Виконавче виробництво в господарському суді Республіки Білорусь

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ УКРАЇНИ
Метою господарського процесу є встановлення дійсних взаємовідносин сторін, винесення і виконання законного та обгрунтованого рішення з господарського спору. У зв'язку з цим господарське судочинство охоплює питання, пов'язані як з розглядом та вирішенням господарських спорів, так і з виконанням судових актів і актів інших органів.
Виконання судових та інших актів є завершальною і суттєвого стадією господарського процесу. Справжня захист і відновлення порушених суб'єктивних прав юридичних осіб, індивідуальних підприємців та громадян можуть бути забезпечені в господарському судочинстві лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення господарського суду або буде примушений виконати її компетентними органами. Кожне рішення господарського суду має бути виконане в установленому законодавством порядку, тобто реалізовано для досягнення мети, яку переслідували зацікавлена ​​організація або громадянин при зверненні до господарського суду. Інакше звернення до це му державному органу правосуддя позбавлялося б сенсу. Власне захист права є не що інше, як його реальне, в тому числі, коли це необхідно, примусове здійснення. Примусове виконання судових актів забезпечує їх стабільність, гарантує реалізацію прав, визнаних рішенням господарського суду, і виконання встановлених ним обов'язків.
Виконавче виробництво в господарському процесі - це стадія господарського судочинства, у якій спеціально уповноважені державні органи здійснюють контроль за добровільної реалізацією або здійснюють примусове здійснення підтверджених рішенням господарського суду прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі.
Враховуючи важливість цієї стадії процесу, ГПК виділяє правові норми про виконавче провадження в окремий розділ (розділ IV).
Норми названого розділу ГПК мають концептуальні відмінності від подібних норм у відповідних процесуальних кодексах країн СНД. В основі відмінностей знаходяться функціональні особливості виконавчого провадження. Наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс РФ в розділі VII передбачає лише деякі найбільш принципові моменти виконання судових актів. На інші виконавчі документи норми цього розділу («Провадження у справах, пов'язаних з виконанням судових актів арбітражних судів») не поширюються. Суть полягає в тому, що безпосереднім виконанням судових актів та інших виконавчих документів арбітражний суд не займається.
Указом Президента Республіки Білорусь від 8 жовтня 1997 р . № 507 1 створено Служба судових виконавців господарських судів. Постановою Уряду від 30 січня 1998 р . затверджено Положення про Службу судових виконавців господарських судів в Республіці Білорусь. Зазначена служба входить до системи господарських судів Республіки Білорусь і є органом з виконання судових та інших актів з господарським (економічним) спорах.
Розділ IV ГПК має назву «Виконавче провадження», тобто охоплює виконання судових та інших актів. До їх числа, зокрема, віднесені:
1) судові акти господарських судів;
2) рішення третейських судів Республіки Білорусь у господарських (економічних) спорів;
3) рішення іноземних судів у господарських (економічних) спорів;
4) рішення міжнародних арбітражних (третейських) судів у господарських (економічних) спорів. Винятком при виконанні рішень третейських, в тому числі міжнародних арбітражних, та іноземних судів є випадки, коли в спорі однією стороною є громадянин, який не має статусу індивідуального підприємця. Такі рішення виконуються відповідно до ст. 461 ЦПК судовими виконавцями загальних судів;
5) оформлені в установленому порядку вимоги органів, які здійснюють контрольні функції (органи Комітету державного контролю, Державного митного комітету, органи Фонду соціального захисту населення тощо), про стягнення грошових коштів з відміткою банку або іншої кредитно-фінансової установи про повному або частковому виконанні стягнення у зв'язку з відсутністю на рахунках боржника грошових коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача, якщо законодавством не встановлений інший порядок виконання зазначених виконавчих документів;
6) інші документи, виконання яких відповідно до законодавчими актами віднесено до компетенції господарських судів (ст. 228 ГПК).
Примусовому виконанню не підлягають судові акти господарських судів, які не встановлюють обов'язки будь-яких осіб (наприклад, про визнання права, про встановлення юридичних фактів). Якщо для реалізації таких прав і законних інтересів поза господарського суду необхідна діяльність компетентних державних органів, то ці дії здійснюються за заявою зацікавлених осіб з додатком копії судового акта в силу його обов'язковості для всіх державних та інших органів, посадових осіб та громадян на території Республіки Білорусь. Така діяльність не носить характеру примусу і не регулюється виконавчим виробництвом. Відмова у вчиненні дій (чи невчинення їх взагалі) державними та іншими органами, їх посадовими особами, наприклад, з реєстрації підтверджених господарським судом прав, може бути оскаржено в судовому порядку.
Судовими виконавцями господарських судів виконуються насамперед судові акти у вигляді рішень господарських судів про стягнення грошових сум, про присудження до виконання визначеного обов'язку, а також додаткове рішення, рішення разом з ухвалою про виправлення описок, явних арифметичних помилок і роз'яснення рішення та ін
Крім того, підлягають виконанню судові акти у вигляді визначень: про затвердження мирової угоди та про судовому наказі, про судові штрафи, про застосування арешту як міри забезпечення доказів, про застосування заходів щодо забезпечення позову, про розподіл і стягнення судових витрат, про відстрочення, розстрочення виконання і зміну способу і порядку виконання та ін
Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач (особа, на користь якого здійснюється виконання) і боржник (зобов'язана сторона). Стягувач має право вимагати примусового виконання (ст. 248 ГПК). Стягувач і боржник мають право бути присутніми при вчиненні судовим виконавцем виконавчих дій по виконанню судових актів, оскаржити дії судового виконавця, отримувати від нього довідки, пов'язані з виконанням, а також користуватися правами осіб, які беруть участь у справі (ст. 39 ГПК).
У ГПК передбачені заходи захисту прав інших осіб у виконавчому провадженні. Кожна особа, чиє право зачіпається виконанням, може пред'явити позов до стягувача і боржника про звільнення майна від арешту. Позови про звільнення майна від арешту можуть пред'являтися як власниками, так і правомірними власниками майна, що не належить боржникові. Якщо арешт майна проведений у зв'язку з конфіскацією майна, в якості відповідачів залучаються відповідні фінансовий, податковий орган і особа, щодо якої застосовано конфіскацію. Якщо арештоване майно вже реалізоване, позов пред'являється також до осіб, у яких воно знаходиться (ст. 250 ГПК).
У виконавчому провадженні можуть брати участь також представники, експерти, фахівці, поняті, права та обов'язки яких визначаються главою 5 ГПК (ст. 251 ГПК).
Правове регулювання виконавчого виробництва в господарському процесі здійснюється також Інструкцією про ведення виконавчого провадження з господарських (економічних) спорів, затвердженої постановою Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 28 червня 2002 р . № 14.
До компетенції господарського суду у виконавчому провадженні входить:
- Забезпечення виконання рішень, ухвал, постанов, наказів господарських судів, а у випадках, передбачених законодавством, актів інших органів і посадових осіб, які є виконавчими документами;
- Відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання;
- Здійснення повороту виконання;
- Дозвіл заяв сторін і уявлень судового виконавця або судового пристава з питань матеріального і (або) процесуального права, які виникають у виконавчому провадженні; розгляд скарг сторін на дії судового виконавця;
- Відновлення втраченого виконавчого провадження (ст. 227 ГПК);
- Вирішення питання про відвід судового виконавця (ст. 247 ГПК).
До числа виконавчих документів згідно зі ст. 229 ГПК віднесені:
1) накази господарських судів, що видаються н підставі рішень, ухвал, постанов;
2) визначення про судовому наказі;
3) постанови судових виконавців та судових приставів;
4) рішення третейських судів Республіки Білорусь;
5) рішення іноземних та міжнародних арбітражних (третейських) судів;
6) виконавчі написи нотаріальних установ;
7) постанови державних органів і посадових осіб у частині майнових (економічних, фінансових) стягнень;
8) інші акти, якщо в силу законодавчих актів вони є виконавчими документами і підлягають виконанню господарськими судами.
У зазначеній нормі має місце підміна і змішання понять «виконавчий документ» і «акт, що підлягає, виконання». У ст. 230 ГПК уточнюється, що при видачі наказу на підставі інших актів (крім судових) суддя господарського суду зобов'язаний перевірити їх законність, в межах своєї компетенції перевірити правомірність виконання на території Республіки Білорусь рішень іноземних, у тому числі міжнародних арбітражних (третейських) судів і винести мотивоване визначення про видачу або про відмову у видачі наказу. Дане визначення може бути оскаржене. Таким чином, до числа виконавчих документів належать накази господарського суду та ухвали про судовому наказі.
Наказ на підставі судового акта видається господарським судом стягувачеві після вступу судового акту в законну силу, крім випадків негайного виконання, коли наказ видається негайно по винесенні рішення.
Наказ на стягнення грошових коштів стягувач надсилає банку, що обслуговує боржника, а в інших випадках - судовому виконавцю, якщо інше не встановлено законодавством.
ГПК передбачає можливість видачі по одному судовому акту кількох наказів тільки у випадках, якщо судовий акт прийнятий на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів або якщо виконання повинно бути зроблене в декількох місцях, а також при солідарній і субсидіарної відповідальності (ст. 231).
Для пред'явлення наказу до виконання встановлено шестимісячний строк (ст. 235 ГПК). Обчислення його починається з дня набрання законної сили судового акта або закінчення строку, встановленого при відстрочці або розстрочення його виконання, або винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу (виконавчого листа) до виконання.
Крім того, ГПК містить загальну норму (ст. 234) про терміни приведення у виконання судових актів. Наприклад, боржникові надається семиденний строк для добровільного виконання судового акта.
Передбачаючи відстрочку або розстрочку виконання судового акта, зміна способу і порядку його виконання, ГПК конкретизує, що такі процесуальні дії вправі зробити господарський суд, який прийняв цей судовий акт, і встановив термін - до закінчення терміну, встановленого для пред'явлення наказу до виконання (ст. 241 ).
У розділі IV ГПК, який складається з чотирьох розділів, містяться й інші норми, які свідчать про їх спрямованості на захист прав і законних інтересів сторін та інших осіб:
про нагляд за законністю виконання судових актів та інших виконавчих документів, покладається на прокурора (ст. 242);
про відповідальність за невиконання судового акту (ст. 243) та ін Так, за невиконання судового акта господарського суду передбачено: штраф у розмірі до 50 відсотків суми, що підлягає стягненню; відкликання ліцензії на здійснення банківської діяльності.
Для ефективного виконання завдань, покладених на службу судових виконавців господарських судів, закон передбачив конкретні повноваження судового виконавця у виконавчому провадженні (ст. 244-246 ГПК).
Судовий виконавець має право:
- Викликати до суду посадових та інших осіб;
- Витребувати від громадян, посадових осіб, державних органів, установ, суб'єктів господарювання та громадських об'єднань необхідну інформацію, усні та письмові пояснення, документи і матеріали, в тому числі від банків про відкриття суб'єктом господарювання рахунків, наявності на них грошових коштів і про операції за цих рахунків;
- Вимагати від керівників та інших посадових осіб суб'єктів господарювання виділення спеціалістів для з'ясування питань, що виникли;
- За пред'явленням службового посвідчення безперешкодно входити на територію і в приміщення державних установ (організацій), суб'єктів господарювання та громадських об'єднань незалежно від виду пропускного режиму, якщо інше не встановлено законодавством;
- Давати приписи про припинення повністю або частково операцій по розрахункових та інших рахунках організацій і громадян в банках у разі неподання або відмови надати необхідну інформацію, матеріали або документи з повідомленням про це відповідного господарського суду;
- Входити до компетентних органів з пропозицією про припинення переміщення вантажу або виїзду за кордон осіб до погашення ними заборгованості за виконавчими документами;
- Складати протоколи про вчинення дій, що тягнуть за собою застосування заходів адміністративного впливу щодо громадян і посадових осіб;
- За наявності законних підстав вносити пропозицію у відповідний реєструючий орган про ліквідацію суб'єкта господарювання.
Судовий виконавець господарського суду є представником влади, і його вимоги щодо виконання судових та інших актів обов'язкові для всіх державних органів, громадських об'єднань, посадових та інших осіб на території Республіки Білорусь.
Нормами ГПК врегульовано також:
можливість відводу судового виконавця (пристава), якщо він особисто прямо чи побічно зацікавлений у результаті справи або є родичем однієї із сторін або є інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості (ст. 247);
права сторін у виконавчому провадженні (стягувача і боржника), в тому числі на оскарження дій (а прокурор може їх опротестувати) судового виконавця (ст. 248-249).
Предметом скарги (протесту) можуть бути будь-які порушення процесуального порядку виконання, що виразилися в діях (бездіяльність) судового виконавця, що зачіпають права та законні інтереси сторін у виконавчому провадженні. ГПК передбачає, що скарги і протести на дії судового виконавця розглядаються в судовому засіданні з повідомленням сторін та прокурора, який приніс протест. При розгляді скарги або протесту господарський суд має право зобов'язати судового виконавця вчинити дію, що входить в його компетенцію, або вирішити питання по суті. Однак процедура розгляду таких скарг і протестів докладно не регламентована.
Наказ не може бути визнаний недійсним і не підлягає виконанню в порядку позовного провадження. Відповідно до ГПК (ст. 230) примусове виконання судового акту проводиться на підставі видається господарським судом наказу, тобто підставою виконання за законом є судовий акт, а наказ за своєю правовою природою є документом, який служить засобом для приведення рішення суду у виконання. Тільки скасування судового акта позбавляє наказ юридичної сили.
У ГПК передбачено також заходи щодо забезпечення здійснення виконавчих дій. Судовий виконавець на підставі ухвали господарського суду вживає заходів щодо забезпечення виконання рішення. Забезпечення виконання рішення допускається на будь-якої стадії виконавчого провадження, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання судових чи інших актів.
Заходами щодо забезпечення здійснення виконавчих дій є:
- Накладення арешту на майно або грошові суми боржника, що знаходяться у нього і (або) інших юридичних і фізичних осіб;
- Вилучення майна боржника;
- Заборона боржникові вчиняти певні дії;
- запрещение должнику пользоваться принадлежащим ему имуществом или указание пользоваться им в пределах, установленных судебным исполнителем;
- опечатывание имущества должника;
- изъятие правоустанавливающих документов, в том числе ценных бумаг, и др. (ст. 252 ХПК).
Главы 26-28 ХПК регулируют порядок производства исполнительных действий, в том числе обращения взыскания на денежные средства и имущество должника, а также распределение взысканных сумм между взыскателями. В этих нормах ХПК раскрываются такие понятия, как место исполнения, исполнительные действия, расходы по исполнению судебного акта, розыск должника, возможность отложить, приостановить и прекратить исполнительное производство либо возвратить исполнительный документ взыскателю и др.
Так, исполнение по исполнительным документам осуществляется судебным исполнителем хозяйственного суда, в районе деятельности которого должник находится, проживает или осуществляет хозяйственную деятельность, или по месту нахождения его имущества (ст. 253 ХПК).
Судебный исполнитель хозяйственного суда возбуждает исполнительное производство только после получения надлежаще оформленных исполнительных документов и письменного заявления взыскателя. Он может отказать в возбуждении исполнительного производства, если есть основания, предусмотренные ч. 3 и 4 ст. 254 ХПК (имеется определение хозяйственного суда о принятии отказа взыскателя от взыскания или о мировом соглашении и др.). Постановление о возбуждении исполнительного производства или об отказе в возбуждении выносится судебным исполнителем в трехдневный срок со дня поступления ходатайства о принудительном исполнении с надлежаще оформленными исполнительными документами. Судебному исполнителю предоставлено право возвратить исполнительный документ, если будут установлены недостатки, предусмотренные ч. 7 ст. 254 ХПК (неправильное оформление и др.). После устранения этих недостатков исполнительный документ может быть предъявлен к исполнению вновь.
Примерный перечень исполнительных действий, которые вправе совершить судебный исполнитель хозяйственного суда, содержится в ст. 255 ХПК (вызов должника или его представителя в хозяйственный суд для ознакомления с исполнительным документом и предложения добровольно его исполнить, наложение ареста на имущество или денежные суммы должника, осмотр его помещений и хранилищ и т.д.).
ХПК установлено, что необходимые при исполнении исполнительного документа расходы, в том числе хранение и перевозку имущества должника, на публикацию о продаже имущества и торгах, на оплату экспертам, на оплату проезда судебного исполнителя к месту исполнения, и другие необходимые расходы производятся по смете хозяйственного суда. Эти расходы взыскиваются с должника в доход государства по определению хозяйственного суда независимо от взыскания с должника имущества или денежных сумм по исполнительному документу.
При принудительном совершении действий об имущественных взысканиях по определению хозяйственного суда с должника дополнительно взимается пять процентов суммы, взысканной судебным исполнителем. Эти средства зачисляются на депозитный счет хозяйственного суда и распределяются в порядке, установленном законодательством.
Цель этой нормы заключается в том, чтобы защитить интересы взыскателя и оперативно исполнить судебные и иные акты. Должник же, которому неоднократно за время, прошедшее с момента вынесения судебного акта, предоставляется возможность добровольно исполнить свое обязательство перед взыскателем, несет дополнительные расходы в случае принудительного исполнения.
В главе 27 ХПК содержатся нормы, регулирующие обращение взыскания на денежные средства и имущество должника. По общему правилу взыскание с юридического лица, индивидуального предпринимателя денежных средств по исполнительному документу, выдаваемому хозяйственным судом, обращается в первую очередь на денежные средства должника (в денежных единицах Республики Беларусь и иностранной валюте), находящиеся в банке или иной кредитно-финансовой организации. При недостаточности денежных средств взыскание обращается на имущество должника.
Взыскание с иных граждан денежных средств осуществляется путем обращения взыскания на имущество, заработную плату и приравненные к ним платежи и выдачи, причитающиеся должнику.
Обращение взыскания на имущество, закрепленное за юридическими лицами на праве оперативного управления, не допускается. При недостаточности денежных средств у названных юридических лиц субсидиарную ответственность по их обязательствам несут собственники.
ХПК предусматривает ответственность должностных лиц, граждан и сторон за невыполнение требований судебного исполнителя в виде штрафа в размере до 20 минимальных заработных плат.
Глава 28 ХПК устанавливает порядок распределения взысканных сумм между взыскателями. В первую очередь из взысканной с должника суммы покрываются расходы по исполнению.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь». (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999) (зі змінами, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996 р . і 17 жовтня 2004р.).
2. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь від 15 грудня 1998 р . N 219-З Прийнято Палатою представників 11 листопада 1998 року. Схвалений Радою Республіки 26 листопада 1998 року.
3. Борік С.В. Судоустрій: Підручник. - Мн.: Амалфея, 2000.
4. Завадська Л.М. Реалізація судових рішень. М: Наука, 1982.
5. Мартинович І.І., Пастухов М.М. Судово-правова реформа в Республіці Білорусь. Мінськ, 1995.
6. Каменков В.С., Жандаров В.В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2007 - 221с.
7. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В.С. Каменков, С.В. Луньов, В.В. Жандаров, А.А. Гаріовскій: За заг. ред. В.С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
43.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Провадження у справах за участю іноземних осіб в господарському суді Республіки Білорусь
Докази і доказування в господарському процесі Республіки Білорусь
Підвідомчість і підсудність справ господарському суду Республіки Білорусь
Пред`явлення позову в господарському процесі Республіки Білорусь
Судові витрати Терміни та штрафи у господарському процесі Республіки Білорусь
Провадження з перегляду судових постанов у касаційному порядку у господарському суді
Виконавче виробництво
Виконавче виробництво 2 Виконавче виробництво
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru