додати матеріал

приховати рекламу

Індустріалізація в СРСР

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

ПЛАН
Введення
1. Необхідність соціальних перетворень в галузі промисловості
2. Бурхливий час економічного будівництва
Висновок
Список літератури

Введення
Положення будь-якої країни знаходиться в залежності від ступеня її економічного розвитку. У другій половині 20-х років найважливішим завданням економічного розвитку стало перетворення країни з аграрної в індустріальну, забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності. Нагальною потребою була модернізація економіки, головною умовою якої було технічне вдосконалення всього народного господарства.
За темою реферату є достатня кількість літератури. Особливої ​​уваги заслуговують роботи Артемова В.В., Лубченкова Ю.М., Берхін І.Б., Шевельова В.М. та багатьох інших авторів.
Для того щоб розкрити тему важливо показати необхідність індустріалізації для країни, а також розглянути, безпосередньо, проведення індустріалізації. Ставка на індустріальний ривок тісно пов'язана з курсом на колективізацію сільського господарства, яка підпорядковувала цей сектор економіки державі.
Хронологічні рамки реферату - друга половина 20-х років ХХ століття.
Територіальні рамки реферату - Союз Радянських Соціалістичних Республік.
При написанні реферату метою є аналіз причин та підсумків індустріалізації в Радянському Союзі.

1. Необхідність соціальних перетворень в галузі промисловості
Завершивши в основному відновлення народного господарства, Радянський Союз в 1926 р. вступив у новий період свого розвитку - в період соціалістичної реконструкції, в період боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни і колективізацію сільського господарства.
Завдання індустріалізації стояли на порядку денному. Однак об'єктивно обумовлені необхідністю країни, вони були різко політизовані й розглядалися тепер як головна умова побудови соціалізму, з кооперацією і культурною революцією.
Першим кроком у напрямку індустріалізації було прийняття контрольних цифр на 1925-26 господарський рік. Зростання обсягів промислового виробництва був запланований в 50%. Здійснити його передбачалося шляхом розширення експортно-імпортних операцій (продажу хлібопродуктів і сировини за кордон та придбання обладнання). Однак плани хлібозаготівель як у поточному, так і в наступному році були провалені. Справа в тому, що ні промисловість, ні сільське господарство не створювали для себе ринків розширеного виробництва. Село, осереднячівшісь в результаті проведеної політики, придбала напівнатуральний характер і не задовольняла потреб промисловості і міста в товарної сільськогосподарської продукції, У свою чергу, потреби індустріалізації вимагали іншої орієнтації виробництва, ніж сільський попит. Товарний обмін між містом і селом виявився порушеним. Місту нічого було дати за товарні надлишки, які селяни стали залишати в своєму господарстві. Повсюдно почав виявлятися дефіцит і загострилася продовольча проблема. [1]
Індустріалізація країни була покликана створити матеріально-технічну базу для соціалістичної реконструкції сільського господарства, що мало життєво важливе значення.
Індустріалізація всієї країни була вирішальною умовою для подолання вікової економічної відсталості багатьох народів СРСР, для ліквідації фактичної нерівності між народами нашої країни, для формування національних кадрів робітничого класу - провідної сили соціалістичних націй.
Індустріалізація була головною умовою забезпечення техніко-економічної самостійності СРСР, його незалежності від капіталістичних країн, корінний основою оборонної могутності Радянського держави.
Історичне завдання індустріалізації країни висунув В. І. Ленін, але практично приступити до її здійснення партія змогла, тільки завершивши в основному відновлення народного господарства, що було досягнуто до 1926 р. [2]
Починати справу індустріалізації потрібно було з будівництва важкої промисловості, що виробляє засоби виробництва.
Історичне завдання індустріалізації треба було вирішити в найкоротший термін. Швидкий темп індустріалізації диктувався, по-перше, необхідністю максимально використати для побудови економічного фундаменту соціалізму мирного перепочинку, яку імперіалісти могли зірвати в будь-який момент, по-друге, необхідністю в короткий термін підвести під сільське господарство технічну базу як основна умова його соціалістичного перетворення і підвищення його продуктивності; по-третє, в можливо короткий термін зміцнити обороноздатність Радянської держави. Здійснення швидких темпів індустріалізації забезпечувалося перевагами соціалістичної системи господарства: суспільною власністю на знаряддя і засоби виробництва, плановим веденням господарства, трудовим ентузіазмом робочого класу, звільненого від капіталістичної експлуатації.
Радянському Союзу належало здійснити індустріалізацію країни за рахунок внутрішніх накопичень, створюваних працею робітників і селян; доходів від націоналізованої промисловості, транспорту, торгівлі, банків; звільнення країни від платежів до сотні мільйонів рублів золотом по кабальним царським позиками, анульованим Радянською владою.
У руках Радянської держави були такі важливі важелі накопичення, як банківська система і державний бюджет. Радянське селянство, яке здобуло землю від Радянської влади, позбавлене від витрат на покупку і оренду землі, зацікавлена ​​в одержанні тракторів, сільськогосподарських машин і промислових товарів, могло допомогти частиною своїх накопичень справі індустріалізації країни.
Соціалістична індустріалізація на відміну від капіталістичної відповідає корінним інтересам робітничого класу і всіх трудящих мас, так як вона створює матеріальну основу соціалізму, матеріальну базу для повного задоволення безперервно зростаючих потреб радянського народу. Вона супроводжується підвищенням життєвого рівня робітників і всіх трудящих. Тому трудящі маси були кровно зацікавлені в перемозі політики індустріалізації. У цьому полягав головний джерело її успіху. У центрі уваги партійних, радянських, комсомольських, профспілкових організацій стала боротьба за індустріалізацію країни.
Основним знаряддям у здійсненні програми індустріалізації було Радянська держава. Його організаторсько-господарська функція ще більше розширилася. Під прапором мобілізації робітничого класу і всіх трудящих країни на боротьбу за індустріалізацію проходили виборчі кампанії до Рад в 1926-1927 рр.. Вони продемонстрували зростання політичної активності мас: у виборах брало участь більше половини виборців, а в містах - близько 60%. [3] Найбільшу активність виявив робітничий клас - майже три чверті робітників-виборців взяли участь у виборчих кампаніях.
Зібрався в квітні 1927 р. IV з'їзд Рад СРСР доручив Радянському уряду максимально розвинути виробництво засобів виробництва, всіляко розширити вітчизняне машинобудування з метою якнайшвидшого звільнення від іноземної залежності в цій вирішальною для індустрії області. Особливу увагу з'їзд звернув на подальше розширення енергетичної бази як основи реконструкції всього народного господарства, зокрема схвалив будівництво Дніпрогесу. З'їзд зобов'язав уряд у найкоротший термін розробити п'ятирічний план розвитку народного господарства.
З переходом до політики індустріалізації різко підвищилася роль плануючих органів. У червні 1927 р. РНК СРСР прийняла спеціальну постанову про роботу Держплану, на основі якого були укріплені всі ланки планових органів держави. Держплан СРСР приступив до розробки п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. [4]
Підвищилася роль ЦКК - РСІ і його органів на місцях у боротьбі за скорочення і поліпшення державного апарату, скорочення витрат на його утримання, у здійсненні контролю над реалізацією партійних і урядових рішень в галузі капітального будівництва, зниження накладних витрат у промисловості і торгівлі, у здійсненні найсуворішого режиму економії. При ЦКК - РСІ було створено Центральне бюро скарг для розгляду заяв трудящих на дії державних органів влади.
У 1927-1928 рр.. ЦК ВКП (б) і ЦВК СРСР здійснили важливі заходи, спрямовані на підвищення ролі місцевих Рад у господарському і культурному будівництві. Виросло число секцій міських Рад і участь у них членів Рад і активу: у 1929 р. в них брало участь близько 250 тис. чоловік. Важливу роль стали грати депутатські групи, які почали створюватися в ці роки на підприємствах з членів Рад.
Перехід до політики індустріалізації підвищив роль найбільш масової організації робітничого класу - профспілок - в соціалістичному будівництві і поставив перед ними нові завдання. XV Всесоюзна партконференція у 1926 р. у спеціальній резолюції «Підсумки роботи і чергові завдання профспілок» вказала на необхідність посилити роль профспілок у господарському будівництві перш за все шляхом поглиблення і розширення роботи виробничих нарад. Вони представляли собою найкращу форму залучення широких мас робітничого класу у справу практичного будівництва радянського господарства. 18 липня 1926 ВРНГ і ВЦРПС звернулися до всіх господарських і профспілковим організаціям з пропозицією посилити роботу виробничих нарад. [5]
Проведений у грудні 1926 р. VII Всесоюзний з'їзд профспілок пройшов під знаком мобілізації багатомільйонних мас членів профспілки на боротьбу за індустріалізацію країни. Головними питаннями, розглянутими на з'їзді, були стан промисловості та перспективи її розвитку, підсумки проведення режиму економії, тарифно-економічна робота профспілок та ін
Піднялася і роль комсомолу в соціалістичному будівництві. VI з'їзд ВЛК.СМ в 1926 р. закликав комсомольські організації і всю молодь до активної участі в соціалістичній індустріалізації країни.
2. Бурхливий час економічного будівництва
Вся країна піднялася на рішення історичного завдання - соціалістичної індустріалізації. Велика ідея індустріалізації надихнула робочий клас і стала його кровною справою. На підприємствах широко розгорнувся рух за зміцнення трудової дисципліни, ущільнення робочого дня, краще використання устаткування, зниження собівартості, за більш високу продуктивність праці.
Активізувалася діяльність виробничих нарад. Вони стали систематично проводитися по цехах і підприємствам в цілому. Безперервно зростала кількість учасників виробничих нарад: якщо в 1926 р. в них брало участь від 6 до 10% загального числа робітників, то в другій половині 1928 р. - 26,7%. [6] Ширився коло питань, які розглядалися виробничими нарадами. У центрі їх уваги були найважливіші питання виробництва: шляхи підвищення продуктивності праці, зниження собівартості й підвищення якості продукції, раціоналізація виробництва, режим економії і т.д. Для найшвидшої реалізації пропозицій виробничих нарад на підприємствах за рішенням XV партійної конференції були створені тимчасові контрольні комісії.
Важливу роль у залученні вчених, технічної інтелігенції до справи індустріалізації країни зіграла Всесоюзна асоціація працівників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву, створена в 1927 р.
У перші роки боротьби за індустріалізацію зародилися нові форми прояву трудової активності робітничого класу: суспільно-виробничі огляди, виробничі переклички, конкурси на кращого робітника, кращий цех і підприємство та ін
Зростання трудової активності робітників дав певні результати: вже в 1927 р. продуктивність праці у промисловості перевищила довоєнну на 15%.
З метою мобілізації накопичень населення на справу індустріалізації у 1927 р. був випущений спеціальний позику індустріалізації на суму в 200 млн. руб., А в 1928 р. - друга позика індустріалізації на суму в 500 млн. руб. Обидві позики були успішно реалізовані. З року в рік зростала сума коштів, які радянський народ давав в борг державі: у 1929/30 р. ця сума досягла майже 1,3 млрд. руб .. Вклади в ощадкаси збільшилися з 21,3 млн. крб. в 1925 р. до 315,8 млн. руб. в 1929 р. Велику роль у залученні коштів населення грали комісії сприяння держкредиту і ощадних кас, які були створені на підприємствах і в установах. [7]
Зростання доходів соціалістичного сектора народного господарства, мобілізація коштів населення, найсуворіша економія - все це дало можливість неухильно збільшувати розміри капіталовкладень у промисловість. За три роки (вересень 1925 - вересень 1928 рр..) В промисловість було вкладено близько 3,3 млрд. руб.
Все ширше розгорталася технічна реконструкція і розширення виробництва на існуючих заводах, освоєння на них нових, більш складних видів продукції. Зростало виробництво тракторів на заводах «Червоний путиловец» та Харківському паровозобудівному, вантажних автомашин на Ярославському автомобільному заводі та Московському заводі «АМО». Машинобудівні і верстатобудівні заводи почали освоювати виробництво верстатів, які до того привозилися з-за кордону: радіально-свердлильних, фрезерних, бандажних та ін Освоюється виробництво турбогенераторів і гідрогенераторів великої потужності, водяних і парових турбін, кабелів, потужних трансформаторів, великовантажних вагонів, бурильних обертальних верстатів для нафтової промисловості, складних машин для текстильної, взуттєвої, тютюнової та інших галузей легкої промисловості. У 1927/28 р. виробництво двигунів внутрішнього згоряння перевершило довоєнний рівень більш ніж у 4 рази, виробництво турбін - у 6 разів, сільськогосподарських машин - більше ніж в 2 рази.
Одночасно з реконструкцією та розширенням старих заводів розгорнулося будівництво нових великих заводів і електростанцій. У перші роки індустріалізації особлива увага приділялася розширенню енергетичної бази, збільшення видобутку вугілля і нафти, подолання відставання металургії. За 1926-1927 рр.. стали до ладу Штерівська (Донбас) і Земо-Авчальская (Закавказзя) електростанції. Великою перемогою був пуск в грудні 1926 р. Волховської гідроелектростанції. У 1927 р. почалося будівництво потужної гідроелектростанції на Дніпрі (Дніпрогес) і Свірської гідроелектростанції. Було розпочато будівництво Челябінській, Іваново-Вознесенської, Грозненській, Брянської, Осинський (Білорусь) і інших електростанцій.
У 1927 р. почалася прокладка Семіречинські залізниці, яка мала з'єднати Середню Азію з Сибіром (Турксиб).
У 1927 р. приступили до проектування Магнітогорського і Кузнецького металургійних заводів, почалося будівництво Керченського заводу, нових вугільних шахт у Донбасі, Кузбасі, Підмосковному басейні. У Москві в 1928 р. став до ладу найбільший у країні електрозавод. У травні 1928 р. в Сталінграді відбулася закладка, а в 1929 р. розгорнулося будівництво першого в СРСР тракторного заводу продуктивністю в 50 тис. тракторів на рік. У Ростові-на-Дону будувався найбільший у світі завод сільськогосподарських машин.
Нове промислове будівництво розгорнулося в усіх республіках. На Україну будувалися і реконструювалися сотні підприємств. В Азербайджані повним ходом йшла технічна реконструкція нафтової промисловості і швидко росла видобуток нафти. У Казахстані вступили в дію Карсакпайскій мідеплавильний, Ріддеровскій свинцево-цинковий та інші заводи. Було пущено першу машинобудівне підприємство в Середній Азії - механічні майстерні Главхлопка в Ташкенті, що випускали машини для хлопкоочистительной і маслобойной промисловості і сільського господарства.
Всього за перші два роки індустріалізації будувалося знову і реконструювалося близько 800 підприємств.
Розпочата індустріалізація країни супроводжувалася поліпшенням матеріального становища робітничого класу і всіх трудящих. Число осіб, що займаються фізичною працею, за 3 роки (з 1925 по 1928) збільшилося більш ніж на 3 млн. чоловік, а робітників великої промисловості - на 850 тис. чоловік. Вже в серпні 1926 р. Радянський уряд прийняв постанову про підвищення заробітної плати робітників. За 1925-1929 рр.. заробітна плата робітників в державній промисловості зросла на 70%. З року в рік збільшувалися державні асигнування на соціальне страхування, житлове будівництво. За 3 роки (1925-1928 рр.). Майже 900 тис. робітників і членів їх сімей отримали нові оселі. Поліпшилася і матеріальне становище селянства, доходи якого з 1924-25 р. по 1926-27 р. виросли більш ніж на 35%. Держава надавала систематичну допомогу трудовому селянству і особливо сільської бідноти. [8]
Серйозне значення для піднесення матеріального становища трудящих мав історичний «Маніфест до всіх робітників, трудящим, селянам, червоноармійцям Союзу РСР. До пролетарям усіх країн і пригноблених усього світу », прийнятий ювілейної сесією ЦВК СРСР 15 жовтня 1927 у зв'язку з 10-ю річницею Радянської влади. Маніфест передбачав перехід протягом найближчих років з 8-годинного на 7-годинний робочий день без зниження заробітної плати, звільнення від сільськогосподарського податку додатково ще 10% малопотужних селянських господарств, понад вже звільнених від нього 25% бідноти, анулювання заборгованості трудових селянських господарств з податку і позиках, прийняття до державного рахунок землеустрою бідняцьких і малопотужних господарств середняків, збільшення асигнувань на житлове і шкільне будівництво і т. д.
Проте в наявності була низка серйозних труднощів і недоліків: продовжувала відставати чорна металургія, яка ще не досягла довоєнного рівня (у 1927-28 р. було виплавлено 3,3 млн. т чавуну проти 4,2 млн. т в 1913 р.). Країна відчувала крайній недолік у чорних металах. Відставало й виробництво кольорових металів, наприклад, видобуток мідної руди в 1927-28 р. склала 65% до рівня 1913 р. Відчувався гострий недолік в будівельних матеріалах. Хоча виробництво предметів споживання за 1926-1928 рр.. значно збільшилася, однак у результаті швидкого зростання купівельної спроможності населення відчувався товарний голод.
Мало місце різке відставання експорту внаслідок майже повного припинення експорту хліба (до війни Росія щорічно вивозила 600-700 млн. пуд.). Це тягло за собою скорочення імпорту. Хоча якісні показники роботи промисловості покращилися (зростання продуктивності праці обганяв зростання заробітної плати, здійснювалося зниження собівартості і т. д.) проте вони відставали від планових наміток. У селі ще існувало відносне перенаселення, яке було і глав ної причиною деякого зростання безробіття в місті в ці роки в 1927-28 р. в країні налічувалося 1,3 млн. безробітних.
Взимку 1927-28 р. було прийнято рішення про коригування плану господарського розвитку країни. На наступний господарський рік було намічено пріоритетний розвиток важкої індустрії. До цього ж часу відноситься початок розробки першого п'ятирічного плану на 1928-1932 роки. [9]
В управління народним господарством вносилися планові початку, на підприємствах розгорталася боротьба за економію ресурсів і фінансів з тим, щоб направити заощаджені кошти на будівництво нових заводів і фабрик. Основу нової економіки, за задумом укладачів плану, повинен був скласти державний сектор. У новій економіці приватнику вже не було місця. Було вирішено не залучати до індустріалізації іноземні кредити. Допускалося лише використання в економіці країни передового досвіду західних країн і їх технології.
План розвитку народного господарства передбачав спрямування коштів на технічне переоснащення підприємств і розвиток енергетичних потужностей. За першу п'ятирічку намічалося здійснити найбільші вкладення у розвиток важкої промисловості. Розвиток легкої і харчової промисловості в цей час уповільнилося.
Оскільки приватному капіталу вже не було місця в новому житті, було вирішено змінити ставки прогресивного оподаткування. Це незабаром привело до закриття приватних підприємств та крамниць, проте відкрило дорогу «чорного ринку», з яким повели боротьбу органи ОГПУ.
На початку 1929 р. на виробництві розгорнулося масове соціалістичне змагання. Робітники ставали ініціаторами безлічі починів: руху ударників, прийняття зустрічних планів та ін Ставилося завдання виконання п'ятирічного плану в чотири роки. Проте вже влітку 1929 р. Сталін заговорив про можливість виконання плану на три роки. У цей же час він вперше висунув тезу про загострення класової боротьби у міру просування до соціалізму. У майбутньому це дозволило йому обгрунтувати необхідність нових ударів по «залишкам буржуазії». [10]
Народне господарство повністю перейшло до централізованого планування. На базі державних синдикатів, монополізували постачання та збут, були створені виробничі об'єднання. Розподіл ресурсів по підприємствах також відбувалося централізовано. Норми оплати праці робітників регламентувалися зверху. На підприємствах керівники безпосередньо відповідали за виконання плану, зрив завдань міг означати для них дуже серйозні наслідки. Кандидатури на посади керівників великих об'єктів затверджувалися на рівні ЦК ВКП (б) і Раднаркому.

Висновок
Втілюючи в життя політику індустріалізації, партія і радянський народ перетворили країну з ввозять машини та обладнання на державу, яка самостійно виробляло все необхідне для будівництва соціалістичного суспільства і зберігало свою повну незалежність по відношенню до навколишнього капіталістичному світу. Колись аграрна країна домоглася того, що за структурою промислового виробництва вийшла на рівень найрозвиненіших країн світу. За обсягом промислової продукції СРСР обігнав Англію, Німеччину, Францію і зайняв друге місце в світі, поступаючись лише США. А за темпами індустріального зростання вперше перевершив і показники розвитку американської економіки.
Це був найбільш важливий і в той же час найважчий етап соціалістичного будівництва, коли вирішувалися складні завдання перехідної епохи-індустріалізація країни і соціалістична реконструкція сільського господарства. Ускладнювало справу те, що здійснення цих грандіозних завдань практично співпало за часом: обидві вони в основному і головному були вирішені в роки перших двох п'ятирічок.

Список літератури
1. Артемов В.В., Лубченко Ю.М. Історія Батьківщини: З найдавніших часів до наших днів. - М.: Видавничий центр «Академія», 1999. - 400 с. С.321-323
2. Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972. - 728 с. С.261-268
3. Історія Батьківщини. / Відп. ред. проф. В. Н. Шевельов. - Ростов н / Д: Фенікс, 2002. - 608 с. С.444-445
4. Новітня історія Вітчизни: ХХ століття: В2 т. / За ред. А.Ф. Кисельова, Е.М. Щагин. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2002. - Т.2. - 448 с. С.14-22


[1] Історія Батьківщини. / Відп. ред. проф. В. Н. Шевельов. - Ростов н / Д: Фенікс, 2002. С.444-445
[2] Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972. С.262
[3] Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972. С.263-264
[4] Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972. С.264
[5] Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972. С.265
[6] Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972. С.265-266
[7] Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972.С.266
[8] Берхін І.Б. Історія СРСР (1917-1971). - М.: Вища школа, 1972. С.267-268
[9] Артемов В.В., Лубченко Ю.М. Історія Батьківщини: З найдавніших часів до наших днів. - М.: Видавничий центр «Академія», 1999. С.321
[10] Артемов В.В., Лубченко Ю.М. Історія Батьківщини: З найдавніших часів до наших днів. - М.: Видавничий центр «Академія», 1999. С.322
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Реферат | 48кб. | скачати

Схожі роботи:
Індустріалізація СРСР
Індустріалізація в СРСР 2
Індустріалізація
Останні роки існування СРСР 1985-1991 Розвиток СРСР у 90-і рр.
Останні роки існування СРСР 1985 1991 Розвиток СРСР у 90 ті рр.
Зовнішня політика СРСР в кінці 50-х років Поліпшення відносин СРСР США
Зовнішня політика СРСР в кінці 50-х років Поліпшення відносин СРСР США
Індустріалізація та її підсумки
Індустріалізація Росії
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru