(Франц. і англ. Burlesque, від італ. Burla - жарт) - 1) тип комічної стилізації, що полягає в імітації будь-якого з широко поширених стилів або у використанні стилістичних візьме відомого жанру - і надалі побудові комічного образу запозиченого стилю з допомогою його застосування до невідповідному тематичного матеріалу; 2) історична жанрова форма європейської комічної літератури (переважно поезії), яка існує з XVII ст. і передбачає використання вищевказаного стилю.
Завдання створення комічного образу чужого стилю зближує Б. з пародією, проте письменники, які використовують ці споріднені жанри, переслідують різні цілі. Автор пародії завжди імітує чужу стилістичну манеру, явлену в окремому творі, при цьому направляє на об'єкт імітації сатиричний випад, прагне цей об'єкт дискредитувати перед обличчям читача. Автор бурлескного твори запозичує стиль, має настільки широко розповсюджені, і що неможливо визначити конкретне джерело стилістичної імітації. Якщо таке джерело виявляють, то комічне твір змінює свою жанрову забарвлення, Б. перетворюється на чисту пародію. І навпаки, будь-яка пародія, що висміює поширений стиль або жанровий шаблон, є зразок Б.
Сочинитель Б. не ставить перед собою завдання дискредитувати чужу манеру письма, він лише приваблює її для літературної гри, суть якої - у встановленні жанрово-тематичних меж для використання обраного стилю.
Застосування Б. не обов'язково пов'язане з метою сатиричної змалювання явищ життя. Г. Філдінг у "Передмові автора" до роману "Історія пригод Джозефа Ендруса і його друга Абраама Адамса" вказував, в даному випадку ідентифікуючи сатиру з "комічним": "З усіх типів літературного письма немає двох більш один від одного відмінних, ніж комічний і бурлеск; останній завжди виводить напоказ потворне і неприродне, і тут, якщо розібратися, насолоду виникає з несподіваною безглуздості, як, наприклад, з того, що нижчого доданий вигляд вищого, або навпаки; тоді як в першому ми завжди повинні суворо дотримуватися природи, від правдивого наслідування якої і буде виникати все задоволення, яке ми можемо таким чином доставити розумному читачеві "(Г. Філдінг. Вибрані твори. М., 1989).
Виникнення поняття про Б. історично пов'язане з творчістю флорентійця Ф. Берні (1497-1535). Сочинитель комічних віршів, який для опису прозових, буденних речей використовував нарочито піднесений стиль, увійшов в історію італійської літератури як творець особливого стилю "бернеско" ("stil bernesco"). Сам поет називав свої твори "Бурлеск" ("burlesca"), т. е. "жартівливими віршами". Стиль набув поширення в Італії та за її межами, і французькі поети запозичили слово, щоб вживати його як термін.
Проте термін знадобився для позначення не стилю, а жанру, коли на початку XVII ст. до Франції прийшла іроі-комічна поема. Італійський термін "burlesca" придбав французький вигляд - "burlesque", а також нове семантичне наповнення. Сутність Б. як жанру побачили в комічному контрасті форми і змісту, в протиставленні стилістики і тематики "по висоті". Тому до Б. спочатку відносили і ті комічні поеми, в яких "високим" стилем описувалися "низькі" предмети, й ті, в яких серйозні теми, високі образи минулого трактувалися "низьким" мовою.
У пору розквіту класицизму відбувся поділ іроі-комічних творів на дві жанрові форми - Б. і травестію. Травестійної поеми не вписувалися в структуру класицистичних жанрів, тому з поширенням нового напрямку відійшли в минуле. Жанр Б. зберігся, оскільки основною умовою жанру, нехай і комічного, залишалося застосування "високого" стилю.
На межі XVIII-XIX ст., В епоху предромантизма і ранніх романтиків, переживає занепад іроі-комічна поема. Б. зникне як велика жанрова форма поезії, але Б. як стиль збережеться в малих віршованих жанрах. Більше того, згодом Б. буде осмислений як стиль, який не має вузької "спеціалізації", наприклад, приналежності до певного роду, а тому однаково придатний для епосу, лірики і драми, для віршів і прози, для малих і великих форм.
Відмінні властивості Б.-стилю неможливо звести до використання у творах, які змальовують несерйозні і дрібні, а тому "низькі", явища життя, виключно "високою" лексики. "Високим" по відношенню до теми, до змісту може виявитися будь-який елемент художньої форми.
Наприклад, підкреслено "високим" може виявитися вірш як мовна форма, в яку наділяють прозовий матеріал: "Велика роль у насиченні ринку това-/ рами належить торгівлі. Вона / незвичайний посередник між вироб-/ дством і покупцями: керівни-/ / дители торгівлі відповідають за те ... "(Г. Сапгір," Сонет-стаття "). "Висоту" стилю може також визначити і вибір системи віршування або строфічної форми: "Я вікна відкрив. / Хай вітер гуляє по кімнатах, / Як відцентровий насос" (А. Єрьоменко, "Хокку").
Але найчастіше поети використовують стилістику певного жанру, тому в якості "високих" одночасно використовують елементи різних рівнів форми: застосування гекзаметра або олександрійського вірша зазвичай супроводжується зверненням до всіляких риторичним фігурам, до встановленого національною традицією словника "поетизмів". Для поетів різних націй існують єдині "високі" джерела у вигляді стилів, жанрів, форм (жанри романтичної балади та класицистичної оди, строфічні форми сонета або елегійного дистиха, і т.д.). Але є і суто національні еталони "висоти": так, наприклад, багато англійські поети у своїх творах досягали Б., коли зверталися до інтонацій і мови трагедій Шекспіра.
У Росії Б. уперше чітко проявився в поемі В. І. Майкова "Гравець ломбери" (1763), а найбільш широкого поширення досяг у середині XIX ст. Сатирична журналістика 1850-1870 рр.. активно використовувала Б. поряд з пародією і суміжними комічними жанрами. Цей період дав історії вітчизняної літератури найяскравіший приклад Б. у вигляді поетичної творчості Козьми Пруткова (А. К. Толстого і братів Жемчужникови).
Список літератури
Новіков В.І. Бурлеск і травестія / / Новіков В.І. Книга про пародії. М., 1989
Jump JD Burlesque. Lnd., Methuen, 1972
Kurak A. Imitation, Burlesque Poetry and Parody. Diss. Minneapolis, 1963
Weisstein U. Parody, Travesty and Burlesque: Imitation with a Vengeance / / Proceedings of the 4th Congress of the International Comparative Literature Association, vol.2. Hague, 1966.