додати матеріал


Виробництво і витрати

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ВИРОБНИЦТВО І ВИТРАТИ
1 Виробнича функція (ізокванта).
2 Закон спадної віддачі.
3 Виробництво. Сукупний (загальний), середній і граничний продукт.
4 Поняття витрат, їх класифікація.
5 Постійні, змінні та загальні витрати. Криві витрат.
6 Середні витрати.
7 Граничні витрати.

1 Виробнича функція (ізокванта).
Для здійснення виробництва необхідні працю, капітал і природні ресурси, тобто фактори виробництва або виробничі ресурси.
Так, фактори виробництва для випуску телевізора включають: виробничі приміщення, верстати, машини, обладнання, працю працівників, ділянка землі, на якому побудовані виробничі будівлі і споруди тощо
У залежності від швидкості, з якою може змінюватися кількість втягуються у виробництво ресурсів, вони поділяються на постійні та змінні. Ті з них, які протягом певного проміжку часу залишаються незмінними, формують постійні фактори виробництва, а ті, кількість яких змінюється - змінні фактори виробництва.
Усі виробничі ресурси, які беруть участь у процесі виробництва, є в обмеженій кількості. Внаслідок цього обсяг виробництва товарів і послуг обмежений кількістю доступних ресурсів. Тому перед суспільством в цілому і кожним товаровиробником зокрема завжди стоїть завдання їх найбільш ефективного використання, Таким чином, обсяг вироблених товарів визначається наявністю необхідних ресурсів. Причому різні варіанти їх використання дозволяють товаровиробнику отримати більшу або меншу кількість товарів чи послуг. Тому підприємство повинно бути зацікавлене, забезпечити найбільш повне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів та їх оптимальне поєднання.
Оскільки в процесі виробництва здійснюється продуктивне споживання наявних ресурсів, то між обсягом виробництва і кількістю спожитих виробничих ресурсів існує функціональна залежність. Вона може бути виражена за допомогою виробничої функції. Якщо весь набір виробничих ресурсів уявити як витрати праці, капіталу і матеріалів, то виробнича функція має наступний вигляд:
Q - f (L, К, М),
де Q - максимальний обсяг продукції, виробленої при даній технології і даному співвідношенні праці (L), капіталу (К) і матеріалів (М).
Виробнича функція дозволяє:
- Визначити частку участі кожного з них у створенні товарів і послуг.
- Міняючи співвідношення факторів, можна знайти таке їх поєднання, при якому буде, досягнутий максимальний обсяг виробництва товарів і послуг.
- Простежити, як змінюється випуск продукції при збільшенні або зменшенні використання тих чи інших факторів виробництва на одну одиницю, і, таким чином, виявити виробничі можливості підприємства.
- Визначити економічну доцільність виробництва тієї чи іншої продукції.
Відзначимо, що виробнича функція, як правило, розраховується для конкретної технології.
Технологія - це практичне використання техніки, обладнання, фізичних та інтелектуальних можливостей персоналу підприємства. Поліпшення технології приводить до нових методів виробництва на основі використання нових машин і устаткування, а також більш кваліфікованої праці, що дозволяє випускати більше продукції і тому відбивається нової виробничої функцією. Для різних видів виробництв (автомобілів, сільськогосподарської продукції, кондитерських виробів тощо) виробнича функція буде різною, але всі вони мають такі загальні властивості:
* Існує межа збільшення обсягу виробництва, яке може бути досягнуто за рахунок збільшення витрат одного ресурсу за інших рівних умов;
* Існує певна взаємна доповнюваність (комплементарність) ресурсів виробництва та їх взаємозамінність (субституція). Взаємодоповнюваність ресурсів означає, що відсутність одного або декількох з них робить неможливим виробничий процес - виробництво зупиняється. У той же час фактори виробництва до певної міри взаємозамінні. Брак одного з них може бути відшкодована додатковою кількістю іншого, тобто ресурси можуть комбінуватися між собою в процесі виробництва в різних пропорціях;
* Диференційована оцінка впливу кожного з факторів на динаміку випуску продукції дається стосовно певних проміжків часу.
Виробнича функція може бути виражена графічно у вигляді ізокванти - кривою, що відбиває різні варіанти комбінації ресурсів, які можуть бути використані для виробництва даного обсягу продукції. Наприклад, виробництво 1 т картоплі (Q) можна забезпечити за рахунок використання різного поєднання кількості живої праці (L) і технічних засобів - капіталу (К).
На рис. зображена изокванта, відповідна виробництва 1 т картоплі. Вона показує, що існує багато варіантів використання ресурсів для виробництва даного обсягу картоплі. В одному випадку може бути використано більше ручної праці (L) - 70 чол-год і лише 2 машино-години (К) (точка А), в іншому - 40 чол-год L і 3 К (точка В), в третьому - 20 чол-год L до 6 год К (точка С) і т.д.

Для визначення максимального обсягу виробництва, який може бути досягнутий при кожній комбінації факторів, використовується карта изоквант. Вона являє собою набір изоквант, кожна з яких показує максимальний випуск продукції, можливий при використанні різних комбінацій факторів виробництва. Ізокванти аналогічні кривим байдужості. Але якщо перші пов'язані з певним рівнем випуску продукції, то другі - з рівнем задоволення споживача.
Аналіз изоквант можна використовувати для визначення граничної норми технологічного заміщення, тобто можливості заміщення одного ресурсу іншим у процесі їх використання. Ця можливість залежить від функції виробництва. Існують функції, в яких ресурси легко замінюються, а є й такі, де ресурси мають жорсткі, незмінні пропорції.
Гранична норма технологічної заміни (MPTS) виражає кількість одиниць даного ресурсу, яке може бути заміщено одиницею іншого ресурсу при збереженні незмінним обсяг виробництва.
Припустимо, що технологія виробництва одного автомобіля передбачає використання 1000 год праці і 500 годин роботи верстатів і устаткування. Відношення праці до капіталу при цьому складе 2 год праці до 1 год роботи машин (точка А).

Щоб механізувати й автоматизувати виробництво, підприємство переходить до використання більш капіталомісткого виробничого процесу, тобто на виробництво одного автомобіля знадобиться менше витрат живої праці і більше - уречевленої праці (машин, обладнання). У даному прикладі гранична норма технологічного заміщення праці капіталом визначається величиною капіталу, яка може замінити кожну одиницю праці, не викликаючи збільшення або скорочення обсягу виробництва автомобілів. Гранична норма технологічного заміщення в будь-якій точці ізокванти дорівнює нахилу дотичної в цій точці, помноженої на -1:
MPTS = - DK / DL (const Q),
де DК - скорочення або збільшення ресурсу капіталу;
DL - скорочення або збільшення ресурсу праці;
Q - обсяг виробництва.
Кривизна ізокванти допомагає менеджеру точно визначити, яке скорочення витрат праці знадобиться при впровадженні нової технології виробництва. У точці В для виробництва автомобіля знадобиться тільки 500 год праці і 1000 годин роботи машин. Відношення капіталу до праці тут становить лише 0,5 год праці на кожну годину роботи верстатів і устаткування.

2 Закон спадної віддачі.
Взаємозамінність факторів виробництва надає товаровиробнику виробничий вибір. Однак у реальному житті конкретного підприємця більше цікавить питання, яким буде вихід продукції, якщо в процес виробництва залучити додаткову кількість ресурсів. Уявімо собі Мінський камвольний комбінат, де за технологією одна ткаля обслуговує 10 верстатів. Можна збільшити кількість верстатів, залишивши колишнім чисельність ткаль. Безумовно, збільшення верстатного обладнання призведе до збільшення випуску продукції. Але ткаля не зможе обслуговувати 15 верстатів так, само ефективно, як 10, а 20 - так само, як 15. Тому, незважаючи на загальне збільшення обсягу випущеної продукції, приріст випуску товарів від використання кожного наступного верстата, при незмінній чисельності ткаль, буде менше, ніж від попереднього.
Можна уявити і зворотну ситуацію: не збільшуючи кількості верстатів, прийняти на роботу більше ткаль. Тоді кожна робітниця стане обслуговувати меншу кількість обладнання, і верстати будуть працювати краще. Але продуктивність обладнання обмежена, тому вироблення ткаль буде знижуватися.
Таким чином, при певному рівні НТП збільшення вкладення у виробництво одного виду ресурсу при незмінній кількості інших веде до спадної віддачі від цього ресурсу або, починаючи з певного часу, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу до незмінного фіксованого ресурсу дає зменшуваний приріст даного ресурсу.
Закон спадної віддачі діє при наявності певних умов.
1 По-перше, всі одиниці змінного фактора є однорідними. По відношенню до праці, наприклад, це буде означати, що кожен додатковий робочий володіє такими ж розумовими здібностями, кваліфікацією, вміннями, координацією рухів, освітою, трудовими навичками тощо, як і прийняті раніше.
2 По-друге, закон передбачає сталість технічного та технологічного рівня. Якщо має місце технічний прогрес, то відбудеться поступальний зрушення кривої сукупного продукту в бік зростання.
3 В-третє, закон передбачає незмінність хоча б одного фактора виробництва.
Розглянемо дію закону спадної віддачі на конкретному прикладі
Закон спадної віддачі
Змінний фактор, L
ТР
МР
АР
Постійний
фактор, капітал
0
0
-
-
20
1
10
10
10
20
2
25
15
12,5
20
3
37
12
12,3
20
4
47
10
11,75
20
5
5
8
11
20
6
60
5
10
20
7
63
3
9
20
8
63
0
7,875
20
9
62
-1
6,89
20
Даний гіпотетичний матеріал можна використовувати для побудови відповідних кривих

3 Виробництво. Сукупний (загальний), середній і граничний продукт.
Загальний, або сукупний, продукт (ТР) змінного фактора являє собою загальну кількість виробленої продукції в натуральному вираженні, яке зростає в міру збільшення використання одного змінного ресурсу за інших незмінних умов.
Якщо загальний (сукупний) продукт розділити на кількість використаного у виробництві змінного фактора, наприклад праці (L) або капіталу (К), отримаємо показник середнього продукту (АР):
АР L = ТР / L
AP K = TP / K
де АР - середній продукт змінного фактора;
К - змінний ресурс (капітал) або L - змінний ресурс (працю).
Граничний продукт (МР) - це додатковий випуск продукції, який досягнутий за рахунок збільшення використання змінного ресурсу при незмінній кількості інших ресурсів:
МР = DTP / DK або MP = DTP / DL
де МР - граничний продукт капіталу або праці;
DTP - зміна загального обсягу виробництва, відповідне зміни DК або DL одиниць використаного капіталу або праці при незмінній кількості інших факторів.

Крива загального продукту проходить три фази. Перш за все, вона піднімається прискореним темпом; потім її зростання відбувається уповільненим темпом; нарешті досягає максимуму і починає знижуватися. Крива граничного продукту відображає специфіку руху сукупного продукту. Справа в тому, що граничний продукт є кут нахилу кривої загального продукту. Говорячи інакше, граничний продукт вимірює зміна загального продукту, пов'язане з приєднанням додаткового робітника. Відповідно всі фази руху сукупного продукту знаходять відображення і в динаміці граничного. Поки сукупний продукт зростає прискореним темпом, граничний продукт збільшується.
Фазі зростання сукупного продукту уповільненим темпом відповідає падіння граничного продукту, який зберігає позитивне значення. Граничний продукт переходить в негативну площину, коли сукупний досягає свого максимуму.
Середній та граничний продукт також характеризуються певною залежністю. Поки граничний продукт перевищує середній, останній зростає. Якщо ж граничний продукт менше середнього, то останній падає. Точка Е перетину цих двох кривих визначає максимальне значення середнього продукту.
Таким чином, виробництво можна розділити на наступні стадії
Стадія 1. Пов'язана з початком виробництва, коли чисельність трудових ресурсів дорівнює 0, і триває до того моменту, коли граничний продукт і середній рівні один одному, і останній досягає свого максимального значення.
Стадія 2. Починається в той момент, коли середній продукт має найвищим значенням, і триває до того, коли граничний продукт праці стане рівним нулю.
Стадія 3. Граничний продукт стає негативним, загальний починає знижуватися.
На першій стадії в певному сенсі має місце перевитрата ресурсів, оскільки виробник несе витрати на обладнання, на використання якого у нього не вистачає працівників. Фірма могла б робити той же обсяг виробництва при менших розмірах капіталу і тій же кількості праці, оскільки є надлишкові потужності. Однак, оскільки розмір капіталу приймається як константа, то немає можливості використовувати його в менших розмірах.
Аналогічно на третій стадії використовується велика кількість праці по відношенню до капіталу. Граничний продукт праці стає негативним, оскільки працівники заважають, один одному виробники змушені оплачувати всі години праці, що швидше призводить до зменшення, ніж до збільшення обсягу виробництва. Подібне має місце і на першій стадії, коли оплачується обладнання, яке не використовується через недостатність ресурсу праці.
Для організаторів виробництва було б бажано уникнути першої і третьої стадії і залишитися на другий. Тільки в цьому випадку немає надлишку ефективно використовуються праці та капіталу; відсутня необхідність оплати невикористовуваних факторів виробництва.
Додатковий грошовий дохід, який приносить продаж граничного продукту, являє собою дохід від граничного продукту.
Слід підкреслити, що показники середнього і граничного продуктів характеризують відповідно середню і граничну продуктивність змінного ресурсу. Наприклад, якщо змінним ресурсом є праця, то середній продукт праці висловлює продуктивність «середнього» робітника, а граничний - продуктивність праці кожного додаткового робочого, використаного у виробництві
Сутність закону спадної продуктивності факторів виробництва полягає в тому, що при збільшенні використання одного ресурсу, в той час як інші залишаються незмінними, граничний продукт змінного фактора буде зменшуватись. Іншими словами, збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється лише один фактор. У цьому зв'язку важливо рівність двох показників - граничної та середньої віддачі факторів виробництва. Перевищення середньої віддачі над граничної - сигнал до того, що ефективне розширення виробництва за рахунок збільшення використання лише чинника, далі неможливо. Потрібні зміни всієї сукупності використовуваних факторів.
Справедливість закону спадної продуктивності факторів виробництва легко проілюструвати на конкретних прикладах. В іншому випадку, наприклад, за рахунок залучення додаткових працівників у сільське господарство можна було б нагодувати населення земної кулі з 1 га родючої землі.
Теорія граничної продуктивності використовується тільки за умови взаємозамінності факторів виробництва. Якщо такий взаємозамінності ні, неможливо розмежувати граничний продукт, одержуваний за рахунок зміни одного фактора, від граничного продукту, одержуваного за рахунок зміни інших факторів. У цьому випадку додаткове вкладення одного з факторів виробництва при незмінності інших призводить лише до малоефективного використання цього ресурсу без будь-якого впливу на обсяг продукції, що випускається.

4. Поняття витрат, їх класифікація.
У найзагальнішому вигляді витрати можна визначити як сукупність витрат, які несе виробник при випуску певного обсягу продукції.
В економічній теорії виділяють два підходи до визначення структури та класифікації витрат виробництва.
1) Витрати - сукупність витрат, необхідних для виробництва та реалізації продукту. Собівартість - витрати, пов'язані з виробництвом, несуть виробничі підприємства, Витрати обігу - витрати, пов'язані з реалізацією продукції, несуть переважно торговельні підприємства.
Структура собівартості включає в себе вартість спожитих засобів виробництва, оплату праці, а також елементи додаткового продукту (відрахування на соціальне страхування, витрати на навчання і т.д.).
За способами розрахунку виділяють планову, нормативну і фактичну собівартість. Під планової звичайно розуміють собівартість, яка визначається на основі планової (кошторисної) калькуляції окремих витрат. Нормативна собівартість виробу показує витрати на його виробництво і реалізацію, розраховані на базі поточних норм витрат, діючих на початок звітного періоду. Фактична собівартість висловлює склалися в звітному періоді витрати на виготовлення та реалізацію певного виду продукції, тобто дійсні витрати ресурсів.
За ступенем повноти обліку витрат розрізняють виробничу та комерційну собівартість. Виробничу утворюють всі витрати, пов'язані з виготовленням продукції. Невиробничі витрати (витрати на тару, упаковку, доставку продукції до пункту призначення, збутові витрати) враховують при визначенні комерційної собівартості. Сума виробничих і невиробничих витрат утворює повну собівартість.
Витрати обігу поділяються на додаткові і чисті. Додаткові пов'язані з доведенням товару до споживача, що є продовженням процесу виробництва у сфері обігу (упаковка, зберігання, перевезення і т.д.). Чисті витрати включають в себе витрати на придбання, реалізацію товару та ведення обліку торгових операцій.
2) другий підхід до виявлення сутності витрат та їх класифікації заснований на концепції їх впливу на обсяг виробництва і прибуток. Виділяють явні альтернативні, неявні альтернативні і неповоротні витрати.
Розуміння витрат у неокласичній теорії базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Наприклад, якщо робітник, вміє пекти хліб і варити сталь, використовується в якості пекаря, то та вартість, яку суспільство могло б отримати, використовуючи його в якості сталевара, буде альтернативною вартістю, або альтернативними витратами. Отже, альтернативні витрати пов'язані з втраченими можливостями іншого варіанту використання ресурсів.
Альтернативні витрати - це вартість використовуваних ресурсів у кращому з інших можливих варіантів їх застосування.
Сюди, наприклад, входять заробітна плата, від якої відмовився підприємець, не продавши свою робочу силу іншому підприємцю; виплати робітникам, інвесторам, власникам природних ресурсів, що здійснюються з метою відволікання факторів виробництва від їх альтернативного варіанта використання; компенсації за поставки комплектуючих виробів та напівфабрикатів, надання послуг.
Альтернативні витрати приймають форму явних і неявних витрат. Явні - це прямі грошові платежі постачальникам факторів виробництва і комплектуючих, тобто фактичні витрати фірми або бухгалтерські витрати. Вони представляють собою заробітну плату робітників, менеджерів, витрати на сировину, оплату транспортних послуг та ін Такі витрати ще називають зовнішніми витратами.
Неявні витрати включають в себе вартість експлуатації ресурсів, що належать самій фірмі. Однак власники компанії постійно порівнюють прибуток від використання своїх власних ресурсів з грошовими надходженнями, які вони могли б мати, надаючи ресурси іншим господарюючим суб'єктам, тобто використовуючи їх альтернативно. (Наприклад, здавши в оренду приміщення, можна отримувати орендну плату.) Такі альтернативні витрати використання ресурсів, що знаходяться у власності самої фірми, недоотримані в обмін на явні платежі, називаються неявними (чи імпліцитно). Це неоплачувані витрати фірми. До їх числа можна віднести неявний заробіток підприємця і членів його сім'ї, неявний відсоток на власний капітал, неявну орендну плату та ін
Якщо величину неявних витрат додати до явних недоліків, ми отримаємо економічні витрати, або сукупні альтернативні витрати. Економічні витрати виробництва товарів залежать від кількості використовуваних ресурсів і цін на них. Якщо підприємець використовує власні ресурси, то для точного визначення величини витрат ціни на них повинні бути виражені в таких самих одиницях, що і ціна придбаних факторів виробництва.
Безповоротні витрати - раніше вироблені і непоправний витрати (наприклад, витрати на спеціальне обладнання, яке не має альтернативного застосування). Альтернативні витрати в такому випадку дорівнюють нулю.

5 Постійні, змінні та загальні витрати. Криві витрат.
Поряд з поділом витрат на явні і неявні існує їх класифікація за часовими періодами, протягом яких фірма приймає те чи інше виробниче рішення. Щоб змінити обсяг виробництва, фірмі доводиться коригувати величину і склад своїх витрат. Одні витрати можна змінити досить швидко, інші вимагають для цього певного часу.
Короткостроковий період - це часовий інтервал, недостатній для модернізації або введення в дію нових виробничих потужностей підприємства. Однак у цей період фірма може збільшити обсяг випуску продукції, підвищивши ступінь інтенсивності використання вже наявних виробничих потужностей (наприклад, найняти додаткових робітників, закупити більшу кількість сировини, збільшити коефіцієнт змінності обслуговування устаткування і т.п.). Звідси випливає, що в короткостроковому періоді витрати можуть бути або постійними, або змінними.
Постійні витрати (TFC) представляють собою суму витрат, які не залежать від зміни обсягу виробництва. Постійні витрати пов'язані з самим існуванням фірми і повинні бути оплачені, навіть якщо фірма нічого не виробляє. Вони включають в себе амортизаційні відрахування на будівлі та обладнання; податок на майно; страхові платежі; ремонт та експлуатаційні витрати; платежі за облігаціями; платню вищому управлінському персоналу і ін
Змінні витрати (TVC) - це вартість ресурсів, які використовуються безпосередньо для виробництва даного обсягу продукції. Елементами змінних витрат є витрати на сировину, паливо, енергію; оплата транспортних послуг; оплата більшої частини трудових ресурсів (заробітна плата). На відміну від постійних змінні витрати залежать від обсягу випуску продукції. Однак слід зазначити, що приріст суми змінних витрат, пов'язаний зі збільшенням обсягу виробництва на 1 одиницю, не є постійним.
На початку процесу збільшення виробництва перемінні витрати будуть якийсь час зростати зменшуються темпами, і так буде тривати до конкретної величини обсягу виробленої продукції. Потім змінні витрати почнуть збільшуватися наростаючими темпами в розрахунку на кожну наступну одиницю виробленої продукції Така поведінка змінних витрат обумовлюється законом спадної віддачі. Збільшення граничного продукту протягом якогось часу буде викликати все менший і менший приріст змінних ресурсів для виробництва кожної додаткової одиниці продукції.
А оскільки всі одиниці змінних ресурсів купуються по одній і тій же ціні, це означає, що сума змінних витрат буде зростати зменшуються темпами. Але як тільки гранична продуктивність почне падати відповідно до закону спадної віддачі, все більшу і більшу кількість додаткових змінних ресурсів доведеться використовувати для виробництва кожної наступної одиниці продукції. Сума змінних витрат, таким чином, буде збільшуватися наростаючими темпами
Сума постійних і змінних витрат, пов'язаних з виробництвом певної кількості продукції, називається сукупними витратами (ТС). Таким чином, отримуємо наступне рівність:
ТЗ - TFС + TVC.
Динаміка розглянутих видів витрат представлена ​​в таблиці.
Показники загальних витрат
Показники середніх витрат
(1)
(2)
(3)
(4)
(5)
(6)
(7)
(8)
Кількість виробленої продукції, од (Q)
Сума
постійних
витрат (TFC)
Сума
змінних
витрат (TVC)
Сума
загальних
витрат (ТС)
TC = TFC + TVC
Середні
постійні
витрати
(AFC)
AFC = TFC / Q
Середні
змінні
витрати (AVC)
AVC = TVC / Q
Середні
загальні
витрати
(АТС)
АТС = TC / Q
Граничні
витрати
MC = = зміна в ТЗ / зміна в Q
0
100
0
100
100,00
90,00
190,00
90
1
100
90
190
50,00
85,00
135,00
80
2
100
170
270
33,33
80,00
113,33
70
3
100
240
340
25,00
75,00
100,00
60
4
100
300
400
20,00
74,00
94,00
70
5
100
370
470
16,67
75,00
91,67
80
6
100
450
550
14,29
77,14
91,43
90
7
100
540
640
12,50
81,25
93,75
ПЗ
8
100
650
750
11,11
86,67
97,78
130
9
100
780
880
10,00
93,00
103,00
150
10
100
930
1030
Загальна сума витрат. Термін "загальна сума витрат" говорить сам за себе: це сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва. У таблиці вона показана в колонці 4. При нульовому обсязі виробництва загальна сума витрат дорівнює сумі постійних витрат фірми.

Малюнок 1. Загальні витрати як сума постійних і змінних витрат
Сума змінних витрат (TVC) змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. Величина постійних витрат залежить від обсягу виробництва Сума загальних витрат (ТС) виробництва будь-якої кількості продукції являє собою результат підсумовування відповідних постійних і змінних витрат
Потім, при виробництві кожної додаткової одиниці продукції - з першої по десяту, - загальна сума витрат змінюється на ту ж величину, що і сума змінних витрат
На малюнку дані про постійні змінних і сумарних витратах, що містяться в таблиці, представлені графічно. Зверніть увагу, що сума змінних витрат змінюється по вертикалі від горизонтальної осі, а сума постійних витрат щоразу додається до вертикального виміру суми змінних витрат для одержання кривої загальної суми витрат.
Різниця між постійними і змінними витратами має суттєве значення для кожного бізнесмена. Змінні витрати - це витрати, якими підприємець може управляти, величина яких може бути змінена протягом короткострокового періоду часу шляхом зміни обсягу виробництва. З іншого боку, постійні витрати, очевидно, знаходяться поза контролем адміністрації фірми. Такі витрати є обов'язковими і повинні бути оплачені незалежно від обсягу виробництва.

6 Середні витрати.
Крім загальних витрат, підприємця цікавлять середні витрати, величина яких завжди вказується в розрахунку на одиницю продукції. Розрізняють середні сукупні (АТС), середні змінні (AVC) і середні постійні (AFC) витрати.
Середні сукупні витрати (АТС) - це сукупні витрати в розрахунку на одиницю продукції, які зазвичай використовуються для порівняння з ціною. Вони визначаються як частка від ділення сукупних витрат на кількість одиниць виробленої продукції:
ТС = АТС / Q
Середні змінні витрати (AVC) - це показник витрат змінного фактора в розрахунку на одиницю продукції. Вони визначаються як частка від ділення валових змінних витрат на кількість одиниць продукції.
Середні постійні витрати (AFC) - показник постійних витрат на одиницю випуску продукції. Вони розраховуються за формулою

Динаміка середніх витрат представлена ​​на рис. Як видно з графіка, у міру збільшення обсягу випуску продукції середні змінні витрати спочатку знижуються, досягають свого мінімуму, а потім починають зростати (на графіку це дугоподібна крива).
Така динаміка AVC обумовлена ​​дією закону спадної віддачі факторів виробництва.
Середні постійні витрати знижуються у міру того, як їх сума розподіляється на дедалі більшу кількість виробленої продукції.
Середні загальні витрати спочатку знижуються, а потім починають зростати. Причому криві АТС та AVC зближуються. Це відбувається тому, що середні постійні витрати протягом короткострокового періоду зменшуються в міру збільшення випуску. Отже, різниця у висоті кривих АТС та AVC при певному обсязі виробництва залежить від величини AFC. Це випливає з рівності:
АТС = AFC + AVC

7 Граничні витрати.
У теорії витрат фірми важлива роль належить граничним витратам (МС) - витрат на випуск додаткової одиниці продукції понад уже виробленого кількості. МС можна визначити для кожної додаткової одиниці продукції шляхом віднесення змін до суми загальних витрат до тієї кількості одиниць продукції, які викликали ці зміни:
Граничні витрати пов'язані з дією закону спадної віддачі. Якщо припустити, що кожна одиниця змінного фактора купується за фіксованою ціною, то МС на виробництво кожної додаткової одиниці продукції будуть падати до тих пір, поки гранична продуктивність кожної додаткової одиниці змінного ресурсу буде зростати. Падіння граничної продуктивності викличе зростання граничних витрат. На графіку в точці Е, де граничні витрати мінімальні, гранична продуктивність досягне свого максимального значення.
Існує залежність між МС, AVC та АТС. Крива МС перетинає криві AVC та АТС в точці їх мінімального значення. У цьому суть правила граничних і середніх витрат, яке пояснює залежність між МС і AVC. Якщо МС <AVC вже виробленої одиниці продукції, то AVC будуть знижуватися при виробництві наступного одиниці. Якщо ж МС> MVC, то АVС, відповідно, будуть збільшуватися.
Довгостроковий період часу - це період, достатній для зміни виробничих потужностей фірми, тобто масштабу виробництва. Наприклад, фірма може встановити додаткове обладнання, або скоротити його. У довгостроковому періоді всі фактори є змінними.

Література
1 Лемешевська І.М. Макроекономіка (економічна теорія. Ч.3): Учеб. посібник для вузів. - Мн.: ТОВ «ФУА-інформ», 2004.
2 Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. У 2 т.: Пер. з англ. - М.: Республіка, 2002.
3 Економічна теорія: Системний курс: Учеб. Посібник / За ред. Е.І. Лабковича. - Мн.: ТОВ «Нове знання», 2000.
4 Економічна теорія: Учеб. посібник / В.Л. Клюні, І.В. Новікова, М.Л. Зеленкевич; Під ред. В.Л. Клюні, І.В. Новікової. - Мн.: ТетраСистемс, 2002.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
110.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Витрати на виробництво 2
Витрати на виробництво 3
Витрати на виробництво та реалізацію продукції
Витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції
Поведінка виробників. Виробництво і витрати виробництва
Поняття про витрати поточні витрати на витрати наступних періодів
Витрати доходи і витрати як об`єкти бухгалтерського управлінського обліку
Витрати доходи і витрати як об`єкти бухгалтерського управленческог
Матеріальне виробництво та виробництво послуг суть і відмінності
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru