Європейська інтеграція в контексті міжнародної економічної діяльності України

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Європейська інтеграція в контексті міжнародної економічної діяльності України

План
1. Завдання та умови європейської інтеграції України
2. Розвиток торговельно-економічних зв'язків з країнами Європи
3. Правові засади співробітництва України з країнами з ЄС
4. Україна в системі єврорегіонів
Список використаної літератури

1. Завдання та умови європейської інтеграції України

Умовою вирішення кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України, стало питання про її ставлення до тих чи інших міжнародно-економічних об'єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи з цього особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.
Європейська інтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 р. євро перейшла у нову, вищу якість, є важливим фактором міжнародних економічних відносин. У загальноєвропейському масштабі нова грошова одиниця дасть можливість уникнути значних витрат у зв'язку з переведенням однієї валюти в іншу, що означатиме виграш від 40 до 50 млрд. дол. щорічно. Впровадження євро буде сприяти зниженню інфляції, процентних ставок, податків, зменшення потреб підприємств, в оборотних коштах, стабілізації фінансового сектору, зниженню валютних ризиків, скороченню накладних витрат, з обслуговування операцій, прискоренню і здешевленню межвалютних переказів. Опосередкованими наслідками впровадження євро можуть стати зменшення безробіття та нарощування обсягів виробництва.
Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їх значення, в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.
До числа таких країн належить і Україна. Ще в 90-х роках експертами Євросоюзу використовувалась специфічна геополітична формула - модель концентричних кіл. Згідно з нею "внутрішнім колом" Європи вважалися країни ЄС, а далі, за принципом зростання "відстані від Брюсселя", розташовувалися країни ЄАВТ, колишні радянські сателіти в Європі і, нарешті, колишні радянські республіки, зокрема й України. Звичайно, як і будь-яка спрощена формула, ця модель є, до певної міри, умовною, і життя вже внесла в неї корективи. Разом з тим загальна ідея, що була закладена в моделі концентричних кіл, ще залишається актуальною.
Можливості українського співробітництва з ЄС мають визначатися за умови врахування тенденцій фронтальної регіональної інтеграції, яка стала основним інструментом перетворень у Старому світі та поєднала в собі як риси базової їх філософії, так і цільової функції. А оскільки взаємне тяжіння західноєвропейських країн не означає субконтінентальной автаркізма, для України воно являє собою такий процес регіоналізації, який стає дієвою формою вираження тенденції глобалізації. Причому такий, яка з очевидних географічних та історичних причин не може не зачіпати життєві інтереси України.
Зважаючи на пострадянських умов - неконкурентоспроможності технологічно відсталою промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити ефективне співробітництво з ЄС стала в 90-х роках і на початку нового століття індикатором її реального суверенітету.
Дійсно, після здобуття Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.
Згідно з урядовими програмами розвитку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжнародної торгівлі близько 65-70% її об'єму до 2010 р. буде припадати на країни "дальнього зарубіжжя". І відносини з Євросоюзом в цьому контексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реоріентаціі.
Слід враховувати й стабільність моделі розвитку країн Європи. Так, в умовах загострення фінансової кризи, від якої особливо постраждала Росія, не кажучи, навіть, про держави Азіатсько-тихоокеанського регіону, відносна стабільність європейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий фактор через стабільність попиту на український експорт.
Членами Європейського Союзу є країни з потужними економічними системами і високим рівнем життя. Проте недоречними є безапеляційно скептичні оцінки перспектив українського співробітництва з ЄС. Теза про те, що "Європа не зацікавлена ​​в сильній Україні, воліючи радше бачити її своїм сировинним придатком", не має під собою такої аргументації, яка б базувалася на аналізі світових коопераційної-інтеграційних тенденцій.
Слід враховувати більш широкий геоекономічний контекст. Так, одним з потужних об'єднавчих стимулів у Європі з'явилася відносна слабкість провідних країн континенту в широкому глобальному конкурентному контексті. Європа - це лише один з центрів тяжіння та впливу в сучасній світовій економіці (з територією 3,2 млн. км2, кількістю населення до 400 млн. осіб і річним валовим продуктом близько 6,5 млрд. дол.). Іншими, як відомо, є Північна Америка, де створюється Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), і країни Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР). I Європа не є ні регіоном з найбільшими темпами економічного зростання, ні унікальним прикладом інтеграції (у цьому зв'язку конкуренцію їй становить проект НАФТА з перспективою створення найбільшої у світі зони вільної торгівлі з населенням близько 400 млн. осіб і річним валовим продуктом 7 трлн. Дол. США). Отже, Європа, хоча і не виявляє на зламі століття великого бажання включати в інтеграційні процеси таке велике східноєвропейську державу, як Україна, не є принципово закритою для неї зоною.
Швидше за об'єктивне відставання українського господарського комплексу від економік західних європейських країн є підставою для прискореного його ринкового реформування, зокрема у відповідності з вимогами так званої Білої Книги, де визначалися принципові заходи щодо реформування внутрішнього ринку країн - кандидатів на вступ до ЄС, необхідного узгодження їхніх законодавчих систем тощо.
Для України економічна інтеграція в європейський економічний простір є, як було не одноразово проголошено найвищими чинниками в державі, пріоритетним географічним напрямом і практичним засобом входження у світове господарство.

2. Розвиток торговельно-економічних зв'язків з країнами Європи

Відносини з ЄС та близькими до нього країнами набувають для України дедалі більшого геополітичного значення. Так, своєрідною "компенсацією" за експортні втрати машинобудівників та харчовиків України на ринках СНД стало збільшення експортних поставок продукції металургії до країн Заходу, перш за все Західної Європи.
Збільшилися експортні постачання олійного насіння, головними імпортерами яких з України є Нідерланди, Іспанія. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни, як Фінляндія, Німеччина. Головним споживачем шкірного сировини українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експортних постачань одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговим партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є та ж Німеччина.
У більш загальному плані можна констатувати, що сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС в останні роки постійно зростають. Наприклад, у 2008 р. товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи становило 10,5 млрд. дол. США (у порівнянні з 1999 р. відбулося збільшення на 21%). При цьому експорт збільшився в порівнянні з 1999 р. на 22% та становив 5,7 млрд. дол. США, а імпорт - на 21% і становив 4,8 млрд. дол. США.
У загальній структурі торгівлі товарами і послугами в 2008 р. товарообіг товарами між Україною та країнами Європи складав 9,2 млрд дол. США (у порівнянні з 1999 р. збільшився на 24%). При цьому експорт збільшився в порівнянні з 1999 р. на 27% і становив 4,9 млрд. дол. США, а імпорт - на 20% і становив 4,3 млрд. дол. США.
Основними імпортерами української продукції в Європі були:
Федеральна Республіка Німеччина (обсяги імпорту з України становили 741 млн. дол. США);
Італійська Республіка (639 млн. дол. США);
Республіка Польща (418 млн. дол. США);
Республіка Болгарія (382 млн. дол. США);
Угорська Республіка (327 млн. дол. США).
Потоварний аналіз двосторонньої торгівлі свідчить про домінування в її структурі низькотехнологічних виробів. Причому це стосується як статей експорту, так і статей імпорту. Якщо перше пояснюється характером участі України в системі міжнародного поділу праці - її спеціалізацією на виробництві енерго-, матеріалоємних виробів і розповсюдженням екологічно брудного виробництва, то друге - перш за все хронічною нестачею енергоносіїв.
Отже, до товарних груп, експорт з яких з України до країн Європи відзначався в 2008 р. найбільшими обсягами, можна віднести:
залізні руди та концентрати (експортовано на 403 млн. дол. США, що становило 8,3% від загального експорту з України до країн Європи);
напівфабрикати з вуглецевої сталі (251 млн. дол. США - 5,2%);
необроблений алюміній (209 млн. дол. США - 4,3%);
нафтопродукти (163 млн. дол. США - 3,4%);
нафтовий газ (150 млн. дол. США - 3,1%);
плоский прокат з вуглецевої сталі (149 млн. дол. США - 3,1%);
брухт чорних металів (145 млн. дол. США - 3%).
Щодо загальної характеристики вітчизняного імпорту, слід зазначити, що, як правило, ті ж країни, які належать до головних імпортерам української продукції, є і провідними експортерами до України. Зокрема, в 2008 р. Україна здійснювала імпорт з таких країн ЄС:
ФРН (експорт товарів з цієї країни до України становив 1,1 млрд дол. США);
Італія (346 млн. дол. США);
Польща (313 млн. дол. США);
Франція (236 млн. дол. США);
Швейцарія (216 млн. дол. США).
У 2008 р. найбільш важливими товарними позиціями імпорту України з країн Європи були такі:
нафтопродукти (280 млн. дол. США, тобто 6,4% від загального імпорту України з країн Європи);
лікарські засоби (176 млн. дол. США - 4%);
сирі нафтопродукти (77,2 млн. дол. США - 1,8%);
легкові автомобілі (73,5 млн. дол. США - 1,7%;
кам'яне вугілля (54,1 млн. дол. США - 1,2%;
інсектициди, гербіциди та ін (47,9 млн. дол. США - 1,1%).
Особливістю торгівлі послугами України з країнами Європи є те, що вагому складову в їхній структурі складає транзит енергоносіїв. Отже основними торговими партнерами економічно розвинені західні країни, які здійснюють великі енергетичні закупівлі в РФ.
Так, основними споживачами послуг з України в 2008 р. були такі європейські країни:
Велика Британія (експорт наданих Україною послуг цій країні в 2008 р. становив 123,2 млн. дол. США);
ФРН (105 млн. дол. США);
Бельгія (70,5 млн. дол. США);
Кіпр (68,4 млн. дол. США);
Швейцарія (47,8 млн. дол. США).
Найбільшими експортерами послуг до України в 2008 р. були:
Велика Британія (імпорт послуг до України з цієї країни становив 104,6 млн. дол. США);
ФРН (68,7 млн. дол. США);
Швейцарія (33,2 млн. дол. США);
Нідерланди (23,5 млн. дол. США);
Австрія (21,7 млн. дол. США).
Пріоритетні інтереси, які пов'язані з перспективами багатобічного розширення коопераційних, інтеграційних контактів з країнами ЄС, для України пов'язані з таким:
країни - члени ЄС являють собою надзвичайно великий і потужний ринок, причому прив'язка до нього та скасування взаємних обмежень в процесі торгівлі з ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляється в Україні;
присутність в європейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дають можливість України активно брати участь в програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;
лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить приплив іноземних інвестицій до країни;
офіційний європейський статус автоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються і на інших членів Євросоюзу.
Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р., яка стала наріжним каменем та нормативною основою двостороннього співробітництва України.
На частку ЄС та Туреччину, яка є членом митного Союзу ЄС та його асоційованим членом, припадає понад 20% зовнішньоторговельного обороту товарами, послугами та роботами України. Але, хоча ЄС і посідає друге після СНД місце в переліку основних торговельних партнерів України, є досягнення у співпраці зі Співдружністю все ж незначні, особливо якщо брати до уваги потенційні можливості співпраці.
Крім лібералізації і взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів України та блоку ЄС, предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бути численні галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов'язані з високотехнологічним виробництвом, впровадженням передових досягнень науки і техніки. Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими в сфері співробітництва з ЄС ми вважаємо такі:
розвиток мікроелектроніки та робототехніки;
взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії;
розвиток оптики та лазерної техніки;
розроблення нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів;
створення та впровадження в практику нових засобів комунікації та зв'язку;
спільні дії, спрямовані на поліпшення енергозбереження, перехід на використання нових та поновлюваних джерел енергії.
Важливим напрямом співпраці з європейськими структурами для України є кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері, а основний партнер - Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще в 1997 р. стверджував стратегію дій стосовно України. Метою стратегії стало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування малого і середнього, і корпоратизовані бізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки, сприяння інвестиціям. Об'єкт особливої ​​уваги ЄБРР - модернізація та будівництво транспортної інфраструктури, допомога Україні, у справі як можна більшого самозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозберігаючих та екологічних технологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей витрат.
Втім, у відносинах України з ЄС існують і чимало проблем. Одна з найболючіших і таких, які вимагають негайних дій, - антидемпінгові розслідування проти українських товарів. Від них серйозно страждають як окремі вітчизняні виробники, так і зовнішньоторговельний і платіжний баланси країни. Причому з мікроекономічної точки зору, ситуацію, в найгірших випадках, загострює те, що за деякими видами виробництва на продукцію інколи навіть немає альтернативного експорту (тобто зовнішньому попиту) попиту всередині держави.
Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати:
загальне поліпшення макроекономічної ситуації в Україні і більш динамічне просування ходою справжніх та радикальних, а не симулятивні економічних реформ, що не тільки створює базу для більш вигідного економічної взаємодії, а іноді і з'являється прямим умовою реалізації тих або інших проектів;
вирішення тих проблем, які були породжені практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема з більш широким і послідовним додатком самій же Україні існуючих методів контрантідемпінга (сказане не знімає з порядку денного завдання адміністративного попередження реального демпінгу з боку тих вітчизняних експортерів, які до нього вдаються )
проведення роботи щодо вирішення проблем, які виникають у України по лінії ГАТТ / СОТ, які є однією з політичних передумов налагодження відносин з Євросоюзом, які є членами цих світових торговельних структур та активно відстоюють їхні принципи на міжнародній арені;
проведення наступної організаційної та переговорної роботи щодо розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках в тих випадках, коли ще існують відповідні обмеження;
участь в системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та CEFTA, а також у системі єврорегіонів.
Відносини з країнами центрально-східної Європи є для України своєрідним акселератором її руху в напрямку Європи. Причому можна відзначити практичну зацікавленість держав цього регіону, які не бажають бути східним бастіоном як політичних, так і економічних, євроструктур. Не випадково, що Україні вже досить швидко увійшла в Центрально-європейську ініціативу, яка об'єднує 15 країн Центральної Європи, включаючи Австрію, Італію і країни Вишеградської групи.
Важливим напрямом договірної діяльності України є забезпечення режимів вільної торгівлі з державами - кандидатами на вступ до ЄС. Так, у 2008 р. було проведено кілька раундів переговорів з підготовки Угоди про вільну торгівлю з Македонією (Угода підписана 18 січня 2001 р); велася робота щодо приведення Угоди про вільну торгівлю з Литвою до стандартів ЄС. Було також укладено міжурядову торгове Угода з Кіпром, Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал та Угоду про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів з Швейцарією, міжурядову Угоду про транскордонне співробітництво з Словаччиною.
Позитивних прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва України з країнами ЄС поки що небагато. Одним з них є залучення капіталів шведської фірми AGA, відомої як другий в світі продуцент кріогенного обладнання, до дніпропетровського заводу "Дніпрокісень" через продаж 25% акцій цього підприємства. У результаті цього заходу очікується запровадження новітніх технологій, які не тільки будуть відзначатися продуктивністю, але і будуть працювати в енергозберігаючі режимі.
Були створені і ряд інститутів, що сприяють активізації партнерства. Це - Рада та Комітет співробітництва, а також парламентський комітет, з числа депутатів Верховної Ради України та Європарламенту. Головне економічне міністерство України - Мінекономіки певний час навіть в своїй назві "виношує" мета європейської інтеграції держави. В Україні функціонує Міжвідомчий комітет з розвитку відносин з ЄС, а з боку Союзу українськими "справами" займається Генеральний директорат з відносин з країнами Центральної та Східної Європи і Новими незалежними державами. Відкрито постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, тоді як у Києві - посольство ЄС та місію Глави делегації Європейської комісії.
Не можна не відзначити велику конструктивну роботу і фінансову допомогу Україні з боку європейського агентства TACIS. Зі свого боку України розробляє комплексну Державну концепцію розвитку відносин з ЄС.
Звичайно, для поглиблення співпраці з ЄС потрібне проведення складних реформ. Про це свідчить і те, що до переліку країн (Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія і Кіпр), які були запрошені для остаточних переговорів про вступ до Союзу, опублікований за результатами Амстердамської зустрічі, не були включені такі країни "другої черги" , як Словаччина, Латвія, Литва. Втім, серед тих, хто "стоїть ще далі, але реально коштує", є й України.
Таким чином, коли йде мова про відносини Україна - ЄС, слід враховувати, що насправді йдеться про процес, а не про оцінювання дійсно несприятливої ​​сучасної кон'юнктурної ситуації в Україні в застиглому її варіанті. Крім того, щодо України можна стверджувати, що на кожному з послідовних кроків, які повинні наближати її до ЄС, будуть відкриватися додаткові можливості співробітництва - як у вигляді збільшення пільг та скасування кількісних обмежень, зменшення тарифних бар'єрів, з боку ЄС, так і у формі залучення західноєвропейських інвестицій, участі нашої держави, в загальних технологічних проектах.
Отже, хоча очевидно, що мета широкої інтеграції в європейський господарський простір не є реальною на найближчі роки, а обсяги необхідної підготовчої роботи, і перш за все в середині самої України, потребуватимуть надзвичайно великих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення з євроструктурами дуже потрібна і колишня дійсно стратегічним геоекономічним напрямом для України. Одним із прикладів того, як Україна може забезпечувати для себе визначені тактичні переваги в міжнародному співробітництві, є визнання з боку ЄС України державою з перехідною економікою, яка дає можливість додатково поліпшувати для неї умови економічного співробітництва на континенті.

3. Правові засади співробітництва України з країнами з ЄС

Проблема "наближення до Європи" значною мірою полягає у правовій площині. Так, ще в 1995 р. Єврокомісія опублікувала так звану "Білу книгу про підготовку асоційованих країн Центральної та Східної Європи до вступу у внутрішній ринок ЄС". Після цього значно інтенсивніше став процес узгоджень законодавчих систем зазначеної групи країн відповідно до загальноєвропейських стандартів. За оцінками фахівців, реалізація аналогічного завдання щодо узгодження законодавчої бази для України, відповідно з 150 конвенціями Ради Європи, 60 міжнародних європейських угод, 1,5 тисяч інших актів ЄС та численними прецедентними рішеннями Євросуду, здається справою особливо непростою. Адже слід внести зміни та доповнення не менш як до 4 тис. національних законодавчих актів.
На міжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, яка складається з 9 розділів та 100 статей.
Угода встановлює як рамки широкого політичного діалогу між сторонами, так і важливі економічні пріоритети. Важливою метою щодо цього є погоджена перспектива створення між Україною і Європейським Союзом зони вільної торгівлі.
Взагалі цей документ можна вважати одним з найважливіших міжнародних документів, які були коли-небудь підписані Україною. Фактично Угода встановило загальні принципи двостороннього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування, в промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічного співробітництва. В Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На нашу державу було поширено загальна система преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт з найбільш захищених від імпорту в ЄС товарних позиціях - текстилю, виробів зі сталі та ін
У відносинах між Україною і ЄС, крім базової - Угода про партнерство та співробітництво, діє ряд угод, які регламентують різні аспекти двостороннього співробітництва. Це, зокрема, такі акти:
Угода між Європейськими співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана в 5.05.1993 р);
Угода між Урядом України і Комісією європейських співтовариств про заснування представництва Комісії європейських співтовариств України та про його привілеї та імунітеті (підписана в 17.09.1993 р);
Угода між Урядом України і Комісією європейських співтовариств про створення Контактної групи щодо вугілля та сталі (підписана в 08.06.1994 р);
Угода між Європейським співтовариством з вугілля та сталі та Урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (підписана в 15.07.1997 р); Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу (підписана в 23.07.1999 р) ;
Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана в 23.07.1999 р), а також інші документи, які стосуються сфер науково-технічного співробітництва, мирного використання ядерної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами, але ін

4. Україна в системі єврорегіонів

В кінці ХХ ст. спостерігалося зростання значення міжнародно-політичних факторів прикордонного співробітництва. Саме в такому контексті можна розглядати підтримку Євросоюзом, зокрема організаційними і фінансовими засобами, процесів розвитку форм прикордонного співробітництва в центрально східноєвропейському регіоні.
При формуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згідно об'єктивної оцінки можливих вигід та переваг, а також офіційних декларацій, ЄС становить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливості прикордонного співробітництва на континенті.
Перш за все необхідно відзначити прийняття "Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між регіональними общинами або властями" в 1980 р., Додатковий протокол до конвенції 1995 і 1998 рр.., А також програми Інтеррег, які приймалися в рамках ЄС. Приймалися й міжнародні документи на рівні субрегіонів. Такими були Угода країн Скандинавії щодо визнання компетенції місцевих органів влади у здійсненні та регуляції прикордонного співробітництва, Конвенція Бенілюксу щодо формування правових засад прикордонного співробітництва, визначення прав та ролі місцевих владних інститутів, створення спільних органів сприяння взаємодії, на регіональному рівні та інші документи. Згідно з другою програмою Інтеррег були визначені основні умови та характер надання країнами Євросоюзу підтримки прикордонним регіонам постсоціалістичних країн континенту, які здійснюють ринкові реформи.
Єврорегіони - це міждержавні регіональні асоціації, які включають прикордонні області країн-учасниць і розвиваються відповідно до узгоджених комплексними програмами соціально-економічного та культурно-гуманітарного характеру та загальноєвропейських критеріїв з метою спільного вирішення соціально-економічних завдань.
Прикладами інституційного будівництва з метою сприяння прикордонному співробітництву є такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів.
Розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва в Європі сприяє формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.
Співробітництво України з іншими східно-і центрально-європейськими країнами, які прилягають до її власної території, щодо будівництва таких інтеграційних утворень, як єврорегіони, стало важливим завданням на порядку денному. Єврорегіони, які за своєю сутністю є зонами багатостороннього міжнародного співробітництва, включаючи режим прикордонної торгівлі, підпадають під національну регуляцію процесу створення та функціонування зон вільної торгівлі взагалі. Воно є додатковим фактором вирішення складних питань проведення реформи та виходу з кризи.
Зокрема, за допомогою участі в системі єврорегіонів можна досягти таких практичних та тактико-стратегічних цілей:
надання імпульсу соціально-економічному розвитку окремих регіонів завдяки використанню широкого комплексу міжнародно-регіонального співробітництва;
кадрова, інфраструктурна підготовка як окремих регіонів, так і країни, в цілому до більш глибоких форм інтеграційної співпраці з Євросоюзом; прискорення самого процесу такої інтеграції;
краще реалізовувати потенціал виробничої спеціалізації західних регіонів держави, які поки ще значно відстають у формуванні експортної бази зовнішньоторговельного балансу України;
створення кращих передумов для здійснення закордонних інвестицій, взагалі покращення режиму руху капіталу в субрегіональних межах;
загальний розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури;
загальне розроблення стратегії регіонального розвитку, обмін досвідом розвитку виробничої та побутової сфери;
співробітництво в галузі туризму, спортивного виховання та рекреації;
охорона навколишнього середовища та розв'язання широкого кола проблем екології, які хвилюють місцеве населення.
Україна є учасницею двох об'єднань типу "єврорегіон" - "Карпатський єврорегіон" або "Карпатський міст" і "Єврорегіон Буг". І такий факт не є випадковим, адже саме своїми західними регіонами держава може і повинна блокуватися з сусідами відповідно до наявних моделями проєвропейського руху і розвитку. Причому ті ж західні, а не східні області України безпосередньо лежать на шляху, який поєднує північ континенту і південь західній частині Євразії, регіон Близького Сходу.
У "Карпатський єврорегіон" входять чотири західних області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька), а також вісім районів Словаччини (Вранов, Кошице, Пряшів, Бардієва, Гуменне, Свидник, Міхаловце і Требішов), три воєводства Польщі (Жешувський , Пшемісльске і Кросненсько), а також п'ять областей Угорщини (Саболч-Сатмар-берег, Гайду-Бігар, Боршод-Абауй-земплейн, Яс-Надькун-сольнок і Гезеш).
Слід відзначити те, що "Карпатський міст" став першою подібною організацією, в яку був залучений колишній суб'єкт СРСР, а також те, що розглянута організація прикордонного співробітництва не є організацією наддержавного характеру або закритого типу. Навпаки, вона статутними документами передбачено, що всі її учасники мають право розвивати співпрацю з іншими регіональними утвореннями.
Офіційний старт підготовки даного субрегіонального проекту не без підстави пов'язують із міжнародною конференцією, яка була проведена в листопаді 1991 р. в м. Міхаловце, коли, власне, була сформована концепція та визначено основні цілі, які мають намір досягти зацікавлені сторони. Через півроку (травень 1992 р) у м. Ніредьхаза було розглянуто конкретні пропозиції і практичні побажання щодо діяльності майбутньої зони прикордонного співробітництва. А в тому ж році (червень) уже в Україні, в м. Ужгороді був сформований спеціальний підготовчий комітет. Результатом його багатомісячної плідної роботи стала розробка в тому ж 1992 р. двох базисних документів для майбутнього на той час об'єднання - Договір та Статут.
Відзначимо, що серед тих областей України, які беруть участь у прикордонному співробітництві, зокрема в "Карпатському єврорегіоне", особливою активністю відзначається Закарпатська область. До цього її спонукають особливості географічного розташування, історико-культурну спорідненість з прилеглими країнами і регіонами, історичні традиції співпраці. Має значення і є рівень інфраструктури співробітництва, велика проринковая орієнтація населення, його етнічний склад, який ріднить жителів різних країн, які живуть по різні боки кордонів.
Територіальне об'єднання "Єврорегіон Буг" включає області України (Волинська та Львівська), воєводства Польщі (Холмську, Білопідліске, Любельське і Тарнобокезьке), а також Брестську область Білорусі. Сторони об'єднуються за принципами географічної близькості, а також історико-культурними та численними виробничими, транспортно комунікаційними зв'язками, спорідненої інфраструктурою.
Не можна ігнорувати і коопераційний досвід, набутий за часів спільного існування в єдиній міжнародного угруповання, в якому також приділялася увага прикордонному співробітництву, а також у єдиній державі (Україні та Білорусь). Отже, розвивати його і запобігати втрату тих взаємовигідних зв'язків, які вже були реально придбані у минулому, - одне з принципових завдань асоціації "Єврорегіон Буг". Цей проект має на меті, крім сприяння всебічному співпраці сторін-учасниць, ще й налагодження контактів з подібними структурами у Східній та Західній Європі.
Взагалі, з точки зору державних інтересів України, єврорегіони можуть зіграти велику позитивну роль. Це пов'язується з перерозподілом адміністративних повноважень на користь регіонів, що буде йти на користь і процесу створення інтеграційних об'єднань даного типу. Навіть тоді, коли доведеться переглядати ті чи інші законодавчі норми, це не повинно ставати гальмом всього процесу.
Варто згадати приклад Австрії, де під час реформування конституції цієї країни фактично у відповідь на ухвалення Мадридської конвенції щодо регіонального співробітництва на континенті була прийнята спеціальна поправка до законодавства. Згідно з нею австрійських землях було дозволено вступати в активні міжнародні контакти, а також бути дієвими суб'єктами міжнародного права, тобто підписувати і виконувати положення міжнародних договорів у рамках визначених і досить широких повноважень.
Як методологічно важливий висновок із сказаного можна зазначити таке принципове положення щодо Україну. Тільки тоді, коли регіони зможуть самі грати роль повноцінних суб'єктів у міжнародних економічних відносинах, можливо якнайшвидше розвиток національної участі не лише в системі єврорегіонів, а й у системі прикордонного співробітництва взагалі.
Нарощування зусиль щодо участі України у співпраці з прилеглими країнами регіональними організаціями, членами яких вони є, є нагальною потребою її економічного розвитку, а багатовекторність при постійному пошуку резервів кожного з геополітичних векторів є пріоритетним вимогою до моделі національної участі в системі міжнародних економічних відносин.

Список використаної літератури

1. Україна на шляху до ЄВРОПИ. - К.: Фенікс, 2001. - 343 с.
2. Стратегії економічного розвитку в умова глобалізації: Монографія / За ред. Д.Г. Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2001. - 538 с.
3. Кочетов Е.Г. Геоекономіка (Освоєння світового економічного простору): Підручник. - М.: БЕК, 1999. - 480 с.
4. Соколенко С.І. Глобалізація І економіка України. - К.: Логос, 1999. - 539 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
71.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Європейська інтеграція в пресі України
Сучасні форми міжнародної економічної діяльності
Економічне становище України в контексті економічної безпеки
Швейцарія і європейська інтеграція
Радянське керівництво та європейська інтеграція 40-е початок 50-х років
Інтеграція банківської системи України у світове банківське співтовариство і проблеми оподаткування діяльності
Основи міжнародної економічної торгівлі
Сутність і особливість міжнародної економічної інтеграції
Еволюція процесу міжнародної економічної інтеграції в Західній Європі
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru