Європейський Союз та його зовнішньоекономічні проблеми

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

МІНІСТЕРСТВО АГЕНСТВО ДО ОСВІТИ
НOО ВПО «Далекосхідна ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН»
Курсова робота
на уроках:
Регіональні аспекти сучасних міжнародних відносин
по темі:
Європейський Союз та його зовнішньоекономічні проблеми
Студент Грачова О.І.
МО-54 групи П.І.Б.
___________ Підпис
___________ Дата

Науковий керівник Алепко А.В.

___________ Підпис П.І.Б.
___________ Дата
Хабаровськ-2009

Зміст
Введення
1. Історичний аспект освіти Європейського Союзу та нормативно-правові акти ЄС
1.1 Історичний аспект освіти ЄС
1.2 Нормативно-правові акти Європейського Союзу
2. Сучасний стан Європейського Союзу та Організаційна структура ЄС, Право ЄС
2.1 Положення Європейського Союзу в сучасному світі
2.2 Організаційна структура ЄС та Право ЄС
3. Проблеми і перспективи Європейського Союзу
3.1 Проблеми Європейського Союзу
3.2 Зовнішньоекономічні проблеми Європейського Союзу
3.3 Перспективи Європейського Союзу
Висновок
Список літератури
Програми

Введення
Актуальність теми пропонованого дослідження полягає в тому, що Європейський Союз об'єднує 27 країн Європи, є впливовим учасником світової спільноти, на сьогоднішній день, і одним з трьох основних і найбільш розвинених центрів сучасного світу, поряд із США та Японією. Європейський Союз є найбільшою світовою торговою державою, на нього припадає майже чверть світової торгівлі, це також найбільший світовий імпортер сільськогосподарської продукції і сировини. На ЄС припадає основна частина допомоги країнам, що розвиваються. Європейський Союз підтримує дипломатичні відносини більш ніж з 140 країнами світу (за офіційними даними всього в світі налічується 240 країн, а за неофіційними даними 195 країн). Європейський Союз має статус спостерігача ООН. Європейський Союз - унікальне міжнародне утворення: він поєднує ознаки міжнародної організації та держави, однак формально не є ні тим, ні іншим. Союз не є суб'єктом міжнародного публічного права, проте має повноваження на участь у міжнародних відносинах і грає в них чималу роль.
Актуальність даної курсової роботи полягає ще й у тому, що Європейський Союз являє собою могутню економічну силу. На частку ЄС припадає істотна частина світового ВВП і міжнародної торгівлі (відповідно 23 і 24%). Усередині союзу створені наднаціональні інтеграційні інститути, складається єдиний правовий простір. Громадяни наднаціональних держав-членів є одночасно громадянами ЄС. Завершується будівництво Єдиного внутрішнього ринку - простору, де існує «чотири свободи» (вільний рух товарів, послуг, капіталів та людей). Утворений економічний і валютний союз з єдиною колективною валютою - євро. Проводиться спільна політика в основних галузях соціально-економічного життя. Все більш вагомою стає зовнішня політика і політика у сфері безпеки.
ЄС - це не міждержавне об'єднання, що базується на нормах міжнародного права, подібно міжнародним економічним організаціям або регіональних торговельних блоків. Система європейських інтеграційних інститутів має зовсім іншу політичну, економічну та юридичну природу. В її основі лежить принцип наднаціональності, тобто передачі національними державами частини свого суверенітету наднаціональним інститутам та органам. ЄС - це перш за все загальне право, загальні інститути та загальна політика.
Місце і роль ЄС в сучасному світі несумірні з місцем і роллю будь-якого торгового блоку або міжнародної організації. ЄС - це згуртована політична та економічна сила, один з головних полюсів світової політики і економіки.
Основна риса ЄС як політичної системи полягає в тому, що Європейський Союз - це гібридна система. Це не національна держава. Існує безліч визначень Європейського Союзу. Називають його і економічної конфедерацією, і квазіконфедераціей, і конфедерацією нового типу, і т.д.
Ще однією суттєвою рисою європейської політичної системи є те, що ЄС - це все-таки продукт свідомої еволюції, причому швидкої еволюції. У порівнянні з термінами будівництва національної держави, це сильно прискорений процес.
На відміну від національної держави ЄС - це відкрита політична система. Європейський союз пережив уже кілька розширень. Але система відкритості накладає все нові складні зобов'язання. Незакрита система, приймаючи нових членів, тим самим внутрішньо все більш ускладнюється.
Для того щоб зрозуміти, чим є політична система ЄС, її можна порівняти з політичною системою сучасної держави.
По-перше, тому що Європейський Союз недарма називають государствоподобним освітою. Європейський Союз має власну інституційну архітектуру, власний незалежний бюджет, має власне європейське право, яке має пряму дію.
По-друге, тому що Європейський Союз відповідає критеріям, які висуваються політичним системам.
Об'єктом дослідження даної роботи є Європейський союз як найважливіший суб'єкт міжнародних відносин.
Предметом дослідження даної роботи є політична та економічна діяльність Європейського Союзу в сучасний період часу.
Метою дослідження роботи є:
Розкрити зміст основних напрямків діяльності Європейського Союзу і показати значимість і сутність унікального міжнародної освіти.
Дана мета зумовила постановку наступних завдань:
- Вивчити літературу та джерела з даної проблематики;
- Розкрити історичний аспект виникнення Європейського Союзу;
- Дослідити нинішній стан ЄС в сучасному світі;
- Розглянути економічний і політичний стан Європейського Союзу в сучасний період часу;
- Виявити основні зовнішньоекономічні та інші проблеми Європейського Союзу;
- Показати перспективи функціонування ЄС надалі.
Хронологічні рамки даної роботи представлені періодом від тепер 2008р. по 1952р. Верхня межа тимчасового відрізка обумовлений тим, що ЄС є впливовим учасником світового співтовариства і володіє значною силою в сучасному світі. Нижня межа тимчасового відрізка обумовлений створенням першого з Європейських об'єднань - Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄОВС), що вперше об'єднало вугільну і сталеву промисловості Франції та Німеччини й послужило початком виникнення інтеграційних процесів в Європі.
Ступінь дослідженості даної роботи щодо Європейського Союзу в періодичних виданнях, в науковій літературі є достатньою, оскільки діяльності Європейського Союзу завжди приділялося багато уваги з боку наукових кіл, політичних діячів, аналітиків різних країн. Необхідно підкреслити, що велике значення мають статті з періодичних видань, в яких представлений аналіз економічного і політичного становища початку XX і XXI століть, а також ролі і місця в ній ЄС. Так наприклад автори книги Акопова О.С., Воронкова О.М., під назвою «Світова економіка і міжнародні економічні відносини» 2002р. дає докладний опис історії створення ЄС, ще з 1952р. створення першого Європейського об'єднання.
У книзі автора Буторшіна О.В., Борко Ю.О. під назвою «Європейський Союз на порозі XXI століття: вибір стратегії розвитку» 2001р. автори монографії всебічно досліджують проблеми західноєвропейської інтеграції на рубежі ХХ - ХХІ ст. У роботі виявляються найважливіші тенденції і протиріччя в розвитку Європейського Союзу. На базі проведеного аналізу дається прогноз динаміки європейського інтеграційного процесу на період до 2010-2015 рр..
У цій роботі використані матеріали з Довідника «Європейський Союз» 2003р. Довідник містить інформацію про Європейський Союз, його органах, праві, механізмах, а також різних напрямках внутрішньої і зовнішньої політики. Особлива увага приділяється відносинам ЄС та Росії. Книга забезпечена хронологічними та статистичними даними про ЄС.
Автор книги Ентін Л.М. під назвою «Європейське право. Право Європейського Союзу та правове забезпечення захисту прав людини »2007р. докладно розглядає зміст, структуру і особливості європейського права, показані його становлення і еволюція, інституційна система Європейського Союзу. Поряд з чинним порядком правового регулювання аналізуються основні зміни, передбачені Конституцією ЄС. У книзі Ільїна Н.Ю. «Основи права Європейського Союзу» 2007р. розглядаються закономірності виникнення, розвитку та функціонування Європейського Союзу та її правової системи; дано діалектичний аналіз розвитку інститутів та питань правового регулювання в Європейських співтовариствах і Союзі; враховані зміни, що відбулися у зв'язку з розширенням ЄС у 2007 р .
Необхідно зазначити, що верхня межа тимчасового відрізка (2008р.) даної курсової роботи зумовлює «наявність свіжих, нових» даних, які були запозичені з сайтів мережі Інтернет. При написанні роботи використовувалися публікації та статті з журналів: «Світова економіка і міжнародні відносини», «Міжнародне життя», «Дипломат», використовувалися матеріали з іноземних журналів, і енциклопедичних довідників «Foreign Policy», «Тоday», «Країни Світу».
Джерельна база даної курсової роботи є достатньою, бо нормативно-правова база Європейського Союзу дуже широка. Освіта Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), є частиною Паризького договору 1951р., Європейське економічне співтовариство 1957р. і Європейське співтовариство з атомної енергії 1957р. були створені в рамках Римського договору 1957р., Люксембурзька сесія міністрів закордонних справ 1970р., знаменувала про появу угоди про перший співробітництво в Європі, Маастрихтський договір 1992р., Амстердамський договір 1997 р ., Підписаний у договір 2000р.

1. Історичний аспект освіти Європейського Союзу та нормативно-правові акти ЄС
1.1 Історичний аспект освіти Європейського Союзу
Ідея створення єдиної Європи має багатовікову історію. «Європа» з грецької мови «Вечірня країна», вперше назва цього континенту-Європа з'являється в роботах Геродота, адже саме він поділив світ на Європу та Азію та Африку. Поняття «Європа» має кілька значень:
-Географічний;
- Історичний;
- Релігійний;
- Політичний.
Думка про єдність Європи формувалася протягом тисячоліть, а фундаментальну опору ця думка отримала в особі Римської католицької церкви, Священної Римської імперії в V столітті. Ідея про єдність Європи пройшла довгий і болісний шлях. Ще Наполеон в IXX столітті наблизився до ідеї про єдину Європу. У плани Наполеона входило:
- Повалити монархію;
- Створити єдині закони для всіх;
- Встановити демократію. [7.c.472]
Але Наполеон зазнав поразки у 30рр. IXX ст. Видатний італійський діяч Д. Мадзіні висунув ідею створення «Об'єднаної Європи», але її не вдалося втілити в життя. У 1849р. В. Гюго озвучив ідею створення «Об'єднаної Європи» на Паризькому Конгресі, але вона не отримала відповідей. У 1925р. Француз Еріо запропонував створити «Пан європейський союз» і в 1926р. у Відні ця ідея була реалізована.
Проте Друга світова війна і її руйнівні наслідки створили реальну основу для європейської інтеграції. Уроки війни привели до відродження ідей пацифізму і розуміння необхідності не допустити зростання націоналізму в післявоєнному світі. Інший реальністю, яка заклала основу процесу європейської інтеграції, стало прагнення країн Західної Європи відновити колишні в результаті війни економічні позиції. Для країн, які зазнали поразки у війні (насамперед Німеччини, розділеної на кілька окупаційних зон), нагальною потребою було відновлення власних політичних позицій і міжнародного авторитету. У зв'язку з початком холодної війни, згуртування розглядалося і як важливий крок у стримуванні радянського впливу в Західній Європі. [1.c.1]
До закінчення Другої світової війни сформувалися два принципових підходи до європейської інтеграції: федералістський і конфедеративний. Прихильники першого шляху прагнули до побудови наднаціональної Європейської федерації або Сполучених Штатів Європи, тобто до інтеграції всього комплексу суспільного життя, аж до введення єдиного громадянства. Другий підхід передбачав обмежену інтеграцію, засновану на принципах міждержавного згоди, зі збереженням суверенітету країн-учасниць. Для прихильників цього підходу процес об'єднання зводився до тісної економічної і політичної союзу при збереженні своїх урядів, органів влади та збройних сил. Весь хід європейської інтеграції являє собою постійну боротьбу цих двох концепцій. [31.c.2]
1950гг. в Європі формуються інтеграційні механізми. Відправною точкою процесу європейської інтеграції прийнято вважати декларацію міністра закордонних справ Франції Робера Шумана від 9 травня 1950р. У ній містилося офіційну пропозицію про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), де передбачалося об'єднати вугільну і сталеву промисловість Франції та Німеччини, саме декларація Шумана заклала основи і базові принципи майбутньої європейської та інтеграції. Договір про заснування цього співтовариства підписаний Францією, ФРН, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом та Італією 18 квітня 1951р. ЕOУС ставило собі за мету створення загального ринку для модернізації та підвищення ефективності виробництва у вугільній і металургійних областях, а також поліпшення умов праці та вирішення проблем зайнятості в цих галузях економіки. Інтеграція цього найважливішого в той час сектора господарства відкрила шлях для інтеграції та інших галузей економіки, наслідком чого стало підписання 25 березня 1957р. членами ЄОВС Римських договорів про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).
Головними цілями Договору про Європейського економічного співтовариства стали створення митного союзу і спільного ринку для вільного руху товарів, осіб, капіталів і послуг на території Співтовариства, а також введення загальної політики в галузі сільського господарства. Підписали його, зобов'язувалися розпочати зближення у своїй економічній політиці, гармонізувати законодавства у галузі економіки, умов праці та життя і т.д. Євратом створювався з метою об'єднання зусиль для розвитку ядерної енергетики в мирних цілях.
Ще на підготовчому етапі до підписання Римських договорів частина західноєвропейських країн порахувала запропонований федералістський варіант соціально-економічної інтеграції надмірним. Такі країни як Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія утворили у 1960р. Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ). У рамках цієї організації інтеграція обмежувалася побудовою зони вільної торгівлі. Однак у міру успішного розвитку ЄЕС одна за одною країни ЄАВТ стали прагнути до переходу в ЄЕС. [2. C.1]
Зближення держав континенту в соціально-економічній сфері стало стрижнем процесу європейського об'єднання. Становлення Європейського економічного співтовариства пройшло кілька етапів:
- Створення зони вільної торгівлі з відміною митних зборів, квот та інших обмежень в торгівлі між державами-учасницями при збереженні їх автономії в митній і торговельній політиці по відношенню до третіх країн (1957-1968гг.);
- Створення митного союзу з введенням замість автономних засобів торгової і митної політики загального митного тарифу і переходу до єдиної торгової політики щодо третіх країн (1968-1987рр.);
- Створення єдиного внутрішнього ринку, що передбачав крім заходів митного союзу здійснення заходів, що забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (1987-1992рр.);
- Створення Економічного і валютного союзу, що передбачав введення єдиної валютної та грошової політики ЄС (1992-2002рр.) Із заміною національних валют єдиною валютою - євро.
Проект Європейського економічного співтовариства містив в собі як елементи федералістського (митний, економічний і валютний союз), так і конфедералістского (зона вільної торгівлі, єдиний внутрішній ринок) підходів, які посилювалися або послаблювалися в залежності від політичної та економічної кон'юнктури.
Знаменною віхою на шляху розвитку інтеграції стала спроба федералістів створити Європейське оборонне співтовариство (ЕОС) і Європейське політичне співтовариство (ЄПС). У 1952р. Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Люксембург та Нідерланди підписали договір, що засновував ЕОС. Згідно з цим документом, в рамках ЕОС мали інтегруватися під єдиним командуванням військові контингенти цих 6 країн, що означало втрату контролю державами над власними збройними силами. Боротьба федералістів і конфедералістов в ході ратифікації цього договору призвела до того, що в серпні 1954р. Національні збори Франції відкинуло Договір про ЄОС. Після цієї невдачі була припинена і підготовка договору про ЄПС. Плани створення політичного союзу не були реалізовані і в 1960-1970-х (проекти Фуше (1961-1962р.) Та Тіндеманса (1975р.)).
Зіткнення двох підходів до європейського будівництва досягло свого апогею в кінці 1965 - початку 1966рр., Вилившись у так званий «Криза порожнього стільця». Тоді президент Франції Шарль де Голль відкликав французьких представників з органів ЄЕС і кілька місяців блокував їх роботу до тих пір, поки партнери по Спільноти не пішли на так званий «Люксембурзький компроміс». Він передбачав збереження за Францією права накладати вето при прийнятті найважливіших рішень шістьма членами ЄЕС як гарантію збереження державного контролю над розвитком ЄЕС. [2. c. 1]
Незважаючи на опір супротивників поглиблення інтеграції, ідеї федералізму отримали подальший розвиток. Так, у 1967р. було проведено злиття вищих органів трьох Співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євратому) в єдиний Раду та Комісію, які разом з Європейським парламентом і Судом ЄС (спочатку займалися питаннями всіх трьох Співтовариств) утворили загальну інституційну структуру. У 1974р. був створений новий інститут Співтовариства - Європейська рада на рівні глав держав і урядів, а в 1979р. - Проведено перші прямі вибори до Європейського парламенту.
Досягнення інтеграції в соціально-економічній області, а також глобальні зміни у світовій економіці і політиці вимагали створення більш тісних форм взаємодії інтегруються держав. Це було відображено в ряді ініціатив 1980-х, головною з яких стало прийняття Єдиного європейського акта 1987. (ЕЕА).
ЕЕА проголосив початок нового етапу європейської інтеграції - створення Європейського Союзу на основі існуючих Співтовариств та поглиблення компетенції ЄС у сфері координації економічної, валютної, соціальної політики, соціально-економічного гуртування, досліджень і технологічного розвитку, захисту навколишнього середовища, а також розвиток європейського співробітництва в області зовнішньої політики.
Підписання Договору про Європейський Союз в 1992р. в Маастріхті (Нідерланди) дало Європейським співтовариствам не тільки нову офіційну назву - ЄС, але законодавчо закріпила озвучені в ЕЕА мети. Їм також було запроваджено загальне громадянство Союзу.
Ці проекти кінця 1980-х - початку 1990-х років носили відбиток федералістського підходу, хоч і містили деякі конфедеративні елементи (наприклад, часткове включення до компетенції ЄС положень про соціальну політику). [3.c.1]
При цьому федеративний шлях розвитку отримував все більше прихильників. У 1973р. Великобританія і Данія - його традиційні критики - стали членами Європейських Співтовариств. Ще більше прихильників цієї моделі з'явилося серед інших європейських держав - Греції, Іспанії, Португалії, Австрії, Фінляндії та Швеції, що приєдналася до ЄС у 1981-1995рр.
У зв'язку з необхідністю посилення ролі ЄС на світовій арені, боротьби з міжнародною злочинністю та нелегальною імміграцією, а також перспективою розширення ЄС на країни Центральної і Східної Європи, положення Маастрихтського договору протягом 1990-х були двічі переглянуті і доповнені.
Амстердамський договір (1997р.) підтвердив основні цілі Союзу і доповнив розділ, що стосується механізмів здійснення загальної зовнішньої політики і політики безпеки. У Договір був також включений окремий розділ, присвячений дотриманню державами-членами ЄС принципів демократії, прав людини і пріоритету законності, посилення співробітництва держав-членів у боротьбі з тероризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю і т.д. [4.c.1]
Підписаний у договір (2000р.) став логічним продовженням Римського, Маастрихтського та Амстердамського договорів. Він зосередився на трьох основних проблемах:
- Внутрішніх реформах ЄС (зміни в основних принципах та процедури прийняття рішень кваліфікованою більшістю з можливістю блокування їх меншістю, обмеження застосування права вето в 35 законодавчих областях);
- Прийняття до ЄС країн Центральної та Східної Європи з наданням їм місць і голосів в інститутах ЄС, а значить - автоматичного перерозподілу місць між «старими» членами ЄС;
- Формуванні спільної зовнішньої та оборонної політики Союзу. [5.c.1]
Майбутнє Європейського Союзу, включаючи проект Європейської конституції, обговорюється в роботі Конвенту, що відкрив свою роботу наприкінці 2001р.
(Дивіться Додаток № 2). Компетенція ЄС у відповідності до Ніццького договору 2000р. поширюється на наступні напрями політики: торгова, сільськогосподарська, міграційна, транспортна, конкурентна, податкова, економічна, валютна, митна, промислова, соціальна, культурна політика, політика у сфері зайнятості та охорони здоров'я, економічного і соціального згуртування, захисту прав споживачів, розвитку транс'європейських транспортних і енергетичних мереж, досліджень і технологічного розвитку, навколишнього середовища, співробітництво з метою сприяння розвитку, економічного, фінансового і технічного сприяння з третіми країнами, а також на спільну зовнішню політику та політику безпеки і співпрацю в галузі внутрішніх справ і правосуддя. (Дивіться Додаток № 1).
1.2 Нормативно-правові акти Європейського Союзу
Нормативно-правову базу Європейського Союзу становлять такі договори:
- Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) - перше інтеграційне об'єднання в Європі, що поклала початок процесу європейської інтеграції і створення ЄС 1952р. У 1950 р . міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман виступив з декларацією, в якій заявив про рішучість Франції зробити перший крок для будівництва нової Європи та запропонував Німеччині зіграти в цьому ділі свою роль. Він заявив: "У результаті виникне нова, єдина і сильна Європа, де зросте життєвий рівень населення, оскільки відбудеться об'єднання виробництва та розширення ринку, що призведе до зниження цін ...". Шуман закликав припинити довготривале суперництво між Францією і Німеччиною; організувати спільне франко-німецьке виробництво вугілля та сталі під управлінням Вищого керівного органу; підготувати створення економічного співтовариства, рішення керівних органів якого були б обов'язкові для держав-членів. [1.c.1]
Цілі ЄОВС: За договором про створення ЄОВС, держави-учасники зобов'язалися поставити виробництво вугілля та сталі під контроль міжнародного верховного органу, рішення якого ставали для них обов'язковими; мита на товари, вироблені вугледобувної та металургійної промисловістю шести країн, повинні були бути ліквідовані з метою об'єднання економічних ресурсів учасників ЄОВС. Договір націлював на створення спільного ринку товарів і послуг у сфері видобутку і виробництва вугілля і сталі, а також реконструкцію двох базових галузей економіки для підвищення їх рентабельності.
Створення ЄОВС намітило поетапний розвиток західноєвропейської інтеграції від окремих галузей до всього господарству, від економіки до політики. Діяльність ЄОВС була досить успішною, свідченням чому стало зростання видобутку вугілля в державах-членах до 250 млн. тонн до 1955 р . і виробництва сталі - до 60 млн. тонн на рік. Освіта Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) є частиною Паризького договору 1951р. [1.c.1]
- Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), створене в 1957р. було державно-монополістичної організацією, що поєднує 6 західно-європейських країн: Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу, створена з метою об'єднання національних господарств країн-учасниць в єдиний «Загальний ринок». Договір про заснування ЄЕС підписано в березні 1957 в Римі і вступив в силу 1 січня 1958. Освіта ЄЕС являє собою нове явище, що виникло в умовах сучасного етапу загальної кризи капіталізму, і відображає властиву монополістичної стадії капіталізму об'єктивну тенденцію до інтернаціоналізації господарських відносин і капіталу, до ліквідації вузьких національних кордонів, на що свого часу вказував В. І. Ленін. Він підкреслював, що капіталізм «... пов'язує всі країни світу в єдине господарське ціле », бо« ... капіталістичне підприємство неминуче переростає межі ... місцевого ринку, області, а згодом і держави »(Повне зібрання творів., 5 видавництво., т. 3, с. 57). В основі установи ЄЕС лежить спроба фінансової олігархії 6 західноєвропейських країн, спираючись на цю об'єктивну тенденцію, розширити ринки збуту і територіальну сферу своєї діяльності з метою створення сприятливих умов для швидкого і безкризового розвитку продуктивних сил країн-учасниць. Виникнення ЄЕС знаменує собою подальше поглиблення конфлікту між сучасним рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносинами капіталізму і прагнення правлячих кіл країн-учасниць вирішити його за допомогою міждержавного об'єднання. [34.c.16]
Створення ЄЕС, крім економічних, переслідує й політичні цілі - об'єднання сил західноєвропейського капіталізму проти світового комуністичного руху, соціалістичних держав, а також національно-визвольної боротьби колоніальних і залежних країн. В установі ЄЕС знайшло також відображення прагнення певних монополістичних кіл «шістки» консолідувати свої сили в конкурентній боротьбі з монополіями інших країн, в першу чергу США, за переділ ринків збуту. [1.c.1]
Офіційною метою створення ЄЕС було оголошено досягнення «всебічного розвитку економічної діяльності» в масштабах всієї спільноти, «постійного і рівномірного розвитку, зростаючої стабільності, якнайшвидшого підвищення рівня життя і більш тісних зв'язків між державами, які воно об'єднує», шляхом створення «Спільного ринку». Під «Спільним ринком» мислиться таке об'єднання (інтеграція) національних ринків країн-учасниць, в якому передбачається: поступове усунення всіх обмежень в торгівлі між ними, запровадження спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами; усунення перешкод для вільного пересування «осіб, капіталів і послуг »; проведення спільної політики у галузі транспорту і господарства; розробка принципів узгодження економічної політики країн-учасниць; встановлення однакових правил конкуренції, зближення законодавств країн-учасниць. Реалізація цих заходів має здійснюватися поступово, протягом т. зв. перехідного періоду в 12 років.
- Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) - міжнародна організація членів Європейського союзу. Європейське співтовариство з атомної енергії було створено у зв'язку з підписанням Римських угод в 1957 році. Успіхи ЄОВС і провал планів створення ЕОС закріпили пріоритети західноєвропейської інтеграції: від окремих галузей до комплексу фінансово-економічної сфери, від економіки до політики. На конференції в Мессіні в 1955 р . міністри закордонних справ шести країн-членів ЄОВС висунули нову ініціативу, «створення єдиної Європи», вони висловили прагнення поширити принципи ЄОВС на інші галузі економіки. У 1956 р . комітет під головуванням міністра закордонних справ Бельгії П. А. Спаака представив доповідь, який став основою для подальших переговорів представників «шістки». Ці переговори завершилися підписанням у березні 1957 р . Римських договорів про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом) і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), яке в публіцистиці стали називати «Загальний ринок». Договори про ЄЕС і Євратомом вступили в силу з 1 січня 1958 р . Спочатку його членами були Франція, Італія, Нідерланди, Люксембург і ФРН. У 1973 р до нього увійшли Великобританія, Ірландія і Данія. У 1981 р - Греція. 1986 р - Іспанія і Португалія. 1995 р - Австрія, Швеція і Фінляндія. [35.c.22]
Євратом покликаний був сприяти:
- Розвитку мирного використання ядерної енергетики державами-членами,
- Формування загальної енергетичної політики,
- Координації прийняття рішень,
- Зниження цін на енергоносії,
- Підвищенню стабільності енергетики,
- Забезпечення контролю за атомною енергетикою.
Європейське економічне співтовариство 1957р. і Європейське співтовариство з атомної енергії 1957р. були створені в рамках Римського договору 1957р.
Римський договір 1957р. знаменує собою появу європейського права. Сам характер цього договору декларативний, оскільки в ній зазначено:
- Солідарність з колишніми колоніальними країнами;
- Заклик до участі в європейській інтеграції. [15.c.50]
- Люксембурзька сесія міністрів закордонних справ 1970р.
Знаменувала про появу угоди про перший співробітництво в Європі. Основні положення сесії:
- Поліпшення взаєморозуміння між членами ЄС;
- Узгодження їх точок зору;
- Вироблення узгодження підходу до вирішення міжнародних проблем.
У 1970 році, на Люксембурзькій сесії міністрів закордонних справ держав-членів (27 жовтня 1970) була заснована система Європейського політичного співробітництва (ЄПС). Вона представляла собою міждержавний механізм взаємного обміну інформацією та політичних консультацій на рівні міністрів закордонних справ. Але тривалий час ця система існувала неформально, не будучи включеною в договірне право Співтовариства з-за розбіжностей в питанні про розмежування повноважень між національними урядами і керівними органами Співтовариства. [6.c.27]
- Маастрихтський договір 1992р. - Договір про економічний і валютний союз (ЄВС), укладений у 1992 р . в голландському місті Маастрихті державами - членами Європейського Союзу (ЄС). Спочатку його підписали сім країн з найбільш стабільною економікою: Німеччина, Франція, Голландія, Бельгія, Австрія, Люксембург та Ірландія. Процес валютно-економічної інтеграції був розбитий на три етапи. Їх виконання поступово, у міру створення необхідних інститутів і процедур, підготувало економічні та валютні системи цих країн до введення єдиної європейської валюти євро і створення Європейського Центрального банку.
У Маастрихтському договорі були закріплені вкрай жорсткі критерії економічного зближення (конвергенції) держав-членів, які погодилися перейти до єдиної валюти. Рівень інфляції в цих країнах не повинен був перевищувати 2,6%, дефіцит державного бюджету - 3%, а загального державного боргу - 60% валового внутрішнього продукту (ВВП). Зафіксовані також допустимі межі коливань довгострокових ставок відсотка та валютних курсів. Важкий процес адаптації до маастрихтським критеріям конвергенції супроводжувався у всіх країнах Європи, і особливо в країнах, що ввійшли в ЕВС, зростанням безробіття. Але вже в 1999 р . безробіття почало знижуватися (нижче 10%), що свідчило про те, що адаптація в значній мірі відбулася.
Основні положення Маастрихтського договору в 1992р.:
- Структурування спільної зовнішньої політики і загальної політики безпеки (СЗБП);
- Захист спільних інтересів, незалежності та цілісності Союзу відповідно до принципів і статуту ООН;
- Розвиток міжнародного співробітництва. [3.c.1]
- Амстердамський договір 1997 р . Найважливішим кроком у розвитку Європейського права за останні роки є підписання Амстердамського договору в жовтні 1997 року. Зміни, введені Амстердамським договором, посилили позицію Європейського Парламенту. Амстердамський Договір в цілому замінив процедуру співпраці, а також, до певної міри, консультативну процедуру і погоджувальну процедуру процедурою спільного прийняття рішень. Амстердамський договір усвідомив паралельність між голосуванням кваліфікованою більшістю і процедурою спільного прийняття рішень. Процедура спільного ухвалення рішень стає загальним правилом для всіх питань, наважуються кваліфікованою більшістю, а іноді вона передбачена для питань, наважуються Радою одноголосно.
Амстердамський договір посилив роль Європейського Парламенту у призначенні голови Комісії. Амстердамський договір дещо змінив повноваження Суду. Амстердамський договір знаменує важливий крок у процесі європейської інтеграції.
У цілому, Амстердамський договір 1997. розширив і конкретизував механізми здійснення загальної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗБП), згідно з яким вона охоплює всі сфери зовнішньої політики та політики безпеки шляхом:
- Визначення принципів та основних орієнтирів СЗБП;
- Прийняття рішень щодо загальної стратегії;
- Посилення систематичної співпраці між державами-
членами у проведенні їх політики.
Механізм СЗБП був істотно посилений. ЄС приступив до вироблення «спільних стратегій», прийнятих Європейським радою, в числі яких були прийняті загальні стратегії ЄС щодо Росії (1999), Україна (1999), країн Середземномор'я (2000).
Для прийняття рішень про спільні дії і спільних позиціях ЄС, а також інших рішень, заснованих на загальній стратегії, був введений принцип кваліфікованої більшості. Це підвищило дієвість даного органу, в першу чергу за рахунок надання йому здатності долати вето окремих незадоволених учасників, які гальмували прийняття рішень.
У процесі здійснення СЗБП проявилися ряд негативних факторів:
- Відсутність політичної волі у членів ЄС;
- Труднощі з налагодженням механізму прийняття рішень;
- Мізерні бюджетні ресурси на зовнішню політику (1%). [4.c.1]
- Підписаний у договір (2000р.) підписаний у договір 2000р. став став логічним продовженням Римського, Маастрихтського та Амстердамського договорів. Він зосередився на трьох основних проблемах:
- Внутрішніх реформах ЄС (зміни в основних принципах та процедури прийняття рішень кваліфікованою більшістю з можливістю блокування їх меншістю, обмеження застосування права вето в 35 законодавчих областях);
- Прийняття до ЄС країн Центральної та Східної Європи з наданням їм місць і голосів в інститутах ЄС, а значить - автоматичного перерозподілу місць між «старими» членами ЄС;
- Формуванні спільної зовнішньої та оборонної політики Союзу.
Майбутнє Європейського Союзу, включаючи проект Європейської конституції, обговорюється в роботі Конвенту, що відкрив свою роботу наприкінці 2001р.
Компетенція ЄС у відповідності до Ніццького договору 2000р. поширюється на наступні напрями політики: торгова, сільськогосподарська, міграційна, транспортна, конкурентна, податкова, економічна, валютна, митна, промислова, соціальна, культурна політика, політика у сфері зайнятості та охорони здоров'я, економічного і соціального згуртування, захисту прав споживачів, розвитку транс'європейських транспортних і енергетичних мереж, досліджень і технологічного розвитку, навколишнього середовища, співробітництво з метою сприяння розвитку, економічного, фінансового та технічного сектору з третіми країнами, а також на спільну зовнішню політику та політику безпеки і співпрацю в галузі внутрішніх справ і правосуддя. (Дивіться Додаток № 1) [5.c.1]
Таким чином, нормативно-правову базу Європейського Союзу становлять: Освіта Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), є частиною Паризького договору 1951р., Європейське економічне співтовариство 1957р. і Європейське співтовариство з атомної енергії 1957р. були створені в рамках Римського договору 1957р., Люксембурзька сесія міністрів закордонних справ 1970р., знаменувала про появу угоди про перший співробітництво в Європі, Маастрихтський договір 1992р., Амстердамський договір 1997 р ., Підписаний у договір 2000р.

2 Сучасний стан Європейського Союзу та організаційна структура ЄС, Право ЄС
2.1 Положення Європейського Союзу в сучасному світі
Європейський союз (Євросоюз) - об'єднання 27 європейських держав, що підписали Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір 1992р.). ЄС - унікальне міжнародне утворення: він поєднує ознаки міжнародної організації та держави, однак формально не є ні тим, ні іншим. Союз не є суб'єктом міжнародного публічного права, проте має повноваження на участь у міжнародних відносинах і відіграє в них велику роль. Країни, що входять до ЄС: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Естонія. [11.c.78]
ЄС є найважливішим членом світового співтовариства. ЄС є одним з трьох основних і найбільш розвинених центрів сучасного світу, разом із Сполученими Штатами Америки і Японією. ЄС - найбільша світова торгова держава; на нього припадає майже чверть світової торгівлі. Це найбільший нетто-імпортер сільськогосподарських продуктів і сировини. На ЄС доводиться і основна частина допомоги країнам, що розвиваються. (Дивіться Додаток № 3).
Відповідно до Ломейсько конвенцією, ЄС має угоди про асоціацію з 69 країнами Африки, Карибського моря та Тихоокеанського басейну, до числа яких належить і більшість бідних країн світу. Ще приблизно з 60 країнами ЄС уклав двосторонні договори різного типу. ЄС підтримує дипломатичні відносини більш ніж з 130 країнами світу. Він має статус спостерігача в ООН. Він бере участь у щорічних зустрічах на вищому рівні семи провідних держав Заходу - в особі чотирьох своїх найбільших членів - Франції, Німеччини, Великобританії та Італії, а також президента Комісії ЄС, безпосередньо представляє Союз.
У ЄС входять 27 держав-членів із загальною чисельністю населення 499 млн чоловік (включаючи 23 мільйони населення колишньої Східної Німеччини). Це найбільший в світі торговий блок. [23.c.174]
1 січня 1993р. офіційно почав функціонувати Єдиний європейський ринок, ліквідував практично всі бар'єри для вільного руху в рамках Співтовариства людей, товарів, послуг і капіталу. З набранням чинності 1 листопада 1993р. Маастрихтського договору про Європейський Союз Співтовариство зробило необоротний крок до створення економічного і валютного союзу (ЕВС), а також до введення єдиної валюти, з одного боку, та досягнення політичного союзу - з іншого. За Маастрихтського договору громадяни держав-членів отримують також право на Європейське громадянство. [12.c.262]
Виконання цілей, що містяться у Договорах (досягнення чотирьох свобод, тобто свободи руху людей, товарів, капіталу та послуг) створення й проведення спільної політики у все більшій кількості областей, веде до поступової передачі частини суверенітету держав-членів європейським інститутам. Союз домагається виконання поставлених перед ним цілей головним чином шляхом проведення загальної політики (сільське господарство, рибальство, транспорт, навколишнє середовище, зовнішня торгівля, розвиток, конкурентна та регіональна політика, енергетика, митний союз), а також спільних проектів і програм (наукові дослідження і розробки, телекомунікації, координація економічної політики держав-членів з метою економічного і соціального згуртування, соціальна політика, економічний і валютний союз).
Важливо підкреслити, що міжнародна економічна інтеграція - характерна особливість сучасного етапу розвитку світової економіки. В кінці XX ст. вона стала потужним інструментом прискореного розвитку регіональних економік і підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку країн - членів інтеграційних угруповань. Слово «інтеграція» походить від лат. integratio - заповнення або integer - цілий. Міжнародна економічна інтеграція - це процес зрощення економік сусідніх країн єдиний господарський комплекс з урахуванням стійких економічних зв'язків між їхніми компаніями.
Економічна інтеграція завжди була рушійною об'єднуючою силою об'єднання Європи. Основними цілями економічної інтеграції можна виділити:
Þ гармонійний розвиток економічних інститутів;
Þ стабільне та збалансоване економічне
взаємопроникнення;
Þ підвищення рівня життя;
Þ високий рівень зайнятості;
Þ економічна і валютна стабільність.
Переваги інтеграції в Європейському Союзі:
- Збільшення розмірів ринку - ефект від масштабів виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку), на цій основі необхідність визначення оптимального розміру підприємства;
- Зростає конкуренція між країнами;
- Забезпечення кращих умов торгівлі;
- Розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;
- Поширення передової технології.
Негативні наслідки інтеграції в Європейському Союзі:
- Для більш відсталих країн це приводить до відтоку ресурсів (факторів виробництва), йде перерозподіл на користь більш сильних партнерів.
- Олігопольна змова між ТНК країн-учасниць, що призводить до підвищення цін.
- Ефект втрат від збільшення масштабів виробництва при дуже сильної концентрації.
ЄС притаманні різноманіття культурних відмінностей і повагу до них. Кожен офіційний документ повинен бути переведений на двадцять три офіційні мови; заохочується розвиток мов і культур малих народів. [30.c.1]
Цілі ЄС:
- Створення спільного ринку, економічного і валютного союзу;
- Сприяння в рамках Союзу гармонійного та збалансованого розвитку економік, сталого і не інфляційного зростання без нанесення шкоди навколишньому середовищу;
- Сприяння високому рівню конвергенції економічної діяльності, зайнятості та соціального захисту;
- Сприяння зміцненню економічних і соціальних взаємозв'язків
і солідарності держав-членів;
- Введення європейського громадянства;
- Забезпечення свободи, безпеки та законності;
- Сприяння економічному і соціальному прогресу;
- Зміцнення ролі Європи у світі;
- Отримання доступу на закордонні ринки збуту;
- Отримання доступу до більш дешевих виробничих ресурсів;
- Поліпшення умов торгівлі;
- Скорочення витрат на масштабі виробництва;
- Бажання досягти стійкого економічного зростання;
- Залучення прямих зарубіжних інвестицій, які охочіше йдуть на великі ринки.
Також не менш важливі й неекономічні цілі:
- Налагодження більш дружніх взаємин з країнами-сусідами;
- Зміцнення співпраці в культурній, науковій, соціальної та політичної областях;
- Збільшення свого впливу на світовій політичній та економічній арені, так як до думки подібних співтовариств прислухаються набагато більше, ніж до окремих країнах. [8.c.318]
Європейський союз і держави-члени проводять спільну зовнішню політику в галузі безпеки. Європейська рада визначає принципи і загальні директиви. Рада Європейського союзу приймає рішення, необхідні для вироблення та реалізації спільної зовнішньої політики:
- Захист спільних цінностей, основних інтересів і незалежності Союзу;
- Зміцнення безпеки Союзу та його членів у всіх її формах;
- Підтримання миру і зміцнення міжнародної безпеки;
- Сприяння міжнародному співробітництву;
- Зміцнення демократії та правової держави, а також дотримання прав людини та основних свобод.
Союз домагається виконання поставлених перед ним цілей головним чином шляхом проведення загальної політики (сільське господарство, рибальство, транспорт, навколишнє середовище, зовнішня торгівля, розвиток, конкурентна та регіональна політика, енергетика, митний союз), а також спільних проектів і програм (наукові дослідження і розробки, телекомунікації, координація економічної політики держав-членів з метою економічного і соціального згуртування, соціальна політика, економічний і валютний союз).
Таким чином, всі цілі Європейського Союзу можна об'єднати за сферами. Цілі ЄС-основні напрямки створення та діяльності ЄС. [10.c.45]
У сфері прав і свобод людини - сприяння утвердженню миру, спільних цінностей та добробуту народів. ЄС покликаний забезпечити своїм громадянам свободу, безпеку, законність незалежно від внутрішніх кордонів. У відносинах із зовнішнім світом ЄС проголошує метою просування і захист своїх цінностей та інтересів.
У сфері економіки - ЄС ставить своєю метою побудову єдиного внутрішнього ринку та забезпечення вільної та добросовісної конкуренції. До числа найважливіших цілей ЄС відносять прогресивне і сталий розвиток, який забезпечує збалансований економічний підйом, побудова ринкової економіки, сприяння зайнятості і соціальному прогресу, захист і поліпшення якості навколишнього середовища, забезпечення наукового та технічного прогресу.
У соціальній сфері - боротьба проти дискримінації, сприяння справедливості і соціального захисту, забезпечення рівноправності чоловіка і жінки, солідарність поколінь і захист прав дитини. ЄС покликаний поважати багатство і різноманітність національних культур і мов і забезпечувати захист і розвиток загальноєвропейського культурного надбання.
Цілі Європейського Союзу здійснюються на засадах субсидіарності та пропорційності. Європейський Союз діє в сфері виняткової компетенції. [16.c.154]
Рівень «відкритості» економіки ЄС, вимірюваний експортної та імпортної квотами, значно вище, ніж в інших центрах світового господарства. Однак країни ЄС в цілому залежать від зовнішнього світу, за рахунок якого їм доводиться задовольняти 45% своїх енергетичних потреб та найнеобхідніших сировинних ресурсів. Експортна квота в середньому становить близько 25%. Для окремих, передусім малих, західноєвропейських країн залежність від зовнішнього ринку ще більш суттєва.
Велика частина (до 2 / 3) торгівлі країн ЄС припадає на взаємну торгівлю (у всіх країн ЄС цей показник перевищує 50%, а у малих країн - 70%), близько 10% - на торгівлю з іншими європейськими країнами - членами ОЕСР, близько 7% - на торгівлю з США, близько 4% - на торгівлю з Японією, близько 12% - на торгівлю з країнами, що розвиваються.
Незважаючи на те, що торгові контакти між окремими європейськими країнами грають дуже значну роль у зовнішній торгівлі країн Союзу, регіональний ринок європейських країн не може обмежити сфери ділової активності європейських компаній. Країни ЄС змушені спілкуватися з іншими секторами світової економіки, що обумовлено, зокрема, ресурсної обмеженістю регіону. Нафта, газ, вугілля, ліс, кольорові метали і багато іншого країни ЄС отримують з третіх країн.
Крім того, інші країни є для Союзу важливими ринками збуту продукції, оскільки ЄС - найбільший експортер сільськогосподарської продукції. Європейські харчові та текстильні компанії - світові лідери в своїй галузі. Традиційно сильні позиції займає європейська хімічна промисловість. Вона постачає на світові ринки близько 2 / 3 усього експорту промислових товарів в порівнянні з 15% США та 5% Японії. ЄС є найбільшим експортером продукції машинобудування, навіть без урахування внутрирегионального обороту на західноєвропейські країни припадає майже 30% її світового експорту (Японія - 18%, США - 13%). Дуже міцні позиції займає ЄС в області телекомунікаційного та аерокосмічного обладнання, оптоелектроніки. На західноєвропейську авіаційну промисловість, яка експортує майже, 1 / 3 свого випуску, припадає близько 1 / 4 світового ринку цивільного авіабудування. З іншого боку, зберігається негативне сальдо балансу ЄС в торгівлі високотехнологічним інформаційним обладнанням, побутовою електронікою. [25.c.99]
Промислово розвинені країни залишаються головними торговельними партнерами ЄС серед третіх країн, з яких можна виділити США і Японію.
На частку промислових товарів припадає близько 80% загального імпорту країн ЄС із США. Виробниче та транспортне обладнання - найбільш важлива група товарів, що імпортуються з США, на неї в 2005 р . довелося близько 1 / 2 сукупного імпорту країн ЄС із США. Імпорт сировини становить 13,5% загального імпорту країн ЄС із США.
Імпорт ЄС з США, до яких відносяться офісне обладнання та комп'ютери, інші промислові товари та електрообладнання, становить близько 30% загального імпорту країн ЄС із США. Імпорт офісного обладнання та комп'ютерів з США складає 37% загального імпорту країн ЄС цього товару. До товарів, потреба в імпорті яких задовольняється у великій мірі за рахунок імпорту з США, відносяться масничні (49% всього імпорту цього товару в країни ЄС забезпечується за рахунок імпорту з США), вимірювальні інструменти (48,4%), хімічні матеріали і продукти , (раніше ніде не класифіковані) (44,4%), електрогенератори (43,9%) та інше транспортне обладнання (43%).
Експорт промислових товарів складає близько 86% від загального експорту з країн ЄС в США, а експорт виробничого та транспортного устаткування-близько 45%, сировини - близько 10%.
Основна продукція, яка експортується до США з країн ЄС, - транспортні засоби (близько 10% від загального експорту з країн ЄС у США). Близько 20% сукупного експорту транспортних засобів з країн ЄС припадає на США. Наступною важливою групою товарів, що експортуються до США, є електрогенератори та спеціальне обладнання. Ці три групи товарів склали 23% від загального експорту з країн ЄС в США в 2005 р . Товарами, які експортуються головним чином у США, є електрогенератори, офісне обладнання, а також комп'ютери і напої. [26.c.276]
Головні торговельні партнери США з країн ЄС - Німеччина і Великобританія. Країни ЄС з Японії імпортують 4 групи товарів (транспортні засоби, офісне обладнання, електрообладнання, nes (раніше ніде не класифіковане) та аудіо-і телеапаратура, які складають більше 60% всього імпорту країн ЄС з Японії. Імпорт транспортних засобів становить близько 25% всього імпорту країн ЄС з Японії і більше 50% загального імпорту транспортних засобів.
Експорт країн ЄС до Японії менш однорідний, ніж імпорт, і перелік товарів, що експортуються більш широкий. Так само як і в імпорті, найбільш великою групою товарів, що експортуються до Японії з країн ЄС, є транспортні засоби. На них припадає близько 1 / 6 загального експорту з країн ЄС до Японії і 1 / 12 загального експорту транспортних засобів з країн ЄС. Крім транспортних засобів, найбільш крупними товарними групами в експорті є медичне обладнання, фармацевтична продукція та інші промислові товари.
Головним торговим партнером Японії з країн ЄС є Німеччина, яка зберігає за собою близько 1 / 3 всього імпорту та експорту ЄС до Японії.
ЄС має добре налагоджені двосторонні торговельні відносини з Швейцарією, засновані на існуючому вільно-торговельному угоді 1972р. З 1994р. ЄС і Швейцарія організували переговори, що охоплюють широкий діапазон певних секторів. Сім нових угод в областях вільного руху людей, повітряного та земельного транспорту, науково-технологічного співробітництва, сільського господарства, оцінки відповідності товарів вступили в силу влітку 2002. З червня 2001р. - Відбулися переговори в різних областях статистики, навколишнього середовища, торгівлі сільськогосподарською продукцією і співпрацю проти шахрайства, у той час як переговори щодо оподаткування тільки починалися. [17.c.145]
Вільне Торговельна Угода між ЄС та Мексикою набула чинності 1 липня 2000р .. Позитивні торгові дії обох сторін демонстрували потенційні можливості цієї угоди: ЄС мав тенденцію втратити величезну ринкову частку після включення Мексики в НАФТА і після того, як мексиканські товари знайшли нові різноманітні ринкові можливості в ЄС. Щоб розширити можливість доступу і його краще використання, даних прогресивним усуненням режимів роботи імпорту, сторони тепер розширюють правильне співробітництво на нетарифних бар'єрах.
Переговори щодо Угоди Асоціацію між ЄС та Чилі, які починалися в першому раунді переговорів у квітні 2000р., Були завершені 26 квітня 2002р. Угода буде включати політичний діалог, підтримку співпраці і торгівлі. Що стосується торгівлі, крім вільної торгової області в товари, послуги та урядовому придбанні, майбутня угода має включити умови щодо інвестицій, митної і торгової допомоги, прав інтелектуальної власності, та механізму врегулювання спору. Майбутня угода знаходиться в даний час під внутрішніми процедурами прийняття. Аналогічні угоди укладено з МЕРКОСУР.
Торговельні відносини з Азією продовжують бути важливим пріоритетом. Економічні відносини засідань Азії-Європи (ASEM), встановлені в 1996р., пов'язує ЄС і 15 держав - членів з Японією, Китаєм, Кореєю, Таїландом, Малайзією, Філіппінами, Сінгапуром, Індонезією, В'єтнамом, і Брунеєм в процесі діалогу, націленому на полегшенні торгівлі та поліпшення інвестицій між усіма партнерами. Самий недавній Торговий План Дії Допомоги визначає безліч цілей, має намір зменшити і усувати бар'єри, щоб організувати торгівлю в областях стандартів, митниці, IPR, надзвуковий, та електронної торгівлі. У торгових умовах, азіатські партнери ASEM забезпечують приблизно 26% світового експорту в 2007р. з ЄС, що є їхньою найбільшим партнером, і ЄС має другого за значимістю імпортера. [24.c.20]
Довгостроковість і спадкоємність російсько-європейського співробітництва вже сьогодні забезпечені міцною міжнародно-правової та міжнародно-політичної договірною базою. Хоча, як і у всякому великому і складному міжнародному процесі, можливі різноваріантні альтернативи, все ж основна перспектива економічних відносин між Росією і Європою вимальовується досить чітко. Це стабільне партнерство на роки і десятиліття вперед, яке забезпечить поступовий розвиток єдиного економічного простору, що включає Росію в зону ЄС.
Зрозумілі і основні сфери докладання зусиль як кожної зі сторін, так і двосторонніх на досить тривалий термін. У їх числі вироблення нових спільних програм енергетичного співробітництва, що включає постачання до Європи російського газу (третина загальноєвропейської потреби), нафти, електрики; нові проекти космічного співробітництва; система взаємних заходів у галузі ядерної безпеки; інші науково-технічні проекти, які охоплюються рамковою Угодою про науково-технічне співробітництво між ЄС і Росією, підписаним у 2000 році.
Звичайно, економічні зв'язки між ЄС і Росією, як і подібні ж стосунки між іншими державами та інтеграційними утвореннями, далекі від ідилії. Конкретні господарські (та й політичні) інтереси постійно стикаються і породжують колізії. Країни ЄС пред'являють до Росії претензії, в тому числі і цілком справедливі, кажучи про зайву закритості російського ринку і надмірному протекціонізмі, про недосконалість законів, корупції і крадіжці, що перешкоджають цивілізованій політиці інвестицій. Росія засуджує ЄС за дискримінацію по відношенню до російського експорту товарів і капіталів, зайву строгість антидемпінгових заходів і інші зовнішньоторговельні обмеження, що залишилися з часів "холодної війни" відносно країн з, як це тоді називалося, централізованою економікою.
Таким чином, Євросоюз є основним ринком збуту для російського експорту, а також найбільшим постачальником імпортних товарів у Росію. Найбільш важливими торговими партнерами Росії в Євросоюзі є Німеччина (обсяг торговельного обороту 15 млрд. дол) і Італія (9,1 млрд. дол). На ці дві країни припадає близько 40% російського експорту в Європу і з них надходить 30% європейського імпорту. США є п'ятим торговим партнером Росії після Німеччини, Білорусії, Україні та Італії, однак торговий оборот з США в 7.5 разів менше, ніж з Європейським Союзом.
Роль Росії як торгового партнера для Євросоюзу і США набагато скромніше. Росія є п'ятим найбільшим торговим партнером EC, але з торгівлі з США знаходиться тільки на 31 місці. На Росію припадає лише 2,8% експорту та 4,6% імпорту країн Євросоюзу. У торгівлі з США аналогічні показники менше 1%. Проте, за окремими товарними позиціями значимість Росії істотно вище. Так, наприклад, Росія забезпечує 17% європейського імпорту енергоносіїв. [18.c.23]
У європейських інститутах офіційно рівноправно використовуються 23 мови: англійська, болгарська, угорська, грецька, датська, ірландська, іспанська, італійська, латиська, литовська, мальтійська, німецька, нідерландська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, фінська, французька, чеська , шведський, естонський.
На робочому рівні, як правило, використовуються англійська і французька.
Релігія. За даними офіційного опитування Європейського союзу в 2008р. 18% населення ЄС не вірять в бога, 27% допускають існування надприродної «духовної життєвої сили», в той час як 52% вірять у будь-якого конкретного бога. Девіз Європейського Союзу - «Єдність у різноманітті». Загальна площа ЄС становить 4892685 кмІм - 7 місце у світі. Населення ЄС за даними на 2009р. складає 499.673.325млн. чол ..
2.2 Організаційна структура ЄС та Право ЄС
Необхідно мати на увазі, що традиційне для держав поділ на виконавчі, законодавчі і судові органи для ЄС не характерно. Якщо Суд ЄС можна сміливо вважати судовим органом, то законодавчі функції належать одночасно Раді ЄС, Європейської комісії та Європарламенту, а виконавчі - Комісії та Раді.
Європейська рада - Вищий політичний орган ЄС, що складається з глав держав і урядів країн-членів та їх заступників - міністрів закордонних справ. Членом Європейської Ради є також голова Єврокомісії. В основі створення Європейської Ради лежала ідея французького президента Шарля де Голля про проведення неформальних самітів лідерів держав Європейського союзу, що покликане було перешкоджати зниження ролі національних держав в рамках інтеграційного утворення. Неформальні саміти проводилися з 1961 р ., В 1974 р . на саміті в Парижі дана практика була формалізована за пропозицією Валері Жискар д `Естена, що займав у той час пост президента Франції.
Рада визначає основні стратегічні напрями розвитку ЄС. Вироблення генеральної лінії політичної інтеграції - основна місія Європейської ради. Поряд з Радою Міністрів Європейська Рада наділений політичної функцією, що полягає у зміні основоположних договорів європейської інтеграції. Його засідання проходять не менш ніж двічі на рік - або в Брюсселі, або в головуванні державі під головуванням представника держави-члена, який очолює в даний час Рада Європейського союзу. Засідання тривають два дні. Рішення ради обов'язкові для підтримали їх держав.
Європейська Рада слід відрізняти від Ради ЄС і від Ради Європи. Європейська рада - формально не входить у структуру інституцій Європейського союзу. У його рамках здійснюється так зване «церемоніальне» керівництво, коли присутність політиків найвищого рівня надає ухваленим рішенням одночасно і значимість і високу легітимність. [28.c.1]
Європейська Комісія - вищий орган виконавчої влади Європейського союзу. Складається з 27 членів, по одному від кожної держави-члена. При виконанні своїх повноважень вони незалежні, діють лише в інтересах ЄС, не має права займатися будь-якою іншою діяльністю. Держави-члени не має права впливати на членів Єврокомісії. Єврокомісія формується кожні 5 років таким чином. Рада ЄС на рівні глав держав та / або урядів, пропонує кандидатуру голови Єврокомісії, яка затверджується Європарламентом. Далі, Рада ЄС спільно з кандидатом на голову Комісії формують передбачуваний склад Єврокомісії з урахуванням побажань держав-членів. Склад «кабінету» повинен бути схвалений Європарламентом і остаточно затверджений Радою ЄС. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний підрозділ (так званий Генеральний Директорат).
Комісія грає головну роль у забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, спрямованої на виконання основних Договорів. Вона виступає із законодавчими ініціативами, а після затвердження контролює їх втілення в життя. У разі порушення законодавства ЄС Комісія має право вдатися до санкцій, у тому числі звернутися до Європейського суду. Комісія має значними автономними правами у різних областях політики, зокрема аграрної, торгової, конкурентної, транспортної, регіональної і т. д. Комісія має виконавчий апарат, а також управляє бюджетом і різними фондами і програмами Європейського союзу (такими, як програма Тасіс) . Голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу.
Основними робочими мовами Комісії є англійська, французька і німецька. Штаб-квартира Європейської Комісії знаходиться в Брюсселі. [7.c.2]
Рада Європейського союзу чи, неофіційно, «Рада Міністрів», наділений рядом функцій як виконавчої, так і законодавчої влади, а тому нерідко розглядається як ключовий інститут у процесі прийняття рішень на рівні Європейського союзу.
Був створений у 1952 р . і покликаний був врівноважити Європейську Комісію. Однак, компетенції цих органів чітко поділені. Якщо Європейська Комісія грає в більшій мірі адміністративну роль, то Рада Міністрів ЄС здійснює політичне лідерство. Рада відіграє ключову роль у тих сферах європейської інтеграції, де прийняття рішень відбувається на міжурядовому рівні.
Фактично будь-який правовий акт Євросоюзу повинен отримати схвалення Ради, проте ряд правових актів, а також бюджет Європейського союзу підлягають спільним рішенням Ради та Європейського Парламенту.
До Ради входять міністри закордонних справ держав-членів Європейського союзу. Проте отримала розвиток практика скликання Ради у складі інших, галузевих міністрів: економіки і фінансів, юстиції та внутрішніх справ, сільського господарства і т. д. Рішення Ради мають однакову силу незалежно від конкретного складу, що прийняв рішення. Президентство у Раді міністрів здійснюється державами-членами ЄС в порядку, одноголосно визначається Радою (зазвичай ротація відбувається за принципом велике - мала держава, засновник - новий член і т. д.). Ротація відбувається раз на шість місяців.
У перші періоди існування Європейського співтовариства більшість рішень Ради вимагали одностайного рішення. Поступово все більше застосування набуває спосіб прийняття рішень кваліфікованою більшістю голосів. При цьому кожній державі належить певна кількість голосів в залежності від її населення і економічного потенціалу. Під егідою Ради діють численні робочі групи з конкретних питань. Їх завдання - готувати рішення Ради та контролювати Єврокомісію у випадку, якщо їй делеговані певні повноваження Ради.
Європейський Парламент є зборами з 785 депутатів, безпосередньо обраних громадянами країн-членів ЄС терміном на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Члени Європейського парламенту об'єднуються не за національною ознакою, а відповідно до політичною орієнтацією. Голова Європарламенту Ханс Герт Пьоттерінг.
Основна роль Європарламенту - затвердження бюджету ЄС. Крім того, практично будь-яке рішення Ради ЄС вимагає або схвалення Парламенту, або принаймні запиту його думки. Парламент контролює роботу Комісії і володіє правом її розпуску (яким, втім, він ніколи не користувався). Схвалення парламенту потрібна і при прийнятті до Союзу нових членів, а також при укладанні угод про асоційоване членство і торгових домовленостей з третіми країнами. Останні вибори до Європарламенту проводилися в 2004 році. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі та Брюсселі. [29.c.3]
Європейський суд (офіційна назва - Суд Європейських співтовариств) проводить свої засідання в Люксембурзі і є судовим органом ЄС вищої інстанції. Суд регулює розбіжності між державами-членами; між державами-членами і між Європейським союзом; між інститутами ЄС, між ЄС і фізичними або юридичними особами, включаючи співробітників його органів (для цієї функції нещодавно був створений Трибунал цивільної служби). Суд дає висновки за міжнародними угодами; він також виносить попередні (преюдиціальні) постанови за запитами національних судів про тлумачення установчих договорів та нормативно-правових актів ЄС. Рішення Суду ЄС обов'язкові для виконання на території ЄС. За загальним правилом юрисдикція Суду ЄС поширюється на сфери компетенції ЄС. Відповідно до Маастрихтського договору Суду надано право накладати штрафи на держави-члени, які не виконують його постанови. Суд складається з 27 суддів (по одному від кожної з держав-членів) та восьми генеральних адвокатів. Вони призначаються на шестирічний термін, який може бути продовжений. Кожні три роки оновлюється половина складу суддів. Суд зіграв величезну роль у становленні та розвитку права ЄС. Багато хто, навіть основоположні принципи правопорядку Союзу засновані не на міжнародних договорах, а на прецедентних рішеннях Суду. Суд ЄС слід відрізняти від Європейського суду з прав людини.
Палата аудиторів (The Court of Auditors) створена в 1975р. для аудиторської перевірки бюджету ЄС та його установ. Палата складається з представників держав-членів (по одному від кожної держави-члена). Вони призначаються Радою одноголосним рішенням на шестирічний термін і повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків.
Функції Палати аудиторів:
- Перевіряти звіти про доходи і витрати ЄС і всіх його інститутів і органів, що мають доступ до фондів ЄС;
- Стежити за якістю управління фінансами;
- Після завершення кожного фінансового року складати доповідь про свою роботу, а також представляти Європарламенту і Ради ув'язнення або зауваження з окремих питань;
- Допомагати Європарламенту контролювати виконання бюджету ЄС.
Штаб-квартира Палати аудиторів - Люксембург. [32.c.2]
Європейський центробанк був утворений в 1998 р . з банків 11 країн ЄС, що входять до Єврозони (Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Австрія, Португалія, Фінляндія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Греція, яка ввела євро з 1 січня 2001 року, стала дванадцятою країною зони євро. У відповідності зі Ст. 8 Договору про заснування Європейського Співтовариства була заснована Європейська Система Центральних Банків - наднаціональний орган фінансового регулювання, який об'єднує Європейський центральний банк (ЄЦБ) і національні центральні банки всіх 27 країн членів Євросоюзу. Управління ЄСЦБ здійснюється органами управління ЄЦБ.
Європейський інвестиційний банк створений згідно з Договором, на базі капіталу, наданого країнами-членами. ЄІБ наділений функціями комерційного банку, функціонує на міжнародних фінансових ринках, надає кредити державним структурам країн-членів.
Економічний і соціальний комітет (Economic and Social Committee) - консультативний орган ЄС. Утворений відповідно до Римського договору. Економічний і соціальний комітет складається з 344 членів, званих радниками. Консультує Раду та Комісію з питань соціально-економічної політики ЄС. Представляє різні сфери економіки та соціальні групи (роботодавців, осіб найманої праці та вільних професій, зайнятих у промисловості, сільському господарстві, сфері обслуговування, а також представників громадських організацій).
Члени Комітету призначаються Радою одноголосним рішенням строком на 4 роки. Комітет обирає з числа своїх членів Голови строком на 2 роки. Комітет збирається 1 раз на місяць у Брюсселі. [32.c.2]
Комітет регіонів (Committee of the Regions). Комітет регіонів є консультативним органом, який забезпечує представництво регіональних та місцевих адміністрацій у роботі ЄС. Комітет заснований відповідно до Маастрихтського договору і діє з березня 1994.
Складається з 344 членів, що представляють регіональні та місцеві органи, але цілком незалежних у виконанні своїх обов'язків. Кількість членів від кожної країни таке ж, як і в Економічному і соціальному комітеті. Кандидатури затверджуються Радою одноголосним рішенням за пропозиціями держав-членів строком на 4 роки. Комітет обирає з числа своїх членів Голову та інших посадових осіб строком на 2 роки. Консультує Раду та Комісію і дає висновки з усіх питань, що зачіпають інтереси регіонів. Пленарні сесії проходять у Брюсселі 5 разів на рік. [32.c.3]

Інститут Європейського омбудсмена. Інститут Європейського омбудсмена займається скаргами громадян щодо поганого управління будь-якого інституту чи органу ЄС. Рішення цього органу не носять обов'язкової сили, але мають значний суспільний і політичний вплив.

Таким чином, Організаційна структура ЄС включає в себе: Європейська рада, Європейську Комісію, Рада Європейського союзу,
Європейський Парламент, Європейський суд, Палату аудиторів, Європейський центробанк, Європейський інвестиційний банк, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Інститут Європейського омбудсмена.
Право ЄС. Конституція ЄС синтезує в собі Договір про ЄС і Договір про Співтовариство в єдине ціле. Конституція ЄС складається з преамбули та чотирьох частин. У першій частині визначаються природа, цілі і завдання ЄС, стосунки ЄС, характер і порядок здійснення компетенції, що належить ЄС, інституційна структура ЄС, фінансова система ЄС, принципи взаємин ЄС з іншими державами. Частина друга Конституції містить виклад Хартії основних прав Європейського Союзу. Частина третя Конституції «Політика і функціонування Союзу» найбільш велика за обсягом (близько 340 статей). Четверта частина містить загальні та заключні постанови. Особливістю Євросоюзу, що відрізняє його від інших міжнародних організацій, є наявність власного права, яке безпосередньо регулює відносини не тільки держав-членів, а й їхніх громадян та юридичних осіб. Право ЄС складається з так званого первинного, вторинного та третинного (рішення Суду Європейських Співтовариств). Первинне право - установчі договори ЄС; договори, що вносять до них зміни (ревізійні договори); договори про вступ нових держав-членів. Вторинне право - акти, які видаються органами ЄС. Рішення Суду ЄС та інших судових органів Союзу широко використовуються як прецедентного права. [27.c.4]
Право ЄС має пряму дію на території країн ЄС і пріоритетом по відношенню до національного законодавства держав.
Право ЄС поділяють на інституційне право (норми, що регламентують порядок створення та функціонування інститутів та органів ЄС) і матеріальне право (норми, що регулюють процес реалізації цілей ЄС і ЕСообществ). Матеріальне право ЄС, як і право окремих країн, можна підрозділити на галузі: митне право ЄС, екологічне право ЄС, транспортне право ЄС, податкове право ЄС та ін C урахуванням структури ЄС («три опори») право ЄС підрозділяється також на право Європейських співтовариств, Шенгенська право та ін

3 Проблеми та перспективи Європейського Союзу
3.1 Проблеми Європейського Союзу
Незважаючи на те що Європейський Союз є найпотужнішим економічним блоком Європи і впливовим учасником міжнародних відносин, він стикається з низкою проблем.
- Проблема низької еластичності ринку праці ЄС, що склалася не тільки внаслідок низької мобільності робочої сили, але також через сильного впливу профспілок на політику щодо заробітної плати;
- Проблеми реформування системи соціального забезпечення країн ЄС;
- Проблеми державного боргу країн ЄС;
- Проблеми, пов'язані з введення «євро» в готівковий обіг;
- Великі витрати на підготовку країн-кандидатів на вступ до ЄС.
Лорд Паттен Канцлер Оксфордського і Ньюкаслського університетів, колишній комісар Ради Європи з зовнішніх зв'язків заявив, що неправильно вважати Європу «відсталим» регіоном у порівнянні з США. Він зазначив, що європейська продуктивність праці у розрахунку на одну людину навіть трохи вище, ніж у США, а ВВП в перерахунку на одну годину приблизно рівні.
Головна проблема Європи - це зміна демографічної ситуації. Населення скорочується і старіє, у результаті чого все менше число працюючих буде змушене забезпечувати більшу кількість пенсіонерів. Європа також відстає від США у розробці та впровадженні інформаційних технологій, більше того, в силу глобалізації підвищується конкуренція, особливо з боку Індії і Китаю. [9.c.112]
Розширення Європейського союзу - ще один чинник, що вимагає прискорення економічного розвитку, щоб виправдати законні надії нових країн-членів ЄС. І хоча економіка приєдналися країн зростає швидше середнього показника, необхідно забезпечити більш високі темпи економічного зростання в Євросоюзі в цілому. Це дозволить країнам Центральної та Східної Європи позбутися відчуття соціальної несправедливості, а нинішнім членам ЄС - послабити напруженість у відносинах один з одним, оскільки більш низькі податки і зарплати в нещодавно приєдналися країнах привертають більший обсяг інвестицій і створюють більше робочих місць.
Перед лицем цих проблем глави європейських держав домовилися в 2000 році про прийняття десятирічної Лісабонської програми зі стимулювання інновацій, підтримки підприємництва та розширення досліджень і розробок. Реалізація програми зіткнулася з труднощами через те, що вона охоплює такі хворобливі з політичної точки зору питання, як гнучкість ринку праці, реформа пенсійного забезпечення та охорони здоров'я, а також створення електронного уряду. Проте можна зробити ряд «прямих і практичних» дій, спрямованих на збільшення інвестицій в наукові дослідження та розробки (НДР), що допоможе підвищити конкурентоспроможність Європи, уникнувши великих політичних проблем.
Проблема освіти в Європі, вищу освіту в Європі в цілому знаходиться в жахливому стані. У відсотковому відношенні до ВВП США витрачають на НДР і вища освіта вдвічі більше, ніж Європа, і тому європейські країни мають менше можливостей для того, щоб утримати кадри дослідників і вчених, які формуються в європейській науці. Фактично лише чверть європейців, які навчаються в аспірантурі американських університетів, повертається в Європу. [13.c.271]
У зв'язку з цим Лорд Паттен закликав європейські країни витрачати на НДР більш значну частину своїх бюджетів. Відзначивши, що 44% бюджету Євросоюзу витрачається на сільське господарство - сектор, в якому зайнято лише 7% робочої сили, - він запитав: «Коли ми почнемо інвестувати в робочі місця завтрашнього, а не вчорашнього дня?». Не потрібно створювати кордонів для знань. Європейському Союзу слід провести дослідницьку роботу в Європі більш привабливою для європейців, а саму Європу - більш привабливою для людей з інших країн.
Наступна проблема Європейського Союзу - мовна проблема. Для того щоб ЄС став добре чинним демократичним союзом, в якому громадяни ЄС підтримували б його солідарність та неупередженість, потрібно межевропейская дискусія, а може бути також, на федеральному рівні, дискусії серед європейських партій. Для того, щоб вони відбулися, поряд з різними національними мовами потрібно спільну мову ЄС. Якщо ми отримаємо загальний легко досліджувана мова ЄС, мова, на якому зможуть спілкуватися всі громадяни ЄС, ми отримаємо незабаром європейські газети і межевропейскую дискусію. На сьогоднішній день 23 офіційних робочих мови в ЄС. [17.c.147]
Проблема імміграції в Європейському Союзі. Держави-члени Європейського союзу стикаються з проблемою імміграції, з припливом громадян з колишніх республік Радянського Союзу. Держави-члени Європейського союзу намагалися вирішити цю проблему, домовившись про спільну стратегії, які вони намагаються реалізувати.
Існує також торгівля іммігрантами, що здійснюється організованими бандами, які наживаються на цьому. Молоді жінки і дівчата часто змушені працювати в якості повій на ці банди. Злочинці перевозять мігрантів і рабів по всій Європі в задній частині вантажних автомобілів, суден і вони можуть залишатися непоміченими до тих пір, поки вони досягнуть пункту свого призначення. Кошти, отримані в результаті цієї злочинної діяльності злочинці використовують як фінансування тероризму.
Нелегальна імміграція також надає негативний вплив на економіку країн ЄС, державна скарбниця отримує менше грошей, тому що існує так багато людей, хто працює і не платить податки. Нелегальні іммігранти, які приїжджають в країни ЄС у пошуках кращих умов життя, також більшою мірою готові працювати за менше. Це, як правило, викликають напруженість і невдоволення корінних жителів.

Проблеми європейської та міжнародної безпеки є найважливішими для ЄС. Наступна проблема Європейського Союзу екологічна проблема. У ЄС входить 27 країн Європи, і багато з цих країн мають безкрайніми лісами, чудовими гірськими ландшафтами. З точки зору екологів, розширення ЄС становить величезну небезпеку. Природі погрожують, наприклад, будівництво нових автодоріг та здійснення інших інфраструктурних проектів, а також зростання виробництва автомобілів. Крім того, скасування внутрішніх кордонів полегшить контрабанду рідкісних тварин і рослин. Не кажучи вже про те, що на території ЄС тепер виявляться атомні реактори, подібні тому, який вибухнув на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 2009р. виповнилося 23 роки з дня цієї трагедії. Її наслідки на одній тільки України коштували життя 4400 осіб. З часу катастрофи в результаті захворювань, викликаних наслідками радіоактивного забруднення, було госпіталізовано 2,32 мільйона жителів цієї країни. [24.c.22]

Таким чином, можна виділити наступні проблеми ЄС:
- Проблема низької еластичності ринку праці ЄС, що склалася не тільки внаслідок низької мобільності робочої сили, але також через сильного впливу профспілок на політику щодо заробітної плати;
- Проблеми реформування системи соціального забезпечення країн ЄС;
- Проблеми державного боргу країн ЄС;
- Проблеми, пов'язані з введення «євро» в готівковий обіг;
- Великі витрати на підготовку країн-кандидатів на вступ до ЄС;
- Демографічна проблема, пов'язана зі зменшенням і старінням населення, і екологічна проблема країн ЄС;
- Проблема розширення Європейського Союзу;
- Проблема освіти в Європейському Союзі, що з запровадженням єдиних стандартів навчання;
- Проблема мови в ЄС і проблема нелегальної імміграції;
- Проблеми європейської та міжнародної безпеки в ЄС.
3.2 Зовнішньоекономічні проблеми Європейського Союзу
Зовнішньоекономічні проблеми Європейського Союзу пов'язані з веденням економічної діяльності ЄС. Безліч сучасних зовнішньоекономічних проблем і питань, з якими зіткнувся ЄС:
По-перше, західноєвропейські розвинені економіки зіткнулися з проблемою фінансування державної соціальної сфери. В основному викликає тривогу складається демографічна ситуація. Народжуваність падає, тривалість життя зростає в порівнянні з попередніми десятиліттями. Для економічної системи це означає, що все менше коштів для виплати пенсій, допомоги по безробіттю, соціальних допомог надходить за рахунок відрахувань з заробітної плати. Все менше стає працівників, які фінансують системи страхування. У Німеччині, приміром, за часів заснування Федеративної Республіки, 7 працівників фінансували 1 пенсіонера. В останні роки вже 2 працівники повинні робити відрахування на виплату пенсії 1 пенсіонера. [20.c.45]
У кінцевому підсумку, такий розвиток показує, що сучасна система соціальних гарантій в теперішньому її вигляді вже не може існувати. Відрахування з заробітної плати повинні бути тоді настільки великими, що виникне небезпека втрати конкурентоспроможності економіки Німеччини та її експорту на міжнародних ринках.
По-друге, наскільки важливий Європейський Центральний Банк (ЄЦБ), можна наочно побачити на прикладі державної заборгованості і дефіцит держбюджету Німеччини та Франції. Уряди цих країн перевищили критерії ЄС по заборгованості, і якщо б не втручання та попередження про можливі штрафні санкції ЄЦБ, то державний борг продовжував би зростати. [39.c.3]
По-третє, тривогу викликає аграрна політика ЄС. Незважаючи на те, що країни ЄС орієнтуються на дотримання принципів ринкової економіки, аграрна політика ЄС однозначно перебуває в повному протиріччі з цими принципами. З прийняттям нових держав до ЄС ця проблема тільки ускладниться. У ЄС селянах і фермерах гарантована купівля сільськогосподарської продукції за стабільною ціною. При цьому механізм ринкового регулювання цін перестає діяти з подальшими негативними наслідками. Приблизно 50% бюджету ЄС витрачається на субсидії сільському господарству. [19.c.17]
Подібні дії призводять до надвиробництва сільськогосподарської продукції. Нові країни-учасниці, такі як Польща, Угорщина, з розвиненим аграрним сектором, загострять проблему перевиробництва і розподілу в кілька разів. Виходячи з цього, стратегічно важливим завданням наступних років стане переорієнтація сільського господарства на принципи ринкової економіки.
По-четверте, необхідна реформа механізмів прийняття рішення в ЄС, так як раніше всі важливі рішення в ЄС вимагали консенсусу, або одноголосності. Без введення механізму прийняття рішень більшістю голосів в органах ЄС виникає небезпека недієздатності ЄС.
По-п'яте, якщо в найближчому майбутньому не вдасться підвищити рівень життя в нових країнах-учасницях (Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини і т.д.) до рівня розвинених країн Європи, то багато мешканці нових країн переселяться в Західну Європу. Разом з цим посиляться існуючі проблеми на ринку робочої сили в західноєвропейських країнах. [39.c.5]
Побоювання багатьох громадян ЄС стають зрозумілими із статті газети "Die Welt" від 23 квітня 2001 року: "розширення ЄС на Схід готує турботи не тільки для міністрів фінансів. За підрахунками експертів з народонаселення усунення кордонів викличе величезну хвилю переселення, яка особливо торкнеться Німеччину" . [37.c.23]
По-шосте, вступ нових країн до ЄС, які у зв'язку з економічною ситуацією всередині цих країн можуть розраховувати на підтримку регіональних та структурних фондів, може призвести до конфліктів з приводу перерозподілу коштів. З одного боку, розвинені країни чинять опір додатковим відрахуванням до цих фондів. З іншого боку, країни, яким в ЄС до цих пір сприяли, такі як Ірландія, Іспанія, Португалія, хочуть і надалі отримувати кошти з фондів. [22.c.36]
По-сьоме, провідні політики ЄС під м'яким тиском США дали Туреччині надію на прийняття її в ЄС при виконанні певних умов. Як і багато політиків у ЄС, ми дотримуємося думки, що вступ Туреччини до ЄС може підірвати успішний процес інтеграції. Туреччина не є країною з християнськими і західноєвропейськими традиціями; конституція країни не базується на демократичних принципах; права національних меншин не дотримуються до цих пір (наприклад, невирішене проблема курдів), права людини, і жінок зокрема, не дотримані, а також немає свободи вибору релігії.
Необхідно розвивати і зміцнювати політичні та економічні зв'язки з Туреччиною. Вступ Росії до ЄС - також дуже важке завдання для Союзу. Зрозуміло, необхідно розширювати і поглиблювати взаємовідносини та кооперацію в галузі політики, економіки та культури між ЄС і Росією.
До зовнішньоекономічних проблем ЄС відносять - проблему гармонізації податків у країнах ЄС. [21.c.57]
Наступна фінансова проблема в єврозоні, яка розколола ЄС.
Єврозона - поняття, що означає 16 країн Європейського союзу, офіційною валютою яких є євро. Ці держави мають право випускати монети і банкноти, номіновані в євро. Європейський Центральний банк відповідає за грошово-кредитну політику країн єврозони.
Євро - офіційна валюта низки країн ЄС, що є також єдиною валютою для більш ніж 318 млн європейців. У вигляді готівкових банкнот і монет євро існує з 2002р., А вперше ця валюта була представлена ​​фінансовим ринкам як розрахункова в 1999р. У зону євро мають право увійти всі члени ЄС, відповідають певним вимогам до кредитно-грошової політики, а для всіх нових членів Євросоюзу зобов'язання рано чи пізно перейти на євро є неодмінною умовою вступу в союз. Одинадцять країн Європейського союзу, поки що не використовують євро: Данія, Швеція, Великобританія, Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія в цьому і полягає проблема. (Дивіться Додаток № 4, № 5). [13.c.273]
Данія і Великобританія отримали спеціальне послаблення чинного Маастрихтського договору. Від обох країн не потрібно в обов'язковому порядку приєднання до єврозони до тих пір, поки їх уряди не вирішать це питання: або голосуванням у парламенті, або провівши референдум. Чинний уряд Данії оголосило плани про проведення референдуму з питання прийняття лісабонського угоди.
Швеції фактично було дозволено використовувати правову лазівку, що дозволяє їй не відповідати Маастрихтським критеріям і не працювати в напрямку усунення виявлених невідповідностей, хоча ця держава і зобов'язана вступити в єврозону. Причиною тому служить відмову шведського суспільства від вступу в єврозону, виражений на проведеному в країні референдум, до результатів якого Комісія ставиться толерантно. Однак, Комісією було заявлено, що вона не потерпить подібного курсу від майбутніх членів єврозони.
До того, як країна зможе вступити в єврозону, вона повинна як мінімум два роки пропрацювати у складі європейського механізму встановлення обмінних курсів. На 1 січня 2008 року п'ять Національних Центральних Банків беруть участь у такому механізмі (дивіться таблицю нижче). Валюти інших країн братимуть участь у цьому механізмі після того, як стануть задовольняти необхідним критеріям. [36.c.15]
Польща і Румунія планують вступити в єврозону пізніше за всіх - після 2013 року. Інші не вступили в єврозону країни зіткнулися з проблемою інфляції, яка змусила їх (зокрема, Естонію) перенести плани вступу з 2007 року приблизно на 2011 рік. Проблеми економічного і фінансового характеру також зажадали від інших європейських держав переглянути терміни вступу до єврозони. [19.c.21]
Таким чином, до зовнішньоекономічних проблем Європейського Союзу відносять:
- Проблеми фінансування державної соціальної сфери країн ЄС;
- Проблеми державного боргу країн ЄС та дефіциту бюджету деяких країн ЄС;
- Проблема перевиробництва сільськогосподарської продукції країн ЄС;
- Фінансова проблема в єврозоні, яка розколола ЄС;
- Проблема гармонізації та приведення до однаковості торговельно-економічного законодавства країн ЄС;
- Проблеми, пов'язані з введення «євро» в готівковий обіг.
3.3 Перспективи Європейського Союзу
Інтеграційна взаємодія країн ЄС грунтується на взаємодоповнюваності економік, спільне використання економічного потенціалу, розвитку технологій, ресурсів та фінансових коштів. Перспективи європейської економіки пов'язані, з одного боку, з вирішенням ряду складних взаємопов'язаних проблем, що уособлюють соціальні досягнення і успіхи традиційної Європи, з іншого - консервуючих неефективну в сучасних умовах економічну структуру. Зокрема, підтримання діючої системи соціальних гарантій потребує значних державних витрат, що, у свою чергу, утримує податкові ставки на високому рівні і гальмує економічне зростання. Інші найважливіші завдання пов'язані з реформуванням пенсійних систем і переглядом політики стосовно держвласності і регулювання ринків. Перспективи Європейського Союзу великі, завдяки об'єднанню капіталу, людських ресурсів, обміну інформацією, досвіду країн ЄС. [38.c.12]
- Упевнено ростуть такі надійні показники, як індекси ділової довіри. Це говорить про впевненість інвесторів у здатності політичного керівництва провідних європейських країн домогтися певного прогресу в здійсненні структурних реформ;
- Зростає обсяг замовлень на продукцію європейських виробників, в першу чергу на товари виробничого призначення. Це означає підвищення внутрішнього попиту і пожвавлення інвестиційної активності;
- Представлені в Європейську комісію «програми стабільності» країн ЕВС свідчать про намір фінансової влади більшості країн проводити нейтральну бюджетну політику, не перешкоджає економічному зростанню.
- Створення більш кращих умов життя в країнах ЄС, з метою залучення працездатних молодих людей з закордону; [38.c.14]
- Забезпечення більш високих темпів економічного зростання в ЄС в цілому,
це дозволить країнам Центральної та Східної Європи позбутися відчуття соціальної несправедливості, а нинішнім членам ЄС - послабити напруженість у відносинах один з одним, оскільки більш низькі податки і зарплати в нещодавно приєдналися країнах привертають більший обсяг інвестицій і створюють більше робочих місць;
- Зміцнення співробітництва країн ЄС у багатьох сферах: енергетика, транспорт, інформаційні технології, комунікації, сільське господарство, космос, авіація, наукові дослідження, фінансові послуги, право на інтелектуальну власність, інвестиції, навколишнє середовище.
- Розвиток енергетичного діалогу з Росією, з метою встановлення постійних поставок енергоресурсів;
- Вдосконалення правових основ енергетики і транспорту країн ЄС. [33]
Стійкий ріст економік країн ЄС створює сприятливі можливості для співпраці їх один з одним. Європейський Союз буде і надалі зміцнювати і розвивати всебічне співробітництво, постійно збагачувати і вдосконалювати відносини стратегічного партнерства з тим, щоб вони досягли ще більш високого рівня. У нинішній ситуації слід особливо звернути увагу на розвиток співробітництва за такими напрямками:
- Продовжувати розвивати двостороннє та багатостороннє торговельно-економічне співробітництво між країнами ЄС;
- Активніше проводити консультації, координувати свої зусилля, розвивати співпрацю між країнами ЄС;
- Залучення високих технологій та ноу-хау, досвіду менеджменту;
- Вжиття заходів з боку ЄС щодо захисту суверенітету, незалежності, єдності і територіальної цілісності з метою підтримання миру і стабільності у всьому світі;
- Розгортання інвестиційної активності, в країнах ЄС, у тому числі створення належного інвестиційного клімату для стимулювання притоку іноземних капіталовкладень;
- Розширення спільних наукових досліджень, обмін фахівцями в країнах ЄС;
- Формування в довгостроковій перспективі інтегрованого економічного об'єднання країн ЄС, що забезпечує ефективний розвиток кожного;
- Вироблення стратегії і спеціальних заходів ЄС для підтримки економічної стабільності, зміцнення відносин між державами,
заснованого на повазі інтересів один одного, підвищення конкурентоспроможності країн;
- Всебічний розвиток співробітництва з неофіційних каналів, включаючи обмін та співробітництво в галузі культури, інформації, освіти, науки і техніки, туризму, необхідна участь і підтримка широких верств суспільства, не тільки правлячих кіл.
Важливо підкреслити, що Європейський Союз на сьогоднішній день розвивається досить швидкими темпами, особливо у сфері торгівлі. Економічні відносини між країнами ЄС поступово піднімаються на новий щабель розвитку, засновану на взаємній повазі інтересів і прискоренні інтеграційних процесів між країнами. Країни ЄС демонструють щире бажання до співпраці, завдяки наявності економічної основи, потужності та впливу у світі.

Висновок
В ході курсової роботи автор розкрив зміст історії створення Європейського Союзу з 1952р., Показав нинішнє становище ЄС у світі, позначив мету і завдання Європейського Союзу, розкрив зовнішньоекономічні та інші проблеми і перспективи Європейського Союзу. Важливо підкреслити, що Європейський союз є найбільш розвиненою інтеграційної угрупованням світу і іншої такої в світі немає.
Важливо підкреслити, що всього в Європі 50 країн, а лише 27 країн входить до ЄС. У даній роботі була здійснена спроба позначити основний вектор сучасного етапу розвитку Європейського Союзу як найбільшої у світі інтеграції країн. Зараз ЄС переживає завершальну стадію свого формування: вирішуються питання зближення економічних політик держав, особливо тих, які нещодавно увійшли до складу конфедерації. Це активне, експансіоністська розширення ЄС на Схід викликає обурення деяких членів ЄС, а також багатьох громадян Союзу що і створює проблеми уніфікації все більш розростається і бюрократизується Союзу і вказує на початок кризи всієї системи. Безумовно новим словом у європейській інтеграції стала створена відповідно до Маастрихтського договору Спільна зовнішня політика та політика безпеки (СЗБП), що замінила діяв з початку 70-х рр.. механізм Європейського політичного співробітництва (ЄПС). Зберігши міждержавний характер співробітництва ЄПС, вона істотно розширила його рамки. СЗБП тепер поширюється на всю сферу міжнародних відносин, за винятком питань оборони та військової політики.
Об'єднуючись в Європейський Союз, країни - учасниці керувалися не тільки меркантильними інтересами і економічними міркуваннями. Безумовно, вони грають не останню роль, але в основі європейського єднання лежать також загальна ідеологія, системи цінностей і притаманне всім європейським політичним системам повагу прав і свобод людини. Саме становище індивіда в суспільстві, його роль у політичному процесі, увага, що приділяється урядами потреб окремої людини, а не якоюсь абстрактною суспільного прошарку, бачаться одним з дієвих стимулів до об'єднання.
Економічна інтеграція в ЄС має кілька цілей, таких як збереження світу, соціальна стабільність, створення економічного і політичного союзу. Центральним пунктом економічної інтеграції є внутрішній єдиний ринок, заснований країнами-учасницями для того, щоб створити об'єднану економічну територію, не розділену ні митними, ні торговими бар'єрами, що супроводжується впровадженням загальної економічної і валютної політики. В основі єдиного ринку лежать такі чотири принципи - вільний рух товарів, робочої сили, послуг і капіталу.
Після ратифікації Амстердамського договору в 1999 р . в Євросоюзі вперше створена правова база для побудови власного військового виміру. Так, Європейській раді надано право виробляти «загальну стратегію» в області СЗБП, а Раді - приймати рішення про заснування системи спільної оборони, причому рішення про «спільні дії» і «спільних позиціях» приймаються кваліфікованою більшістю. Введено посаду Високого представника з СЗБП / Генерального секретаря Ради, який представляє зовнішньополітичні інтереси ЄС у світі та уповноважений вести переговори з третіми країнами.
Процес економічної інтеграції буде підштовхувати європейську інтеграцію у сфері зовнішньої політики і забезпечення безпеки. До 2015 р . в основному сформується нова структура системи зовнішньополітичного взаємодії у вигляді багатоярусної Європи з твердим ядром. США залишаться основним зовнішньополітичним і військовим партнером Західної Європи.
У центрі загальної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу на найближчі 15 років будуть перебувати три пріоритети - Росія і країни СНД (пошук шляхів співпраці та стратегічного партнерства), Південно-Східна Європа (зміцнення миру на Балканах) і Середземномор'я (розширення асоціації за типом угод з Марокко, Тунісом та Ізраїлем, а також створення зони співробітництва та безпеки від загрози з півдня).
З розвитком процесу європейської інтеграції ЄС істотно розширив рамки і форми використання «м'якої сили» з тим, щоб стати впливовим гравцем у системі міжнародних відносин. За розмірами своєї економіки ЄС займає друге місце в світі серед держав та перше серед інтеграційних угруповань. З введенням єдиної європейської валюти, вплив ЄС на міжнародні економічні процеси суттєво зросла. «М'яка сила» ЄС базується на привабливості «загальноєвропейських цінностей»: економічного процвітання, політичної стабільності, соціальної справедливості, демократичного управління, верховенства закону, дотримання прав людини. ЄС є впливовим гравцем і в міжнародних організаціях, активно відстоюючи свої інтереси на різного роду міжнародних форумах і зустрічах на вищому рівні. Також ЄС має у своєму складі різноманітного роду організації, які, так чи інакше впливають на систему міжнародних відносин: Європейський Суд, Інтерпол, Червоний Хрест.
В основі Європейського співтовариства лежав план, висунутий Жаном Моне і підтриманий лідерами Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Будівництво Європейського співтовариства, що почалося в сфері сталеливарної та вугільної промисловості, продовжилося в інших галузях, що дозволило залучити нових учасників. Відповідно до заяв Монне, в умовах сучасної соціальної держави, економічна інтеграція вимагає інтеграції політичної.
Варто відзначити, що ЄС - це, передусім економічний союз. ЄС ще не має силових структур, що обмежує його вплив у світі. Для того щоб усунути цей пробіл ЄС веде активну політику про включення до свого складу Західно-Європейського Союзу (ініціаторами якого є Німеччина і Франція). Але такі дії ЄС не влаштовують НАТО і США, так як вони не мають наміру втрачати свого військового та політичного впливу в Європі.
ЄС демонструє ознаки «авангарду» глобалізації. Для нього характерні висока ступінь розвитку транснаціональної торгівлі та інвестицій, міжнародний поділ праці, наявність багатонаціональних компаній інформаційні зв'язки в рамках мережі Інтернет.
Основними формами взаємодії учасників міжнародних відносин є участь у багатосторонніх переговорах і укладення різного роду угод. За період існування європейського співтовариства укладені різного роду угоди про співробітництво майже з 160 державами. Крім того, ЄС укладав угоди і з рядом регіональних об'єднань
Так у 1980 році укладено регіональне Угода про співробітництво з Асоціацією держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Особливі відносини ЄС має з 70 країнами Африки, Карибського моря та Тихоокеанського регіону (АКТ).
Підписані конвенції передбачають, з одного боку, регулярне постачання європейських ринків сировиною, а з іншого боку, країни АКТ одержали режим найбільшого сприяння в торгівлі.
Фактором, який обмежує міжнародний вплив ЄС - є відсутність згоди серед держав-членів щодо завдань зовнішньої політики Євросоюзу. Більше того, у членів ЄС є різні думки щодо масштабів міжнародної діяльності, яку повинен проводити ЄС. Тому обсяги фінансування з бюджету ЄС заходів щодо здійснення державами-членами єдиної зовнішньої політики вкрай незначні.
Дестабілізуючі процеси, подібні балканському кризі, зажадають від західноєвропейських країн жорстких і єдиних дій в рамках насамперед перевірених структур НАТО. Одночасно посилення зовнішньополітичної складової у функціонуванні Євросоюзу і зростаюче (особливо після косовського кризи) прагнення європейців залагоджувати політичні проблеми на континенті без участі США буде стимулювати створення нової військово-політичної організації, покликаної стати ефективною заміною Західноєвропейського союзу.
Зовнішньополітична складова європейської інтеграції буде розвиватися шляхом «дрібних кроків» - зближення позицій країн-членів, пошуку консенсусу та прийняття спільних дій на пріоритетних напрямках. Можна очікувати, що до середини прогнозного періоду в ЄС складеться досить ефективний механізм формування і прийняття зовнішньополітичних рішень, причому грунтується не тільки на широкому компромісі, близькому до одностайності (оскільки пошук компромісу знижує дієвість рішень), навпаки, все частіше рішення будуть базуватися на позиції меншості найбільш сильних і авторитетних держав.
Спрямованість оборонної політики Європейського Союзу буде безпосередньо залежати від розвитку ситуації на всьому пострадянському просторі і, в першу чергу, в Росії. Нормалізація суспільного та економічного розвитку РФ та становлення в нашій країні ефективного демократичного порядку створить передумови для якісно нового європейсько-російського партнерства і сприятиме створенню оновленої системи колективної безпеки.
У цілому політика ЄС в деякому сенсі зберігає риси країнових політичних систем, властивих ліберальним демократичним країнам:
це елітарний процес, в якому політичні рішення, насправді, приймаються невеликою групою акторів;
це плюралістичний процес, в якому політичні рішення є результатом широких переговорів і компромісів, які досягаються політичними акторами (в основному, урядами, інституціями ЄС та групами за інтересами);
це динамічний процес, в ході якого політика ЄС постійно адаптується і відточується.
Одночасно політиці ЄС притаманні деякі відмінні риси. Вона складніше, ніж формування політики тенденції на рівні з точки зору процедур та інституціональних рамок. Формування і застосування політики ЄС включає в себе кілька управлінських рівнів та більш широкий набір інституціональних акторів, ніж країнові системи. Вироблення політики ЄС, ймовірно, більш відкритий процес, ніж становлення країнових політичних систем (незважаючи на численні недоліки політики ЄС в частині її «прозорості»).

Список літератури
1. Паризький договір 1951р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.ixbt.com/
2.Рімскій договір 1957р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.ereport.ru/
3.Маастріхтскій договір 1992р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу:
http://www.vusnet.ru/
4. Амстердамський договір 1997 р . [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.businessdivss.ru/
5. Підписаний у договір 2000р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.wikipedia.ru/
6. Борко Ю. Європейський Союз: поглиблення та розширення інтеграції / Ю. Борко .- Москва, 2005.-с.27-34.
7. Борко Ю.О., Буторшіна О.В. ЄС на порозі XXI століття: Вибір стратегії розвитку / Ю. А. Борко, О. В. Буторшіной. - Москва, 2001. - С.471-484.
8. Гріс Т.О. Світова економіка / Т. О. Гріс .- Пітербург, 2001. - С.318-325.
9. Гусаров Ю.А. Європа у змінюються політичних умовах: проблеми безпеки / / Європа на порозі XXI століття: ренесанс або занепад / Ю.О. Гусаров .- Москва, 1998 .- с.112-117.
10. Глухарьов Л.І. Європейські спільноти: у пошуках нової стратегії / Л.І. Глухарьов .- Москва, 2006.-с.45-46.
11. Ільїн М. Ю. Основи права Європейського союзу / Н.Ю. Ільїн. - Москва, 1999.-с.78-81.
12. Капустін М. Г. Євро і його вплив на світові фінансові ринки / М.Г. Капустін. - Москва, 2005. - С.262-265.
13. Курочкін Д. М. Євро: нова валюта для Старого Світу: Проблеми становлення і перспективи розвитку Європейського економічного і валютного союзу / Д. М. Курочкін. - Мінськ, 2004. -З. 270-273.
14. Кемерон Ф. ЄС і США: друзі чи суперники? / Ф.Кемерон.-Москва, 2004. - С.72-81.
15. Кузнєцов В.І. Європа на порозі XXI століття / В.І. Кузнецов.-Москва,
2007.-с.50-54.
16. Мовсесян А. Г., C. Б. Огнівцев. Світова економіка / А. Г. Мовсесян, С. Б. Огнівцев. - Москва, 2001. - С.154-156.
17. Носенко Т.В. Безпека Європи: шляхи подолання. Актуальні проблеми Європи: економіка, політика, ідеологія / Т.В. Носенко .- Москва, 2002.-с.145-147.
18. Палкіна Н. Євросоюз - Росія / / Економіка і життя / М. Палкіна. - Москва, 2004.-с.23-25.
19. Пищик В.Я. Процес становлення євро, проблеми і перспективи / В. Я. Пищик .- Москва, 2006.-с.17-21.
20. Ротфельд А.Д. Зовнішньоекономічні проблеми Європейського Союзу / А. Д. Ротфельд .- Москва, 2004.-c.45-50.
21. Ротфельд А.Д. Європа: до нових заходів забезпечення безпеки. Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека / А. Д. Ротфельд .- Москва, 2002.-c.56-60.
22. Ротфельд А.Д. Проблеми розширення ЄС / А. Д. Ротфельд .- Москва, 2006.-c.36-41.
23. Харламова В. І. Міжнародна економічна інтеграція: навчальний посібник / В. І. Харламова. - Москва, 2007. -C. 174-176.
24. Чубар'ян А.О. Європа XX століття: проблеми миру і безпеки / А.О. Чубар'ян. - Москва, 2008.-с.20-23.
25. Ентін А. М. Європейське право і правове забезпечення захисту прав людини / А. М. Ентін. Москва, 2007. - C. 99-101.
26. Шумшу В. М. Європейський економічний простір. Міжнародне економічне право / В. М. Шумшу. - Москва,
2005. -З. 276-292.
27. Багатур В. «Єдина Європа - Єдина валюта». [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.evro.ru/
28. Старцев Н. «Europa - The European Union On-Line». [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://europa.eu.int/
29. Торкін Є. Єврокомісія і Європарламент ЄС [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.eur.ru/
30. Литвинов Г. Об'єднана Європа-ЄС [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.eur.ru/neweur/emag/
31. Марьянов І. Європейська інтеграція. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.wikipedia.ru/
32. Соколов Т. Храмова структура Європейського Союзу. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.wikipedia.ru/
33. Лорд Паттен Проблеми і перспективи Європейського Союзу. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.evrozona.ru/
34. Європейський Союз. Довідник .- Москва, - 2003.-с.17-22.
35. Країни світу. Сучасний Довідник. Шабанова О.М., Москва 2005.-с.5-15.
36.Современние проблеми Європейського Союзу / / Світова економіка і міжнародні відносини. - № 5.-2008.-с.15-17.
37. Економічні проблеми Європейського Союзу / / Міжнародна життя .- № 7.-2006.-с.23-26.
38. Європейський Союз Перспективи / / Дипломат / Foreign policy .- № 8.-2007.-с.12-15.
39. Проблеми Європейського союзу / / Тоday .- № 4.-2006.-с.3-6.

Додаток № 1

Етапи формування зовнішньої політики в ЄС

Роки
Основні положення
1. Римський договір 1957 р .
Декларативний характер:
1) солідарність з колишніми колоніальними країнами;
2) заклик до участі в європейській інтеграції.
2.Люксембургская сесія міністрів закордонних справ 27 жовтня 1970г.
Система Європейського політичного співробітництва (ЄПС):
1. поліпшення взаєморозуміння між членами ЄС;
2.согласованіе їх точок зору;
3. вироблення узгодженого підходу до вирішення міжнародних проблем
3. Єдиний європейський акт 1987р.
Положення про Європейську співпрацю у сфері зовнішньої політики: посилення механізму ЄПС
4. Маастрихтський договір 1992р.
Спільна зовнішня політика та спільна політика безпеки (СЗБП):
- Захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілісності Союзу відповідно до принципів Статуту ООН;
- Всебічне зміцнення безпеки Союзу;
- Збереження миру і зміцнення міжнародної безпеки;
- Розвиток міжнародного співробітництва.
5. Амстердамський договір 1997 р .
Розширення і конкретизація здійснення СЗБП: введення принципу кваліфікованої більшості.

Додаток № 2

Історія розширення ЄС

Рік
Країна
Загальна кількість членів
25 березня 1957
Бельгія, Германія1, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФранціяІ
6
1 січня 1973
Великобританія *, Даніяі, Ірландія
9
1 січня 1981
Греція
10
1 січня 1986
Іспанія, Португалія
12
1 січня 1995
Австрія, Фінляндія, Швеція
15
1 травня 2004
Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія
25
1 січня 2007
Болгарія, Румунія
27

Додаток № 3

Основні події в історії поглиблення інтеграції ЄС

· 1951 - Паризький договір і створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС)
· 1957 - Римський договір і створення Європейських економічних співтовариств (вживається, як правило, в однині) (ЄЕС) і Євратому
· 1965 - договір про злиття, у результаті якого був створений єдиний Рада та єдина Комісія для трьох європейських співтовариств ЄОВС, ЄЕС і Євратому
· 1973 - перше розширення ЄЕС (Приєдналися Данія, Ірландія, Великобританія)
· 1979 - перші всенародні вибори до Європейського парламенту
· 1981 - друге розширення ЄЕС (Приєдналася Греція)
· 1985 - підписання Шенгенської угоди
· 1986 - Єдиний європейський акт - перше істотне зміна установчих договорів ЄС
· 1992 - Маастрихтський договір і створення на основі Співтовариств Європейського союзу
· 1999 - введення єдиної європейської валюти - євро (у готівковому обігу з 2002)
· 2004 - підписання Конституції ЄС (в силу не вступила)
· 2007 - підписання Договору про реформування в Лісабоні
· 2007 - лідери Франції, Італії і Іспанії оголосили про створення нової організації - Середземноморського союзу

Додаток № 4
Країни, що входять в єврозону 2009р.
Країна
Прийняла
Населення
За винятком

Австрія
1.01.1999
8 316 487

Бельгія
1.01.1999
10 584 534

Кіпр
1.01.2008
766 400
Турецька Республіка Північного Кіпру [1]

Фінляндія
1.01.1999
5 289 128

Франція
1.01.1999
63 392 140
Нова Каледонія Нова Каледонія
Французька Полінезія Французька Полінезія
Уолліс і Футуна Уолліс і Футуна

Німеччина
1.01.1999
82 314 906

Греція
1.01.2001
11 125 179

Ірландія
1.01.1999
4 239 848

Італія
1.01.1999
59 131 287

Люксембург
1.01.1999
476 200

Мальта
1.01.2008
404 962

Нідерланди
1.01.1999
16 372 715
Аруба Аруба [2]
Нідерландські Антильські острови Нідерландські Антильські острови [3]

Португалія
1.01.1999
10 599 095

Словаччина
1.01.2009
5 431 363

Словенія
1.01.2007
2 013 597

Іспанія
1.01.1999
45 116 894

Єврозона
325 714 137

Додаток № 5

Число людей, що користуються євро

Категорія
Населення
Країни та території
Офіційні члени
329 мільйонів
Австрія, Бельгія, Кіпр, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Португалія, Словенія, Іспанія, Словаччина
Інші європейські країни і території, що використовують євро
3 мільйони
Акротірі і Декелія, Андорра, Косово, Чорногорія, Монако, Сан Марино, Ватикан
Території не Європи і не Євросоюзу, що використовують євро
207 тисяч
Острів Кліппертон, Південні французькі та антарктичні землі, Майотта, Сен-П'єр і Мікелон
Країни ЄС з валютами, прив'язаними до євро (або вузько межують)
26 мільйонів
Болгарія, Данія, Естонія, Латвія, Литва
Інші європейські держави з валютами, прив'язаними до євро
4 мільйони
Боснія і Герцеговина
Африканські держави, що використовують франки КФА
110 мільйонів
Бенін, Буркіна Фасо, Камерун, Центральноафриканська Республіка, Республіка Чад, Кот-д'Івуар, Екваторіальна Гвінея, Габон, Гвінея-Бісау, Малі, Нігер, Республіка Конго, Сенегал, Того
Нації островів Тихого океану, що використовують французький тихоокеанський франк
0.5 мільйона
Французька Полінезія, Нова Каледонія, острови Уолліс і Футуна
Інші держави та території з прив'язаними до євро валютами
35 мільйонів
Кабо-Верде, Коморрскіе острова, Марокко
Всього
500 мільйонів
44 держави та 5 областей.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
255.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Європейський Союз та його проблеми
Європейський Союз етапи розвитку проблеми перспективи
Європейський Союз та його відносини з Російською Федерацією
Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз і приєднання до ГАТТ СОТ
Європейський союз
Європейський союз ЄС
Європейський союз 3
Україна і Європейський Союз
Що таке Європейський Союз
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru