додати матеріал


Возз`єднання Росії та Україні можливе воно

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Есе з політології
Возз'єднання Росії та Україні:
можливо воно?

Протягом 90-х років російсько-українські відносини відрізнялися високою конфліктністю, а в новому тисячолітті вони придбали кризову гостроту. Негативні тенденції не змогли подолати або навіть істотно пом'якшити не вступив в 1999 році в силу Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, ні що відбулися в Україні чергові президентські вибори, в ході яких зазвичай російський фактор відіграє велику роль і, як наслідок, відбувається деяка зовнішня згладжування протиріч: навпаки, в ході останніх виборів саме завдяки російському фактору протиріччя загострилися.
У середині першого десятиліття ХХI століття двосторонні відносини опинилися в глибокому, а головне, всебічному кризі.
Джерела конфліктності в значній мірі кореняться у відмінності поглядів на роль і місце своїх держав у майбутній Європі, світі і відносно один одного, що поступово стає основою зовнішньополітичного світогляду політікообразующего класу відповідно Україні та Росії. У суперечності з розхожим тезою про єдність двох східнослов'янських народів ці погляди стикуються далеко не повністю, а іноді різняться принципово.
Так, нинішній офіційно пропагований України підхід грунтується на:
- Об'єктивно заданому, хоча і гіпертрофованому, акцентуванні своїх відмінностей від Росії: якщо два народи суть єдині або хоча б схожі, говорять на одній мові і т. д., то пропадає сенс в існуванні окремої держави;
- Вірі у свою європейськість на відміну від євразійства Росії;
- Баченні незалежності не абстрактно, а саме як незалежності від Росії, в силу чого залежності від США чи навіть Польщі її політікообразующій клас (поки що?) Не боїться;
- Страху відродження імперії.
У свою чергу, в Росії тільки-тільки починає долатися комплекс «старшого брата», який одночасно і зневажливо, і патерналістськи відноситься до «молодшим», може проявити неувагу до їхніх політичних потреб, історії та культурі, але завжди готовий надавати економічну допомогу собі в збиток і вкрай здивований відсутністю подяки. На Україні ж таке ставлення, з одного боку, породжувало почуття образи, прагнення «насолити» старшому по дрібницях, а з іншого - сприяло розвитку елементарного утриманства, впевненості в тому, що «підгодовування» триватиме вічно.
Очевидно, що не всі відзначені явища були жорстко запрограмовані самим фактом розпаду СРСР. Напевно, багатьох з них можна було уникнути за рахунок проведення Росією жорсткої, принципової, але транспарентною і передбачуваною політики щодо України, налагодження діалогу з українськими елітами та суспільством і широкої пропаганди своїх вишнеполітіческіх цілей як не суперечать інтересам України. Тепер же виведення двосторонніх відносин з кризи бачиться набагато більш складним завданням, в силу того що лежать в його основі негативні стереотипи вкоренилися і закосніли.
В економічній сфері кризовий стан двосторонніх відносин проявляється найбільш виразно. Зниження торгівлі стало наслідком цілого ряду факторів, серед яких можна відзначити як неминучий, з урахуванням дублюючих виробництв і цілих галузей, взаємний протекціонізм, так і повальні в умовах, перехідних економік спроби стимулювати співпрацю в рамках радянських коопераційних схем (на що була, наприклад, націлена амбітна десятирічна програма економічного співробітництва, підписана в 1998 році). Головною ж причиною бачиться низька продуктивність праці в обох країнах, що робить їхні товари неконкурентноспроможними навіть на ринках один одного.
Проте все, що стосується власне торговельних взаємин, все-таки являє собою для Росії не менш важливу проблему (і в силу її низькою політизованості, і з-за відносно невеликого, 7 - 8%, питомої ваги Україну в російській торгівлі). Центральним і найбільш дестабілізуючим питанням двосторонніх відносин, причому не тільки економічних, є імперативна необхідність ліквідації моделі «донор-реципієнт», яка склалася в зв "язках між Росією та Україною.
Наркотична звикання Україні до російських субсидіях виявилося настільки глибоким, що всі її уряду, включаючи і нинішній кабінет, в принципі проводили єдину політику, засновану на маніпулюванні цифрами, з тим щоб відмовитися від визнання точних сум заборгованості та відмову Києва погашати заборгованість об'єктами власності на своїй території , таким чином відкидаючи єдину схему, до якої виявляють інтерес російські кредитори.
Крім того, значні обсяги газу просто відкачуються з проходять через територію України експортних газопроводів. Взимку 2000 року обсяги такого «насанскціонірованного відбору», за оцінками «Газпрому», становили 100 - 120 млн. кубометрів газу щоденно. У червні того ж року Президент України Леонід Кучма визнав незаконну відкачку 13 млрд. кубометрів газу. Нинішній уряд проводить практично ту ж політику. Проведення України подібної політики зумовлено критичною залежністю Росії від української транзитної системи (до 90% експорту російського газу до Європи йде через Україну).
Не дивно, що російські експортери збираються переорієнтувати шляху газового і нафтового транзиту і пустити їх в обхід України, щоб знайти вихід з нинішньої патової ситуації, а також вберегти себе від технологічних ризиків (протягом десятиліття українські газопроводи страждали від недоінвестування і тому швидко стають ненадійними).
Поступово посилюються і поглиблюються і відмінності в проведених двома «стратегічними партнерами» зовнішньополітичних курсів. У ряді випадків ці курси стикаються прямо і на практиці, і концептуально.
Перш за все, Росію і Україну розділяє ставлення до формується в даний момент системі європейської безпеки, як заснованої на провідній ролі НАТО (трикутник Росія - Україна - НАТО). У той час як Росія намагається цьому протистояти шляхом збільшення ваги інших організацій, у тому числі регіональних, та налагодження партнерства між вхідними та невходящімі в НАТО країнами, Україна вітає зростання впливу блоку і активно намагається створювати умови для власного входження в західну систему безпеки. На думку близьких до офіційних кіл експертів, «поглиблення особливого партнерства з НАТО, курс на приєднання (в якості першого кроку) до політичних структур цієї організації» є одним з основних пріоритетів Україні. Більше того, Україна виявляє готовність до прийняття натоцентрічтой моделі безпеки, навіть якщо сама вона залишиться за межами Альянсу.
Це стало особливо очевидно в період натовської агресії проти Югославії. Росія засудила бомбардування цього суверенної держави і заморозила відносини з НАТО. Українська ж виконавча влада (парламент країни також засудив агресію) де-факто солідаризувалася з діями НАТО.
Після косовського кризи та певної паузи, викликаної виборчою кампанією на Україну восени 1999 року, взаємодію між Україною та НАТО інтенсифікувалося. Київ одразу почав активно працювати над реалізацією Державної програми співпраці з НАТО на 1999 - 2001 рік. Верховна Рада прийняла законодавчий акт, відповідно до якого Яворівський полігон був перетворений на міжнародний військово-навчальний центр під егідою НАТО. у березні 2000 року в Києві відбулася безпрецедентна виїзна сесія Північноатлантичної Ради. Все це відбувалося на тлі відомих складнощів російсько-натовських відносин, які були лише частково відновлені в лютому 2000 року і в перспективах яких до цих пір відсутня визначеність.
У той же час ставлення проросійськи налаштованого, російськомовного населення України, особливо в Криму, залишається антинатівським, що підтвердили масові мітинги і виступи проти спільних навчань у Севастополі у 2006 році.
Можна прогнозувати подальше наростання розбіжностей між Росією і Україною з питання про НАТО. Українська політика щодо Альянсу залишатиметься активною.
До іншої зовнішньополітичної колізії в російсько-українських відносинах веде політика, що проводиться країнами на просторі СНД. Мета політики України, формулируемая урядовими експертами як «закріплення й утримання альтернативного лідерства в цій організації й загалом у регіоні», формування регіональних структур і союзів "без Москви» за провідної ролі України, реалізована за допомогою угруповання ГУУАМ (Грузія - Україна - Узбекистан - Азербайджан - Молдова), не може не викликати певної стурбованості Москви. Найбільш проблемним, з російської точки зору, компонентом діяльності ГУУАМ, що залишається економічно неефективною організацією, є виникає військово-політичний вимір - єдине, де Україна може відігравати роль повноцінного лідера.
У цьому контексті ГУУАМ сприймається знову-таки як потенційний провідник політики НАТО на пострадянському просторі. У 1998 році Україна намагалася формалізувати консультації з проблем безпеки між НАТО і тоді ще ГУАМ (без Узбекистану) у форматі «16 +4», але вона наштовхнулася на опозицію самого На Вашингтонському саміті Альянсу ГУУАМ оголосив про свій намір розвивати співпрацю з НАТО в рамках натовського ж Ради Євроатлантичного партнерства.
Дві «помаранчеві революції», які пройшли практично одночасно в Грузії і на Україну, і фінансуються з-за кордону, підтвердили побоювання Росії.
Україна, у свою чергу, не приховує побоювань з приводу російсько-білоруської інтеграції. І хоча російсько-білоруські відносини поступово стають більш прагматичними і деполітизує, негативні оцінки Україну з цього приводу лише посилюються, що явно пов'язано з побоюваннями Києва не знайти аргументів для виправдання нездатність домовлятися з Росією на тлі одержуваних Білорусією економічних дивідендів.
Нарешті, незважаючи на вступ у силу в 1999 році трьох базових угод щодо Чорноморського флоту (ЧФ) і досягнення згодом близько десятка домовленостей з конкретних питань, Росія і Україна далекі від створення всеохоплюючої правової бази перебування російських військ у Криму, що не дозволяє остаточно зняти цю складну проблему з порядку денного.
Поступово одним з найбільш гострих питань двосторонніх відносин стає так званий «гуманітарний блок» (статус російської мови, російської культури і освіти російською на Україну). Москва розглядає політику, націлену на швидку «укранізаціі» населення країни, більшість якої в якості рідної мови використовує російську, як асиміляторську і в довгостроковій перспективі дискримінаційну, оскільки в результаті дій влади створюються нерівні умови в отриманні вищої освіти для осіб, які не володіють державною мовою, тобто українським. Більше того, у Росії не може не викликати неприйняття і заклопотаності та обставина, що розмивання гуманітарних зв'язків, не кажучи вже про те, що роль Росії в історії України в основному викладається в негативному плані, підриває однією з основних опор стабільності у двосторонніх відносини.
Таким чином, можна констатувати, що зараз в російсько-українських відносинах домінують не просто відцентрові, але конфліктообразующіе тенденції.
До речі, в Росії відчуття кризовості відносин з Україною в наявності. Так, згідно з опитуванням експертів, проведеному на початку 2006 року спільно Російським суспільно-політичним центром та Українським центром економічних і політичних досліджень, 88% опитаних дали негативну оцінку нинішньому стану двосторонніх відносин і лише 12% зазначили в них прогрес.
З урахуванням нової динаміки російської зовнішньої політики видається необхідним наново проаналізувати комплекс російсько-українських розбіжностей. Без гострої дискусії з цих питань та усвідомлення негативних наслідків для обох держав їх подальшого відокремлення налагодження конструктивних добросусідських відносин навряд чи виявиться можливим.
Що ж говорити про возз'єднання двох держав, то найближчим часом воно неможливе навіть на умовах конфедерації.
Література:
1. Дергачов Л. України в сучасних геополітичних перетвореннях / / Політичні дослідження. 1998. № 3. С. 127 - 133.
2. Мошес А. Росія - Україні: проблеми взаємовідносин / / Сучасна Європа. 2000. № 3. С. 63 - 73.
3. Василевський М. та інших Невідома Росія й Україна Incognita / / День. № 225. 22 грудня 2006.
4. Росія-Україна: перспектива безрадісна / / http://www.prognosis.ru/news/politic/2006/1/18/rus_ukr.html
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Політологія | Твір
24.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Олексій Михайлович - Початок возз`єднання Русі
Теогенезіс - драматичний шлях людства до возз`єднання з Абсолютом
Теогенезіс драматичний шлях людства до возз`єднання з абсол
Зіткнення цивілізацій і що воно може означати для Росії
Православна церква в Україні проблеми об`єднання церков та автокефалії
Чи можливе створення вічного двигуна
Поняття господарського об єднання Законодавство про господарські об єднання 2
Поняття господарського об єднання Законодавство про господарські об єднання
Неможливе людям можливе для Бога
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru