Галузева структура світового господарства

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Введення

Прискорення науково-технічного прогресу постійно висуває нові, все більш високі вимоги до економіки і суспільству різних країн - учасниць світового господарства, створює напругу у взаємозв'язках його підрозділів. В даний час є всі підстави говорити не тільки про виникнення, але і про поглиблення структурної кризи світового господарства.

Перші гостро відчутні ознаки кризи проявилися на початку 70-х років. Структурна перебудова тих років суттєво змінила галузеві пріоритети економічного розвитку. Підвищення ролі ресурсозбереження, падіння попиту на традиційні види сировини і матеріалів різко обмежили розвиток ряду базисних виробництв і збільшили розвиток наукомістких.

Світова економіка є складною, рухливою системою, яка знаходиться в постійній зміні. Тому на сьогоднішній день інтернаціоналізація світового господарства досягла нового рівня, якої сприяють процеси інтеграції. У розвитку продуктивних сил відбулися величезні зрушення. Світове виробництво майже в два рази обганяє приріст населення. Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються якісні перетворення світових продуктивних сил. В індустріальних країнах йде технологічна революція. Інформатика і зв'язок, сучасна автоматизація та використання роботів, нові штучні матеріали (полімери, композити, кераміка та ін) змінили вигляд виробництва і продукції. Під впливом науково-технічного прогресу відбулися глибокі структурні зрушення в економіці, в промислово розвинених країнах Заходу завершився перехід до інтенсивного типу відтворення.

Економічний розвиток як наслідок рухливості системи світового господарства нерозривно пов'язане зі зміною співвідношення між секторами і галузями народного господарства. В одних випадках без перетворень галузевої структури неможливий подальший розвиток, що характерно для процесу трансформації постсоціалістичних країн. В інших структурні зміни є наслідком зростання. Між економічним зростанням і змінами у галузевій структурі існує функціональний зв'язок. Тому галузева структура світового господарства перебуває під пильною увагою аналітиків.

Незважаючи на увагу аналітиків, в літературі ця проблема висвітлюється недостатньо детально, але це й не дивно, тому що економісти здебільшого намагаються проаналізувати не саму галузеву структуру, а причини, що тягнуть за собою її поточний стан (міжнародний поділ праці на сучасному етапі, процеси інтеграції , вплив науково-технічного прогресу).

Основна мета даної роботи одночасно є і її основними труднощами. Полягає вона в тому, щоб систематизувати та узагальнити наявні відомості, дати по можливості більш точні дані, виявити дійсний стан галузевої структури світового господарства, показати розподіл світових промислових потужностей, зв'язавши його з економічним розвитком окремих країн.

Глава I. Галузеве економічне обгрунтування виробництва

1.1. Галузева структура економіки

Економіка будь-якої країни є народногосподарський комплекс, що виникає на базі соціального та економічного розвитку, міжрегіонального поділу праці та процесів інтеграції.

Галузева, або компонентна структура народногосподарського комплексу відображає співвідношення, зв'язки і пропорції між великими групами галузей.

Весь народногосподарський комплекс підрозділяється на групи галузей:

галузі матеріального виробництва: промисловість, будівництво, сільське господарство, а також галузі, пов'язані з постачанням населення продукцією, тобто заготівлі, матеріально-технічне постачання, торгівля і громадське харчування;

галузі невиробничої сфери: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, транспорт, зв'язок і т. п.;

соціальне обслуговування населення: охорона здоров'я, наука, культура і мистецтво, просвітництво, галузі управління і оборони.

Для вивчення будь-якого народногосподарського комплексу велике значення має галузева функціональна класифікація. Вона включає чотири групи галузей: 1) первинні - видобувна промисловість і сільське господарство; 2) вторинні - обробна промисловість; 3) транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорону здоров'я, що обслуговують виробництво і населення; 4) управління, наука і наукове обслуговування.

Розвиток виробництва призводить до постійного виділенню нових галузей виробництва, особливо на базі науково-технічного прогресу. При цьому йде процес зниження частки видобувних галузей за рахунок зростання наукомістких.

Для сучасної структури народного господарства характерною рисою є наявність галузевих і міжгалузевих комплексів. Причому все більшою мірою в даний час йде процес зміцнення виробничих зв'язків, інтеграції різних ступенів виробництва. Склалися такі міжгалузеві комплекси, як паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий, будівельний, агропромисловий, транспортний. Всі ці комплекси мають у свою чергу складну і диференційовану структуру.

В умовах розвитку ринкових відносин все більшого значення набуває інфраструктура. Інфраструктура - це сукупність матеріальних засобів для забезпечення виробничих та соціально-побутових потреб. Вона підрозділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура включає транспорт, зв'язок, складське і тарне господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, теплотраси, водопровід, комунікації та мережі, газо-і нафтопроводи, іригаційні системи і т. д.; соціальна - пасажирський транспорт, комунально-побутове господарство міст і населених пунктів. Інфраструктура як виробнича, так і соціальна грає найважливішу роль в комплексності народного господарства і в освоєнні нових територій. Хочеться зауважити, що на стартовому рівні переходу до ринкових відносин в нашій країні склалася нераціональна галузева структура. Галузі матеріального виробництва складають понад 70%, галузі невиробничої сфери - менше 30% [1]. Ринкова ж економіка в цивілізованих країнах характеризується іншими пропорціями, в більшості з них понад 50% становлять галузі соціальної, невиробничої сфери [2].

Сучасна промисловість характеризується високим рівнем спеціалізації. У результаті поглиблення суспільного поділу праці виник

безліч галузей, підгалузей і видів виробництв, що утворять у своїй сукупності галузеву структуру промисловості, яка визначається багатьма громадськими та економічними факторами. Основними з них є: рівень розвитку виробництва, технічний прогрес, суспільно-історичні умови, виробничі навички населення, природні ресурси. Найбільш істотним фактором, що визначає зміни галузевої структури промисловості, виступають науково-технічний прогрес та його основні напрямки - автоматизація, комп'ютеризація і механізація виробництва, вдосконалення технологій, спеціалізація і кооперування виробництва. Зміна та вдосконалення галузевої структури промисловості під впливом науково-технічного прогресу відбуваються безперервно.

У чинній на сьогоднішній день класифікації промисловості виділено п'ять комплексних галузей. Так, паливно-енергетичний комплекс включає галузі паливної та енергетичної промисловості (вугільну, нафтову, газову, сланцеву, торф'яну, електроенергетику). Науково-технічний прогрес надає особливо великий вплив на галузеву структуру машинобудування, де отримують розвиток такі галузі, як електротехнічна, приладобудівна з підгалузями: виробництво засобів обчислювальної техніки, приладів контролю і регулювання складних технологічних процесів, роботів і т. д. створені нові підгалузі в металургійній , хімічної та інших галузях промисловості.

Промисловість поділяється на видобувну та обробну. Галузі обробної промисловості становлять основу важкої індустрії. На їх частку припадає 90% загального обсягу продукції промишленності1. За економічним призначенням продукції вся промисловість поділяється на дві великі групи: виробництво засобів виробництва (група А) і виробництво предметів споживання (група Б). Частка продукції галузей групи

А становить більше 65% 1. Розподіл промисловості на групи має важливе економічне значення. Воно дозволяє визначити натурально-речовий склад виробленої продукції, обчислити частку кожної групи в загальному обсязі промислового виробництва і на цій основі встановити правильне співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.

Найважливішою сферою в галузевій структурі світового господарства залишається промисловість. На її частку припадає 28% ВВП промислово розвинених країн і 27% ВВП розвиваються государств2. Провідне становище в загальнопромисловій структурі займають обробні галузі, які забезпечують рівень технічного розвитку інших сфер господарства, так як в них акумулюються науково-технічні досягнення. В індустріальних країнах на них припадає 82,6% промислової продукції і 23% ВВП, у що розвиваються - відповідно 73 і 20% 3. У державах, що розвиваються на відміну від промислово розвинутих відбулося збільшення частки обробної промисловості. У міру розвитку країн відбувається перехід від базових галузей, що є ресурсномісткими, до наукомістких галузей. При цьому спостерігається певна послідовність у переході спочатку від високої частки сировинних і технічно нескладних виробництв до капіталомістким і матеріаломістким і потім до наукомістких галузей. Але структурні зміни в промисловості не призводять до повної заміни одних галузей іншими: змінюється пріоритетність їх розвитку.

Частка добувної промисловості у всіх підсистемах скорочувалася. Для 70 - 80-х років, як і раніше було характерне скорочення частки сільськогосподарського виробництва у створенні ВВП як у промислово розвинених, так і в країнах. Проте ефективність сільського господарства в більшості районів світу підвищилася. У західних країнах відбулося утворення аграрно-промислового комплексу, що призвело до поліпшення використання кінцевої продукції. У промислово розвинених країнах на частку сільськогосподарського виробництва припадає 2,3% і в країнах, що розвиваються - 15,4% ВВП1.

Це вплинуло і на зміну структури зовнішньої торгівлі. У цілому, вона зрушувалася у бік продукції обробної промисловості. В кінці 80-х років на її частку припадало 75% обсягу зовнішньої торгівлі світу (1980 рік - 58%), в країнах, що розвиваються - 68% обсягу зовнішньої торгівлі (1980 рік - 42%) 2. При цьому розвиваються, не тільки стали більше експортувати продукції обробної промисловості, а й більше імпортувати наукомістких товарів.

1.2. Кількісне визначення і територіальний аспект спеціалізуються галузей

Важливий вплив на функціонування галузевої структури господарської системи надає розміщення ресурсів по території світу, а також організаційні форми, в яких відбувається використання ресурсів. Народно-господарський комплекс окремо взятої країни відрізняється складною структурою, в якій поряд з галузевою потрібно виділити не менш важливу структуру - територіальну.

Під територіальною структурою розуміється членування системи народного господарства за територіальним осередкам (таксонам) - зонам, районам різного рангу, промисловим центрам, вузлам. Вона змінюється набагато повільніше, ніж

галузева структура, тому що основні її елементи сильніше прив'язані до кон-

ної території. Однак освоєння нових територій з унікальними природними ресурсами змінює структуру окремих регіонів і сприяє формуванню нових територіальних комплексів.

Просторове поєднання галузей і окремих виробництв складається під впливом багатьох факторів. До них відносяться забезпеченість мінерально-сировинними ресурсами, паливно-енергетичними, матеріальними, трудовими. Зазначені фактори тісно пов'язані між собою, надаючи певний вплив на розміщення підприємств і галузей народного господарства. У процесі розміщення виробництва склалися різні форми територіальної організації. Виділяють великі економічні зони, промислові райони, промислові агломерації, промислові вузли, промислові центри і промислові пункти.

Аналіз галузевої структури економіки проводиться на основі показника ВВП, підрахованого за галузями. Перш за все вивчається співвідношення між великими народногосподарськими галузями матеріального і нематеріального виробництва. Це співвідношення виявляється насамперед за питомою вагою обробної промисловості.

Важливе значення має і дослідження структури окремих галузей. Так, галузевий аналіз обробній промисловості показує, який питома вага в ній займає машинобудування та хімія, тобто галузі. Забезпечують науково-технічний прогрес. Велика диверсифікація провідних галузей. Наприклад, кількість машинобудівних галузей і виробництв в індустріально розвинених країнах світу досягає 150 - 200 і більше, і лише 10 - 15 - в країнах з відносно низьким рівнем економічного развітія1. Аналізується також питома вага великих господарських комплексів: паливно-енергетичному, агропромислового, будівельного і конструкційних матеріалів, оборонного, військово-промислового та ін Без визначення спеціалізують галузей на обходиться жодна робота, пов'язана з економікою регіону. Для цього слід використовувати теоретично обгрунтовані показники, які тісно пов'язані з іншими показниками територіального поділу праці. Оскільки в основі ринкової спеціалізації лежить територіальний поділ суспільної праці, отже, і визначення спеціалізуються галузей повинен базуватися на виявленні частки участі регіону в суспільному поділі праці.

Для кількісного визначення рівня спеціалізації економічних районів використовуються такі показники, як коефіцієнт локалізації, коефіцієнт душового виробництва і коефіцієнт міжрайонної товарності. Також одним з головних критеріїв розміщення галузей на певній території є показник їх економічної ефективності (собівартість продукції з урахуванням її доставки споживачеві, питомі капітальні вкладення на одиницю потужності і прибуток). Поряд із зазначеними показниками по кожній галузі виробництва розробляється система техніко-економічних показників її розміщення. Важливе значення для обгрунтування розміщення виробництва мають забезпеченість робітників основними виробничими фондами, енергоозброєність, запаси ресурсів та ін

Глава II. Галузева структура світового господарства

1.1. Міжнародний поділ праці

В даний час неможливо вказати таку країну, яка вважала б неучасть у світовому господарстві відповідає національним інтересам. Ринковий метод господарювання увійшов до числа визнаних загальноцивілізаційних цінностей. З позиції світового господарства привертають увагу наступні три сучасні тенденції розвитку:

значне розширення форм ділової активності, які безпосередньо призводять до розширення зарубіжних інвестицій;

рішуче висунення на перший план междунарожно оперує виробництва, яке в першу чергу асоціюється з транснаціональними корпораціями;

практичне підтвердження ідей про можливості різних національних парадигм у визначенні форм, методів і засобів інтеграції у світовій економіці.

Протягом усієї історії людства розвиток суспільного виробництва було пов'язано з прогресом поділу праці, в тому числі національно-територіального, межстранового. Різні види і форми обміну економічною діяльністю між країнами призвели до появи специфічних-міжнародних - відносин, що охоплюють торгівлю, а також рух капіталу, робочої сили, наукових і технологічних знань, досвіду та інформації.

Постійні зміни в характері праці під впливом науково-техніч-ного прогресу супроводжуються посиленням спеціалізації і орієнтованості тих чи інших виробництв та країн на випуск конкретних товарів, що приносять найбільшу економічну вигоду. У той же час поряд з поглибленням господарських відмінностей окремих груп виробників зростає їх взаємозалежність не тільки в обміні результатами праці, але й в організації спільного виробництва на засадах кооперації, комбінування, взаємодоповнюваності виробничо-технологічних і ресурсно-збутових процесів. Отже, міжнародний поділ праці та "роз'єднує" виробників, і створює господарські стимули для їх "з'єднання", консолідації зусиль на різних стадіях виробництва, реалізації товарів і послуг.

Посилення інтернаціоналізації господарського життя - одна з головних рис сьогоднішнього розвитку світового господарства. У його основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації виробництва, з якою тісно пов'язані такі форми участі всіх країн у світогосподарських зв'язках як зовнішня торгівля товарами і послугами, міжнародна міграція капіталу і робочої сили, інтеграція.

Зрушення в характері розвитку всесвітнього поділу праці за останні 10-15 років істотно змінили умови міжнародної спеціалізації. Прискорення науково-технічного прогресу додало до традиційних факторів спеціалізації виробництва нові стимули, зробивши конче потрібної відповідну перебудову структури виробництва та експорту.

Економічний прогрес у наш час слід оцінювати у двох взаємозалежних, хоча зовсім не обов'язково збігаються, вимірах. Щоб визначити його складові, загальноприйняті стандартні показники рівня, структури, динаміки виробництва і споживання доцільно доповнити даними, що характеризують участь кожної країни в міжнародному поділі праці, і ресурси, на які це участь спирається. Остання група даних містить унікальну інформацію про конкурентноздатності місцевої продукції, яка в першому наближенні може служити індикатором ефективності відповідних виробництв з точки зору світових стандартів. У міжнародний поділ праці фактично включено багато сфери господарської діяльності. Місце і роль будь-якої країни в міжнародному поділі праці визначається всією сукупністю її реальних імпортних потреб та експортних можливостей, так як і те й інше необхідне для виявлення економічного потенціалу мірообщенія країн.

Друга світова війна, а потім і "холодна війна" виявилися перепоною на шляху розвитку всесвітніх економічних зв'язків, надовго зупинивши його. Тим не менш світогосподарські зв'язки поступово зміцніли, особливо після розпаду колоніальної системи та розгортання (за потужної підтримки Радянського Союзу) боротьби національних незалежних держав за економічну самостійність і корінну зміну панував у світовому капіталістичному господарстві порядку, що дозволяв одним країнам розвиватися і процвітати за рахунок інших держав і народів.

Специфіка відносин між, умовно кажучи, промислово розвиненим Північчю - західними державами, і Півднем - колишніми колоніями (розвиваються) полягала в прагненні одних груп фінансового капіталу (переважно вкладеного в енерго-мінерально-сировинні ресурси) зберегти в основі колишню систему відносин світового господарства , лише в якійсь мірі модернізувавши її з урахуванням вимог країн, що розвиваються. У той же час інша група фінансового капіталу (представляла головним чином наукомісткі, високотехнологічні галузі найбільших інвесторів), дотримувалася іншої стратегії: вона прагнула до подолання слаборазвитости колишніх колоній і залежних країн для того, щоб у перспективі (вже в союзі з формується в цих країнах великим капіталом) зміцнити свої позиції у все більш загострюється конкурентна боротьба.

Загострення суперництва в різних сферах міжнародних економічних відносин викликало глибокі зміни в світовому господарстві. Моноцентризм (переважна перевага США над іншими країнами, що входять у світове капіталістичне господарство) змінився поліцентризм. Інтеграційні процеси при цьому не могли обмежуватися європейським континентом. Взаємозалежність країн і народів, що підсилюється впливом сучасної науково-технічної революції і розповсюдженням вглиб і вшир ринкового механізму господарювання, ставала "категоричним імперативом" часу.

Показово, що формування світового господарства завершилося приблизно століття тому, коли його суб'єкти - держави, що іменувалися в той час імперіалістичними, колониалистскими, насильно втягнули в орбіту своїх зовнішньоекономічних зв'язків весь світ. Відносини центру і периферії в той період характеризувалися як експлуататорські, бо в наявності були нееквівалентне перерозподіл ресурсів і "експорт" метрополіями в залежні країни певних моделей господарювання.

У другій половині ХХ ст., Особливо в останній його чверті, ці відносини виявилися істотно перебудовуються. По-перше, промислово розвинені країни продемонстрували здатність ефективно розвиватися без колоній. Постімперіалістіческая стадія їх розвитку збіглася з переходом до постіндустріальної моделі (енерго-і ресурсозберігаюче виробництво інтенсивного типу з широким використанням досягнень технологічного прогресу).

По-друге, універсальна та динамічна за своїм характером сучасна науково-технічна революція знайшла на основі сформованого соціально орієнтованого ринкового механізму принципово нові форми свого розгортання.

По-третє, ринкова модель господарювання придбала загальний, універсальний характер. Сфера международноог поділу праці отримала органічну національно-ринкову основуво всіх куточках земної кулі. Це сприяє появі нових потужних імпульсів до господарського зближення країн і народів, поступового перетворення зовнішньоекономічних зв'язків у світогосподарські зв'язки рівноправного співробітництва, формують риси сучасної світової економіки.

По-четверте, енергетичний, валютний, сировинної та інші світові кризи (зокрема, заборгованості країн, що розвиваються), зумовили суттєві коливання на світових ринках товарів і послуг. У цілому циклічні і структурні кризи 70 - 80-х і початку 90-х років надали глибоке вплив на зміни в системі відносин світового господарства. Воно, як уже зазначалося, все більшою мірою стало набувати однорідний, глобально-ринковий характер (незважаючи на зберігаються відмінності в характері ладу різних країн, зокрема на його специфіку в Росії та державах Східної Європи, в КНР, Лаосі, КНДР, ДСР, на Кубі). У зв'язку з цим форми і види відносин у рамках світового господарства виявляють у своєму розвитку серйозні якісні зрушення.

Поряд з поглибленням традиційних видів міжнародного поділу праці посилюються предметної, подетальної, технологічне, організаційно-управлінське поділ праці як на внутрішньофірмовому-межстрановом, так і на міждержавному рівнях. Все більш переплітаються різного роду господарські, фінансові, наукові, технічні та інші відносини у плані як міждержавних договорів та угод, так і союзів, альянсів, стратегічних об'єднань між корпораціями. При цьому гострота протиріч змагаються держав і компаній не тільки не зменшується, але і, навпаки, посилюється. Однак, як не парадоксально, суперництво, що доходить до гострих форм боротьби на світових ринках за джерела сировини (передусім енергоресурси), не тільки не розколює господарський світ, але й посилює його цілісність, взаємозалежність держав і корпорацій.

2.1. Розподіл світових промислових галузей

В індустріально розвинених країнах загальна закономірність галузевих зрушень полягає в помітному зниженні питомої ваги сировинних галузей і сільського господарства, в технічній модернізації промисловості і швидке зростання галузей сфери послуг. Найбільш радикальні зміни відбуваються на рівні підгалузей, в рамках яких найвищу динаміку мають наукомісткі виробництва. Так, в обробній промисловості США зменшення чисельності зайнятих відбувалося в основному за рахунок традиційних галузей з високою трудомісткістю виробництва (харчової, текстильної, швейної, шкіряної), а також за рахунок капіталомістких галузей (зокрема, металургії). У теж час в електротехнічній промисловості та приладобудуванні чисельність зайнятих зросла за останні 5 років більш ніж в 1,5 рази.

Характерні зміни присходят у галузевій структурі країн, що розвиваються, особливо так званих нових індустріальних країн (НІС). Ці країни, в першу чергу східно-четвірка (Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Гонконг), все в більшій мірі спеціалізуються на технічно складних і наукомістких виробництвах при опорі на якість продукції та високу кваліфікацію працівників. Переваги у виробництві найбільш простих трудомістких виробів (наприклад, текстилю, одягу, взуття) вдається зберегти лише країнам з більш дешевою робочою силою, пізніше вступили на шлях експортної експансії (Шрі-Ланці, Індонезії, Філіппінах, Бангладеш). Вони домагаються конкурентноздатності там, де нові індустріальні країни через зростання вартості робочої сили втратили свої позиції. Тому зараз спостерігається явно виражена тенденція до активного переміщення трудомістких виробництв з більш розвинених менш розвинені держави, і навпаки, техноємких виробництв - з менш розвинутих у більш розвинуті. Слід зазначити, що з країн з більш дешевою робочою силою найбільшого успіху досягають ті, яким вдається поєднувати переваги дешевої робочої сили з вибірковим використанням сучасних науково-технічних досягнень.

Сучасне розуміння структури економіки спирається на теорію трьох секторів, основи якої заклав К. Кларк. відповідно до цієї теорії народне господарство складається з первинного, вторинного та третинного секторів. Динаміку структури проаналізували і обгрунтували Дж.Фурастье і С. Коваль. дана теорія виходить з гіпотези про певну секторної стадійностіразвітія ринкового господарства. Вважається, що розвиток іде послідовно від суспільства, в якому велика частина економічно активного населення зайнята видобутком і виробництвом сировини (в першу чергу в сільському господарстві), до індустріального, а потім і постіндустріального суспільства ("сервісна" економіка), де основна частина населення зайнята у сфері послуг.

Зміна співвідношення секторів супроводжується структурними перетвореннями в промисловості. Існує точка зору, що з 1880 року до нашого часу минуло п'ять великих циклів Кондратьєва, що відрізняються один від одного специфікою основних інноваційних процесів. У третьому і четвертому циклах (з 1900 року) формується і розвивається індустріальне суспільство, причому в третьому (1900-1950 роки) інноваційна база і імпульс розвитку створюються хімічної та електротехнічної промисловістю, а в четвертому (1950-1990 роки) - нафтохімічної та автомобільної. Основою п'ятого циклу, що почався приблизно в 1990 році, є інформаційна техніка.

В окремих країнах структурні зміни викликаються різними, але взаємопов'язаними причинами. Це відноситься як до секторального, так і до галузевого розрізах. У цілому можна констатувати, що існує причинний зв'язок між рівнем економічного розвитку країни і секторальної структурою її економіки. Структурні зміни визначаються причинами внутрішнього характеру, пов'язаними з рухом попиту або пропозиції внаслідок технічного прогресу, і зовнішнього характеру, викликаними тенденціями в світовій економіці.

Теорія трьох секторів пояснює фундаментальні структурні зміни перш за все різною динамікою попиту напродукцію галузей, що обумовлюється зміною душових доходів населення і нерівномірним збільшенням попиту на окремі товари в міру зростання доходів. Крім того, важливим фактором є рівень продуктивності праці.

Розглянута теорія не безперечна і може викликати ті чи інші заперечення. Проте досвід підтверджує її обгрунтованість принаймні відносно розвинених країн. Тому економісти і політичні діячі визнають наявність певних тенденцій у розвитку секторів і галузей, тобто структурних змін в економіці, і виділяють товариства з переважанням галузі послуг. Президент ФРН Р. Герцог зазначає: "Ми все одно рано чи пізно повинні будемо звикнутися з шоком нової промислової революції. Подібно до того як 100 років тому традиційна промисловість змінила сільське господарство, про давнє найважливішою галуззю економіки, так у сучасних умовах все зростаюча частка валового внутрішнього продукту буде припадати на інформаційну індустрію, охорону навколишнього середовища і сектор послуг, а не на традиційну промисловість "[3] .

Економічне зростання в світовому масштабі пов'язаний з переміщенням центру ваги господарської діяльності з сільського господарства на промисловість, а потім на сферу послуг. З початком індустріалізації прісходіт прискорене зростання промисловості, внаслідок чого її частка в народному господарстві збільшується і відповідно зменшується частка сільського господарства. Сфера послуг також розвивається, але порівняно повільно.

У Німеччині приблизно в 1800 році 80% робочого населення було зайнято в первинному секторі, 8 - у вторинному і 12% - в третинному [4]. З цього часу частка зайнятих в сільському господарстві почала зменшуватися, а в промисловості рости. Протягом 1882-1970 років частка зайнятих у первинному секторі знизилася з 42 до 9%, у вторинному - збільшилася з 36 до 49%, досягнувши найвищої величини в порівнянні з іншими секторами економіки, в третинному - зросла з 22 до 42% [5] .

З кінця 60-х років в економіці розвинених країн стали відбуватися структурні зрушення, в корені перетворили співвідношення між секторами. Розпочався процес деіндустріалізації і економічного зростання, спрямованого на переважний розвиток сфери послуг, яка почала прогресувати швидше, ніж промисловість. У той же час промисловість розвивалася швидше сільського господарства. У ФРН процес деіндустріалізації яскраво проявився в динаміці чисельності зайнятих в окремих секторах економіки. Так, за 1970-1985 роки частка зайнятих у первинному секторі зменшилася з 9 до 5%, у вторинному - з 49 до 41, а в третинному - збільшилася з 42 до 53% 1. У 1994 році чисельність зайнятих у народному господарстві розподілялася вже наступним чином: 3,5%, 39,1%, 57,4% 2. Разом з тим процес деіндустріалізації не привів до падіння обсягу промислового виробництва. Навпаки, він збільшувався завдяки зростанню продуктивності праці.

Що стосується розподілу світових промислових потужностей, то для того, щоб найбільш повно охарактеризувати сьогоднішній стан галузевої структури світового господарства, слід розглянути окремі групи країн та їх внесок у світове господарство з точки зору галузевої структури.

Надзвичайно висока ємність внутрішнього ринку забезпечує США унікальне місце у світовій економіці. Промисловість цієї країни споживає близько однієї третини всієї сировини, що видобувається в світі. США володіє найбільш ємним у світі ринком машин і устаткування. На його частку припадає понад 40% реалізованої в розвинених країнах продукції машіностроенія3. Маючи в своєму розпорядженні найбільш розвиненим машинобудуванням, США одночасно стали найбільшим імпортером машинотехнических виробів. США приймають більше однієї чверті світового експорту машин і устаткування, проводячи закупівлі практично за всіма видами техніки. До початку 90-х років в США склалася стійка прогресивна структура господарства, в якому переважна питома вага належить виробництву послуг. Їх частка у ВВП становить понад 60%, частка матеріального виробництва - 37% і близько 2,5% - продукція сільського хозяйства4. Ще більш значна роль сфери послуг у зайнятості: тут на її частку припадало на початку 90-х років три чверті самодіяльного населення. Американські корпорації міцно утримують першість у світі за такими напрямками НТП, як виробництво літаків і космічних апаратів, понад

потужних комп'ютерів і їх програмного забезпечення, виробництво напівпровідників і новітніх могутніх інтегральних схем, виробництво лазерної техніки, засіб зв'язку, біотехнології. На частку США припадає більше половини великих нововведень, що генеруються в розвинених країнах. У відомому сенсі США є головним "інкубатором" технічних нововведень для всього світу. Країна продовжує залишатись ся найбільшим виробником продукції високих технологій, або як її прийнято називати - наукомісткої продукції: їхня частка у світовому виробництві цієї продукції складала на початку 90-х років 36%, Японії - 39%, ФРН - 9,4%, ЄС у складі 12 країн - 29% 1. Ще однією сферою, де американці утримують дуже міцні позиції, є обробка накопичених масивів знань і надання інформаційних послуг. Цей фактор відіграє дуже істотну роль, так як швидке і якісне інформаційне забезпечення стало в усі зростаючій ступені визначати ефективність роботи всього виробничого апарату.

У країнах Західної Європи перехід до нових умов відтворення супроводжувався кризою традиційних галузей. Протекціоністський характер Європейського Співтовариства, захищаючи багато галузей промисловості (чорна металургія, хімія, текстильна промисловість) від конкуренції ззовні, сприяв старіння структури господарства. Все це виявилося в поглибленні структурних криз зазначених галузей. Частка Західної Європи в промисловому виробництві країн ОЕСР скоротилася з 49% в 1970 році до 32,2% у 1990 году2. Структурна криза пережили суднобудування, чорна металургія, текстильна та вугільна промисловість. Такі галузі, колишні стимуляторами росту, як автомобілебудування, хімія, електротехніка, зіткнулися зі скороченням внутрішнього попиту, змінами в міжнародному поділі праці. До найбільш динамічним галузям ставляться електронна промисловість, в якій переважний розвиток отримало виробництво устаткування промислового і спеціального призначення, перш за все ЕОМ. У минуле десятиліття відбулося деяке відставання Західної Європи від основних конкурентів у прогресивності галузевої структури. На вироби, що користуються високим попитом, припадає 25% продукції обробної промисловості ЄС, приблизно 30% у США і майже 40% у Японіі1. Країнні зіставлення про структурі обробної промисловості показують, що машинобудування і важка промисловість отримали розвиток у провідних країнах регіону. Також значна питома вага хімії. Багато західноєвропейські країни є великими виробниками споживчої продукції. Гірничодобувна промисловість займає скромне місце в Західній Європі - менше 1% сукупного ВВП (Греція - 4%, Іспанія - 1,3%) 2. Видобувається близько 30 видів корисних копалин, але тільки 3-4 з них у кількостях, значних в масштабах світу (цинк, боксити, поташ, нікель). Більше помітні відмінності в структурних показниках за часткою сільського господарства у формуванні ВВП - від 1,5 до 8% 3. Високорозвинені країни досягли практично межі за цим показником (2-3% ВВП). На частку Західної Європи припадає близько однієї п'ятої світового виробництва сільськогосподарської продукції. Провідними виробниками в цій області є Франція, ФРН, Італія, Великобританія. Серйозні зміни відбулися в паливно-енергетичному балансі країн Західної Європи. Відбулося відносне скорочення споживання енергії, а споживання нафти зменшилася абсолютно. Зрушення в структурі енергобалансу пов'язані з падінням частки нафти, значним зростанням питомої ваги атомної енергії, зростанням ролі природного газу. У цілому, зрушення в економіці західноєвропейських країн йдуть в одному напрямку - скорочення у ВВП питомої ваги галузей матеріального виробництва і збільшення частки послуг. Саме цей сектор в даний час багато в чому визначає зростання національного виробництва і динаміку інвестицій. На нього припадає одна третина економічно активного населення. Це збільшує значення західноєвропейських країн як фінансового центру, центру надання іншого роду послуг. Але незважаючи на однакові тенденції, галузева структура західноєвропейських країн до цих пір має досить суттєві відмінності, що пояснюється стійкістю монополістичних структур національних економік.

Щодо скромне місце в світовому виробництві займають країни, що розвиваються. Значимість країн "третього світу" у планетарній економічній системі визначається їх багатими природними та людськими ресурсами. У середині 80-х років в них було зосереджено 2 / 3 сукупних промислових запасів 8 видів мінеральної сировини, понад 1 / 3 таких корисних копалин, як залізна руда, молібден, уран, порядку 1 / 4 промислових запасів вольфраму, марганцю, свинцю, хрому , цинку. Значна частка країн, що розвиваються в світових запасах дорогоцінних металів і каменів. Раніше участь країн, що розвиваються в міжнародному економічному обміні, по суті, спиралося на рясне, відносно недороге природну сировину і дешеву робочу силу. Обидва ці фактори, хоча і не без труднощів, тривалий час дозволяли підтримувати більш-менш прийнятні масштаби експорту. Але у зв'язку зі зниженням матеріало-та енергоємності зростання розвинених ринкових економік роль природної сировини у міжнародній торгівлі має чітко виражену тенденцію до падіння. Тому відставання в освоєнні нових технологій з їх можливостями диверсифікації і вдосконалення виробництва, модифікація товарної структури міжнародної торгівлі, супутня використанню таких технологій, помітно послабили традиційні позиції цих країн і поставили більшість з них перед фактором відносного витіснення зі світового ринку, зменшення їх частки в сукупному експорті світу. Зниження темпів зростання насамперед всегозатронуло промисловість. У 1980-1989 роках в порівняння з 1965-1980 роками середньорічні темпи зростання промислового виробництва знизилися в усіх регіонах світу, що розвивається, окрім Південної Азії. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва в останнє десятиліття в порівняння з 1965-1989 роками навпаки, дещо підвищилися. Але як би не оцінювалися можливі наслідки цих процесів експертами, їх загальні підсумки, фіксуються міжнародної статистикою, незаперечно свідчать про те, що в розвинених країнах відбувається збільшення промислового компонента в галузевій структурі (таблиця 1).

Таблиця 1.

Структура промислового експорту країн, що розвиваються (%).

1970

1980

1991

Продукція хімічної промисловості

Машини та обладнання

Інші товари

в тому числі:

текстильні вироби

чорні метали

Кольорові метали *

Разом

8,0 (5,6)

12,2 (2,1)

54,6 (10,8)

40,2 (25,0)

4,6 (4,2)

25,2 (31,5)

100,0

8,3 (7,4)

24,3 (6,0)

58,2 (17,0)

30,2 (33,1)

4,1 (6,8)

9,2 (23,3)

100,0

7,8 (12,9)

34,9 (13,9)

54,4 (29,9)

25,4 (49,2)

3,8 (17,7)

2,9 (22,4)

100,0

На початку 80-х років в Китайській Народній Республіці була розроблена нова структурно-економічна політика, яка намічала забезпечення збалансованого розвитку промисловості і сільського господарства. У результаті цього процесу зміна пріоритетів призвела до зміни співвідношення сільського господарства, важкої і легкої промисловості. Обсяг валової промислової продукції в 80-ті роки зростав у середньому на 12%, а обсяг валової сільськогосподарської продукції - на 8,5% 1. У промисловому виробництві зросла роль легкої промисловості: частка важкої промисловості у прирості валової продукції промисловості в 1981-1991 роках становила 43-45% у той час, як частка легкої промисловості 55-57% 2. В даний час для економіки КНР характерно хронічне відставання енергетики і транспорту. Головні галузі обробного комплексу китайської важкої промисловості - машинобудування і металообробка, проте в цілому асортимент машинобудівної продукції КНР усе ще залишається обмежений у порівнянні з промислово розвиненими країнами, і не досягає світового рівня. На другому місці за обсягом виробництва знаходиться текстильна промисловість. У 1992 році випуск тканин склав 19,3 млрд1. Однією з найдинамічніших галузей китайської індустрії є електронна промисловість. До 1990 року випуск електронних виробів зріс в 6,5 рази проти 1982 року, частка електроніки склала 5%, що не набагато нижче за аналогічний показник для Японіі2. Високими темпами розвивається хімічна промисловість, середньорічний темп приросту якої складає 14,5% 3. В аграрному секторі в даний час переважають тенденції на інтенсифікацію виробництва. Сформувалася переробна промисловість. Все це дозволило КНР домогтися високих кількісних показників і вийти в число аграрно розвинених країн.

Основною галуззю економіки більшості країн Тропічної Африки є сільське господарство, покликане забезпечити продуктами харчування населення і служити сировинною базою розвитку обробної промисловості. У ньому зайнята переважна частина самодіяльного населення регіону, створюється основна частина сукупного національного доходу. У багатьох державах Тропічної Африки сільське господарство займає провідне місце в експорті, забезпечуючи надходження значної частини валютних доходів. В останнє десятиліття з темпами зростання промислового виробництва спостерігалася тривожна картина, що дозволяє говорити про фактичну деіндустріалізації регіону. Якщо в 1965-1980 роках вони (в середньому за рік) склали 7,5%, то за 80-ті роки лише 0,7%, падіння темпів зростання мало місце у 80-і роки як у видобувній, так і обробних отраслях4. У силу ряду причин особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону належить гірничодобувної промисловості, але і це виробництво щорічно скорочується на 2%. Характерна особливість розвитку країн Тропічної Африки - слабкий розвиток обробної промисловості. Лише в дуже невеликій групі країн (Замбія, Зімбабве, Сінегал) її частка у ВВП досягає або перевищує 20%.

У світі немає іншої промислово розвиненої країни як Японія, в якій так багато коштів інвестується в оновлення і розширення виробничих потужностей і в оновлення основного капіталу. Причому завжди з урахуванням майбутніх технологій і конкурентів. Найбільш поширеної позицією пояснення японського економічного стрибка став вплив науково-технічної революції - широке впровадження електронно-обчислювальної техніки, інформатизація систем управління, автоматизація технологічних процесів та проектування. Сьогодні до цього переліку можна додати використання досягнень біотехнології і оптоелектроніки, застосування відеотехнологій і надміцних синтетичних замінників (кераміки), роботизація конвеєрних ліній та ін Все це підтверджує висновок про величезний прогрес у галузі науково-технічних досліджень та дослідно-конструкторських розробок на етапі почалася під усьому світі технологічної революції. Японська економіка постає перед нами як упорядкована багаторівнева система інтеграцій. Навіть срежнегодовие темпи приросту промислового виробництва розвинених країн в Японії набагато вище і стабільніше, ніж в інших країнах (таблиця 2).

Загалом, досвід розвинених країн наочно показявает, які невичерпні можливості надає ринкова економіка і структура галузей не просто для виходу з кризи, а для стрімкого економічного зростання, кардинального поліпшення життєвого становища населення, і про модернізацію промисловості, і про створення нових галузей. Розвиток нових галузей потребує підтримки з боку держави промисловості. Відкритість національної економіки, що передбачає сприйняття передових технологій і стандартів якості, вірну орієнтацію на світових ринках і інтеграцію в системі міжнародного поділу праці є Вахній передумовою швидкого прогресу. Тому відновлення і зміцнення конкурентноздатності в сфері нових технологій мають бути оголошені центральним завданням федерального уряду будь-якої країни.

Таблиця 21.

Динаміка промислового виробництва розвинених країн

(% Зростання або падіння в порівнянні з попереднім роком)

Середньорічні темпи приросту

Країна

1971-1980рр.

1981-1991рр.

1992р.

1993р.

1994р.

1995р.

США

Японія

Німеччина

Франція

Італія

Великобри-танія

Канада

ЄС

ОЕСР

3,2

4,1

1,9

3,0

3,5

1,1

3,6

2,5

3,1

2,4

4,1

2,0

1,2

1,4

1,7

1,1

1,7

2,6

3,3

-6,1

-0,9

-1,2

-0,5

-0,9

0,9

-1,2

0,2

4,1

-4,5

-5,7

-2,8

-2,8

1,9

4,9

-3,6

-0,3

5,3

0,8

3,8

3,9

6,7

5,0

6,4

5,2

4,3

2,6

3,0

1,4

4,6

5,4

2,2

3,3

3,3

2,9

2.3. Науково-технічний прогрес як основний чинник розміщення галузей світового господарства

Сьогодні в розвинених в індустріальному і тенологіческом відношенні країнах на передній план при оцінки результатів економічної діяльності виступають не масштаби продукції, що випускається, а її якість і структура, ізменьчівость по взаємини до постійно мінливого попиту. Останнє ж у вирішальній мірі визначається рівнем науково-технічного розвитку та конкурентноздатність виробництва. Рівень науково-технічного розвитку в багато залежить від витрат на наукові дослідження та дослідно-кострукторскіе розробки, насиченості економіки вченими, винахідниками, інженерами, активістами нововведенческой процесу, від частки високотехнологічного сектора в галузевій структурі промислового виробництва.

За останніми опублікованими на заході даними, США витрачають на НДДКР грошових коштів більше, ніж Японія, Німеччина, Франція, Великобританія і Італія, разом узяті. Практично на США припадає близько 50% витрат на НДДКР всього капіталістичного міра1. Однак частка цих витрат у ВВП в США трохи нижче, ніж у Японії і Німеччині.

Тим не менш США і Західна Європа втрачають свої відносні позиції в області виробництва високотехнологічної продукції. Частка США на світовому ринку цієї продукції в 1980 році становила 40%, в 1988 році - 37, частка країн ЄС відповідно 35 і 31%, а частка Японії за цей час істотно зросла: з 18 до 27% 2. Японія і зараз має найбільше в світі позитивне сальдо в торгівлі високотехнологічними виробами.

Весь час зростаюча конкуренція з боку торгових суперників на світовому ринку змушує країни переорієнтувати свої ресурси з виробництва традиційних продуктів на випуск найскладніших, високотехнологічних виробів, переходити від трудомісткого до наукомісткого профілю господарювання. Частка високотехнологічного сектора в продукції обробної промисловості США зросла з 20% в 1980 році до 29% в 1988 році, в Західній Європі відповідно з 16 до 21% 3. Але самий серйозний зрушення в цьому відношенні зробила Японія: їй вдалося досягти американської частки високотехнологічного сектора в 1984 році, а в 1987 році перевершити США.

Високотехнологічні галузі базуються на новітніх досягненнях науки і техніки та відрізняються високою наукоємністю, вони вимагають високої капітало-та зарплатоемкості (таблиця 3).

Все сказане разітально відрізняється від ситуації з науково-технічним прогресом в Росії. Частка витрат на НДДКР у російському ВВП складає близько 1,5% 4.

Таблиця 31.

Капіталовкладення і заробітна плата по галузях обробної промисловості США в 1988 році

(У доларах)

Галузі

Капіталовкладення на одного виробничого робітника

Середня годинна заробітна

плата

Високотехнологічні

Двигуни космічних апаратів

Літакобудування

Хімічні продукти

Комп'ютери

16642

7296

22650

20581

17,25

16,01

13,20

10,75

Інші

Меблева

Взуттєва

Швейна

1318

642

720

7,33

6,11

6,35

Розвиток науково-технічної революції має вогнищевий характер, так як вона в основному концентрується в передових в економічному відношенні країнах. Перш за все тому, що витрати на НДДКР збільшують капіталомісткість виробництва. Зростання капіталомісткості створює інвестиційний бар'єр для виробництва нових товарів. І як наслідок, застосування мікроелектроніки та робототехніки в силу їх трудосберегающего ефекту підриває конкурентноздатність промислового експорту країн, що розвиваються, оскільки він спирається на дешевизну місцевої робочої сили, так як більшість країн, що розвиваються знаходиться на раелічних стадіях промислового перевороту.

У цілому в останні десятиліття науково-технічний прогрес в основному виявляється в так званих функціональних зрушеннях всередині склалася галузевої і виробничої структури (виняток - виробництво персональних комп'ютерів). На ринках переважають не нові продукти, а поліпшені, не нові технології, а раціоналізована існуючі вироби на базі нововведень. Проведені дослідження показують, що 8% продукції, яка з'явилася в кінці 70-хроків на світових ринках, є принципово нової за своїми властивостями і 12% - нової за технологією її ізготовленія1. Решта основна частина припадає на поліпшують або псевдоновацій, що позначається на зміні галузевої структури.

Висновок

Підводячи підсумок сказаному, можна впевнено зробити висновок про те, що у світовій економіці спостерігається тенденція зниження питомої ваги сировинних галузей і сільського господарства, технічна модернізація промисловості і швидке зростання галузей сфери послуг. Це підтверджується тим, що зменшення чисельності зайнятих відбувається в основному за рахунок традиційних галузей з високою трудомісткістю виробництва (харчової, текстильної, швейної, шкіряної), а також за рахунок капіталомістких галузей (зокрема, металургії), а збільшення чисельності зайнятих - в електротехнічній промисловості та приладобудуванні.

Усі також економічне зростання в світовому масштабі пов'язаний з переміщенням центру ваги господарської діяльності з сільського господарства на промисловість, а потім на сферу послуг. Відбувається прискорене зростання промисловості, в наслідок чого її частка в народному господарстві збільшується і відповідно зменшується частка сільського господарства. Сфера послуг також розвивається, але порівняно повільно. Але все ж таки, подібно до того як 100 років тому традиційна промисловість змінила сільське господарство, про давнє найважливішою галуззю економіки, так у сучасних умовах все зростаюча частка валового внутрішнього продукту припадає на інформаційну індустрію, охорону навколишнього середовища і сектор послуг, а не на традиційну промисловість.

Що стосується розподілу світових промислових потужностей, то як і раніше розвинені країни спеціалізуються на технічно складних і наукомістких виробництвах при опорі на якість продукції та високу кваліфікацію працівників. Переваги ж у виробництві найбільш простих трудомістких виробів, сільського господарства і постачання сировини вдається зберегти країнам з більш низьким рівнем науково-технічного прогресу і дешевою робочою силою-розвивається і економічно відсталим країнам. Хоча слід враховувати, що країни, що розвиваються все більшою мірою починають спеціалізуватися на високотехнологічної продукції. Тому зараз спостерігається явно виражена тенденція до активного переміщення трудомістких виробництв з більш розвинених менш розвинені держави, і навпаки, техноємких виробництв - з менш розвинутих у більш розвинуті.

Список літератури

1. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. У 2 т.: Пер. з англ. 11-го вид. Т.I. - М.: Республіка, 1992. - 399 с.: Табл., Граф.

2. Сучасна економіка: Загальнодоступний навчальний курс. - Ростов-на-Д.: Вид-во "Фенікс", 1996. - 608 с.

3. Економіка: Підручник / За ред. доц. А.С. Булатова. - М.: Видавництво БЕК, 1996. - 632 с.

4. Адно Ю. Чорна металургія на рубежі століть / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1995. - № 10, с. 134-142.

5. Аукціонек С. Промислові підприємства та економічна політика / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1996. - № 6, с.

6. Бабишев Л. Туризм як галузь італійської економіки / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1995. - № 12, с.

7. Басіна Є. "Науково-технічна" інтелігенцією і реформа / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1995. - № 3, с.

8. Брагіна Є., Гумен Р. Світова промисловість: статика та динаміка / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1995. - № 5, с. 131-140.

9. Бубенніков А. Індустрія високих технологій в епоху глобальної конкуренції / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1993. - № 8, с. 132-142.

10. Бубенніков А., Мамрикін Г. Світовий ринок мікроелектроніки / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1995. - № 6, с. 121-136.

11. Бурнаева Є. Північна Європа в міжнародному поділі праці / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1994. - № 12, с.12.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.ef.wwww4.com/

[1] Регіональна економіка: Учеб. посібник для вузів / Т.Г. Морозова, М.П. Победин, Г.Б. Поляк та ін; Під ред. проф. Т.Г. Морозової. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1995. - С. 62.

[2] Див там же. - С. 62.

1 Регіональна економіка: Учеб. посібник для вузів / Т.Г. Морозова, М.П. Победин, Г.Б. Поляк та ін; Під ред. проф. Т.Г. Морозової. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1995. - С. 62.

1 Регіональна економіка: Учеб. посібник для вузів / Т.Г. Морозова, М.П. Победин, Г.Б. Поляк та ін; Під ред. проф. Т.Г. Морозової. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1995. - С. 62.

2 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.120.

3 Там же. - С.120.

1 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.120.

2 Там же. - С.120.

1 Економіка: Підручник / За ред. доц. А.С. Булатова. - М.: Видавництво БЕК, 1996. - С. 476.

[3] Седлак М. Структурні зміни в економіці і структурна політика / / Проблеми теорії і практики управління. - 1996. - № 1, с.14.

[4] Там же. - С. 14.

[5] Там же. - С. 14.

1 Седлак М. Структурні зміни в економіці і структурна політика / / Проблеми теорії і практики управління. - 1996. - № 1, с.14.

2 Там же. - С. 14.

3 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.153.

4 Там же. - С.153.

1 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.154.

2 Там же. - С. 166.

1 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.168.

2 Там же. - С.168.

3 Там же. - С.168.

1 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.234.

2 Там же. - С. 234.

1 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.236.

2 Там же. - С.236.

3 Там же. - С.236.

4 Там же. - С.247.

1 Черковец О. Промислова політика розвинених країн / / Світова економіка і міжнародні відносини. - 1996. - № 2, с. 68.

1 Кудрі В. Науково-технічний прогрес: нотатки про світовий досвід / / Суспільство і економіка. - 1993. - № 7-8, с. 21.

2 Там же. - С. 22.

3 Там же. - С. 22.

4 Там же. - С. 22.

1 Кудрі В. Науково-технічний прогрес: нотатки про світовий досвід / / Суспільство і економіка. - 1993. - № 7-8, с. 22.

1 Світова економіка / За ред. В. К. Ломакіна. - М.: Видавничий центр "Ан-кил", 1995. - С.124.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
115.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Структура світового господарства Центроперіферіческое будова світового господарства
Структура світового господарства
Масштаби і структура світового господарства
Суть і структура світового господарства 2
Суть і структура світового господарства 3
Суть і структура світового господарства
Сутність основні риси та структура світового господарства
Роль світового ринку в формуванні світового господарства
Галузева структура економіки
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru