Види політичних режимів

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Види політичних режимів
У сучасному світі існує близько 140-160 політичних режимів, які трохи відрізняються один від одного. У даному рефераті будуть виділені основні політичні режими, на базі яких з'являються інші, похідні від них. Отже, політичні режими можуть бути демократичними і недемократичними. Останні в свою чергу представлені тоталітарним і авторитарним. Політичний режим, перш за все, визначає порядок відносин між державою і суспільством. За твердженням французького професора Ж. Кермані, політичний режим - сукупність елементів ідеологічного, інституційного, соціального порядку, сприяють формуванню політичної влади даної країни на певний період. Це означає, що на вибір того чи іншого політичного режиму впливають і менталітет народу, і економічний розвиток держави. Крім того, політичний режим ми пов'язуємо не тільки з формуванням, але і здійсненням політичної влади. Саме політичний режим відображає ступінь політичної свободи особистості в суспільстві та її правове становище у ньому.
Політичний режим бере свій початок у громадянському суспільстві. Англійський філософ Т. Гоббс виникнення держави пов'язував із добровільним волевиявленням громадян. На його думку, спочатку всі люди були необмежено рівні і необмежено вільні. Це давало право кожному володіти всім і претендувати на все. Так з'явилися заздрість, ворожнеча, злоба, люди стали помагати один проти одного. Такий стан суспільства Гоббс назвав "війною всіх проти всіх». Для того щоб убезпечити себе, люди укладають «суспільний договір» або створюють державу, яка буде регулювати відносини між ними. Люди добровільно відмовляються від частини своїх прав, тепер вони вже не можуть вбивати, грабувати. З виникненням держави народжується і порядок взаємодії людей один з одним, з державою та її інститутами.
Нині є дуже спірним питання про політичний режим сьогоднішньої Росії. Це пов'язано, перш за все, з переходом від тоталітарного режиму до демократичного. Далеко не однозначним є і визначення самої демократії. Багато політологи, соціологи, філософи, юристи розходяться в думці з приводу того, що є демократія, а що не є такою.
Демократичні політичні режими
На сучасному політичному мові термін «демократія» є одним з найбільш поширених і багатозначних. Даний термін з'являється в Стародавній Греції і позначає народовладдя чи таку форму державного устрою, при якій народ має найбільш широкі права і долучений до участі в політичному процесі. Демократія завжди асоціюється з народом, його волею і інтересами.
Демократія в реальному житті виступає як складне і багатоаспектне явище. Вона не зводиться лише до політичної сфери життя суспільства або держави, а поширюється також і на інші сфери: економічну, соціальну, ідеологічну, наукову. Ми говоримо про економічну, ідеологічної, культурної демократії, маючи на увазі певні права і свободи, якими наділяються громадяни суспільства. Саме демократія є тим політичним режимом і тією формою державного устрою, до якої прагне переважна більшість держав. Незважаючи на це, демократія є скоріше ідеалом, привабливою утопією, ніж реальністю. Справа в тому, що поняття «демократія» містить у собі внутрішнє протиріччя. Адже народовладдя в повному сенсі цього слова означає самоврядування народу, а значить, заперечення політичного панування, необхідності в апараті примусу. Іншими словами, справжнє народовладдя не може здійснюватися в рамках держави. На ділі ж демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Відмирання держави, його заміна громадським самоврядуванням представляється утопією, враховуючи багатоманітність суспільного життя, свободу людини, неминуче розбіжність інтересів різних людей. Справжнє народовладдя передбачає, що дії кожної людини демократичного суспільства продиктовані раціональними мотивами і турботою про інших громадян; що кожен громадянин суспільства здатний інтереси суспільства поставити вище власних. З огляду на це, демократія як народовладдя виступає зараз скоріше як орієнтир, приваблива перспектива, до якої можуть прийти держави, досягнувши певного рівня свого розвитку. Реальна ж демократія в кращому випадку представляє собою владу більшості над меншістю.
Демократія, як і будь-який політичний режим, має низку характерних рис:
1) народ визнається джерелом влади в державі;
2) рівноправність громадян перед законом;
3) виборність основних органів держави
4) підпорядкування меншості більшості при ухваленні рішень і їх виконання, при цьому думку меншості поважається;
5) дотримується принцип поділу влади;
6) пріоритет прав людини над правами держави.
У деяких з перерахованих особливостей демократії також можна відзначити суперечності. З одного боку, в будь-якому навіть демократичному суспільстві існує опозиція чи то меншість, про який йшла мова. З іншого боку, важливо, щоб це меншість дійсно залишалося таким, адже історія знає приклади, коли при прийнятті рішення більшість становило 55% від кількості голосуючих. Це означає, що 45% голосували не підтримували це рішення, і така кількість громадян не може бути меншістю.
Інша суперечність полягає в тому, що іноді права людини та їх пріоритетність по відношенню до держави можуть піти врозріз з правами держави і поставити під удар його безпеку, незалежність. Адже саме держава забезпечує безпеку своїм громадянам, і саме воно є джерелом їх прав і свобод.
У залежності від того, яким шляхом - прямим чи опосередкованим - виражаються воля й інтереси народу, розрізняють два різновиди демократії: представницьку і безпосередню. Представницька демократія передбачає наявність у суспільстві виборних органів державної влади, за допомогою яких народ і буде здійснювати свою владу через представників. Безпосередня демократія спирається на референдуми, збори, сільські сходи, за допомогою яких основні питання державного і суспільного життя народом вирішуються безпосередньо. Найбільшу увагу в літературі приділяється представницьким демократіям, оскільки вони є найбільш можливими, враховуючи численність населення будь-якої держави. Безпосередня демократія характерна для Стародавньої Греції, чисельність жителів якої дозволяло висловлювати свої інтереси і брати участь у прийнятті політичних рішень безпосередньо.
У сучасній політологічній літературі достатньо уваги приділяється Ідентитарні і конкурентної демократіям. Ідентитарні демократія побудована на основі соціальної єдності, характеризується пануванням єдиної, загальнонародної державної волі. З цього випливає, що Ідентитарні демократія відкидає автономність окремої людини, його можливість володіти особистими інтересами і вступати в соціальний конфлікт і в той же час встановлює загальну волю народу, його інтереси. Така демократія може призвести до тиранії, поступового знищення демократичних основ взагалі. Всі відомі диктатори XX ст. виступали від імені народу і нібито за його дорученням, при цьому обов'язково придушувалася частина населення, не згодна з диктаторським режимом. Тому не можна виключати можливість, що Ідентитарні демократія з часом може перерости в політичний режим, далекий від демократії.
Якщо Ідентитарні демократія заснована на марксистській теорії, то конкурентна демократія лежить в основі сучасних західних уявлень про демократію. Одним з показників конкурентної демократії є характер партійних систем. Справа в тому, що в ній відсутні заборони на будь-які партії. Головною ідеєю конкурентної демократії є пріоритет особистості, індивіда над суспільством, державою, а не навпаки. Особистість тут розглядається як основа громадянського суспільства і держави.
Конкурентна демократія може бути як представницької, так і безпосередній, в залежності від держави, його культури, традицій, економічного розвитку і т.д. На відміну від Ідентитарні в конкурентній демократії окремо взята особистість може вступати в соціальний конфлікт, тут важлива воля не тільки держави, але й окремого громадянина. Більш того, з особистих інтересів кожного громадянина народжуються інтереси держави. При такому розумінні демократії особистість найменш обмежена у виборі своєї поведінки. Однак, незважаючи на таку кількість позитивних рис, дана демократія повинна «оберігатися», регулюватися, так як захоплення ліберальними свободами здатне привести до анархії, безвладдя в державі.
Отже, Ідентитарні демократія - це повне здійснення влади самого народу, втілення його єдиної волі у політиці держави. Конкурентна ж демократія - це вільне суперництво політичних сил з невизначеними результатами. Справжня демократія передбачає такий пристрій соціально-політичних відносин, при якому уряд обирається народом і у разі необхідності усувається з волі народу, без насильства.
У залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: особистість, соціальна група чи народ, можна виділити три групи демократій:
1) індивідуалістична;
2) плюралістична;
3) колективістська.
Історично першою є колективістська модель демократії. Для неї були характерні необмежена влада більшості над меншістю, беззахисність особистості по відношенню до держави. Дана модель була характерна для античності, тут ще зберігається приватна власність, відсутній тотальний контроль над населенням.
Колективістська демократія є неспроможною для нинішніх днів, так як влада народу не може бути реальною без гарантування індивідуальної свободи та інших прав особистості. Історія показала, що «загальна воля», «загальнонародний» інтерес представляють собою лише вигадка, міф, який виправдовує політичне панування окремої особи або групи, навіть якщо вони розглядаються як незаперечні кордону демократії.
Індивідуалістична демократія виділяє особистість із суспільства і держави, приділяє першорядну увагу гарантіям прав і свобод громадянина, запобігає всяке придушення особистості владою.
Плюралістична демократія виходить з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики. Саме в групі, в міжгрупових відносинах формуються інтереси, ціннісні орієнтації і мотиви політичної діяльності особистості. З Допомогою групи особистість отримує можливість брати участь в політиці і захищати свої інтереси. Народ не може бути головним суб'єктом політики, так як представлений людьми з протилежними інтересами. Призначення демократії полягає в наданні всім громадянам можливості відкрито виражати свої інтереси, приходити до компромісу.
Плюралістичні теорії демократії знаходять практичне застосування в багатьох державах світу, проте і вони володіють недоліками. Дані теорії перебільшують згуртованість населення, активне відстоювання своїх інтересів. У реальному житті не більше однієї третини громадян представлені у групах інтересів. Тому дана модель демократії не буде владою більшості. Недостатньо враховується і навіть ігнорується вплив численних соціальних верств на владу. Сьогодні ми бачимо, що влада досить тісно переплетена з бізнесом, окремими профспілками, і це не можна не враховувати. Плюралістичні теорії демократії розглядають державу як нейтрального арбітра, який прагне до справедливого поєднанню інтересів усіх верств населення. Насправді держава зазвичай знаходиться під впливом капіталу, тому не може дотримуватися нейтралітету.
Як відзначають багато політичних антропологи, людина не завжди готовий до демократії, так як він - істота суперечлива, що піддається зовнішньому впливу і лише частково розумне. Демократія передбачає таку модель управлінської системи, яка грунтується на раціональному поведінці пересічних громадян і політичних еліт, їх готовності діяти розумно, поєднуючи свої власні інтереси з інтересами інших, всього суспільства. Однак типовими рисами політичного життя більшості держав світу є нехтування інтересами інших людей, релігійна та національна непримиренність, індивідуальний і груповий егоїзм, ірраціональність поведінки громадян.
Будь-який політичний режим, в тому числі і демократія, - благо лише тоді, коли він відповідає політичній культурі і менталітету народу, коли демократичні правила гри визнаються і приймаються переважною більшістю громадян, коли можна говорити про самодисципліни, про повагу до закону.
Демократія неприйнятна в екстремальних ситуаціях, наприклад в періоди війн, гострих криз, коли потрібно грунтуватися скоріше не на добровільних спонукань громадянка на вимогах часу.
Перехід до демократії вимагає тривалого проміжку часу і доцільний лише тоді, коли суспільство відчуває в ній необхідність. Насадження демократії «згори» не здатне не тільки побудувати демократію, а й підриває наявний порядок у суспільстві, коли демократичні реформи перетворюються на ширму для аморальної діяльності, розтягування державного добра і руйнування самої держави.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Політологія | Реферат
27.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Сутність політичних режимів
Сутність і характеристика політичних режимів
Сутність і класифікація політичних режимів
Сутність поняття і класифікація політичних режимів
Характеристика політичних режимів тоталітаризм демократія
Порівняльний аналіз недемокртатіческіх політичних режимів
Зміна політичних режимів в 1917 році
Історія російської політичної думки Типологія політичних режимів ідеологій систем
Види митних режимів
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru