додати матеріал


Відмінні ознаки антикризового управління

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКА ГУМАНІТАРНА АКАДЕМІЯ
__________________________________________________________________
Кафедра менеджменту,
державного і
муніципального управління
ДИПЛОМНА РОБОТА
ТЕМА: Відмітні ознаки антикризового управління в банку
                                                                    Виконав: 5 курс, очна
курс, форма навчання
Трапезников Костянтин Михайлович
(П.І.Б.)
Науковий керівник: __________
вчений ступінь, долость
                                                                    _________
(П.І.Б.)
Робота допущена до захисту
рішенням засідання кафедри
від «___» ___________ 200__р.
Зав. кафедрою: ____________
Дата захисту: _____________
Оцінка: __________________
Сочі - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ .. 5
1.1. Економічна ситуація. Внутрішні і зовнішні фактори впливу на діяльність кредитної організації. Ризики діяльності кредитної організації 5
1.2. Методи аналізу діяльності кредитної організації. 17
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКУ (ФІЛІЇ Внешторгбанк У М. СОЧІ) 43
РОЗДІЛ 3. АНТИКРИЗОВА УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ 60
ВИСНОВОК .. 65
Список використаних джерел ... 69

ВСТУП
Сформована напружена ситуація в економіці поступово охопила і банківську систему, призвела до збільшення кількості кредитних інститутів, що допускають порушення в своїй діяльності та мають незадовільні економічні показники. В якості причин, що породжують збільшення числа проблемних кредитних організацій, називають слабкий аналіз діяльності, низький рівень менеджменту, відсутність стратегічного планування, помилки у проведеній банками фінансову політику, шахрайство в банках та інші внутрішньобанківські проблеми. Безсумнівно, перераховані фактори мають значний вплив на стійкість кредитної організації, однак було б неправильно вважати винуватцями всіх бід тільки самі банки. Збитки та шахрайство з боку банків відбуваються в умовах, коли стимули в економіці спотворені, прибуток, отриманий в результаті прийняття на себе спекулятивних ризиків, потрапляє в приватні руки, а збитки розподіляються між усіма членами суспільства в умовах слабкого контролю за спекулятивними угодами. За допомогою організованого нагляду і забезпечення жорсткого дотримання діючих норм іноді можна запобігти випадкам шахрайства, проте, цими способами неможливо запобігти системні збитки, тобто збитки, які зазнає економіка країни разом з її банківською системою.
Банківська практика [38, 39, 40] довела відсутність єдиної універсальної методики визначення фінансового стану кредитних організацій, яка могла б давати комплексне визначення і діагностику на різних стадіях, а в деяких випадках і конкретні пропозиції щодо висновок кредитної організації з кризової ситуації. Схеми, розроблені ЦП для роботи з проблемними кредитними інститутами, передбачають заходи як рекомендаційного, так і примусового характеру, проте часто на практиці санація кредитної організації здійснюється на пізній, запущеної стадії проблемності, коли вже навіть заходи примусового характеру мало ефективні. Розпізнавання стану кредитної організації (діагностика) один з основних базових моментів, з якого має починатися антикризове управління.
У багатьох випадках погіршення стану проблемних кредитних установ починається з хронічною неплатоспроможності. Дозвіл банківських проблем найчастіше відкладається через небажання або нездатність визначити масштаб проблем. Погана бухгалтерська звітність приховує розмір збитків (як у фондах, так і в грошовій масі). Неплатоспроможні кредитні організації на перших етапах можуть легко приховати свої збитки, маскуючи сумнівні кредити. Нездатність вирішувати проблеми прихованих збитків створює систему помилкових стимулів у банківській справі, призводить до нераціонального розподілу ресурсів, веде до подальшого посилення диспропорцій в макроекономіці.
Основною метою даної роботи є вироблення конкретних рекомендацій щодо вдосконалення антикризового управління кредитними організаціями. На жаль, дана тема ще дуже слабо висвітлена у вітчизняній літературі: у нас практично відсутній досвід проведення подібних заходів.
У ході написання дипломного проекту Емпіричною основою дослідження послужили нормативні та опубліковані статистичні документи ЦБ РФ, матеріали семінарів та конференцій, організованих ЦП за участю представників наглядових органів інших країн, а також матеріали періодичної преси та опубліковані наукові праці, перелік яких наводиться у списку літератури.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
1.1. Економічна ситуація. Внутрішні і зовнішні фактори впливу на діяльність кредитної організації. Ризики діяльності кредитної організації
Основною тенденцією розвитку банківської системи до середини 1998 року була орієнтованість на розвиток операцій на фінансових ринках, насамперед на ринку державного боргу, а також на залучення вкладів населення і ресурсів з міжнародного ринку капіталів. При цьому в 1998 році банківська система почала відчувати негативний вплив кризи міжнародних фінансів і зростаючої недовіри до ринків країн, що розвиваються, яке відбилося в першу чергу на стані ринку державного боргу. Однак падіння цін на державні цінні папери до серпня 1998 року мали обмежені для банківської системи наслідки, які, крім того, в певній мірі нівелювалися діями Банку Росії, зокрема дозволом кредитним організаціям перевести частину державних цінних паперів з портфеля для перепродажів в інвестиційний портфель.
Обмеженість сфер застосування банківського капіталу на вітчизняних ринках не дозволила банкам змінити стратегію свого ринкової поведінки в умовах наростання кризових явищ.
Частка кредитів господарству протягом 1998 року перебувала на рівні 32-33 відсотків від банківських активів, державних цінних паперів (без урахування Ощадного банку) - 11-12 відсотків. При цьому російські банки до початку 1998 року накопичили значні зобов'язання перед банками-нерезидентами за кредитами в іноземній валюті (12,7% пасивів), які зберігалися і в 1998 році. В умовах несприятливого для розвитку банківської системи стану фінансів реального сектору економіки практично була відсутня можливість розширення ресурсної бази банків за рахунок інших джерел. Так, за період з 1.01.98 по 1.08.98 кошти, залучені від підприємств, організацій, населення, знизилися на 3 млрд. рублів, а їх частка в пасивах залишилася практично незмінною - 45%.
Іншим чинником зростання залежності банків від ринкових факторів стало те, що банки, в основному, великі, взяли на себе хеджування валютних ризиків нерезидентів, які вклали кошти в ГКО-ОФЗ, шляхом проведення з ними термінових угод на постачання іноземної валюти. Загальний обсяг зобов'язань російських банків (без Ощадбанку РФ) на поставку іноземної валюти нерезидентам, станом на 1.08.98 склав 87,9 млрд. рублів, або 86% до їх сукупного капіталу [40].
За інформацією Банку Росії число діючих в РФ кредитних організацій, що мають право на здійснення банківських операцій, скоротилася до 1 січня 1999 року до 1476 з 1496 на 1 грудня 1998 (Таблиця 1.1).
Число банків скоротилася до 1447 з 1468, небанківських кредитних установ - збільшилася до 29 з 28. На 01.01.98 року в РФ діяло 1697 кредитних організацій, що мають право на здійснення банківських операцій, у тому числі 1675 банків і 22 небанківських кредитних організацій. Число найбільших з діючих в РФ кредитних організацій зі статутним капіталом від 40 млн. руб. і вище зросла на 01.01.99г. до 201 з 132 на 01.01.98г. Число кредитних організацій зі статутним капіталом менше 500 тисяч рублів на 01.01.99г. скоротилося до 90 зі 198 на 01.01.98г. (Таблиця 1.2).
Найбільш численними є групи кредитних організацій зі статутним капіталом від 5 млн. руб. до 10 млн. крб., чий питома вага від загального числа збільшився на 1 січня 1999 року до 22.7% з 20.3% на 1 січня 1998, а також з статутним капіталом від 10 млн. руб. до 20 млн. крб., чия частка на 1 січня 1999 року збільшилася до 16.6% з 15.0% на 1 січня 1998 року. [34]. Олігархи банківської системи (банки, із зареєстрованим статутним капіталом понад 40 млн. крб.) Перебувають лише на п'ятому місці. Однак, використовують майже 92% активів всієї банківської системи. Нижче наведено окремі показники діяльності комерційних банків. Групують ознакою таблиці є величина активів (Таблиця 1.3).
Як видно з таблиці, банки перших двох сотень (13.36% всіх банків країни) за величиною своїх активів є системоутворюючими. Вони є основними учасниками і гравцями на ринку цінних паперів, вони мають велике число філій (76,7% від числа всіх наявних філій на території РФ), вони працюю на валютному ринку, на ринку векселів, ними видається основна маса кредитів (92,9 % всіх виданих кредитів)
Таблиця 1.1
Кількість і структура зареєстрованих кредитних організацій у РФ *
1998р.
1999р.
01.01
01.04
01.07
01.10
01.12
01.01
01.04
1. Зареєстровано кредитних організацій Банком Росії - всього
2552
2545
2525
2501
2484
2481
2452
в тому числі:
- Банків
2526
2519
2498
2473
2455
2451
2430
- Небанків. кр. організацій
26
26
27
28
29
30
32
1.1. Зареєстровано кредитних організацій зі 100%-вим іноземним участю в капіталі
16
16
18
18
18
19
21
1.2. Кредитні організації, зарегистрир. Банком Росії, але ще не сплатили статутний капітал і не отримали ліцензію (у рамках зак. Вуст. Терміну)
6
1
2
0
1
3
2
в тому числі:
- Банків
1
0
1
0
0
2
2
- Небанківських кр. орг-цій
5
1
1
0
1
1
0
2. Небанківські кредитні організації, зар. іншими органами
3
2
2
2
2
2
2
3. Кредитні організації, що мають право на осуществл. банківських операцій - всього
1697
1641
1598
1531
1496
1476
1433
в тому числі:
- Банків
1675
1616
1572
1503
1468
1447
1401
- Небанківських кр. орг-цій
22
25
26
28
28
29
32
*
Тут і далі всі статистичні дані про банківський сектор економіки взяті з "Бюлетеня банківської статистики", № 4, 1999
Таблиця 1.2
Угруповання діючих кредитних організацій за величиною
зареєстрованого статутного капіталу
До 500
тис.руб.
Від 500 т.
до 2 м.р.
Від 2 м.
До 5 м.р.
Від 5 м.
до 10 м.р.
Від 10 м.
до 20 м.р.
Від 20 м.
до 40 м.р.
Від 40 м.р. і вище
Всього
Кількість
Кількість
Кількість
Кількість
Кількість
Кількість
Кількість
Кількість
1998
01.01
198
284
327
345
255
156
132
1697
01.04
165
266
294
331
262
169
154
1641
01.07
132
242
276
339
258
181
170
1598
01.10
114
201
256
334
244
196
186
1531
01.12.
99
184
234
341
242
202
194
1496
1999
01.01
90
173
219
335
245
213
201
1476
01.04
73
146
200
326
236
226
224
1431
Така ситуація склалася в банківському секторі економіки. Але це одна сторона медалі, яка малює всі наявні ресурси і потенціали в райдужному світлі. Що ж являє собою інша "зворотний" бік банківської системи Росії?
В умовах, що банківська система, ориентировавшаяся на стабільність валютного курсу та ринку державного внутрішнього і зовнішнього боргу Російської Федерації, виявилася не в змозі протистояти негативним впливам фінансової кризи.
Фінансова криза завдала серйозного удару і по стійкості російських банків. Тільки за серпень банківські капітали (без врахування Ощадбанку РФ) скоротилися на 13,5 млрд. рублів, або на 13,2%, утворилися збитки в сумі 6,8 млрд. рублів. Кошти на розрахункових, поточних рахунках, депозити підприємств і організацій за цей же період скоротилися в рублях на 7,1 млрд. рублів, або на 15,5%, у валюті - на 1,8 млрд. дол або на 23%.
Звуження ресурсної бази кредитних організацій призвело до згортання програм кредитування реального сектора економіки. У серпні поточного року кредити, надані банками підприємствам і організаціям, в рублях скоротилися на 8 млрд. рублів, або на 8,4%, у валюті - на 2,8 млрд. дол або на 22,1%.


Таблиця 1.3
Окремі показники діяльності кредитних організацій, згрупованих за величиною активів (млн. крб.)
Показник
Групи кредитних організацій, які ранжуються за величиною активів
(За убуванням), за станом на 1.01.98г.
1-5
6-20
21-50
51-200
201-1000
1001-1496
Разом
Кількість філій на території РФ, одиниць
1978
256
361
889
959
99
4542
Обсяг кредитів, наданих підприємствам,
Організаціям, банкам і фізичним особам,-всього
152290
122825
61552
46635
27662
1497
412461
З них: прострочена заборгованість
24337
7163
5002
5454
2671
237
44864
в тому числі наданих:
- Підприємствам та організаціям
76872
89115
49390
34161
21044
1037
217619
з них: прострочена заборгованість
18527
5141
3372
4449
2121
174
33783
- Фізичним особам
5675
3967
2129
3407
3537
355
19070
з них: прострочена заборгованість
487
200
95
198
253
45
1277
- Банкам
44217
7598
5330
4465
1544
81
63235
з них: прострочена заборгованість
2593
1325
887
684
262
18
5769
Обсяг вкладень в державні цінні папери
120882
12245
12997
10287
4884
236
161532
Обсяг вкладень в векселі
8822
14151
13022
11479
11308
727
59510
Обсяг вкладень в акції та паї підприємств і
Організацій-резидентів (крім банків)
2156
3203
776
2167
1297
79
9679
Сума коштів підприємств та організацій на рахунках
47340
41840
20968
28800
20635
867
160450
Сума бюджетних коштів на рахунках
7343
7657
3595
3133
2170
101
23999
Обсяг вкладів фізичних осіб
140591
14061
5484
12060
9472
310
181979
Ст-ть це повернеться. на ринку боргових зобов'язань
10129
9302
4739
6223
5443
179
36014
Усього активів
520861
251863
140873
131936
88543
4989
1139065
9
Підпис: 9


Зниження рівня довіри як до банківської системи в цілому, так і до окремих банків призвело до заморожування операцій на міжбанківському кредитному ринку, неможливості раціонального перерозподілу грошових ресурсів у фінансовому секторі економіки, а також до масштабного переходу клієнтів на обслуговування з одних банків в інші. За серпень обсяг залучених міжбанківських кредитів і депозитів знизився в рублях на 6,1 млрд. рублів, або на 35,6%, у валюті - на 230 млн. дол, або на 9,5%.
Ситуація в банківській системі також посилилася відтоком коштів населення з банків в умовах фактичної девальвації рубля і зростання недовіри до банків, що виразилося в скороченні величини вкладів населення в рублях на 6,5 млрд. рублів і на 0,9 млрд. дол у валюті.
У результаті дії всіх факторів банківська система почала відчувати дефіцит ліквідності.
У загальній кількості діючих банків різко (з 36% на 1.08.98 до 42,5% на 1.09.98.) Підвищилася питома вага фінансово нестійких банків, а частка активів, що припадає на цю групу банків, зросла з 12% на 1.08.98 до 43,7% на 1.09.98 сукупних активів банківської системи. Відбулося також значне зниження кількості фінансово стійких банків (банки без ознак фінансових труднощів і банки, що мають окремі недоліки в діяльності) у групі 30 найбільших банків (з 30 на 1.08.98. До 11 на 1.09.98.).
Найбільших втрат криза завдала в силу специфіки структури їх балансів (переважання операцій на ринках ГКО-ОФЗ, валютному ринку та операцій з вкладами населення) найбільшим московським банкам. Однак і в ряді інших регіонів значна кількість банків буде відчувати серйозні проблеми з достатністю капіталу. Наприклад, в Далекосхідному регіоні таких банків 37% від їх загальної кількості по регіону, в Поволзькому регіоні - 29%, Волго-Вятському регіоні - 26%, Східно-Сибірському регіоні - 25% [34, 40]
Таким чином, нинішня фінансова криза завдала відчутного удару по банківській системі, що виразилося в зниженні банківського капіталу і виникненні дефіциту ліквідності.
За даними комерційних банків, збитки банківської системи станом на 1.03.99 склали 35,3 млрд. рублів у порівнянні з 2,9 млрд. рублів прибутку на 1.08.98, а питома вага збиткових банків у загальній кількості діючих виріс з 32% на 1.08.98 до 37,4% на 1.03.99. Сукупний капітал банківської системи (за методикою Банку Росії без врахування Ощадбанку Росії) скоротився за період з 1.08.98 по 1.03.99 зі 102,1 до 41,2 млрд. рублів, або на 59,6%.
Найбільший удар криза завдала найбільшим багатофілійного банку в силу специфіки структури їх операцій, які включають значні вкладення на ринках ГКО-ОФЗ, великий обсяг термінових угод на валютному ринку, активну роботу з вкладами населення. Втрати, понесені великими багатофіліальними банками, визначили також виникнення складнощів з обслуговуванням бюджетних коштів банківською системою і стали однією з основних причин заморожування операцій на ринку міжбанківських кредитів.
Частка активів проблемних банків у сукупних активах банківської системи збільшилася з 1.08.98 по 1.03.99 відповідно з 12,1 до 43,3%. Частка проблемних банків у загальній величині залучених банківською системою коштів населення у вклади (без врахування Ощадбанку Росії) збільшилася за той же період з 12,9 до 58,5%. За період з серпня 1998 року по березень 1999 року частка проблемних банків у загальному обсязі розміщених в банківській системі бюджетних коштів зросла з 12,9 до 40,9%, а в загальному обсязі залучених міжбанківських кредитів - відповідно з 15,7 до 78,3 % [31]
Економічна криза сприяв загостренню проблеми функціонування комерційних банків, що було передбачене фахівцями Світового Банку, які ще в 1992-1993 роках попереджали, що комерційні банки в Росії неминуче зіткнуться з двома проблемами: ліквідністю та портфелем активів.
Ситуація на фінансовому ринку ускладнюється ще й тим, що нездатність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу неминуче відіб'ється на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва.
Узагальнення матеріалу робіт [37, 38, 39] дозволяє підрозділити основні причини, що впливають на стійкість комерційних банків, на зовнішні (які не залежать від роботи банку) і внутрішні (які є відображенням ефективності функціонування самого банку). Основною відмінністю цих факторів полягає в тому, що зовнішні фактори повинні об'єктивно враховуватися, а зовнішні - підлягають оцінці і управлінню. Також їх можна підрозділити на кілька основних груп:
1. Загальноекономічні умови: ресурси для інвестицій; конкурентноздатність місцевих товарів; приплив (відплив) капіталу; промисловий потенціал; вибуття і оновлення основних фондів; структура експорту, імпорту; темпи інфляції.
2. Стан внутрішнього грошово-фінансового ринку: маржа за кредитами; прибутковість грошового, валютного, фінансового ринків; політика Центрального банку; спеціалізація у сфері банківських послуг.
3. Соціально-політична ситуація: політична стабільність в країні; політика уряду; залежність від регіональних і республіканських умов; сприятливі (несприятливі) зовнішньоекономічні умови.
4. Внутрішні фактори фінансової стійкості банку: політика банку; стратегічне планування; рівень управління; кваліфікація кадрів; взаємини з засновниками; забезпеченість власними коштами; система ефективного внутрішнього аудиту; обсяги створених резервів.
Імовірність несприятливого впливу конкретних факторів або їх комбінацій на надійність банку характеризується ризиками. Під "ризиком" у банківській діяльності тут і далі розуміється можливість втрати ліквідності і (або) фінансових втрат (збитків), пов'язана з внутрішніми і зовнішніми факторами, що впливають на діяльність банку [38, 40].
Ризики з'являються в результаті невідповідності прогнозів реально розвиваються подіям. Ризики дуже складно класифікувати за факторами, їх викликають, так як їх прояву сприяє вплив сукупності різних як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
Агрегируя дані вітчизняної банківської літератури [37, 38, 39], констатуємо, що в сучасній економіці отримали найбільшу популярність наступні категорії банківських ризиків:
q ризик ліквідності пов'язаний з втратою можливості швидко перетворювати свої активи в грошову форму або залучати додаткові ресурси в достатньому обсязі для оплати пропонованих зобов'язань;
q процентний ризик пов'язаний з коливаннями процентних ставок на ринку. Якщо, наприклад, на ринку сталося падіння ставок, розміщення проводиться під більш низький відсоток, а ставки за залученими банком коштами не змінилися, то банк зазнає збитків, оскільки буде виплачувати підвищені відсотки за залученими коштами;
q кредитний ризик пов'язаний з тим, що банк знаходиться в дуже великій залежності від клієнта або групи взаємозалежних клієнтів, якщо вони не погашають кредит. Кредитний ризик може бути пов'язаний з сектором економіки, або з особливостями географічного регіону;
q розрахункові ризики (пов'язані з контрагентами) - це ризики, асоційовані з контрагентом по операції, причому, як правило, це міжбанківські угоди або угоди, що здійснюються через платіжну систему, де нездатність контрагента зробити своєчасний розрахунок негативно позначається на ліквідності і платоспроможності самого банку;
q ринковий ризик пов'язаний з можливим знеціненням цінних паперів і може виникати в результаті коливання норми позичкового відсотка, зміни прибутковості фінансового добробуту компаній-емітентів, а також інфляційного знецінення грошей;
q політичний ризик визначається стабільністю і передбачуваністю політичного клімату в країні, рівнем протистояння окремих політичних сил, можливістю різкої зміни пріоритетів та напрямки розвитку країни, відносини з країнами-контрагентами по зовнішньоекономічній діяльності клієнтів російських банків;
q валютний ризик виникає при проведенні валютних операцій банком і пов'язаний з можливістю грошових втрат у результаті непередбачуваного коливання ціни валютних ресурсів;
q ризик зміни кон'юнктури ринку виникає при виникненні різких і несприятливих змін на окремих сегментах фінансового ринку. Якщо банк має вузьку спеціалізацію і працює тільки на даному ринку, то така ситуація суттєво підриває надійність банку. Для універсальних банків втрата окремих ринків менш болюча, але теж може стати причиною збоїв в його роботі;
q ризик країни залежить від політико-економічної стабільності країн-клієнтів або країн-контрагентів, імпортерів та експортерів, які працюють із даним банком. Одним з можливих способів оцінки рівня ризику країни є індекс БЕРИ (німецька фірма БЕРИ, яка визначає його чотири рази на рік);
q ризик форс-мажорних обставин залежить від настання обставин непереборної сили, що виникають в результаті надзвичайних і нездоланних подій. Частково його можна визначити за таблицею "Інтегральна і приватні бальні оцінки країн світу за ступенем ризику інвестування та надійності ділових зв'язків" в журналі "Euronomy". Однією з приватних оцінок є показник ймовірності виникнення форс-мажорних обставин.
Резюмуючи вищесказане, можна зробити наступний висновок: в даний час криза банківської системи придбав величезних масштабів. Число інвестиційно-кредитних інститутів, що зазнають будь-які фінансове труднощі і мають первинні (і більше) ознаки проблемності, постійно зростає. Це викликано як ще більш ускладнилася загальноекономічною ситуацією в цілому, так і підвищеної ризикованістю функціонування окремо взятої кредитної організації в загальному в банківській системі. Стан банківської системи, при якому досить велику частку займаю проблемні кредитні організації, відтягли на себе частину банківського кругообігу і, в основному, грають значущу роль в економічній ситуації регіонів, може ще сильніше посилити положення економіки в цілому. Для запобігання цьому процесу необхідне комплексне рішення про реструктуризацію банківської системи взагалі, і проблемних інститутів - зокрема.
1.2. Методи аналізу діяльності кредитної організації
В даний час авторами різних економічних посібників з банківського аналізу виділяються два основних види аналізу діяльності кредитної організації: внутрішній і зовнішній [37, 38, 39]
Зовнішній аналіз складається з трьох основних складових: 1) аналіз органами нагляду ЦБ; 2) рейтингова система оцінки діяльності кредитної організації; 3) аналіз, здійснюваний вкладниками і просто зацікавленими особами.
Внутрішній аналіз здійснюється внутрішніми аналітичними підрозділами банку.
При вирішенні питань щодо фактично виявленими кризовим кредитним організаціям необхідно відштовхуватися від того, що ці інститути замкнули на собі частину економічного процесу і банкрутство таких організацій дестабілізує економічне становище. Нам необхідне комплексне рішення з фінансового оздоровлення проблемних кредитних організацій.
Однак, існуючі методики аналізу, на жаль, можуть зафіксувати вже відбулося кризове становище банку, а не ранні його стадії. І ці методики, в основному, підвладні лише органам нагляду за діяльністю кредитних організацій територіальних підрозділів Банку Росії. Більш того, ці методики так званого "зовнішнього" аналізу.
Самі кредитні організації не зацікавлені в оголошенні себе відчувають труднощі (хоча на початкових етапах, кому як не їм чітко знати про розпочаті проблемах), оскільки це відштовхне від них клієнтів. Вони самі намагаються вирішити свої проблеми шляхом пошуку стратегічних партнерів або реінвестицій. Однак, часто це буває безрезультатно.
Використовувані органами нагляду методи дозволяють дистанційно оцінити становище кредитної організації (за фінансової звітності) і в разі виявлення первинних ознак проблемності починати діяти більш цілеспрямовано (інспекторські перевірки на місцях (як форма прояву наглядової функції ЦБР) мають своїми цілями здійснення функцій нагляду, регулювання та контролю, а головною метою - визначити безпосередньо на місці реальний фінансовий стан кредитної організації та її філій, виявити ситуації, що загрожують інтересам кредиторів і вкладників, перевірити дотримання кредитними організаціями та їх філіями чинного банківського, валютного законодавства та нормативних актів Банку Росії).
Найбільш повне і детальне дослідження діяльності кредитної організації може бути здійснено за допомогою внутрішнього аналізу, який проводиться безпосередньо співробітниками самого кредитної установи, які мають доступ до найширшої і достовірною інформацією, що включає не лише фінансову звітність банку, але і аналітичні розшифровки всіх статей і дані спеціальних спостережень (архіви, картотеки тощо).
Внутрішній аналіз фінансового стану кредитної організації включає в себе ряд процедур. У найбільш загальному вигляді ці процедури можуть бути представлені таким чином:
q Експрес-аналіз.
Метою цього виду аналізу є наочна і проста оцінка фінансового стану кредитної організації та динаміки її розвитку. Експрес-аналіз проводиться в три етапи [37, 38, 39].
а) Підготовчий етап. Даний етап служить для підготовки фінансової інформації до розрахунку. Ця робота носить значною мірою технічний характер. Тут проводиться візуальна і найпростіша рахункова перевірка за формальними ознаками і по суті: визначається наявність всіх необхідних форм і додатків; перевіряється валюта балансу, взаємна ув'язка показників звітних форм та контрольні співвідношення; збирається система коефіцієнтів, найбільш повно відображає мети проведеного аналізу, проводиться підготовка звітних форм .
Після того як баланс (та інші форми) підготовлений до аналізу, вибирається методика експрес-аналізу, найбільш повно відповідає мети його проведення (у даній ситуації - визначення надійності кредитної організації).
Для проведення оцінки фінансового стану (надійності) кредитної організації при експрес-аналізі зазвичай використовуються два шляхи: або структурно-коефіцієнтний аналіз (основні висновки про надійність робляться на основі вивчення структури балансу, а ряд коефіцієнтів служить для коректування отриманих результатів), мета балансу при даному методі аналізу настільки велика, що структурно-коефіцієнтний аналіз іноді називають методом аналізу балансу; або всі характеристики розраховуються на основі системи коефіцієнтів. Але в будь-якому випадку перед аналізом проводиться структуризація балансу - в активах і пасивах балансу формуються угруповання рахунків з однорідним економічним змістом. При цьому якість отриманих результатів буде залежати від правильності складання угруповань рахунків, що беруть участь в аналізі, і відповідно контрольних значень показників тим умовам, в яких працює банк.
Система коефіцієнтів для аналізу різних форм звітності може дещо відрізнятися, пов'язано це насамперед з тим, що неможливо коректно скласти еквівалентні поняття (угруповання рахунків), що беруть участь у розрахунку за різними формами звітності. Тому для різних форм система коефіцієнтів, що описує основні характеристики надійності, змінюється з тим, щоб найбільш повно оцінити аналізовані характеристики.
б) Розрахунковий етап. На даному етапі за наявної фінансової звітності проводиться розрахунок угруповань і коефіцієнтів.
в) Аналітичний етап. Цей етап є найбільш відповідальним, тому що на ньому виробляється аналіз отриманих результатів розрахунку і дається оцінка фінансового стану кредитної організації.
Умови, в яких кредитної організації доводиться працювати на фінансовому ринку, з точки зору надійності можна розділити на 3 основні групи: а) відносна фінансова стабільність ринку, б) виникнення окремих криз на фінансовому ринку, в) системна криза фінансового ринку.
Відповідно результатами аналізу може бути характеристика кредитної організації як:
Ø здатної працювати без збоїв в будь-якій кризовій ситуації;
Ø здатної протистояти окремим видам ризиків (кризовим проявам ринку);
Ø здатність працювати тільки на стабільному фінансовому ринку, при цьому будь-який збій у роботі може стати причиною кризи та банкрутства банку.
Так як сутність експрес-аналізу полягає у відборі мінімально допустимої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних в обчисленні показників, то в результаті його проведення досить точно можна визначити фінансовий стан кредитної організації як абсолютно надійне, або - найбільш проблемне. Для оцінки ж здатності протистояти окремим видам ризиків, слід додатково проводити більш деталізований аналіз фінансового стану. Однак необхідно відзначити, що для професіоналів навіть такий, наближений аналіз дозволяє скласти більш розгорнуту картину фінансового стану. Для визначення найбільшої надійності чи проблемності, коефіцієнти, використовувані в аналізі, мають два контрольних значення: припустиме і критичний. Причому в якості допустимого вибирається таке значення показника, що характеризує кредитну організацію як здатну впоратися з будь-якими труднощами в роботі, спираючись тільки на наявні в її розпорядженні ресурси, тобто не привертаючи ресурсів з фінансового ринку.
Для одержання загальної оцінки надійності банку проводиться порівняльний аналіз розрахунку окремих коефіцієнтів і на його основі робиться попередній висновок про надійність банку: абсолютна надійність, відносна надійність або сумнівна надійність.
Як вже зазначалося, висновок про надійність кредитної організації та інші характеристики її фінансового стану не можна засновувати тільки на результати фінансової звітності, тим більше на результати експрес-методик.
Тому отримані результати розрахунків повинні бути доповнені інформацією про платіжної дисципліни в банку, про його роботу в кризових ситуаціях, компетентності керівництва, склад його засновників, спектрі його діяльності, іміджі на фінансовому ринку і іншої подібної інформацією.
На основі результатів експрес-аналізу визначається доцільність і необхідність проведення більш детального аналізу (можливо за окремими характеристиками фінансового стану).
q Деталізований аналіз
Мета даного аналізу - більш докладна, всебічна оцінка фінансового стану кредитної організації як за аналізований період, так і на перспективу. Він конкретизує і доповнює результати експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.
У загальному вигляді деталізований аналіз фінансового стану включає наступні етапи:
а) Підготовка до аналізу (попередній етап):
Ø характеристика напрямів діяльності кредитної організації;
Ø перевірка правильності оформлення фінансових документів;
Ø перевірка балансу на достовірність;
Ø перевірка дотримання обов'язкових нормативів ЦБ РФ;
Ø перевірка загальної фінансової звітності;
Ø уточнення схеми аналізу (структура і коефіцієнти);
Ø уточнення критеріїв оцінки.
На попередньому етапі здійснюється підготовка звітності до подальшої аналітичної роботи: оцінюється правильність складання та достовірність наданих даних, структуруються окремі статті активу і пасиву балансу, звіту про прибутки та збитки, аналітичних таблиць, окремих нормативних показників. Далі на основі структурованої первинної інформації проводиться вибір абсолютних і відносних показників, що характеризують ту чи іншу сторону фінансового стану кредитної організації, і визначається порядок їх розрахунку. Потім всі показники групуються в аналітичні таблиці за напрямами проведених досліджень.
б) Розрахунок показників з фінансової звітності (розрахунковий етап):
Структура балансу: а) структура брутто; б) структура нетто; в) аналітична структура. Аналітичні коефіцієнти: а) достатність капіталу, б) якість активів; в) ділова активність; г) фінансова стабільність; д) прибутковість (прибутковість); е) ліквідність.
Розрахунковий етап включає в себе визначення виду і необхідного числа аналітичних таблиць, вибір методів аналізу, форм відображення динаміки та структури досліджуваних показників, проведення необхідних розрахунків.
в) Оцінка результатів аналізу (аналітичний етап) з написанням аналітичного висновку про фінансовий стан кредитної організації.
На заключному етапі аналізу проводиться опис отриманих результатів розрахунку, робляться висновки, готуються аналітичні записки, коментарі, доповіді. При цьому треба мати на увазі, що (як і експрес-аналіз) результати виконаних аналітичних процедур не повинні бути єдиним і безумовному критерієм для остаточного висновку про фінансовий стан банку. Не секрет, що процес аналізу більшою мірою мистецтво. "Матеріальною основи" аналізу для отримання конкретних і абсолютно достовірних результатів часто буває недостатньо. Необхідний також інтелект, досить високий рівень кваліфікації, а також додаткові відомості про об'єкт, крім того, самі підходи до аналізу надійності комерційного банку в Росії ще рясніють безліччю прогалин.
Основоположними елементами внутрішнього аналізу кредитної організації часто є показники, використовувані для звітності в органи нагляду. Принципові доповнення для цілей внутрішнього аналізу кредитні організації, в основному, запозичують з вже існуючих методик.
В успішному вирішенні завдань ефективного функціонування банківської системи країни велику роль відіграє система оцінки фінансового стану кредитної організації Центральним Банком Росії (тут і далі теоретичні та практичні аспекти економічного стану будуть вестися на основі комерційного банку, як одного з видів кредитної організації). Така оцінка базується в даний час, в основному, на розрахунку обов'язкових нормативів та на аналізі загальної фінансової звітності [1, 2, 3, 5, 9, 14, 15, 16, 18, 19, 37, 38, 39, 40, 41 ].
q Економічні нормативи. Для забезпечення стійкості банківської системи Центральний банк РФ встановлює ряд економічних нормативів, тобто певних коефіцієнтів з заданим рівнем.
Централізовано встановлені економічні нормативи включають такі показники: а) норматив достатності капіталу; б) нормативи ліквідності балансу кредитної організації; в) нормативи обмеження великих ризиків області залучення і розміщення ресурсів.
За допомогою економічних нормативів регулюється, по-перше, абсолютний і відносний рівень власного капіталу кредитної організації, по-друге, ліквідність балансу, по-третє, диверсифікація активних і пасивних операцій кредитної організації, по-четверте, створення кожної кредитної організацією централізованих резервів для забезпечення фінансової стійкості банківської системи в цілому.
Аналіз економічних нормативів здійснюється за такими напрямами:
а) порівняння фактичних значень показника з нормативним;
б) розгляд динаміки зміни аналізованого показника;
в) виявлення факторів, які вплинули на показники.
Алгоритм аналізу діяльності кредитної організації наглядовими органами ЦБ представляє з себе наступний набір етапів:
На першому етапі аналізу необхідно скласти таблицю, що характеризує фактичний рівень економічних нормативів у зіставленні з його граничним значенням.
На другому етапі перевіряється відповідність кожного показника його нормативному рівню.
Далі необхідно розглянути показники в динаміці, щоб переконатися в стійкості або випадковості ситуації.
На третьому етапі проводиться пофакторного аналізу істотних відхилень. При стійкій негативної тенденції такий аналіз здійснюється на ряд дат, щоб виявити причини відхилень.
Аналіз стану капіталу розглядається у взаємозв'язку з аналізом показника, що характеризує достатність капіталу (Н1).
Коефіцієнт достатності капіталу (Н1) зумовлений двома його складовими: обсягом власного капіталу і сумою сукупного ризику активів. Вплив цих компонентів на аналізований нормативний коефіцієнт протилежно: коефіцієнт достатності капіталу зростає при зростанні обсягу власного капіталу і знижується при збільшенні ризику активів. Мінімальне значення (для банків з величиною власного капіталу менше 1 млн. ЕКЮ) з 01.02.98г. встановлено на рівні 7%.
Аналіз коефіцієнтів ліквідності починається з коефіцієнта поточної ліквідності Н2. Його рівень залежить від обсягу загальної суми ліквідних активів (грошові кошти і активи до 30 днів) і суми зобов'язань по рахунках до запитання і термін до 30 днів. Критеріальний рівень - 20%.
Поряд з показником поточної ліквідності відповідно до Інструкції ЦБ РФ № 1 вводиться показник миттєвої ліквідності банку (Н3), який визначається у вигляді відношення високоліквідних (грошові кошти в готівковій та безготівковій формі) активів до швидкого обертання депозитами до запитання. Критеріальне значення з балансу на 01.02.98 - 50%, з балансу на 01.02.99 - 70%.
Показник довгострокової ліквідності банку (Н4). Він розраховується як відносини довгострокових кредитів (терміном понад один рік) до власного капіталу та зобов'язань банку строком погашення понад один рік. Максимальне значення встановлено в межах 120%.
Показником ліквідності є також і наступний показник, що характеризує частку ліквідних активів у загальній сумі реальних активів (Н5). Мінімально допустиме значення - 20%.
Одним з методів регулювання діяльності кредитних організацій, які мають розвиток останнім часом, є обмеження великих за величиною ризиків.
У зв'язку з цим в Інструкції ЦБ РФ № 1 передбачено ряд показників (Н6, Н7, Н8, Н9, Н10, Н11), за допомогою яких регулюються максимальні розміри здійснення кредитними організаціями окремих активних, пасивних і позабалансових операцій.
Коефіцієнт Н6 характеризує максимальний розмір ризику на одного позичальника, а також групу економічно або юридично пов'язаних між собою позичальників. Він розраховується як відносини сукупної суми кредитів, виданих кредитної організацією одному позичальнику або групі пов'язаних позичальників, а також гарантій, наданих одному позичальнику (групі пов'язаних позичальників) до обсягу власних коштів кредитної організації. Банк, що має більш велику суму власного капіталу, може збільшити максимальний розмір кредиту, що видається одному клієнту або групі взаємопов'язаних клієнтів. Мінімально допустиме значення встановлюється 25%.
Коефіцієнт Н7 обмежує максимальний ризик всіх великих кредитів. При цьому великим вважається сукупна позичкова заборгованість одного позичальника або групи взаємозалежних позичальників з урахуванням 50% сум позабалансових зобов'язань, що перевищує 5% власного капіталу кредитної організації. Цей показник визначається як відносини суми всіх великих кредитів, що знаходяться в портфелі банку, до обсягу його власного капіталу. Критеріальний рівень - у 1997 році - не більше, ніж у 10 разів, у 1998 році - 8 разів.
Вперше в банківській практиці Росії Інструкцією № 1 введено регулювання максимального розміру ризику на одного кредитора (вкладника) - показник Н8. Цей показник визначаться у вигляді співвідношення величини вкладу чи отриманого кредиту, отриманих гарантій та поручительств даної кредитної організацією, залишків за рахунками однієї чи пов'язаних між собою кредиторів (вкладників) і власні кошти кредитної організації. Максимально допустиме значення встановлюється у розмірі 25%.
Коефіцієнти Н9 і Н10 обмежують максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих банком своїм учасникам (акціонерам).
Показник Н9 відбиває максимальний ризик на одного акціонера (пайовика) банку - розраховується у вигляді відношення сукупної суми вимог банку в рублях і іноземній валюті (у тому числі і позабалансових) відносно одного акціонера (пайовика) до власного капіталу банку. Не може перевищувати 20%.
Показник Н10 - максимальний ризик на своїх інсайдерів, тобто фізичних осіб, які є або акціонерами (мають понад 5% акцій), або директорами та членами ради, членами кредитного комітету і т.д. і що мають або мали раніше відношення до питань видачі кредитів - визначається як відношення сукупної суми вимог (в тому числі і позабалансових) кредитної організації у рублях і іноземній валюті щодо одного інсайдера кредитної організації та пов'язаних з ним осіб до власного капіталу банку. Значення не може перевищити - 2%.
З метою посилення відповідальності банків перед вкладниками - фізичними особами ЦБ РФ ввів показник Н11, що обмежує обсяг залучених грошових вкладів (депозитів) населення сумою власного капіталу банку - розраховується як процентне співвідношення загальної суми грошових вкладів (депозитів) громадян, і величини власного капіталу банку. Максимально допустиме значення Н11 встановлюється у розмірі 100%.
Вперше в Росії вводиться показник, що обмежує частку використання власного капіталу банку для придбання часток (акцій) інших юридичних осіб (Н12) - розраховується у вигляді відношення розміру інвестованих і власних коштів кредитної організації. Під інвестуванням розуміється придбання банком часткою участі та акцій інших юридичних осіб. Максимально допустиме значення Н 12 встановлено в розмірі 25%.
Для аналізу ЦП недостатньо наявності тільки економічних нормативів, оскільки основним їх призначенням є регулювання діяльності комерційних банків. Для цілей більш повного аналізу ЦБР використовує Інструкцію № 17.
q Аналіз загальної фінансової звітності - це звітність комерційного банку, використовувана для ознайомлення і аналізу його діяльності Центральним банком, керівниками комерційного банку, іншими зацікавленими юридичними та фізичними особами, а також в подальшому - для відкритої публікації [5, 6, 7, 8, 9 , 15, 17, 18, 21, 22, 26, 37, 38, 39, 40].
Фінансова звітність повинна представляти своєчасну, правдиву та точну інформацію. Умови міжнародної інтеграції капіталів висувають певні вимоги до фінансової звітності, які полягають в необхідній уніфікації методів і підходів до її складання, що дозволяє зробити форми звітів інвесторів і потенційних отримувачів коштів різних країн порівнянними, порівнянними.
Першим суттєвим кроком на шляху до вирішення проблеми вдосконалення звітності комерційних банків Російської Федерації була розробка Робочою групою ЦБ РФ з реформи бухгалтерського обліку в комерційних банках Тимчасової Інструкції ЦБ РФ зі складання загальної фінансової звітності комерційними банками від 24.08.93 року № 17 (далі - Інструкція № 17).
Мета Інструкції - створити комерційним банкам нову форму загальної фінансової звітності, яка наблизить російські норми бухгалтерського обліку в банках до міжнародних стандартів та практики, дозволить банківським аналітикам проводити необхідний аналіз (при опублікуванні даних Інструкції № 17 буде створюватися велика база для зіставлення результатів діяльності різних комерційних банків ); дати можливість особам, зацікавленим в методах і результатах роботи того чи іншого комерційного банку, отримати максимум доступної інформації про сюжеті фінансовій установі.
Засадничі правила складання загальної фінансової звітності (за Інструкцією № 17). Подані форми звітності узагальнюють інформацію про ліквідність і платоспроможність комерційного банку. Така інформація необхідна для визначення здатності банку вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. У цьому відношенні пояснювальна записка до звітів є особливо важливою через що містяться в ній описів причин і наслідків їх взаємозв'язку, сто забезпечує повноту фінансової звітності.
У формах звітності також узагальнюється інформація про ризики, пов'язані з активами і пасивами, що враховуються на балансі комерційного банку і за балансом.
Активи та пасиви мають бути оцінені та відображені у звітах розумно з достатньою мірою обережності, щоб не переносити вже існуючі, потенційно загрозливі фінансовому становищу банку ризики, на наступні періоди.
Правила оцінки активів і пасивів повинні застосовуватися послідовно з року в рік, тобто комерційний банк повинен постійно керуватися одними й темі ж правилами бухгалтерського обліку, крім випадків істотних змін у своїй діяльності або в правовому механізмі.
У звітності повинні відображатися доходи і витрати, пов'язані виключно до звітного періоду в міру їх здійснення у ньому, незалежно від часу надходження платежів або коштів по них.
Внаслідок цього, доходи та витрати, нарощені, але не отримані або не виплачені до кінця звітного періоду, чи розрахунок за якими переноситься на майбутні періоди, повинні враховуватися у звітності того періоду, в якому вони виявлені (наприклад, у випадку видачі позички, за якою клієнт сплачує відсотки на кожне двадцяте число, банк повинен врахувати на кінець звітного періоду у своїх доходах решту відсотків з 20-го числа).
Фінансові звіти повинні достатньо ясними і докладними, щоб уникнути двозначності, правдоподібно відбивати операції комерційного банку та їх вплив на його фінансовий стан з необхідними поясненнями в записках.
Разом з тим, Інструкція № 17 не позбавлена ​​низки недоробок: в неї не внесені всі зміни, передбачені світовими стандартами і необхідні для складання російськими банками звітів, повністю приведених у відповідність до світової практики.
По-перше, Інструкцією не враховано вплив інфляції на фінансові показники діяльності банків, що містяться у їх звітності. А це дуже важливо для Росії, оскільки в умовах інфляції, що склалися в країні, оцінка ліквідності, рентабельності, надійності діяльності банку, ступеня ризику окремих операцій істотно спотворює визначення кордонів, зон фінансового ризику.
По-друге, Інструкцією не передбачено дотримання такого принципу міжнародних стандартів, як принцип консолідації. Фінансова звітність за новою формою складається комерційними банками з урахуванням своїх філій, але без врахування своїх дочірніх і спільних підприємств (банків), які є юридичними особами.
По-третє, в Інструкції не враховано принцип відстроченого оподаткування. За міжнародними стандартами прибуток не може залежати від податкової політики і податкові правила не повинні впливати на порядок бухгалтерського обліку операцій банку.
Комерційні банки повинні проводити авансові внески податку на прибуток, виходячи з прогнозованого прибутку, і лише після закінчення звітного періоду розрахувати суму податку виходячи з фактично одержаного прибутку. Різниця між сумою авансового внеску і фактичною сумою, що підлягає внеску до бюджету, уточнюється на суму, розраховану з урахуванням відсотка за користування банківським кредитом, встановленого в минулому звітному періоді ЦБ РФ. Такий підхід не відповідає принципу відстроченого оподаткування, прийнятого у міжнародній практиці.
Отже, загальна фінансова звітність комерційних банків вимагає подальшої доробки і вдосконалення. При цьому слід активно використовувати закордонний досвід (не варто винаходити "велосипед"), враховуючи специфіку умов, в яких працюють вітчизняні комерційні банки. Необхідно брати до уваги прийнятий в Росії план рахунків бухгалтерського обліку, порядок оподаткування та недосконалість нормативної бази.
Для повноцінної оцінки фінансового стану банку в рамках внутрішнього аудиту, для порівняння його роботи з діяльністю подібних за потенціалом кредитних організацій, для спрощення контролю з боку наглядових органів використовуються різні модифікації рейтингової оцінки. У більшості випадків і в зарубіжній, і у вітчизняній практиці при складанні рейтингу використовуються фінансові показники роботи банку і дані його балансу.
Рейтинг - це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика за певною ознакою, що дозволяє вибудовувати (групувати) комерційні банки в певній послідовності за ступенем убування даної ознаки.
Найбільш значущим рейтингом в нашій країні на сьогоднішній день по праву можна назвати рейтинг Центрального Банку РФ [37, 38, 39, 40]. Безсумнівно всім користувачам фінансової інформації про банки хочеться знати думку центрального контролюючого органу
В даний час базою для рейтингу Центрального Банку Росії служить щоквартальна фінансова звітність банків. Рейтинг Центрального Банку Росії включає чотири основні показники:
1) достатність капіталу (коефіцієнт Кука). Він розраховується відповідно до вимог Інструкції № 1 ЦБ РФ;
2) якість кредитного портфеля. Розрахунок цього показника здійснюється відповідно до Інструкції № 17 ЦБ РФ, тобто обсяг позик збільшується на відповідний коефіцієнт ризику, визначені для кожної з п'яти груп ризику. Потім отримані результати по групах складаються і загальна сума відноситься до загального числа позик;
3) прибутковість банку (відношення чистого прибутку до активів). Вона розраховується відповідно до Інструкції № 17 ЦБ РФ);
4) ліквідність банку. Показник ліквідності визначається наступним чином: від суми сукупних короткострокових активів зі строками погашення до 6 місяців віднімаються сукупні короткострокові зобов'язання, а отримана різниця ділиться на розмір сукупних активів (суму балансу, агреговану за Інструкцією № 17 ЦБ РФ).
Далі всі комерційні банки розбиваються на сім груп залежно від розміру капіталу. Для кожної з груп розраховуються вищезгадані чотири показники. Отримані результати використовують для ранжирування банків. Інтерес для ЦБР у зв'язку представляють банки, що опинилися в нижній частині таблиці, з тим щоб прийняти необхідні заходи з підтримки стабільності банківської системи країни.
Група
Розмір капіталу
1
До 500 тис. руб.
2
Від 500 тис.руб. до 2 млн. крб.
3
Від 2 млн. руб. до 5 млн. руб.
4
Від 5 млн. руб. до 10 млн. крб.
5
Від 10 млн. руб. до 20 млн. крб.
6
Від 20 млн. руб. до 40 млн. крб.
7
Понад 40 млн. руб.
Найбільш популярною методикою складання рейтингових оцінок у міжнародній банківській практиці є рейтингова система CAMEL [37, 39]. З 1978р. вона була введена в США в якості основної методики визначення фінансового стану комерційного банку, а в даний час набула застосування в більшості розвинених європейських країн. Безсумнівним достоїнством цієї системи є її простота і доступність для розуміння, а також досить повне охоплення найважливіших показників діяльності комерційного банку. Як відомо, CAMEL розшифровується так: С-capital adequacy - достатність капіталу; А - asset quality - якість активів; М - management - якість управління (менеджменту); Е - earning - прибутковість, прибутковість; L - liquidity - ліквідність банку.
Особливу увагу в даній системі приділяється аналізу достатності капіталу комерційного банку. Загальновизнано, що капітал банку повинен бути достатнім для покриття скорочення активів та інших можливих збитків. В якості оцінки стану банківського капіталу використовується коефіцієнт ризикових активів, рівний відношенню сукупного капіталу до ризикових активів. Цей коефіцієнт в американській банківській практиці розраховується по останньому балансу банку з урахуванням філій всередині країни і за кордоном.
Капітал (власні кошти) комерційного банку виконують кілька важливих функцій у щоденній діяльності та для забезпечення довгострокової життєздатності банку.
По-перше, капітал служить для захисту від банкрутства, компенсуючи поточні втрати до вирішення виникаючих проблем.
По-друге, капітал забезпечує кошти, необхідні для створення, організації і функціонування банку до залучення достатньої кількості депозитів. Новому банку потрібні кошти ще до його відкриття.
По-третє, капітал підтримує довіру клієнтів до банку і переконує кредиторів у його фінансовій силі. Капітал повинен бути достатньо великий для забезпечення впевненості позичальників у тому, що банк здатний задовольнити їх потреби в кредитах, навіть якщо економіка переживає спад.
По-четверте, капітал забезпечує кошти для організаційного зростання, надання нових послуг, виконання нових програм і закупівлі обладнання. У період зростання банк потребує додаткового капіталу для підтримки і захисту від ризику, пов'язаного з наданням нових послуг і розвитком банку (у тому числі створенням філій).
Крім того, капітал є основою для встановлення регулюючими органами нормативів, що визначають контрольовані показники його діяльності.
Основою власних коштів банку є статутний капітал. Умови роботи на фінансовому ринку вимагають від комерційних банків постійного його нарощування. На це ж спрямована політика Центрального банку Росії. За останній час Центральний банк кілька разів змінював розмір мінімального капіталу для знову відкритих банків: до 1.07.94 року - 2 млрд. рублів, до 1.10.94 року - 2,2 млрд. рублів, до 1.01.95 року - 3 млрд. рублів , до 1.04.95 року - 4 млрд. рублів, з травня 1996 року - 2 млн. ЕКЮ; з тим, щоб до 1.01.1999 року збільшити власні кошти (капітал) російських комерційних банків до рівня міжнародних стандартів - не менше 5 млн. ЕКЮ. У результаті зміни курсу ЕКЮ відбувався щоквартальний перерахунок встановленого мінімального розміру статутного капіталу.
Банківський капітал, як і інші показники даної рейтингової системи, оцінюється за 5-бальною системою - сильний, задовільний, посередній, критичний, незадовільний, а також в залежності від: а) обсягу ризикових активів; б) обсягу критичних і гірших активів; в) досвіду банку, його планів і перспектив; г) якості управління по відношенню до а), б) і в).
При аналізі якості активів наглядові органи розглядають: загальний обсяг класифікацій; рівень і динаміку спеціально згаданих позик; рівень, динаміку і структуру позик, за якими не здійснюється нарахування відсотків, позичок з переглянутими умовами; обсяги та динаміку прострочених позик; обсяги великих кредитів, які перевищують 25 % капіталу; обсяг і характер угод з інсайдерами; зменшення оцінки портфеля цінних паперів.
Якість активів оцінюється з точки зору їх повернення (для кредитного портфеля) та здатності вчасно і без втрат звертатися у платіжні засоби (для цінних паперів та основних засобів). Так як видача позичок становить основу активних операцій банку, то вони (у міру повернення) є і основним джерелом для погашення зобов'язань перед клієнтами. Тому труднощі при поверненні коштів банку можуть викликати найбільш серйозні збої в його роботі.
Таким чином, надійність банку багато в чому буде визначатися двома величинами - розміром кредитного портфеля (як основного джерела ризику) і обсягом простроченої заборгованості (втрачені активи).
Доходи банку оцінюються виходячи з їх рівня (кількості) і з урахуванням їх структури (якості). Кількісний аспект доходів оцінюється за допомогою аналізу прибутковості банківських активів за 3 останні роки в порівнянні з відповідною групою банків. Однак для більш повної і точної оцінки прибутковості розглядаються такі фінансові чинники.
1. Прибутковість активів даного банку по відношенню до середнього значення по групі і тенденції за останній час.
2. Матеріальні компоненти доходу і витрат (порівняння з групами аналогічних банків і тенденції самого банку за останні 3 роки): операційні витрати / операційні доходи, видатки, не пов'язані з виплатою відсотків / операційні доходи; спред між вартістю і використанням фондів.
3. Адекватність резервів для покриття збитків за позиками: рівень і динаміка збитків, чисті втрати; адекватність резервів за позиками - порівняння із загальним обсягом виданих позичок і середніми показниками по групі.
4. Якість доходів: ступінь впливу на чистий дохід неординарних, нерегулярних статей, фондових угод; ступінь податкового впливу на рівень доходів.
5. Частка в доході виплачуваних дивідендів у співвідношенні з адекватністю банківського капіталу.
Ліквідність банку оцінюється виключно, виходячи із здатності банку виконувати свої зобов'язання, аналіз стану банків за системою CAMEL через безліч неоднорідних чинників передбачає складання огляду поточної банківської діяльності, висвітлення процесу зміни ліквідності у ретроспективі та впливу на ліквідність певних факторів його діяльності і сфери його послуг в минулому, а також перспективи в майбутньому. Для більш точного аналізу пропонується враховувати ряд наступних факторів.
1. Виявлення для банку нестійких зобов'язань, розгляд можливої ​​критичної ситуації, коли їх кількість перевищує 25% загальної суми активів.
2. Ліквідність активів: відношення високоліквідних активів до сукупних активів банку; обсяг належних платежів з цінних паперів за 5 років або менше у відсотковому відношенні до всього портфелю; частка прострочених і незабезпечених цінних паперів у портфелі банку; ступінь уцінки портфеля цінних паперів.
3. Ефективність управління активами / пасивами: показники обсягів позичок / депозитів порівняно з аналогічними показниками в інших банків; структура термінів по депозитах і позичкам.
4. Рівень і частота запозичень: стан позик і запозичень банку: частота і обсяги брак коштів для забезпечення необхідних резервів; причини запозичень; відсотки за позиками (порівняння з поточним рівнем ставок).
5. Зміст, обсяг і передбачуване використання банківських зобов'язань: відношення загальної суми зобов'язань до загальної суми депозитів; емісія резервних акредитивів або інших інструментів, що не приводять до безпосередньої видачу коштів.
6. Здатність брати позики: кількість і розміри кореспондентів; облікове вікно (заставу).
Аналіз менеджменту банку можна назвати найбільш суб'єктивним при оцінці стану конкретного комерційного банку. Якщо інші показники в своїй більшості грунтуються на фінансових і балансових даних, показники якості управління не можуть бути підраховані арифметичними способами.
В якості факторів оцінки використовуються такі параметри, як:
- Рівень кваліфікації, потреба навчання персоналу; дотримання законів та інструкцій по веденню банківської діяльності;
- Внутрішній контроль, системи записів та обліку; кадрова політика - достатність оплати праці та заохочення; рентабельність окремих підрозділів банку; використання банківських коштів на особисті витрати службовців, директорів та інші.
Виходячи з 5-бальної системи розрахунку середньоарифметичного показника зведеного індексу складається рейтинг загального стану банку і характеру його взаємин з наглядовими органами.
Зведений рейтинг 1 (1-1.4): повністю здоровий в усіх відношеннях; можна не міняти систему управління банком; стійкий по відношенню до зовнішніх економічних та фінансових потрясінь. Немає необхідності у втручанні органів нагляду.
Зведений рейтинг 2 (1.5-2.4): практично повністю здоровий: отримані критичні дані про банк не мають істотного значення, можна не змінювати стиль управління: стабільний і може успішно долати коливання на ринку. Втручання органів нагляду обмежено та здійснюється лише в тому обсязі, який необхідний для виправлення виявлених недоліків.
Зведений рейтинг 3 (2.5-3.4): фінансові, операційні або технічні слабкості в інтервалі від допустимих рівнів до незадовільних: уразливий при несприятливих змінах економічної ситуації: може розоритися якщо вжиті заходи по подоланню слабкостей виявляться неефективними. Необхідно додаткове втручання органів банківського нагляду з метою усунення недоліків.
Зведений рейтинг 4 (3.5-4.4): серйозні фінансові проблеми, збереження нездорової ситуації при відсутності належної уваги до фінансових проблем; без проведення коригувальних заходів склалася ситуація може призвести до серйозних фінансових проблем у майбутньому; велика ймовірність розорення. Необхідний ретельний нагляд і контроль, а також конкретний план подолання виявлених недоліків.
Зведений рейтинг 5 (4.5-5): значна ймовірність руйнування в найближчий час; виявлені недоліки настільки небезпечні, що потрібна термінова підтримка з боку акціонерів або інших фінансових джерел. Без проведення коректуючих заходів імовірніше за все банк буде ліквідований, об'єднаний або проданий.
Рейтингова система CAMEL в даний час є в міжнародній банківській практиці найбільш уніфікованою системою, вона дає можливість диференційовано використовувати набір основних перерахованих показників з урахуванням конкретної економічної ситуації кожної країни. У нашій країні незалежні рейтингові агентства вважають за краще проводити аналіз стану вітчизняних комерційних банків, спираючись кожен на свою особливу систему оцінки.
Найбільш часто серед російських рейтингових систем згадується система, складена групою В. С. Кромонова, [37, 39], основу якої становить система показників, згрупованих у шість коефіцієнтів. В якості розрахункових за балансовими рахунками другого порядку приймаються показники: а) статутного капіталу; б) власного капіталу; в) зобов'язань до запитання; г) сумарних зобов'язань (загальна величина всіх зобов'язань банку) ліквідних активів; д) працюючих активів (позичкова заборгованість, придбані цінні папери, лізинг, факторинг тощо); е) захищеність капіталу (величина капіталовкладень у майно та іншу матеріальну власність банку).
На основі розрахункових параметрів проводиться порівняння стану банків за системою з декількох аналітичних коефіцієнтів:
1. Генеральний коефіцієнт надійності показує відношення власного капіталу до працюючого активам.
2. Коефіцієнт миттєвої ліквідності дорівнює відношенню лик видних активів до зобов'язань до запитання.
3. Крос-коефіцієнт представляє собою відношення сумарних зобов'язань до працюючого активам.
4. Генеральний коефіцієнт ліквідності дорівнює відношенню лик видних активів, захищеного капіталу, коштів у Фонді обов'язкових резервів до сумарних зобов'язань.
5. Коефіцієнт захищеності капіталу відображає ставлення захищеного капіталу до власного капіталу банку.
6. Коефіцієнт фондової капіталізації прибутку відображає відношення власного капіталу до статутного фонду.
Крім того, що чотири з шести оціночних коефіцієнтів грунтуються на аналізі стану власних коштів (капіталу) банку, наведена рейтингова система має ще кілька недоліків які не дозволяють вважати її універсальною при оцінці стан сучасних вітчизняних банків. Головний із цих недоліків - система "відсічень", застосовувана при складанні рейтингу. Як стверджують самі розробники, цей рейтинг орієнтується на обмежене коло банків. На початковій стадії складання рейтингу з числа аналізованих банків завідомо прибираються "банки, що не представляють громадського інтересу" (занадто дрібні або вузькоспеціалізовані), або мають недостатньо стійку структуру балансу (молоді банки або перебувають у передбанкрутному стані). Для участі в рейтингу банк повинен: а) мати власний капітал на суму не менше 10 млрд. рублів і зобов'язань до запитання на суму не менше 10 млрд. рублів, б) вік банку повинен бути не менше 2 років; в) у рейтинг не допускаються банки, який проїв власний капітал, причому в даному випадку застосовується "фільтр Кромонова", що встановлює відношення власного капіталу до його позитивної частини більш, ніж якесь емпірично задане число;
4. Відношення власного капіталу до сумарних зобов'язань банку має бути не більше 1, тобто залучені кошти банку не повинні бути менше власних.
В даний час більшість вітчизняних рейтингових систем орієнтується на кращі з діючих банків, залишаючи без уваги проблемні.
Більш детальна система оцінки, представлена ​​газетою "Комерсант-DAILY" [37, 39], складається з чотирьох груп показників, що оцінюють структуру активів, пасивів, показники надійності та прибутковості банків. Рейтинг "Комерсанта", на нашу думку, найбільш простий і докладний. Фінансове становище банку, що зазнає труднощі різного ступеня, знайде своє відображення відразу в декількох оціночних показниках:
1) коефіцієнт якості позичок, рівний відношенню простроченої заборгованості за позиками до суми кредитів, наданих клієнтам і банкам, включаючи прострочену заборгованість.
2) коефіцієнт покриття, який дорівнює відношенню власних коштів банку до залучених коштів і показує ступінь забезпечення останніх грошима банку.
3) коефіцієнт покриття, який дорівнює відношенню власних коштів банку до суми фондів банку, величині балансового прибутку та створених резервів.
4) коефіцієнт захищеності від ризику, що дорівнює відношенню створених банком резервів до позичкової заборгованості і вкладенням у ризикові цінні папери.
5) коефіцієнт прибутковості активів, рівний відношенню балансового прибутку до активів, що приносять дохід. Цей показник показує прибутковість операцій банку.
Наведена рейтингова система, групуються банки в залежності від величини власних коштів, як нижчої категорії включає кредитні організації з капіталом не менше 1 млн. рублів.
Більшість незалежних рейтингових систем грунтуються на економічно однорідних показниках, які характеризують з різним ступенем точності капітал банку, його активи, залучені банком кошти, показники прибутковості та ефективності функціонування. Проте практично всі рейтингові системи відрізняються один від одного і показників, прийнятих ЦБ РФ (Інструкція № 1), способами розрахунку однорідних показників (за балансовими рахунками другого порядку). Це відноситься як до показника власних коштів (капітал банку, отриманий прибуток), так і до більш складних аналітичними показниками ліквідних активів і зобов'язань банку, що вказує на необхідність вдосконалення не тільки рейтингових систем аналізу стану комерційних банків, але і самої фінансової звітності банків, на основі якої дані рейтинги складаються. Підтвердженням цього може служити досить складна система підрахунку нормативів за інструкцією № 1 ЦБ РФ, що фактично позбавляє ЦБ можливості здійснювати поточний контроль за їх дотриманням.
Більшість вітчизняних незалежних систем оцінки не враховує неформальні показники (менеджмент) діяльності банку (виняток система ІЦ "Рейтинг"), проте в сучасних умовах певна обмеженість і примітивність оцінки банку пояснюється недосконалістю бухгалтерського обліку, неточностями аналізу навіть строго за балансовими рахунками. При зміні обліку та звітності вітчизняних комерційних банків з введенням нового плану рахунків багато розбіжності можна подолати.
Однак, поряд з усім перерахованим вище нам не слід забувати про існуючі недоліки, що знижують застосовність рейтингових оцінок при визначенні фінансового стану комерційних банків. Хотілося б виділити основні:
Залишається незавершеною проблема достовірного відображення фінансового стану банку в балансі. Існуючі сьогодні прогалини у фінансовому законодавстві, недосконалість ведення бухгалтерії, а також не сформувалися остаточно правил поведінки банків на ринку не дозволяють повною мірою довіряти їх фінансової звітності. Кілька згладити цю проблему дозволяє використання експертних оцінок, коригувальних формальні результати розрахунків. І такі оцінки в тій чи іншій мірі сьогодні дійсно використовуються в кожній з існуючих методик рейтингу. Однак формалізувати думки експертів і виробити усереднений критерій впливу експертної оцінки на положення того чи іншого банку в рейтингу поки не вдалося нікому.
Зазвичай рейтинг розраховується на по звітності на кінець року або півріччя, рідше використовуються баланси на кінець кварталу. У пресі рейтинг з'являється через 2-4 місяці від дати аналізованих балансів (час необхідно на збір та обробку інформації). Таке відставання за часом - ще один недолік рейтингів. З-за нестійкості банківської системи (коли такі колоси, як Інкомбанк, Онексим, СБС-Агро, що входить, практично, в усі можливі рейтинги, "припиняють" своє існування за кілька днів) в даний час (та ще спотворення звітності) до моменту публікації рейтингів фінансовий стан банків уже змінюється і представлена ​​інформація застаріває.
Практично всі опубліковані рейтинги оцінюють фінансовий стан тільки банків московського регіону. Виняток складають рейтинги за величиною власного капіталу, наприклад, "Сто найбільших банків Росії" (у той час, коли в країні діє на 01.01.99 2451 комерційних банків) складаються ІЦ "Рейтинг".
Таким чином, виходить, що за допомогою існуючих методик аналізу ми не можемо визначити ступінь проблемності фінансового стану (виняток становить саме "внутрішній" аналіз кредитної організації, який фіксує для вищого менеджменту реальний стан справ). Основна причина - це відсутність вичерпної та достовірної інформації про діяльність кредитної організації. Перегляд, конструктивна доробка та ін. - Все це питання, які реально стоять перед нами сьогодні.
Розуміючи, що всі існуючі методики не позбавлені недоліків, ми пропонуємо методику, складену, на наш погляд, з найбільш відповідних для сьогоднішніх умов економічних показників. Методика, що описується в наступному розділі, дозволяє на основі даних фінансової звітності (переважно балансу) кредитної організації зробити моментний зріз фінансового стану і визначити ознаки погіршення фінансового стану.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКУ (ФІЛІЇ Внешторгбанк У М. СОЧІ)

ВТБ був заснований в 1990 р. Банком Росії для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків Російської Федерації.
У жовтні 2002 р. відповідно до Стратегії розвитку банківського сектора РФ, прийнятої в 2001 р. Урядом РФ і Банком Росії, 99,96% акцій ВТБ, що належали Банку Росії, були передані Уряду Російської Федерації.
У 1990-х роках Банк спеціалізувався на роботі з великими експортоорієнтованих російськими підприємствами і фактично мав статус оптового банку з обмеженою регіональною мережею.
Сьогодні, будучи одним з найбільших комерційних банків країни за капіталом, ВТБ надає весь комплекс банківських послуг найвищої якості як юридичним, так і фізичним особам. Роботу з фізичними особами Банк розглядає одним із перспективних напрямків своєї діяльності, більше того, завжди вважав її своїм пріоритетним завданням. Її виконання було забезпечене і в умовах фінансової кризи 1998 року, коли Банк ВТБ був одним з небагатьох великих російських кредитних інститутів, який продовжував повномасштабну банківську діяльність і своєчасно здійснював усі розрахунки і платежі як за операціями своїх клієнтів, так і за власними зобов'язаннями перед вкладниками і кредиторами, у тому числі іноземними.
У післякризовий 1999 ВТБ повністю завершив розрахунки за форвардними контрактами з іноземними банками, а також своєчасно і в повному обсязі погасив залучений на міжнародних фінансових ринках в 1997 році позик єврооблігацій на суму 200 млн. дол США і синдикований кредит в 120 млн. дол
Збереження повної платоспроможності ВТБ в умовах, коли в багатьох найбільших банківських інститутів Росії були відкликані ліцензії, сприяло подальшому зміцненню його позицій на російському ринку банківських послуг.
У 2002 році була призначена нова команда керівників, включаючи справжнього Голови Правління, Андрія Костіна. Крім того, була прийнята нова стратегія розвитку ВТБ як універсальної банківської групи.
У період 2004 - 2006 рр.. Банк активно розвивався як велика міжнародна фінансова група, провівши ряд значних придбань банківських активів у Росії і за її межами:
· У Росії ВТБ у 2004 р. придбав Гута-банк. Купівля ВТБ Гута-банку, яка мала на той момент серйозні фінансові труднощі, забезпечила збереження заощаджень десятків тисяч його клієнтів, дозволила підтримати стабільність на російському банківському ринку. На базі Гута-банку в даний час створено спеціалізований роздрібний банк ВТБ 24.
· У 2005 р. ВТБ став власником 75% акцій Промислово-будівельного банку (ПСБ). Крім того, ВТБ має контрольний пакет в регіональному банку Новосібірсквнешторгбанк і спеціалізованому банку ВТБ-Брокер.
· У СНД в 2004-2006 рр.. були придбані контрольні пакети акцій Об'єднаного грузинського банку (Грузія) (зараз ВТБ Грузія) і Армсбербанка (Вірменія) (зараз ВТБ Вірменія), створений 100% дочірній банк ВТБ України, придбано 98% акцій українського банку «Мрія».
· У Європі в 2005 р. ВТБ став основним акціонером Московського Народного Банку (Лондон) (зараз ВТБ Європа), Комерційного банку для Північної Європи - Євробанку (Париж) (зараз ВТБ Франція), Ост-Вест Хандельсбанк (Франкфурт-на-Майні) (зараз ВТБ Німеччина), придбавши частки в зазначених кредитних організаціях у Банку Росії.
· У 2006 р. ВТБ почав діяльність в Азії та Африці, створивши спільний банк у В'єтнамі (партнером став державний Банк для інвестицій та розвитку В'єтнаму), а також відкривши банк в Анголі і фінансову компанію в Намібії.
Таким чином, до Групи ВТБ сьогодні входять п'ять банків в Росії, чотири банки в СНД, шість банків в Західній Європі і один банк в Африці.
Крім того, до Групи ВТБ входять компанії, що спеціалізуються на небанківських фінансових послугах, у тому числі управлінні активами, лізинг та страхування.
У жовтні 2006 р. для банків і компаній, що входять до Групи ВТБ, був проведений ребрендинг. Більшість фінансових організацій, що входять до Групи, тепер мають у своїй назві абревіатуру «ВТБ» та вказівку на країну присутності або сферу діяльності. Загальна чисельність співробітників Групи ВТБ на кінець 2006 року склала понад 25 тис. чоловік.
Вирішуючи завдання забезпечення населення Росії якісними банківськими продуктами і послугами, ВТБ за 2002-2006 рр.. практично потроїв розміри своєї регіональної мережі всередині країни. У Групи ВТБ в Росії сьогодні 524 офісів продажів в 67 з 86 регіонів країни.
ВТБ є одним з лідерів національного банківського сектора і займає міцні конкурентні позиції на всіх сегментах ринку банківських послуг. Головним акціонером ВТБ з часткою в 99,9% є Уряд РФ. Серед інших його акціонерів - ТОВ "Газекспорт", Ощадбанк РФ, ЗАТ "Енергомашекспорт", ВАТ "Інгосстрах", Торгово-промислова палата РФ. Розмір статутного капіталу ВТБ складає 52,1 млрд. рублів.
Розмір власних коштів ВТБ станом на 1 жовтня 2006 року склав 118 млрд. рублів, чистих активів - 763 млрд. рублів.
У списку 1000 найбільших банків світу за капіталом за 2005 рік авторитетного журналу The Banker ВТБ зайняв 122 місце.
ВТБ - один з провідних кредиторів російської економіки. Кредитні вкладення ВТБ у нефінансовий сектор на 1 жовтня 2006 року склали 377 млрд. рублів. Найбільшу питому вагу займають кредитні вкладення в підприємства паливно-енергетичного комплексу, машинобудування і торгівлі, у тому числі зовнішній.
ВТБ має найвищий для російських банків рейтинг міжнародних рейтингових агентств Moody `s Investors Service, Standard & Poor` s і Fitch. Російські рейтингові агентства традиційно відносять ВТБ до вищої групи надійності.
Диверсифікуючи свою діяльність, ВТБ постійно розширює коло проводяться на російському ринку операцій та надає клієнтам широкий комплекс послуг, прийнятих у міжнародній банківській практиці:
· Відкриття та ведення валютних і карбованцевих рахунків, рахунків у дорогоцінних металах;
· Розрахунково-касове обслуговування, у т. ч. прийом, перерахунок та зарахування виручки на рахунки;
· Внутрішньоросійські розрахунки в рублях та валюті;
· Міжнародні розрахунки у формі документарного акредитиву, інкасо та перекладу;
· Операції з купівлі / продажу іноземної валюти за рублі, а також конверсійні операції іноземна валюта / іноземна валюта;
· Управління рублевими і валютними ресурсами;
· Купівля, продаж, депозитарне обслуговування за операціями з різними видами цінних паперів;
· Брокерське обслуговування при проведенні операцій з державними цінними паперами;
· Брокерське обслуговування на організованому ринку цінних паперів в секторі фондового ринку ММВБ;
· Операції з банкнотами у всіх вільно конвертованих валютах;
· Операції з дорогоцінними металами, в т.ч. з колекційними монетами з дорогоцінних металів;
· Операції з купівлі, продажу, инкассированию векселів за дорученнями клієнтів;
· Кредитування в гривнях та іноземній валюті;
· Видача гарантій за операціями клієнтів і банків-кореспондентів, а також за залученими іноземними кредитами;
· Операції з депозитними сертифікатами та векселями ВТБ;
· Виконання функцій агента валютного контролю;
· Іпотечне та споживче кредитування населення;
· Випуск та обслуговування міжнародних пластикових карт;
· Операції з купівлі та продажу готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;
· Експертиза справжності та платіжності грошових знаків, платіжних документів;
· Здача в оренду сейфових осередків у спеціально обладнаному сховищі;
· Надання фінансових, консалтингових та інших видів послуг.
ВТБ є провідним банком Росії в області обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків. Активно розвивається співробітництво ВТБ з Європейським банком реконструкції та розвитку, спільно з яким реалізується і розробляється ряд спільних проектів. ВТБ став першим після кризи 1998 року російським банком, що беруть участь у програмі ЄБРР зі сприяння діяльності в області зовнішньої торгівлі / Trade Facilitation Program / і в даний час є її найактивнішим учасником в частині надання гарантій по експортних поставках. У рамках нового елемента програми - передекспортного фінансування - ВТБ першим серед російських банків підписав з ЄБРР угоду про надання поновлюваного кредиту в розмірі 30 млн. доларів США, сума якого пізніше була збільшена до 80 млн. доларів США.
ВТБ успішно взаємодіє з іноземними експортними страховими агентствами та експортно-імпортними банками, які приймають ризики ВТБ на коротко-і середньостроковій основі. З метою використання ліній, встановлених експортними страховими агентствами, укладено ряд кредитних угод з провідними іноземними банками, а також експортно-імпортними банками відповідних країн. В даний час загальна сума встановлених на ВТБ кредитних ліній і підписаних угод складає більше 4 млрд. доларів США.
На сьогоднішній день в рамках підписаних угод з AKA-Bank (Німеччина), Mediobanca (Італія), Banca Nazionale del Lavoro (Італія), Raiffeisen Bank (Австрія), UBS AG (Швейцарія), Japan Bank for International Cooperation (Японія), Export -Import Bank of India (Індія), Export-Import Bank of China (Китай), Industrial and Commercial Bank of China (Китай), HSBC (Великобританія - Чехія), Banco Bilbao Vizcaya Argentaria - BBVA (Іспанія) здійснюється фінансування конкретних проектів для клієнтів ВТБ в різних областях (машинобудування, автомобілебудування, телекомунікації, харчова промисловість, фармацевтика, деревообробка та ін.)
Успішний розвиток даних проектів стало визнанням бездоганної репутації і надійності ВТБ з боку іноземних фінансових інститутів, так як операції в рамках діючих угод проводяться без гарантій з боку Уряду РФ.
ВТБ використовує широкий спектр фінансових інструментів при залученні незв'язаних ресурсів на міжнародних ринках для фондування зростаючого обсягу активних операцій, а також для цілей корпоративного розвитку. Поряд з традиційними формами залучення фондування - синдикованими кредитами і єврооблігаціями, ВТБ застосовує нові, раніше не використовувані російськими банками фінансові інструменти, такі, наприклад, як боргові зобов'язання "Schuldscheindarlehen". Крім того, вперше в історії російської банківської системи на початку 2005 року ВТБ залучив субординований кредит на суму $ 750 млн., який фінансується через розміщення на міжнародному ринку десятирічних єврооблігацій з фіксованою купонною ставкою, що дозволило значно зміцнити капітальну базу ВТБ.
У квітні 2006 року ВТБ здійснив перший на міжнародному ринку, випуск незабезпечених єврооблігацій, номінованих в російських рублях. Обсяг випуску склав 10 млрд. рублів. У числі використовуваних ВТБ інноваційних інструментів - проект сек'юритизації власного портфеля іпотечних кредитів, в рамках якого в липні 2006 року відбувся перший в Росії випуск єврооблігацій з іпотечним покриттям. Дані папери випущені ВТБ в загальному обсязі 88,3 млн. доларів США з терміном погашення в 2034 році.
У жовтні 2006 року ВТБ здійснив випуск єврооблігацій на суму 1,75 млрд. доларів США, що став рекордним за об'ємом не тільки серед російських банків, але і серед банків Східної Європи. Єврооблігації з плаваючою ставкою випущені компанією VTB Capital SA, Люксембург за номіналом на термін 21 місяць, ставка купона по випуску склала LIBOR +0,6% річних.
Всі випуски боргових зобов'язань ВТБ, яким незмінно присвоюється рейтинг на найвищому для російських банків рівні, викликають значний інтерес міжнародного інвестиційного співтовариства, завдяки чому загальний обсяг незв'язаних фінансових ресурсів, залучених ВТБ на міжнародних ринках і перебувають в обігу, склав безпрецедентну для російського фінансового сектора величину - понад $ 9 млрд.
ВТБ має одну з найбільш розгалужених серед російських банків кореспондентських мереж - понад 1800 банків-кореспондентів у більш ніж 100 країнах ближнього і далекого зарубіжжя. Постійно розвивається міжбанківське співробітництво з провідними фінансовими установами країн - основних торгових партнерів Росії. На сьогоднішній день угоди про співробітництво підписані з кредитними установами Алжиру, Бразилії, В'єтнаму, Грузії, Ізраїлю, Індії, Ірану, Казахстану, Китаю, Малайзії, Польщі, Україні та інших країн.
У серпні 2005 року ВТБ отримав нагороду авторитетного фінансового журналу Euromoney за 2004 рік як найкращий банк Росії. Дана нагорода стала відображенням високої оцінки міжнародними експертами динаміки розвитку ВТБ і його успіхів у розширенні бізнесу, як у Росії, так і на міжнародних ринках.
Вже кілька років ВТБ здійснює емісію власних рублевих корпоративних облігацій. У жовтні 2005 року і липні 2006 року ВТБ здійснив два масштабних випуску процентних облігацій з термінами обігу вісім і десять років. Облігації ВТБ традиційно є "блакитними фішками" російського ринку цінних паперів, а їх загальний обсяг в обігу в даний час складає 35 млрд. рублів за номінальною вартістю.
У рамках розвитку комплексу інвестиційно-банківського обслуговування ВТБ успішно працює в області організації випусків цінних паперів своїх корпоративних клієнтів. Він є визнаним лідером у цій сфері і традиційно займає провідні позиції в рейтингах організаторів та андерайтерів корпоративних облігаційних позик на російському ринку.
ВТБ як і раніше займає одне з провідних місць серед російських банків у сфері проведення операцій з дорогоцінними металами. У квітні 1998 р. ВТБ першим з комерційних банків отримав генеральні ліцензії на експорт аффинированного золота і срібла. Таким чином, ВТБ, раніше протягом багатьох років експортував золото лише за дорученнями Уряду РФ, отримав додаткову можливість реалізовувати на міжнародних ринках власний метал, що купується ним на внутрішньоросійському ринку, а також золото російських клієнтів за їх дорученням.
У рамках співпраці з російськими золотодобувними підприємствами ВТБ здійснює кредитування з метою їх підготовки до сезону видобутку. При цьому ВТБ прагне обслуговувати золотодобувні підприємства на місцях через філії, які банк має в таких найважливіших центрах золотодобувних регіонів, як Магадан, Хабаровськ, Благовіщенськ, Красноярськ і ряді інших.
Банк - активний учасник як міжнародного, так і внутрішнього валютного ринку Росії.
ВТБ проводить операції з усіма видами державних і корпоративних цінних паперів і є одним з найбільших клієнтських депозитаріїв в Росії.
Для виконання стратегічних завдань з перетворення на універсальний банк європейського рівня і зміцнення конкурентних позицій на російському ринку банківських послуг ВТБ приділяє велику увагу розвитку комплексу роздрібного обслуговування. У цих цілях у серпні 2005 року розпочав свою роботу спеціалізований дочірній банк ВТБ, який здійснює обслуговування населення та підприємств малого бізнесу під брендом ВТБ 24.
У рамках дочірнього банку, що пропонує повний спектр роздрібних послуг, продовжена реалізація найважливіших і соціально значущих програм ВТБ - іпотечного житлового кредитування та підтримки малого бізнесу. Ці програми - послідовне втілення в масштабах всієї Росії політики ВТБ зі сприяння зростанню національної економіки шляхом розвитку приватного підприємництва та виконання завдань щодо становлення широкомасштабної системи довгострокового іпотечного житлового кредитування.
Мережа дочірніх банків ВТБ за кордоном включає кредитні установи в Лондоні (Великобританія), Парижі (Франція), Цюріху (Швейцарія), Франкфурті на Майні (Німеччина), Лімассолі (Кіпр), Відні (Австрія), Люксембурзі, Луанді (Ангола), Києві (Україна), Тбілісі (Грузія) та Єревані (Вірменія), а також представництва в Мілані (Італія), Пекіні (Китай), Делі (Індія), Мінську (Білорусь). Загальні активи групи ВТБ перевищують $ 45 млрд.
ВТБ також має широку мережу філій, дочірніх та асоційованих банків, розташованих в найбільш важливих і перспективних економічних регіонах Росії: у Санкт-Петербурзі, Хабаровську, Благовєщенську, Іркутську, Красноярську, Калінінграді, Виборзі, Сочі, Ставрополі, Іжевську, Нижньому Новгороді, Краснодарі, Ульяновську, Магадані, Бєлгороді, Тулі, Володимира, Йошкар-Олі, Костромі, Пензі, Самарі, Чебоксарах, Читі, Воронежі, Волгограді, Єкатеринбурзі, Пермі, Тюмені, Ростові-на-Дону, Саратові, Астрахані, Челябінську, Владивостоку, Томську, Тамбові, Ярославлі, Якутську, Казані, Омську, Уфі, Курську, Кемерово, Липецьку, Смоленську, Калузі, Рязані, Ульяновську, Оренбурзі, Нальчику, Петропавловську-Камчатському, Барнаулі, Брянську, Вологді, Твері, Улан-Уде, Новосибірську, Сиктивкарі, Саранську, Орлі.
Філія Банку Зовнішньої Торгівлі Російської Федерації в м. Сочі (надалі по дипломній роботі філія ВТБ у м. Сочі) утворений в результаті його передачі Зовнішекономбанком СРСР у відання Зовнішторгбанку Росії на підставі постанови Президії Верховної Ради Російської Федерації від 13.01.92г. та відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Зовнішторгбанку Росії (протокол № 4 від 25.12.1992г.), з метою сприяння розвитку і підвищенню ефективності операцій Зовнішторгбанку Росії, розширенню географічної бази його діяльності, залучення нових клієнтів, підвищення якості та оперативності банківського обслуговування суб'єктів економічної діяльності.
Філія не є самостійною юридичною особою, має окремий баланс, що входить в зведений баланс Зовнішторгбанку, здійснює банківські операції, укладає договори і веде іншу господарську діяльність на підставі довіреностей Внешторгбанка м. Москва на ім'я керуючого.
Діяльність філії Зовнішторгбанку у м. Сочі визначається рядом особливостей регіону, пов'язаних з сезонним характером роботи.
Сочі є одним з провідних курортних і санаторних районів Росії, а також знаходиться недалеко від спортивних баз зимового спорту і курортів Кавказу.
Основні галузі господарства найбільшого в Росії міста - курорту: санаторно - курортна, готельна, житлово - комунальна, харчова промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок.
У місті налічується понад 200 санаторно - курортних і туристичних установ різних форм власності, числом місць близько 60000.
Загальноросійська тенденція розвитку імпортозамінних та експортоорієнтованих виробництв, обумовлена ​​девальвацією рубля і зростанням курсу долара в 1998 - 1999 роках відбилася на санаторно - курортної галузі та місті в цілому - Сочі замінив росіянам західні курорти. Цей період характеризувався зростанням числа відпочиваючих, прийнятих на відпочинок і лікування в санаторно - курортні заклади міста Сочі. Заповнюваність сочинських здравниць і готелів, протягом всього курортного сезону становила 100%. За останні чотири роки вперше відзначений двократне зростання збирання податків всіх рівнів бюджету міста в період курортного сезону.
Промисловий сектор міста Сочі представлений невеликими підприємствами харчової промисловості (молочний, м'ясний, консервний комбінати, хлібозавод, птахофабрика та ін), транспорту, зв'язку та будівництва, діяльність яких повністю залежить від завантаженості невиробничої сфери.
Випуск товарів та послуг здійснює 500 підприємств (крім підприємств малого бізнесу). Збільшення виробництва товарів і послуг у вартісному виразі пов'язано не стільки зі зростанням обсягу (крім підприємств харчової промисловості і підприємств санаторно - курортної сфери), як зі зростанням цін після кризи 1998 року.
Рівень масового сервісу за міжнародними стандартами при обслуговуванні відпочиваючих є далеко недостатнім, тому міська влада докладає всіх зусиль з розвитку самої санаторно - курортної галузі та всіх обслуговуючих галузей. У 1999 році адміністрацією міста було налагоджено тісну взаємодію з низкою провідних наукових установ Росії, в тому числі з Інститутом Економіки Російської Академії наук. Основним напрямом даної роботи є розробка механізму соціально - економічного розвитку Сочі, що забезпечує фінансову самодостатність міста і розробка заходів по виходу на бездефіцитний бюджет міста.
Банківська система м. Сочі за станом на 01.01.2005 р. представлена ​​3 самостійними банками, 4 філіями внутрішньорегіональних банків, 9 філіями інорегіональних банків і відділенням Ощадного банку.
Діючі самостійні комерційні банки по оплаченому та зареєстрованого статутного капіталу належать до категорії середніх і дрібних.
Таким чином, всі самостійні банки відносяться до категорії банків без ознак фінансових труднощів.
Фінансова криза вплинула на зміну структури банківських установ міста.
Відкликані ліцензії у таких банків як «Промстройбанк Росії» і «Мосбизнесбанк» паралізували роботу їх філій, розташованих на території міста. За наказом головної організації був закритий і ліквідовано філіал «Кузбасспромбанка». Фактично припинив свою діяльність філія «ІнтерТЕКбанка».
Проте в 1999 році на матеріально - технічну базу філії АКБ «Менатеп» створена філія Банку «Менатеп Санкт - Петербург». Також відкрито філію «московського муніципального банку - Банку Москви» і додатковий офіс регіонального банку АТ «Південь - Інвестбанку».
Філія Внешторгбанка в м. Сочі займає одне з провідних місць серед банківських установ. Філія зберіг позицію стабільно працюючого і зростаючого банку.
На обслуговуванні у філії Зовнішторгбанку у м. Сочі знаходяться близько 30% підприємств міста. Залишки залучених коштів на рахунках підприємств і організацій, що обслуговуються у філії складають приблизно 30% від усіх залишків, сконцентрованих у банках, з них 10% - на рахунках підприємств державної власності, 40% - недержавних підприємств і 20% - фізичних осіб підприємців.
Прибуток філії складає більше 50% від всього прибутку, одержуваної банківськими установами міста.
За кількістю клієнтури і за активністю на фінансовому ринку міста конкуренцію філії «Внешторгбанка» складають філія крайового банку - «Югбанк» та відділення Ощадбанку, в меншій мірі - КІІБ «Сочі», «Сочігазпромбанк» та філія «Межпромбанка». Характерною рисою діяльності основних конкурентів є агресивна політика по залученню клієнтури. Банками застосовуються гнучкі конкурентоспроможні тарифи, привабливі відсотки за залишки на рахунках і кошти в депозитах, спрощені схеми видачі кредитів і т.п. слабкі сторони конкурентів - недостатня кваліфікація персоналу та недостатня матеріальна база.
Структура управління філією Внешторгбанка в м. Сочі наведена на рис. 1.
Питання загального керівництва діяльності Філії є компетенцією Правління Зовнішторгбанку.
Керівництво поточною діяльністю Філії здійснюється Керуючим Філією, який призначається і звільняється з посади Головою правління Внешторгбанка або його Першим заступником за поданням Управління регіонального розвитку, Управління організації роботи з персоналом з розглядом на засіданні правління Внешторгбанка та за погодженням з територіальною установою Банку Росії за місцем знаходження Філії.
Керуючий Філією діє на підставі довіреності та відповідно до Положення. Повноваження, надані Керуючому, визначені у Довіреності. Довіреність, припинена внаслідок закінчення її терміну або скасування, підлягає поверненню у Внешторгбанк.
Керуючий

Адміністративні служби:
Юристи
Помічник з безпеки
Інженер з кадрів
Відділ аналізу, контролю і звітності


Заступник керуючого
Головний бухгалтер



Операційний відділ
Відділ автоматизації та зв'язку
Відділ обліку
Відділ міжнародних розрахунків і валютного контролю
Відділ кредитування
Відділ касових операцій
Загальний відділ
Рис 1. Структура управління філією Внешторгбанка в місті Сочі
Керуючий Філією несе персональну відповідальність за стан справ у Філії, в тому числі:
· Виконання покладених на Філія завдань;
· Фінансові результати діяльності Філії;
· Належне виконання наказів і розпоряджень з Внешторгбанку;
· Організацію бухгалтерського обліку та складання звітності;
· Організацію і дотримання співробітниками Філії встановлених правил роботи з інформацією обмеженого користування.
Керуючий Філією:
· Здійснює керівництво діяльністю Філії;
· Видає накази та інші документи з внутрішніх питань діяльності Філії;
· Приймає на роботу і звільняє працівників Філії, крім Головного бухгалтера, своїх заступників і помічника Керуючої Філією з безпеки;
· Виходить з пропозицією про зміну штатного розкладу, що затверджується у Внешторгбанку, встановлює в рамках штатного розкладу посадові оклади працівників філії;
· Приймає рішення про виплату разових винагород та надання соціальних пільг співробітникам відповідно до правил, встановлених для співробітників Внешторгбанка;
· Представляє Внешторгбанк в усіх організаціях, підписує договори та угоди в межах, встановлених Довіреністю;
· Виносить на розгляд Правління Зовнішторгбанку питання, пов'язані з діяльністю Філії;
· Забезпечує організацію бухгалтерського обліку та складання звітності відповідно до нормативних актів і Центрального банку Російської Федерації, Міністерства фінансів Російської Федерації та інструкціями Внешторгбанка.
Заступники Керуючого Філією, Головний бухгалтер Філії призначаються і звільняються з посади Головою Правління Зовнішторгбанку або його Першим заступником за поданням Управління регіонального розвитку, Управління Організації роботи з персоналом з розглядом на засіданні Правління Зовнішторгбанку та за погодженням з територіальною установою Банку Росії за місцем знаходження Філії.
Персонал філії Зовнішторгбанку у м. Сочі стабільний за чисельністю і кваліфікаційним складом. Фактична чисельність персоналу залишається незмінною і складає 93 одиниці.
Освітній рівень персоналу продовжує підвищуватися. Частка працівників з вищою профільною освітою становить 53% від загальної кількості працівників. Частка працівників, які мають безперервний банківський стаж від 5 до 10 років, становить 47,1% від загальної чисельності персоналу.
За віковими показниками для Банку характерно зважене поєднання досвідчених працівників з банківським стажем роботи і молодих фахівців. Так, 37,9% від загальної чисельності персоналу складають працівники у віці до 35 років.
Таким чином, таке співвідношення дозволяє будувати ефективну систему внутрішньобанківського навчання, цілеспрямованої передачі знань, досвіду і професійної культури.
Філія Внешторгбанка в м. Сочі здійснює свою діяльність на підставі Генеральної ліцензії № 1000 / 6 від 02.01.1991 року, виданої Центральним банком Російської Федерації і згідно з якою має право на здійснення всіх видів банківських операцій у рублях і іноземній валюті.
Таким чином клієнтам філії Зовнішторгбанку у м. Сочі наданий широкий спектр банківських операцій, а саме:
1) залучення коштів фізичних і юридичних осіб у вклади (до запитання і на певний строк);
2) розміщення залучених коштів від свого імені і за свій рахунок;
3) відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;
4) здійснення розрахунків за дорученням фізичних і юридичних осіб, в тому числі банків - кореспондентів, по їхньому банківському рахунку;
5) інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів і касове обслуговування фізичних та юридичних осіб;
6) купівля - продаж іноземної валюти в готівковій та безготівковій формах;
7) залучення у внески і розміщення дорогоцінних металів;
8) видача банківських гарантій.
Крім перерахованих вище операцій філія Внешторгбанка в м. Сочі здійснює такі операції:
1) видачу поручительств за третіх осіб, що передбачають виконання зобов'язань у грошовій формі;
2) придбання права вимоги від третіх осіб виконання зобов'язань у грошовій формі;
3) довірче управління грошовими коштами та іншим майном за договором з фізичними та юридичними особами;
4) здійснення операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням відповідно до законодавства Російської Федерації;
5) надання в оренду фізичним та юридичним особам спеціальних приміщень чи що у них сейфів для зберігання документів і цінностей;
6) лізингові операції;
7) надання консультаційних та інформаційних послуг.

РОЗДІЛ 3. АНТИКРИЗОВА УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Необхідність удосконалення системи антикризового управління ВТБ визначається сучасними вимогами з боку держави, регулюючих органів, міжнародних фінансових організацій і рейтингових агентств, а також і швидкими темпами розвитку ВТБ в якості великої міжнародної Банківської групи.
Використання механізмів антикризового управління в Банківській групі ВТБ дозволяє посилювати взаємодію банків - учасників Групи ВТБ і здійснювати контроль за ними з боку Головного банку. Також корпоративне управління допомагає регулювати питання спільної діяльності організацій, що входять до Групи, з метою захисту інтересів клієнтів і акціонерів Банку, вирішувати завдання з оформлення та проведення управлінських рішень.
Система антикризового управління Групи ВТБ покликана забезпечити ефективну роботу органів управління дочірніх банків, адекватну процедуру взаємодії з акціонерами дочірніх організацій, включаючи забезпечення захисту міноритарних акціонерів, необхідний рівень розкриття інформації на сайтах дочірніх банків, активну соціальну діяльність банків Групи на основі узгоджених принципів і підходів.
У 2005 - 2006 роках були сформовані основні елементи системи корпоративного управління Банківської групи ВТБ.
У 2005 році ВТБ розпочав впровадження матричного підходу для управління Групою. На підставі матричного підходу ВТБ одночасно є банком - учасником Групи і головною організацією, яка управляє дочірніми структурами. Організаційно-адміністративне управління здійснює Департамент корпоративного розвитку та фінансових активів, а бізнес-блоки і департаменти ВТБ здійснюють координацію відповідних функціональних напрямів діяльності, відповідаючи за виконання бізнес-показників як в рамках Головного банку, так і по Групі в цілому. У рамках цієї системи у 2005 році був створений і в 2006 році почав свою роботу Керівний комітет банківської Групи (УКБГ), що виконує функцію міжбанківського координаційного органу управління. УКБГ несе відповідальність за затвердження бізнес-планів Групи і дочірніх банків, уніфікацію стандартів і політик (у тому числі системи управління ризиками), оптимізацію бізнес-процесів, нагляд над корпоративним управлінням і формування єдиної корпоративної культурою Групи.
У рамках УКБГ були спеціально створені координаційні комісії для роботи за функціональними напрямками:
· Комісія з розвитку корпоративного бізнесу;
· Комісія з планування, бюджетування і формування управлінської звітності;
· Комісія з внутрішнього контролю та аудиту;
· Комісія з управління персоналом;
· Комісія з управління системою брендів і маркетинговими комунікаціями;
· Комісія з внутрішнього контролю з метою протидії легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму;
· Комісія з розвитку бізнесу з фінансовими установами;
· Комісія з управління активами та пасивами;
· Комісія з контролю за ризиками.
У процесі своєї роботи Комісії у 2006 році почали впровадження єдиних стандартів діяльності Групи ВТБ.
Зокрема, всі банки Групи перейшли на єдиний бренд. Були розроблені загальні підходи банків Групи в галузі планування, бюджетування і звітності, включаючи управлінську звітність за МСФЗ. Почалося впровадження єдиної клієнтської політики щодо великих корпоративних клієнтів, а також загальних принципів роботи з фінансовими установами. Почав здійснюватися поступовий перехід до єдиних методів управління ризиками з урахуванням міжнародних вимог щодо достатності капіталу і Базельських угод, а також вимог наглядових органів країн, де працюють банки Групи. Почалася розробка єдиної політики управління персоналом в рамках Групи. У Групі почала функціонувати єдина система внутрішнього контролю, активно впроваджуються єдині принципи протидії легалізації грошових коштів, отриманих незаконним шляхом, і фінансуванню тероризму.
Існуюча в ВТБ система корпоративного управління відповідає вимогам Банку Росії і російського законодавства.
У рамках вдосконалення корпоративного управління Групи ВТБ у 2006 році здійснювалася реорганізація складів Наглядових Рад дочірніх організацій, було розпочато процес щодо оптимізації організаційних структур дочірніх банків з метою їх приведення у відповідність з організаційною структурою Головного банку. Активно використовуються процедури корпоративного управління для оформлення та проведення управлінських рішень в рамках Групи органами управління дочірніх банків в суворій відповідності з законодавчими вимогами країн їхнього перебування.
Окремим напрямком діяльності в рамках корпоративного управління стала участь співробітників Банку в різних проектах щодо вдосконалення законодавчих норм у цій області. Так, у зв'язку з необхідністю внесення доповнень до банківського законодавства Росії, визначає правовий статус банківських холдингів і груп у 2006 році була створена спільна з Банком Росії Робоча група з вивчення можливостей юридичного оформлення Групи ВТБ у фінансовий холдинг. Крім цього, представники Банку беруть участь у діяльності Робочої групи, створеної при Національній Раді з корпоративного управління, яка бере участь у розробці пропозицій щодо вдосконалення Федерального закону «Про акціонерні товариства».
У 2006 році ВТБ взяв участь у проведеному компанією Standard & Poors дослідженні інформаційної прозорості провідних російських банків. Результати дослідження показали зростання рівня інформаційної відкритості Банку та його відповідність кращою російською практиці в цій галузі.
У найближчій перспективі планується продовження роботи з удосконалення управління Групою з урахуванням наявних відмінностей у законодавстві країн перебування банків - учасників Групи і виникають у цьому зв'язку обмежень, а також у зв'язку з підготовкою до первинного розміщення акцій ВАТ ВТБ на російському і міжнародному ринках.
У 2007 році ВТБ планує посилити контроль за діяльністю банків Групи і підвищити її координацію. Протягом 2007 року планується через роботу Координаційних комісій з функціональними напрямками діяльності продовжити впровадження єдиних стандартів, методів і підходів, що забезпечують ефективне функціонування Групи по різних напрямках діяльності. Планується запровадити єдині системи управління активами, пасивами і ліквідністю Групи, розширити продуктову лінійку для клієнтів Групи, оптимізувати процедури проведення спільних проектів банків - учасників Групи. Будуть активно пророблятися питання організації єдиного інформаційного простору, включаючи впровадження єдиного електронного документообігу, загальних автоматизованих банківських систем. Розпочне свою роботу Комісія з розвитку інвестиційного бізнесу Групи.
Продовжується розвиток роздрібного бізнесу в Росії, яку координує спеціалізованим роздрібним банком групи - ВТБ 24. У 2007 році роздрібний банк буде також координувати даний напрямок і в СНД, для чого в його рамках створюється спеціальний підрозділ.
У процесі впровадження єдиних принципів та підходів, планується максимально ефективно використати кращу практику, що діє в банках, що входять до Групи, а також результати вивчення досвіду успішно працюючих міжнародних банківських холдингів.
Було прийнято рішення про подальше підвищення інформаційної відкритості Банку, приймаючи до уваги активний розвиток ВТБ в якості міжнародної банківської групи. У зв'язку з цим планується ряд таких заходів, як включення до Наглядової ради Банку двох незалежних директорів, створення Комітету з аудиту, подальша розробка внутрішніх нормативних документів з корпоративного управління, включаючи Політику з операцій з власними акціями, Кодекси корпоративної поведінки та етики, Дивідендну політику, Політику розкриття інформації і т.п.
Буде продовжена оптимізація процедури взаємодії з акціонерами Банку в частині розробки заходів щодо забезпечення захисту міноритарних акціонерів, виявлення та врегулювання можливих корпоративних конфліктів, забезпечення конструктивного діалогу з інституційними інвесторами, надання акціонерам всієї необхідної їм інформації, у тому числі за їх запитами. У цих цілях у Банку створений спеціальний підрозділ по роботі з інвесторами та аналітиками.
У 2007 році ВТБ буде підвищувати внутрішню і зовнішню інформаційну відкритість, збільшить кількість і якість загальнодоступної інформації про діяльність банку і його дочірніх структур.

ВИСНОВОК

Формування цілей і стратегії антикризового управління виходить з особливостей сучасного макросістемного соціально-політичного процесу. Сьогодні, якщо не враховувати зовнішньополітичні чинники, закріплення вузько сировинної спеціалізації російської економіки в світовому господарстві і "м'яка конфедералізація" країни наштовхується на два найважливіших обмеження:
а) збереження відносно високого рівня споживання і промислового потенціалу (при спаді виробництва в два рази споживання скоротилося на 20%, а потужності та зайнятість у матеріальному виробництві - приблизно на 1 / 4);
б) наявність потужного протестного потенціалу, що знаходиться переважно в лівій ідеологічному полі.
Прихід лівоцентристського уряду створює потенційну можливість для зняття цих обмежень. У випадку, якщо в найближчі два-три місяці кризові явища не будуть куповані, висока ймовірність такого сценарію:
· Консолідація сил ліберального політичного спектру та їх змикання з право-націоналістичним крилом;
· Переміщення частини протестного потенціалу в праве ліберально-націоналістичний ідеологічне поле;
· Стихійна регіоналізація (по великим економічним зонам) і формування "паралельного центру";
· Зміна політико-економічного режиму, що включає дискредитацію і догляд лівоцентристського уряду, ліквідацію лівого політичного спектру і встановлення ліберально-націоналістичного авторитарного режиму;
· Формування нового економічного порядку, що включає забезпечення сировинного експорту при зниженому рівні добробуту, пріоритет обслуговування зовнішнього боргу і дотримання прав зовнішніх інвесторів при мінімізації соціальних гарантій.
Таким чином, ключовим завданням уряду є не "пожвавлення промисловості і перехід до економічного зростання", а стабілізація ситуації - зняття найбільш гострих кризових економічних проявів та утримання рівня життя населення. Термін реалізації цього завдання обмежений двома - трьома місяцями.
З урахуванням швидкості поширення хвилі інфляції, що йде з Москви в регіони, і масштабів зниження товарних запасів, перший пік кризи системи життєзабезпечення населення припаде на кінець вересня - початок жовтня. При цьому можливості управління в кризовій фазі визначаються тими ресурсами, якими реально має у своєму розпорядженні уряд. Необхідно визнати, що їх обсяг критично недостатній для того, щоб радикально поліпшити ситуацію.
Існуючі організаційні структури і кадри не пристосовані для управління в кризовій ситуації. У той же час, владно-політичні повноваження уряду, обмежені Конституцією та реальної конфігурації політичних гравців, не дозволяють здійснити їх швидку перебудову. При цьому незмінність правового поля (в першу чергу Конституції) є імперативом дій влади, оскільки саме це є зараз найважливішим фактором, що перешкоджає регіонального сепаратизму.
Валютні резерви, які становлять на початку вересня 7-8 млрд. дол (без урахування дорогоцінних металів), ледве забезпечують виплати за зовнішнім боргом, необхідні для того, щоб уникнути суверенного дефолту. Можливості їх поповнення обмежені тим, що за останній місяць експортно-фінансовий сектор перетворився на "чорну діру", через яку відбувається масштабний витік капіталу.
Інформаційні ресурси (ЗМІ) значною мірою непідконтрольні уряду. Як показує контент-аналіз, ряд ЗМІ вже почав формувати негативний образ нового кабінету як елемента "повзучого лівого перевороту", асоціації нового уряду з ситуацією краху споживчого ринку 1991
Уряд не має в своєму розпорядженні достатньої коаліційної і політичною підтримкою, яка забезпечувала б здійснення "сильних дій" навіть у рамках чинного законодавства (проведення націоналізації, банкрутств і санацій і т. п.). У разі таких дій можна очікувати формування єдиного фронту регіонів, експортерів і фінансових олігархів, спрямованого проти уряду. У той же час політична підтримка уряду лівим крилом досить умовна і буде слабшати в разі посилення кризи та / або в міру наближення парламентських і президентських виборів.
На перший план найближчим часом виходять наступні десять цілей антикризової стратегії.
1. Розширення коаліційної потенціалу уряду. Створення механізму солідарної (консолідованої) відповідальності уряду, регіонів, виробничих і фінансових корпорацій та профспілок за подолання гострої фази кризи. Забезпечення позитивної і конструктивної позиції ЗМІ.
2. Запобігання масштабного спаду рівня життя, підтримка споживання і функціонування соціальної інфраструктури. Створення універсального (по відношенню до регіонів) механізму індексації доходів населення та ресурсного забезпечення товарообігу.
3. Забезпечення функціонування платіжно-розрахункової системи.
4. Нормалізація відносин з міжнародними фінансовими організаціями, включаючи Лондонський і Паризький клуби, і найбільшими іноземними інвесторами.
5. Перекриття каналів витоку капіталу і доларизації економіки. Поповнення золотовалютних резервів до рівня 16-18 млрд. дол Надійне забезпечення платоспроможності за зовнішніми зобов'язаннями держави.
6. Відновлення довіри населення до банківських інститутів. Створення системи державного страхування заощаджень фізичних осіб.
7. Утримання інфляції на рівні, що виключає зрив в гіперінфляцію (до кінця аналізованого періоду рівень інфляції не повинен перевищувати 4-6% на місяць). Забезпечення стабільності валютного курсу як ключового "цінового якоря". Підтримання цінових паритетів між первинним, проміжним і кінцевим секторами економіки.
8. Встановлення жорсткого контролю за рухом власності. Запобігання неконтрольованому відпливу власності з ключових галузей економіки за кордон.
9. Забезпечення безперебійного функціонування базових (системоутворюючих) підприємств у переробних галузях промисловості, а також виробничої інфраструктури.
10. Підтримка кругообігу оборотного капіталу промислових підприємств та запобігання лавиноподібного зростання неплатежів по оплаті

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Інструкція Банку Росії від 01.10.97 № 1 "Про порядок регулювання діяльності банків" (Нова редакція інструкції Банку Росії від 30.01.96 № 1 "Про порядок регулювання діяльності кредитних організацій").
2. Вказівка ​​Банку Росії від 31.12.97 № 123-У "Про внесення змін і доповнень до Інструкції Банку Росії від 01.10.97 № 1" Про порядок регулювання діяльності банків ".
3. Вказівка ​​від 29.01.98 № 153-У "Про внесення доповнень і змін до Інструкції Банку Росії від 01.10.97 № 1" Про порядок регулювання діяльності банків ".
4. Вказівка ​​Банку Росії від 27.03.98 № 192-У "Про додаткові заходи щодо захисту інтересів вкладників банків".
5. Положення Банку Росії від 01.06.98 № 31-П "Про методику розрахунку власних коштів (капіталу) кредитних організацій".
6. Інструкція Банку Росії від 01.10.97 № 17 "Про складання фінансової звітності" (нова редакція Тимчасової інструкції Банку Росії від 24.08.93 № 17 "За складання загальної фінансової звітності комерційними банками").
7. Вказівка ​​Банку Росії від 12.05.98 № 225-У "Про внесення змін і доповнень до Інструкції Банку Росії від 01.10.97 № 17".
8. Лист Банку Росії від 28.02.97 № 419 "Про заходи щодо посилення нагляду за діяльністю кредитних організацій".
9. Наказ Банку Росії від 25.09.97 № 02-414 "Про внесення змін до листа Банку Росії від 28.02.97 № 419 у зв'язку з переходом на новий План рахунків бухгалтерського обліку".
10. Інструкція Банку Росії від 31.03.97 № 59 "Про застосування до кредитним організаціям заходів впливу за порушення пруденційних норм діяльності".
11. Лист Банку Росії від 28.07.97 № 492 "Про застосування окремих положень інструкції Банку Росії від 31.03.97 № 59".
12. Вказівка ​​Банку Росії від 14.11.97 № 20-У "Про внесення змін в інструкцію Банку Росії від 31.03.97 № 59".
13. Лист Банку Росії від 02.04.98 № 85-Т "Про порядок застосування заходів впливу до реорганізуються кредитним організаціям".
14. Лист Банку Росії від 18.11.97 № 05-15-3-1/1193 "Про порядок звернень до Банку Росії з питань дотримання кредитними організаціями пруденційних норм діяльності".
15. Положення Банку Росії від 28.08.97 № 509 "Про організацію внутрішнього контролю в банках".
16. Положення Банку Росії від 08.09.97 № 516 "Про пруденційного регулювання діяльності небанківських кредитних організацій, що здійснюють операції з розрахунків, і організацій інкасації".
17. Лист Банку Росії від 22.12.94 № 132 "Про публікується звітності комерційних банків".
18. Лист Банку Росії від 28.05.97 № 457 "Про критерії визначення фінансового стану банків".
19. Лист Банку Росії від 23.12.96 № 383 "Про порядок здійснення пруденційного банківського нагляду за Ощадним банком Російської Федерації".
20. Лист Банку Росії від 18.09.97 № 01-15-973 "Про вдосконалення взаємодії підрозділів територіальних установ Банку Росії з регулювання і нагляду за діяльністю кредитних організацій".
21. Лист Банку Росії від 20.06.97 № 473 "Про заходи щодо посилення контролю за достовірністю звітності кредитних організацій".
22. Лист ЦБР від 28 травня 1997 року № 457 "Про критерії визначення фінансового стану банків".
23. Лист ЦБР від 22 листопада 1996 № 363 "Про плани санації кредитних організацій" (Із змінами від 30 квітня 1997) (з Додатком № 1).
24. Лист ЦБР від 30 квітня 1997 року № 443 "Про методичні рекомендації щодо складання планів санації кредитними організаціями" (з Додатком до листа).
25. Вказівка ​​ЦБР від 13 листопада 197 року № 18-У "Про введення в дію нової редакції методичних рекомендацій про порядок оцінки заходів з фінансового оздоровлення (планів санації), затверджених листом Банку Росії від 08.09.97 № 513".
26. Вказівка ​​"Про річний бухгалтерський звіт і звітності кредитних організацій, що надається в рамках нагляду" від 25 грудня 1998 року № 452-У.
27. Вказівка ​​№ 429-У від 30 листопада 1998 року "Про внесення змін і доповнень до Інструкції Банку Росії від 31.03.97 року № 59" Про застосування до кредитним організаціям заходів впливу за порушення пруденційних норм діяльності ".
28. Бюлетень банківської статистики / / -1999. - № 4.
29. Поточний стан банківської системи / / Банківська Газета. - 1999. - № 3 (141) Лютий.
30. Востріков П., Логінов Л. Особливості реорганізації банків у формі злиття та приєднання / / Банківська справа в Москві. -1998. - № 2. - С.14-15.
31. Геращенко В.В. Про ситуацію в банківській системі і проблеми її реструктуризації / / Доповідь Голови Банку Росії на IX з'їзді Асоціації російських банків. - 1999.
32. Івін Н.І. Санація проблемних банків. Деякі підсумки року / / Банківська справа в Москві. -1998. - № 2. -С.12-13.
33. Лунтовський Г.І. Проблема оздоровлення комерційних банків: російська практика та зарубіжний досвід / / Гроші та Кредит. -1998. - № 6. - С.44-46.
34. Масленченков Ю.С. Моніторинг фінансової діяльності банку на основі моделювання його балансу та ідентифікації традиційних банківських ризиків / / Банківська справа. -1998. - № 4. -С.51-54.
35. Саркісянц А.Г. Злиття і банкрутство банків: світовий досвід / / Гроші та Кредит. -1998. - № 2. - С. 43-52.
36. Турбанов А.В. Банківська система Російської Федерації: проблеми реструктуризації / / Гроші та Кредит. -1998. - № 2. - С.3-7.
37. Л.П. Білих. Стійкість комерційних банків. М., 1996.
38. А.П. Ковальов. Діагностика банкрутства. М., 1995.
39. Г.С. Панова. Аналіз фінансового стану комерційного банку. М., 1996.
40. Http: / / mac.www.cbr.ru.
41. Http: / / www.vtb.ru
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Менеджмент і трудові відносини | Диплом
356.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Відмінні ознаки крадіжки і клептоманії
Практика антикризового управління
Поняття антикризового управління
Оцінка в системі антикризового управління
Правові аспекти антикризового управління
Особливості антикризового управління підприємством
Правові аспекти антикризового управління 2
Основні риси і стадії антикризового управління
Макроекономічні основи антикризового управління підприємством
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru