що­пра­в­да, до­сить умі­ло­го) чу­жої во­лі до пер­шої осо­би в Ге­ть­ма­н­щи­ні. В йо­го кон­к­ре­т­них за­хо­дах вже як во­ло­да­ря бу­ла­ви “обох бо­ків Дні­п­ра”, як би те не за­пе­ре­чу­ва­ли де­які до­слі­д­ни­ки (О. Єфи­мен­ко, М. Гру­шев­сь­кий, Д.Мордовцев, І. Джи­джо­ра), чі­т­ко про­сте­жу­ва­ло­ся на­по­ле­г­ли­ве, хо­ча й не в ра­ди­каль­ній фор­мі, на­ма­ган­ня збе­ре­г­ти тра­ди­цій­ний су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­ний уст­рій, вста­но­в­ле­ний ще в пе­рі­од Хме­ль­нич­чи­ни. Він не­од­но­ра­зо­во, від­сто­ю­ю­чи пе­ред ца­ра­том “давні” пра­ва і во­ль­но­с­ті укра­ї­н­ців, по­кли­ка­в­ся са­ме на нор­ма­ти­в­ні ак­ти, ви­ро­б­ле­ні Б. Хме­ль­ни­ць­ким, а по­тім під­т­вер­дже­ні то­го на­сту­п­ни­ка­ми.

Без­пе­ре­ч­но слід вра­хо­ву­ва­ти і той мо­гу­т­ній, пе­ре­ва­ж­но не­га­ти­в­ний, тиск, що чи­ни­ли весь час на І. Ско­ро­пад­сь­ко­го ро­сій­сь­кий мо­нарх та цар­сь­кі по­плі­ч­ни­ки. На наш по­гляд, не ма­ють до­ста­т­ніх під­став ті іс­то­ри­ки, які по­яс­ню­ють усі не­га­ра­з­ди в кра­ї­ні за йо­го пра­в­лін­ня ли­ше осо­би­с­ти­ми ва­да­ми ге­ть­ма­на. Адже з дже­рел XVIII ст. ві­до­мо: на­віть че­рез ба­га­то по­ко­лінь у сві­до­мо­с­ті та вчин­ках ко­за­ць­ких стар­шин да­ва­ли­ся взна­ки на­слід­ки то­та­лі­та­р­но­го й ре­п­ре­си­в­но­го ре­жи­му Пе­т­ра І.

Фа­к­ти не­за­пе­ре­ч­но свід­чать, що здо­бу­в­ши ви­щу вла­ду в Ге­ть­ма­н­щи­ні в 62 ро­ки, І.Скоропадський мав уже ціл­ком ви­зна­че­ні дер­жа­в­ни­ць­кі уст­ре­м­лін­ня, ети­ко-­куль­ту­р­ні упо­до­бан­ня й цін­ні­с­ні орі­є­н­та­ції. Про окре­мі з них мо­ж­на отри­ма­ти уяву на під­ста­ві йо­го ли­с­та — від­по­ві­ді І. Ма­зе­пі, який пе­ред тим за­про­по­ну­вав при­єд­на­ти­ся до ньо­го і Ка­р­ла XII, щоб ви­сту­пи­ти спі­ль­но про­ти “ворожої зда­в­на по­те­н­ції Мо­с­ков­сь­кої” (8 гру­д­ня 1708 р.). В ньо­му тіль­ки-­но об­ра­ний во­ло­дар бу­ла­ви за­су­див спро­бу сво­го по­пе­ре­дни­ка ста­ти “самовластцем” над укра­їн­сь­ким на­ро­дом і пе­рейти під не­стер­п­не поль­сь­ке яр­мо, по­зи­ти­в­но оці­нив за­хо­ди Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го, спря­мо­ва­ні на роз­рив з Річ­чю По­спо­ли­тою та спіл­ку з Ро­сі­єю. (Су­ча­с­ні до­слі­д­ни­ки В. Ше­в­чук, О.Пу­т­ро та де­які ін­ші схи­ль­ні оці­ню­ва­ти від­мо­ву І. Ско­ро­пад­сь­ко­го під­три­ма­ти ви­ступ І. Ма­зе­пи як зра­ду “свого” ге­ть­ма­на). Вже то­ді він до­б­ре ус­ві­до­м­лю­вав, що на під­вла­д­ній йо­му те­ри­то­рії вста­но­ви­в­ся своє­рі­д­ний “порядок ко­за­ць­кий”, який по­мі­т­но від­рі­з­ня­в­ся від то­го, що іс­ну­вав у су­сі­д­ніх дер­жа­вах.

Не тіль­ки в цьо­му ли­с­ті, а й ба­га­тьох до­ку­мен­тах 1708—1709 рр., що ви­й­ш­ли з-під ру­ки І.Ско­ро­пад­сь­ко­го, І. Ви­гов­сь­ко­го, П. Те­те­рю як і І. Ма­зе­пу (із зро­зу­мі­лих при­чин), на­зва­но зра­д­ни­ка­ми. Про­те чим да­лі в ча­сі, це “тавро” у ньо­го посту­по­во зни­кає із за­сто­су­ван­ня. Пі­з­ні­ше він, ко­ли в сво­їх ді­ях ви­хо­див з тра­ди­цій, то по­яс­ню­вав спра­ве­д­ли­вість (за­кон­ність) їх так: бо схо­же чи­ни­ли по­пе­ре­дни­ки — всі без ви­ня­т­ку. Ге­ть­ман вва­жав за пер­шо­че­р­го­вий обо­в’я­зок укра­ї­н­ців од­но­стай­но від­сто­ю­ва­ти пра­во­сла­в­ну ві­ру, за­хи­ща­ти мо­на­с­ти­рі й ба­ть­кі­в­щи­ну, не ви­сту­па­ти про­ти цар­сь­кої ве­ли­ч­но­с­ті, яку не­рід­ко ото­то­ж­ню­вав з усім бли­зь­ким ро­сій­сь­ким на­ро­дом. Про­ти­сто­ян­ня мо­нар­хо­ві, на йо­го ду­м­ку, не­од­мін­но при­зве­ло б Вій­сь­ко За­по­ро­зь­ке і Ма­ло­ро­сію до ос­та­то­ч­ної ру­ї­ни (с.80-96).

З ме­тою все­бі­ч­но­го ві­до­бра­жен­ня до­би, в якій жив і ді­яв І. Ско­ро­пад­сь­кий, де­таль­но роз­г­ля­ну­то ас­пект про ге­ть­ман­сь­ке ото­чен­ня і спад­ко­є­м­ців. На­при­к­лад, на­зва­но най­більш впли­во­вих пре­д­ста­в­ни­ків йо­го ад­мі­ні­с­т­ра­ції. На той час вже офор­ми­ли­ся ці­лі ро­дин­ні кла­ни, які по­сі­ли пе­в­ні ра­н­ги. Де­які з стар­шин — ро­ди­чів не без про­те­к­ції во­ло­да­ря бу­ла­ви по­зай­ма­ли ке­рі­в­ні по­са­ди в од­но­му по­л­ку чи со­т­ні, ін­ші — в рі­з­них. Су­дя­чи з прі­звищ, пра­в­лін­ня Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви пер­шої чвер­ті XVIII ст. го­ло­в­ним чи­ном ста­но­ви­ли укра­ї­н­ці (по­над 90%).

По­за ме­жа­ми Ге­ть­ма­н­щи­ни І. Ско­ро­пад­сь­кий мав сто­сун­ки з про­ві­д­ни­ми се­на­то­ра­ми, мі­ні­с­т­ра­ми, ге­не­ра­ла­ми Ро­сії та Ре­чі По­спо­ли­тої, ар­хі­єпи­с­ко­па­ми Ве­ли­ко­го Но­в­го­ро­да Ф.Яновським і псков­сь­ким, на­рв­сь­ким та із­бор­сь­ким Ф. Про­ко­по­ви­чем і т.д.

Ко­ри­с­ту­ю­чись си­ту­а­ці­єю, при­ві­ле­йо­ва­не ста­но­ви­ще в ре­гі­о­ні ма­ли рі­д­ні та бли­зь­кі ге­ть­ма­но­ві лю­ди. На­при­к­лад, ши­ро­ко­ві­до­мою не тіль­ки на Лі­во­бе­реж­жі, а й да­ле­ко за йо­го ме­жа­ми, зо­кре­ма Сло­бо­жа­н­щи­ні, За­по­рож­жі, в Мо­с­к­ві та Сан­кт-­Пе­те­р­бу­р­зі, ста­ла дру­жи­на Іва­на Іл­лі­ча — Ана­с­та­сія, яку в на­ро­ді зде­біль­шо­го на­зи­ва­ли На­стя-­ге­ть­ма­ни­ха. Не­рід­ко в ге­ть­ман­сь­ко­му бу­дин­ку в Глу­хо­ві (ре­зи­де­н­ції во­ло­да­ря бу­ла­ви) во­на при­йма­ла по­ва­ж­них пер­сон з Ро­сії, до­сить ак­ти­в­но втру­ча­ла­ся в уря­до­ві спра­ви. За­йма­ла­ся Ана­с­та­сія й бла­го­дій­ні­с­тю, зо­кре­ма, ма­те­рі­аль­но під­три­му­ва­ла пра­во­сла­в­ні мо­на­с­ти­рі. За­ли­ши­в­шись без чо­ло­ві­ка во­на офі­цій­но втра­ти­ла й по­лі­тич­ну вла­ду. Про­те на­бу­ті сво­го ча­су зв’яз­ки да­ва­ли їй мо­ж­ли­вість утри­му­ва­ти­ся на по­вер­х­ні су­с­пі­ль­но­го жит­тя в кра­ї­ні, та й не тіль­ки тут. Во­на осо­би­с­то, її рі­д­ні й бли­зь­кі про­дов­жу­ва­ли постій­но на­ві­ду­ва­ти­ся до Мо­с­к­ви, бу­ва­ти при цар­сь­ко­му дво­рі. Завдя­чу­ю­чи цьо­му, ге­ть­ма­н­ша вва­жа­ла се­бе не­до­тор­ка­ною для мі­с­це­вих мо­ж­но­вла­д­ців і на­віть від­мо­в­ля­ла­ся під­по­ряд­ко­ву­ва­ти­ся юри­с­ди­к­ції Ге­не­раль­ної вій­сь­ко­вої ка­н­це­ля­рії (с. 108—126).

Най­більш ві­до­ми­ми спад­ко­є­м­ця­ми ге­ть­ма­на ста­ли Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич — зять Д.Апостола, ге­не­раль­ний під­ска­р­бій, який 1744 р. від іме­ні всі­єї ко­за­ць­кої вер­хів­ки в Глу­хо­ві ві­тав ім­пе­ра­т­ри­цю Ели­за­ве­ту, а в 1751 р. — ге­ть­ма­на К. Ро­зу­мов­сь­ко­го. Син то­го Іван Ми­хай­ло­вич від­мо­ви­в­ся під­пи­су­ва­ти пе­ти­цію стар­шин про за­твер­джен­ня за Ро­зу­мов­сь­ким спад­ко­во­го пра­ва на во­ло­дін­ня бу­ла­вою, а 1767 р. став де­пу­та­том Ка­те­ри­нин­сь­кої ко­мі­сії для скла­дан­ня “Нового уло­жен­ня”. Ро­сій­сь­кий по­л­ко­во­дець, ди­п­ло­мат і дер­жа­в­ний ді­яч П.О.Румянцев-Задунайський ска­зав про ньо­го Ка­те­ри­ні ІІ так: “При всех на­у­ках... ос­та­л­ся ка­за­ком”. Він ви­но­шу­вав мрію здо­бу­ти со­бі ко­лись ге­ть­ман­с­т­во. Па­в­ло Пе­т­ро­вич Ско­ро­пад­сь­кий став у 1918 р. ге­ть­ма­ном Укра­ї­ни.

Ви­яв­ле­ні в про­це­сі на­пи­сан­ня ди­сер­та­ції пер­шо­дже­ре­ла дру­гої по­ло­ви­ни XVII — пер­шої по­ло­ви­ни XIX ст., не під­т­вер­ди­ли твер­джен­ня окре­мих іс­то­ри­ків про ні­би­то поль­сь­ко-­шля­хет­сь­ке по­хо­джен­ня ро­ду Ско­ро­пад­сь­ких24. То­му най­ві­ро­гі­д­ні­шим, на наш по­гляд, слід вва­жа­ти пер­ших з ві­до­мих йо­го пре­д­ста­в­ни­ків укра­ї­н­ця­ми. За пів­то­ра сто­літ­тя, по­чи­на­ю­чи від Хме­ль­нич­чи­ни, Ско­ро­пад­сь­кі ста­ли не ли­ше свід­ка­ми, а й ак­ти­в­ни­ми уча­с­ни­ка­ми ви­ни­к­нен­ня, роз­ви­т­ку та посту­по­во­го за­не­па­ду Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви.

У тре­тьо­му роз­ді­лі — “Політична і вій­сь­ко­ва ді­я­ль­ність. Об­ме­жен­ня ге­ть­ман­сь­ких фун­к­цій ца­ра­том” — на­го­ло­ше­но на то­му, що ста­но­ви­ще Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви зна­ч­но від­рі­з­ня­ло­ся в по­лі­тич­но­му ас­пе­к­ті від біль­шо­с­ті єв­ро­пей­сь­ких кра­їн. Як скла­до­ва ча­с­ти­на Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви, а по­тім ім­пе­рії, во­на юри­ди­ч­но об­ме­жу­ва­лась у зо­в­ні­ш­ніх зно­си­нах з су­сі­да­ми. Пе­в­не ві­до­бра­жен­ня це знайшло ще в 7-му пун­к­ті “Коломацьких ста­тей” 1687 р. — уго­ді цар­сь­ко­го й ге­ть­ман­сь­ко­го уря­дів. Пра­в­да, сам Пе­т­ро І від­сту­пав че­рез рі­з­ні об­ста­ви­ни від та­ко­го ро­ду поста­нов і до­зво­ляв во­ло­да­рю бу­ла­ви час від ча­су ве­с­ти більш-­менш са­мо­стій­ну зо­в­ні­ш­ню по­лі­ти­ку, але під кон­т­ро­лем з сво­го бо­ку. Про що, на­при­к­лад, свід­чи­ли при­їз­ди до ге­ть­ма­на іно­зе­м­них гі­н­ців.

Фор­маль­не об­ран­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го ге­ть­ма­ном, а фа­к­ти­ч­но при­зна­чен­ня ца­рем, да­ле­ко не по­в­ною мі­рою ви­зна­чи­ли пра­во­вий ста­тус кер­ма­ни­ча в Укра­ї­ні. Адже то­ді між ним і ца­рем не бу­ла під­пи­са­на жо­д­на уго­да від­по­ві­д­но­го рі­в­ня. У ви­да­но­му 1 ли­с­то­па­да 1708 р. “Манифесте всей стар­ши­не и вой­с­ку, съе­ха­в­ши­м­ся в Глу­хо­ве для из­б­ра­ния во­ль­ны­ми го­ло­са­ми но­во­го ге­ть­ма­на”, мо­нарх тіль­ки по­обі­цяв на­да­ти всі во­ль­но­с­ті, пра­ва і пра­ві­леї згі­д­но з до­го­во­ром 1654 р., укла­де­ним Оле­к­сі­єм Ми­хай­ло­ви­чем і Бо­г­да­ном Хме­ль­ни­ць­ким. Од­нак вже під час еле­к­ції стар­ши­ни об­го­во­рю­ва­ли з упо­в­но­ва­же­ни­ми від Мо­с­к­ви про­б­ле­му від­но­в­лен­ня укра­їн­сь­кої дер­жа­в­но­с­ті в та­ко­му ви­гля­ді, який во­на ма­ла в се­ре­ди­ні XVII ст., тобто від са­мо­го по­ча­т­ку, не­зва­жа­ю­чи на її об­ме­жен­ня ца­ра­том від І. Ви­гов­сь­ко­го до І.Мазепи вклю­ч­но. Ви­ра­з­но го­во­ри­ло­ся про не­об­хід­ність ці­лі­с­но­с­ті “Отчизны Ма­ло­рос­сій­с­кой” як ко­за­ць­кої ав­то­но­мїї в скла­ді Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви. Без­по­се­ре­д­ньо во­ло­дар бу­ла­ви не­од­но­ра­зо­во до­во­див, що на­род під­по­ряд­ко­ва­ний йо­му є осі­б­ний, та­кий, ко­т­рий має вла­с­ні дер­жа­в­ні кор­до­ни (с. 131-137).

Ре­аль­ним за­хо­дом на до­ся­г­нен­ня за­ко­но­дав­чо­го під­т­вер­джен­ня ца­рем ге­ть­ман­сь­ко­го ба­чен­ня ста­ту­су ре­гі­о­ну, ста­ла по­да­ча І. Ско­ро­пад­сь­ким сю­зе­ре­но­ві 17 ли­п­ня 1709 р. від­по­ві­д­но­го змі­с­ту “статей”. Про­те Пе­т­ро І на біль­шість пун­к­тів у них не дав від­по­ві­ді, от­же не сан­к­ці­о­ну­вав.

Тим ча­сом ко­ж­ний на­сту­п­ний рік при­но­сив якесь но­ве об­ме­жен­ня ге­ть­ман­сь­кої вла­ди, ав­то­но­мії Укра­ї­ни. Ге­ть­ма­н­щи­ну чи­но­в­ни­ки з Ро­сії де­да­лі ча­с­ті­ше ви­зна­ча­ли вже на­віть не як “Малоросію”, а “Малоросійський край”.

Та й за тих скла­д­них умов, під постій­ним на­гля­дом і ти­с­ком з бо­ку ца­ра­ту І.Скоропадський пра­г­нув про­во­ди­ти зо­в­ні­ш­ню по­лі­ти­ку в ін­тересах укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду. Зо­кре­ма, він як до­свід­че­ний дер­жа­в­ний ді­яч, не­од­но­ра­зо­во ви­сту­пав за об’єд­нан­ня Пра­во­бе­реж­жя та Лі­во­бе­реж­жя під єди­ною бу­ла­вою, хо­тів під­по­ряд­ку­ва­ти Сло­бо­жа­н­щи­ну, що но­мі­наль­но пе­ре­бу­ва­ла під ке­рі­в­ни­ц­т­вом цар­сь­ких воє­вод. Ві­до­мі іс­то­ри­ч­ні фа­к­ти, ко­ли ге­ть­ман на­по­ле­г­ли­во від­сто­ю­вав ко­ж­не мі­с­то чи мі­с­те­ч­ко, ко­т­рі якимсь чи­ном пра­г­ну­ли ві­ді­бра­ти з-під йо­го юри­с­ди­к­ції (с. 145-152).

Най­си­ль­ні­шо­го руй­ні­в­но­го уда­ру ге­ть­ман­сь­кій вла­ді бу­ло за­вда­но Пе­т­ром І в тра­в­ні 1722 р. за­сну­ван­ням у Глу­хо­ві так зва­ної Ма­ло­ро­сій­сь­кої ко­ле­гії — ви­щої ка­са­цій­ної й фі­нан­со­вої уста­но­ви, до скла­ду якої ма­ли вхо­ди­ти ли­ше ро­сій­сь­кі чи­но­в­ни­ки, при­зна­че­ні ім­пе­ра­то­ром або Се­на­том. Офі­цій­ним при­во­дом для та­ко­го за­ко­но­дав­чо­го ак­ту ста­ли ні­би­то злов­жи­ван­ня в укра­їн­сь­ких су­дах, не­за­кон­не ві­ді­бран­ня угідь у ко­за­ків, се­лян і мі­щан, при­му­шен­ня їх до ви­ко­нан­ня всі­ля­ких “роботизн”, по­крі­па­чен­ня то­що. На спра­в­ді ж за­сну­ван­ня ко­ле­гії, як за­зна­чив В. Го­ро­бець, бу­ло не са­мо­ціл­лю цар­сь­ко­го уря­ду, а пе­ре­ду­мо­вою лі­к­ві­да­ції по­лі­тич­ної ав­то­но­мії Ге­ть­ма­н­щи­ни, її аси­мі­ля­ції та на­сту­п­но­го по­гли­нан­ня укра­їн­сь­ких зе­мель ім­пе­рі­єю. З та­кою оцін­кою важ­ко не по­го­ди­ти­ся.

Ви­хо­дя­чи з на­яв­но­го до­ку­мен­таль­но­го ма­те­рі­а­лу, мо­ж­на кон­с­та­ту­ва­ти, що І.Скоропадський, на від­мі­ну від І. Ма­зе­пи, П. Ор­ли­ка та їх при­бі­ч­ни­ків був ти­по­вим пре­д­ста­в­ни­ком по­мір­ко­ва­ної що­до про­ро­сій­сь­кої по­лі­ти­ки ча­с­ти­ни дер­жа­в­ни­ць­кої елі­ти Укра­ї­ни. Вла­с­ни­ми пе­ре­ко­нан­ня­ми, так би мо­ви­ти, па­р­ла­мент­сь­ки­ми ме­то­да­ми він пра­г­нув від­сто­я­ти ав­то­но­м­ність Ге­ть­ма­н­щи­ни, хо­ча і не ба­чив її по­за скла­ду Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви. В йо­го зо­в­ні­ш­ній по­лі­ти­ці, без­пе­ре­ч­но, про­сте­жу­ю­ть­ся тен­де­н­ції, за­по­ча­т­ко­ва­ні Б.Хмельницьким. Од­нак че­рез як об’єк­ти­в­ні, так і суб’є­к­ти­в­ні фа­к­то­ри ге­ть­ман не зміг до кі­н­ця про­яви­ти се­бе на­ле­ж­ним чи­ном як по­лі­тич­ний ді­яч ко­лись мо­гу­т­ньої й ве­ли­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви.

Слід за­зна­чи­ти, що осо­б­ли­ве мі­с­це в по­лі­ти­ці І. Ско­ро­пад­сь­ко­го за­йма­ли за­по­ро­ж­ці та крим­сь­ке пи­тан­ня. На по­ча­т­ку XVIII ст. За­по­ро­зь­ка Січ, ця “мала Укра­їн­сь­ка дер­жа­ва, що спи­ра­ла­ся на вій­сь­ко­ву ор­га­ні­за­цію” (О. Те­р­ле­ць­кий), де­да­лі ча­с­ті­ше ста­ва­ла в опо­зи­цію до ге­ть­ман­сь­кої вла­ди. За­мість то­го, щоб ді­я­ти в єди­но­му ру­с­лі су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го згур­ту­ван­ня укра­ї­ців у спра­ві роз­бу­до­ви на­ці­о­наль­ної ав­то­но­мії, “низове то­ва­ри­с­т­во”, від­сто­ю­ю­чи вла­с­ні “давні” пра­ва і при­ві­леї, сво­ї­ми не­рід­ко не­про­ду­ма­ни­ми за­хо­да­ми про­ва­ку­ва­ло уря­ди Ре­чі По­спо­ли­тої, Ту­ре­ч­чи­ни, Крим­сь­ко­го хан­с­т­ва, Шве­ції та Ро­сії ак­ти­ві­зу­ва­ти за­сто­су­ван­ня рі­з­но­ма­ні­т­них сан­к­цій, спря­мо­ва­них про­ти “малоросійської” дер­жа­в­но­с­ті.

Іс­ну­ва­ло й об’єк­ти­в­не про­ти­річ­чя : “хліборобській” ча­с­ти­ні на­се­лен­ня Ге­ть­ма­н­щи­ни бу­ли вкрай не­об­хід­ні ста­бі­ль­ні ми­р­ні умо­ви жит­тя для роз­ви­т­ку го­с­по­дар­с­т­ва. Січ же вна­с­лі­док своєї со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ної й по­лі­тич­ної су­ті яв­ля­ла со­бою пе­в­ною мі­рою де­мо­к­ра­ти­ч­ну ін­сти­ту­цію з анар­хі­ч­ни­ми тен­де­н­ці­я­ми і на­галь­ною по­тре­бою пе­рі­о­ди­ч­них вій­сь­ко­вих по­хо­дів (по­се­зон­ні про­ми­с­ли ни­зо­ви­ків, до то­го ж не всіх, зро­зу­мі­ло, не мо­г­ли по­в­ні­с­тю за­без­пе­чи­ти по­в­но­цін­не ма­те­рі­аль­не їх­нє іс­ну­ван­ня).

Че­рез са­мо­дер­жа­в­ну по­лі­ти­ку Пе­т­ра І сто­сун­ки во­ло­да­ря бу­ла­ви з ни­зо­ви­ка­ми скла­да­ли­ся осо­б­ли­во не­га­ти­в­но. На Сі­чі без ен­ту­зі­а­з­му сприй­ня­ли зві­с­т­ку про об­ран­ня но­во­го ге­ть­ма­на. Пе­в­ною мі­рою за­по­ро­ж­ців об­ра­зив той факт, що іх­ніх пре­д­ста­в­ни­ків не за­про­си­ли на еле­к­цію до Глу­хо­ва. Од­ну з при­чин руй­на­ції в Укра­ї­ні во­ни вба­ча­ли у вла­с­то­люб­с­т­ві й про­да­ж­но­с­ті лі­во­бе­ре­ж­них стар­шин, їх­ньо­му не­па­т­рі­о­ти­з­мі. Офі­цій­но ж вла­да І. Ско­ро­пад­сь­ко­го по­ши­рю­ва­ла­ся і на За­по­рож­жя. В ос­но­в­но­му він пра­г­нув ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти за­по­ро­ж­ців як в ін­тересах Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви, так і Ро­сії. Не­мо­ж­ли­вість здій­с­нен­ня ці­єї ме­ти обу­мо­ви­ла лі­к­ві­да­ція в тра­в­ні 1709 р. Чар­то­м­ли­ць­кої (або Ста­рої чи Ба­за­в­лу­ць­кої) Сі­чі за на­ка­зом ма­нар­ха. Її зе­м­лі при­пи­са­ли до Ми­р­го­род­сь­ко­го по­л­ку, а ма­са за­по­ро­ж­ців за­зна­ла ре­п­ре­сій, ба­га­то з них бу­ло стра­че­но. Від­бу­ла­ся імі­г­ра­ція остан­ніх на те­ри­то­рію во­ло­дінь крим­сь­ко­го ха­на (с. 163-170).

Ці ак­ти на по­ча­т­ку пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го ще раз яс­к­ра­во за­свід­чи­ли не­тер­пи­ме ста­в­лен­ня ца­ря і йо­го ото­чен­ня до са­мо­бу­т­но­с­ті укра­ї­н­ців, зо­кре­ма їх­ніх своє­рі­д­них зброй­них сил. Од­но­ча­с­но ці по­дії в сві­до­мо­с­ті во­ле­лю­б­них пре­д­ста­в­ни­ків ко­рін­но­го ет­но­су не мо­г­ли не ви­кли­ка­ти не­га­ти­в­ні асо­ці­а­ції сто­со­в­но і ге­ть­ман­сь­кої ді­я­ль­но­с­ті.

Ана­ліз дже­рел то­го ча­су до­зво­ляє з пе­в­ні­с­тю твер­ди­ти: ни­зо­ви­ки ціл­ком ус­ві­до­м­лю­ва­ли, що по­лі­ти­ка Пе­т­ра І зво­дить на­ні­вець “вольності” укра­ї­н­ців і не без уча­с­ті во­ло­да­ря бу­ла­ви. Про­ти­сто­я­ти цьо­му, на їх ду­м­ку, мо­г­ла тіль­ки Січ, опи­ра­ю­чись на по­лі­ти­ку по­пе­ре­дніх ге­ть­ма­нів, зо­кре­ма Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го та І. Ма­зе­пи, зо­рі­є­н­то­ва­ну на спіл­ку з ко­ро­лем швед­сь­ким і пан­с­т­вом крим­сь­ким. Ко­за­ки до­б­ре ро­зу­мі­ли “неприродність” сво­го ста­но­ви­ща в Ро­сій­сь­кій дер­жа­ві, за­пе­ре­чу­ва­ли до­ці­ль­ність під­по­ряд­ку­ван­ня Укра­ї­ни уря­ду в Мо­с­к­ві. Зре­ш­тою “низове то­ва­ри­с­т­во” 1711 р. роз­мі­с­ти­ло­ся в уро­чи­щі Оле­ш­ки бі­ля Кар­да­шин­сь­ко­го ли­ма­ну, на пів­день від впа­дін­ня Ін­гу­лу в Дні­п­ро (на те­ри­то­рії су­ча­с­но­го м. Цю­ру­пин­сь­ка Херсон­сь­кої об­ла­с­ті). Роз­по­ча­ло­ся їх ба­га­то­рі­ч­не про­ти­сто­ян­ня в со­ю­зі з ту­ре­ць­ки­ми та крим­сь­ки­ми мо­ж­но­вла­д­ця­ми ге­ть­ман­сь­кій і цар­сь­кій вла­ді, що час від ча­су су­про­во­джу­ва­ло­ся кри­ва­ви­ми на­па­да­ми на укра­їн­сь­кі зе­м­лі. Це, пра­в­да, не ви­клю­ча­ло пе­рі­о­ди­ч­них по­шу­ків за­по­ро­ж­ців ми­р­но­го шля­ху для від­но­в­лен­ня фун­к­ці­о­ну­ван­ня Ста­рої Сі­чі.

В іс­то­рії вза­є­мин ге­ть­ма­на — ца­ря — ни­зо­ви­ків по­мі­т­ну роль ві­ді­гра­ли П. Ор­лик і ко­шо­вий ота­ман К. Гор­ді­є­н­ко. На­при­к­лад, пер­ший від­сто­ю­вав ко­за­ць­кі ін­тереси пе­ред мо­нар­ха­ми Шве­ції, Ту­ре­ч­чи­ни, Ні­ме­ч­чи­ни, Ре­чі По­спо­ли­тої. Єди­ною йо­го ви­мо­гою бу­ло ли­ше те, щоб за­по­ро­ж­ці ні­ко­ли не ко­ри­ли­ся і не при­ста­ва­ли на про­по­зи­ції не­стер­п­но­го йо­му ро­сій­сь­ко­го уря­ду (с. 175-182).

На по­ча­т­ку 20-х ро­ків сто­сун­ки сі­чо­ви­ків з хан­сь­кою вла­дою вкрай за­го­с­т­ри­ли­ся. Зва­жа­ю­чи на це, Іб­ра­гім-­па­ша під час ро­сій­сь­ко-­ту­ре­ць­ких пе­ре­го­во­рів 1722 р. по­ру­шив пи­тан­ня про мо­ж­ли­вість по­ве­р­нен­ня ко­за­ків у ме­жі Ге­ть­ма­н­щи­ни. Од­нак то­ді во­но так і за­ли­ши­ло­ся не­ви­рі­ше­ним.

Осо­б­ли­ву ува­гу в роз­ді­лі при­ді­ле­но вій­сь­ко­вій ді­я­ль­но­с­ті ге­ть­ма­на. Ко­ли про вій­сь­ко­вий та­лант І. Ма­зе­пи су­ча­с­ни­ки, а за ни­ми й іс­то­ри­ки ви­сло­в­лю­ва­ли­ся по-­рі­з­но­му: від ви­знан­ня за ним ге­ні­аль­но­с­ті в цьо­му ас­пе­к­ті ді­я­ль­но­с­ті до по­в­но­го за­пе­ре­чен­ня фа­ху25, то про І. Ско­ро­пад­сь­ко­го ні в дже­ре­лах, ні в іс­то­рі­о­гра­фії не іс­нує більш-­менш по­в­них і ви­ва­же­них ха­ра­к­те­ри­с­тик. Най­ча­с­ті­ше мо­ж­на знайти ли­ше не­ви­ра­з­ні згад­ки про йо­го участь у то­му чи ін­шо­му по­хо­ді про­ти во­ро­га. Од­нак, бу­ду­чи по­ряд з І. Ма­зе­пою на ві­с­т­рі по­лі­тич­но­го жит­тя кра­ї­ни, бе­ру­чи без­по­се­ре­д­ню участь у во­єн­них кам­па­ні­ях кі­н­ця XVII — по­ча­т­ку XVIIІ ст. су­п­ро­ти во­я­ків Крим­сь­ко­го хан­с­т­ва, Ту­ре­ч­чи­ни, Ре­чі По­спо­ли­тої, Шве­ції й т.д. він, без­пе­ре­ч­но, знав про кра­щих не тіль­ки укра­їн­сь­ких і ро­сій­сь­ких по­л­ко­во­д­ців то­го ча­су, а й іно­зе­м­них. До­ве­де­но, що І. Ско­ро­пад­сь­кий був до­б­ре обі­з­на­ний з су­ча­с­ни­ми йо­му ме­то­да­ми ве­ден­ня бою. Дже­ре­ла за­фі­к­су­ва­ли і не­аби­я­ку ви­на­хі­д­ли­вість остан­ньо­го у за­сто­су­ван­ні вій­сь­ко­вих за­хо­дів. Так, 1708 р. ар­мія Ка­р­ла XII ши­ро­ким фро­н­том не­спо­ді­ва­но на­бли­зи­ла­ся до кор­до­нів Ге­ть­ма­н­щи­ни. В хо­ді її на­сту­пу на Ста­ро­дуб­сь­кий полк, який то­ді очо­лю­вав І. Ско­ро­пад­сь­кий і мав ва­ж­ли­ве стра­те­гі­ч­не зна­чен­ня, ста­в­ся ці­ка­вий ви­па­док. Мі­с­це­вий се­ля­нин, спе­ці­аль­но пі­ді­сла­ний до во­ро­жо­го та­бо­ру по­л­ко­в­ни­ком, по­обі­цяв про­ве­с­ти швед­сь­кий за­гін на чо­лі з Ла­ге­р­к­ро­ном до Ста­ро­ду­ба най­ко­ро­т­шим шля­хом, а за­вів зо­всім не ту­ди. За­вдя­ки чо­му до мі­с­та всти­г­ли пі­дійти ро­сій­сь­кі вій­сь­ка й вда­ло від­би­ти на­пад во­ро­га. Схо­жий вчи­нок, до­б­ре ві­до­мий з іс­то­рії, здій­с­нив ге­рой на­ці­о­наль­но-­ви­з­во­ль­ної бо­ро­ть­би ро­сій­сь­ко­го на­ро­ду про­ти поль­сь­кої та швед­сь­кої ін­тер­ве­н­ції по­ча­т­ку XVII ст. се­ля­нин І. Су­са­нін (с. 183-190).

Бу­ду­чи ге­ть­ма­ном, І. Ско­ро­пад­сь­кий ча­с­то об­го­во­рю­вав пи­тан­ня вій­сь­ко­вої та­к­ти­ки і стра­те­гії зі сво­ї­ми ге­не­раль­ни­ми стра­ши­на­ми та по­л­ко­в­ни­ка­ми, уча­с­ни­ка­ми Пі­в­ні­ч­ної вій­ни 1700—1721 рр. ге­не­рал-­фе­ль­д­мар­ша­лом Б.Шереметєвим, од­ним з най­бли­ж­чих до Пе­т­ра І, ке­рі­в­ни­ком По­соль­сь­ко­го при­ка­зу, дер­жа­в­ним ка­н­ц­ле­ром Г. Го­лов­кі­ним, а та­кож ге­не­рал-­ма­йо­ром Г. Во­л­кон­сь­ким, мо­с­ков­сь­ким ко­мен­дан­том, по­л­ко­в­ни­ком М. Га­га­рі­ним. Вна­с­лі­док спі­ль­них на­па­дів во­ло­да­ря бу­ла­ви та дра­гун­сь­ких за­го­нів ге­не­ра­ла Рен­не на­пе­ре­до­дні би­т­ви під По­л­та­вою окре­мі швед­сь­кі ча­с­ти­ни зму­ше­ні бу­ли від­сту­пи­ти з сво­го та­бо­ру під с. Жу­ки.

Про­те слід кон­с­та­ту­ва­ти: пі­с­ля по­дій 1708—1709 рр., че­рез не­до­ві­ру сю­зе­ре­на укра­їн­сь­ким ко­за­кам, вій­сь­ко­ва ді­я­ль­ність І. Ско­ро­пад­сь­ко­го стає менш ви­ра­з­ною, епі­зо­ди­ч­ною. Пра­в­да, ге­ть­ман і на­да­лі “насмілюється” ра­ди­ти ца­ре­ві та йо­го де­яким мі­ні­с­т­рам, як кра­ще бу­ло б чи­ни­ти з су­п­ро­ти­в­ни­ком у ме­жах Укра­ї­ни, а ті, тра­п­ля­ло­ся, при­йма­ли та­кі про­по­зи­ції “за бла­го”. Він знав про всі вій­сь­ко­ві дії, що ма­ли хоч якесь від­но­шен­ня до Ге­ть­ма­н­щи­ни, і ко­ли до­зво­ля­ли об­ста­ви­ни, в си­лу сво­їх мо­ж­ли­во­с­тей ке­рі­в­ни­ка дер­жа­ви, ко­ри­гу­вав на ко­ристь укра­ї­н­ців (191-195).

Че­т­вер­тий роз­діл — “Гетьманські за­хо­ди в га­лу­зі еко­но­мі­ки” — мі­с­тить де­таль­ний ана­ліз вну­т­рі­ш­ньої по­лі­ти­ки вищої вла­ди сто­со­в­но на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва на Лі­во­бе­реж­жі. В пер­шу чер­гу роз­г­ля­ну­ті про­б­ле­ми, які іс­ну­ва­ли в пер­шій чвер­ті XVIII ст. у тор­гі­в­лі. Ві­до­мо, що ку­пі­в­ля і про­даж пре­д­ме­тів ши­ро­ко­го вжи­т­ку та ко­ри­с­ту­ван­ня ві­ді­гра­ва­ли чи не най­ва­ж­ли­ві­шу роль у по­по­в­нен­ні дер­жа­в­но­го бю­джету Ге­ть­ма­н­щи­ни, за­без­пе­чу­ва­ли зна­ч­ні постій­ні над­хо­джен­ня з неї до мо­с­ков­сь­кої ка­з­ни. Ве­ли­кі ко­ш­ти з при­бу­т­ків від тор­гі­в­лі йшли на утри­ман­ня вла­с­них ад­мі­ні­с­т­ра­ції та вій­сь­ка, ви­тра­ча­ли­ся на го­с­по­дар­сь­кі по­тре­би міст, роз­к­ва­т­ри­ро­ва­ні на те­ри­то­рії ре­гі­о­ну ро­сій­сь­кі ар­мії, са­но­в­ни­ків то­що. Посту­по­во но­мі­наль­ні гро­ші на­бу­ва­ли пер­шо­че­р­го­во­го зна­чен­ня при всі­ля­ких роз­ра­хун­ках, ви­ті­с­ня­ю­чи рі­з­но­го ро­ду “натуральні да­чі” й по­бо­ри. По­тре­би в них не­впин­но зро­с­та­ли, осо­би­во під час до­в­го­три­ва­лих війн. Оскіль­ки де­які гро­шо­ві оди­ни­ці бу­ли в постій­но­му обі­гу ко­за­ць­кої дер­жа­ви, ко­рін­ні жи­те­лі не­рід­ко на­зи­ва­ли їх “українськими” або “черкаської лі­ч­би”.

На­при­кі­н­ці XVII — на по­ча­т­ку XVIII ст. у тор­гі­в­лі ре­гі­о­ну спо­сте­рі­га­ли­ся до­сить своє­рі­д­ні, не­од­но­з­на­ч­ні яви­ща. Од­ні з них пе­ре­ко­н­ли­во свід­чи­ли про її не­ухи­ль­ний роз­ви­ток, не­зва­жа­ю­чи на пе­в­ні тру­д­но­щі в на­род­но­му го­с­по­дар­с­т­ві (зруй­но­ва­ні на­се­ле­ні пун­к­ти під час вій­сь­ко­вих по­хо­дів, за­ги­бель лю­дей, пе­рі­о­ди­ч­ні не­вро­жаї то­що), ін­ші — про згор­тан­ня де­яких її на­пря­мів. До­ка­зом пер­шо­му бу­ли, на­при­к­лад, ак­ти­ві­за­ція ді­я­ль­но­с­ті й роз­ши­рен­ня ко­ла осіб, “бавячихся ку­пе­че­с­ким про­мы­с­лом”, і тих, хто мав ста­лий “торг”, а та­кож збіль­шен­ня кіль­ко­с­ті тор­го­ве­ль­них осе­ред­ків. Як­що в 1665 р. остан­ніх на­лі­чу­ва­ло­ся тро­хи біль­ше 40, то в пе­рі­од, що до­слі­джу­є­ть­ся їх фун­к­ці­о­ну­ва­ло вже по­над 100. За об­ся­га­ми тор­го­ве­ль­них опе­ра­цій осо­б­ли­во ви­ді­ля­ли­ся се­ред та­ких цен­т­рів Ки­їв, Ні­жин, Ста­ро­дуб, Че­р­ні­гів, Пе­ре­яс­лав, По­чеп, Кро­ле­вець, При­лу­ки. В Ста­ро­дуб­сь­ко­му по­л­ку, який про­тя­гом кіль­кох ро­ків очо­лю­вав І. Ско­ро­пад­сь­кий, до­мі­ну­ва­ла ку­п­ля-­про­даж пря­ди­ва, ху­до­би, шкі­ри, ме­ду і т.д. З ба­га­тьох міст Ге­ть­ма­н­щи­ни то­вар ве­з­ли до Мо­с­к­ви. Су­ма від йо­го ре­а­лі­за­ції там ста­но­ви­ла 20 і біль­ше тис. крб. По­гли­б­лю­ва­в­ся зв’я­зок тор­го­ве­ль­но­го ка­пі­та­лу з ви­ро­б­ни­ц­т­вом.

У да­ле­ко­ся­ж­ні пла­ни Пе­т­ра І вхо­ди­ло за­про­ва­джен­ня в усій Ро­сій­сь­кій дер­жа­ві мо­но­по­ль­но­го пра­ва на про­даж спи­р­т­но­го і тю­тю­ну. Зна­чен­ня та­кої тор­гі­в­лі (тіль­ки для на­ці­о­наль­них по­треб) до­б­ре ро­зу­мів і уряд І. Ско­ро­пад­сь­ко­го. Ге­ть­ман осо­би­с­то ви­дав де­ся­т­ки уні­вер­са­лів при­ва­т­ним осо­бам і пра­во­сла­в­ним мо­на­с­ти­рям з при­ві­ле­я­ми на ви­го­то­в­лен­ня та ре­а­лі­за­цію спи­р­т­них на­по­їв в окре­мих ра­йо­нах. А де­які мо­ж­но­вла­д­ці са­мі при­вла­с­ню­ва­ли їх со­бі (по­л­ко­в­ни­ки га­дя­ць­кий М. Ми­ло­ра­до­вич, по­л­тав­сь­кий І. Че­р­няк, че­р­ні­гів­сь­кий П. По­лу­бо­ток та ін­ші).

Із втя­г­нен­ням мі­с­це­вої тор­гі­в­лі у все­ро­сій­сь­кий ри­нок не­аби­як зріс по­да­т­ко­вий тиск на неї ми­т­них чи­но­в­ни­ків з Ро­сії. Ще за ге­ть­ма­ну­ван­ня І. Ма­зе­пи мі­с­це­ві ку­п­ці спла­чу­ва­ли чі­т­ко вста­но­в­ле­ні по­да­т­ки за ві­ль­ну тор­гі­в­лю як на те­ри­то­рії Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви, так і за її ме­жа­ми — так зва­ні еве­к­ту й ін­ду­к­ту. Во­ни в ос­но­в­но­му ста­но­ви­ли 2% від вар­то­с­ті то­ва­ру. В Ре­чі По­спо­ли­тій зби­ра­ли­ся та­кож гро­ші за тра­н­зит. Від­ра­зу пі­с­ля по­дій, по­в’я­за­них з пе­ре­хо­дом Ма­зе­пи на бік шве­дів, об­ста­ви­ни в цій сфе­рі ра­ди­каль­но змі­ни­ли­ся, при­чо­му на гір­ше для укра­ї­н­ців. Без­по­се­ре­д­ньо ін­ду­к­ту з лі­во­бе­ре­ж­них по­л­ків цар від­дав на від­куп чу­жій ін­тересам Ге­ть­ма­н­щи­ни лю­ди­ні — ві­до­мо­му на той час “фінансистові” С. Ра­гу­зин­сь­ко­му. Він осо­би­с­то ке­ру­вав зби­ран­ням ко­ш­тів за ви­віз то­ва­рів за кор­дон, кла­ду­чи чи­ма­лі су­ми у вла­с­ну ки­ше­ню. Пе­в­ну ж ча­с­ти­ну зі­бра­них по­да­т­ків Ра­гу­зин­сь­ко­го зо­бо­в’я­зу­ва­ли що­рі­ч­но спла­чу­ва­ти в ска­р­б­ни­цю дер­жа­ви. Офі­цій­но він вва­жа­в­ся під­по­ряд­ко­ва­ним ге­ть­ма­на­ту, а за­ко­но­дав­чо йо­го ста­тус ви­зна­чи­ли цар­сь­кий указ та від­по­ві­д­ний уні­вер­сал І.Скоропадського.

Стан зо­в­ні­ш­ньої тор­гі­в­лі ці­ка­вив во­ло­да­ря бу­ла­ви не ли­ше як дер­жа­в­но­го ді­я­ча, а й як лю­ди­ну, що без­по­се­ре­д­ньо нею за­йма­ла­ся. Так, че­рез сво­го еко­но­ма — упра­ви­те­ля він ор­га­ні­зу­вав по всьо­му Ста­ро­дуб­сь­ко­му по­л­ку ску­по­ву­ван­ня пря­ди­ва, яке по­тім ви­во­зи­ли за кор­дон.

На­яв­ний фа­к­ти­ч­ний ма­те­рі­ал пе­ре­ко­н­ли­во свід­чить про те, що від по­ча­т­ку і до кі­н­ця сво­го пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­кий осо­би­с­то та че­рез ви­со­ких ро­сій­сь­ких са­но­в­ни­ків на­ма­га­в­ся від­сто­я­ти ін­тереси укра­їн­сь­ких ку­п­ців на всіх гео­гра­фі­ч­них на­пря­м­ках їх­ньої ді­я­ль­но­с­ті: в По­ль­щі, Ба­л­ти­ці, Ва­ла­хії, Мо­л­до­ві, Кри­му, Сло­бо­жа­н­щи­ні і т.д. Осо­б­ли­во на­по­ле­г­ли­во він пра­г­нув по­лі­п­ши­ти умо­ви для них на те­ри­то­рії Ре­чі По­спо­ли­тої, де во­ни чи не най­біль­ше по­тер­па­ли від постій­них злов­жи­вань і ре­п­ре­си­в­них за­хо­дів. На­віть Д. Апо­с­тол, який де­що суб’є­к­ти­в­но ста­ви­в­ся до сво­го по­пе­ре­дни­ка, був зму­ше­ний ви­зна­чи­ти 1729 р., що той не­од­но­ра­зо­во звер­та­в­ся з цьо­го при­во­ду в Ко­ле­гію іно­зе­м­них справ і очі­ку­вав зві­д­ти від­по­ві­д­но­го рі­шен­ня, а від ца­ря — ука­зу (с. 198-220).

За­га­лом укра­їн­сь­ка еко­но­мі­ка, зо­кре­ма її тор­го­ве­ль­на сфе­ра, з по­ча­т­ку XVIII ст. і при­бли­з­но до 1714 р. ма­ла більш-­менш спри­я­т­ли­ві умо­ви. Од­нак по­то­му, вна­с­лі­док за­про­ва­ж­ден­ня ца­ра­том мо­но­по­лії на про­даж по­над де­ся­ти то­ва­рів, об­ме­жен­ня для ко­за­ць­кої дер­жа­ви зо­в­ні­ш­ньої тор­гі­в­лі, су­ці­ль­не по­ру­шен­ня прав і ви­год мі­с­це­во­го ку­пе­ц­т­ва, пе­рі­о­ди­ч­ні по­гра­бу­ван­ня йо­го мо­с­ков­сь­ки­ми та поль­сь­ки­ми чи­но­в­ни­ка­ми, ві­ль­но­му еко­но­мі­ч­но­му іс­ну­ван­ню Ге­ть­ма­н­щи­ни бу­ло по­кла­де­но край. Постій­ні ж на­ма­ган­ня І.Скоропадського по­лі­п­ши­ти стан справ у цій сфе­рі як­що й да­ва­ли по­зи­ти­в­ні на­слід­ки, то ли­ше на ко­ро­т­кий час. До то­го ж не­рід­ко во­ни ма­ли ло­каль­ний ха­ра­к­тер.

І все ж, зва­жа­ю­чи на скла­д­ні об­ста­ви­ни, за яких до­ве­ло­ся ді­я­ти во­ло­да­рю бу­ла­ви, на­сам­пе­ред че­рез ве­ли­ко­дер­жа­в­ну та ре­п­ре­си­в­ну по­лі­ти­ку Пе­т­ра І, ду­ма­є­мо, пра­ви­ль­ним бу­де твер­джен­ня: І. Ско­ро­пад­сь­кий, по­рі­в­ня­но зі сво­ї­ми по­пе­ре­дни­ка­ми, про­во­див чи не найа­к­ти­в­ні­шу ді­я­ль­ність що­до за­хи­с­ту на­ці­о­наль­ної тор­гі­в­лі (при­най­м­ні за кіль­кі­с­тю рі­з­но­го ро­ду від­по­ві­д­них за­хо­дів, скарг, “прошеній” то­що).

В пер­шій чвер­ті XVIII ст. Ге­ть­ма­н­щи­на про­дов­жу­ва­ла за­ли­ша­ти­ся ре­гі­о­ном, що зна­ч­ною мі­рою за­ле­жав від ста­ну справ у сіль­сь­ко­му го­с­по­дар­с­т­ві. Ма­ну­фа­к­ту­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во тіль­ки-­но по­чи­на­ло на­би­ра­ти тем­пи. З по­гля­ду аме­ри­кан­сь­ко­го про­фе­со­ра еко­но­мі­ки М. Чи­ров­сь­ко­го, іс­ну­ва­ли дві при­чи­ни пе­ре­ва­жан­ня са­ме сіль­сь­ко­го го­с­по­дар­с­т­ва в еко­но­мі­ці краю — гео­гра­фі­ч­не се­ре­до­ви­ще й іно­зе­м­на аг­ре­сія. По-­пер­ше, ви­гі­д­но­с­ті аг­ра­р­но­го се­к­то­ра спри­я­ли осо­б­ли­ва ро­дю­чість зе­м­лі та спри­я­т­ли­вий клі­мат. По-­дру­ге, ве­ли­че­з­ний про­ми­с­ло­вий “потенціал мі­не­ра­лів, ене­р­гії й пра­ці” в Укра­ї­ні не міг роз­ви­ва­ти­ся вна­с­лі­док зо­в­ні­ш­ньо­го втру­чан­ня та че­рез во­єн­ні фа­к­то­ри.

Ве­ли­кі не­пе­ре­дба­че­ні ви­тра­ти з Вій­сь­ко­во­го ска­р­бу йшли на лі­к­ві­да­цію на­слід­ків сти­хій­них лих, не­вро­жа­їв, по­жеж, епіде­мій то­що. За­хо­ди, які сто­су­ва­ли­ся бо­ро­ть­би з ни­ми, так чи іна­к­ше вхо­ди­ли до ком­пе­те­н­ції ге­ть­ман­сь­ко­го пра­в­лін­ня. Во­ло­дар бу­ла­ви да­вав що­до цьо­го без­по­се­ре­д­ні вка­зів­ки від­по­ві­даль­ним осо­бам, спо­ві­щав у Мо­с­к­ву або Сан­кт-­Пе­те­р­бург і отри­му­вав зві­д­ти рі­з­ні роз­по­ря­джен­ня. Так, 1710—1711 рр. І.Скоропадський був зму­ше­ний вжи­ти всі­ля­ких за­хо­дів для то­го, щоб ло­ка­лі­зу­ва­ти те­ри­то­рію по­ши­рен­ня епі­де­мії “морової яз­ви” в Ки­є­ві, Че­р­ні­го­ві, Пе­ре­яс­ла­ві, Со­с­ни­ці та ба­га­тьох ін­ших на­се­ле­них пун­к­тах, а та­кож за­без­пе­чи­ти поста­чан­ня хлі­ба в ра­йо­ни, ко­т­рі пост­ра­ж­да­ли від не­до­ро­ду. При цьо­му слід за­зна­чи­ти, що про­б­ле­ми, по­в’я­за­ні з та­ки­ми й по­ді­б­ни­ми ли­ха­ми, ви­рі­шу­ва­ли­ся на “всеросійському” рі­в­ні. У сто­ли­цях ре­те­ль­но сте­жи­ли за тим, щоб по­ше­с­ті не пе­ре­ти­на­ли кор­до­ни Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви (с. 224-227).

Ба­га­то сил та ене­р­гії, ко­ш­тів ви­тра­чав І. Ско­ро­пад­сь­кий на бла­го­ус­т­рій міст і мі­с­те­чок, впо­ряд­ку­ван­ня шля­хів і по­шти то­що. А до всьо­го цьо­го до­да­ва­ли­ся ще й кло­по­ти, по­в’я­за­ні з від­прав­кою на ви­мо­гу ца­ря та йо­го са­но­в­ни­ків ви­со­ко­ква­лі­фі­ко­ва­них май­с­т­рів і пра­ців­ни­ків до Ро­сії на бу­ді­в­ни­ц­т­во та ін­ші ро­бо­ти. Про­тя­гом усьо­го пра­в­лін­ня ге­ть­ман опі­ку­ва­в­ся ре­мі­с­ни­ць­ки­ми це­ха­ми, бо­ро­нив їх у ра­зі по­тре­би від сва­во­лі дер­жа­в­ців. Та­кож постій­но ці­ка­ви­в­ся при­бу­т­ка­ми мі­сь­ких ор­га­нів упра­в­лін­ня, осо­б­ли­во Ки­їв­сь­ко­го ма­гі­с­т­ра­ту, з при­во­ду над­хо­джень “до скри­ні” яко­го він ви­дав на­віть окре­мий уні­вер­сал по­л­ко­вій і со­тен­ній стра­ши­ні.

Го­с­по­дар­сь­ка ді­я­ль­ність І. Ско­ро­пад­сь­ко­го ма­ла без­по­се­ре­д­нє від­но­шен­ня до іс­то­рії роз­ви­т­ку по­што­вої спра­ви в Укра­ї­ні. Він за­йма­в­ся на­ла­го­джен­ням тра­к­тів, за­без­пе­чу­вав фун­к­ці­о­ну­ван­ня спе­ці­аль­но збу­до­ва­них для цьо­го ста­н­цій, при­зна­чав по­шт­мей­с­т­рів. У Ге­ть­ма­н­щи­ні при Ге­не­раль­ній вій­сь­ко­вій та по­л­ко­вих ка­н­це­ля­рі­ях утри­му­ва­ли окре­мих роз­ві­з­ни­ків дер­жа­в­ної ко­ре­с­пон­де­н­ції й по­си­лок, яких ви­би­ра­ли з-по­між ко­за­ків-­пі­д­по­мі­ч­ни­ків. По­што­ві від­діл­ки іс­ну­ва­ли на ба­га­тьох шля­хах, що в рі­з­них на­пря­м­ках роз­бі­га­ли­ся від ре­зи­де­н­ції в Глу­хо­ві: на По­ль­щу, в Крим, Сло­бо­жа­н­щи­ну, Ро­сію і т.д. За І. Ско­ро­пад­сь­ко­го скла­ли­ся й но­ві на­пря­м­ки, по яких пі­ш­ла ко­ре­с­пон­де­н­ція. На­при­к­лад, ві­до­мий та­кий факт. На­при­кі­н­ці 1708 р. Пе­т­ро І пе­ре­бу­вав у По­л­та­ві. Про­те не­за­ба­ром мо­нарх пла­ну­вав пе­ре­ве­с­ти всю свою ар­мію до Сум, де хо­тів роз­мі­с­ти­ти штаб. Отож но­во­об­ра­но­му во­ло­да­ре­ві бу­ла­ви до­ве­ло­ся за­йня­ти­ся на­ла­ш­ту­ван­ням по­шти між ци­ми мі­с­та­ми на­ле­ж­но­го рі­в­ня. Тра­п­ля­ло­ся, ге­ть­ман зо­бо­в’я­зу­вав мі­с­це­вих дер­жа­в­ців і ду­хо­вен­с­т­во спла­чу­ва­ти пе­в­ну су­му гро­шей на утри­ман­ня по­шти.

Ве­ли­ку ува­гу при­ді­ляв І. Ско­ро­пад­сь­кий збе­ре­жен­ню на­ці­о­наль­них зброй­них сил, які бу­ли не ли­ше ва­ж­ли­вою озна­кою дер­жа­в­но­с­ті, але й пе­в­ним га­ран­том не­за­ле­ж­но­с­ті Ге­ть­ма­н­щи­ни. Че­рез без­пе­рер­в­ні вій­ни, що їх ве­ла Ро­сія, та не­х­ту­ван­ня Пе­т­ра І жит­тям ко­за­ків поста­ла пря­ма за­гро­за іс­ну­ван­ню укра­їн­сь­ко­го вій­сь­ка. Ко­ли вра­ху­ва­ти той факт, що ко­ж­но­го ра­зу у ві­сь­ко­во­му по­хо­ді чи на бу­ді­в­ни­ц­т­ві ка­на­лів ги­ну­ло в се­ре­д­ньо­му 30 від­со­т­ків, а то й біль­ше боє­з­да­т­них во­я­ків, від­бу­ва­ло­ся фа­к­ти­ч­не ро­зо­рен­ня їх­ніх уча­с­ни­ків, ма­со­ві па­де­жі ко­ней і во­лів, то мо­ж­на твер­ди­ти не тіль­ки про ці­ле­с­п­ря­мо­ва­ний під­рив ца­ра­том еко­но­мі­ч­но­го по­те­н­ці­а­лу кра­ї­ни, а й про здій­с­нен­ня ним ге­но­ци­ду що­до мі­с­це­во­го на­се­лен­ня. По­ряд з ко­за­ка­ми від хво­роб і ка­ліцтв ча­с­то вми­ра­ли й по­спо­ли­ті, ко­т­рих за­лу­ча­ли до та­ких за­хо­дів як до­по­мі­ж­ну ро­бо­чу си­лу, ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли як по­го­ни­чів і т.д. Під кі­нець пра­в­лін­ня ге­ть­ман роз­ро­бив ці­лу про­гра­му, щоб укра­їн­сь­ке вій­сь­ко уни­к­ло ос­та­то­ч­ної руй­на­ції й пе­ре­дав її на роз­г­ляд до Се­на­ту. Про­те пі­с­ля йо­го смер­ті ста­но­ви­ще в цьо­му ас­пе­к­ті не змі­ни­ло­ся на кра­ще (с. 231-234).

Вкрай не­га­ти­в­ні на­слід­ки для го­с­по­дар­с­т­ва Укра­ї­ни ма­ло постій­не пе­ре­бу­ван­ня тут ве­ли­кої кіль­ко­с­ті цар­сь­ких військ. Ви­тра­ти, по­в’я­за­ні з роз­к­вар­ти­ру­ван­ням і утри­ман­ням їх, при­ро­д­но, ля­г­ли на по­спо­ли­тих і ря­до­вих ко­за­ків. Не­рід­ко це при­зво­ди­ло до не­по­ро­зу­мінь і су­ти­чок між вій­сь­ко­ви­ми та жи­те­ля­ми. Пер­ма­нен­т­ні звер­тан­ня ге­ть­ма­на осла­би­ти тя­гар пе­ре­бу­ван­ня військ з Ро­сії не знайшли під­три­м­ки в мо­с­ков­сь­ко­го уря­ду (ні­би­то че­рез скла­д­ну за­галь­ну си­ту­а­цію в дер­жа­ві). Зна­ч­ну про­б­ле­му ста­но­ви­ло й за­без­пе­чен­ня ра­т­них лю­дей під­во­да­ми. Їх не­рід­ко не по­вер­та­ли, а це уск­ла­д­ню­ва­ло ве­ден­ня на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва.

1719 р. ге­ть­ман, ге­не­раль­ні стар­ши­ни та по­л­ко­в­ни­ки рі­шу­че ви­сту­пи­ли про­ти за­хо­дів все­вла­д­но­го цар­сь­ко­го фа­во­ри­та О. Ме­н­ши­ко­ва, спря­мо­ва­них на те, щоб усі укра­ї­н­ці, вклю­ча­ю­чи й со­ці­аль­ну елі­ту, по­в­ні­с­тю взя­ли на се­бе за­без­пе­чен­ня ро­сій­сь­кої ар­мії на те­ри­то­рії ре­гі­о­ну. В пер­шу чер­гу, зро­зу­мі­ло, від­сто­ю­ва­ли­ся по­пе­ре­дні при­ві­леї дер­жа­в­ців. Од­нак і на­да­лі ма­ло що змі­ни­ло­ся: пе­ре­бу­ван­ня чу­жих військ у Ге­ть­ма­н­щи­ні су­про­во­джу­ва­ло­ся на­си­ль­с­т­ва­ми і злов­жи­ван­ня­ми ро­сій­сь­ко­го офі­цер­с­т­ва, ге­не­ра­лі­те­ту та са­но­в­ни­ків. Роз­мі­ще­ні по ха­тах, остан­ні, як пра­ви­ло, ви­ма­га­ли до­да­т­ко­во від се­лян і ря­до­вих ко­за­ків сві­чок, одя­гу, хар­чів, а ко­ням — сі­на та ві­в­са, і це ще біль­ше ро­зо­рю­ва­ло го­с­по­да­рів. Що­пра­в­да, по­чи­на­ю­чи з 20-х ро­ків си­те­ма утри­ман­ня “консистентів” тут на­бу­ла більш уста­ле­них форм (235-240).

На той час Пе­т­ра І за­хо­пи­ла ідея пе­ре­тво­рен­ня Лі­во­бе­реж­жя та Сло­бо­жа­н­щи­ни на ре­гі­о­ни ма­со­во­го роз­ве­ден­ня овець. Він мав осо­би­с­ту роз­мо­ву з цьо­го при­во­ду з во­ло­да­рем бу­ла­ви, під час якої дав рі­з­ні вка­зів­ки, як це, на йо­го роз­суд, кра­ще зро­би­ти. На ге­ть­ма­на по­кла­да­ла­ся від­по­ві­даль­ність за роз­шук лю­дей зда­т­них за­без­пе­чи­ти фун­к­ці­о­ну­ван­ня вів­ча­р­них “заводів”. Спра­ва ця, зви­чай­но, бу­ла ба­га­то в чо­му ко­ри­с­ною, од­нак її ре­а­лі­за­ція пе­ре­дба­ча­ла пе­ре­тво­рен­ня укра­їн­сь­ких зе­мель на при­да­ток Ро­сії по роз­ви­т­ку вів­чар­с­т­ва, го­ло­в­ним чи­ном, гру­бо­во­в­но­го. Схо­же ма­ли на ме­ті й за­хо­ди цар­сь­ко­го уря­ду, спря­мо­ва­ні на збіль­шен­ня ви­ро­б­ни­ц­т­ва пря­ди­ва в Ге­ть­ма­н­щи­ні, що здій­с­ню­ва­ли­ся у від­по­ві­д­но­с­ті з ука­зом від 27 сер­п­ня 1721 р. “О ра­з­м­но­же­нии в Ма­лой Рос­сии до­б­рой пень­ки”. І.Скоропадський для цьо­го мав при­зна­чи­ти спе­ці­аль­них упо­в­но­ва­же­них з по­л­ко­вої чи го­ро­до­вої стар­ши­ни.

До ком­пе­те­н­ції ви­щої за ра­н­гом осо­би в ре­гі­о­ні вхо­ди­ли пи­тан­ня го­с­по­дар­сь­кої ді­я­ль­но­с­ті не ли­ше укра­ї­н­ців, а й усіх іно­зе­м­ців, які тут про­жи­ва­ли. На­при­к­лад, ве­ли­ка ува­га у цьо­му пла­ні при­ді­ля­лась гре­кам, ві­р­ме­нам, по­ля­кам та ін­шим. Окре­мим з них на­да­ва­ли­ся зна­ч­ні пер­со­наль­ні пі­ль­ги.

Як свід­чать дже­ре­ла, з ме­тою біль­шо­го ви­ко­ри­с­тан­ня над­хо­джень до Вій­сь­ко­во­го ска­р­бу на по­тре­би на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва, І. Ско­ро­пад­сь­кий вда­ва­в­ся на­віть до пе­в­но­го при­хо­ву­ван­ня від мо­с­ков­сь­ких чи­но­в­ни­ків роз­мі­рів при­бу­т­ків. Про­те не вар­то й пе­ре­біль­шу­ва­ти йо­го за­слу­ги в еко­но­мі­ч­но­му роз­ви­т­ку кра­ї­ни. Ре­аль­но (на цьо­му тре­ба на­го­ло­си­ти) че­рез рі­з­ні об’єк­ти­в­ні й суб’є­к­ти­в­ні фа­к­то­ри йо­му вда­ло­ся здій­с­ни­ти не так уже ба­га­то, та й то зде­біль­шо­го в ін­тересах дер­жа­в­ни­ць­кої елі­ти Ге­ть­ма­н­щи­ни.

Зна­ч­не мі­с­це в роз­ді­лі від­ве­де­но ана­лі­зу од­но­му з най­ва­ж­ли­ві­ших то­го­ча­с­них пи­тань у жит­ті на­се­лен­ня Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви — ви­щої вла­ди і по­зе­ме­ль­них від­но­син. Зо­кре­ма до­кла­д­но об­грун­то­ву­є­ть­ся по­ло­жен­ня про те, що пе­рі­од ге­ть­ман­с­т­ва І.Скоропадського став своє­рі­д­ним ета­пом у пе­ре­роз­по­ді­лі зе­ме­ль­ної вла­с­но­с­ті. Йо­го аг­ра­р­на по­лі­ти­ка по­мі­т­но спри­я­ла про­це­су на­гро­ма­джен­ня зе­ме­ль­них ба­гатств у фор­мі спад­ко­вої вла­с­но­с­ті за ра­ху­нок ско­ро­чен­ня ма­є­т­ків, що на­да­ва­ли­ся в тим­ча­со­ве дер­жан­ня. На­ба­га­то ча­с­ті­ше, ніж йо­го по­пе­ре­дни­ки, він, не­рід­ко су­п­ро­ти вла­с­но­го ба­жан­ня, жа­лу­вав са­но­в­ни­ків з Ро­сії та іно­зе­м­ців. Фа­к­ти­ч­но за ньо­го бу­ло “розпорошено” ос­но­в­ний зе­ме­ль­ний фонд Ге­ть­ма­н­щи­ни, а ра­н­го­ве во­ло­дін­ня, в то­му чи­с­лі й “гетьманського до­сто­їн­с­т­ва”, по­ча­ло ак­ти­в­но зни­ка­ти. Шля­хом роз­да­чі ко­за­ць­кої зе­м­лі І. Ско­ро­пад­сь­кий од­ним з пер­ших во­ло­да­рів бу­ла­ви обу­мо­вив пе­ре­тво­рен­ня пре­д­ста­в­ни­ків по­рі­в­ня­но ві­ль­но­го вій­сь­ко­во­го ста­ну на за­ле­ж­них по­спо­ли­тих (у май­бу­т­ньо­му крі­по­с­них). Не­зва­жа­ю­чи на те, що він у сво­їх уні­вер­са­лах про­дов­жу­вав по­кли­ка­ти­ся на зви­чаї в ца­ри­ні по­зе­ме­ль­них від­но­син, за­сто­со­ву­вав Ли­тов­сь­кий Ста­тут, нор­ми Ма­г­де­бу­р­гії, “давнє при­ро­д­нє пра­во”, все оче­ви­д­ні­ше в за­ко­но­дав­чих ак­тах ав­то­но­мії ви­яв­ля­в­ся вплив ро­сій­сь­ких за­ко­нів. Ча­с­ті­ше, ніж до цьо­го, юри­ди­ч­ні ак­ти по­ча­ли під­мі­ня­ти пря­мі вка­зів­ки чи по­ба­жан­ня сю­зе­ре­на та са­но­в­ни­ків з Ро­сії, чим по­ру­шу­ва­ли­ся, а то й руй­ну­ва­ли­ся тра­ди­ції по­зе­ме­ль­них сто­сун­ків на те­ри­то­рії Лі­во­бе­реж­жя, що офор­ми­ли­ся ще за ча­сів На­ці­о­наль­ної ре­во­лю­ції й Ви­з­во­ль­ної вій­ни се­ре­ди­ни XVII ст. (с. 262-266).

У п’я­то­му роз­ді­лі — “Зміни в со­ці­аль­них від­но­си­нах” — сха­ра­к­те­ри­зо­ва­на вну­т­рі­ш­ня по­лі­ти­ка І. Ско­ро­пад­сь­ко­го сто­со­в­но ста­нів, з яких скла­да­ло­ся су­с­пі­ль­с­т­во Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви пер­шої чвер­ті XVIII ст. Зо­кре­ма вста­но­в­ле­но, що за йо­го пра­в­лін­ня на те­ри­то­рії ре­гі­о­ну “послушенство” на окре­мих осіб або дер­жа­ву в ці­ло­му ви­ко­ну­ва­ли по­спо­ли­ті фа­к­ти­ч­но всіх ка­те­го­рій (в дру­гій по­ло­ви­ні XVII ст. їх бу­ло зна­ч­но ме­н­ше). Но­вим яви­щем ста­ло ма­со­ве за­лу­чен­ня до ньо­го ко­за­ків, які юри­ди­ч­но вва­жа­ли­ся ві­ль­ни­ми лю­дь­ми. Об­сяг і фор­ми рен­ти зде­біль­шо­го не бу­ли ста­ли­ми: ге­ть­ман ска­со­ву­вав її од­ні ви­ди або впро­ва­джу­вав но­ві. Роз­мі­ри та ха­ра­к­тер по­бо­рів ба­га­то в чо­му ви­зна­ча­ли мі­с­це­ві при­ро­д­ні умо­ви, по­те­н­цій­ні мо­ж­ли­во­с­ті без­по­се­ре­д­ніх ви­ро­б­ни­ків, які по­тра­пи­ли в осо­би­с­ту чи по­зе­ме­ль­ну за­ле­ж­ність. В остан­ні ро­ки жит­тя та ді­я­ль­но­с­ті І.Ско­ро­пад­сь­ко­го на­ту­раль­ну й від­ро­бі­т­ко­ву рен­ту по­ча­ли посту­по­во “витісняти” (за­мі­ню­ва­ти) гро­шо­ві збо­ри, що обу­мо­в­лю­ва­ли від­по­ві­д­ні со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ні зру­шен­ня в кра­ї­ні.

Най­більш ек­с­п­лу­а­то­ва­ною ча­с­ти­ною по­спо­ли­тих бу­ли се­ля­ни та мі­ща­ни при­ва­т­них, мо­на­с­тир­сь­ких і ра­н­го­вих ма­є­т­но­с­тей. Ме­ш­ка­н­ці ма­гі­с­т­рат­сь­ких, ра­ту­ш­них, ві­ль­них вій­сь­ко­вих во­ло­дінь, а та­кож на сло­бо­дах юри­ди­ч­но не на­ле­жа­ли при­ва­т­ним осо­бам, то­му-­то ви­ко­ну­ва­ли по­вин­но­с­ті де­що в ме­н­ших об­ся­гах, ма­ли біль­ше мо­ж­ли­во­с­тей для пе­ре­хо­дів на но­ві мі­с­ця ме­ш­кан­ня. Про­те сто­со­в­но по­спо­ли­тих усіх ка­те­го­рій ге­ть­ман про­во­див по­лі­ти­ку, спря­мо­ва­ну на посту­по­ве при­крі­п­лен­ня їх до зе­м­лі мо­ж­но­вла­д­ців. Осо­б­ли­во це про­яви­ло­ся на по­ча­т­ку 20-х ро­ків (с. 276-288).

За­лу­че­ний фа­к­ти­ч­ний ма­те­рі­ал до­зво­ляє кон­с­та­ту­ва­ти: з са­мо­го по­ча­т­ку пра­в­лін­ня І.Скоропадський до­ма­га­в­ся зна­ч­ної не­за­ле­ж­но­с­ті стар­шин у вій­сь­ко­вих спра­вах від ро­сій­сь­ких воє­вод і ге­не­ра­лів. Хо­тів, щоб ко­за­ків, крім їх­ньо­го без­по­се­ре­д­ньо­го обо­в’яз­ку — слу­ж­би, ні в які при­ва­т­ні “услуги” ні­хто не при­му­шу­вав. Ще 1709 р. він ви­сту­пив за “козацьку во­ль­ність”. Са­ме то­ді во­ло­дар бу­ла­ви на­ва­жи­в­ся за­хи­ща­ти сво­їх під­ле­г­лих на­віть пе­ред ви­щи­ми са­но­в­ни­ка­ми Ро­сії. Так, опі­ку­ю­чись ро­мен­сь­ки­ми стар­ши­на­ми, він при­му­сив кн. Д. Го­лі­ци­на офі­цій­но ви­ба­чи­ти­ся за ути­с­ки над ти­ми (1710). Ге­ть­ман­сь­ки­ми уні­вер­са­ла­ми в ка­те­го­ри­ч­ній фор­мі за­бо­ро­ня­ло­ся будь-­ко­му зі стар­шин­сь­кої ад­мі­ні­с­т­ра­ції чи при­ва­т­них осіб втру­ча­ти­ся у вну­т­рі­ш­ні спра­ви дер­жа­в­ця на те­ри­то­рії йо­го ма­є­т­ка, “чинити пе­ре­шко­ди, пе­ре­по­ни и тру­д­но­с­ти”. Іс­то­т­ним ста­но­вим при­ві­ле­єм стар­шин і шля­х­ти­чів, які ста­но­ви­ли десь усьо­го 1% від на­се­лен­ня, бу­ло їх­нє по­в­не зві­ль­нен­ня від дер­жа­в­них по­вин­но­с­тей і по­бо­рів. Во­ни ма­ли ши­ро­кі мо­ж­ли­во­с­ті в про­ми­с­ло­вій і тор­го­ве­ль­ній ді­я­ль­но­с­ті. Шля­х­ти­чів і стар­шин су­во­ро за­бо­ро­ня­ло­ся “порабощать” і пе­ре­во­ди­ти на ста­тус за­ле­ж­них по­спо­ли­тих. Осо­б­ли­во пи­ль­но І. Ско­ро­пад­сь­кий сте­жив за до­три­ман­ням за­кон­но­с­ті в по­зе­ме­ль­них спра­вах між мо­ж­но­вла­д­ця­ми, хоч сам її не­рід­ко по­ру­шу­вав у сво­їх ін­тересах (с. 290-297).

Ча­с­то ге­ть­ман брав у свою осо­б­ли­ву “оборону” й про­те­к­цію пе­в­них осіб, на­віть тих з них, хто ско­їв зло­чин. То­му ті ста­ва­ли не під­вла­д­ни­ми для су­д­дів. У ви­пад­ках, ко­ли стар­ши­на від­мо­в­ля­в­ся ви­ко­ну­ва­ти рі­шен­ня су­ду, то зно­ву втру­ча­в­ся він, як лю­ди­на, що оу­со­б­лю­ва­ла ви­щу вла­ду.

За ря­до­ви­ми ко­за­ка­ми, як стар­ши­на­ми і шля­х­ти­ча­ми, за­ко­но­дав­чо бу­ли за­крі­п­ле­ні пра­ва на спад­ко­ве зе­м­ле­во­ло­дін­ня, ві­ль­ний про­даж-­ку­пі­в­лю ді­ля­нок, де­кла­ра­ти­в­но про­го­ло­шу­ва­лась ста­но­ва не­за­ле­ж­ність (на від­мі­ну від по­спо­ли­тих). Пра­в­да, їх­ні за­кон­ні при­ві­леї, як вже за­зна­ча­ло­ся ви­ще, мо­ж­но­вла­д­ці постій­но по­ру­шу­ва­ли. Не­зва­жа­ю­чи на під­т­вер­джен­ня в “статтях” 1722 р. “давнього” юри­ди­ч­но­го ста­ту­су ко­за­ц­т­ва, пра­к­ти­ч­не ста­но­ви­ще йо­го біль­шо­с­ті ма­ло чим рі­з­ни­ло­ся від се­лян­сь­ко­го чи мі­щан­сь­ко­го. Так, 1717 р. І.Скоропадський зо­бо­в’я­зав ко­за­ків Мрин­сь­кої со­т­ні ви­ко­ну­ва­ти 1/3 ча­с­ти­ну “послушенства” та­м­те­ш­ніх під­да­них. Тобто мо­ва вже йшла ли­ше про ме­н­ший об­сяг по­вин­но­с­тей, аж ні­як не про со­ці­аль­ні при­ві­леї.

На по­ча­т­ку 20-х ро­ків (на­пе­ре­до­дні сме­т­рі во­ло­да­ря бу­ла­ви) Пе­т­ро І, за­ці­ка­в­ле­ний в ма­к­си­маль­но­му ви­ко­ри­с­тан­ні май­же да­р­мо­вої вій­сь­ко­вої си­ли укра­їн­сь­ко­го ко­за­ц­т­ва, до­ру­чив пре­зи­ден­ту Ма­ло­ро­сій­сь­кої ко­ле­гії С. Ве­лья­мі­но­ву де­що по­лі­п­ши­ти йо­го ста­но­ви­ще. Крім то­го, він ви­ма­гав від стар­шин і ро­сій­сь­ких по­мі­щи­ків не­од­мін­но по­ві­до­м­ля­ти про “закріпачених” ни­ми ко­за­ків і зві­ль­ня­ти остан­ніх. Про­те змін на кра­ще в цьо­му ас­пе­к­ті не ста­ло­ся.

Прин­ци­по­во слід за­зна­чи­ти, що ге­ть­ман­с­т­во І. Ско­ро­пад­сь­ко­го ста­ло своє­рі­д­ним “піком” зба­га­чен­ня та мо­гу­т­но­с­ті для укра­їн­сь­ких пра­во­сла­в­них мо­на­с­ти­рів. Пі­с­ля ньо­го по­ча­ли­ся зна­ч­ні об­ме­жен­ня при­ві­ле­їв ду­хо­вен­с­т­ва та се­ку­ля­ри­за­ція зе­мель мі­с­це­вої це­р­к­ви.

Но­вим у ві­т­чи­з­ня­ній іс­то­рі­о­гра­фії є по­гляд на ре­фор­му­ван­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го в га­лу­зі на­ці­о­наль­но­го су­до­чин­с­т­ва. Укра­їн­сь­кий пра­в­ник О. Кі­с­тя­ків­сь­кий, го­ту­ю­чи до ви­дан­ня ру­ко­пис ви­да­т­ної юри­ди­ч­ної па­м’я­т­ки “Права, по ко­то­рым су­ди­т­ся ма­ло­рос­сий­с­кий на­род...” (1879), спро­бу­вав об­грун­ту­ва­ти те­зу, ні­би пер­ші на­мі­ри скла­с­ти збі­р­ник норм по­ве­дін­ки для на­се­лен­ня Ге­ть­ма­н­щи­ни та йо­го пе­ре­клад на “великоросійську” мо­ву слід від­не­с­ти до ге­ть­ма­ну­ван­ня Д.Апо­с­то­ла та ца­рю­ван­ня Пе­т­ра ІІ. Схо­жу ду­м­ку зго­дом під­три­ма­ли й ін­ші до­слі­д­ни­ки. Во­на фа­к­ти­ч­но ста­ла за­галь­но­ви­з­на­ною. Тіль­ки О.Лазаревський за­пе­ре­чив: пе­ре­клад, ко­ли і не зво­ду за­ко­нів, то прав ма­ло­ро­сій­сь­ких по­ча­то за іні­ці­а­ти­ви І. Ско­ро­пад­сь­ко­го за рік до йо­го смер­ті. По­ло­жен­ня про зна­ч­ну роль ос­та­ньо­го в цьо­му ас­пе­к­ті й об­грун­то­ва­но на сто­рін­ках ди­сер­та­ції. Зо­кре­ма до­ве­де­но, що не­об­хід­ність пе­ре­кла­ду збі­р­ни­ка нор­ма­ти­в­них ак­тів для ши­ро­ко­го за­сто­су­ван­ня се­ред мі­с­це­во­го на­се­лен­ня у во­ло­да­ря бу­ла­ви не ви­кли­ка­ла су­м­ні­вів. Він вва­жав цю спра­ву своєю пре­ро­га­ти­вою.

Згорнув” ді­я­ль­ність на­ці­о­наль­но­го су­до­чин­с­т­ва, зро­зу­мі­ло, Пе­т­ро І. Спо­ча­т­ку той по­слав 14 ли­с­то­па­да 1721 р. ге­ть­ма­ну “грамоту” що­до за­сну­ван­ня в Глу­хо­ві під­по­ряд­ко­ва­ним ро­сій­сь­ким са­но­в­ни­кам вій­сь­ко­вої й су­до­вої ка­н­це­ля­рій. А 29 кві­т­ня 1722 р., зви­ну­ва­ти­в­ши всіх су­д­дів Ге­ть­ма­н­щи­ни у злов­жи­ван­нях, під­го­ту­вав грунт для ще біль­шої їх­ньої за­ле­ж­но­с­ті від во­лі Мо­с­к­ви. Не­за­ба­ром го­ло­в­ним су­д­дею в Укра­їн­сь­ку ко­за­ць­ку дер­жа­ву при­зна­че­но С.Ве­лья­мі­но­ва (с. 310-313).

Од­ним з ва­ж­ли­вих ас­пе­к­тів для до­слі­джен­ня ста­ла узго­дже­ність ге­ть­ман­сь­кої вла­ди і фун­к­ці­о­наль­них по­в­но­ва­жень Ге­не­раль­ної вій­сь­ко­вої ка­н­це­ля­рії — ви­щої ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ної уста­но­ви з ча­су утво­рен­ня Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви. Ге­не­раль­на вій­сь­ко­ва ка­н­це­ля­рія, так са­мо як і ре­зи­де­н­ція во­ло­да­ря бу­ла­ви, змі­ни­ла кіль­ка міст: Чи­ги­рин, Га­дяч, Ба­ту­рин, Глу­хів. У ній бу­ло зо­се­ре­дже­но всі ва­же­лі не ли­ше упра­в­лін­ня об­ши­р­но­го ре­гі­о­ну, а й су­до­чин­с­т­ва. Од­нак во­на зна­ч­ною мі­рою за­ле­жа­ла від во­лі ге­ть­ма­на й ні пе­ред ким не зві­ту­ва­ла за свою ді­я­ль­ність, окрім ньо­го. Ко­ли ж кер­ма­нич був від­су­т­ній, на­при­к­лад, у вій­сь­ко­во­му по­хо­ді, її ви­щі уря­до­в­ці пра­ви­ли від йо­го іме­ні. Пра­в­да, в су­до­вих спра­вах ос­та­то­ч­не рі­шен­н­ня, як пра­ви­ло, на­ле­жа­ло ге­не­раль­но­му су­д­ді (зде­біль­шо­го він не за­про­шу­ва­в­ся на за­сі­дан­ня ка­н­це­ля­рії, а ді­яв ав­то­но­м­но). Ге­ть­ман не­рід­ко осо­би­с­то ви­зна­чав, ко­му з ге­не­раль­них стар­шин не­об­хід­но при­бу­ти на чер­го­ві збо­ри чле­нів ці­єї уста­но­ви. Ви­ня­ток ста­но­вив ли­ше ге­не­раль­ний пи­сар, при­су­т­ність яко­го бу­ла обо­в’яз­ко­вою.

За­га­лом до ком­пе­те­н­ції уста­но­ви вхо­ди­ли дер­жа­в­ні й вій­сь­ко­ві спра­ви, а та­кож уся­ко­го ро­ду “чолобитні”, що сто­су­ва­ли­ся го­ло­в­но Ге­ть­ма­н­щи­ни або на­се­лен­ня су­мі­ж­них з нею те­ри­то­рій. Ге­не­раль­ний пи­сар мав від­ра­зу спо­ві­с­ти­ти про них кер­ма­ни­ча, а той — на­кла­с­ти від­по­ві­д­ну ре­зо­лю­цію що­до їх­ньо­го роз­г­ля­ду й ви­рі­шен­ня. Ко­ли до ка­н­це­ля­рії над­хо­ди­ли “чисто” су­до­ві за­яви, то з на­ка­зу ге­ть­ма­на во­ни пе­ре­си­ла­ли­ся до су­ду на­ле­ж­ної ка­те­го­рії (в за­ле­ж­но­с­ті від зна­чу­що­с­ті) — ге­не­раль­но­го, по­л­ко­во­го чи со­тен­но­го.

Ре­фор­ми Пе­т­ра І що­до Лі­во­бе­реж­жя на по­ча­т­ку 20-х ро­ків пе­ре­тво­ри­ли Ге­не­раль­ну вій­сь­ко­ву ка­н­це­ля­рію на ор­ган ду­же “пасивної” фор­ми упра­в­лін­ня. А пі­с­ля І.Скоропадського від неї ві­ді­бра­но фі­нан­со­ву й су­до­ву фун­к­ції.

Ще більш вра­з­ли­вим уряд І. Ско­ро­пад­сь­ко­го, а си­ту­а­цію на під­по­ряд­ко­ва­ній йо­му те­ри­то­рії не­ста­бі­ль­ні­шою, ро­би­ли рі­з­ні про­яви ма­со­вих про­те­с­тів. Це да­ва­ло зай­вий при­від ви­щим са­но­в­ни­кам Ро­сії для пер­ма­нен­т­но­го втру­чан­ня у вну­т­рі­ш­ні спра­ви Ге­ть­ма­н­щи­ни.

За на­шим пе­ре­ко­нан­ням, для глиб­шо­го ус­ві­до­м­лен­ня й по­в­ні­шо­го ви­сві­т­лен­ня те­ми, ви­зна­че­ної в ди­сер­та­ції, до­ці­ль­но бу­ло та­кож роз­г­ля­ну­ти (від­по­ві­д­но до кон­к­ре­т­них за­вдань, сфор­му­льо­ва­них ав­то­ром на по­ча­т­ку до­слі­джен­ня) ас­пе­к­ти, по­в’я­за­ні з су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­ним роз­ви­т­ком Ге­ть­ма­н­щи­ни в дру­гій по­ло­ви­ні 20-х — 60-х ро­ках XVIII ст. Та­кий під­хід, ду­ма­є­ть­ся, до­зво­лив зро­би­ти зна­ч­но ши­р­ші уза­галь­нен­ня, а та­кож від­по­ві­с­ти на прин­ци­по­ві пи­тан­ня: по­пер­ше, на­скіль­ки ді­я­ль­ність І. Ско­ро­пад­сь­ко­го вкла­ла­ся в ос­но­в­ні тен­де­н­ції всі­єї ево­лю­ції на­ці­о­наль­ної вла­ди в ме­жах Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви, по­чи­на­ю­чи від Б.Хмельницького і кін­ча­ю­чи К. Ро­зу­мов­сь­ким; по-­дру­ге, чи знайшли йо­го ідеї та кон­це­п­ції що­до упра­в­лін­ня кра­єм пе­в­не вті­лен­ня в за­хо­дах на­сту­п­них во­ло­да­рів бу­ла­ви.

Ана­ліз кон­к­ре­т­но­го фа­к­ти­ч­но­го ма­те­рі­а­лу до­зво­ляє кон­с­та­ту­ва­ти, що в пер­шій чвер­ті, так са­мо як і се­ре­ди­ні XVIII ст., іс­ну­ва­ли і ви­ма­га­ли сво­го ви­рі­шен­ня схо­жі про­б­ле­ми в пла­ні су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го уст­рою Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни. К. Ро­зу­мов­сь­ко­му вда­ло­ся на де­який час від­но­ви­ти до пе­в­ної мі­ри по­лі­тич­ний ста­тус у ре­гі­о­ні, що іс­ну­вав на­пе­ре­до­дні ви­бо­рів во­ло­да­рем бу­ла­ви І. Ско­ро­пад­сь­ко­го. Про­те, не ви­кли­кає су­м­ні­ву, що жо­д­ний з трьох остан­ніх ге­ть­ма­нів вже не міг про­ти­ді­я­ти ан­ти­ук­ра­їн­сь­кій по­лі­ти­ці аб­со­лю­ти­ст­сь­кої мо­нар­хії в Ро­сії, змі­ни­ти за­галь­ний хід ево­лю­ції (зни­к­нен­ня) дер­жа­в­ної вла­ди в Ге­ть­ма­н­щи­ни (с. 324-334)..

У ви­снов­ках під­су­мо­ва­ні ре­зуль­та­ти до­слі­джен­ня, сфор­му­лю­ва­ні по­ло­жен­ня, які ви­не­се­ні на за­хист:

ге­ть­ман­сь­ка вла­да на по­ча­т­ку пра­в­лін­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го ма­ла до­сить ши­ро­кі по­лі­ти­ко-­ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ні й еко­но­мі­ч­ні по­в­но­ва­жен­ня, які свід­чи­ли про на­яв­ність укра­їн­сь­ко­го ав­то­но­м­но­го утво­рен­ня у скла­ді Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви;

всу­пе­реч ба­га­тьом не­га­ти­в­ним оцін­кам, що ма­ють мі­с­це на сто­рін­ках праць окре­мих іс­то­ри­ків що­до ді­я­ль­но­с­ті І. Ско­ро­пад­сь­ко­го, від­сто­ю­є­ть­ся прин­ци­по­ва ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка йо­го як не­пе­ре­сі­ч­ної осо­би в іс­то­рії укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду;

об­ґрун­то­ву­є­ть­ся ду­м­ка про те, що фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів І.Скоропадського прой­ш­ло кіль­ка ета­пів і ста­ло­ся під пря­мим впли­вом кер­ма­ни­чів Лі­во­бе­ре­ж­ної Ге­ть­ма­н­щи­ни І. Са­мой­ло­ви­ча та І. Ма­зе­пи. Ра­зом з тим у сво­їй пра­к­ти­ч­ній ді­я­ль­но­с­ті в ра­н­зі во­ло­да­ря бу­ла­ви він, від­сто­ю­ю­чи “давні” пра­ва і во­ль­но­с­ті укра­ї­н­ців, по­си­ла­в­ся на нор­ма­ти­в­ні ак­ти, при­йня­ті Б. Хме­ль­ни­ць­ким;

ме­то­ди ге­ть­ма­на в спра­ві збе­ре­жен­ня дер­жа­в­но­с­ті ма­ли го­ло­в­но па­си­в­ні фор­мі: пи­сь­мо­ві чи ус­ні про­те­с­ти та про­хан­ня. Він осо­би­с­то, на від­мі­ну від Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го, І.Виговського, П.До­ро­шен­ка, І. Ма­зе­пи та де­яких ін­ших укра­їн­сь­ких по­лі­ти­ків дру­гої по­ло­ви­ни XVII—XVIII ст., не ба­чив мо­ж­ли­во­с­ті іс­ну­ван­ня Ге­ть­ма­н­щи­ни по­за скла­ду Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви;

І. Ско­ро­пад­сь­кий ви­сту­пав як прин­ци­по­вий про­ти­в­ник будь-­яких те­ри­то­рі­аль­них від­чу­жень від Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни ра­зом з Ки­є­вом і Ки­ї­в­щи­ною, пра­г­нув їх об’єд­нан­ня з усім Пра­во­бе­реж­жям і вста­но­в­лен­ня чі­т­ких дер­жа­в­них кор­до­нів;

не­зва­жа­ю­чи на ан­ти­ук­ра­їн­сь­ку по­лі­ти­ку цар­сь­ко­го уря­ду, ге­ть­ман про­во­див (хо­ча і до­сить об­ме­же­ну із зро­зу­мі­лих при­чин) постій­ну зо­в­ні­ш­ню по­лі­ти­ку, в якій, без­пе­ре­ч­но, до пе­в­ної мі­ри про­сте­жу­ва­ли­ся тен­де­н­ції, за­по­ча­т­ко­ва­ні Б. Хме­ль­ни­ць­ким;

він ви­зна­чи­в­ся як вмі­лий воє­на­чаль­ник, до­б­ре обі­з­на­ний з су­ча­с­ни­ми йо­му ме­то­да­ми і та­к­ти­кою ве­ден­ня бою. Фа­к­ти­ч­но всі зо­в­ні­ш­ні фа­к­то­ри за умов війн чи по­хо­дів, що ма­ли без­по­се­ре­д­нє чи опо­се­ред­ко­ва­не від­но­шен­ня до Ге­ть­ма­н­щи­ни, І. Ско­ро­пад­сь­кий пра­г­нув по­ве­р­ну­ти на ко­ристь своєї кра­ї­ни;

в по­лі­ти­ці во­ло­да­ря бу­ла­ви яс­к­ра­во про­яви­ли­ся на­ма­ган­ня при­ми­ри­ти рі­з­ні, ча­сом опо­зи­цій­ні, гру­пи дер­жа­в­ни­ць­кої елі­ти, За­по­рож­жя з Глу­хо­вим і Мо­с­к­вою, що за тих об’єк­ти­в­них і суб’є­к­ти­в­них об­ста­вин здій­с­ни­ти бу­ло не­мо­ж­ли­во;

не­зва­жа­ю­чи на посту­по­ве об­ме­жен­ня по­лі­тич­ної вла­ди з бо­ку ца­ра­ту, вну­т­рі­ш­ня ді­я­ль­ність І. Ско­ро­пад­сь­ко­го охо­п­лю­ва­ла всі сфе­ри на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва Укра­їн­сь­кої ко­за­ць­кої дер­жа­ви. Отри­му­ю­чи ве­ли­кі при­бу­т­кі до Вій­сь­ко­во­го ска­р­бу, він зна­ч­ні ко­ш­ти вкла­дав на роз­бу­до­ву кра­ї­ни (бла­го­ус­т­рій міст, бу­ді­в­ни­ц­т­во шля­хів і мо­на­с­ти­рів, роз­ви­ток по­шти то­що). І. Ско­ро­пад­сь­кий, як ні­хто з лі­во­бе­ре­ж­них ге­ть­ма­нів, пра­г­нув від­сто­я­ти мі­с­це­ві зброй­ні си­ли та фі­нан­со­ву си­с­те­му, спри­яв роз­ви­т­ко­ві мі­с­це­вої тор­гі­в­лі;

в іс­то­рії Ге­ть­ма­н­щи­ни І. Ско­ро­пад­сь­кий пер­ший вжив за­хо­дів, спря­мо­ва­ні на під­го­тов­ку збір­ки за­ко­но­дав­чих ак­тів для ши­ро­кої су­до­вої пра­к­ти­ки, зо­бо­в’я­зав від­по­ві­д­них чи­но­в­ни­ків ор­га­ні­зу­ва­ти пе­ре­клад прав з поль­сь­кої на укра­їн­сь­ку мо­ву;

в пер­шій чвер­ті XVIII ст. по­даль­ший роз­ви­ток то­ва­р­но-­гро­шо­вих від­но­син і по­си­лен­ня со­ці­аль­но­го ви­зи­с­ку, на які по­мі­т­но впли­ва­ла крі­по­с­ни­ць­ка по­лі­ти­ка ро­сій­сь­кої мо­нар­хії, зна­ч­но при­ско­ри­ли зро­с­тан­ня ве­ли­кої зе­ме­ль­ної вла­с­но­с­ті — ос­но­ви то­ді­ш­ніх ви­ро­б­ни­чих вза­є­мин. 1708—1722 рр. ста­ли осо­б­ли­вим і пе­ре­ло­м­ним ета­пом у її пе­ре­роз­по­ді­лі;

ви­сту­па­ю­чи за збе­ре­жен­ня ко­за­ць­ко­го уст­рою, ге­ть­ман ра­зом з тим став пер­шим з кер­ма­ни­чів Лі­во­бе­реж­жя, хто офі­цій­но по­чав пе­ре­тво­рю­ва­ти пре­д­ста­в­ни­ків по­рі­в­ня­но ві­ль­но­го вій­сь­ко­во­го ста­ну на за­ле­ж­них по­спо­ли­тих;

на ге­ть­ма­ну­ван­ня І. Ско­ро­пад­сь­ко­го при­пав “пік” у зба­га­чен­ні й мо­гу­т­но­с­ті укра­їн­сь­ких пра­во­сла­в­них мо­на­с­ти­рів, за яким роз­по­ча­ли­ся посту­по­ва се­ку­ля­ри­за­ція це­р­ко­в­ної зе­ме­ль­ної вла­с­но­с­ті й по­сла­б­лен­ня вла­ди ду­хо­вен­с­т­ва;

офі­цій­на лі­к­ві­да­ція ге­ть­ман­сь­кої вла­ди в Укра­їн­сь­кій ко­за­ць­кій дер­жа­ві Пе­т­ром І пе­ре­важно ма­ла суб’є­к­ти­в­ний ха­ра­к­тер і не бу­ла обу­мо­в­ле­на вну­т­рі­ш­нім со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ним роз­ви­т­ком ре­гі­о­ну. Цей акт не ска­су­вав по­в­ні­с­тю озна­ки дер­жа­в­но­с­ті в Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні.

В до­да­т­ках ви­зна­че­ні най­ва­ж­ли­ві­ші да­ти в жит­ті та ді­я­ль­но­с­ті І. Ско­ро­пад­сь­ко­го (із за­зна­чен­ням су­м­ні­в­них, та­ких, що по­тре­бу­ють уто­ч­нен­ня і вста­но­в­ле­них без­по­се­ре­д­ньо ав­то­ром), а та­кож ос­но­в­ні на­се­лен­ні пун­к­ти та час пе­ре­бу­ван­ня в них ге­ть­ма­на.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

1. Укра­їн­сь­ка ко­за­ць­ка дер­жа­ва в дру­гій по­ло­ви­ні XVII—XVIII ст.: кор­до­ни, на­се­лен­ня, пра­во. — К.: Ос­но­ви, 1996. — 224 с.

2. Ге­ть­ман Іван Ско­ро­пад­сь­кий. — К.: Ін­сти­тут іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни, 1998. — 207 с.

3. Кла­си — ста­ни та їх ево­лю­ція на Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні в пе­рі­од пі­з­ньо­го фе­о­да­лі­з­му // Укра­їн­сь­кий іс­то­ри­ч­ний жу­р­нал, 1985. — №3. — С. 71-80.

4. Ос­но­в­ні за­ко­но­мі­р­но­с­ті роз­ви­т­ку тор­гі­в­лі і мі­с­це­вих рин­ків на Укра­ї­ні у XVIII ст. // Укра­їн­сь­кий іс­то­ри­ч­ний жу­р­нал, 1986. — №8. — С. 17-18.

5. До пи­тан­ня про утво­рен­ня на­ці­о­наль­ної те­ри­то­рії Укра­ї­ни (XVIII ст.) // На­род­на твор­чість та ет­но­г­ра­фія, 1988. — №1. — С. 28-38.

6. Змі­ни в со­ці­аль­ній стру­к­ту­рі се­лян­с­т­ва Лі­во­бе­ре­ж­ної й Сло­бід­сь­кої Укра­ї­ни у XVIII ст. // Іс­то­ри­ч­ні до­слі­джен­ня. Ві­т­чи­з­ня­на іс­то­рія. — К., 1989. — Вип. 15. — С. 70-76.

7. Даль­ший роз­ви­ток укра­їн­сь­кої на­род­но­с­ті і посту­по­ве пе­ре­ро­с­тан­ня її у бу­р­жу­а­з­ну на­цію (дру­га по­ло­ви­на XVII—XVIII ст.) // Ра­дян­сь­ка шко­ла, 1990. — №1. — С. 22-26.

8. Роз­ви­ток еле­мен­тів ка­пі­та­лі­з­му в сіль­сь­ко­му го­с­по­дар­с­т­ві, аг­ра­р­них від­но­си­нах і про­ми­с­ло­во­с­ті та їх вплив на еко­но­мі­ч­ну спі­ль­ність на­род­но­с­ті // Укра­їн­сь­ка на­род­ність: на­ри­си со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ної і ет­но­по­лі­ти­ч­ної іс­то­рії. — К.: На­у­ко­ва ду­м­ка, 1990. — С. 165-176.

9. Фор­му­ван­ня на­ці­о­наль­ної те­ри­то­рії у XVIII ст. Змі­ни в на­ро­до­на­се­лен­ні // Укра­їн­сь­ка на­род­ність: на­ри­си со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ної і ет­но­по­лі­ти­ч­ної іс­то­рії. — С. 98-109.

10. Змі­ц­нен­ня еко­но­мі­ч­них зв’яз­ків — ва­ж­ли­ва умо­ва пе­ре­ро­с­тан­ня на­род­но­с­ті в бу­р­жу­а­з­ну на­цію // Укра­їн­сь­ка на­род­ність: на­ри­си со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ної і ет­но­по­лі­ти­ч­ної іс­то­рії. — С. 176-189.

11. Іван Ско­ро­пад­сь­кий // Іс­то­рія Укра­ї­ни в осо­бах IX—XVIII ст. — К.: Укра­ї­на, 1993. — С. 359-365.

12. Пра­во в Укра­їн­сь­кій ко­за­ць­кій дер­жа­ві (дру­га по­ло­ви­на XVII—XVIII ст.) — К.: Ін­сти­тут іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни, 1994. — 48 с.

13 Іван Ско­ро­пад­сь­кий // Во­ло­да­рі ге­ть­ман­сь­кої бу­ла­ви. — К.: Вар­та, 1994. — С. 403-417.

14. Ево­лю­ція со­ці­аль­ної стру­к­ту­ри се­лян­с­т­ва Лі­во­бе­ре­ж­ної та Сло­бід­сь­кої Укра­ї­ни (дру­га по­ло­ви­на XVII—XVIII ст.). — К.: Ін­сти­тут іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни, 1994. — 107 с.

15. Дер­жа­в­ні кор­до­ни Укра­ї­ни та їх посту­по­ва лі­к­ві­да­ція на­при­кі­н­ці XVII—XVIII ст. // Іс­то­рія укра­їн­сь­ко­го се­ре­д­ньо­віч­чя: ко­за­ць­ка до­ба. Зб. на­ук. праць: У 2-х ч. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 50-71.

16. Здо­бу­т­ки і втра­ти со­ю­зу з ца­ря­ми // Іс­то­рія Укра­ї­ни: но­ве ба­чен­ня: У 2-х т. — К.: Укра­ї­на, 1995. — Т. 1. — С. 219-244.

17. Ге­ть­ман Іван Ско­ро­пад­сь­кий і за­по­ро­ж­ці (1708—1722 рр.) // За­по­ро­зь­ке ко­за­ц­т­во в укра­їн­сь­кій іс­то­рії, куль­ту­рі та на­ці­о­наль­ній са­мо­сві­до­мо­с­ті. Мат-­ли міжн. на­ук. конф. — Ки­їв — За­по­рі­ж­жя, 1997. — С. 87-102.

18. Лі­к­ві­да­ція ко­за­ць­кої дер­жа­в­но­с­ті // Іс­то­рія Укра­ї­ни. — К.: Аль­те­р­на­ти­ви, 1997. — С. 114-125.

19. Як за­по­ро­ж­ці в Пе­т­ра І “вольності” ви­бо­рю­ва­ли // Ки­їв­сь­ка Ста­ри­на, 1997. — №5. — С. 12-23.

20. Оле­ш­ків­сь­ка Січ (1711—1728 рр.) // Ко­за­ць­кі Сі­чі (на­ри­си з іс­то­рії укра­їн­сь­ко­го ко­за­ц­т­ва XVI—XIX ст.). — Ки­їв — За­по­рі­ж­жя, 1998. — С. 132-148.

21. По­лі­тич­ний пор­т­рет ге­ть­ма­на Іва­на Ско­ро­пад­сь­ко­го // На­ці­о­наль­но-­ви­з­во­ль­на вій­на укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду се­ре­ди­ни XVII ст.: по­лі­ти­ка, іде­о­ло­гія, вій­сь­ко­ве ми­с­те­ц­т­во. — К.: Ге­на­за, 1998. — С. 161-175.

22. Вій­сь­ко­ва ді­я­ль­ність ге­ть­ма­на І. Ско­ро­пад­сь­ко­го (1708—1722 рр.) // Сто­рін­ки во­єн­ної іс­то­рії Укра­ї­ни. Зб. на­ук. ста­тей. — Вип. 2. — К.: Ін­сти­тут іс­т­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни, 1998. С. 77-102.

23.Гетьман Іван Ско­ро­пад­сь­кий // Укра­їн­сь­кий іс­то­ри­ч­ний жу­р­нал, 1998. — №6. — С. 77-102.

24. Ос­но­в­ні ета­пи жит­тя і фор­му­ван­ня су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­них по­гля­дів Іва­на Ско­ро­пад­сь­ко­го // Іс­то­рія Укра­ї­ни, 1999. — №7 (119). — С. 5.

25. Ге­ть­ман І. Ско­ро­пад­сь­кий — по­лі­тич­ний ді­яч // Іс­то­рія Укра­ї­ни, 1999. — №12 (124). — С. 1-3.

АНО­ТА­ЦІЇ

Гу­р­жій О. І. Ге­ть­ман­сь­ка вла­да в Укра­їн­сь­кій ко­за­ць­кій дер­жа­ві пер­шої чвер­ті XVIII ст. (на при­кла­ді ді­я­ль­но­с­ті І. Ско­ро­пад­сь­ко­го). — Ру­ко­пис.

Ди­сер­та­ція на здо­бут­тя на­у­ко­во­го сту­пе­ня до­к­то­ра іс­то­ри­ч­них на­ук за спе­ці­аль­ні­с­тю 07.00.01 — іс­то­рія Укра­ї­ни. — Ін­сти­тут іс­то­рії Укра­ї­ни На­ці­о­наль­ної Ака­де­мії на­ук Укра­ї­ни. — Ки­їв, 1999.

Ди­сер­та­ція є пер­шим у ві­т­чи­з­ня­ній іс­то­рі­о­гра­фії до­слі­джен­ням фун­к­цій ге­ть­ман­сь­кої вла­ди на те­ри­то­рії укра­їн­сь­ких зе­мель, що вхо­ди­ли до скла­ду Ро­сій­сь­кої дер­жа­ви за ца­рю­ван­ня Пе­т­ра І. У пра­ці ви­сві­т­ле­но пи­тан­ня про фор­му­ван­ня дер­жа­в­ни­ць­кої ідеї ви­щої за ра­н­гом осо­би в Ге­ть­ма­н­щи­ні. З’я­со­ва­но яки­ми ме­то­да­ми во­ло­дар бу­ла­ви пра­г­нув збе­ре­г­ти ав­то­но­мію ве­ли­ко­го ре­гі­о­ну та йо­го ці­лі­с­ність у те­ри­то­рі­аль­но­му від­но­шен­ні. Ха­ра­к­те­ри­зу­є­ть­ся вну­т­рі­ш­ня та зо­в­ні­ш­ня по­лі­ти­ка ге­ть­ма­на І. Ско­ро­пад­сь­ко­го за тя­ж­ких то­та­лі­та­р­них умов ро­сій­сь­кої мо­нар­хії, йо­го участь у вій­нах і по­хо­дах на чо­лі ко­за­ць­ких по­л­ків про­ти мо­ж­но­вла­д­ців По­ль­щі, Ту­ре­ч­чи­ни, Крим­сь­ко­го хан­с­т­ва та Шве­ції. За­про­по­но­ва­на но­ва кон­це­п­ція оцін­ки поста­ті І. Ско­ро­пад­сь­ко­го як дер­жа­в­но­го і вій­сь­ко­го ді­я­ча в іс­то­рії Укра­ї­ни.

Клю­чо­ві сло­ва: Укра­їн­сь­ка ко­за­ць­ка дер­жа­ва, ге­ть­ман, по­лі­тич­на вла­да, со­ці­аль­на елі­та, су­с­пі­ль­ні ста­ни, ав­то­но­мія.

Hurzhiy O. I. Hetman authority in Ukrainian Cossack State in the first quarter of XVIII century (on the example of I. Skoropads’kyj activity). — Manuscript.

Thesis for Doctor’s of History Degree on speciality 07.00.01 — History of Ukraine. — Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine. — Kyiv, 1999.

The thesis is the first, in domestic historiography, investigation of the Hetman authority functions on the territory of Ukrainian lands, which were in the structure of Russian state in reign of Peter I. The problems of forming the public idea of supreme official person in Hetman orb are elucidated in the paper. It is cleared up the methods by means of which the Master of mace aspired to preserve the autonomy and territorial integrity of the vast region. The domestic and foreign policy of Hetman I. Skoropads’kyj in severe totalitarian conditions of Russian monarchies, his participation in wars and campaigns at the head of Cossack regiments against magnates of Poland, Turkey, Crimean Khanate and Sweden is characterized. A new conception for the appreciation of I.Skoropads’kyj’s personality as a politician and military man in the history of Ukraine is suggested.

Key words: Ukrainian Cossack State, Hetman, Political Autority, Soсial Elite, Public Estate, Autonomy.

Гу­р­жий А. И. Ге­т­ман­с­кая власть в Укра­и­н­с­ком ка­за­ц­ком го­су­дар­с­т­ве пер­вой че­т­вер­ти XVIII в. (на при­ме­ре де­я­те­ль­ноcти И. Ско­ро­па­д­с­ко­го). — Ру­ко­пись.

Дисcертация на со­и­с­ка­ние уче­ной сте­пе­ни до­к­то­ра ис­то­ри­че­с­ких на­ук по спе­ци­аль­но­с­ти 07.00.01 — ис­то­рия Укра­и­ны. — Ин­с­ти­тут ис­то­рии Укра­и­ны На­ци­о­наль­ной Ака­де­мии на­ук Укра­и­ны. — Ки­ев, 1999.

Ли­ч­ность ге­т­ма­на И. Ско­ро­па­д­с­ко­го до на­сто­я­ще­го вре­ме­ни ос­та­ва­лась не­до­ста­то­ч­но ис­с­ле­до­ва­на в оте­че­с­т­вен­ной и за­ру­бе­ж­ной ис­то­ри­о­г­ра­фии. В ней пре­о­б­ла­да­ли суб­ъе­к­ти­в­но-­не­га­ти­в­ные оцен­ки его об­ще­с­т­вен­но-­по­ли­ти­че­с­кой де­я­те­ль­но­с­ти. В ра­бо­те же впер­вые осу­ще­с­т­в­ле­на все­с­то­рон­няя ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка пра­в­ле­ния об­ла­да­те­ля бу­ла­вы Укра­и­ны на ос­но­ва­нии глу­бо­ко­го ана­ли­за до­ку­мен­тов то­го пе­ри­о­да, а та­к­же изу­че­ния вну­т­рен­ней си­ту­а­ции в стра­не сквозь при­зму вне­ш­них фа­к­то­ров, ко­то­рые ее обу­с­ла­в­ли­ва­ли. Спе­ци­аль­но осве­щен ас­пект о фор­ми­ро­ва­нии го­су­дар­с­т­вен­ной идеи вы­с­шей по ра­н­гу пер­со­ны в Ге­т­ма­н­щи­не. По­ка­за­но ка­ки­ми ме­то­да­ми И. Ско­ро­па­д­с­кий стре­ми­л­ся со­х­ра­нить ав­то­но­мию бо­ль­шо­го ре­ги­о­на и его це­ло­с­т­ность в те­р­ри­то­ри­аль­ном от­но­ше­нии. Ана­ли­зи­ру­е­т­ся ме­ж­ду­на­ро­д­ная де­я­те­ль­ность ге­т­ма­на в тя­же­лых то­та­ли­та­р­ных усло­ви­ях ца­ри­з­ма, уча­с­тие в вой­нах и по­хо­дах во гла­ве ка­за­ц­ких по­л­ков про­тив ве­ль­мож По­ль­ши, Ту­р­ции, Кры­м­с­ко­го хан­с­т­ва и Шве­ции. Осве­ще­ны тра­ги­че­с­кие стра­ни­цы вза­и­мо­о­т­но­ше­ний И. Ско­ро­па­д­с­ко­го, Пе­т­ра І и запо­ро­ж­цев.

Уста­но­в­ле­но, что в го­су­дар­с­т­вен­ной де­я­те­ль­но­с­ти об­ла­да­те­ля бу­ла­вы че­т­ко про­сле­жи­ва­лись та­кие гла­в­ные тен­де­н­ции, на­пра­в­лен­ные пре­ж­де все­го на, во-­пер­вых, со­х­ра­не­ние в сво­ей ос­но­ве ка­за­ц­ко­го уст­рой­с­т­ва; во-­вто­рых, за­щи­ту на­ци­о­наль­ных ин­те­ре­сов в еко­но­ми­че­с­кой сфе­ре; в-тре­тьих, пре­к­ра­ще­ние ра­з­ру­ше­ния во­о­ру­жен­ных сил. А это пре­ду­с­ма­т­ри­ва­ло осла­б­ле­ние по­ли­ти­че­с­кой вла­с­ти са­мо­дер­жа­вия в пре­де­лах Укра­и­н­с­ко­го ка­за­ц­ко­го го­су­дар­с­т­ва.

Вы­я­с­не­но, что на пра­в­ле­ние И. Ско­ро­па­д­с­ко­го при­шлась не­ко­то­рая ста­би­ли­за­ция (по сра­в­не­нию с пре­ды­ду­щим ис­то­ри­че­с­ким пе­ри­о­дом, так на­зы­ва­е­мой Ру­и­ной) в на­род­ном хо­зяй­с­т­ве, ко­то­рая спо­соб­с­т­во­ва­ла зна­чи­те­ль­но­му ра­з­ви­тию то­ва­р­но-­де­не­ж­ных от­но­ше­ний. Од­на­ко уста­но­в­ле­ние Пе­т­ром І (при­бли­зи­те­ль­но с 1714 г.) мо­но­по­лии на про­да­жу мно­гих то­ва­ров пер­вой нео­бхо­ди­мо­с­ти, огра­ни­че­ние им прав и вы­год укра­и­н­с­ко­го ку­пе­че­с­т­ва при­ве­ли к сво­ра­чи­ва­нию от­но­си­те­ль­но не­за­ви­си­мой тор­го­в­ли на­се­ле­ния Ле­во­бе­ре­жья, Сло­бо­жа­н­щи­ны и За­по­ро­жья. На­стой­чи­вое про­ти­во­дей­с­т­вие это­му ге­т­ма­на в тех по­ли­ти­че­с­ких усло­ви­ях не да­ли за­ме­т­ных по­ло­жи­те­ль­ных ре­зуль­та­тов.

В об­ла­с­ти по­зе­ме­ль­ных от­но­ше­ний И. Ско­ро­па­д­с­кий про­явил се­бя ти­пи­ч­ным пре­д­ста­ви­те­лем со­в­ре­мен­ной ему со­ци­аль­ной эли­ты. При нем про­и­зо­ш­ло “разбазаривание” ос­но­в­но­го зе­ме­ль­но­го фон­да Ге­т­ма­н­щи­ны.

Кон­к­ре­т­ные ис­то­ри­че­с­кие ма­те­ри­а­лы по­зво­ли­ли сде­лать мно­го прин­ци­пи­аль­ных уто­ч­не­ний от­но­си­те­ль­но би­о­г­ра­фии об­ла­да­те­ля бу­ла­вы, опре­де­лить эта­пы фор­ми­ро­ва­ния его об­ще­с­т­вен­но-­по­ли­ти­че­с­ких взгля­дов.

Клю­че­вые сло­ва: Укра­и­н­с­кое ка­за­ц­кое го­су­дар­с­т­во, ге­т­ман, по­ли­ти­че­с­кая власть, со­ци­аль­ная эли­та, об­ще­с­т­вен­ные со­с­ло­вия, ав­то­но­мия.

1 Наукова біб­ліо­те­ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. Ін­сти­тут ру­ко­пи­сів, ф. 1, спр. 3893, арк. 1-2.

2 Шевченко Ф. П. Про роль на­род­них мас в іс­то­рії // На­у­ко­ві за­пи­с­ки Ін­сти­ту­ту іс­то­рії АН Укра­їн­сь­кої РСР. — К., 1957. — №9. — С. 24.

3 Лазаревский А. М. Лю­ди Ста­рой Ма­ло­рос­сии. 1. Се­мья Ско­ро­па­д­с­ких (1674—1758 г.) // Ис­то­ри­че­с­кий Ве­с­т­ник, 1880. — №8. — С. 713.

4 Лазаревский А. М. Ма­ло­рос­сий­с­кие по­спо­ли­тые кре­с­тья­не (1648—1783 гг.

5 Исторія Ру­сов или Ма­лой Ро­сіи. Со­чі­не­ніе Георгія Ко­ни­с­ка­го, ар­хі­е­пи­с­ко­па бе­ло­рус­с­ка­го. — М., 1846. — Ч. 2. — С. 25.

6 Батыш-Каменский Д. Н. Ис­то­рия Ма­лой Рос­сии от во­д­во­ре­ния сла­вян в сей стра­не до уни­ч­то­же­ния ге­т­ман­с­т­ва. — К., 1993. — С. 400, 405, 420, 426.

7 Багалей Д. И. Но­вый ис­то­рик Ма­ло­рос­сии: Рец. на кни­гу А. М. Ла­за­ре­в­с­ко­го “Описание Ста­рой Ма­ло­рос­сии. — Т. 1. Ста­ро­ду­б­с­кий полк”. — Спб., 1891. — с.112.

8 Багалій Д. І. Іс­то­рія Сло­бід­сь­кої Укра­ї­ни. — Хар­ків, 1990. — С. 43.

9 Ефименко А. Я. Ис­то­рия укра­и­н­с­ко­го на­ро­да. — К., 1990. — С. 300, 301, 321.

10 Єфименко О. Я. Іс­то­рія Укра­ї­ни та її на­ро­ду. — К., 1992. — С. 136.

11 Барвинский В. А. Кре­с­тья­не в Ле­во­бе­ре­ж­ной Укра­и­не в XVII—XVIII вв. — Ха­рь­ков, 1909.

12 Марина М. М. Ге­т­ма­н­ша Ско­ро­па­д­с­кая, уро­ж­ден­ная Ана­с­та­сия Мар­ко­в­на Мар­ко­вич (1667—1729) // Ис­то­ри­че­с­кий Ве­с­т­ник, 1911. — №8. — С. 534-550.

13 Гру­шев­сь­кий М. С. Ілю­с­т­ро­ва­на іс­то­рія Укра­ї­ни. — К., 1990. — С. 381-392; Йо­го ж. Іс­то­рія Укра­ї­ни, при­ла­дже­на до про­гра­ми ви­щих по­ча­т­ко­вих шкіл і ни­ж­чих кла­сів шкіл се­ре­д­ніх. — К., 1991. — С. 166.

14 Джиджора І. Укра­ї­на в пер­шій по­ло­ви­ні XVIII ві­ку. Роз­від­ки і за­мі­т­ки. — К., 1930. — С. 1, 2, 57, 131.

15 Коструба Т. Ге­ть­ман Іван Ско­ро­пад­сь­кий (1708—1722). — Львів, 1932.

16 Дорошенко Д. І. На­рис іс­то­рії Укра­ї­ни. — Львів, 1991. — С. 391.

17 Крип’якевич І.П. Іс­то­рія Укра­ї­ни. — Львів, 1990. — С. 220.

18 Дядиченко В. А. На­ри­си су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­но­го уст­рою Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни кі­н­ця XVII — по­ча­т­ку XVIII ст. — К., 1959. — С. 18, 22, 39, 88.

19 Панашенко В. В. Со­ці­аль­на елі­та Ге­ть­ма­н­щи­ни (дру­га по­ло­ви­на XVII — XVIII ст.). — К., 1995; Її ж. По­л­ко­ве упра­в­лін­ня в Укра­ї­ні (се­ре­ди­на XVII —XVIII ст.). — К., 1997; Го­ро­бець В. М. Від со­ю­зу до ін­кор­по­ра­ції: укра­їн­сь­ко-­ро­сій­сь­кі від­но­си­ни дру­гої по­ло­ви­ни XVII — пер­шої чвер­ті XVIIІ ст. — К., 1995; Йо­го ж. При­смерк Ге­ть­ма­н­щи­ни: Укра­ї­на в ро­ки ре­форм Пе­т­ра І. — К., 1998; Ме­ль­ник Л. Г. По­лі­тич­на іс­то­рія Ге­ть­ма­н­щи­ни XVIII cт. у до­ку­мен­тах і ма­те­рі­а­лах: Навч. по­сі­б­ник. — К., 1997; Йо­го ж. Ге­ть­ма­н­щи­на пер­шої чвер­ті XVIII сто­літ­тя: Навч. по­сі­б­ник. — К., 1997; Кри­во­шея В. В. Укра­їн­сь­ка ко­за­ць­ка стра­ши­на. К., 1997. — Ч. 1. Уря­д­ни­ки ге­ть­ман­сь­кої ад­мі­ні­с­т­ра­ції.

20 Борисенко В. Й. Со­ці­аль­но-­еко­но­мі­ч­ний роз­ви­ток Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни в дру­гій по­ло­ви­ні XVII ст. — К., 1986; Йо­го ж. Курс укра­їн­сь­кої іс­то­рії. — К., 1996; Йо­го ж. Ево­лю­ція со­ці­аль­ної стру­к­ту­ри Ге­ть­ма­н­щи­ни. К., 1997; Ми­цик Ю.А. Дже­ре­ла з іс­то­рії На­ці­о­наль­но-­ви­з­во­ль­ної вій­ни укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду се­ре­ди­ни XVII ст. — Дні­п­ро­пе­т­ровськ, 1996; Йо­го ж. Ко­за­ць­кий край. — Дні­п­ро­пе­т­ровськ, 1997; Пу­т­ро А. И. Ле­во­бе­ре­ж­ная Укра­и­на в со­с­та­ве Рос­сий­с­ко­го го­су­дар­с­т­ва во вто­рой по­ло­ви­не XVIII ве­ка. Не­ко­то­рые во­п­ро­сы со­ци­аль­но-­эко­но­ми­че­с­ко­го и об­ще­с­т­вен­но-­по­ли­ти­че­с­ко­го ра­з­ви­тия. — К., 1988.

21 Станіславський В.В. По­лі­тич­ні від­но­си­ни За­по­ро­зь­кої Сі­чі і Крим­сь­ко­го хан­с­т­ва в кі­н­ці XVII — на по­ча­т­ку XVIII ст. — Ав­то­реф. дис... канд. іс­тор. на­ук. — К., 1996; Стру­ке­вич О.К. Укра­ї­на — Ге­ть­ма­н­щи­на та Ро­сій­сь­ка ім­пе­рія про­тя­гом 50-80-х рр. XVIII сто­літ­тя (по­лі­ти­ко-­ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ний ас­пект про­б­ле­ми). — К., 1996; Чу­х­ліб Т. В. Ко­за­ць­кій уст­рій Пра­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни (остан­ня чверть XVII cт.). — К., 1996.

22 Mannig C. The story of the Ukraine. — New York, 1947; Kononenko K. Ukraine and Russia. A history of the economic relations between Ukraine and Russia (1654—1917). — Milwaukee-Wisconsin, 1958; Chirovsry N. Old Ukraine: It’s sotio-economic history prior to 1781. — Madison (New Jersey),1963; Kohut Z. Russian centralism and ukrainian autonomy. Іmperial absorption of the Hetmanate 1760 s — 1830 s. — Cambridge, 1988; Gajecky G. The Cossack administration of the Hetmanate. — Cambride, 1978. Vol. 1; Vol. 2.

23 Галагановский фа­ми­ль­ный ар­хив // Ки­е­в­с­кая Ста­ри­на, 1883. — №11. — С. 452—469; Мо­ты­жи­н­с­кий ар­хив. Ак­ты Пе­ре­яс­ла­в­с­ко­го по­л­ка. XVII—XVIII вв. — К., 1890; Сто­ро­жен­ки. Фа­ми­ль­ный ар­хив. — К., 1902. — Т. 1; Су­ли­мо­в­с­кий ар­хив. Фа­ми­ль­ные бу­ма­ги Су­лим, Ско­руп и Вой­це­хо­ви­чей, XVII—XVIII вв. — К., 1884.

24 Русская ро­до­с­ло­в­ная кни­га. — Спб., 1873. — Т. 1. — С. 294; Рус­с­кий би­о­г­ра­фи­че­с­кий сло­варь. — Спб., 1905. — Т. Са­ба­не­ев-­Смы­с­лов. — С. 610.

25 Як, ска­жі­мо, на ду­м­ку Д. Бан­ти­ша-­Ка­мен­сь­ко­го,— “быв ду­р­ным во­и­ном, Ма­зе­па был ис­ку­с­ным ми­ни­с­т­ром, умел да­вать со­ве­ты, по­ле­з­ные го­су­дар­с­т­ву и стра­не, им упра­в­ля­е­мой”.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія Росії | Реферат | 290.3кб. | скачати

Схожі роботи:
Правління Івана ІІІ
Початковий період правління Івана IV
Правління Івана Грозного 1530-1584
Русь в часи правління Івана ІІІ
Правління Івана Грозного 1530 1584
Культура в часи правління Івана Грозного
Русь в правління Івана Грозного Опричний період
Русь в правління Івана Грозного Період реформ
Розгул монархії в роки правління Івана Грозного
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru