приховати рекламу

Взаємодія законодавчої та виконавчої влади

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

ЗМІСТ
1. ВЗАЄМОДІЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ І ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
2. ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА
3. ПРАВО НА ЖИТТЯ, СВОБОДУ, ВЛАСНІСТЬ І ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ
СПІОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ВЗАЄМОДІЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ І ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Поділ влади визнається найбільшою державно-правовою доктриною, історія якої, як стверджують деякі дослідники, починається з біблійних часів. Теорія поділу влади лежить в основі західних концепцій правової держави. Ще античні мислителі - Платон, Аристотель висловлювали в своїх роботах подібні ідеї. Одним з перших висунув ідею поділу влади на виконавчу, законодавчу і судову з метою гарантії законності і попередження можливих зловживань у державі Д. Мільберн (1614-1657 рр.).. Традиційно основоположниками «класичного» варіанту теорії поділу влади в юридичній літературі називають Дж. Локка і Ш. Монтеск 'є. Однак Дж. Локк, не виділяючи окремо судову владу і розділяючи влади лише на законодавчу, виконавчу і федеративну, підпорядкував всі влади законодавчим органам, оскільки, «той вище, хто може підписувати закони» .. Свій подальший розвиток теорія розподілу влад отримала в роботах Монтеск'є, який назвав три «гілки влади»: законодавчу, виконавчу і судову. Радянський тоталітарний режим не влаштовувала ця теорія. Конституція Республіки Білорусь чітко розділила державну владу на три види: законодавчу, виконавчу і судову.
Парламент - Національні збори Республіки Білорусь є представницьким і законодавчим органом Республіки Білорусь [1]. Представницький характер Національних зборів зумовлюється тим, що всі депутати Національних зборів обираються народом. Національні збори - єдиний законодавчий орган державної влади Республіки Білорусь. Це означає, що законодавчу діяльність ніхто, крім Парламенту, не має права здійснювати за винятком Президента Республіки Білорусь. Він відповідно до Конституції Республіки Білорусь має право видавати декрети, які мають силу закону. Винятком є ​​декрети, що передбачають зміну і доповнення Конституції, її тлумачення, твердження республіканського бюджету і звіту про його виконання, зміни порядку виборів Президента і Парламенту, обмеження конституційних прав громадян, а також прийняття норм мають зворотну силу. Парламент здійснює владу, грунтуючись на не зиблемих підвалинах народовладдя, прагнучи затвердити права і свободи кожного громадянина Республіки Білорусь, забезпечити громадянську злагоду, непорушні принципи правової держави. Національні збори відповідально перед громадянами республіки за створення необхідних законодавчих умов для вільного і гідного розвитку особистості. Національні збори реалізує політичну волю громадян Республіки Білорусь, здійснюючи діяльність на основі різноманітності ідеології і поглядів. Національні збори є гарантом закріплених в Конституції, законах та міжнародних зобов'язаннях держави прав і свобод громадян Республіки Білорусь, організує контроль за їх дотриманням. Національні збори безпосередньо і через створені ним органи здійснює контроль за дотриманням прав і свобод людини. Згідно з Конституцією Республіки Білорусь Національні Збори є постійно діючим органом, тому першорядне значення набуває правильна і чітка організація діяльності, як самого Парламенту, так і його палат окремо. Питання організації діяльності Національного Зборів і кожної з його палат розглядаються в самій Конституції і детально конкретизуються в Регламенті палат Національних Зборів. Регламент, як правило, приймається на першій сесії нового скликання. Згідно з Конституцією Парламент складається з двох палат - Палати Представників та Ради Республіки. Склад Палати представників -110 депутатів. Рада Республіки є палатою територіального представництва. Від кожної області і міста Мінська по вісім членів Ради Республіки. Вісім членів Ради Республіки призначає Президент Республіки Білорусь. Термін повноважень Парламенту - 4 роки. Повноваження можуть бути продовжені на підставі закону тільки в разі війни.
Виконавчу владу в Республіці Білорусь здійснює Уряд - Рада Міністрів Республіки Білорусь - центральний орган державного управління. Уряд у своїй діяльності підзвітний Президенту Республіки Білорусь і відповідально перед Парламентом Республіки Білорусь. Уряд складає свої повноваження перед новообраним Президентом Республіки Білорусь. Уряд Республіки Білорусь складається з Прем'єр-міністра, його заступників і міністрів. До складу Уряду можуть входити і керівники інших республіканських органів державного управління. Прем'єр-міністр призначається Президентом Республіки Білорусь за згодою Палати представників. Рішення з цього питання приймається Палатою представників не пізніше ніж у двотижневий строк з дня внесення пропозиції щодо кандидатури Прем'єр-міністра. У випадку дворазової відмови в дачі згоди на призначення Прем'єр-міністра Палатою представників Президент Республіки Білорусь має право призначити виконуючого обов'язки Прем'єр-міністра, розпустити Палату представників та призначити нові вибори. Роботою Уряду керує Прем'єр-міністр. Прем'єр-міністр: 1) здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Уряду і несе персональну відповідальність за його роботу, 2) підписує постанови Уряду; 3) у двомісячний термін після свого призначення представляє Парламенту програму діяльності Уряду, а в разі її відхилення являє повторну програму діяльності Уряду в протягом двох місяців; 4) інформує Президента про основні напрямки діяльності Уряду та про всі його найважливіші рішення; 5) виконує інші функції, пов'язані з організацією і діяльністю Уряду. Президент має право з власної ініціативи прийняти рішення про відставку Уряду і звільнити з посади будь-якого члена Уряду. У разі відставки або складання повноважень Уряд Республіки Білорусь за дорученням Президента продовжує здійснювати свої повноваження до сформування нового Уряду. Уряд Республіки Білорусь видає постанови, що мають силу на всій території Республіки Білорусь. Прем'єр-міністр видає в межах своєї компетенції розпорядження.
Взаємодія влади - Президента і Ради Республіки визначається при вирішенні питання про введення надзвичайного стану. Конституція Республіки Білорусь закріплює, в яких випадках воно вводиться на території Республіки Білорусь або в її окремих місцевостях. Однак спеціального закону, що визначає режим надзвичайного стану, в республіці поки немає. Аналогічно дві гілки влади беруть участь і у вирішенні питання про воєнний стан.
2. ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА
Батьківство може бути встановлено у судовому порядку, якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі між собою і в державні органи, які реєструють акти громадянського стану, не представлені заяви, передбачені частинами п'ятою та шостою статті 51 Кодексу Республіки Білорусь про шлюб та сім'ю, а також, якщо відомості про батька дитини в книзі записів актів про народження наведені згідно зі статтею 55 Кодексу Республіки Білорусь про шлюб та сім'ю. Якщо мати дитини визнана недієздатною, позбавлена ​​батьківських прав або дитина відібраний у неї за рішенням суду, встановлення батьківства можливе тільки в судовому порядку. Встановлення батьківства в судовому порядку провадиться за заявою одного з батьків або опікуна, піклувальника дитини, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги докази, з достовірністю підтверджують походження дитини від передбачуваного батька, або визнання передбачуваним батьком дитини. Суд може також прийняти до уваги спільне виховання або утримання дитини матір'ю і передбачуваним батьком дитини, спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю і передбачуваним батьком дитини до народження дитини. Визнання шлюбу недійсним не виключає можливості встановлення батьківства.
З позовом про встановлення батьківства позивач має право звернутися до суду за місцем проживання відповідача або за місцем свого проживання. Якщо місце проживання відповідача невідоме, то суд може оголосити його розшук. До позовної заяви про встановлення батьківства долучаються копії свідоцтв про народження дітей, довідки про перебування дітей на утриманні позивача, а в залежності від конкретних обставин справи - інші, що мають значення для справи, матеріали і докази.
Іноді для збору необхідних доказів і з метою встановлення дійсних взаємовідносин суддя викликає позивача і відповідача для бесіди. Якщо під час бесіди і проведеного опитування відповідач визнає себе батьком дитини, то за згодою батьків можна встановити походження дитини шляхом подання спільної заяви до органів загсу. Тому судом може бути наданий необхідний термін для оформлення батьківства в добровільному порядку. У разі якщо сторони у встановлений час з яких-небудь причин не оформлять батьківство, справа призначається до судового розгляду.
У процесі підготовки справи до судового розгляду слід зібрати всі необхідні докази і представити їх судді. У свою чергу, суддя визначить, наскільки представлені кожною стороною докази істотні для справи. У певних випадках суддя призначає судово-медичну і (або) генно-дактилоскопічну експертизи, які проводяться, як правило, на платній основі.
Судово-медичну експертизу спірного походження дітей виробляють в судово-біологічних відділеннях регіональних управлінь і в центральній судово-біологічної лабораторії. У центральній судово-біологічної лабораторії зазначена експертиза проводиться із застосуванням методу генотіпоскопіі. Основна мета експертизи - вирішення питання про можливість (неможливість) походження дитини від обох або одного заявленого батька. Особливу роль у доказової основі мають показання свідків. Свідком у справі про встановлення батьківства може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Зацікавленість осіб (спорідненість, дружба, службове становище, приятельські або неприязні відносини) не може перешкоджати свідченням на суді. Проте їх показання в цьому випадку додатково перевіряються судом.
Спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини можуть підтверджуватися доказами про проживання в одному житловому приміщенні, спільному харчуванні, єдиний бюджет, придбанні загального майна, взаємної турботи і т.д. Судом розглядається кожен конкретний випадок стосовно ситуації. Наприклад, спільним може бути визнано проживання в різних житлових приміщеннях, але коли відповідач систематично приходив до позивачці. Якщо відповідач тільки брав участь у витратах з ведення спільного господарства, то це також може бути визнане судом як доказ. Якщо спільне проживання та ведення спільного господарства було припинено до народження дитини, то це саме по собі не може служити підставою для відмови в задоволенні позову про встановлення батьківства. Виняток становлять випадки, коли ці відносини були припинені до початку вагітності. Спільне виховання дитини має місце, якщо відповідач проживає з матір'ю та дитиною регулярно, спілкується з дитиною і піклується про нього. Під спільним утриманням дитини матір'ю і відповідачем слід розуміти знаходження дитини на їх спільному утриманні або надання відповідачем систематичної (більше одного разу) матеріальної допомоги дитині незалежно від її розміру та тривалості. Також доказами визнання відповідачем батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, які суд визнає достовірними (листи, телеграми, фотографії, анкети, заяви, речі), дії, що свідчать про те, що він визнавав себе батьком дитини, а також свідчення з цього приводу свідків. Таке визнання може бути виражене як в період вагітності матері (наприклад, відповідач бажав мати дитину, дбав про його матері), так і після народження дитини (купівля речей, продуктів харчування для дитини, турбота про нього). Якщо обставини, на які вказує позивач в позові про встановлення батьківства, не знайшли підтвердження, суд з'ясовує, чи мали місце інші обставини або хоча б одне з них. Після цього за згодою позивача на зміну підстави позову суд має право обгрунтувати і прийняти як докази інші встановлені обставини або фактичні дані.
Бувають випадки, коли під впливом ряду обставин відповідач визнає батьківство прямо в судовому засіданні. Тоді суд має право винести рішення про встановлення батьківства без дослідження обставин справи по суті, поклавши в основу рішення визнання позову, що значно спрощує справу. Питання про визнання позову відповідачем суд вирішує відповідно до ЦПК РБ. Умови і порядок встановлення батьківства визначено законом, тому мирові угоди по таких справах не затверджуються. Якщо відповідач у судовому засіданні висловив згоду подати в органи ЗАГСу заяву про встановлення батьківства, справа може бути відкладено на певний термін. При поданні суду свідоцтва про народження, виданого на підставі запису про встановлення батьківства, провадження у справі підлягає припиненню. Оскільки позашлюбні діти при встановленні батьківства повністю прирівнюються до дітей, що народилися у шлюбі, суд стягує аліменти в розмірі, встановленому для дітей, які народилися в зареєстрованому шлюбі. Розмір аліментів визначається судом у частковому відношенні до заробітку відповідача. Заява про встановлення батьківства оплачується митом за ставками, встановленими для позовної заяви немайнового характеру. Виходячи з вимог ЦПК, що регулює розподіл витрат між сторонами, суд має право присудити стороні, на користь якої відбулося рішення про встановлення батьківства та стягнення аліментів, судові витрати, понесені у справі, в тому числі і на оплату проведення генно-дактилоскопічної експертизи або інших необхідних експертиз. На вимоги про встановлення батьківства позовна давність не поширюється.
Реєстрація встановлення батьківства провадиться в державних органах, що реєструють акти цивільного стану, за місцем проживання одного з батьків, або за місцем винесення рішення суду про встановлення батьківства, або за місцем реєстрації народження. Реєстрація встановлення батьківства провадиться на підставі спільної заяви батьків або рішення суду. Реєстрація встановлення батьківства щодо осіб, які досягли повноліття, допускається лише за їх згодою. Допускається подача спільної заяви батьками відносно ще не народженої дитини під час вагітності матері, підтвердженої медичною довідкою, якщо є підстави припускати, що подання заяви про встановлення батьківства після народження дитини стане неможливою або скрутній (важка хвороба, майбутня тривале відрядження і т.п. ). За наявності такої заяви реєстрація встановлення батьківства здійснюється одночасно з реєстрацією народження без подачі батьками нової заяви. На підставі запису акта про встановлення батьківства державні органи, які реєструють акти громадянського стану, вносять відомості про батька і необхідні зміни до запису акта про народження дитини та видають нове свідоцтво про народження.
3. ПРАВО НА ЖИТТЯ, СВОБОДУ, ВЛАСНІСТЬ І ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ
У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правової, набувала або релігійна, або етичне, або філософське звучання в залежності від соціальної позиції знаходилися при владі класів. Найважливішим кроком в розвитку прав людини були буржуазно-демократичні революції XVII-XVIII ст. в., які висунули не тільки широкий набір прав людини, але і принцип формальної рівності, який став основою універсальності прав людини, який додав їм справді демократичний характер. Подальшим етапом поглиблення і розвитку каталогу прав людини стала друга половина XX ст. Після Другої світової війни, що супроводжувалася грубими масовими порушеннями прав людини, вони вийшли за межі внутрішньодержавної проблеми і стали предметом постійної уваги міжнародного співтовариства. Визнання Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про попередження злочинів геноциду і покарання за нього, Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та ряду інших найважливіших міжнародно-правових актів стало неоціненним внеском у розвиток цивілізації і культури XX ст. Что же касается конституций, то они, подстраиваясь под определенный этап жизни общества, постоянно дополнялись правами и свободами человека, но, при этом обеспечивали полноправную жизнь не всему обществу в целом, а лишь некоторой части общества, являющейся “правящей верхушкой” такого общества. Значение Конституции определяется тем, что нормы, установленные в ней, должны выступать как форма воплощения государственной воли народа, то есть те задачи, которые ставит перед собой общество, указываются принципы его организации и жизнедеятельности. Конституція закріплює найбільш важливі та соціально значимі для окремої людини, суспільства і держави права і свободи. Для человека они являются необходимыми условиями обеспечения его достоинства и чести, присущей человеческой личности; естественного права на участие в решении вопросов устройства и управления тем обществом, членом которого он является; социальных и экономических условий, необходимых ему для удовлетворения жизненно важных для него материальных и духовных потребностей. Тому основні фундаментальні права, зафіксовані в конституції держави і найважливіших міжнародно-правових актах, є правовою базою для похідних, але не менш важливих прав. Конституційні права і свободи є головним елементом конституційного правовідносини, в якому бере участь держава і громадянин. Для громадянина сенс такого правовідносини полягає в отриманні захисту своїх прав, а для держави - в обов'язку надати цей захист. Конституционные права и свободы составляют ядро правового статуса личности и лежат в основе всех других прав, закрепляемых иными отраслями права. Конституція лише встановлює принципи, на яких має будуватися поточне законодавство. Основні фундаментальні права і випливають з них інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Відповідно до цього традиційно конституційні права і свободи прийнято класифікувати на три групи: 1) особисті, 2) політичні, і 3) соціальні, культурні, економічні. Всі права і свободи невіддільні одне від одного і взаємопов'язані, тому такий поділ носить суто умовний характер. Особисті права і свободи пов'язані безпосередньо з особистістю, не ув'язуються з приналежністю до громадянства і не випливають з нього. Личные права и свободы неотчуждаемы и принадлежат человеку от рождения. Такі права і свободи, які необхідні для забезпечення охорони життя, свободи, гідності, та інші природні права, пов'язані з його індивідуальної, приватної життям. Особисті права включають: право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність приватного життя, житла, вільне пересування і вибір місця проживання, свободу совісті, свободу думки і слова, на судовий захист своїх прав, на юридичний захист, на процесуальні гарантії у разі залучення до суду і т.д.
Право на жизнь провозглашается всеми международно-правовыми актами о правах человека и почти всеми конституциями стран мира как неотъемлемое право человека, охраняемое законом. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений життя. Во многих странах, особенно находящихся под влиянием католической церкви, право на жизнь рассматривается как основание для запрещения абортов, а в отдельных странах в конституциях есть норма об охране жизни еще до рождения человека. Право на жизнь, прежде всего, предполагает проведение государством миролюбивой внешней политики, исключающей войны и конфликты. Ряд государств провозгласили в своих конституциях отказ от войны, а также от применения вооруженной силы как средства разрешения международных споров. Правовое государство обязано поддерживать обороноспособность страны на случай любых посягательств, но строго регламентирует использование регулярной армии на своей территории и за рубежом, поскольку это ведет к гибели, как мирного населения, так и личного состава. В мирных условиях гарантии этого права не сводятся к запрещению убийства - это безоговорочно закрепляется Уголовным кодексом каждой страны. Государство обязано организовать эффективную борьбу с преступностью, и особенно с террористическими акциями. Гарантиями права на жизнь служат системы здравоохранения и, в частности, предупреждения детской смертности; охраны от несчастных случаев на производстве; профилактики дорожно-транспортных происшествий; пожарной безопасности и др. Особое значение имеет вопрос о смертной казни. Смертная казнь до ее отмены может применяться в соответствии с законом как исключительная мера наказания за особо тяжкие преступления и только согласно приговору суда.
Право на свободу есть не что иное, как сама свобода, т. е. возможность совершать любые правомерные действия. В этом праве заложено ограничение для свободы других людей, и особенно должностных лиц, обладающих возможностью применения принуждения к людям. В неразрывной связи с ним находится (но не совпадает) личная неприкосновенность человека, которая распространяется на его жизнь, здоровье, честь, достоинство. Никто не вправе силой или угрозами принуждать человека к каким-то действиям, подвергать его истязанию, обыску или наносить вред здоровью. Человек вправе сам распоряжаться своей судьбой, выбирать свой жизненный путь (вступать в брак, участвовать в голосовании, поступать на работу и т. д.). Наиболее сильные гарантии свободы и безопасности личности выступают в форме уголовно-правового запрета любых обратных действий граждан и должностных лиц. Ограничения этой свободы допускаются только на основе закона и в законных формах, все меры принуждения должны находиться под судебным контролем.
Право собственности - очень древнее право, возникшее ещё на заре цивилизации. Отношения собственности существовали еще при первобытнообщинном строе, т.е. тогда, когда не было ни государства, ни права. Люди, чтобы выжить, присваивали дары природы, приручали животных, изготавливали приспособления для ловли рыбы, охоты. И если кто-то из чужого племени пытался отнять их собственность, защищали ее. В дальнейшем с развитием производительных сил произошло разделение труда, появилась возможность присваивать не только естественные продукты природы, но и блага, ценности, создаваемые людьми в процессе производства. Веками этот институт усовершенствовался, приспосабливался к условиям меняющегося мира. Постепенно возникли совершенно новые объекты и субъекты этого права (например, интеллектуальная собственность и юридическое лицо), появились новые отношения, связанные с этой собственностью (аренда и т.д.), характерной особенностью которых было расщепление прав владения и собственности между несколькими людьми. В силу этих отношений, основанных на различении «своего» и «чужого», одни лица обладают имуществом и охраняют его, а другие должны уважать чужую собственность, не причинять вред собственнику. Поэтому возникла объективная необходимость в законодательном регулировании этих процессов. Нормы, относящиеся к праву собственности, можно найти в законах и иных правовых актах самой различной отраслевой принадлежности - Конституции Республики Беларусь, Гражданском кодексе, законах об охране природы и рациональном использовании природных ресурсов и множестве других. Чтобы полнее определить содержание права собственности необходимо учитывать различие между содержанием правоотношения собственности и содержанием субъективного права собственности. Содержание правоотношения составляет субъективное право и общая обязанность всех и каждого не нарушать его. Субъективное право является сложным: его составляют три правомочия - владения, пользования и распоряжения. Право владения - это охраняемая законом возможность фактического обладания вещью. В этом праве находит юридическое выражение состояние присвоенности, принадлежности вещи определенному лицу. Владение может быть незаконным. Например, вор, похитивший вещь, фактически владеет ею, но он - незаконный владелец. За кражу на него возлагается уголовная ответственность, а собственник вправе истребовать свою вещь из незаконного владения. Владение собственника является законным, оно опирается на правовое основание - титул. Законное владение называют, поэтому титульным владением. Титульным может быть владение и других лиц, которым собственник разрешил по договору, например, аренды, владеть и пользоваться вещью. Титульное владение производно от права собственности. Право пользования - охраняемая законом возможность извлекать из вещи ее полезные свойства, получать от нее плоды и доходы. Физические лица, пользуясь имуществом, удовлетворяют свои материальные и духовные потребности: носят одежду и обувь, проживают в своих квартирах и домах, ездят на автомобилях и т.д. Юридические лица - коммерческие организации перерабатывают сырье, материалы, производят из них соответствующие товары, т.е. используют полезные свойства этого имущества путем производительного потребления его в качестве сырья и материалов. Получая плоды, урожай с земельного участка, собственник осуществляет их присвоение, реализуя принадлежащее ему право пользования. Фактическое пользование чужим имуществом без правового основания является действием неправомерным.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Та 17 жовтня 2004р.) Мінськ «Білорусь» 2004р.
2. А.А. Мішин. Конституційне право зарубіжних країн. М., 2000.
3. Василевич Г.А. Конституційне право Республіки Білорусь: Підручник. - Мн.: Книжковий будинок; Інтерпрессервіс, 2003. - 882с.
4. Конституційне право зарубіжних країн. Під загальною ред. члена - кор. РАН, професора, М.В. Баглая, доктора юридичних наук, професора Ю.І. Лейбо і доктора юридичних наук, професора Л.М. Ентіна. М.,«Норма», 2000.
5. Конституція Республіки Білорусь. Науково-правовий коментар. Під загальною ред. В.Г. Тихін, Г.А. Василевича, М.І. Постухова. - Мінськ вид. «Білорусь», 1996.
6. Конституційне право. Підручник для вузів. Автор Єлісєєв Б.П., Габричидзе Б.М., Чернявський А.Г., 2001 - 416с.
7. К.Н. Кунців «Конституційне право Республіки Білорусь» Мінськ, Амалфея. - 2000р.
8. Основи держави і права: Навчальний посібник для вступників до юридичних вузів / Під ред. члена - кореспондента РАН О. Є. Кутафіна. - 8-е изд., Перераб. і доп. - М.: Юрист, 2001. - 447.


[1] Конституция Республики Беларусь 1994 года. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Та 17 жовтня 2004р.) Мінськ «Білорусь» 2004р.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Контрольна робота
55.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Ієрархія органів виконавчої та законодавчої влади РФ
Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України
Система законодавчої влади УР
Проблеми конституційного права законодавчої влади Російської
Аналіз правового статусу законодавчої й місцевої влади Угорщини
Проблеми конституційного права законодавчої влади Російської Федерації
Законодавча влада в системі державного управління Роль законодавчої влади та її
Законодавча влада в системі державного управління Роль законодавчої влади та її Поділ органів
Органи виконавчої влади

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru